Особливості становлення та розвитку ринку фінансових послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості становлення та розвитку ринку фінансових послуг в Україні

1. Становлення ринку фінансових послуг в Україні

Становлення української фінансової системи на ринкових принципах розпочалося з здобуттям Україною незалежності. Визначальним фактором в процесі стрімкого переходу була відсутність досвіду ведення господарської діяльності і державного управління економічними відносинами на ринкових принципах. Практично, формування всіх сегментів економічної системи України відбувалося на основі механізмів, що існували в радянські часи, але одночасно могли бути застосовані в ринкових умовах.

Поява у 2002 році Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» сприяла утворенню ринку фінансових послуг, посиленню захисту небанківських фінансових установ, захисту інтересів споживачів фінансових послуг та створенню системи державного регулювання за діяльністю з надання фінансових послуг. Так, визначено базові категорії, порядок укладання договорів про надання фінансових послуг, умови створення та діяльності фінансових установ, а також встановлено порядок державного нагляду за ринками фінансових послуг. Це дало змогу реалізувати як саму потребу в державному регулюванні ринків фінансових послуг, так і визначити мету та регулятивні функції спеціального уповноваженого державного органу. Цим Законом передбачається утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) зі статусом центрального органу виконавчої влади, підлеглого безпосередньо Президенту і підзвітного Верховні Раді України. Метою діяльності Національної комісії є подальший розвиток ринку фінансових послуг, захист інтересів споживачів фінансових послуг, контроль за прозорістю, відкритістю ринків фінансових послуг.

Положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюється на діяльність в Україні фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій; на діяльність Державного казначейства України та державних цільових фондів.

Основними об'єктами ринку фінансових послуг є банківські, інвестиційні, лізингові, ломбардні, страхові, розрахункові послуги, а також послуги з обміну валют, надання і реалізації концесій, торгівля цінними паперами.

Рис. 1 Структура ринку фінансових послуг

У процесі становлення ринку фінансових послуг таким механізмом стала банківська система. Пострадянські економісти мали достатній практичний досвід лише у питаннях банківського типу фінансового посередництва.

В Україні доволі швидко розвивався банківський сектор фінансового ринку. Стрімке зростання кількості банків відбувається саме у період 1992-1995 років. (1993-1999 рр.) - етап стагнації та посилення банківської кризи. Це призвело до: скорочення кількості банків; призупинення темпів зростання банківського капіталу; погіршення фінансового становища банків.

Починаючи із 1996 року, кількість банківських установ поступово стабілізується на рівні близько 200, з порівняно незначними варіаціями.

У банківській системі до 2008 року спостерігалися позитивні тенденції, вона набуває ринкового типу, в державі реєструються іноземні банки та їхні представництва, відбувається зміна акціонерів шляхом продажу і перепродажу банків, здійснюється реєстрація нових банків, а також зростання обсягів вкладень фізичних осіб, активне кредитування промисловості, с/г, будівництва. Негативні наслідки цього етапу : перекоси у депозитній та кредитній політиках українських банків і, як наслідок, цього - нова банківська криза.

Після виходу з кризи система функціонувала в умовах достатньо стабільної ліквідності, проте частка іноземного капіталу в банках зменшувалася. Але за період з 2014 р. по 2017 р. з ринку виведено 84 банків, які були визнані НБУ як неплатоспроможні. Кількість діючих банків в Україні на 01.08.2022 року становить 68, 23 - зі 100% іноземним капіталом.

Таблица 1. Количество коммерческих банков в Украине с 2008 по 2022 гг.

Банківський сектор на теперішньому ринку фінансових послуг переважає над усіма іншими сегментами фінансового ринку послуг.

Сектор банківських послуг має можливість проведення операцій в різних секторах ринку позичкового капіталу та дає клієнтам широкий вибір фінансових послуг. Щоб посісти на фінансовому ринку місце функціонуючого та конкурентоспроможного банку, сьогочасні банківські установи впроваджують сучасні продукти та послуги та використовують інноваційні технології для обслуговування своїх клієнтів. На банківському ринку фінансові послуги розвиваються досить швидко у всесвітньому економічному просторі.

Небанківське фінансове посередництво не виходило за межі надання страхових послуг, непопулярних на той час з причини сумнівної якості та скрутного фінансового стану потенційних страхувальників.

Страховий ринок як сегмент ринку фінансових послуг, хоча й існував до набуття Україною незалежності (2 СК), розвивався не так ефективно, як банківська система. Перш за все, страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, що регламентували діяльність господарських товариств, взагалі, не враховуючи особливостей даної галузі. Цей факт, а також відсутність органу, що контролює діяльність страхових компаній, призвело до того, що страхування стало сферою застосування зусиль для шахраїв та аферистів. Кількість страховиків на страховому ринку України зросла до 700, причому більшість з них будувала свою діяльність або по принципу “фінансових пірамід”, або за рахунок інфляційних процесів (трасти)

З метою упорядкування діяльності страхових організацій у 1996 р створюється «Закон про страхування».

Ринок страхових послуг є другим за рівнем капіталізації серед інших небанківських фінансових ринків і має тенденцію до скорочення. За період з 2012 року по 2022 рік кількість страхових компаній зменшилась більш ніж 2,5 рази. Загальна кількість страхових компаній станом на 30.04.2022 рік становила 145.

Багато позитивних зрушень страхового ринку послуг було в сфері законодавства та регулювання, що сприяло прискоренню зростання сектору. Але, незважаючи на розвиток, страховий ринок все ще має низку актуальних проблем: удосконалення законодавчої та податкової бази.

Таблица 2.

2. Тенденції розвитку небанківських фінансових установ на ринку фінансових послуг

Одними з перших крайове кредитове товариство утворили поміщики Галичини з метою надання позик під заставу нерухомого майна. Уперше позичково-ощадне товариство у 1869 році було засноване міщанами м. Гадяч на Полтавщині. Отже, перші прототипи сучасних кредитних спілок виникли на Україні ще в другій половині ХІХ ст. Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 року закріпив норми, що стали основою окреслення правових засад сучасного стану становлення кредитних спілок в Україні. Організаційно-правові питання діяльності кредитних спілок нині визначені Конституцією України, Законом України «Про кредитні спілки».

Ринок кредитних спілок останні 10 років поступово скорочується. Станом на 30 квітня 2022 року зареєстровано 187 кредитних спілок. Кредитні спілки важко адаптуються до змін, в тому числі і до запровадження новітніх технологій щодо дистанційного обслуговування та запровадження систем прийняття кредитних рішень та Soft Collection. У сучасних умовах, що склалися в Україні, перспективи розвитку кредитних спілок залишаються безрадісними, ключові проблеми - низькі рівні капіталізації, платоспроможності та прозорості, низька якість оцінки кредитоспроможності позичальників, слабкий нагляд, відверті зловживання довірою пересічних вкладників, які часто втрачають свої заощадження без права відшкодування втрат, адже спілки не є членами Фонду гарантування вкладів, тому слід займати більш активну позицію самим членам кредитних спілок, а також не тільки звернути свій погляд урядовцям та законодавцям на функціонування кредитних спілок, а й практично посприяти законодавчо та зацікавити економічно до цієї діяльності господарюючих суб'єктів.

Рис. 2

фінансовий ринок факторинг інвестування

Перший ломбард з'явився у Києві в 1884 році (приватна форма). Державні ломбарди були створені в 1922-1923 роках. Вони відносились до установ побутового обслуговування і підпорядковувались місцевим радам. Новий етап розвитку діяльності ломбардів стався в 90-х роках 20 століття. Рівень конкуренції серед фінансових компаній виріс. Ця ситуація змусила ломбарди надавати більш якісні послуги і повернутися до народу обличчям. Ломбарди стали залучати клієнтів гнучкими і прозорими ставками.

Діяльність ломбардів регламентується Цивільним та Господарським Кодексами України, законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Послуги ломбардів, і наразі, мають високий попит в Україні,що дає змогу їм успішно функціонувати на ринку фінансових послуг. Популярність ломбардів зумовлена посиленням макроекономічної нестабільності та погіршенням добробуту населення. Ломбарди надають кошти швидко, без додаткових документів, а кредитна історія позичальника не впливає на рішення щодо надання позики. Але водночас, кредити, надані ломбардами передбачають значну переплату, можливі штрафи в разі протермінування погашення кредиту, а також продаж предметів застави без попередження. Ломбарди сприяють розвитку злочинності і наркоманії, бо алко- чи накрозалежні ігромани здають награбоване у ломбард.

Фінансові компанії - небанківські фінансові установи, які надають кредитні послуги населенню та бізнесу, але водночас не належать до групи кредитних спілок, ломбардів, страховиків, НПФ тощо. Асортимент послуг фінкомпаній надзвичайно різноманітний і варіюється від надання позик, гарантій, порук до лізингу, факторингу, грошових переказів до фінансування об'єктів будівництва. Цей сектор фінансових послуг за останні п'ять років розширювався найвищими темпами. Активний ріст популярності послуг мікрокредитування, які надаються фінкомпаніями, базується на нижчих стандартах контролю за надійністю клієнтів у порівнянні з банками. Зворотний бік медалі - космічно високі кредитні ставки та високий рівень скарг на порушення прав позичальників, значна частина яких потрапляє в боргову залежність від таких посередників і потім має серйозні проблеми з колекторами.

В Україні послуга факторингу доволі молода. У 2001 році у момент становлення ринку факторингу в Україні були відсутні необхідні нормативи, теоретична і практична бази, не було підготовленого кадрового потенціалу. Проте згодом у 2004 році факторинговий бізнес розпочинає своє друге зародження в банківських установах і корпораціях . Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Впровадження міжнародного факторингу в Україні розпочалося в 2005 р. й активно розвивалося до 2008 р. Станом на 31.12.2018 року у Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 589 фінансових компаній, що мають право надавати послуги факторингу.

Аналіз динаміки ринку послуг з факторингу за 2014-2018, показав тенденцію, що свідчить про скорочення попиту на факторингові послуги з боку клієнтів та розширення пропозиції на них з боку фінансових компаній.

Рис. 3 Динаміка ринку послуг з факторингу

Однією з проблем подальшого розвитку ринку факторингових послуг є насамперед низький рівень нормативно-правового регулювання факторингових послуг, у межах якого варто поглибити окремі аспекти процесу надання факторингових послуг,а саме визначити відповідальність сторін та особливості передачі прав вимоги боргу до факторингової компанії. «Про фінансовий лізинг» від 4 лютого 2021 року.

Ще одна проблема це великий розмір плати за здійснення факторингової операції. У розвинених країнах вартість факторингу становить у середньому близько 1,5-2% від суми постачання. На вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5-3% від вартості рахунків-фактур, проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом за кожним договором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою (5% і більше). Одна з основних проблем, з якою стикаються банки - нестача професіоналів, адже з точки зору реалізації факторинг - це процедура складна. Щоб надавати такі послуги, потрібні кваліфіковані спеціалісти і юристи, які б знали тонкощі різних видів виробництва. В іншому випадку факторинговий бізнес може виявитися збитковим, тому що в ньому дуже розвинене шахрайство.

Шляхи вирішення. По-перше, виходячи із високої ризикованості факторингової послуги, необхідно розробити загальну систему оцінки ризиків компаній та діагностики ефективності операцій факторингу фінансовими установами . По-друге, знизити відсоток переуступлення боргу, котрий сьогодні застосовують вітчизняні банки в тарифах за факторингове обслуговування. Саме через високу вартість факторингових послуг підприємства за нестачі обігових коштів віддають перевагу класичному короткостроковому кредитуванню, де вартість є нижчою. Також для розвитку ринку факторингових послуг в Україні варто підвищити кваліфікацію працівників щодо проведення факторингових операцій, підтримувати учасників факторингового бізнесу.

Для України лізинг став новим економічним явищем. Система господарювання в СРСР не передбачала використання лізингових відносин і відповідних їм механізмів. Лізингові операції застосовувалися лише у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. На першому етапі розвитку лізингового бізнесу (1991-1996 рр.) спеціальне законодавство тільки розроблялося. Так, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 1991 р. банкам дозволялося проводити операції з придбання за власні кошти засобів виробництва та подальшою передачею їх в оренду, розробляти та використовувати ефективні лізингові технології, виступати одночасно лізингоодержувачами та кредиторами. Законом України “Про опо даткування прибутку підприємств” від 1994 р. було введено основні поняття.

Для другого етапу формування ринку лізингових послуг (1997-2002 рр.) притаманне прийняття низки спеціальних законодавчих актів щодо регулювання відносин учасників лізингової угоди. Своєю чергою, банківські установи, зіткнувшись із низкою обмежень НБУ стосовно здійснення ними лізингових операцій. Упродовж 1996-1998 рр. було створено чимало лізингових компаній. З метою підтримки вітчизняних виробників сільгосптехніки у 1997 р. почав функціонувати Державний лізинговий фонд. З метою захисту інтересів учасників лізингових операцій у 1997 р. створено Асоціацію лізингових компаній “Укрлізинг”, до складу якої увійшли вітчизняні лізингові та страхові компанії, банківські та наукові установи, підприємства. Удосконалювалась законодавчо-нормативна база лізингових відносин. Так, 1997 р. було прийнято Закон України “Про лізинг”.

Ринок лізингових послуг в Україні знаходиться на початковому етапі розвитку. Основними чинниками, що стримують розвиток лізингу в України, є: нестабільна макроекономічна ситуація і недостатня увага держави до проблем реального сектора економіки; висока вартість лізингових послуг внаслідок обмеженості доступу лізингодавців до дешевих фінансових ресурсів; низька кредитоспроможність потенційних лізингоодержувачів; низький рівень якості вітчизняної техніки та орієнтація високорентабельних підприємств на закупівлю імпортної техніки й обладнання тощо. Проте дана сфера має значні перспективи щодо розвитку, але він можливий лише за умови створення сприятливого економічного та правового середовища.

Виклики для лізингового ринку. Для збільшення бізнес-можливостей для лізингодавців НБУ обіцяє надати їм ліцензії на переказ коштів та обмін валюти, тобто дозволити здійснювати ті розрахунково-касові операції, які й так супроводжують лізингові послуги, але на даний момент вимагають залучення партнерських банків та обмінників, що знижує операційну дохідність і якість лізингових послуг.

Тенденція до реформування пенсійної системи загальносвітова, і вона особливо виявилась протягом 1990-х років. З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», який визначив правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та врегулював правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ), хоч і охоплюють значно меншу частину ринку, проте є важливою складовою ринку фінансових послуг. Метою інвестування пенсійних активів є насамперед збереження пенсійних заощаджень громадян.

Тенденція зменшення к-сті НПФ та обсягів вкладів є негативною для економіки, оскільки обмежує пропозицію довготермінових фінансових ресурсів. Станом на кінець 2007 р. (за даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг) до реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 96 недержавних пенсійних фондів. Наразі їх 64.

Головні бар'єри розвитку НПФ - нереалізована пенсійна реформа, відсутність можливостей для внутрішнього інвестування в Україні, високий рівень довгострокової макроекономічної невизначеності, і, як наслідок, недовіра з боку населення та слабка культура добровільних пенсійних внесків.

Шляхи активізації діяльності НПФ:

- розширення прозорості діяльності пенсійних фондів, що сприятиме залученню більшої кількості приватних осіб до участі в недержавних пенсійних фондах (це може відбуватися за рахунок надання учасникам можливості вибору типу пенсійних рахунків, режиму їх ведення, суми відрахувань, а також можливості керувати інвестиційним процесом через належне розкриття інформації про діяльність НПФ)

- запровадження нових технологій управління інвестиціями;

- збільшення довіри до недержавних пенсійних фондів через поширення застрахованих схем інвестування, за якими збитки в разі їх виникнення покриватиме страхова компанія.

Очевидно, потрібна державна програма інформування населення щодо можливостей громадян використовувати свої пенсійні заощадження для інвестицій через інструменти фінансових ринків.

Як бачимо, найпомітніші тренди небанківського фінпосередництва в Україні за останні п'ять років - скорочення кількості та зростання обсягів активів і доходів учасників ринку За оцінками експертів, спліт активізує дані процеси: на ринку продовжать діяльність потужні компанії, формуючи кістяк майбутньої фінансової екосистеми.

У ХІХ і на початку ХХ ст. на території України існувало чотири товарно-фондові біржі -- у Києві, Одесі (1796), Харкові, Львові. Однак розвиток українського фондового ринку, як і інших фінансових інструментів, загальмувався з приходом СРСР, який в 30-х роках повністю закрив всі біржі.

Фондовий ринок в Україні на початку дев'яностих років знаходився в зародковому стані з причини необізнаності з принципами його функціонування більшості потенційних споживачів його послуг. У 1991 році Рада приймає закон про цінні папери і фондову біржу, закон про банки і банківську діяльність, а в 1992 році - - закон про приватизаційні папери.

Розвиток ФР розпочався із заснування у 1992 році 2-х фондових бірж. Українська влада просувала модель централізованого фондового ринку, яка передбачала тільки одну національну фондову біржу - у 1991 для цього була створена Українська фондова біржа, у 1992 була заснована Українська міжбанківська валютна біржа, яка до 1995-1997 стала головним біржовим майданчиком і найбільшою розрахунково-кліринговою організацією. В 1995 р створюється регулятор - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). В кінці 90-х - на початку 2000-х українські біржі та торговельно-інформаційні системи впроваджують електронні системи торгів і розробляють торгові термінали. В 1996 році парламент схвалив закон про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні, з'являється фондова біржа ПФТС, яка в 1997 отримує першу в Україні ліцензію торгово-інформаційної системи. До 2002 року в Україні працюють вже вісім бірж і 2 торгово-інформаційні системи. У 2003 році в Україні приймають закон про електронний цифровий підпис, який став передумовою для розвитку інтернет-трейдингу. Однак як така інтернет-торгівля цінними паперами в Україні з'являється лише в 2009 році.

До кризи 2008 року український ринок цінних паперів добре розвивався, а іноземні інвестори не боялися вкладати в українські компанії. Після кризи ринок відновився до 2011 року.

Станом на 2022 рік їх кількість становила 11 (максимальне значення показника спостерігалося у 2004 році -29).

На українському фондовому ринку зараз існує безліч проблем, наприклад, низька капіталізація лістингових компаній, вкрай малі обсяги торгівлі корпоративними цінними паперами і домінування держоблігацій, а також використання цінних паперів для ухилення від сплати податків, слабкий захист інвесторів.

В Україні інститути спільного інвестування є новим та маловідомим учасником ринку інвестицій.

Першим етапом становлення ІСІ є етап відсутності законодавчого регулювання інститутів спільного інвестування, що тривав до прийняття Указу Президента України 1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». З прийняттям цього законодавчого акта починається другий етап розвитку інвестиційних фондів, що функціонують до 2001 р. Третім етапом розвитку інвестиційних фондів можна вважати прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» 2001 р. Цим ЗУ визначено інститути спільного інвестування в їх сучасному розумінні та відповідно до звичайного розуміння в світовій економіці. У 2002 р НКЦПФР затвердила положення про здійснення компанією з управління активами професійної діяльності з управління активами ІСІ.

Хоча основні показники діяльності мають позитивні тенденції, ІСІ стикаються з низкою проблем серед яких: низький рівень інтелектуальної культури населення України, щодо знань діяльності ІСІ, низький спектр інструментів на ринку, недосконалість чинного законодавства, досить тривала процедура оформлення документів під час отримання цінних паперів тощо.

До основних перспектив розвитку діяльності ІСІ можна віднести: проведення інформаційно-роз'яснювальних заходів, що підвищить інтелектуальну культуру, встановлення відповідальності менеджерів за збереження та проведення операцій з активами інвесторів, розширення спектру інвестиційних продуктів.

Загалом основними стимулами росту ринку фінансових послуг є:

розвиток НТП, впровадження нових форм банківських, страхових, інвестиційних послуг (наприклад, банківські послуги через систему Internet);

довгостроковий економічний підйом, який призводить до росту доходів, а отже - до додаткових потреб у послугах, наприклад у галузі лізингового кредитування;

деіндустріалізація розвинутих країн і трансформація їх національних господарств у так звані «економіки послуг» (зокрема надання страхових і банківських послуг);

розвиток світового ринку послуг призводить до нових видів страхування (наприклад, розвиток туризму призводить до появи особистого страхування, без полісу якого жоден турист не допускається в іншу країну);

необхідність ефективного використання капіталу (наприклад, страхові галузі отримують високі доходи, які можуть бути джерелом нових доходів);

розвиток такої сфери міжнародної діяльності банків як надання фінансових послуг, тобто здійснення лізингових, трастових і факторингових операцій.

Дестабілізуючими чинниками для становлення ринку фінансових послуг є:

постійні зміни в законодавчій базі, що призводить до появи нових параметрів і правил взаємодії між суб'єктами надання послуг;

залишки адміністративно-планових методів господарювання, які не можна подолати шляхом лише законодавчої діяльності - їх необхідно витісняти новими усталеними ринковими структурами. Йдеться про монополізацію економіки, суб'єктивізм, менталітет споживачів і диктат виробників тощо.

Рис. 4. Зелене - індекс фінансових установ; Синє - індекс фінансового розвитку; Оранжеве - індекс фінансового ринку

Размещено на Allbest.ru