Латинська Америка

Бразилія, Болівія і Перу є найбільшими виробниками олова у регіоні. Вони входять до першої десятки найбільших виробників олова у світі. Бразилія за виробництвом олова поступається тільки перед Китаєм, Індонезією та Малайзією. Олово в Бразилії споживається на внутрішньому ринку. В Болівії і Перу ця галузь має експортне значення. Причому тільки третину видобутої сировини переробляють, а решту вивозять у вигляді концентратів.

Особливе місце в кольоровій металургії займає алюмінієва промисловість. Регіон має сприятливі передумови для розвитку галузі -- значні ресурси алюмінієвої сировини (боксити, алуніти) і дешеву гідроенергію.

Алюмінієва промисловість почала розвиватися у регіоні з 60-х років XX ст. На початку 90-х років на Латинську Америку вже припадало 12% світового експорту алюмінію. До найбільших виробників і експортерів цього металу належать Бразилія і Венесуела. Ці країни увійшли до першої десятки головних виробників алюмінію в світі. Алюміній виплавляють також в Аргентині і Мексиці.

Хімічна промисловість. Природні ресурси регіону забезпечують розвиток майже всіх галузей хімічної промисловості. У довоєнний період вона була представлена, головним чином, підприємствами побутової хімії. Найбільше розвивалися такі галузі, як лакофарбова, парфумерна, фармацевтична, мийних засобів та ін.

У повоєнний період в галузевій структурі хімічної промисловості відбулися якісні зміни. З 60-х років на базі нафтопереробної промисловості розвивається промисловість органічного синтезу, пластмас, синтетичних мийних засобів, синтетичних волокон. У районах видобутку нафти збудовані великі нафтохімічні коплекси. Найбільший в Латинській Америці нафтохімічний комплекс споруджено в Бразилії поблизу м. Сальвадор.

Розвиток хімічної промисловості визначають три країни -- Бразилія, Мексика і Аргентина. На них припадає 3/4 продукції хімічної промисловості регіону. У більшості країн регіону в структурі галузі переважає основна хімія, серед галузей якої важливе місце займає виробництво мінеральних добрив -- азотних і фосфорних. Дві країни регіону відносяться до десяти головних виробників мінеральних добрив світу. Бразилія за виробництвом фосфорних добрив займає п'яте, а Мексика за виробництвом азотних -- десяте місце у світі.

Розміщення нафтохімічних комплексів приурочено до сировинної бази. Найбільші центри хімічної промисловості Латинської Америки: Сальвадор, Порту-Алегрі, Кубатан, Мехіко, Монклова, Сан-Лоренсо, Кампане.

Машинобудування і металообробка. Динамічний розвиток машинобудування в регіоні визначають три країни -- Бразилія, Мексика і Аргентина. Значних успіхів у розвитку цієї галузі досягли також Венесуела, Колумбія, Чилі і Перу.

Найбільший розвиток в регіоні отримали транспортне машинобудування і електротехнічна промисловість. Такі країни, як Бразилія, Мексика і Аргентина виділяються відносно складною структурою машинобудування. Проте їх структура істотно відрізняється від структури машинобудування в економічно розвинених країнах. Машинобудування регіону характеризується великою матеріаломісткістю. Розвиток галузі залежить від іноземних технологій і контролюється іноземними монополіями.

У галузевій структурі машинобудування переважає транспортне машинобудування, особливо автомобілебудування. Перші автозбиральні підприємства з'явилися ще на початку XX ст. у Мексиці, а в повоєнний період -- в Аргентині, Бразилії та інших країнах. Автомобільну промисловість майже повністю контролюють монополії США, Німеччини, Франції та Японії. Частка місцевих компаній у виробництві автомобілів невелика. Найбільшим продуцентом автомобілів у регіоні є компанія "Фольксваген", яка контролює майже половину ринку легкових автомобілів у Латинській Америці.

Автомобілебудування за темпами розвитку виробництва і експортом продукції належить до найдинамічніших галузей. До середини 60-х років XX ст. лідером автомобілебудування в регіоні була Аргентина. Зараз за обсягом продукції автомобілебудування перше місце займає Бразилія. Щороку в країні випускають майже 1,7 млн. автомобілів. При цьому значна частина автомобілів працює на технічному спирті. Бразилія входить до першої десятки найбільших виробників автомобілів світу. Другий за значенням виробник автомобілів у регіоні -- Мексика, а третій -- Аргентина. Автозбиральні підприємства збудовані у десяти країнах регіону. У Бразилії, Мексиці й Аргентині значну частину автомобілів збирають із деталей власного виробництва.

Легкові автомобілі користуються широким попитом на внутрішньому ринку. їх також експортують у 120 країн світу.

Автомобільна промисловість Латинської Америки характеризується високим рівнем концентрації. Головні центри автомобілебудування: в Бразилії -- Сан-Бернанду-ду-Кампу, Белу-Орізонті, Куритиба; в Мексиці -- Мехіко, Пуебла, Толука; в Аргентині -- Кордова.

Суднобудування сучасного типу у Латинській Америці почало розвиватися у повоєнний період. Суднобудівна промисловість регіону спеціалізується на виробництві річкових і океанічних суден, балкерів, нафтовозів і танкерів. Бразилія, Мексика і Аргентина увійшли до десяти провідних суднобудівних країн світу. В цих країнах суднобудування має експортне значення.

Суднобудування розвивається також у Перу, Чилі, Колумбії, Венесуелі і Уругваї. Головні центри: Ріо-де-Жанейро, Веракруз і Буенос-Айрес.

Авіабудування розвивається в Бразилії, Мексиці й Аргентині. У цих країнах налагоджено випуск літаків власної конструкції і за ліцензіями.Вони успішно конкурують на міжнародному ринку авіатехніки -- експортують літаки в країни регіону, Західної Європи, Африки і до США.

Виробництво засобів виробництва найбільше розвинене у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Освоєння нових технологій дало змогу Бразилії випускати найсучасніші засоби виробництва, у т. ч. верстати з програмним управлінням. За обсягом продукції верстатобудування Бразилія займає перше місце серед країн, що розвиваються, і входить до першої десятки найбільших виробників у світі.

Електротехнічна промисловість -- нова галузь машинобудування. У її структурі переважає виробництво побутової електротехніки й електроніки. Цю галузь контролюють монополії США, Німеччини і Японії. Бразилія досягла значних успіхів у виробництві комп'ютерної техніки, особливо мінікалькуляторів. Такі країни, як Бразилія, Мексика й Аргентина значну частину продукції експортують. Розвиток галузі стримує велика залежність від іноземних технологій і низька купівельна спроможність місцевого населення.

Легка промисловість. Головна галузь легкої промисловості і надалі -- текстильна, яка працює на власній сировині -- бавовні, шерсті, льоні, штучних і систетичних волокнах. У структурі текстильної промисловості провідне місце займає бавовняна промисловість, окрім того, тут активно розвивається вовняна, лляна промисловість, виробництво штучних і синтетичних тканин, а у Мексиці -- джутова промисловість.

Вовняна промисловість найрозвиненіша в Андських країнах. Високим рівнем розвитку бавовняної промисловості виділяються Бразилія, Мексика, Аргентина та Колумбія. У всіх країнах регіону виробляють синтетичні тканини.

Текстильна промисловість розміщена нерівномірно. На чотири країни регіону -- Бразилію, Мексику, Аргентину і Колумбію припадає основна частка продукції текстильної промисловості. Галузі первинної обробки сировини (очищення бавовни, промивання шерсті) тяжіють до джерел сировини. Головні центри текстильної промисловості: Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Мехіко, Пуебла, Буенос-Айрес.

Текстильна і шкіряно-взуттєва промисловість регіону мають експортне значення. Продукцію цих галузей вивозять в країни, що розвиваються, Західну Європу, США і Канаду. Наприклад, Аргентина належить до найбільших постачальників на світовий ринок шкіряної сировини. Дальший розвиток легкої промисловості залежить від внутрішнього ринку. Низька купівельна спроможність місцевого населення значною мірою стримує розвиток галузі.

Харчова промисловість -- ще одна традиційна галузь обробної промисловості у багатьох країнах регіону. Галузі харчової промисловості працюють переважно на місцевій сировині.

Такі галузі харчової промисловості, як борошномельна, хлібопекарська, олійно-жирова переважно працюють на внутрішній ринок і розміщені рівномірно. Переважають дрібні і середні підприємства, які контролює національний приватний капітал. Експортне значення мають такі галузі, як цукрова, консервування тропічних фруктів, виробництво соків і розчинної кави. Вони характеризуються високим рівнем концентрації виробництва і контролюються, головним чином, іноземними компаніями.

Цукрова промисловість -- традиційна галузь харчової промисловості регіону. На країни регіону припадає третина світового виробництва цукру. Бразилія за виробництвом цукру займає друге (1997) місце в світі. Великим експортером цукру є також Куба. Цукор експортують до США і країн Західної Європи.

У багатьох країнах регіону експортне значення має плодоконсервна промисловість. На світовому ринку широко відомі консервовані тропічні фрукти і соки. Бразилія, наприклад, утримує перше місце за експортом апельсинового соку. Бразилія, Мексика, Аргентина й Уругвай домінують на світовому ринку охолодженого м'яса. З інших галузей харчової промисловості експортне значення має виробництво соєвої олії.

Сільське господарство також важлива галузь економіки країн Латинської Америки. У цій галузі створюється 15,5 ВВП регіону і зайнято 27,3% економічно активного населення.

Латинська Америка займає вагомі позиції у світовому виробництві кави, бананів, цукру, какао, бавовни та інших сільськогосподарських продуктів.

Рівень сільськогосподарського освоєння території в Латинській Америці невисокий. Питома вага сільськогосподарських угідь становить 36,1% загального земельного фонду. У структурі сільськогосподарських угідь на оброблювані землі припадає тільки 8,7%.

У Латинській Америці вищий порівняно з іншими країнами, що розвиваються, рівень механізації сільського господарства. На три країни -- Бразилію, Мексику й Аргентину -- припадає 2/3 парку сільськогосподарських машин регіону. Високі ціни на сільськогосподарську техніку обмежують її поширення. Тільки незначна частина господарств обробляють землю машинами. Більшість господарств використовують тяглову худобу і ручну працю. Не стимулює впровадження техніки в сільське господарство дешева робоча сила.

Рівень використання мінеральних добрив у Латинській Америці набагато нижчий, ніж в економічно розвинених країнах. Мінеральні добрива майже у всіх країнах використовують переважно на плантаціях експортних культур, хоча за останні роки збільшилося їх використання і для культур, які виробляються на внутрішній ринок. Рівень виробництва мінеральних добрив у Латинській Америці не забезпечує потреб сільського господарства, тому значну їх частину доводиться імпортувати.

Сільське господарство регіону розвивається переважно екстенсивним шляхом, тобто завдяки розширенню посівних площ. А це призводить до скорочення площ тропічних лісів. Згідно з даними ФАО, у 60-ті роки 2/3 приросту сільськогосподарського виробництва в регіоні було пов'язане з екстенсивним чинником і тільки 1/3 -- з інтенсивним. У 80-ті роки роль інтенсивного чинника зросла до 40%, а у 2000 р. -- до 50%.

На початку 90-х років темпи приросту сільськогосподарського виробництва в регіоні становили 3% і були найвищими серед країн, що розвиваються. Найдинамічніше розвивалося сільське господарство Коста-Ріки та Еквадору.

Сільське господарство Латинської Америки характеризується високою концентрацією виробництва. Понад 2/3 продукції аграрного сектора припадає на Бразилію, Мексику, Аргентину та Колумбію.

За постколоніальний період галузева структура сільського господарства мало змінилася. Провідною галуззю й надалі залишається рослинництво.

Рослинництво. На нього припадає 2/3 вартості валової продукції сільського господарства.

Спеціалізацію рослинництва Латинської Америки визначають плантаційні культури: банани, кава, цукрова тростина, соя, бавовник. Для потреб внутрішнього ринку вирощують -- кукурудзу, пшеницю, рис, цукрову тростину, квасолю, сорго і сою. Тільки Аргентина вирощує кукурудзу і пшеницю на зовнішній ринок. Овочі і фрукти вирощують для внутрішніх потреб і на зовнішній ринок. У Латинській Америці поширені два типи рослинництва: споживче і плантаційне.

Споживче рослинництво розвивається у всіх країнах регіону. На невеликих ділянках землі вирощують традиційні сільськогосподарські культури для власного споживання або невеликого обміну через внутрішній ринок на інші продукти. Майже повсюдно основними споживчими культурами є кукурудза і квасоля, у тропічних районах -- маніока і кормові банани, а в гірських -- картопля.

Плантаційне рослинництво в Латинській Америці склалося під впливом потреб світового ринку. Обсяги його виробництва й експорту залежать від кон'юнктури цін і політики іноземних монополій. Головні плантаційні культури -- банани, кава, какао, цукрова тростина -- дають основну частину сільськогосподарського експорту.

У 90-х роках у країнах Центральної Америки розпочався "банановий бум", який був пов'язаний з відкриттям ринків у Східній Європі. Компанії США намагаються розширити площі під нові бананові плантації, натомість скорочується виробництво продовольчих культур -- кукурудзи, пшениці, рису і бобових, що призводить до збільшення їх імпорту.

У Латинській Америці основну частку посівних площ займають продовольчі культури. 2/3 посівних площ продовольчих культур припадає на три зернові культури: кукурудзу, пшеницю і рис. Друге місце за розмірами посівних площ належить бобовим культурам -- квасолі, сої, гороху. Решту посівних площ займають коренеплоди -- батат, маніока та ін.

Зернові культури. Головна зернова культура регіону -- кукурудза. Вона займає 2/3 посівної площі зернових. Найбільші посіви кукурудзи зосереджені у Бразилії, Мексиці й Аргентині.

Пшениця займає друге місце у структурі посівних площ зернових. Її вирощують в районах неполивного землеробства і на зрошуваних землях. Головний район вирощування пшениці -- Пампа. У колоніальний період уряди метрополій перешкоджали поширенню цієї культури у Латинській Америці. Тільки з другої половини XIX ст. вона зайняла належне їй місце в зерновому господарстві. А вже наприкінці XIX ст. важливим світовим виробником і експортером зерна стала Аргентина.

Рис тут почали вирощувати ще в колоніальний період, в основному на поливних землях. Найбільші посівні площі рису зосереджені у Бразилії, Мексиці і Аргентині.

Урожайність зернових удвічі менша, ніж в економічно розвинених країнах і становить в середньому 20 ц/га. Щорічно збирають понад 100 млн. т зерна або 1/10 світового виробництва. Рівень виробництва зерна не задовольняє внутрішніх потреб регіону. У середньому на одного жителя припадає 220 кг. зерна. Найбільшими його виробниками є Бразилія, Мексика й Аргентина. Серед них Бразилія займає третє місце у світі за виробництвом зерна кукурудзи, а Мексика й Аргентина -- п'яте і шосте місця відповідно (1997). Крім того, Бразилія входить до першої десятки найбільших світових виробників зерна, а Аргентина є його важливим світовим експортером.

У Латинській Америці важливе значення має вирощування зернобобових культур -- квасолі, гороху та сої. Для потреб внутрішнього ринку вирощують квасолю і горох, а соя має експортне значення. На країни регіону припадає чверть світового експорту сої -- бобів. Найбільші виробники й експортери сої -- Бразилія й Аргентина. У світовому виробництві сої вони займають відповідно друге і третє місця (після США).

Технічні культури займають третину посівних площ. Їх вирощують на плантаціях і в селянських господарствах. Головніші з них: цукрова тростина і волокнисті культури -- бавовник, джут, деякі види агав.

Цукрова тростина -- традиційна культура, яку вирощують майже у всіх країнах регіону. Тільки у Чилі і Уругваї вирощують цукрові буряки. Латинська Америка посідає важливе місце у світовому виробництві й експорті цукру.

Найбільшим виробником цукрової тростини у регіоні і світі є Бразилія, хоча майже 2/3 цієї продукції споживається на внутрішньому ринку. Цукрову тростину у Мексиці вирощують переважно для потреб внутрішнього ринку. Найбільшими експортерами цукру є Бразилія і Куба.

Бавовник -- головна волокниста культура Латинської Америки, яку здавна вирощували в Мексиці, Перу й Парагваї. Ще до колонізації корінні жителі вміли виготовляти тканини з волокон бавовнику. Сьогодні бавовник вирощують у 17 країнах регіону. Найбільшими його виробниками є Бразилія, Мексика, Парагвай і Аргентина. На ці країни припадає 2/3 загального виробництва бавовнику в регіоні.

Країни регіону забезпечують 2/3 світового виробництва кави. Каву вирощують у всіх країнах тропічної Америки. На світовому ринку найбільше цінують сорти кави, яку вирощують в напівтіні високих дерев на нагір'ях Колумбії і Центральної Америки. П'ять країн регіону входять до першої десятки світових виробників кави. Бразилія і Колумбія перші два світові лідери по виробництву й експорту кави. Три країни регіону -- Бразилія, Колумбія і Мексика -- забезпечують майже половину світового виробництва кави.

У світовому виробництві какао Латинська Америка займає менш вагомі позиції, хоча Мексиканське нагір'я є батьківщиною какао. Його вирощують у 16 країнах регіону. Три країни входять до першої десятки найбільших виробників какао у світі. Бразилія, наприклад, займає друге місце у світі.

У Латинській Америці вирощують тропічні, субтропічні плодові культури, а також культури помірної зони. Головні тропічні плодові культури -- банани й ананаси, субтропічні -- цитрусові й виноград, помірної зони -- яблука і груші.

Банани культивують на південно-східному узбережжі Бразилії, на Тихоокеанському узбережжі в Андських країнах і в країнах Центральної Америки. Банани називають "хлібом" тропіків. У тропічних районах їх вирощують як продовольчу культуру. На плантаціях вирощують десертні сорти бананів, які стійкі до транспортування і мають експортне значення. Найбільші плантації бананів належать іноземним монополіям, що контролюють їх експорт. Головні виробники бананів -- Бразилія і країни Центральної Америки. Бразилія дає третину виробництва бананів у регіоні. На країни Латинської Америки припадає 80% світового експорту бананів. У країнах Центральної Америки -- Еквадорі, Коста-Ріці, Гондурасі, Панамі -- банани стали головною експортною культурою. Тому ці країни часто називають "банановими".

Країни Латинської Америки забезпечують третину світового виробництва цитрусових. Найбільші їх виробники -- Бразилія, Мексика, Куба й Аргентина. Бразилія за виробництвом цитрусових займає перше місце у світі. Виноградарство розвивається в Аргентині, Чилі, Бразилії і Мексиці. На зрошуваних землях Аргентини і Чилі вирощують яблука і груші. У зимові місяці їх експортують до США та Європи.

У тваринництві виробляється третина загальної вартості продукції сільського господарства. Визначають розвиток тваринництва в регіоні Бразилія, Мексика і Аргентина. Вони дають 2/3 вартості продукції тваринництва Латинської Америки.

У регіоні розвивається переважно екстенсивне тваринництво м'ясного напрямку. У структурі вартості тваринницької продукції на м'ясо припадає 2/3, на молоко і молочні продукти -- 1/4, решта -- на яйця і вовну.

Провідні галузі тваринництва -- розведення великої рогатої худоби та овець. У Ла-Платських країнах переважає м'ясне скотарство. Навколо великих міст поширені молочно-м'ясні господарства. У гірських районах і напівпустелях розвивається вівчарство.

Поголів'я великої рогатої худоби в Латинській Америці досягло 300 млн. голів, що становить 1/4 світового поголів'я. У Бразилії, Мексиці й Аргентині зосереджено 2/3 поголів'я худоби регіону. У цих країнах продукція скотарства має експортне значення. У структурі поголів'я великої рогатої худоби третина -- корови. Найбільшими виробниками молочної продукції є Бразилія, Мексика й Аргентина. Велику рогату худобу тут використовують і як тяглову силу.

Продуктивність худоби в регіоні набагато нижча, ніж в економічно розвинених країнах. Вихід м'яса на одну голову великої рогатої худоби становить в середньому 200 кг., а надої молока на одну корову -- майже 1000 кг. Найнижчий рівень продуктивності у Центральній Америці.

У країнах регіону зосереджено майже 10% світового поголів'я свиней. Найбільше уваги товарному свинарству приділяють у районах вирощування кукурудзи -- у Пампі, на південному сході і півдні Бразилії, в центральних районах Мексики. Продукцію галузі споживають переважно на внутрішньому ринку.

У Латинській Америці поширене тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство. М'ясо -- вовняний напрям вівчарства розвивається у пустелях і напівпустелях Аргентини та Чилі та на півдні Бразилії. Грубововняне вівчарство домінує в Мексиці, Перу і Болівії.

Продукцію вівчарства споживають переважно на внутрішньому ринку. Експортне значення має вона тільки в Аргентині, Уругваї та Чилі. За настригом вовни Аргентина займає третє місце в світі після Австралії і Нової Зеландії.

Розвиток тваринництва в регіоні стримує недостатня кормова база. Значна частина необхідних кормів імпортується.

Продовольча проблема в Латинській Америці пов'язана насамперед з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. За оцінками ФАО, у регіоні 2/5 населення недоїдає, 1/4 -- голодує.

У всіх країнах регіону, за винятком Аргентини, національне виробництво не забезпечує внутрішніх потреб у продуктах харчування. Тому ці країни змушені в значних обсягах імпортувати пшеницю, молоко та інші продукти. За рахунок імпорту країни регіону задовольняють третину дефіциту в продуктах харчування.

Транспорт. Сучасна транспортна сітка регіону розширюється і вдосконалюється завдяки будівництву автомобільних доріг і трубопроводів. У структурі вантажообороту основних видів транспорту провідне місце займає морський транспорт. Друге місце належить автомобільному, третє -- трубопровідному і лише четверте -- залізничному. У пасажироперевезеннях зростає значення автомобільного й авіаційного транспорту.

Залізничний транспорт. Для країн Латинської Америки, особливо Бразилії, Мексики й Аргентини, залізничний транспорт має важливе значення. Зростає його роль і в інших латиноамериканських країнах, зокрема у Колумбії, Чилі, Перу, Еквадорі і Болівії. У країнах Центральної Америки і Вест-Індії залізничний транспорт розвинений слабо.

На Латинську Америку припадає 10% довжини світової сітки залізниць. Відносно густа сітка залізниць -- в Аргентині, на південно-східному узбережжі Бразилії, в центральних районах Чилі.

Для країн Латинської Америки характерним є відсутність єдиної залізничної сітки і неоднакова ширина залізничної колії у різних країнах, що створює додаткові труднощі при переміщенні вантажів.

Актуальною проблемою для країн Латинської Америки є електрифікація залізничного транспорту. На сьогодні лише п'ять країн регіону мають електрифіковані залізниці: Бразилія, Чилі, Аргентина, Коста-Ріка, Болівія. На початку 90-х років частка електрифікованих залізниць становила 5% від загальної довжини всіх залізниць регіону. Причому половина електрифікованих залізниць знаходиться у Бразилії і третина у Чилі.

Автомобільний транспорт почав активно розвиватися в Латинській Америці лише після Другої світової війни. Загальна довжина дорожньої сітки становить тут понад 2700 тис. км., або майже 12% від світової автодорожньої сітки, з них 20% -- дороги з твердим покриттям.

Найбільшу протяжну сітку доріг мають Бразилія, Мексика, Аргентина і Венесуела. Щільністю автодоріг виділяються Барбадос -- 4 км. доріг на 1 км2, Ямайка -- 1,6 км., Тринідад і Тобаго -- 1 км.

Автомобільні магістралі практично не забезпечують зв'язку між внутрішніми районами окремих країн, а також між сусідніми країнами. Особлива роль серед автомобільних доріг регіону належить Панамериканському і Трансамазонському шосе.

Панамериканське шосе -- трансконтинентальна магістраль, яка проходить через усю Латинську Америку. Його протяжність в межах регіону -- 36 тис. км. Панамериканська автомагістраль сполучає країни Північної і Центральної Америки зі США.

Трансамазонське шосе -- велика транспортна магістраль Бразилії протяжністю 5,5 тис. км. Починається воно на північно-східному узбережжі Бразилії, проходить важкодоступними тропічними лісами басейну Амазонки і закінчується поблизу кордону з Перу.

Водний транспорт. У структурі водного транспорту Латинської Америки переважає морський транспорт. Річковий транспорт у регіоні розвинений слабо.

Морський транспорт відіграє важливу роль у зовнішній торгівлі регіону і транспортних зв'язках латиноамериканських країн. У цілому в регіоні на морські міжнародні перевезення припадає 95% всього вантажообороту морського транспорту і лише 5% -- на каботажні перевезення. В Бразилії, Аргентині, Чилі, Перу і Колумбії морським транспортом перевозять майже 90% зовнішньоторгових вантажів. У Венесуелі практично всі міжнародні перевезення здійснюються морським транспортом. І тільки в Мексиці цей показник становить 50%.

За тоннажем морського флоту перше місце посідає Бразилія, друге -- Аргентина і третє -- Мексика. Флоти латиноамериканських країн перевозять також пасажирів. Значна їх частина обслуговується на каботажних лініях.

Найбільші порти: Сантус, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Монтевідео.

Внутрішні водні шляхи, загальна протяжність яких 82 тис. км., особливо важливі у міжрайонних зв'язках. Проте сприятливі передумови для розвитку внутрішнього водного транспорту використовуються ще мало. Це пояснюється складними фізико-географічними умовами і невисокоющільністю населення. Річкове судноплавство найбільше розвинене в Аргентині, Бразилії, Колумбії, Венесуелі та Уругваї, особливо на Амазонці, Парані і Магдалені. Для Парагваю річка Парана є основним засобом міжнародних транспортних зв'язків.

Головні річкові порти: Белен, Обідус, Манаус, Росаріо, Посадас.

Повітряний транспорт. Протяжність повітряних ліній -- 500 тис. км. На внутрішніх лініях діють переважно національні приватні, а на міжнародних -- іноземні авіакомпанії.

Регулярні авіалінії сполучають латиноамериканські країни зі США, країнами Західної Європи тощо.

За 30 років кількість перевезень пасажирів літаками авіакомпаній регіону зросло у шість разів і досягло 60 млн. осіб. Повітряний транспорт відіграє все більшу роль в перевезенні вантажів. У цілому за 30 років вантажооборот авіатранспорту в Латинській Америці зріс у 10 разів.

Парк літаків Латинської Америки оцінюється у 21 тисячу одиниць, з яких 2/3 припадає на Бразилію. У регіоні понад 100 авіакомпаній. Парк літаків усіх авіакомпаній складається з машин, які закуплені в економічно розвинених країнах, насамперед у США. Винятком є Аргентина і Бразилія, які користуються своїми літаками, але тільки у внутрішніх перевезеннях. Міжконтинентальні авіарейси здійснюються на літаках, куплених у США, Великобританії, Франції.

Трубопровідний транспорт Латинської Америки є відносно молодим видом транспорту. Перший магістральний нафтопровід був пущений лише у 1926 р. у Колумбії довжиною 536 км. Після цього нафтопроводи були збудовані і в інших латиноамериканських країнах. Оскільки видобуток природного газу розпочався лише після Другої світової війни, то газопроводи почали тут будувати набагато пізніше, ніж нафтопроводи.

На початку 90-х років протяжність трубопроводів у країнах Латинської Америки перевищувала 100 тис. км. Частка нафтопроводів у загальній протяжності трубопроводів регіону -- 38%, газопроводів -- 50% і продуктопроводів -- 17%. 2/3 загальної протяжності трубопроводів припадає на Мексику, Аргентину і Венесуелу. Сітка магістральних трубопроводів спрямована головно від нафтових і газових родовищ до морських портів.

Зовнішня торгівля традиційно відіграє важливу роль в соціально-економічному розвитку країн Латинської Америки. Більшість країн регіону значну частину товарної продукції реалізують на зовнішньому ринку.

Наприклад, частка регіону у світовому експорті бананів досягла 79%, цукру -- 60% і кави -- 59%. На ці товари припадає більше половини всього експорту сільськогосподарської продукції. Велику роль відіграє Латинська Америка як експортер цитрусових, сизалю, сої, какао, тютюну. З продовольчих культур провідне місце в структурі експорту займають зернові -- пшениця і кукурудза. Дещо зменшився експорт яловичини і вовни. Натомість з'явилися і відносно нові для експорту культури -- соя, виноград, яблука.

Вагомі позиції займає регіон на ринках мінеральної сировини і металів -- мідної руди і міді, залізної руди, бокситів і алюмінію, нікелю, олов'яної руди та олова.

Країни регіону -- і насамперед Бразилія, Мексика й Аргентина -- проводять політику, спрямовану на розширення структури експорту. Наприкінці 90-х років частка промислових товарів в загальному експорті зросла до 25%. У регіоні є країни із високою часткою промислового експорту. Наприклад, у Барбадосі більша частина експорту припадає на електротехнічне обладнання -- електронні трубки, принтери і фотоелементи.

В останні десятиліття нарощується експорт комплексного обладнання, технологічних ліній, навіть цілих підприємств. Особливе значення ця форма експорту має для Аргентини, Бразилії і Мексики.

Структура експорту країн Латинської Америки значною мірою розширюється завдяки нетрадиційним товарам. Наприклад, Чилі за останні двадцять років перетворилася з моноекспортера міді в експортера товарів на ринки США і Європи: целюлози, риби, винограду, фруктів. Колумбія протягом кількох років перетворилася з експортера кави в постачальника нафти і нафтопродуктів, вугілля і одягу. Бразилія швидко закріпилася на ринках сої і алюмінію.

На світовому ринку Латинська Америка виступає і як важливий імпортер сільськогосподарських товарів. Головними статтями продовольчого імпорту є пшениця, рис, олія, молочні продукти. У десяти країнах регіону імпорт продуктів сільського господарства перевищує їх експорт. Найбільшими імпортерами продовольства у регіоні є Мексика, Венесуела, Перу та ін.

Основна частина обсягу зовнішньої торгівлі припадає на економічно розвинені країни, у які направляється 2/3 експорту Латинської Америки. Головним зовнішньоторговельним партнером регіону і надалі залишаються США, на які припадає близько 1/3 експорту та імпорту країн Латинської Америки. Друге місце за обсягом зовнішньоторговельного обороту займають країни Західної Європи. Швидко розвивається торгівля з Японією.

Економічна інтеграція. У регіоні переважають прості форми інтеграції, зокрема такі, як зони вільної торгівлі. Формування складніших форм інтеграції стримується різним рівнем соціально-економічного розвитку, відсутністю єдиної валютної системи, слабким розвитком транспорту.

У 1960 р. у Латинській Америці були створені перші торговельно-економічні угруповання: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ) і Центральноамериканський спільний ринок. У 1973 р. почало діяти Карибське співтовариство (КАРІКОМ), яке об'єднало країни Карибського басейну.

У середині 60-х років для дослідження проблем економічної інтеграції засновано Інститут Латиноамериканської інтеграції, а для фінансування регіональних проектів -- Міжамериканський Банк Розвитку (МАБР). Важливу роль відіграє Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС), у яку входить 26 країн. Її мета -- залучати країни до економічного співробітництва, створювати міжнародні латиноамериканські компанії, виробляти загальні принципи економічної політики на міжнародній арені.

Сьогодні в Латинській Америці діє декілька макро- і субрегіональних економічних організацій. Загострення суперечностей у ЛАВТ привело до створення у 1983 р. Латиноамериканської Асоціації інтеграції (ЛАІ), яка об'єднала 11 країн. У рамках ЛАІ функціонують три субрегіональні угруповання: Ла-Платська і Андська групи, Амазонський пакт. Крім того, у регіоні створено майже 30 міждержавних галузевих економічних організацій. Зокрема, це такі об'єднання, як Латиноамериканська асоціація судновласників, Латиноамериканська асоціація країн -- виробників м'яса та ін.

Процеси демократизації у регіоні на початку 90-х років активізували розвиток економічної інтеграції. Це знайшло відображення у створенні складніших форм інтеграції, зокрема спільних ринків. Наприклад, у 1991 р. між Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм укладено договір про утворення Спільного ринку Південного конусу (МЕРКОСУР). Цей договір передбачав ліквідацію всіх митних бар'єрів між цими країнами, вільне пересування товарів, капіталів і робочої сили. У 1994 р. між США, Канадою і Мексикою було підписано договір про вільну торгівлю, який започаткував формування торгово-економічного угруповання -- Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) у складі цих трьох країн з населенням 365 млн. осіб.

У договорі важливе значення для економіки США має ринок і ресурси Мексики. Так, уже сьогодні 75% мексиканського експорту надходить на ринок США.

До 2005 р. процеси економічної інтеграції у Західній півкулі приведуть до створення єдиного торговельно-економічного простору на континенті -- американського спільного ринку.

Размещено на Allbest.ru