Фінанси підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Фінанси підприємства

Сокоринська Ю.Г.

1. Грошові надходження підприємств

1.1 Характеристика і склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

1.2 Доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т -- Г') -- це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г -- Т ... В ... Т' -- Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), -- метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію -- касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т -- Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т -- Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Зростання бартерних операцій зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку. На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

Відповідно грошові надходження підприємств тепер включають:

-- Доходи від основної (операційної) діяльності -- виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

-- Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).

-- Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

-- Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

-- Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В = Р Ц,

де В -- виручка, Р -- кількість реалізованих виробів, Ц -- ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р = ЗІ + Т - З2,

де Р -- обсяг реалізації в плановому періоді; ЗІ -- залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду, Т -- випуск товарної продукції в плановому періоді, 32 -- залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

1.3 Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки -- це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг -- це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві, або знову здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.

2. Формування і розподіл прибутку

2.1 Види прибутку підприємства, порядок його формування

Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Прибуток є важливим джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства.

Як економічна категорія прибуток відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва. На рівні підприємства прибуток є частиною його чистого доходу, що залишається після вирахування зі суми доходів підприємства суми пов'язаних з ними витрат. Прибуток розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Сума прибутку підприємства залежить від таких основних факторів, як:

- обсяги виробництва і реалізації продукції;

- ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства (ефективність використання основних засобів, виробничих запасів, нематеріальних активів, грошових коштів тощо, які впливають на рівень витрат підприємства).

Окрім того, формування прибутку підприємства залежить від нормативно-правового регулювання порядку визначення собівартості продукції, оподаткування діяльності підприємства та інших чинників. Згідно з чинним законодавством розрізняють обліковий і податковий прибутки (збитки) підприємства.

Податковий прибуток (об'єкт оподаткування) -- це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно зі Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який є об'єктом оподаткування за звітний період.

Обліковий прибуток -- це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку,яку записують у Звіті про фінансові результати підприємства за звітний період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності в методиках їх обчислення.

Можна виділити такі види облікового прибутку підприємства

• валовий прибуток від реалізації продукції, робіт,послуг;

• прибуток від операційної діяльності;

• прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

• прибуток від надзвичайних подій.

У процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства.

2.2 Розподіл прибутку підприємства. Розподіл прибутку підприємства здійснюють у два етапи

фінансовий прибуток інвестування

Спочатку розподіляють прибуток між підприємством і державою у формі сплати податку з прибутку. Слід зазначити, що окремо оподатковується прибуток від звичайної діяльності і окремо -- прибуток від надзвичайних подій.

Якщо в результаті настання надзвичайних подій у діяльності підприємства виникли втрати, то їх суму (згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати») записують у Звіті про фінансові результати зменшеною на суму податку на прибуток унаслідок збитків від надзвичайних подій. На цю ж суму зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності підприємства.

На другому етапі розподіляють прибуток, що залишається після сплати податків, - чистий прибуток. Чистий прибуток підприємства можна використовувати для створення фонду виплати дивідендів та виплат учасникам; поповнення резервного фонду; поповнення статутного капіталу; здійснення інвестицій; формування інших цільових фондів; для покриття поточних витрат тощо.

Напрями використання чистого прибутку підприємство переважно визначає самостійно. Суму прибутку підприємства, що залишається після його розподілу, називають нерозподіленим прибутком. Нерозподілений прибуток обліковують на окремому бухгалтерському рахунку і його суму записують у бухгалтерському балансі.

В економічній літературі виділяють поняття балансового прибутку підприємства.

Балансовий прибуток -- це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності підприємства за звітний період.

Суму балансового прибутку раніше записували в бухгалтерському балансі. Однак після затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №2 «Баланс» у бухгалтерському балансі підприємства записують суму нерозподіленого прибутку.

2.3 Суть і планування валового прибутку підприємства

Прибуток від основної діяльності підприємства (валовий прибуток) формується в результаті продажу продукції, реалізації виконаних робіт чи наданих послуг. Його сума залежить від двох основних факторів: обсягу продажу (чистого доходу) та собівартості реалізованої продукції, робіт або послуг.

Собівартість продукції, робіт, послуг -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції (робіт, послуг),регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» і Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими наказом № 47 Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001року.

До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати (змінні), загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Детальний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством самостійно.

До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходжень запасів(ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходжень запасів(ЛІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної плати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку, що відповідають вартості остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку з конкретної продукції.

До складу загальновиробничих витрат включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами і дільницями, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів тощо), амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування та операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, технологічний контроль за виробничими процесами та якістю продукції тощо), витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього природного середовища, інші витрати (на внутрішньозаводське переміщення вантажів, нестачі і втрати від псування цінностей, оплата простоїв)тощо.

Загальна сума прямих витрат і розподілених загальновиробничих витрат підприємства за звітний період характеризує собівартість його валової продукції (Св)

Собівартість товарної (готової) продукції (Ст) розраховують шляхом коригування собівартості валової продукції підприємства у звітному періоді на зміну залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції обчислюють як алгебраїчну суму собівартості товарної продукції та зміни залишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду за формулою.

У фінансовій звітності подають інформацію про склад витрат підприємства за економічними елементами.

Економічний елемент - це сукупність економічно однорідних видів витрат. Виділяють такі економічні елементи витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства. Тому важливо правильно обґрунтувати його величину на плановий період.

На підприємствах виробничої сфери застосовують три основні методи обчислення планового прибутку від реалізації продукції:

1) метод прямого розрахунку;

2) метод розрахунку прибутку за показником витратна 1 гривню продукції;

3) економічний (аналітичний)метод.

2.4 Суть і методи обчислення показників рентабельності

Прибуток характеризує загальний фінансовий результат діяльності підприємства. Однак на основі показника прибутку не можна комплексно оцінити ефективність виконання господарських операцій. Для цього суму прибутку порівнюють зі сумою витрат, пов'язаних із його отриманням, тобто розраховують показники рентабельності. Рентабельність -- це відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції. Рівень рентабельності розраховують як відношення величини прибутку, отриманого за певний період (місяць, квартал, рік), до поточних витрат або авансованої вартості (капіталу). Рентабельність вимірюють у відсотках. Різноманітність видів прибутку, способів групування і оцінки поточних витрат та авансованої вартості зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності, які використовують для прийняття певних управлінських рішень. За часом обчислення визначають рентабельність планову і фактичну.

Залежно від ступеня узагальнення вихідних даних розраховують рентабельність реалізації окремих видів продукції, товарів, робіт чи послуг, рентабельність діяльності підприємства загалом і рентабельність галузі економіки.

Рентабельність реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг (Рп) розраховують за окремими їх видами і на загальний обсяг реалізації за певний період часу. Рентабельність продукції обчислюють діленням:

а) прибутку від реалізації продукції (Пр) на собівартість реалізованої продукції (Ср):

Рп1=(Пр/Ср)х100;

б) прибутку від реалізації продукції (Пр) на суму собівартості реалізованої продукції (Ср) та відповідної (розподіленої) суми операційних витрат (Во):

Рп2 = [Пр / (Ср + Во)] х 100;

в) прибутку від реалізації продукції (Пр) на обсяг реалізованої продукції за ціною виробника(Ор):

Рп 3 =(Пр/Ор) х 100;

г) прибутку від реалізації продукції (Пр) на собівартість реалізованої продукції (Ср) мінус матеріальні витрати (Вм):

Рп4 =[Пр/(Ср-Вм)] х100;

Рентабельність діяльності підприємства загалом обчислюють як відношення загальної суми прибутку підприємства (операційного чи від звичайної діяльності) до поточних витрат (собівартості реалізованої продукції чи обсягу реалізації за цінами виробника) або авансованої вартості (вартості авансованого основного та оборотного капіталів). Рентабельність діяльності підприємства можна обчислити діленням:

а) прибутку від операційної діяльності (По) на собівартість реалізованої продукції (Ср):

Рд 1 = (По/Ср) х 100;

б) прибутку від операційної діяльності (По) на обсяг реалізованої продукції за ціною виробника (Ор):

Рд 2 = (По / Ор) х 100;

в) прибутку від звичайної діяльності (Пз) на суму основного (Кос) та оборотного (Коб) капіталів підприємства:

Рд3 = [Пз/(Кос + Коб)} х 100.

3. Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

3.1 Суть, склад і структура обігових коштів підприємства

Обігові кошти (оборотний капітал) -- це кошти, витрачені на придбання чи виготовлення оборотних активів підприємства, які необхідні для забезпечення на підприємстві безперервності процесу виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку.

Оборотні (обігові) активи -- це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців із дати складання балансу підприємства.

До оборотних активів підприємства належать: запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів; залишки незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти; витрати майбутніх періодів; інші види оборотних активів.

Оборотні активи використовуються в основній, операційній, іншій звичайній та надзвичайній діяльності суб'єктів господарювання.

Обігові кошти підприємства класифікують за такими основними ознаками:

а) за джерелами формування

• власні обігові кошти;

• залучені обігові кошти;

б) за участю в процесі виробництва і реалізації продукції

• оборотні фонди;

• фонди обігу;

в) за способом обґрунтування потреби

• нормовані обігові кошти;

• ненормовані обігові кошти..

Питома вага вартості окремих складових обігових коштів підприємства у загальній їх вартості характеризує їхню структуру. Структура обігових коштів має свої особливості на підприємствах різних галузей економіки держави. Для забезпечення ефективності функціонування кожного підприємства важливо визначити і встановити оптимальний склад та структуру його обігових коштів.

Формування обігових коштів підприємства має ґрунтуватися на таких основних принципах: самостійне розпоряджання своїми обіговими коштами; визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування; використання раціональних джерел фінансування обігових коштів; контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів для прискорення їх обертання.

3.2 Джерела формування обігових коштів підприємства.

Підприємства формують обігові кошти за рахунок власних і залучених фінансових ресурсів. До власних джерел фінансування обігових коштів належать статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, цільові фонди, нерозподілений прибуток, сталі пасиви тощо.

У період створення підприємства обігові кошти формуються за рахунок частки коштів його статутного (пайового, акціонерного) капіталу. У процесі експлуатації обігові кошти підприємства поповнюються з таких власних джерел фінансування, як: нерозподілений прибуток, дотації, субсидії тощо, а також коштів, які можна прирівнювати до власних, -- цільове фінансування, сталі пасиви.

Із власних джерел формують мінімальну частину обігових коштів підприємства.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємства виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів для фінансування його тимчасових витрат у зв'язку зі сезонністю виробництва, збільшенням обсягу виробництва і реалізації продукції, розширенням її асортименту, зміною умов розрахунків із постачальниками і покупцями тощо. У таких випадках підприємство поповнює обігові кошти за рахунок залучених джерел фінансування, до яких належать короткотермінові кредити банків (строком до одного року), комерційні кредити, інші види кредиторської заборгованості, у тому числі й оформлені виданими векселями.

Застосування різних джерел фінансування обігових коштів впливає на швидкість їх обертання, на витрати підприємства та його фінансові результати.

3.3 Методи обґрунтування потреби підприємства в обігових коштах

Нормальне функціонування підприємства можливе тільки за умови оптимального співвідношення складових його оборотного капіталу. Ефективне функціонування обігових коштів забезпечується через їх нормування. Нормування обігових коштів -- це визначення мінімальної їх потреби для створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умові термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо).

У разі застосування економічного методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів, обчислених раніше прямим методом.

Міністерством фінансів України встановлено Типовий порядок обчислення норм запасів товарно-матеріальних цінностей для державних підприємств та організацій, який передбачає нормування обігових коштів для створення виробничих запасів, у незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, для створення запасів готової продукції.

Розрахунок нормативів обігових коштів прямим методом вимагає значних витрат коштів і часу. Тому часто їх використовують на підприємстві протягом ряду планових періодів.

Однак щороку обчислені прямим методом нормативи обігових коштів коригують відповідно до змін виробничої програми підприємства, швидкості обертання його обігових коштів тощо. Для коригування нормативів використовують економічний метод.

Економічний метод розрахунку нормативу обігових коштів підприємства є простим, не вимагає значних витрат праці, однак його можна застосувати лише на вже діючих підприємствах.

Література

1. Конспект лекцій з дисципліни «Фінанси підприємства» для студентів усіх форм навчання спеціальності 051 «Економіка» спеціалізації «Економічна кібернетика» [Електронний документ]/ Упоряд. Ю.В. Овсюченко. - Харків: ХНУРЕ, 2018. - 86 с.

2. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д.Буряк та ін. - К.:КНЕУ, 2004. -546с.

Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Філімоненков О.С. - К.:Кондор, 2005, -400с.

3.Фінанси підприємств: Навчальний посібник. / Слав?юк Р.А. - К.:”Центр навчальної літератури”, 2004. -460с.

4. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Зятковський В.І. - К.: Кондор, 2003, -364с.

5. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. - К.: Либідь, 2003, -384с.

6. Фінанси підприємств в схемах : Навчальний посібник. / Гринькова В.М., Коюда В.О. - Харків: „ІНЖЕК”, 2003, -282с.

7. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Кірейцева Г.Г. - к.: ЦУЛ, 2002. -268с.

Размещено на Allbest.ru

...