Податкова політика на тлі облікової проблематики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Податкова політика на тлі облікової проблематики

Петро Хомин; Сергій Співак; Тетяна Королюк

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, Тернопіль, Україна

Розглянуто проблематику недосконалості й неузгодженості податкової та облікової політики. Підкреслюється, що не виваженість першої зумовила таку ж ваду другої, привівши до дублювання облікових процедур, документації первинного й аналітичного обліку, плутанини в синтетичному, ігнорування його економічних меж у цілому. Причому попутно виникла некоректність їхніх назв, адже власне друга - складова першої. Тож перейменування бухгалтерського обліку/звітності в фінансовий/фінансову ніяк не може вважатися методологічно обґрунтованим. А найгірше, що при цьому всі забули про неприпустимість у бухгалтерському обліку ігнорування його економічних меж, зумовленого дубляжем первинної документації й уведенням підставних рахунків, назви яких ще й до того є яскравим прикладом методологічної й методичної плутанини. Це зумовлює важливість наукового осмислення проблематики узгодженості податкової політики з її виваженим обліковим забезпеченням відповідно до класичних методологічних і методичних постулатів. Звернено увагу на те, що превалювання фіскального підходу над методологією й методикою бухгалтерського обліку призвело до введення підставних рахунків, назви яких є яскравим прикладом методологічної й методичної плутанини та підміни задекларованих балансів-нетто балансами-брутто. Запропоновано відмовитися від антиметодологічного застосування двояких - касового й нарахування - методів відображення доходів при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість, які зумовили появу підставних субрахунків 643 «Податкові зобов'язання» та 644 «Податковий кредит», сутність яких перекручена, тому зумовлює появу фіктивних активів і пасивів. У першу чергу з цієї різноманітності слід вилучити дублювання первинної облікової документації й сепарацію бухгалтерських операцій на першу й другу події, відмовившись від застосування двояких - касового й нарахування - методів відображення доходів при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість: прецедент із «валовими доходами» й «валовими витратами» доводить - це не за межами можливого.

Ключові слова: податкова політика, підставні рахунки, дублювання облікових процедур і документації.

Summary

Ternopil Ivan Puluj National Technical University, Ternopil, Ukraine

The article considers the problem of imperfection and inconsistency of tax and accounting policies. It is emphasized that the lack of balance of the former has led to the same flaw in the latter, resulting in duplication of accounting procedures, documentation ofprimary and analytical accounting, confusion in synthetic accounting, and ignoring its economic boundaries in general. At the same time, their names were incorrect, because the latter is actually a component of the former. Therefore, renaming accounting/reporting to financial/ financial cannot be considered methodologically sound. And worse, everyone has forgotten about the inadmissibility of ignoring its economic boundaries in accounting, due to the duplication of primary documentation and the introduction of fictitious accounts, the names of which are also a vivid example of methodological and methodological confusion. This determines the importance of scientific comprehension of the problem of consistency of tax policy with its balanced accounting support in accordance with the classical methodological and methodological postulates. Attention is drawn to the fact that the prevalence of the fiscal approach over the methodology and methods of accounting has led to the introduction offictitious accounts, the names of which are a vivid example of methodological and methodological confusion and the substitution of declared net balances with gross balances. It is proposed to abandon the anti-methodological use of dual - cash and accrual - methods of income recognition in determining tax liabilities and VAT tax credit, which led to the emergence of fictitious sub-accounts 643 «Tax Liabilities» and 644 «Tax Credit», the essence of which is distorted, therefore leading to the emergence offictitious assets and liabilities. First and foremost, this diversity should be eliminated by duplication of primary accounting documentation and separation of accounting transactions into the first and second events, and by abandoning the use of two methods of income recognition - cash and accrual - in determining tax liabilities and VAT tax credit: the precedent of «gross income» and «gross expenses» proves that this is not beyond the realm of possibility.

Key words: tax policy, dummy accounts, duplication of accounting procedures and documentation.

Постановка проблеми

При переході України від соціалістичного етатизму до ринкових взаємовідносин податкова політика, на жаль, не була методологічно ув'язана з обліковим забезпеченням, що зумовило проблематику, яка не усунута до цих пір. Зокрема, превалювання фіскального підходу над методологією й методикою бухгалтерського обліку призвело до суттєвих розбіжностей між фінансовою й податковою звітністю.

Причому попутно виникла некоректність їхніх назв, адже власне друга - складова першої. Тож перейменування бухгалтерського обліку/звітності в фінансовий/фінансову ніяк не може вважатися методологічно обґрунтованим. А найгірше, що при цьому всі забули про неприпустимість у бухгалтерському обліку ігнорування його економічних меж, зумовленого дубляжем первинної документації й уведенням підставних рахунків, назви яких ще й до того є яскравим прикладом методологічної й методичної плутанини.

Відтак вже більше чверті століття це муляє очі, проте залишається непорушним, не дивлячись на перманентні «шліфування» Податкового кодексу України й періодичне «реформування» обліку. Це зумовлює важливість наукового осмислення проблематики узгодженості податкової політики з її виваженим обліковим забезпеченням відповідно до класичних методологічних і методичних постулатів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення проблеми. Коли кинути на вітчизняні публікації з окресленої проблематики, як висловлюються поляки, скелком й оком вширину і глибину, то видається, що стосовно неї зауваження В. Маяковського про «мелкую философию на глубоких местах» буде в самий раз. Оскільки тут годі надибати щось путнє. Хоч ярлик «податкова політика» стараються приліпити до будь -чого, як ото до кілька- кілограмової стенограми зі заслуховування доповнень до законів з оподаткування, всередині якої це словосполучення відсутнє.

Та й тоді, коли в якійсь рідкісній публікації воно фігурує, зазвичай жодного взаємозв'язку з обліковим забезпеченням там немає. Позаяк здавна існує вододіл між фінансистами й бухгалтерами, хоч у царині оподаткування без їхньої єдності ніяких позитивних зрушень бути не може, що й доводить теперішня вітчизняна практика.

Зрештою, й стосовно податкової політики здавна маємо не захоплюючі реляції, а прикрі зауваження на кшталт висловлених більш ніж сто (1926) років тому: «Наша податкова система далека від досконалості. Ми весь час шукаємо нових шляхів і не завжди знаємо, що ці шляхи «заїзджені й сходжені» іншими народами, причому не завжди поїздка на них закінчується сприятливо» [4, с. 545]. Що підтверджується й нині: «Практично відсутні системні дослідження результативності податкової політики, що проводилася в Україні на різних етапах її розвитку» [3, с. 4].

Тобто податкова політика, мовлячи словами Соломона, є марною «спробою піймати вітер». Адже, навіть несмілива спроба кільканадцять років тому впровадити, подібно до США, прогресивне оподаткування доходів громадян, невдовзі в Україні втихомирилася. Й усупереч методологічно обґрунтованим А. Смітом, А. Вагнером і Ф. Лістом принципам оподаткування, воно за своєю сутністю не надто віддалене в нас від сумної метафори професорів Гарвардського й Чиказького університетів Д. Аджемоґлу та Дж. Робінсона стосовно Конго XV-XVI ст.: «Податки були довільними, й один із них стягувався щоразу, коли з короля злітав капелюх» [1, с. 92]. Чи не тому, що за винятком статей у журналі «Фінанси України», стосовно податкової політики «праці, де аналізуються наслідки реформування окремих податків і єдиного соціального внеску» [3, с. 16-17], в більшості інших не дуже поширені.

Якщо ж спробувати віднайти тут якісь конкретні й вагомі наративи щодо «обліку й звітності в оподаткуванні», то доведеться, знявши той же капелюх, промовчати: принаймні намагання віднайти їх увінчалося тією самою спробою, яка фігурує в афоризмі Соломона.

Формулювання мети статті та її завдань. Отож, маючи на увазі, що «:.. .податкова політика в Україні проводилася не шляхом вжиття системи запланованих на певний термін заходів, а як спосіб реагування на потреби поточного моменту.» [3, с. 14], метою статті є передусім привернення уваги до цієї проблеми тих, хто не прагне підлаштовуватися під сумнівної вартості вербалістичні плеоназми, скомпільовані з довільного, та ще й перекладного мотлоху з «третіх» рук, а учених «Божою милістю, тих, хто знає й любить свою справу та чий талант люди цінять на вагу золота» (Я. Соколов). Сподіваючись на «мозкову атаку», завдяки якій можливий злют податкової політики й облікового забезпечення в біметал із золота та срібла. Її завданнями визначено авторське обґрунтування пропозицій, що можуть стати в певній мірі таким злютом.

Виклад основного матеріалу

Відзначені вище недоліки податкової політики спровокували паралельні антиметодологічні казуси в обліковому забезпеченні оподаткування. Причому не тільки тому, що декларації з обіцянкою спростити його систему були лише піарним переливанням in nihil nihil, але й тому, що зазвичай тут за справу беруться, не «майстри балансів», як висловлювався Й.-Ф. Шер, а «малоосвічені інтелектуали» на кшталт горезвісного «проффесора». Тому відразу з початком реформування податкової системи вони винайшли ще один прибуток і на додачу до відомої з політекономії ідіоми «валові доходи», подібну - «валові витрати». Які слід було відображати в суміші т. зв. «першої» й «другої» події, тобто за методами-антиподами - водночас касовим і нарахування. Забувши ввести синтетичні рахунки, які необхідні для їхнього відображення облікові реєстри.

Правда, потім намагалися їх впровадити, але виявилося, що формат цих реєстрів нагадував старовинні жіночі плахти, тож віце-прем'єр тих часів, вочевидь під тиском скарг на такий абсурд, поставив на них хрест. Можливо саме через це в Податковому кодексі ці ідіоми не фігурують. Та тінь від них у вигляді «першої» й «другої» подій, хоч і зблякла, позаяк вона тепер затіняє лише податок на додану вартість, проте з ним нерозривна. Відповідно до цього податку приросли й обидва методи.

Й тут уже з'явилися спеціальні субрахунки 643 «Податкові зобов'язання» та 644 «Податковий кредит», але вивернуті кожухом наверх. Бо насправді сальдо першого завжди дебетове, в той час як кожному навіть не бухгалтеру зрозуміло: зобов'язання - це завжди борг (кредиторська заборгованість) перед кимось; з податковим кредитом складніше, тому студенти, які вперше стикаються з цією ідіомою, зазвичай відповідають, що це позичені в банку кошти для сплати ПДВ.

Це й не дивно, бо бухгалтери теж спочатку плуталися в таких заковиках, як кореспонденція рахунків за дебетом і кредитом того самого синтетичного рахунку: всім

бо відомо зі студентських років - щось тут не так! Адже за теорією бухгалтерського обліку насправді подвійний запис - це відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного й за кредитом іншого рахунку в тій самій сумі.

Проте не дивлячись, що теж майже сто років тому Ф. Єзерський епатажно заявив, якщо «для обліку власних коштів запроваджуються «підставні» рахунки, то подвійна система замазує ними очі, тож на цьому ґрунтується можливість обманів» [2, с. 162], вітчизняні «теоритики» - так відімстив комп'ютер одному з таких ось «методологів», котрі «знають нічого про все» (П. Хейне), передусім з азів алгебри, на якій тримається вся система бухгалтерії, намагаються перетворити її в бедлам.

Звичайно, Ф. Єзерський трохи погарячкував, бо подвійна бухгалтерія тут ні при чому: це «облікові воєводи» знову напартачили, ввівши в Баланс (Звіт про фінансовий стан підприємства) ф. № 1 фіктивні активи й пасиви всупереч кредо «Баланс-нетто» згадуваних реформ. Певно й краєм вуха не почувши щось про згадуваний епатажний пасаж, ані тим більш про економічні межі бухгалтерського обліку чи то у викладі класика облікової теорії Й.-Ф. Шера, котрі «проходять там, де затрати на теоретично можливе покращення постановки справи в цих областях внутрішньої організації підприємства починають ставати більшими, ніж приватногосподарська вигода, яку може отримати з нього підприємець», отож повинні «пролягати в умах усіх бухгалтерів» [5], чи правила Дж. Сортера: «Вартість інформації не повинна перевищувати затрат на її отримання» [6, с. 641].

Гм, але проти «облікових воєвод» (вислів класика облікової теорії О. Рудановського) не попреш, отож за їхніми приписами в Головній книзі, де записи відображаються в кореспонденції не аналітичних рахунків чи субрахунків, а лише за синтетичних, виникає саме ця заковика облікового нонсенсу (табл. 1).

Таблиця 1. Кореспонденція рахунків з відображення ПДВ

Тобто методологічну спадщину класиків від Ж. Саварі (1676), який першим поділив бухгалтерський облік на аналітичний і синтетичний, без жодного дискурсу, вони перекинули шкереберть.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Видається, що тільки наукове осмислення вченими й практиками в змозі вирішити теперішню тупикову проблематику узгодженості податкової політики з її виваженим обліковим забезпеченням відповідно до класичних методологічних і методичних постулатів. Бо келійні потуги «воєвод» щось імітувати під претекстом реформування засвідчують лише їхню пристрасть до різноманітності, якій немає меж.

У першу чергу, з цієї різноманітності слід вилучити дублювання первинної облікової документації й сепарацію бухгалтерських операцій на першу й другу події, відмовившись від застосування двояких - касового й нарахування - методів відображення доходів при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість: прецедент із «валовими доходами» й «валовими витратами» доводить - це не за межами можливого. Тож сказавши «а», хоч і запізнившись, варто наважитися вимовити «б». Що може стати давно очікуваною сатисфакцією перед армією бухгалтерів за такі антиметодологічні вибрики.

Втім, викладені в статті міркування надто лаконічні, аби вважати це вирішенням окресленої проблеми, тому майбутні дослідження уявляються перспективними.

Висновки

Звісно ж, що тільки наукове розуміння вченими та практиками здатне вирішити тупикову проблему, що склалася, узгодженості податкової політики при її збалансованому обліку відповідно до класичних методологічних і методичних постулатів. Бо про клітинні спроби «губернатора» чогось наслідувати під приводом реформ свідчить лише їхня пристрасть до різноманітності, яка не має меж.

Насамперед із цього різноманіття необхідно виключити дублювання первинної облікової документації та поділ облікових операцій за першою та другою подією, відмовившись від використання двоякого - касового та нарахованого - методів відображення доходів при визначенні податкових зобов'язань та податкових відрахувань. кредит з податку на додану вартість: прецедент із «валовими доходами» та «валовими витратами» доводить, що це не виходить за рамки можливого. Тож сказавши «а», хоч і пізно, але варто наважитись сказати «б». Чим же могло стати довгоочікуване задоволення армії бухгалтерів за такі антимодологічні витівки.

Проте міркування, викладені у статті, надто лаконічні, щоб вважати це вирішенням зазначеної проблеми, тому майбутні дослідження здаються багатообіцяючими.

Список використаних джерел

1. Аджемоглу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають. Київ: Наш формат, 2016. 472 с.

2. Амбівалентність і мімікрія облікової теорії: монографія / Г. П. Журавель, В. Б. Клевець, В. М. Олійничук, П. Я. Хомин; за ред. П. Я. Хомина. Тернопіль: ТНЕУ, 2013. 474 с.

3. Соколовська А. М. Податкова політика в Україні у 2014-2019 рр.: формування, реалізація, оцінка наслідків. Фінанси України. 2020. № 7. С. 7-30. DOI: https://doi.org/10.33763/finukr2020.07.007

4. Фінансова думка України: монографія. Київ: Кондор, 2010. Т. 1. 687 с.

5. Schar J. F. Buchhaltung und Bilanz. Auf wirtschaftlicher, rechtlicher und mathematischer Grundlage fur Juristen, Ingenieure, Kaufleute und Studierende der Betriebswirtschaftslehre. Auflage, Berlin 1932.

6. Sorter G. H. «Anevents» Approach to Basic Accounting Theory. The Accounting Review. 1969. January. Vol. 44.

References

1. Adzhemohlu D., Robinson Dzh. (2016) Chomu natsii zanepadaiut [Why Nations Decline]. Kyiv: Nash format.

2. Ambivalentnist i mimikriya oblikovoyi teoriyi [Ambivalence and mimicry of accounting theory]: monohrafiya / H. P. Zhuravel, V. B. Klevets, V. M. Oliynychuk, P. YA. Khomyn; za red. P. YA. Khomyna. Ternopil: TNEU, 2013. [In Ukrainian].

3. Sokolovska A. M. (2020). Podatkova polityka v Ukraini u 2014-2019 rr.: formuvannia, realizatsiia, otsinka naslidkiv [Tax policy in Ukraine in 2014-2019: formation, implementation, assessment of consequences]. Finansy Ukrainy. No. 7. P. 7-30. DOI: https://doi.org/10.33763/finukr2020.07.007

4. Finansova dumka Ukrainy [Financial opinion of Ukraine]: monohrafiia. (2010) Kyiv: Kondor. T. 1. [In Ukrainian].

5. Schar J. F. Buchhaltung und Bilanz. Auf wirtschaftlicher, rechtlicher und mathematischer Grundlage fur Juristen, Ingenieure, Kaufleute und Studierende der Betriebswirtschaftslehre. Auflage, Berlin 1932.

6. Sorter G. H. (1969). “Anevents” Approach to Basic Accounting Theory. The Accounting Review. January. Vol. 44.

Размещено на Allbest.ru