Фінансово-економічне забезпечення сфери охорони здоров’я зарубіжних країн: досвід для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансово-економічне забезпечення сфери охорони здоров'я зарубіжних країн: досвід для України

Бойко Світлана Григорівна

Анотація

У статті розглядаються тенденції реформування сфери охорони здоров'я в Україні, пов'язані з вирішенням проблем фінансово-економічного, ресурсного забезпечення, диверсифікації джерел фінансування сфери на сучасному етапі трансформацій. Здійснено порівняльний аналіз фінансування сфери охорони здоров'я України та зарубіжних країн. Розглядаються особливості фінансування сфери охорони здоров'я зарубіжних країн як досвід для України та передумови розвитку і примноження людського капіталу в Україні.

Висвітлюються питання фінансування системи охорони здоров'я та ефективність його використання в умовах обмежених ресурсів, забезпечення якості надання медичної допомоги як основи державної політики галузі. Визначено, що питання фінансування охорони здоров'я посідають важливе місце в державній політиці різних країн. Отже, охорона здоров'я завжди потребує ресурсних вкладень, адже якість медичного обслуговування і стан здоров'я населення залежать від забезпеченості медичної галузі матеріально-технічними, трудовими, фінансовими ресурсами та від їх ефективного використання. Тому об'єктивною необхідністю є вироблення фінансових засад реформування охорони здоров'я. Це означає, що проблеми ресурсного забезпечення галузі охорони здоров'я завжди актуальні для держави, для всього суспільства та кожного громадянина.

У статті висвітлено сучасний стан розвитку медичної галузі в Україні. Наведено статистичні дані, якими характеризується сфера охорони здоров'я держави. Розглянуто джерела фінансового забезпечення системи охорони здоров'я України. Обґрунтовано необхідність подальшого реформування системи охорони здоров'я в Україні. Доведено, що країні необхідна трансформація фінансового механізму галузі на основі фінансового забезпечення сфери охорони здоров'я на фоні загального оновлення та очищення фінансової системи.

Ключові слова: охорона здоров'я, державна політика, реформування, медичні послуги, фінансово-економічні механізми, фінансування.

Abstract

Boiko Svitlana FINANCIAL AND ECONOMIC HEALTHCARE PROVISION: FOREIGN EXPERIENCE FOR UKRAINE

The article deals with the tendencies of health care reform in Ukraine related to solving the problems of financial and economic, resource support, diversification of sources of financing of the sphere at the present stage of transformations. A comparative analysis of health care financing of Ukraine and foreign countries is conducted. The peculiarities of foreign health care financing as an experience for Ukraine and the preconditions for the development and multiplication of human capital in Ukraine. The problem of financing health care system and its efficiency in conditions of limited resources, quality assurance of medical care as the basis of state policy of the industry is considered. The issue of financing health care plays an important role in the state policy of different countries. The health care always requires resource investments, because the quality of medical care and the health of the population depend on the provision of the medical industry with material, technical, labor and financial resources and their effective use. Therefore, the objective need is to develop a financial framework for reforming health care. This means that the problems of the resource supply of the healthcare sector are always relevant for the state, for the whole society and every citizen. The article highlights the current state of development of the medical industry in Ukraine. The statistics characterizing the sphere of public health are given. The sources of financial support of the health care system of Ukraine are considered. The need for further reform of the health care system in Ukraine is substantiated. It is proved that the country needs transformation of the financial mechanism of the industry on the basis of financial support of the healthcare sector against the background of the general updating and clearing of the financial system Keywords: health care, state policy, reform, medical services, financial and economic mechanisms, financing.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Застаріла медична інфраструктура, недостатнє та неефективне фінансування закладів охорони здоров'я, ненадання якісної та своєчасної медичної допомоги для населення -- усе це зумовило необхідність проведення системної медичної реформи, спрямованої на покращення умов фінансування та виведення української медицини на рівень зарубіжних країн.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій

Теоретичні й практичні аспекти проблем фінансування охорони здоров'я відображено в наукових працях М. Білинської, О. Виноградова, Н. Гойди, Т. Камінської, В. Лехан, Т. Поп- ченко, В. Рудого, І. Солоненка та інших науковців. Проте це питання залишається актуальним та до кінця не вирішеним і потребує подальшого дослідження. Наразі стрімкі соціально-економічні зміни в світових тенденціях фінансування, у т. ч. в системі охорони здоров'я, потребують пошуку найбільш ефективних моделей фінансового забезпечення охорони здоров'я для кожної конкретної країни на відповідному етапі її соціально-економічного розвитку.

Актуальність дослідження полягає у розвитку ефективного фінансово-економічного реформування системи охорони здоров'я в умовах нових економічних трансформацій.

Метою статті є аналіз і порівняння моделей фінансово-економічного забезпечення сфери охорони здоров'я України та зарубіжних країн.

Виклад основного матеріалу на підставі аналізу останніх досліджень та публікацій

Охорона здоров'я -- невід'ємний елемент не лише суспільного життя, а й політики держави. Адже здоров'я нації є найголовнішим багатством держави та чинником її національної безпеки. Однією з ключових сфер, яка забезпечує здоров'я нації, є сфера охорони здоров'я. Особлива роль при цьому належить питанням фінансування системи охорони здоров'я і, найголовніше, -- ефективності використання коштів. Адже за умов обмеженості фінансування саме ефективне використання наявних ресурсів забезпечує виконання завдань, покладених на систему охорони здоров'я.

Наразі в Україні склалася критична ситуація щодо діяльності медичної галузі. При цьому основну проблему становить не так недостатнє фінансування галузі, як неефективне використання коштів. Критичний стан охорони здоров'я негативно позначається на медико-демо- графічних показниках, що викликає справедливе занепокоєння науковців, управлінців і населення України. Це спонукає до активного пошуку шляхів вирішення зазначеної проблеми. Відтак важливим є вивчення міжнародного досвіду з метою можливості використання його окремих інструментів при формуванні сучасної державної політики з охорони здоров'я.

Передусім реформування сфери охорони здоров'я в Україні пов'язане із вирішенням проблем фінансово-економічного та ресурсного забезпечення. Саме ця проблема на сучасному етапі реформування є комплексною і потребує відповіді на основні питання: які джерела фінансування мають бути пріоритетними та як найбільш раціонально й ефективно розподілити наявні ресурси.

Для пошуку шляхів вирішення зазначених проблем сфери охорони здоров'я України варто вивчити досвід зарубіжних країн.

Фінансові ресурси охорони здоров'я у світовій практиці формуються за рахунок чотирьох джерел: оподаткування; системи державного соціального медичного страхування; добровільного медичного страхування і прямих платежів населення. Оскільки в кожній країні пріоритетною є певна складова, то в сучасній науковій літературі [1] виокремлено три основні системи фінансування охорони здоров'я:

державна (бюджетна, моделі Семашка та Бе- веріджа): у фінансуванні охорони здоров'я пріоритетне значення мають кошти державного та місцевих бюджетів (50--90 %);

страхова (соціально-страхова, модель Біс- марка): охорона здоров'я фінансується переважно за рахунок коштів страхових фондів, створених державою за принципами соціального страхування (обов'язковість і солідарність);

приватнострахова (ринкова, платна, американська модель): в основу покладене фінансування медичних послуг за рахунок коштів громадян та суб'єктів господарювання безпосередньо або через систему приватних страхових фондів.

У розвинених країнах система охорони здоров'я виконує важливу функцію соціального захисту. Вона знижує фінансові ризики, робить істотний внесок у соціальний та економічний добробут населення та знижує ризики в галузі здоров'я. В умовах фінансових труднощів основним завданням країн, яке сформулювала Рада Європейського Союзу (ЄС), є забезпечення фінансової стійкості системи охорони здоров'я, не наражаючи на небезпеку загальні цінності країн ЄС: повне охоплення населення медичним обслуговуванням, солідарність у фінансуванні, рівність доступу до медичної допомоги та висока якість медичного обслуговування [1].

Особливості фінансування сфери охорони здоров'я в розвинених країнах визначаються насамперед такими важливими чинниками: роль держави в процесі фінансування охорони здоров'я; джерела фінансування охорони здоров'я; рівень життя населення країни; фінансова система країни тощо.

Отже, слід детально проаналізувати кожну із зазначених моделей фінансування галузі охорони здоров'я.

Державна медицина з бюджетною системою фінансування, яка ґрунтується на концепції Семашка та Беверіджа, фінансується переважно з бюджетних джерел за рахунок податків, які надходять від підприємств і населення. Населення країни отримує медичні послуги безкоштовно, проте платить за певні медичні послуги. У цій моделі держава перебуває в статусі постачальника й покупця медичних послуг. Ринок виконує другорядну роль і суворо контролюється державою. Заклади охорони здоров'я перебувають у власності чи під контролем держави.

До позитивних ознак цієї моделі належить централізоване фінансування, яке забезпечує близько 90 % усіх видатків на охорону здоров'я і стримує зростання вартості лікування. Недоліками є неминуче зниження якості медичних послуг і відсутність контролю за діяльністю закладів охорони здоров'я з боку споживачів. Цією моделлю користуються такі країни, як Велика Британія, Данія, Португалія, Італія, Греція, Іспанія та деякі інші [2].

Система громадського фонду охорони здоров'я (концепція Бісмарка) ґрунтується на принципах соціального страхування. Галузь охорони здоров'я фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, найманих робітників і субсидій держави. Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків до фонду охорони здоров'я. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг -- від потреби. Медичний фонд зазвичай не залежить від держави, але діє в межах законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг, встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які гарантують використання цього права. У цій моделі держава виконує роль гаранта в задоволенні суспільно необхідних потреб у медичній допомозі всіх громадян, незалежно від рівня доходів. Роль ринку медичних послуг -- задоволення потреб споживачів понад гарантований рівень. Отже, багатоканальна система фінансування (з прибутку страхових організацій, відрахувань від зарплати, державного бюджету) створює необхідну гнучкість і стійкість фінансової бази соціально-страхової медицини. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині, Франції, Швейцарії, Японії та інших країнах.

За умови застосування приватнострахової моделі провідне місце на ринку медичних послуг посідають приватні страхові компанії. Основні засоби (приміщення, медична техніка тощо) знаходяться у приватній власності. Потреби малозабезпечених верств населення, пенсіонерів, безробітних забезпечує держава. Недоліком платної моделі охорони здоров'я є нерегульова- ний ринок медичних послуг, унаслідок чого, відповідно, держава не може впливати на сферу охорони здоров'я. Така система діє в США, Південній Кореї та інших країнах.

Зазначимо, що сфера охорони здоров'я в усіх країнах фінансується з таких основних джерел: оподаткування; внески до системи соціального страхування; внески на добровільне медичне страхування; прямі платежі населення.

До недавнього часу в системі охорони здоров'я України діяла бюджетна модель Семашка, яка давно втратила свою ефективність. Головним завданням медичної реформи України стало створення нової системи фінансування охорони здоров'я, що забезпечуватиме все населення загальним доступом до всіх медико-санітарних послуг (включно й лікування, реабілітацію, профілактику і заходи, спрямовані на формування здорового способу життя) та гарантуватиме кожному громадянину, що користування медичними послугами не буде загрожувати економічному стану його домогосподарства згідно з резолюцією Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я щодо стійкого фінансування медичних послуг, загального охоплення ними всього населення та розвитку соціально страхування у галузі охороно здоров'я [3].

Нова модель фінансування галузі охорони здоров'я України запроваджує принцип «гроші йдуть за пацієнтом», що означає фінансування за надані послуги конкретному пацієнту, а не пустого ліжко-місця. Крім того, медичні послуги, які фінансуються державою, можуть надаватися недержавними медичними закладами, які уклали відповідні договори [4].

Позитивною стороною запровадженого механізму є те, що його повноцінне функціонування дає змогу забезпечити легалізацію тарифікації медичних послуг та параметри реімбурсації лікарських засобів, гарантує забезпечення кожного громадянина своєчасними якісними медичними послугами, надає автономізацію закладам охорони здоров'я [5].

Але поряд із позитивними існують і негативні риси такого механізму. Наприклад, це скорочення медичного персоналу, закриття медичних установ, високий рівень навантаження на первинну ланку медико-санітарної допомоги, позбавлення населення вільного доступу до вторинної і третинної медичної допомоги. Створення госпітальних округів без урахування думки об'єднаних територіальних громад та населення призвело до неефективного їх функціонування та несвоєчасного надання медичної допомоги. Усі ці недоліки вказують на відсутність чіткого бачення та суспільного консенсусу щодо моделі системи охорони здоров'я, яку буде збудовано в результаті реформи. Програма реформи галузі не має цілісного підходу щодо забезпечення здоров'я нації, а стосується лише змін механізму функціонування медичної галузі та практично зорієнтована не на суспільні, а на корпоративні інтереси.

Відсутність компетентних управлінців, менеджерів сфери призводить до відсутності чіткої схеми економічного і фінансового забезпечення охорони здоров'я, розмежування прав та обов'язків пацієнтів і лікарів. Забезпечення розвитку кадрових ресурсів у сфері охорони здоров'я є нескоординованим, систему підвищення кваліфікації фахівців фактично замінено на періодичні атестації, відсутня система мотивації, система конкурсного відбору та кар'єрного зростання. Актуальною проблемою є низький рівень оплати праці лікарів та медичних сестер, що призводить до неможливості залучення високопрофесійних кадрів до надання медичних послуг. Фінансування галузі охорони здоров'я все ще залишається неефективним. Постійне недофінансування державних програм призводить, зокрема, до суттєвого зниження рівня здоров'я населення.

Варто зазначити, що державне джерело фінансування попри свою значущість усе ж неспроможне в повному обсязі забезпечити всі потреби сфери охорони здоров'я. Тому значну увагу слід приділяти й іншим джерелам фінансування, зокрема добровільному медичному страхуванню, державно-приватному партнерству та благодійництву. Соціально-економічне значення добровільного медичного страхування полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в межах соціального забезпечення та соціального страхування, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів (оплата дорогих видів лікування й діагностики; застосування найсучасніших медичних технологій; забезпечення комфортних умов лікування тощо) [6].

Одним із показників, за якими згідно з дослідженнями ВООЗ проводиться порівняння видатків на охорону здоров'я, є рівень загальних видатків на охорону здоров'я у відсотках до внутрішнього валового продукту (ВВП). Фінансування охорони здоров'я на рівні 6,41 % ВВП розцінюється як мінімальний рівень фінансування, здатний забезпечити «виживання» медичної галузі; 3,2% ВВП -- як критичний рівень, за якого знижується рівень і зменшується обсяг медичної допомоги на 1/3; нижче 1,6 % ВВП -- як позамежний, що розцінюється як рівень повного руйнування структури медичної галузі [7]. В Україні зазначений показник становить 3,7 % ВВП, тобто в межах забезпечення мінімального рівня фінансування. Проте у світі в цілому фінансування охорони здоров'я є вищим в 1,3 раза, ніж в Україні [4].

Недостатність виділених державою коштів на галузь охорони здоров'я насамперед призводить до зменшення обсягу безоплатного медичного обслуговування, гальмування проведення ремонту приміщень медичних закладів та оновлення матеріально-технічного обладнання, спричиняє порівняно низьку заробітну плату лікарів та медичного персоналу, а також зумовлює проблеми із забезпеченням кваліфікованим медичним персоналом.

Слід зазначити, що, крім обсягу фінансового забезпечення, на якість медичного обслуговування значно впливає раціональне його використання.

Таким чином, проведений аналіз засвідчує, що в Україні на тлі недостатнього державного фінансування системи охорони здоров'я нераціонально використовуються наявні ресурси. Це вказує на необхідність пошуку найбільш ефективної для нашої країни фінансово-економічної моделі охорони здоров'я з обов'язковим збереженням соціально орієнтованих принципів.

Світова практика свідчить, що найбільший рівень соціального захисту населення (за зістав- них витрат на утримання) досягається там, де всі елементи тріади (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, медичне обслуговування) мають державний характер і підпорядковані одному органу управління [2].

Аналіз, що ґрунтується лише на механізмах збирання ресурсів для охорони здоров'я, має обмежене значення, оскільки не відображає всього спектру функцій, цілей і принципів фінансування охорони здоров'я [8].

Функції фінансування охорони здоров'я включають: збирання коштів; об'єднання коштів; закупівлю послуг; надання послуг.

Саме тому ВООЗ розробила рекомендації щодо підвищення ефективності фінансування охорони здоров'я, якими керуються країни ЄС при формуванні політики з охорони здоров'я [5]:

фінансовий захист (загальний захист від фінансових ризиків, пов'язаних із поганим станом здоров'я, спрямований на те, щоб люди не ставали бідними в результаті користування послугами охорони здоров'я);

принцип соціальної справедливості у фінансуванні (потребує від людей, які краще забезпечені, більше платити за медичне обслуговування, відсоток від доходу, порівняно з малозабезпеченими);

рівність доступу до медичного обслуговування (ґрунтується на потребі, а не на здатності платити);

підвищення прозорості й підзвітності системи охорони здоров'я (боротьба з корупцією, контроль за діяльністю закладів охорони здоров'я та оцінювання якості їхньої діяльності);

нагорода за високу якість медичної допомоги і розробка стимулів рентабельної організації медичного обслуговування;

підтримка управлінської ефективності (скорочення дублювання функцій у сфері фінансування охорони здоров'я й уникнення витрат, не спрямованих на досягнення ви- щеперерахованих цілей).

Процес фінансування охорони здоров'я в розвинених країнах, як правило, починається з етапу збирання ресурсів. Він дуже впливає на прозорість, рівність і підзвітність фінансування галузі, оскільки складається з трьох елементів [5]: джерела фінансування; механізми збирання ресурсів; організації, які відповідають за збирання ресурсів.

Механізми збирання ресурсів, у свою чергу, поділяють на державні та приватні. Державні механізми збирання ресурсів встановлюються законом і є обов'язковими, вони покривають як ризики у сфері здоров'я, так і фінансові ризики [5]. До них належать: прямі податки та відрахування на соціальне страхування. реформування фінансовий ресурсний здоров'я

Приватні механізми збирання ресурсів функціонують на добровільній основі та ґрунтуються як на передоплаті, так і на оплаті в момент користування певною послугою [5]. Вони складаються з таких елементів: внески приватного медичного страхування; ощадні рахунки медичного страхування; прямі платежі населення.

Об'єднання коштів -- це накопичення виплачених наперед коштів заради інтересів населення і використання коштів здорових людей на оплату вартості медичного обслуговування для тих, хто цього потребує. Об'єднанням коштів можуть займатися різноманітні державні та приватні організації [9]. Від того, як об'єднуються і спрямовуються кошти, залежить рентабельність та ефективність організації медичного обслуговування.

Важливим елементом у системі фінансування сфери охорони здоров'я є забезпечення сучасною матеріально-технічною (приміщення, обладнання, медична апаратура інші вироби медичного призначення) базою закладів охорони здоров'я. Достатня забезпеченість закладів охорони здоров'я основним капіталом, регулярне оновлення та ефективне його використання сприятиме кращому задоволенню потреб населення в медичному обслуговуванні, зменшенні тривалості перебування хворих у стаціонарах, скороченні витрат населення на додаткові діагностичні заходи, швидшому виявленні й лікуванні захворювань, а отже, у відновленні, захисті та зміцненні здоров'я населення країни.

Закупівля медичних послуг -- це спрямування коштів постачальникам послуг з метою задоволення потреб населення. Важливим моментом у процесі закупівлі медичних послуг є структура ринку та механізми їх закупівлі. Залежно від того, як фінансується сфера охорони здоров'я (внески соціального страхування, податки, приватні платежі), різні організації проводять закупівлю медичних послуг [10].

Право на медичні послуги мають усі, хто проживає на території країни. Набір послуг, який надається, залежить від чинної системи фінансування охорони здоров'я у країні. Якщо вона ґрунтується на соціальному страхуванні, то набір послуг має чіткий перелік, якщо ж на податках, то перелік послуг не є чітко визначеним.

У всіх розвинених країнах існує часткова оплата медичних послуг споживачами. Її існування нормує доступ до медичного обслуговування, знижуючи попит на нього й збільшуючи дохідну частину коштів на охорону здоров'я. Часткова оплата, як правило, здійснюється за амбулаторне призначення лікарських засобів, амбулаторне та стаціонарне лікування, стоматологічне обслуговування.

Неофіційні платежі за медичне обслуговування, як у розвинених країнах, так і в Україні, становлять загрозу для реформування сфери охорони здоров'я, заважають офіційній системі оплати медичних послуг і погіршують доступ до медичного обслуговування. Це призводить до ненадання медичних послуг неплатоспроможним категоріям населення, а також людям, які мають хронічні захворювання.

Отже, як переконуємося, у кожній моделі фінансування медичної галузі є позитивні та негативні сторони.

З усього зазначеного вище можна зробити висновки, що для проведення реформи в галузі охорони здоров'я неможливо брати за основу конкретну зарубіжну країну та її модель фінансування. Однією з базових передумов розвитку і примноження людського капіталу та збереження здоров'я нації в Україні має стати розробка й реалізація ефективної стратегічної програми реформування охорони здоров'я з метою забезпечення потреб держави та суспільства в якісних послугах з охорони здоров'я, подолання негативних тенденцій у показниках охорони здоров'я, збереженні принципів соціального захисту та соціальної безпеки населення.

Для обґрунтування та визначення загальних принципів побудови оптимальної моделі охорони здоров'я необхідними є проведення поглибленого аналізу існуючих зв'язків і взаємовідносин, визначення основних пріоритетів. Визначальною для України має стати мета досягнення максимально високого рівня доступності та якості медичної допомоги. При цьому обов'язковими є урахування та збалансування державних, приватних і корпоративних інтересів.

Реформування системи охорони здоров'я потребує вирішення багатьох комплексних питань, пов'язаних із визначенням стандартів надання медичної допомоги, ефективного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, а також і тих, що стосуються фінансування вторинної і третинної ланки охорони здоров'я, розвитку приватної медицини, нових організаційно- правових форм діяльності закладів охорони здоров'я, удосконалення системи державних гарантій, упровадження механізмів закупівлі медичних послуг.

Забезпечення надійного фінансово-економічного регулювання та контролю, створення законодавчих умов, які орієнтуватимуть суспільство на розвиток ринкової інфраструктури, заохочення самоорганізації та збереження здорового способу життя повинно стати провідною функцією сучасної ефективної медичної галузі та держави в цілому.

Список використаних джерел

1. Зеленевич В. О. Актуальні проблеми сучасної науки : матер. Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф.

2. Авраменко Н. В. Державне управління системою охорони здоров'я на регіональному рівні: сучасний стан, шляхи вдосконалення : монографія. Запоріжжя : КПУ, 2010. 196 с.

3. WHO. Resolution WHA 58.33. Sustainable health financing, universal coverage and social health insurance In: Fifty-eighth World Health Assembly, Geneva, 16--25 May 2005 (WHA58/2005/REC/1).

4. Политика финансирования здравоохранения : рук-во для лиц, принимающих решения : стратегический документ по вопросам финансирования здравоохр / Kutzin J. (ред.) ; Отдел поддержки систем здравоохр. в странах ВОЗ. Женева, 2013. 35 с.

5. Европейский портал информации здравоохранения / ВОЗ.

6. Сазонець І. Л., Зима І. Я. Визначення проблем та основних напрямів реформування системи охорони здоров'я України. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 18.

7. Сидорчук О. М., Рудень В. В, Гутор Т. Г. Диспропорція між бюджетним фінансуванням медичної галузі та станом здоров'я населення України як необхідність запровадження економічних методів управління у практичній охороні здоров'я. Укр. мед. часоп. 2006. № 5. С. 11--16.

8. Thomson S., Foubister T., Mossialos E. Финансирование здравоохранения в Европейском Союзе. Проблемы и стратегические решения : науч. изд. / Европейская обсерватория по системам и политике здравоохранения ; ВОЗ. Копенгаген, 2010. Вып. 17. 270 с. (Серия исследований Обсерватории).

9. Политика финансирования здравоохранения : рук-во для лиц, принимающих решения / Европейское региональное бюро ВОЗ : Копенгаген, 2008. 35 с.

10. Буздуган Я. Поняття, принципи, форми фінансового забезпечення охорони здоров'я в Україні. Віче. 2008. № 10. C. 26-28.

Referenses

1. Zelenevych, V. O. Zarubizhnyj dosvid finansuvannya oxorony zdorovya. Aktualni problemy suchasnoyi nauky [Actual problems of modern science]. (n. d.).

2. Avramenko, N. V. (2010). Derzhavne upravlinnia systemoiu okhorony zdorovia na rehionalnomu rivni: suchasnyi stan, shliakhy vdoskonalennia [Public health management system at the regional level: current situation and ways of improving назва англійською мовою]. Zaporizhzhia: KPU [in Ukrainian].

3. WHO. Resolution WHA 58.33. Sustainable health financing, universal coverage and social health insurance In: Fiftyeighth World Health Assembly, Geneva, 16--25 May 2005 (WHA58/2005/REC/1). (2005). apps.who.int.

4. Prohrama medychnyh harantiy: vprovadzhennia v Ukraini [Medical Guarantee Program: Implementation in Ukraine]. (n. d.).

5. Evropeiskiy portal informatsii zdravoohraneniia [European Health Information Portal]. (n. d.).

6. Sazonets, I. L., & Zyma, I. Ya. (2018). Vyznachennia problem ta osnovnyh napriamiv reformuvannia systemy ohorony zdorovia Ukrainy. [Identification of problems and main directions of reform health care system of Ukraine]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok -- Public Administration and Development. Vol. 18.

7. Sydorchuk, T. G., Ruden, V. V., & Gutor, O. M. (2006). Dysproportsiia mizh biudzhetnym finansuvanniam medychnoi haluzi ta stanom zdorovia naselennia Ukrainy yak neobhidnist zaprovadzhennia ekonomichnyh metodiv upravlinnia u praktychnii ohoroni zdorovia [The disproportion between budgetary financing the healthcare industry and the state of health of Ukraine as the need to introduce economic management in practical public health]. Ukrainskyi medychnyi chasopys -- Ukrainian Medical Journal, 5, 11-16 [in Ukrainian].

8. Thomson, S., Foubister, T., & Mossialos, E. (2010). Finansirovanie zdravoohraneniia v Evropeiskom Soiuze. Problemy i strategicheskiie resheniia [Health financing in the European Union. Problems and strategic decisions]. Yevropeiskaia observatoriia po sistemam i politike zdravoohraneniia -- European Observatory on Health Systems and Policies. Vol. 17. WHO, Kopenhagen [in Russian].

9. Kutzin, J. (Ed.). (2008). Politika finansirovaniia zdravoohraneniia: rukovodstvo dlia lits, prinimaiushchyh resheniia [Health financing policyназва англійською мовою]. WHO Regional Office for Europe. Kopenhagen.

10. Buzdugan, Ya. (2008). Poniattia, pryncypy, formy finansovoho zabezpechennia ohorony zdorovia v Ukraini [The concept, principles and forms of financial provision of health care in Ukraine]. Viche -- Viche, 10, 26-28 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru