Водогосподарський комплекс України, проблеми та перспективи його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: “Водогосподарський комплекс України, проблеми та перспективи його розвитку”

2012р.

Зміст

україна водогосподарський водокористування територія

Вступ

Розділ І. Методологічні основи формування водогосподарського комплексу

Розділ ІІ. Водогосподарське районування

2.1 Типи регіональних водогосподарських комплексів за масштабом території

2.2 Районування за належністю території до басейнів великих річок

2.3 Сучасне районування, розроблене для ведення державного водного кадастру

Розділ ІІІ. Галузеве використання водогосподарського комплексу

3.1 Роль водогосподарського комплексу в житлово-комунальному господарстві

3.2 Особливості використання водогосподарського комплексу промисловості

3.3 Особливості використання водогосподарського комплексу у сільському господарстві

Розділ ІV. Територіальні особливості галузевого водокористування в Україні

Розділ V. Нові підходи до формування економічної політики у водному господарстві України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми моєї роботи полягає в тому, що водогосподарський комплекс є однією із найважливіших і найскладніших ланок народногосподарського комплексу країни. Водогосподарський комплекс охоплює всю територію України, тому що жодна сфера життя і діяльності населення не обходиться без використання води.

Об'єктом дослідження даної роботи є водогосподарський комплекс України.

З об'єкту дослідження випливає предмет - це фактори, що впливають на розвиток даного комплексу, а також водно галузеве водокористування в Україні.

Метою даної роботи є дослідження водогосподарського комплексу України, а також проблем, що виникають в процесі його розвитку.

З мети курсової роботи випливають завдання:

§ Дослідити сучасний стан водогосподарського комплексу України.

§ Визначити умови для переходу на збалансований розвиток водогосподарського комплексу.

§ Встановити напрямки вирішення проблеми водозабезпечення.

При написанні роботи було використано такі методи:

§ Опрацювання наукової літератури;

§ Опрацювання періодичних видань;

§ Робота із статистичними матеріалами ;

§ Метод порівняння;

§ Метод співставлення;

§ Картографічні;

§ Узагальнення.

Дана курсова робота може бути використана при подальшому написанні дипломної роботи.

Також матеріали даної роботи можуть бути використані при вивченні таких курсів як «Фізична географія України», «Екологічна географія України», «Використання природних ресурсів»

Розділ 1. Методологічні основи формування водогосподарського комплексу

Одним із найважливіших і найскладніших ланок народногосподарського комплексу України є водогосподарський комплекс. На відміну від інших територіально-виробничих комплексів, що сформувалися на базі регіонального розосередження сировинних, трудових, кліматичних та інших ресурсів, водогосподарський комплекс охоплює всю територію України, тому що жодна сфера діяльності і життя населення неможлива без використання води.

У результаті створення багатогалузевого господарського комплексу, великомасштабного водогосподарського і меліоративного будівництва в Україні сформувався складний водогосподарський комплекс з властивою територіальною, функціональною і галузевою структурою, органами управління і контролю. Разом з тим, як ланка єдиного народногосподарського комплексу він ще не достатньо вивчений - не розроблені територіальні основи водогосподарського комплексу утворення, типізацією, нема чіткого визначення територіальної, функціональної і галузевої структури, тощо. Пояснюється це тим, що водогосподарський комплекс довгий час розглядався переважно в галузевому аспекті, між галузевих досліджень, що відображають процеси народногосподарського комплексу утворення, було мало. В дослідженнях водогосподарського комплексу переважав емпіризм, проблеми з його структури, формування та удосконалення вирішувались не на глибокій теоретичній основі, а здебільшого інтуїтивно. Натомість деякі сформовані крупні регіональні водогосподарські комплекси мають нераціональну природо руйнівну структуру їх функціонування супроводжується значними антропогенним навантаженням на водні ресурси, негативними еколого-економічними і соціальними наслідками для суспільства. [23]

Водогосподарський комплекс - це складне міжгалузеве, природно-господарське утворення, яке включає водні об'єкти (водний фонд), водокористувачі, органи управління і контролю який характеризується певною функціональною, галузевою і територіальною структурою. [7]

Елементами водогосподарського комплексу можуть бути водогосподарські системи, що розглядаються як сукупність гідравлічно зв'язаних водних об'єктів і водогосподарських споруд, спільна функціонування яких спрямоване на оптимальну задоволення запитів водокористувачів. Такими системами є канали Дніпро-Донбас, Північно-Кримський, Каховський та інші, водоводи, каскад гідровузлів на Дніпрі, спільні системи водопостачання і каналізування в містах, промислових вузлах. [14, 18]

Державний облік вод здійснюється з метою встановлення інформації про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл між водокористувачами та розробляються заходи з раціонального використання і охорони вод та водних ресурсів. На основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем водокористування і охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо (ст. 12 Водного Кодексу України) розробляється відповідні регіональні, державні і міжнародні програми використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів.

З метою систематизації даних державного обліку та визначення наявних для використання водних ресурсів складається Державний водний кадастр. Порядок ведення Державного водного кадастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996р. №413.

Державний водний кадастр складається з трьох розділів, які включають в себе: 1) державний облік поверхневих вод; 2) державний облік підземних вод; 3) державний облік водокористування.

За співвідношенням споживання води та можливостей місцевого водозабору характеризують загальний водний баланс території. Запаси та використання підземних вод регіону характеризують за областями, районами, територіальними громадами. [12, 23]

Так в Україні водні ресурси формуються з місцевого стоку річок на свій території, а також стоку, що надходить з суміжних територій по Дунаю, Дніпру і його притоках, Сіверському Дінцю. Річки України живляться переважно атмосферними опадами, частка підземних вод в їх живленні становить 10-20%. У середньому на території України випадає 609 мм опадів. З них лише 83 мм перетворюються на річковий стік за рік. Решта вологи випаровується. За розрахунками гідрологів, у середній за водністю рік ресурси місцевого стоку України становлять 50км3. із суміжних з нею територій надходить 159 км3 води. Тому загальні її ресурси оцінюються в 209 км3. основна кількість водних ресурсів поверхневих вод припадає на басейн Дніпра - 53,5 км3 в середній за водністю рік. Особливістю формування водних ресурсів України є те, що притік води із суміжних з нею територій набагато більший за місцевий стік. Так, по Чілійському рукаву Дунаю надходить 123 км3 води. Отже, Україна має значні сумарні водні ресурси. Але велика їх частина не може бути використана. Тому основними є місцеві водні ресурси. За їх запасами на одного жителя України є однією з найменш забезпечених країн. Запаси водних ресурсів також змінюються рік у рік, неймовірно розподіляються по території України. Найбільші вони на заході, найменші - в південних районах Донецької, Запорізької, Херсонської, Одеської областей. Це потребує раціонального використання водних ресурсів, їх охорони від забруднення (Додаток 1).

Південна частина території України через недостатнє зволоження бідна на водні ресурси. Для забезпечення водою промислових районів, міст, потреб сільського господарства в Україні збудовані канали і зрошувальні системи. Біля околиць смт. Райгорода бере початок канал Сіверський Донець - Донбас, що діє з 1958р. Він має довжину 131,6км і постачає водою міста Донбасу. Оскільки цей канал не міг забезпечити повністю потреби регіону у воді, в 1969р. було розпочато будівництво каналу Дніпро - Донбас (Додаток 2). Він починає з Дніпродзержинського водосховища неподалік від гирла р. Орлі і має довжину понад 550 км. [11, 15, 16]

Від берега Каховського водосховища біля с. Мар'янського починається канал Дніпро - Кривий Ріг, має довжину близько 42 км. Його побудовано в 1961р.

Для забезпечення водою Криму спорудили Північнокримський канал. Він починається від Каховського водосховища і закінчується в м. Керч. Має довжину 400,4 км. Вода по каналу надходить до населених пунктів і курортів, на сільськогосподарські поля.

Першу гідроелектричну станцію з водосховищем було збудовано в 1934р. на Дніпровських порогах в Запоріжжі. Нині на Дніпрі - ціла низка водосховищ: Київське, Канівське, Кременчуцьке (Додаток 3, 4), Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське. На Дніпрі збудовано Дубоссарську ГЕС із водосховищем. Для розв'язування проблеми водопостачання створено водосховища також на річках у Криму: Качинське, Альминське, Сальгирське. Водосховища забезпечують населені пункти, промислові підприємства, сільськогосподарські поля водою, регулюють весняні повені. [14, 16]

Розділ ІІ. Водогосподарське районування України

Водогосподарському комплексу властива територіальна, функціональна та галузева структура. Територіальна структура відображає певні сполучення в розміщення водних ресурсів, будову та відповідні форми виробничих утворень. Територіальна структура складається з окремих елементів, які являють собою територіальні його частин (регіональні водогосподарські комплекси). Функціональна структура характеризується співвідношенням і роллю певної сукупності водних ресурсів і суб'єктів водокористування в структурі водогосподарського комплексу будь-якої території і їх окмплексоутворюючим значенням. Галузева структура відображає склад основних учасників водогосподарського комплексу і кількісне співвідношення між ними.

У питаннях водогосподарського комплексоутворення термін «регіональний водогосподарський комплекс» можна вживати як узагальнююче поняття для характеристики і оцінки власне водогосподарського комплексу того чи іншого регіону і, крім цього як ланки водогосподарського комплексу країни, розміщених у межах водного басейну економічного району, області, міста, тощо. У цьому разі відбувається ототожнення понять регіонального водогосподарського комплексу і організаційних форм його управління, побудованих на основі адміністративного поділу країни. [19]

2.1 Типи регіональних водогосподарських комплексів за масштабом території

Даний підхід дає змогу виділити такі типи регіональних водогосподарських комплексів за масштабами території (регіону) розміщення:

§ Великомасштабні (макромасштабні, макрорегіональні). До цього типу входять такі види регіонального регіональних водогосподарських комплексів: розміщені у межах великої річки (площа водозабору більше 50 тис. км2), економічного району чи природно-господарської зони. Наприклад, водогосподарський комплекс Дніпро, комплекс Лісостепу, Донецького економічного району. Сюди ж можна віднести водогосподарські меліоративні комплекси зони осушення і зони зрошення.

§ Середньомасштабні (мезомасштабні або мезорегіональні) регіональні комплекси, просторові параметри яких відповідають масштабам басейну середньої річки (площа водозабору від 2-х до 50 тис. км2) адміністративної області або відповідних територій. Наприклад басейну річки Інгулець Запорізької області, Верхнього придністров'я, Причорномор'я, Поділля).

§ Мало масштабні (мікро масштабні або мікро регіональні). Функціонують у масштабах малої річки (площа водозабору до 2-х тис. км2) адміністративних районів, або відповідних територій.

§ Локальні водогосподарські комплекси. Розглядаються в межах населених пунктів.

В Україні виділяють також регіональні водогосподарські комплекси за провідними видами водокористування: гідроенергетика і водний транспорт; теплоенергетика; комунікально-побутова і промислове водокористування; осушення переосушених і заболочених земель і рибництво; зрошення земель і рибництво; запобігання і ліквідація наслідків шкідливої дії води; рекреація та інші сполучення провідних видів водокористування. [13, 19]

Виділені типи регіональних водогосподарських комплексів ґрунтується здебільшого на довільній, експертній оцінці. Тому в подальших дослідженнях має бути приділена у вага глибокому обґрунтуванню типології регіональних водогосподарських комплексів на якісно новій основі, що враховує структуру водокористування і його вплив на водоресурсний потенціал, так і вплив останнього на розвиток суспільства.

Водогосподарське районування це подія території за кількісними характеристиками сучасного і перспективного водокористування з урахуванням забезпечення її водними ресурсами. Супідрядність одиниць водогосподарського районування базується на дотриманні єдності водного об'єкта. Головним джерелом водозабезпечення населення та галузей економіки є річковий стік, тому водогосподарський район збігається як, правило, з річковим басейном (або його частиною). На цій території розв'язують питання щодо регулювання, використання і управління водними ресурсами та створення сприятливих гідроекологічних умов на водозборі.

Існуючі схеми водогосподарського районування розроблялись на основі різних ознак: за тяжінням до басейнів річок; за економічними і адміністративно-територіальним поділом; за характером використання водних ресурсів. Деякі дослідники вказують на необхідність врахування структури водогосподарських комплексів, що склалася. [17]

2.2 Районування за належністю території до басейнів великих річок

Однією з перших спроб водогосподарського районування стала робота Е. Федорової. Районування здійснювалось за належністю території до басейнів великих річок або по економічних районах. В результаті районування автором виділено 36 водогосподарських районів, згрупованих у 6 типів. Подальшим розвитком цієї роботи стало сумісне дослідження Е. Федорової та К. Донгополова, в якому послідовно набувають розвитку економічні і природні аспекти водогосподарського районування.

У результаті виконаного районування автори визначили 41 макрорайон, з них в Україні виділено 7 водогосподарських комплексів.

§ Прикарпатський - добре забезпечений водними ресурсами з достатньо високим рівнем промислового і комунального водокористування.

§ Дніпровського - Деснянський, Середньо - Дніпровський, Придніпровський - достатньо забезпечені водними ресурсами з різноманітною структурою водокористування.

§ Дністровський, Нижньодніпровський з з обмеженими водними ресурсами, і переважним розвитком зрошуваного землеробства.

§ Донбаський - з недостатніми, вираженими водними ресурсами, високим рівнем урбанізації та промислового і комунального водокористування. [18, 20]

2.3 Сучасне районування, розроблене для ведення державного водного кадастру

В Україні водогосподарське районування найдетальніше розроблене для ведення державного водного кадастру. Басейнові одиниці водогосподарського районування території України включають: площі водозбору, з яких вода надходить до моря (Чорного, Азовського й Балтійського); басейн головної річки або басейни середніх і малих річок приморської території (Південного Бугу, Дніпра, Дністра, Дону, Дунаю, Вісли, та території Північного Причорномор'я і Північного Приазов'я); водогосподарську ділянку (частина басейну головної річки й басейни її приток 1-го порядку та басейни середніх річок, що впадають в море); водогосподарську підділянку (частина басейну приток 1-го порядку, басейни приток 2-го порядку та наступних порядків.

У відповідності з цим територія України розділена на 70 водогосподарських районів, що характеризуються одно типовою цілісністю формування водних ресурсів, в межах виділяється 213 підрайонів.

При розробці «Схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів СРСР на період на період до 2000 року Західної України» виконано водогосподарське мікрорайонування, згідно якого за водогосподарський район прийнятий річковий басейн, у природних межах (або його частина), обмежений розрахунковими створили і який характеризується природних умов. [21, 23]

У відповідності до даного районування на території України виділено 20 макрорайонів. (Додаток 5)

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України виявляється ряд нових, і в першу чергу регіональних проблем щодо збалансованого розвитку водного господарства і забезпечення екологічної рівноваги водних екосистем. [12]

Розділ ІІІ. Галузеве використання водогосподарського комплексу

Споживчі властивості водних ресурсів обумовлюють можливість багатоцільового і комплексного їх використання різними галузями економіки.

В структурі водопотреб найбільша питома вага належить промисловість. (Додаток 6)

У структурі безповоротного споживання води найбільша питома вага належить сільському господарству (51-70%).

В додатку 7 наведена структура і динаміка галузевого водокористування за 1980-1997роки, з якого видно, що зменшення обсягів залучених водних ресурсів в господарський обіг зумовлена значними скороченнями витрат води на виробничі потреби в промисловості, на зрошення земель та витрат води в системах водоповоротного водопостачання.

Таким чином в Україні споживається величезна кількість прісної води, причому водоспоживання виявляє схильність до зростання. Основна маса води збільшується використовується у промисловому сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах неоднакові. Водоспоживання великою мірою залежить від розвитку зрошування у регіоні: це найбільш динамічна складова у структурі споживання води. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарчо-питні потреби у країні витрачається 84м3 води у розрахунку на одну людину.

Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. Так, на виробництво однієї тони рису треба 8000м3 води, бавовни 5000м3 води.

У промисловості найбільш водомісткі є виробництво продукції хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини (Додаток 8). [19, 20, 21]

3.1 Роль водогосподарського комплексу в житлово-комунальному господарстві

Комунальне господарство за допомогою водопровідно-каналізаційної інфраструктури -забезпечує госппобутові і питні потреби в житловому фонді та у сфері матеріального виробництва, санітарні потреби міст і селищ міського типу, а також виробничі потреби підприємств, що забезпечуються водою з міських водопроводів.

В залежному об'ємі водокористування в Україні комунальне господарство є відносно невеликим споживачем води. Однак особливістю галузі вважається споживання води високої якості.

Нині склався критичний стан з постачанням населення України питною водою і оцінюється як такий, що загрожує національній безпеці і, отже, потребує кардинальної зміни ситуації.

Сьогодні більше 240 населених пунктів споживають воду, фізико-хімічне і бактеріологічне забруднення якої перевищує всі допустимі норми. Це пов'язано перш за все, із спрацюванням очисних споруд і каналізаційних споруд.

Загальне госппобутове використання води в Україні становить близько 4,0 км3 на рік, з яких у комунальному секторі 3,2 км3 (82%) або 284 л. на добу на одного міського жителя. Такий рівень водокористування загалом відповідає раціональним нормам. Хоча в деяких розвинутих європейських країнах він значна нижчий: у Великобританії - 155 л. за добу, у Франції - 145, в Німеччині - 163. разом тим, у комунальному господарстві України витрати води при транспортуванні і в процесі її використання складають 36-40% від водозабору. Досить значними залишаються непродуктивні витрати води в житлових будинках. [9, 17]

3.2 Особливості використання водогосподарського комплексу в промисловості

Найбільш водоємною галуззю господарського комплексу України залишається промисловість. Вода тут використовується на охолодження продуктів, напівфабрикатів і устаткування, входить у склад продуктів, є середовищем, в якому відбуваються хімічні та інші процеси, використовується для мийки сировини, продукції, машин і інших цілей. Однак основне призначення води в промисловості - охолодження. На ці цілі використовується понад 60% води.

В Україні створена потужна електроенергетична галузь з виробництва, розподілу і збуту електричної і теплової енергії.

До складу електроенергетики країни входить понад 800 підприємств, в тому числі 42 теплові електростанції, 6 гідроелектростанцій і п'ять АЕС. (Додаток 9)

Ця галузь найбільш водоємна в промисловому виробництві, на її долю припадає 59% промисловості водокористування.

Технологічне водопостачання теплових і атомних станцій здійснюється за рахунок використання водних ресурсів комплексних водосховищ, створення спеціальних ставків охолоджувачів і будівництво градирень.

Із загальної кількості гідроенергетичних потужностей України 80% розміщено на Дніпрі (каскад ГЕС).

Гідроелектростанції працюють в основному за рахунок стоку, що пропускається в нижні б'єфи гідровузлів на потреби водопостачання, іригації, санітарно-екологічних попусків, компенсацію витрат на випаровування та інше, а також на падишках стоку, що формується у весняні водопілля і паводки.

Основні водогосподарські і екологічні проблеми галузі пов'язані із значною тривалістю (20-40 років) експлуатації основного енергетичного обладнання і водозабезпечення систем ТЕС, що перевищив граничний ресурс; низьким рівнем еколого-економічної ефективності водокористування; високим степенем енергоємності промислового виробництва. [19, 21]

3.3 Особливості використання водогосподарського комплексу в сільському господарстві

Як за об'єктом використання води, що забирається з водних джерел, так і за безповоротними її втратами, сільське господарство відноситься до найбільш водоємних галузей народного господарства.

Вода в сільськогосподарському секторі господарства використовується для зрошення, обводнення і зволоження земель, водопостачання тваринництва, підприємств по переробці сільськогосподарської продукції і сільських населених пунктів, а також ставкового рибництва. (Додаток 10, 11)

Основними водоспоживачами в галузі є зрошувальне землеробство.

Неповне врахування при проектуванні, будівництві та експлуатації зрошувальних систем, характеру та інтенсивності їх вживу на навколишнє середовище спричинено розвитком негативних процесів - підняття рівнів та підвищення мінералізації ґрунтових вод, забруднення підземних та поверхневих вод шкідливими хімічними елементами і речовинами, вторинне засолення, осолощування ґрунтів, зникнення їх родючості та інше.

Орієнтація зрошення та формування біологічно оптимальних, а не екологічно доцільних режимів зрошення, що передбачають отримання максимального врожаю на одиницю використання води, приводить до збільшення зрошувальних норм, водоспоживання в цілому.

Досить важливою сферою водокористування в галузі є водопостачання сільського населення. В Україні налічується майже 29 тис. сільських населених пунктів, де проживає 16,7 мільйона чоловік. Ступінь благоустрою сільського житлового фонду досить низький - менше 17% населених пунктів мають водопровід і 3% каналізацію. На сьогодні лише близько 30% сільського населення країни забезпечено централізованим водопостачанням. [8, 11]

Розділ ІV. Територіальні особливості галузевого водокористування в Україні

Водогосподарський комплекс України має своєрідну територіальну структуру, що відображає динамічне співвідношення територіальних підрозділів народногосподарського комплексу. Територіальна структура водогосподарського комплексу - це внутрішня територіальна будова водокористувачів, яка склалася в результаті територіального поділу праці та під впливом дії закономірностей комплексності.

У загальному вигляді територіальна структура водогосподарського комплексу є сукупність регіональних водогосподарських формувань різного таксономічного рангу, різнорідних за галузевою і цільовою спрямованістю використання водних ресурсів і впливом на водний режим території. У територіальний структурі водогосподарського комплексу насамперед виділяють її компоненти (або елементи) - територіальні форми зосереджувальності водокористувачів. На території України зосереджено 9 водогосподарських економічних районів, 25 водогосподарських комплексів адміністративних утворень республіканського і обласного масштабів, 490 водогосподарських комплексів районного масштабу, 444 міських водогосподарських комплексів, 6 водогосподарських комплексів великих річкових басейнів ( Західний Буг, Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Сіверський Донець), які включають басейни ще трьох великих річок (Тиса, Прип'ять, Десна), 81 середніх і 3302 басейни малих річок, що мають довжину більше 10 км. [11, 14]

Галузева структура водокористування в територіальних межах водогосподарських комплексних природно-господарських районів, Автономної Республіки Крим, адміністративних областей і основних річкових басейнів наведена в додатках 3 і 4.

Наведена територіальна структура галузевого водокористування в Україні склалася історично під впливом ряду факторів. До них в першу чергу належать природньо-кліматичні умови, які визначили розміщенням зон сільськогосподарського виробництва; мінерально-сировинна база, де наявністю якої сформувалась промислові регіони; вигідність положення відносно споживачів продукції; наявність трудових ресурсів; водозабезпеченість території тощо. [16, 18]

Розділ V. Нові підходи до формування екологічної політики у водному господарстві України

У даний час сформувався цілий цілий комплекс факторів, які обумовлюють необхідність розробки нової концепції водозабезпечення соціально-економічного розвитку держави. По-перше, це пов'язано з подоланням небувалої за рівнем економічної кризи, яка спричинена недостатньо ефективною системою господарювання, що не відповідає реальним потребам суспільства. В результаті в Україні створений потужний водогосподарський комплекс, що за структурою і рівнем територіально-галузевого водоспоживання, технологій і, такий, що за екологічними параметрами прийшов у протиріччя з відновлюваними можливостями природних водно-ресурсних систем. І, по-друге - необхідністю включення екологічних пріоритетів у всі ланки соціально спрямованої ринкової трансформації економіки, що розглядається як єдина умова і основний засіб формування стійкого, динамічного врівноваженого, екологічно безпечного водогосподарського комплексу. [13]

Досягнення втраченого рівня розвитку водогосподарського комплексу у відповідності з цією концепцією розглядається не як самоціль, а як засіб досягнення соціально-орієнтованого розвитку економіки і екологічної рівноваги водних систем.

Наступним найважливішим напрямком діяльності по водозабезпеченню соціально-економічного розвитку є екологізація водогосподарського комплексу. При цьому важливе не тільки постійне урахування екологічних факторів при прийнятті рішень, але й розуміння того, що водозабезпечення повинно здійснюватись в масштабах, які дозволили б задовольнити потреби суспільства при забезпечуванні відновлюваних функцій водних джерел. З огляду на очікувані зміни в структурі виробництва і водоспоживання основними стратегічними напрямками вирішення проблеми водозабезпечення слід вважати.

§ Формування правових, екологічних, організаційних засобів раціонального водокористування;

§ Створення науково-технічного потенціалу для переведення галузей економіки на водозберігаючу осново;

§ Створення замкнутих циклів водокористування за умови мінімального забруднення води;

§ Реконструкція та забезпечення безпечного функціонування існуючих водогосподарських і меліоративних систем;

§ Формування раціональної за водним фактором регіональної структури економіки;

§ Нормування раціональних витрат води на одиницю продукції;

§ Відродження малих річок, запобігання радіоактивного забруднення водних об'єктів;

§ Скорочення витрат підземних вод на технічні цілі, залучення мінеральних вод у господарський обіг.

Наслідками реалізації цих напрямів повинні стати:

§ Підвищення рівня соціальних умов населення;

§ Покращення водозабезпечення потреб держави в тому числі потреб населення у чистій воді;

§ Зменшення негативних наслідків шкідливої дії води;

§ Збереження водогосподарських джерел і покращення природного середовища та формування умов для сталого розвитку водогосподарського комплексу України. [2, 4, 5, 6]

Висновки

Перехід до старого і екологічно збалансованого розвитку водогосподарського комплексу - процес досить тривалий і має перманентний характер, тому що з розвитком суспільства можуть змінюватись не тільки національні інтереси, але й саме уявлення про сталий розвиток. З огляду сьогодення створення умов для переходу на збалансований розвиток водогосподарського комплексу може бути здійснено у три етапи з певним запізненням по відношенню до термінів структурної перебудови.

На першому етапі ставиться завдання запобігти зростанню абсолютного і відносного забруднення та виснаження водних джерел, реалізувати першочергові заходи, спрямовані на досягнення безпеки питного водопостачання.

На другому етапі можлива реалізація ряду пріоритетних проектів водозабезпечення соціально-екологічного розвитку.

На третьому етапі повинна вирішитись проблема гармонізації соціально-екологічного розвитку і функціонування водних систем.

Основними напрямками вирішення проблеми водозабезпечення слід вважати:

§ Формування правових, екологічних, організаційних засад раціонального водокористування;

§ Створення науково-технічного потенціалу для переведення галузей економіки на водозберігаючу основу;

§ Створення замкнутих циклів водокористування за умови мінімального забруднення води;

§ Реконструкція та забезпечення безпечного функціонування водогосподарських і меліоративних систем;

§ Нормування раціональних витрат води на одиницю продукції;

§ Відродження малих річок, запобігання радіоактивного забруднення водних об'єктів.

Список використаної літератури

1. Алаєв Э.Б, Социально-экономическая география: Поннятийно-терминологический словарь. - М. : Мисль, 1983. - 350 с.

2. Атлас України. - К.:1998. - 96 с.

3. Атлас України. Загальногеографічний. - К. : 2004. - 112с.

4. Географічна енциклопедія. Ред. кол. О.М. Маринич та ін. - К. : Українська радянська енциклопедія ім. Бажана, Т. - І : А - Ж, - 1989. - 416с.

5. Географічна енциклопедія. Ред. кол. О.М. Маринич та ін. - К. : Українська радянська енциклопедія ім. Бажана, Т. - ІІ: З - Ю, - 1990. - 480 с.

6. Географічна енциклопедія. Ред. кол. О.М. Маринич та ін. - К. : Українська радянська енциклопедія ім. Бажана, Т. - ІІІ: П - Я, - 1994. -431 с.

7. Географический енциклопедический словарь: Понятия и термины. Гл. ред. А.Ф. Гришников. - М.:1988. - 431 с.

8. Данилишин Б.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. - К.:1999. - 240 с.

9. Екологічні проблеми галузевого водокористування і водозабезпечення природного господарства України. За ред. С.І. Дорогунцова та ін. - К.: 1993. - 55 с.

10. Економіка України. Науковий журнал. - К.:2008. - № 6-8.

11. Заставний Ф.Д. Географія України: у 2-ох книгах. - Л.: 1994. - 472 с.

12. Кодекси України . Водний кодекс. В.Ф. Бойко. - К.: 1997. - 575 с.

13. Концептуальні основи сталого розвитку водогосподарського комплексу України. За ред. С.І. Дорогунцова та ін. - К.: 1996. - 55 с.

14. Леонтєва Г.Г. Лекції з економічної і соціальної географії України: навч. посібник. - С.: 2004. - 174 с.

15. Леонтєва Г.Г., Маринич В.О. Практичні заняття з економічної і соціальної географії України. - К.: 1996 - 186 с.

16. Масляк П.О. , Шишченко П.Г. Географія України: підруч. для 8-9 кл. - К.: 1998. - 434 с.

17. Олійник Я.Б. Економіко-екологічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування. За ред. П.Г. Борщевського. - К.: 1996. - 208 с.

18. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. - К.: 1998. - 315 с.

19. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - За ред. С.І. Дорогунцова. - К.: 2005. - 988 с.

20. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посібник. - За ред. Є.П. Качана. - К.: 2005. - 704 с.

21. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: підручник. - За ред. В.В. Ковалевського, О.К. Михайлюк. - К.: 2006. - 320 с.

22. Статистичні щорічники України за 1990. - 2001 рр. - К.: 2002. - 644 с.

23. Топчіїв О.Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики. - О.: 2005. - 631 с.

Размещено на Allbest.ru

...