Політико-географічна характеристика Канади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Політико-географічна характеристика Канади

(індивідуальна робота)

Зміст

I. 1. Політична структура Канади

2. Політико-географічне положення

3. Геополітичне положення Канади

4. Державні кордони

5. Структура населення

6. Сучасне економічне положення Канади

7. Державний лад Канади

8. Політико-географічний устрій держави

9. Політична система країни

10. Сучасна політична ситуація в Канаді

II. Політико-географічне районування країни

Література

I. 1. Політична структура Канади

Канада є федерацією у складі десяти провінцій і трьох територій, за типом уряду парламентською демократію і конституційною монархію, з королевою Єлизаветою II в якості глави держави. Це багатомовна і багатокультурна країна, в якій на федеральному рівні визнано дві державні мови - англійську та французьку. Будучи технологічно і промислово розвиненою країною, Канада має диверсифіковану економіку, яка у значній мірі базується на багатих природніх ресурсах країни і на торгівлі, у першу чергу зі Сполученими Штатами Америки, з якими Канада має давні і складні стосунки. Канада є членом Великої Вісімки, НАТО, Британської Співдружності, Франкофонії, і Організації Об'єднаних Націй.

Територія, на якій зараз розташована Канада, була заселена її корінним населенням понад 25 тис. років тому. Починаючи з XV ст., британські та французькі експедиції спершу досліджували, а потім одночасно почали заселяти атлантичне узбережжя країни. В 1763 р., проте, після семи років війни, Франція позбулася майже усіх своїх колоній у Північній Америці, включаючи Канаду. У 1867 р., внаслідок об'єднання трьох Британських північноамериканських колоній, Канада сформувалася як федеральне утворення чотирьох провінцій у статусі британського домініону. Після цього настало територіальне розширення Канади, і отримання нею стасу автономії від Об'єднаного Королівства, зазначене у Вестмінстерському статуті у 1931 р., яка закріпилась Канадським актом 1982 р., котрим назавжди розірвано залишки правової залежності від Британського парламенту.

Назва „Канада” походить від слова kanata, що означає „селище” або „поселення”. У 1535 році корінні жителі сучасного міста Квебек вживали це слово для назви селища Стадакона (Stadacona). Пізніше Жак Картьє використовував слово Canada для позначення не лише даного селища, але й прилеглих до нього територій. У 1545 р. в європейських книжках та мапах весь даний регіон почали називати Canada.

З початку XVII ст. частина Нової Франції, у тому числі землі вздовж річки Св. Лаврентія і північних берегів Великих озер, також почали називати „Канадою”, а згодом цей регіон був розділений на дві британські колонії, Верхню Канаду і Нижню Канаду, доки у 1841 р. вони знову не були об'єднані у одну провінцію Канада. За часів Конфедерації, у 1867 р., назва Канада була прийнята в якості правової назви для нової країни, і країні було надано статусу домініону з назвою „Канада”, а термін „Домініон Канада” був у загальному вжитку до 1950-х рр. Пізніше, після того, як Канада отримала політичну незалежність від Великої Британії, федеральний уряд все частіше почав використовувати назву „Канади” на державних документах і договорах, у наслідок цього в 1982 р. головне національне св'ято країни було перейменовано з „Дня домініону” на „День Канади”.

Традиції перших націй та інуїтів стверджують, що корінні жителі проживали на цих землях із незапам'тних часів, у той час, як результати археологічних розкопок підтверджують наявність у північному Юконі людей ще 25 000 років тому, а в південній частині Онтаріо 9 500 років тому. Першими європейцями, які з'вились на території сучасної Канади, були вікінги, які на короткий час колонізували Л'нс-о-Медоуз навколо AD 1000; після провалу спроби створення у цій місцевості колонії, європейці тривалий час не здійснювали спроб колонізувати територію Північної Америки, аж до 1497 р. коли Джон Кабот почав досліджувати для Англії атлантичне узбережжя Канади, наступним був французький дослідник Жак Картьє у 1534 р.

Французький дослідник Самуель де Шамплен прибув на ці території у 1603 р., і створив перше постійне європейське поселення на території Порт Рояль в 1605 р. Квебек-сіті у 1680 р.

канада геополітичний державний економічний

2. Політико-географічне положення

Територія Канади займає північну частину материка Північна Америка, включаючи Арктичний архіпелаг. Вона омивається водами Атлантичного, Північного Льодовитого й Тихого океанів. Канада відокремлена від Європи та Азії. Її єдиним сухопутним сусідом є США. Кордони з США пролягають по водних рубежах або за умовними лініями. Сусідство з цією країною є важливою особливістю географічного положення Канади. Вихід країни одразу до трьох океанів і простя-гання її території за межі Північного полярного кола набувають нового значення з розвитком комунікаційної техніки.

3. Геополітичне положення Канади

Канада займає 2/5 материка Північна Америка і за своєю площею поступається тільки Росії. В адміністративному відношенні вона поділяється на 10 провінцій, які мають самоврядування, та 2 території. Вирішальною особливістю її географічного положення е сусідство із США. Довжина кордону між двома країнами (без Аляски) перевищує 6 тис. кілометрів. З розвитком комунікаційної техніки нове значення набуває факт виходу Канади одразу до Атлантичного, Північного Льодовитого і Тихого океанів та простягання ЇЇ території за межі Полярного кола.

4. Державні кордони

Канада займає більшу частину півночі Північної Америки. Вона має загальний сухопутний кордон з США на півдні і на північному заході (між Аляскою і Юконом) і протягнулася від Атлантичного океану на сході до Тихого на заході і Північного Льодовитого на півночі. Вона також має морську межу з Францією (острови Сен-П'єр і Мікелон) і Данією (острів Гренландія). Найпівнічніше поселення в Канаді та у світі - Алерте, база збройних сил Канади на північному краю острова Елсмір (82,5? пн. ш., у 834 км від Північного полюса). Канада - друга за розміром країна світу.

5. Структура населення

Державна мова. Англійська, французька.

Релігія: 46 % - католики, 41% - протестанти, 2 % - православні, 1 % - мусульмани, 1 % - іудеї.

Етнічний склад: 40% - британці, 27% - французи, 16% - німці, італійці, поляки, українці, угорці, греки, гол-ландці, 5 % - азіати, 4 % - американські індійці, 2 % - африканці.

Канада за своїм походженням є країною переселенського капіталізму. Іммігрують у Канаду і нині. Аборигени-індіанці та ескімоси становлять тільки 2 % сучасних жителів. Вони живуть у північних районах з екстремальними природними умовами. Колонізацію Канади першими почали французи, які рухались зі сходу і закріпилися уздовж річки Св. Лаврентія. Так виникла „нижня”, або французька, Канада (нині провінція Квебек). Активнішими виявилися англійці. Вони рухалися з півдня з боку Великих озер і утворили „верхню”, або англійську, Канаду (нині провінція Онтаріо). Згодом вся Канада була захоплена Англією. Нині 63 % населення - це англомовні канадці і 25 % - франкомовні. І англійська, і французька мова е державними. Проте англо-французький дуалізм триває. В основі його знаходяться не стільки етнічні, скільки економічні причини: господарство Квебеку розвивається не так швидко, як провінції, де кількісно переважають англоканадці.

Інші етнічні групи, як правило, також є нащадками іммігрантів з Європи. На межі XIX і XX ст. у Канаду переселилися 170 тис. українців, переважно селян. Вони оселилися в степах-преріях компактними групами, що сприяло збереженню рідної мови і культурної спадщини. Центром української імміграції стало місто Вінніпег - своєрідні „ворота в прерії”. На площі міста біля провінційного парламенту встановлено пам'ятники Тарасу Шевченку та Івану Франку. Нині канадців українського походження - близько 550 тис. чоловік. Це нащадки перших і більш пізніх переселенців. Живуть вони в містах, в тому числі і за межами степових провінцій. За своєю кількістю українська етнічна група є четвертою, після англійської, французької та німецької. Переселенці з України зробили вагомий внесок в освоєння степових районів і в розвиток інших сфер життя Канади.

Канада є однією з найменш заселених країн світу. Пересічна густота населення не досягає 3 чол. на 1 км кв., „Обжита” Канада - це вузька смуга вздовж кордону зі США. Але і ця „країна-смужка” не становить собою одного цілого, а розривається на частини Аппалачськими горами, Канадським щитом і Кордильєрами Провідну роль відіграють південні райони провінцій Онтаріо і Квебек. У природному відношенні - це лісостепова зона з помірним вологим кліматом. Звідси почалася колонізація. Нині тут мешкає 2/3 населення і пересічна густота його перевищує 150 чол. на 1 км кв. Двома другорядними ареалами скупчення населення І південь степових провінцій (Манітоба, Саскачеван і Альберта) і південний захід провінції Британська Колумбія.

Більшість канадців проживає у містах, які за своїм виглядом і особливостямі діяльності нагадують міста США. Вони також зазнали субурбанізащї. Найбільш міста - Торонто і Монреаль.

6. Сучасне економічне положення Канади

Канада - одна з найрозвинутіших країн світу з високим рівнем життя населення. За ІРЛП в 1997р. вона займала перше місце серед 177 країн світу. Канада має величезну територію, порівняно нечисленне населення і значні природні багатства, особливо в розрахунку на одного жителя. На світовому ринку країна виступає як один з провідних експортерів сировини. Вона зародилась як „біла переселенська колонія” Франції та Великобританії. В 1867 р. отримала статус домініону - самоврядної колонії, а в 1931 р. -фактичну самостійність. Зараз її господарство тісно інтегроване з господарством США.

В колоніальні часи економіка Канади розвивалася під впливом потреб європейських метрополій. В роки між двома світовими війнами американський вплив на Канаду змінився на англійський.

Сучасна Канада за розмірами ВНП входить до першої десятки країн світу. В 1995 р. він становив 579 млрд дол. США, а на одного жителя - 19 380 доларів. Технічний рівень і структура її господарства відповідають вимогам кінця XX ст. Майже 3/4 працюючих зайняті в третинному секторі, 20 % - у вторинному і тільки 6 % - у первинному. Разом з тим, для Канади характерна висока залежність від іноземного капіталу та експорту сировини. Найбільші капіталовкладення і найбільшу власність у Канаді мають США. Економіка Канади інтегрована з США більше, ніж це має місце між країнами ЄС. Канада і США утворили зону „вільної торгівлі”. В цьому відношенні вислів „Канада є продовженням США на північ” багато в чому справедливий. Матеріальне виробництво Канади можна поділити на дві майже рівні частини, одна працює на експорт, інша - на задоволення внутрішніх потреб.

Канада експортує понад 28 % свого ВНП. Більш як 2/3 її експорту та імпорту припадає на США. Автомобілі та їх частини й різна машинобудівна продукція ввозиться і вивозиться в обох напрямках - із США в Канаду і з Канади в США. Решту вивозу Канади становить продукція її експортних галузей (нафта, природний газ, руди металів і самі метали, алюміній, деревина, целюлоза, газетний папір, риба), найбільшим ринком для якої є США. Канадський імпорт також включає електроніку, наукові інструменти, хімікати, фрукти й овочі. Канада веде широку торгівлю також з Японією, Великобританією та Німеччиною. Канадське вугілля експортується в Японію, зерно - в Японію, Китай, країни СНД. В 1995 р. частка Канади в зовнішньому товарообігу України дорівнювала 0,7 %.

У Канаді є розвинена ринкова економіка з дещо більшим урядовим регулюванням ніж у Сполучених Штатах, проте з набагато меншим ніж у деяких європейських країнах. Канада -- член Організації економічної співпраці і розвитку (OECD) і в Великої Вісімки (G8). За минуле десятиріччя, після періоду деякого спаду, економіка країни зростає швидкими темпами та з низьким рівнем безробіття і великими урядовими надлишками в федеральному бюджеті. На жовтень 2006 р. рівень безробіття в країні складав 6,3 % працездатного населення, що й найнижчим за останні 30 років. Рівні безробіття серед провінцій коливаються від найнижчого в Альберті - 3,6 % до найвищого в Ньюфаундленді і Лабрадорі - 14,6 %.

Канада - одна з небагатьох країн-експортерів енергоносіїв у світі: великі поклади природного газу находяться на східному узбережжі, а нафти - в Альберті. Є і великі поклади нафтових пісків Атабаски - друге після Саудівської Аравії родовище нафти в світі. У Квебеці, Британській Колумбії,

Ньюфаундленді і Лабрадорі, Онтаріо і Манітобі гідроелектроенергія найпоширеніша і найдешевша.

Канада - одна з найбільших у світі виробників сільськогосподарської продукції. Канадські прерії, розбудовані значною мірою завдяки раннім хвилям української еміграції, є одними з найбільших постачальників пшениці й інших зернових культур. Канада, найбільший виробник цинку й урану, також має великі родовища інших природних ресурсів, як-от: золото, нікель, алюміній, свинець. Є в країні і високорозвинена переробна промисловість у південному Онтаріо і Квебеку; тут же і знаходяться автобудівні заводи, філіали багатьох американських і японських автомобільних компаній, що являються ключовими в економіці цих провінцій.

Економіка Канади глибоко інтегрована в світову економіку та до певної міри надзвичайно залежна від міжнародної торгівлі, особливо зі своїм найбільшим торгівельним партнером, Сполученими Штатами Америки. У 1989 р. Канада уклала Канадсько-американську угоду безмитної торгівлі (FTA), а в 1994 р. - Північноамериканський договір про вільну торгівлю (NAFTA), який включав ще й Мексику. Вільна торгівля на північноамериканському континенті значно пожвавила економічне співробітництво між країнами-учасниками договору, дозволила запобігти економічному спаду й досягти найвищого досі рівня зросту промисловості серед країн Великої Вісімки. З середини 1990-х років уряд країни демонструє позитивний баланс федерального бюджету і послідовно сплачує державну заборгованість.

7. Державний лад Канади

Державний устрій - федерація в складі 10 провінцій і 2 територій. Канада є незалежною самоврядною державою, але номінально її главою залишаєть-ся королева (король) Великобританії, яку представляє призначений нею генерал-губернатор.

Форма правління. Федерація.

Глава держави. Королева Великобританії, представлена генерал-губернатором.

Найвищий законодавчий орган. Двопалатний парламент - Сенат і Палата общин.

Найвищий виконавчий орган - Уряд.

8. Політико-географічний устрій держави

Канада складається з десяти провінцій і трьох територій.

9. Політична система країни

Канада - конституційна монархія. Глава держави - король або королева Великої Британії; зараз це Єлізавета Друга, яка має титул королеви Канади і яку в країні представляє генерал-губернатор Канади. Кандидатів на цю чотирьохрічну посаду призначає діючий прем'єр-міністр і затверджує королева. Діючий генерал-губернатор Канади - Мікаель Жан, яка була призначена на посаду 25 вересня 2005 року.

Конституція Канади - правова основа країни і складається, як із записаного тексту, так і неписаних традицій та угод. У Конституції вміщено і Канадську Хартію Прав і Свобод, яка гарантує громадянам основні права і свободи. У Канаді під конституцією розуміється зведення актів, британських законів, судових рішень тощо. Двома основними документами вважаються Акт про Британську Північну Америку 1867 р., що проголосив Канаду домініоном Великобританії, і акт 1982 р., що встановив, що всі закони в Канаді прийматимуться тільки канадським парламентом.

У країні діє парламентська система демократії з федеральною системою парламентського уряду. Прем'єр-міністр Канади - глава уряду. За традицією це лідер політичної партії, яка отримує більшість у Палаті Громад парламенту. Прем'єр-міністр формує кабінет міністрів, який формально призначається генерал-губернатором Канади. Кабінет Міністрів традиційно складається з членів партії прем'єр-міністра і, як правило, з депутатів Палати Громад. Виконавча влада в країні належить прем'єр-міністру і Кабінету; міністри перед вступом на посаду складають присягу вірності Королеві, щоб формально стати королівськими міністрами. Діючий прем'єр-міністр Канади з 6 лютого, 2006 р. - Стівен Гарпер, лідер Консервативної партії Канади.

Федеральний парламент складається з Королеви та двох палат парламенту: виборної Палати Громад і призначеного Сенату. Кожен депутат Палати Громад обирається більшістю у своїй виборчій дільниці. Всеканадські вибори формально призначаються генерал-губернатором, але, як правило, прем'єр-міністр вирішує дату їх проведення. Вибори повинні відбуватися, або правильно кожні п'ять років, або достроково за рішенням діючого прем'єр-міністра. Членів Сенату, чиї місця розподіляються на регіональній основі, вибирає прем'єр-міністр та формально призначає генерал-губернатор; сенаторам дозволено залишатися на посаді до 75-річного віку.

У Канаді в основному чотири політичні партії: Консервативна партія Канади, Ліберальна партія Канади, Нова Демократична партія і Квебекський блок. Діючий уряд країни сформований Консервативною партією Канади. Політичні партії, які пройшли в парламент отримують статус офіційних, але існує і кілька партій, які не набрали достатньої більшості, - та не представлені в федеральному парламенті.

10. Сучасна політична ситуація в Канаді

Вже протягом багатьох десятиліть Канада залишається „енциклопедичним” прикладом держави з офіційно закріпленим статусом двомовності. Проте питання співіснування двох державних мов у одній країні далеко не таке просте, яким воно могло б здатися на перший погляд. У цьому випадку також хибною є думка, що проблема канадського білінгвізму обмежується загальноприйнятим уявленням про те, що лише провінція Квебек споконвіку була французькою, і саме через примхи історичних обставин та завдяки компактному розселенню вихідців з материкової Франції вона наразі стала єдиною цитаделлю функціонування французької мови у Північній Америці, - тоді як решта Канади є винятково англомовною. Насправді за канадським білінгвізмом криється кілька століть досить суперечливої історії, а процеси „уживання” двох надзвичайно різних етносів - англоканадського та франкоканадського - на одній території та захисту природного права кожного вільно використовувати власну мову та зберігати надбання своєї національної культури наштовхувалися на багато „підводних каменів”, які стають очевидними лише при детальному погляді в історію цієї північноамериканської країни.

Остаточно питання рівноправного функціонування англійської та французької мов сформувалося у 60-х рр. XX ст. після Тихої революції у Квебеку. Саме тоді за розпорядженням уряду розпочала роботу Комісія по двомовності й двокультурності, внаслідок роботи якої було проголошено Акт офіційних мов, що передбачав визнання двомовності Канади на федеральному рівні та використання французької та англійської мов у всіх федеральних інституціях. На провінційному рівні проте єдиною двомовною провінцією залишається Новий Брансвік. Французька є єдиною офіційною мовою Квебеку, тоді як інші провінції є виключно англомовними.

Саме 60-ті рр. XX ст. стали переломною віхою в сучасній історії Канади, коли сформувалася офіційна позиція влади щодо двомовності. Відтоді політика канадського уряду зводилася до єдиноправильного постулату: необхідно підтримувати білінгвізм серед населення, щоб завадити формуванню двох анклавів: франкомовного та англомовного - і, як наслідок, не допустити поглиблення розбіжностей між англофонами та франкофонами на території їхнього компактного розселення, що в перспективі могло б спричинити відокремлення Квебеку від решти Канади. Підтримка білінгвізму як така не має на меті заохотити канадців у рівних кількостях спілкуватися обома мовами чи творити якийсь новий франко-англійський суржик. Насправді федеральний уряд намагається забезпечити рівні умови для функціонування англійської мови на території Квебеку і навпаки - французької мови - на решті території Канади. Для цього у англомовних провінціях створюються школи з поглибленим вивченням французької, функціонує громадське франкомовне телебачення (Radio Canada), у федеральних інституціях працюють держслужбовці, які розуміють французьку і можуть спілкуватися з громадянами, які до них звертаються обома офіційними мовами. Аналогічні заходи здійснюються для того, щоб на федеральному рівні захистити мовні права англофонів у Квебеку. Подібна політика вже дає свої результати, оскільки, згідно з дослідженням канадського політолога Джея Макаренка, на сьогодні 74 % англофонів та 93 % франкофонів хотіли б, щоб їхні діти вивчали другу державну мову у школі. Причина проста - знання двох офіційних мов відкриває перед молодими канадцями значні перспективи для працевлаштування у сфері держуправління та мас-медіа і підвищує їхню конкурентоспроможність на ринку праці загалом. Складною лишається квебецька проблема. Однак в настроях франкомовних жителів Канади останнім часом появляються нові позитивні нюанси. Так на додаткових парламентських виборах в березні 1995 р. в Квебеку переконливу перемогу здобув представник Ліберальної партії, а кандидат від сепаратистського Квебецького блоку зазнав поразки. А це означає, що серед франкомовних квебекців збільшується кількість противників сепаратизму, що й засвідчив про ведений 30 жовтня 1995 р. референдум з питання незалежності Квебеку. 50,6 % жителів провінції висловилися за залишення в складі Канади.

Українці в Канаді

За статистичними даними 1981 р. в Канаді проживало 754 тис. українців, що складає 3,1 % населення країни, хоча канадська преса у 1989 р. повідомляла, що українців в Канаді фактично 1 млн. Основна частина українського населення живе в провінціях Онтаріо, Альберта, Манітоба та Саскачеван 76 % українців мешкає в містах. Українська етнічна група сформувалася в Канаді як іммігрантська. Після Другої світової війни вона збільшувалася. До середини 1950-х рр. до Канади прибуло 35 тис. українців із таборів для „переміщених осіб”. Ще більше 9 тис. чоловік прибуло в 1961-1981рр. Чисельно українців переважають тільки британці, французи, німці та італійці.

II. Політико-географічне районування країни

Традиційно Канаду поділяють на п'ять великих районів: Приатлантичний, Центральний, Степовий, Британську Колумбію, або Захід, і Північ. Вони склалися в ході колонізації країни і значною мірою являють собою природну, історичну та економічну цілісність. При їх розгляді важливо враховувати розміри (в середньому кожен з них - це 2 млн км кв) і внутрішні відмінності між обжитою та необжитою частинами.

Приатлантичний район об'єднує чотири східні провінції - Ньюфаундленд, острів Принца Едуарда, Нову Шотландію і Нью-Брансуїк. Це найближча до Європи частина материкової Америки. Ще в XI ст. острів Ньюфаундленд відвідували вікінги. В ранній період колонізації Канади район відігравав приблизно таку ж роль, як Нова Англія в США. Визначальним було його географічне положення. З переміщенням економічного центру Канади на південь провінцій Онтаріо і Квебек та посиленням зв'язків з США він перетворився на „далеку окраїну” і типовий депресивний район.

Відомі колись центри видобування вугілля і залізної руди, чорної металурги, паровозо- і суднобудування занепали. Нові галузі представлені поодинокими підприємствами. Роль району в Канаді визначається рибальством, вирощуванням картоплі і молочної худоби, туризмом. Великих міст немає. Характерні безробіття, низькі прибутки і відтік населення в інші райони. Зараз у Приатлантичному районі проживає 9 % населення і виробляється 6 % ВНП Канади.

Центральний район складають дві провінції - Онта-ріо і Квебек. Це головна частина Канади. В районі проживає 62 % населення і виробляється 63 % ВНП. На нього припадає 1/3 продук-ції сільського господарства, 2/5 лісозаготівель, 1/2 видобутку мінеральної сировини (без палива), 3/5 виробництва електроенергії і 3/4 продукції обробної промисловості. Район передує за розвитком експортних галузей, але найважливіша його особливість полягає в тому, що тут майже повністю зосереджені галузі, які працюють на внутрішній ринок: чорна металургія, машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість. На внутрішній ринок орієнтоване і його сільське господарство. Район домінує в третинній сфері.

Такі позиції Центрального району в Канаді зумовлені багатьма чинниками. Лісостепова зона між Аппалачами і Великими озерами з її помірним і вологим кліматом, порівняно родючими ґрунтами і розвиненою мережею водних шляхів найбільше сприятлива для життя і господарської діяльності в межах Канади. Поруч знаходиться Канадський щит з його величезними мінеральними, гідроенергетичними і водними ресурсами. Дуже зручне географічне положення в транспортному відношенні між океаном і Великими озерами. Звідси почалася і французька, і англійська колонізація Канади. В сучасних умовах найважливішу роль відіграє фактор близькості до головних історичних та економічних районів США.

Провінції Онтаріо та Квебек займають величезну площу - 2,6 млн км кв. Але їх населення і господарське життя зосереджені на порівняно невеликій території міжозерної рівнини, яку прозвали „півостровом Онтаріо”, і в долині річки Святого Лаврентія. Тут склалася найбільша в Канаді концентрація міських поселень і вже помітні ознаки майбутнього мегалополісу, що простягається по прямій на 1200 км між містами Уїнсор і Квебек. Основу його становлять Монреаль, Торонто і Оттава.

Монреаль (3,3 млн жителів) засновано французами в 1642 р. біля порогів на річці Свято-го Лаврентія. До створення обхідного каналу місто було кінцевим пунктом для морських суден. Вигідне географічне положення щодо Європи і на шляхах колонізації Канади зі сходу забезпечило йому швидке зростання. Монреаль - порт і важливий вузол наземних і повітряних сполучень, торгово-фінансовий, промисловий, науковий і культурний центр.

Промислова структура Монреаля різноманітна. Старими його галузями є харчова, легка (швейна, шкіряно-взуттєва), меблева, поліграфія і фармацевтика. Після другої світової війни Мон-реаль став важливим центром нафтопереробки і нафтохімії, а згодом і нових галузей машинобуду-вання (електротехнічна, електронна, аерокосмічна). І все ж як індустріальний центр Монреаль значно поступається Торонто.

Монреаль - головне місто Французької Канади, переважаюче населення в ньому - франко-канадці. Місто зажило слави другого після Парижа франкомовного міста в світі. В його архітектурі, зовнішньому вигляді, способі життя багато що нагадує Францію. Втім, культурне значення Монреаля виходить далеко за межі франкомовної провінції Квебек. Монреаль виконує різноманітні міжнародні функції: в ньому відбуваються міжнародні конференції, виставки. В 1976 р. тут проходили Літні Олімпійські ігри. Щороку місто відвідують 6 млн туристів.

Поза Монреалем промисловість провінції Квебек представлена переважно невеликими центрами експортних галузей. Провінція займає перше місце у видобутку залізної руди, виплавці алюмінію, виробництві гідроелектроенергії і газетного паперу.

Торонто (3,9 млн жителів) розташований на березі озера Онтаріо. Він виник в 1793 р. і швидко став центром Англійської Канади. Це головний суперник Монреаля. Роль Торонто зростала із заміною в Канаді англійського впливу американським. З точки зору зв'язків із США Торонто і його оточення мають безсумнівні переваги перед Монреалем. Зараз Торонто став головним банківським, фінансовим і бізнесовим центром Канади. Велика його роль у транспортних зв'язках, комунікаціях, науці, культурі й спорті. Це найбільший за кількістю жителів і промисловим виробництвом метрополітен країни.

Структура промисловості Торонто різноманітніша і сучасніша, ніж у Монреалі. На першому місці стоїть машинобудування. Значне місце в ньому займає новітня високотехнологічна продукція. Розвинені харчова (м'ясопереробна, консервування овочів та фруктів), поліграфічна галузі і кіно індустрія. Навколо Торонто утворилося найбільше в Канаді зосередження невеликих міст з металургійними, металообробними, машинобудівними, нафтопереробними і нафтохімічними заводами. Тут знаходяться вся атомна енергетика, всі 7 центрів канадського автомобілебудування, в тому числі Уїнсор - цей „Детройт Канади”, в якому виготовляється 1/4 автомобілів країни.

Оттава (920 тис. жителів) лежить на берегах однойменної річки - притоки річки Святого Лаврентія на кордоні між двома головними провінціями країни - Квебек і Онтаріо. В 1867 р. вона стала столицею домініону і далі розвивалася за генеральним планом саме як столиця. Це дуже охайне і приємне для життя місто. Державні службовці становлять 1/3 працюючого населення. Розвинені також харчова, поліграфічна, а останнім часом і електронна промисловість. В місті багато наукових закладів, музеїв і парків.

Степовий район охоплює провінції Манітобу, Саскачеван і Альберту. Сучасний розвиток району розпочався лише після закінчення в 1885 р. будівництва трансканадської залізниці, коли сюди спрямувався потік іммігрантів. До другої світової війни роль району в країні визначали зерно і м'ясо. В 50-х роках XX ст. тут були відкриті величезні запаси нафти і природного газу. Поклади кам'я-ного вугілля були відомі ще раніше.

Зараз у Степовому районі проживає 17 % населення і виробляється 18 % ВНП Канади. Головними тепер є два напрямки господарювання. По-перше, це видобуток нафти, природного газу і кам'яного вугілля, їх транспортування та пов'язані з ними нафтопереробка і нафтогазохімія, виготовлення відповідного обладнання. Головною „кочегаркою” є провінція Альберта. По-друге, це вирощування зерна й відгодівля великої рогатої худоби м'ясного напрямку та пов'язані з ними борошномельна і м'ясопереробна промисловість, а також сільськогосподарське машинобудування.

Серед міст району найважливіші Вінніпег, Едмонтон і Калґарі.

Вінніпег - важливий залізничний вузол, „ворота в прерії”. Він уособлює сільськогосподарський період розвитку району. Його промисловість пов'язана з переробкою зерна, м'яса та олійних культур і зумовлена роллю транспортного і торгово-розподільчого центру. В місті найбільший у Канаді ринок зерна.

Едмонтон - „ворота на північ” - має важливе значення як транспортний та організуючий центр в освоєнні Північної Канади. Тепер це ”столиця нафти і газу” зі складним нафтогазовим комплексом виробництв.

Калґарі - новий фаворит провінції Альберта. Його бурхливе зростання останнім часом теж визначається нафтою і газом. В ньому зосереджено багато штаб-квартир монополій і консультативних фірм; його прозвали „нафтовою столицею”. Місто має модерну з хмарочосами забудову, в ньому відбулися Зимові Олімпійські ігри 1988 р.

Британська Колумбія (Захід). Район, який у свій час дістав назву „Канадський Далекий Захід”, повністю зайнятий Скелястими горами. Швидкий його розвиток після другої світової війни зумовлений вигідним розташуванням у басейні Тихого океану і форсованим освоєнням природних багатств, в першу чергу лісів і гідроресурсів. Ринки та ділові Зв'язки району все більше переміщуються за кордон у Тихоокеанські штати США, в Японію та інші країни Азії. Вирішальна роль в економіці Британської Колумбії поки що належить експортним галузям. Тут заготовляють 3/4 деревини Канади, виплавляють алюміній, розвинеш гідроенергетика, целюлозно-паперова і рибоконсервна промисловість. Одночасно зростання населення і віддаленість від Центрального району сприяють виникнен-ню виробництв, що орієнтуються на місцевий попит. Зараз в районі проживає майже 12 % населення і виробляється понад 12 % ВНП Канади.

Головне місто району - Ванкувер (1,8 млн жителів) розташоване в гирлі річки Фрейзер в одній із заток на невеличкій рівнині скеляс-того Тихоокеанського узбережжя. За людністю це третє місто Канади. Ванкувер - кінцевий пункт трансканадських залізниць і шосейної дороги, вузол авіаліній та найбільший морський порт країни. Через нього на експорт йдуть зерно, вугілля, калійна сіль, деревина, целюлоза, папір тощо.

В мегалополісі Ванкувера живе 1/2 населення Британської Колумбії. Швидкий розвиток міста почався після завершення в 1887 р. будівництва трансканадської залізниці. Зараз його промисловість визначає обличчя провінції. М'який клімат і мальовниче оточення приваблюють багато туристів. Ванкувер знаходиться за 230 км на північ від американського міста Сієтл, має з ним тісні зв'язки і чимало спільного.

Північ Канади. Офіційно цей район включає Територію Юкон і Північні території. їх площа - майже 4 млн км кв, тобто 2/5 терену Канади, а мешкає тут менше 90 тис. чоловік, тобто 0,3 % населення країни. Головна причина - суворі кліматичні умови Субарктики та Арктики. Території мають великі мінеральні, гідроенергетичні та лісові ресурси, але їх експлуатація поки що практично не розпочалася. В 1993 р. канадський уряд погодився задовольнити вимогу місцевого населення - інуїтів на передачу їм у власність більше 1/2 площі Північних територій. Ці землі одержали назву „Нунавут”.

Література

1. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закладів. - К.: ВЦ Академія, 2005. - 704 с.

2. Большая советская энциклопедия / Под. ред. А.М. Прохорова. - М., 1972. - 606 с.

3. Дахно І. І. Країни світу. Енциклопедичний довідник. - К., 2004. - 608 с.

4. Економічна і соціальна географія світу / За ред. Є. П. Качана. - Тернопіль, 1999. - 332 с.

5. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посіб. / За ред. Кузика С. П. - Л.: Світ, 2002. - 672 с.

6. Економічна і соціальна географія світу: Підручн. для 10 кл. серед. шк.. / Б. П. Яценко, В. М. Юрківський, О. О. Любіцева та ін. // За ред. Б. П. Яценка. - К.: АртЕк, 1999. - 288с.

7. Ігнатьєв П.М. Країнознавство. Країни Азії: Навч. посіб. - Чернівці: Книги - XXI, 2004. - 384 с.

8. Канада // http://www.refine.org.ua/pageid-786-2.html

9. Страны мира. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. - 608 с.

10. Страны мира от А до Я. Новый информационный справочник / Под ред. С. А. Романцова. - Х.: Книжный клуб „Клуб семейного досуга”, 2007. - 352 с.

11. Страны мира: справочник / Под ред. Л. С. Иванова. - М., 1999. - 511 с.

12. Страны мира / Факты и цифры. - СПб., 2001. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru