Фінансовий важіль в системі управління структурою капіталу підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Фінансовий важіль в системі управління структурою капіталу підприємства

Сіренко С.В., Бондаренко Г.О.

Сіренко С.В. ст.викладач кафедри обліку і аудиту ДДПУ. Бондаренко Г.О. студентка I курсу магістратури спеціальності 071 «Облік і оподаткування» ДДПУ

У статті розглянуто необхідність формування оптимального співвідношення між структурними елементами капіталу підприємства. Визначено концептуальні групи методів регулювання та оптимізації структури капіталу підприємства. Виявлено позитивні і негативні чинники впливу на формування раціональної структури капіталу суб'єктів господарювання і значення його показників. Встановлено, що ефективність управління капіталом значною мірою залежить від вибору методів та методичних підходів до формування структури капіталу, а також обраної політики фінансування активів.

Ключові слова: структура капіталу підприємства, фінансовий леверидж, ефект фінансового важелю, середньозважена вартість капіталу, фінансовий ризик, джерела капіталу підприємства, власний капітал, позичковий капітал.

Постановка проблеми у загальному вигляді

В умовах глобальної ринкової економіки та економічних перетворень у державі дослідження основних фінансових проблем, з якими зустрічаються підприємства, вимагають перегляду базових концепцій та визначення пріоритетних напрямів ефективного управління фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Залежність діяльності підприємств від обсягу фінансового капіталу та його структури визначає рівень найбільш вагомих фінансових показників.

Обрана структура капіталу впливає на його вартість та рівень фінансового ризику. Ефективна зміна структури капіталу є чинником збільшення віддачі на власний капітал, що виражається в перевищенні величини рентабельності власного капіталу над рентабельністю сукупних активів. На сьогодні економічна теорія не може дати однозначної відповіді на питання щодо визначення оптимальної структури капіталу підприємств.

Удосконалення вимагають застосування сучасних методологічних підходів до розвитку інструментів ризик-менеджменту підприємств та методів оптимізації з урахуванням показників фінансового левериджу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз літературних публікацій свідчить про великий інтерес вчених до проблеми регулювання та визначення оптимальної структури капіталу суб'єктів господарювання. Проблеми формування структури капіталу підприємства досліджували як закордонні, так і провідні вітчизняні вчені. Започаткування теорії формування структури капіталу пов'язують з появою робіт М. Міллера і Ф. Модільяні, які вперше привернули увагу до позикового капіталу та можливості його впливу на очікувану прибутковість компанії. Подальшого розвитку теорія формування структури капіталу набула у роботах О. Бланка, Р. Брейли, Ю. Брігхема, Г. Марковіца, М. Міллера, Ф. Модільяні, Г.В. Савицької, Е. Хелферта, Дж. Ван Хорна, У. Шарпа, Дж. Стігліца та ін. Серед вітчизняних вчених -- О.В. Яріш, Л. Руденко-Сударєва, Є. Панченко, В.О. Подольська, О. Рогач, О. Сльозко та ін.

У своїх працях економісти акцентують увагу на оптимальному співвідношенні між власним і позичковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю суб'єкта господарювання. Разом з тим, багато аспектів проблеми оптимізації структури капіталу залишаються недостатньо дослідженими. Аналітичне оцінювання наукових джерел і світових публікацій на тему структури капіталу дозволяє зробити висновок про наявність багатьох напрямів, що потребують подальших досліджень.

Недостатньо розробленою в сфері використання капіталу є система показників оцінювання ефективності структури капіталу підприємств в динамічних умовах глобального ринку.

Метою статті є дослідження концептуальних методів регулювання та оптимізації структури капіталу підприємств, виявлення їх позитивних і негативних факторів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Джерелом коштів для функціонування та розвитку будь-якого господарюючого суб'єкта є капітал, тому підвищується роль та значення системи регулювання структури капіталу. Недостатня розробленість деяких проблем регулювання структури капіталу як елементу управління знижує ефективність управлінських рішень в області інвестиційної і фінансової політики.

Слід зазначити, що управління капіталом передбачає встановлення необхідних структурних пропорцій між власною і позиковою частинами. Вони в значній мірі визначають умови ефективного функціонування підприємства і кінцеві результати його діяльності. Шляхом оптимізації співвідношення власного і позикового капіталу забезпечується необхідний рівень рентабельності, стійка фінансова рівновага підприємства в процесі його розвитку, максимізація його ринкової вартості.

Нині не існує єдиного універсального методу оптимізації структури капіталу, застосовуючи який підприємство визначало б оптимальне співвідношення між власним і позичковим капіталом. На думку І.О. Бланка, оптимальна структура капіталу становить таке співвідношення використання власних і позикових коштів за умови якого забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом стійкості компанії, тобто максимізується його ринкова вартість [1, с. 213]. В.О. Подольська та О.В. Яріш вважають, що оптимізація структури капіталу "таке співвідношення між власним і позичковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю компанії" [10, с. 355].

Таким чином, оптимізація структури капіталу є важливим етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю власного капіталу підприємства та вартістю коштів, залучених на основі повернення їх у майбутньому, за якого досягається максимальна ефективність діяльності суб'єкта господарювання.

Мета управління структурою капіталу -- мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів. Виходячи з того, що основною метою оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом, можна сформувати основні завдання оптимізації структури капіталу: формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток компанії; забезпечення умов, за яких компанія отримуватиме максимальну суму прибутку.

На думку сучасних економістів [2], єдину ефективну структуру визначити неможливо. Однак можна визначити найбільш раціональне співвідношення показників капіталу, що розраховуються на підставі факторів впливу, ризиків та практичного досвіду, що максимально наблизить цільову структуру капіталу до оптимального його значення.

Регулювання структури капіталу на підприємстві доцільно здійснювати у двох напрямах: обґрунтування оптимальних пропорцій власного і позикового капіталу; залучення необхідних обсягів власного і позикового капіталу для досягнення цільової структури. Таким чином, процес регулювання структурою капіталу передбачає, в першу чергу, процес оптимізації цієї структури.

Методи регулювання структури капіталу підприємства в залежності від підходу до оптимізації можна класифікувати за наступними групами: нормативно-коефіцієнтні, однокритеріальні, багатокритеріальні.

Нормативно-коефіцієнтні методи регулювання структури капіталу основані на використанні фінансових коефіцієнтів. Досить часто в економічній літературі і фінансовій практиці проблема оптимізації структури капіталу вирішується на базі пошуку такого співвідношення власного і позикового капіталу підприємства, за якого досягаються нормативні або еталонні величини фінансових коефіцієнтів.

При формуванні капіталу найчастіше використовують такі фінансові показники: коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт фінансової незалежності, середньогалузеве співвідношення позикового і власного капіталу, коефіцієнт боргового навантаження, коефіцієнт покриття відсотків.

При формуванні структури капіталу як орієнтир слід враховувати середньогалузеві значення коефіцієнтів, причому не тільки відповідної галузі вітчизняних підприємств, а й у світовому розрізі [14, с. 495]. Обмеження по середньогалузевому значенню співвідношення позикового і власного капіталу, припускає досягнення в стратегічному періоді цільової структури капіталу, яка склалася у підприємств-лідерів цієї галузі.

Нормативно-коефіцієнтні методи мають переваги і недоліки. Перевагою є простота й оперативність розрахунків, а також можливість співставлення результатів діяльності різних підприємств завдяки стандартизованому вигляду одиниць виміру. Узагальнюючим недоліком нормативно-коефіцієнтних методів є статичність, і як наслідок, неможливість застосовування для формування цільової структури капіталу при стратегічному моделюванні розвитку підприємства, тому що мають короткостроковий характер.

При використані однокритеріальної групи методів регулювання структури капіталу оптимальні для підприємства пропорції між власним і позиковим капіталом досягаються шляхом максимізації або мінімізації конкретного показника. Прийнято виділяти три однокритеріальні методи оптимізації структури капіталу.

Можна виділити такі основні проблеми в управлінні структурою капіталу сучасного виробничого підприємства: значне переважання власного капіталу над позиченим; порівняно невелика сума отриманого прибутку до загальної суми капіталу; порівняно невеликі доходи від користування позиковими коштами; значне переважання майна у негрошовій формі до майна в грошовій формі; невелика кількість короткострокових інвестицій; наявність передбачених дивідендних виплат; велика вартість капіталу; невелика рентабельність інвестованого капіталу; переважання середньозваженої вартості капіталу над рентабельністю інвестованого капіталу.

Отже, для поліпшення управління структурою капіталу підприємству слід використати такі заходи: збільшити доходи, отримані від користування позиковими коштами; забезпечити перевищення рентабельності нових інвестицій над середньозваженою вартістю капіталу; збільшувати темпи росту, але лише до тих пір, поки рентабельність нових інвестицій перевищуватиме середньозважену вартість капіталу.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

капітал фінансовий управлінський

Отже, для поліпшення структури капіталу необхідно збільшити величину позикового капіталу, щоб забезпечити максимальний приріст рентабельності власного капіталу.

Варто звернути увагу на той факт, що якщо збільшення величини позикового капіталу спочатку призводить до підвищення рентабельності капіталу, то за подальшого його збільшення рентабельність може, навпаки, зменшуватися. Отже, необхідно раціонально управляти структурою капіталу підприємства, залучаючи додаткові позикові фінансові ресурси, зважати на ставку відсотка за кредит, яка буде зростати зі зростанням обсягу кредитів.

Тобто необхідно весь час слідкувати за співвідношенням власного та позикового капіталу та намагатися досягнути оптимальної пропорції їх співвідношення, щоб у результаті отримати максимальний рівень рентабельності власного капіталу.

Подальший розвиток даної теми полягає у дослідженні порівняння декількох варіантів співвідношення власного та позикового капіталу підприємства та використанні методу економічного моделювання для виявлення впливу різних співвідношень на фінансовий стан, на результати діяльності, що дасть змогу вибрати найбільш оптимальну структуру капіталу

Література

1. Бланк І.А. Управління формуванням капіталу. Київ: Ника-Центр, 2012. 512с.

2. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: навчальний посібник. Київ: КНЕУ, 2003. 554 с.

3. Семенов Г.А., Юсипчук Л.А. Особливості формування капіталу підприємства. Вісник економічної науки України. 2014. No 1. С. 110-114.

4. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/87450/25-Semenov.pdf?sequence=1 (дата звернення: 11.04.2021).

5. Міокова Г.І. Управління залученням запозичень суб'єктам господарювання Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. 2009. No 16(1). С. 291-296.

6. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npkntu_e_2009_16%281%29 (дата звернення: 07.04.2021).

7. Подольська В.О. Фінансовий аналіз: навчальний посібник. Київ: Центр навч. л-ри, 2010. 488 с.

8. Кірсанова Т.О. Система управління власним капіталом підприємства.

9. Вісник Сумського державного університету. Економіка. 2010. No 1. С. 58-63. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/3011 (дата звернення: 07.04.2021).

10. Маховикова Г.А. Інвестиційний процес на підприємстві: навчальний посібник. Київ: Ника-Центр, 2007. 176 с.

11. Пілецька С. Управління структурою капіталу підприємства. Вісник Запорізького університету. Економічні науки. 2010. No 3(7). С. 79-84.

12. URL: http://web.znu.edu.ua/herald/issues/2010/Vest_Ek7-3-2010-PDF/079-84.pdf (дата звернення: 10.04.2021).

13. Семенов А.Г., Ярошевська О.В. Оптимізація структури капіталу підприємства за критерієм максимізації його рентабельності. Держава та регіони. Економіка та підприємництво. 2014. No 5. С. 117-128.

Размещено на Allbest.ru