Легка промисловість України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість (див. картосхему на ), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість -- кордом, технічними тканинами та ін.

Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м² тканин, 5,6 пари панчішно-шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 -- орендними, 116 -- колективними

Забезпечення широкого спектра потреб нашого населення, зростання його добробуту є основною засадою розвитку вітчизняної легкої промисловості.

Зорієнтована безпосередньо на споживача, вона є провідною з виробництва товарів народного споживання, серед яких - тканини всіх видів, швейний і трикотажний одяг, взуття, шкіргалантерея і шкіртовари, фурнітура, фарфоровий посуд та іграшки

Основу галузі становлять 25 підгалузей, а це майже 900 великих і середних, а також кілька тисяч дрібних підприємств. Експорт українських товарів легкої промисловості у 2000 році становить майже 735 млн. дол. США. Зростає попит на якісні доступні за ціною вітчизняні товари й на внутрішньому ринку.

Стратегія державної промислової політики в галузі легкої промисловості передбачає забезпечення випереджувальних темпів випуску конкуренто-спроможної продукції, створення ії нових зразків, підвищення якості та єфективності виробництва, спрямованого на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу. Відтак, уже в 1999 році виробництво товарної продукції в цьому секторі економіки зросло на 5,7, у 2000 році- на 39, у січні-квітні 2001 року - на 25,7 відсотка до відповідного періоду мінулого року. Скоротилася питома вага бартерних операцій з 53 у 1998 році до 21 відсотка у 2000 році. Ці показники свідчать про тенденцію до поліпшення структури промислового виробництва.

Реальні дії уряду сприяли активності промисловців. За останні два роки суттєво поновили парк технологічного обладнання такі підприємства, як ВАТ ”Володарка”(м.Вінниця), ЗАТ ”Трембіта”(м.Чернівці), ЗАТ “Селена” (м.Запоріжжя) та богато інших.

Стимулюючим важелем стало також рішення уряду про запровадження економічного експерименту в легкій промисловості Чернівецької області. Головною метою експерименту, в якому взяло участь 21 підприємство легкої промисловості, є створення умов для відновлення їхньої роботи, технічного переоснащення, збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможних товарів. За півтора року діяльності в умовах експерименту зазначеними підприємствами збільшено випуск продукції в оптових цінах на 56,9 відсотка, питома вага бартеру скоротилася з 32,3 до 19,8 відсотка, частка поставок продукціїї на експорт збільшилася з 35,9 до 50 відсотків від загального виробництва, сумарний балансовий прибуток підприємств зріс в 2,8 раза.

Протягом 2001 року урядом була прийнята низка важливих міждержавних рішень, спрямованих на поліпшення ситуації в галузи. Так, наприклад, в Ташкенті підписано протокол, яким продовжено дію угоди між урядами України та Республіки Узбекистан про поставки продукції на еквівалентній взаемовигідній основі, за якою відпрацьована схема поставок бавовни з Середньої Азії. Внаслідок цього виробництво бавовняних тканин в 2000 році зросло в 1,3 раза порівняно з 1999 роком і становило понад 34 млн.кв.м.

Здійснені також необхідні кроки у сфері удосконалення митно-тарифної і податкової політики стосовно підприємств легкої промисловості.

Суттево поліпшився стан забезпечення сировиною підприємств шкіряної галузи після запровадження Закону “Про вивізне(експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину” і постанови Кабінету Міністрів від 6 травня 2001 р.”Про тимчасове обмеження вивезення шкіряної сировини, яка використовуеться в опреаціях з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах”. Ці документи стимулюють підприємства експортувати продукцію більш глибокої стадії переробки. Працює на перспективу додаткове введення до постанови уряду положення про щорічне фінансування з Державного бюджету за рахунок централізованих капітальних вкладень розвитку підприємств, які випускають дитячий одяг, взуття та іграшки. Значна робота виконана в ході проведення складних переговорів з Европейською Комісією стосовно значного збільшення квот на експорт до країн ЄС текстильних виробів у 2000 і практично повної його лібералізації у 2001 році.

Нежважаючи на обнадійливі ознаки поліпшення, фінансовий стан підприємств легкої промисловості залишаеться досить складним.

Завдання міністерства промислової політики, яке указом Президента від 5 червня 2001 року створено на базі Державного комітету, полягає насамперед у тому, щоб закріпити і розвинути позитивні зрушення, зробити цю галузь, як у всьому світі, найрентабельнішою.

Історія розвитку легкої промисловості

Текстильна промисловість України почала розвиватись ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення ії розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві,Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно- суконний- у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернивецького текстильного комбінату, Дунаєвецької(Хмельницька обл.) і Богуславської(Київська обл.) суконних фабрик.

Принципи і фактори розміщення легкої промисловості

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.

Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад металургією, що дозволяє раціональне використовувати трудові ресурси.

Легка промисловість частіше за все є в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь, що обслуговує, але іноді вона відіграє ще й районотвірну роль. Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченність трудовими ресурсами.

На розміщення легкої промисловості(особліво ії головної галузі- текстильної) великій вплив справляє науково-технична революція. Це відбивається перш за все на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон. У шкіряній промисловості значне місце займають штучні шкіри.

Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне - на споживача, лляне - на сировину.

Склад та розміщення легкої промисловості.

Текстильна промисловість

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

Швейна та хутрова промисловість

В таких містах і областях як Ужгороді, Кременчуку, Ромнах, Львові, Сімферополі за рахунок Українського виробництва в Україні задовольняється тільки 80% потреб населення у виробах легкої промисловості. Решту Україна одержувала з інших країн СНД і імпортувала майже 15-17% від різного споживання. У сучасних умовах увіз товарів різко скоротився, що ще більше посилить в найближчі роки дефіцит його на внутрішньому ринку.

У державній і кооперативній торгівлі України продаж товарів у 1990 р. зріс проти 1980 на 30% і складав 3 млрд. 394 мли крб, або 4,3% від всього обсягу товарообігу і 7 4% в групі непродовольчих товарів. Крім того значна кількість товарів реалізується на "чорному ринку", де ціни на нього у кілька разів вищі. Дещо вищою є питома вага трикотажних виробів і взуття в торгівлі непродовольчими товарами в Південно-За-хідному районі /7,7%/ і нижчою від середньореспубліканського в Донецько-Придніпровеькому /7,І%/ і, особливо в Південному - 6.6%

У віддаленій перспективі реконструкцію підприємств зійснюватимуть з метою перетворення їх в монтажні виробництва. З метою вдосконалення розміщення галузі слід передбачити будівництво нових підприємств легкої промисловості там, де коефіцієнт концентрації виробництва становить менше 0,5 - Донецькій, Харківській, Волинській, Рівненській областях, в Криму.

Хутрова промисловість - галузь легкої промиловості, що переробляє різноманітні види хутрової і овчинної сировини і виробляє хут-ряні і зубні внроби. Найбільш поширеними є вироби із кролячих шкурок, каракулю, смушки, мерлушки, білки, лисиці, кроча, ховраха, ондатри. З хутра виробляється теплий одяг - жіночі і дитячі хутряні пальта, одяг з верхом із тканин на хутряній підкладці, головні убори, рукавиці, національний одяг тощо. Хутрова промисловість випус-кає вироби, які є прикрасою жіночого туалету - палантини, а також побутові хутряні вироби - килими, ковдри, спальні мішки, сувеніри, цінність хутряних виробів зумовлена їх теплозахисними і естетичними властивостями, міцністю хутра і здатністю протидіяти утворенню повсті. Визначальною умовою вартості виробів з хутра є не тільки якість шкурок, але й ступінь складності і характер обробки і відповідні вимоги до моди у той чи інший час.



1.Донецький р-н.

2.Придніпровський р-н.

3.Північно-Східний р-н.

4.Столичний р-н.

5.Подільський р-н.

6.Карпатський р-н.

7.Центрально-Український р-н.

8.Волинський р-н.

9.Причорноморський р-н.

Хутро натуральне - це напівфабрикати вироби із шкурок тварин, які повністю або,частково зберегли волосяній покрив.Сировиною є шкури диких хутрових тварин і тих, що спеціально розводяться у зві-рівницьких господарствах, а також свійських /вівці, кози, кролі, коні/ та морських /тюлені, нерпи та ін./ тварин. Виробнитцтво -хутра складається з первинної обробки, вичинки і, якщо це необхідно фар-буваня сировини, дешеве і поширене хутро фарбують, наприклад, кролячим шкуркам надають вигляду соболиних..

Обсяги і асортимент пропукції хутрової промисловості визначають-ся рівним розвитком її сировинної бази. Підприємства галузі пере-робляють понад 50 видів сировини. В Україні у структурі сировинних ресурсів переважає продукція вівчарства, кролівництва і звірівництва.

Вівчарство є в Україні розвинутою галуззю сільського господарст-ва: поголів'я овець і кіз перевищує 8 млн.голів. теринославській губерніях. У Приазов'ї поширена цигайська напівтонкорунна порода, у Придніпров'ї розводять сокальських овець, які дають високоякісний смушок. Смушкові вівці є одними з найбільш поширених у західних, особливо прикарпатських, областях, а у лісостепу основная породою овець є тонкорунний прекос.

На підприємствах хутрової промисловості України використовують шкури каракулю, одержаного від забою ягнят каракульських порід;смушки-шкурки ягнят українських і молдавських смушково-молочних овець ; мерлушка /шкурки ягнят чубововняних порід овець/. Велике значення має також і така сировина, як хутряна і шубна овчина. Її одержують із шкір, знятих з напівдорослих і дорослих /5-7 місяців/ овець. Хутряну овчину дають тонко- і напівтонкорунні меринос-ні породи овець /цигайські/, а шубну - грубововняні /романівські/ вівці. Із шубної' овчини виробляють вироби з шкірою ззовні /дублянки, кожухи тощо/, а з хутряної - жіночі і дитячі шуби, у яких хутро знаходиться ззовні із смушки і теплушки виробляють хутряні коміри, головні убори, жакети, жіночі манто тощо.

Важливе місце у заготівлях хутряної сировини в Україні займають кролячі шкурки /майже 2/3 їх заготівель в країнах СНД/. Великі звірорадгоспи з розведення чистопородних кролів знаходиться у Київьскій, Полтавській, Черкаській областях.

Одним з найважливіших виаів сировини для хутрової промисловості є процукція промислового звіртрництва, створеного в Україні у післявоєнний час. Найбільшими є 6 звгрорадгоспів і 20 спеціалізова-них звірогосподарств системи споживної кооперації. Серед них виділяються звірорадгосп "Петровський" на Полтавщині, "Червона галявина" у Кіровоградській і "Сокальський" у Лізівській областях і звірогосподарства Черкаське, Вінницьке, Цуманське /Волинська об-ласть/. Створено мережу колгоспних звіроферм. Основними об'єктами звірництва в Україні є норка, сріблясто-чорна лисиця, блакитний песець, нутрія. У виробництві хутряних виробів близько 90% припадає на норку.

Ресурси хутрової сировини мисливства в Україні досить обмежені, хоча в її фауні нараховується 30 видів хутрових звірів, у тому числі 12 видів гризунів і 2 види комахоїдних. Територія України належить до Південноєвропейської промислової зони.

Серед хижих звірів основу хутрового виробництва в Україні складає лисиця, поширена по всій тереторії. Цінне хутро одержують з куниці /у лісостепу і лісовій зоні/, майже скрізь зустрічається видра, а на півдні поширений заєць-русак. У західних областях і у дніпровських плавнях добувають акліматизовану в Україні ондатру /водяного щура/. У ряді районів Полісся і басейну Дніпра зустрічається річковий бобер, полювання на якого звраз заборонено. Хутро-вою сировиною є шкури хом'яка, ховраха, борсука, ласки, сурка-бай-бака, а з комахоїдних - крота. У 30-х роках провадилось розселення вихухолі у водоймах; Київської, Луганської, Дніпропетровської і Харківської областей, яка зараз поряд з лісовим котом, степовим тхором і тюленем-монахом /зустрічається у Чорному морі/ занесені до Червоної книги України. У цілому в Україні хутровий промисел має переважно спортивно-любительський характер.

Хутрова сировина на підприємства галузі надходить з таких джерел: хутпяну і шубну овчину, кролячі- шкурки постачають м'ясоком-бінати і райзаготконтори споживчої кооперації,хутро-мисливського промислу і звірівництва - держпромгоспи і звірівницькі господарства, хутрові бази , а каракуль і смушки - каракульські заводи. У даний час виробництво і поставки хутра перестали бути збалансованими, у галузі формуються нові напрями виробничих зв'язків.

Як сировина у хутровій промисловості використовується штучне хутро - текстильний виріб, який імітує натуральне хутро і відріз-няється високими теплоізоляційними і водовідштовхуючими властивостями. Штучне хутро має різноманітне забарвлення і малюнок . Найширше поширенним е штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, андатри, єнота, ягнят каракульських овець. З штучного хутра виробляють одяг і головні убори. В Україні штучне хутро виробляють на Дарницькому шовкому комбінаті, у Київському виробничому трикотажному об'єднанні, і у Ясенях /Закарпатська область/

Для хутрового виробництва дореволюційного періоду характерними були вкрай низький ступінь промислового розвитку. Обробка хутра здійснювалась кустарним способом з застосуванням примітивної технології, здебільшого вдома промислова артіль з пошиття кожухів. Після війни хутрові підприємства у Харкові і Тисьмениці бути реконструйовані, здійснювалась інтенсифікація виробництва і перебудова його на новий асортимент ви-роблюваної продукції.

Попит на продукцію хутрової промисловості в Україні за рахунок власного виробництва не задовольняється, хоча обсяги випуску цієї" продукції зростають .

У хутровій промисловості перевезення масових видів сировини економічно вигідніше, ніж перевезеня готових виробів. Так, двох-вісний вагон вантажопідйомністю 20 т вміщує 3,5 тис. шт. сировини /овчини/масою 20т або 50 тис. кролячих шкурок /масою 15 т/ і всього 120 ящиків головних уборів вагою до 5 т, тобто вантажопідйомність вагону при перевезенні сировини використовується відповідно на 100% і 80%, а готової продукції - тільки на 25%. Споживання хутряних виробів, комірів і головних уборів в умовах України спостерігається скрізь, тому підприємства галузі слід розміщувати рівномірно, наближаючи їх до районів концентрації населення. Це зумовлює врахування попиту населення щодо відповідного асортименту продукції, сприяє кращому збереженню якості виробів, а також економії на транспортних витратах. При цьому наявніть сировини, особливо при розміщенні овчинно-шубних заводів, і можливість вигідної його доставки також є важливою умовою при розміщенні підприємств хутрової промисловості.

Розміщення підприємств галузі, яке складалось історично, наявність водних і паливно-енергетичних ресурсів, що використовуються з технологічною метою,також впливають на географію хутрової промис-ловості.

Хутрова промисловість представлена найбільшим у республіці Харківським об'єднанням, що випускає вироби з овечих шкур, шкурок норки, песця, сріблясто-чорної лисиці, каракулю тощо. Другим за потужністю є Тисьменицьке /Івано-Франківська область/ виробниче хутрове об'єднання,де переробляються шкури кролика і ондатри. Шкурки кролика імітуються під куницю, норку, пижика. Промислова продукція підприємства - жіночі й дитячі хутряні пальта, шапки, безрукавки. Хутряні вироби Тисьмениці високо оцінено на міжнародній виставці в Бельгії. Працюють Одеська і Жмеринська хутрові фабрики. Овчинно-кожушні вироби виготовляє Житомирська хутрова (фабрика. Виробництво хутрових виробів є в Черчнігівській області, де розміщена Прилуцька фабрика головних уборів. Вироби з натурального хутра випускаються у Києві, у Жовтих Водах.

Найбільший об'єм швейного виробництва припадає на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" /жіночі пальта/, ім.Горького чоловічі костюми по ліцензії французької фірми "Вестра-Юніон"/, ім.Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" /чоловічі сорочки/, "Юність" /дитячий асортимент/, об'єднання "Спецодяг". Філіали та пошивочні цехи київським підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області - Білій Церкві, Макарові, інших. Якісну продукцію, що користується попитом покупців, випускають виробничі об'єднання "Маяк" /Львів/, "Трембіта" /Чернівці/, ім.Волдарського /Вінниця/, ''Зоря" /Дрогобич/, швейні фабрики у Тернополі, Рівному, Ужгороді, Івано-Франківську, Бердичеві, Кам'янець-Поділаському, інших містах.

Швейна промисловість недостатньо розвинута у Донецько-Придніп-. провському та Південному економічних районах де виробляеться відповідно 33,5% та 11,9% швейних виробів при питомій вазі населення -42.1% та 14,8%. Тут теж працюють великі швейні підприємства - Харківське виробниче об'єднання м.Тенякова, Дніпропетровська фабрика ім.Володарського, також у Луганську, Запоріжжі, Донецьку, Кірово-граді, Кременчуці, Полтаві, Сумах, але їхньої продукції недостатньо для .забезпечення попиту населення, особливо у Донбасі. Серед швейних підприємств Південного району найбільше - Одеське- виробниче об'єднання ім.Воровського, також - у. Миколаєві, Сімферополі, Херсоні. Як і в Донецько-Придніпровському районі швейна промисловість, недостатньо розвинута у містах та селищах районного рівня, тут також, треба розширити питому вагу виробів з літньо-курортного асортименту. Ринок швейних виробів України залишається ненасиченим,а з окремих видів гостродефіцитним, незважаючи на підвищення цін. Так ,ціни чор-ного ринку на одяг перевищують державні у середньому нз 70%, а з окремих видів у 2 - 3 рази. Тому перед швейною промисловістю України ставиться завдання не зменшувати, незважаючи на порушення міждержавних господарських зв'язків, обсяги випуску продукції

У територіальному аспекті розміщення хутрової промиловості можна оцінити як порівняно рівномірне і таке, що орієнтується на споживача і до певної міри наближене до сировинних районів. У Донецько-Придніпровському і Південному районах створено по одному центру галузі, хоча вони і нерівнозначні, що відповідає комплексу факторів, які зумовлюють їх розміщення: у Донецько-Придніп-ровському районі діє найбільше в Україні хутрове об'єднання у Харкові, а у Південному районі-середньої потужності хутрова фабрика в Одесі.

Харків історично є першим центром галузі, де була збудована велика Укрхутрофабрика, яка згодом була розширена і реконструйована. У цьому районі розвиток галузі був зумовлений головним чином потребами у хутряних виробах та платоспроможним попитом населення. Роз-міщення хутрової фабрики в Одеській області зумовлено здебільшого сировиним Фактором і до певної міри, рекреаційним значенням району з міграційним рухом населення.

Південно-Західний район має найбільше центрів хутрової промисловості, що пов'язано насамперед з наявністю сировинної бази /вівчарство, звірівнництво, кролівництво /, на яку орієнтуються Тисьменицьке виробниче хутрове об'єднання, Жмеринська і Житомирська хутрові фабрики. Фабрика з виробництва хутряних головних уборів орієнтуються на споживача.

Хутрова промисловість України надалі розвиватиметься головним чином за рахунок використаня діючих основних виробничих фондів, а приріст виробничих потужностей здійснюватиметься у результаті освоєння нової техніки і її вдосконалення.

Легка промисловість Луганська і Луганської області

В Луганській області працюють 27 підприємств легкої промисловості.

У 2002 році ними вироблено продукції на 85,1 млн.грн., що складає 0,5% від загальнообласного обсягу виробництва.

На долю підприємств малого бізнесу приходиться 12,4% від обсягу продукції легкої промисловості, підприємств підсобної промисловості- 4,4%.

У структурі промислового виробництва легкої промисловості майже дві третини займає виробництво одягу з текстилю; 5-16%- виробництво виробів з текстилю, трикотажних та в'язаних тканин, взуття, до 2%- виробів з трикотажних та в'язаних тканин і зовсім незначну частину до 1%- ткацьке виробництво.

За 2002 рік порівняно з 2001 роком обсяги виробництва підприємств легкої промисловості скоротилися на 10%. Завершили 2002 рік з нарощенням обсягів виробництва підприємства, які займаються виробництвом інших видів одягу та аксесуарів(приріст склав 113,3%), панчішних виробів(48,1%), робочого одягу(28,9%), виробів з текстилю(28,5%), шовкових тканин (23,3%). Проте майже на чверть зменшились обсяги у виробництві трикотажних та в'язаних тканин, на 8,8-10%- одягу з текстилю і верхнього одягу, на 3,4%- спіднього одягу.

У натуральному виразі збільшився випуск шовкових тканин(майже на третину), трикотажних і панчішно-шкарпеткових виробів(відповідно, на 18,2% і 7,3%), взуття(на 2%). Скорочено випуск швейних виробів, за винятком пальт, півпальт та брюк.(Додаток №1).

Виробництво окремих видів продукції легкої промисловості Луганській області

	2002 рік	9 місяців 2003р
	Вироблено	до 2001 р.	Вироблено	До9 місяців2002 р.
		%	“+” “-“		%	“+” “-“
Тканини шовкові тис.кв.м.	198,9	130,9	46,9	398,4	117,3	215,1
Трикотажні вироби тис.шт.	493,2	118,2	76,0	506,8	152,2	173,8
Панчішно-шкарпеткові вироби тис.пар.	618,3	107,3	42,2	556,1	124,5	109,6
Пальта тис.шт.	180,3	108,7	14,4	165,8	101,8	2,9
Костюми тис.шт.	5,1	49,0	-5,3	1,6	47,1	-1,8
Піджаки тис.шт.	523,6	98,4	-8,7	403,7	109,6	35,5
Сукні тис.шт.	108,9	85,0	-19,2	39,4	62,1	-24,0
Брюки тис.шт.	512,1	102,5	12,6	266,2	72,9	-98,9
Спідниці тис.шт.	256,1	85,2	-44,4	206,7	115,3	27,5
Блузки тис.шт.	330,0	61,8	-203,9	223,2	104,6	9,8
Куртки тис.шт.	244,9	61,1	-155,6	137	70,7	-57,1
Сорочки тис.шт.	241,9	73,0	-89,4	49,5	23,1	-165,0
Взуття тис.пар.	537,0	102,0	10,6	307,7	76,8	-93,1

Незначну частину продукції легкої промисловості виробляють підприємства підсобної промисловості - 0,2% трикотажних і 0,7% швейних виробів.

Крім цього на долю підприємств малого бізнесу приходиться майже дві третини виробництва робочих рукавиць, більш половини постільної білизни, понад 30% хутра і хутряних виробів, 12-15%- швейних і трикотажних виробів, 0,7%- взуття.

З товарів дитячого асортименту більше торішнього вироблено пальт, півпальт(у 2,5 раза), сорочок( на 96,8%), суконь(на 50,8%),трикотажних виробів(на 46,3%), брюк(на 17,7%). На рівні 2001 року залишився випуск курток. В той же час скоротився випуск панчішно- шкарпеткових виробів, блузок, спідниць, костюмів, пальт зі штучного хутра (Додаток №2)

Виробництво окремих видів продукції дитячого асортименту

	2002рік	9 місяців 2003р
	Вироблено	до2001 р	Вироблено	До 9 місяців2002р
		%	“+” “-“		%	“+” “-“
Трикотажні вироби тис.шт.	33,9	143,6	10,3	8,7	51,5	-8,2
Панчишно-шкарпеткові вироби тис.пар	138	91,2	-13,3	130,1	146,2	41,1
У тому числі колготи тис.пар	117	81,8	-26,1	66,4	89,7	-7,6
Взуття тис.пар	10,5	98,1	-0,2	5,8	71,6	-2,3
Сукні тис.шт.	82,8	150,8	27,9	37,5	78,5	-10,3
Брюки тис.шт.	151,7	117,7	22,8	41,3	45,5	-49,5
Куртки тис.шт.	33,7	100,3	0,1	25,7	131,8	6,2
Пальта зі штучного хутра тис.шт.	2,1	17	-10	5,5		3,4
Сорочки тис.шт.	60,8	196,8	29,9	46,2	137,5	12,6
Блузки дитячі тис.шт.	17,6	66,9	8,7	5,7	158,3	2,1
Спідниці тис.шт.	6,4	56,1	-5	5,5	134,1	1,4
Костюми тис.шт.	0,1	4,5	-2,1	0,1		0,1
Пальта, півпальта тис.шт.	1	62,5	0,6	2,1	4,2	1,6

У 2003 році продовжувалася негативна тенденція скорочення виробництва на підприємствах легкої промисловості і за 9 місяців випуск продукції знижено на 8,7%. Питома вага легкої промисловості у загальному обсязі продукції майже не змінилася(0,4%).

У вересні 2003 року 25,9% підприємств галузі підвищили обсяги промислового виробництва проти попереднього місяця, 70,4%- зменшили і 3,7%- зовсім не працювали.

Продовжує знижатися випуск більшості основних видів швейної промисловості і взуття. Водночас проти відповідного періоду минулого року збільшено випуск шовкових тканин(в 2,2раза), трикотажних виробів (наполовину), панчішно-шкарпеткових виробів( на чверть).

З товарів дитячого асортименту значно збільшено випуск пальт, півпальт(у 4,2 раза), пальт зі штучного хутра(у 2,7 раза), блузок і панчішно-шкарпеткових виробів(наполовину), курток, сорочок, спідниць(на третину).

Протягом останніх років підприємства галузі використовували практику виробництва продукції з давальницької сировини, якої за 9 місяців п.р.було перероблено на 151,8 млн.грн.(10,4% від загальнообласного показника).

Причому з вартості давальницької сировини, використаної на вироблену продукцію, 65,1% складає вартість іноземних замовників.

У натуральному виразі з сировини замовника у січні-вересні 2003 року вироблено майже весь обсяг тканин шовкових, пальт, півпальт, курток; 81-98%- костюмів, трикотажних виробів, взуття, сорочок верхних, суконь, брюк.

Для підприємств легкої промисловості, як і для більшості підприємств області, залишається невирішеною проблема збуту готової продукції.

Станом на 1 жовтня 2003 р. на складах піприємств-виробників залишились незапитаними від 0,9% до 10,2% піджаків, брюк, взуття, пальт, півпальт, курток, білизняного і верхнього трикотажу, 19,6% сорочок.

Залишок суконь(включаючи халати і сарафани) перевищив їх випуск у січні-вересні поточного року на 18%.

За січень-вересень 2003 року підприємствами легкої промисловості відвантажено продукції (надано послуг) на 48,1 млн.грн., з неї на0,3 млн.грн.(0,6%)- на бартерних умовах, 47,0 млн.грн.(97,7%) склали грошові надходження. Порівняно з 2002 роком питома вага бартеру зменшилась на 2,9%, а частка грошових надходжень за відвантажену продукцію збільшилась на 4,3%.

Таким чином, підсумки роботи легкої промисловості залежать від підприємств, які займають у структурі виробництва найбільшу питому вагу.

Але підприємства, які займаються виробництвом одягу з текстилю та взуття як і у попередньому році не змогли наростити обсяги виробництва.

Підприємства легкої промисловості працюють за контрактами з іноземними фірмами на давальницьких засадах і їх робота залежить від поставок сировини іноземними замовниками.

Підйом в роботі підприємств легкої промисловості, збільшення виробництва недорогих та якісних товарів потребує активізації інвестиційної діяльності, впровадження науково-технічних заходів, розширення асортимента конкурентоспроможної продукції. Не меншої уваги потребує кадровий потенціал-галузь за останні роки витратила немало кваліфікованих кадрів.

Територіальна організація виробництва

Територіальна організація легкої промисловості зумовлено перш за все впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному - залежно від стадії виробництва та техніко-економічних особливостей тієї або іншої галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї або їншої терирорії робочою силою.

Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (30-40% ваги вихідної сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- та паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса.

Промисловість органічного синтезу як сировинна база для легкої промисловості різко змінила умови розміщення ії підприємств у окремих районах.

На відміну від первинної обробки сировини, виробництва готової продукції характеризується більш складним розміщенням. При виборі варіанту розміщення враховують сировинний, споживчий та трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість - найбільш працемістка галузь і разом з тим населення є споживачем готової продукції. Таким чином, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості та тим самим створюють сприятливі умови для розміщення ії підприємств.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, льняна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, текстильно-галантерейна, трикотажна підгалузі.

Підприємства текстильної промисловості розташовані в Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), в Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Сучасні фабрики вовняної промисловості діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську - тонкосуконна фабрика, Чернігові - камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі - вовнопрядильна фабрика.

Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську - меланжеві шовкові тканини.

Льняна промисловість розташована на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках.

Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницьку, Прилуках (Чернігівська обл.).

Шкіряні підприємства розмІщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві.

Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві,Бахмуті, Херсоні реконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збодовано нові великі підприємства.

В Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.

Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України.

ПЛАН

Вступ

1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура

2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України. Сучасний стан галузі

3.Розміщення швейної та хутрової промисловості України

4.Внутрішня та зовнішня торгівля України швейною та хутряною продукцією

5.Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки

Висновки

Вступ

На сучасному етапі у зв'язку з переходом до ринкової економіки роль галузевих економічних розробок прогнозового характеру зберігається, оскільки регулювання розвитку й розміщення підприємств має велике значення і в умовах ринкової економіки. Так, у СШA майже 50 %, а в Італії майже 70 % економіки регулюється державою.

Однак методи регулювання в розвинених країнах світу мають інший характер: не адміністративно-бюрократичні заходи, а економічні (у вигляді, наприклад, особливої податкової політики стимуляційного або гальмівного характеру). Велике значення мають правові важелі управління розвитком економіки. Такі розробки пошукового характеру -- це особливі державні програми розвитку певної галузі виробництва. Отже, галузеві схеми розміщення господарства України повинні бути аналогічними закордонним, науково обгрунтованими, мати більш рекомендаційний, а не директивний характер.

Чільне місце посідають також техніко-економічні обгрунтування (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів господарства (як нових, так і старих, які необхідно реконструювати). ТЕО після уточнення і затвердження є основою для підготовки проектної документації.

Отже, прогнозові або техніко-економічні документи обгрунтування розвитку й розміщення галузей та окремих їх підприємств матимуть в майбутньому велике значення для раціонального та ефективного розвитку й розміщення господарства. Проте на такі галузі, як сільське господарство, частково легка й харчова галузі промисловості, сфера побутових послуг та інших подібних виробництв, де найефективніший розвиток малих форм організації, приватних засобів господарювання, такі розробки значно менше впливатимуть.

Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді включають такі найважливіші етапи:

аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окремих підприємств на перспективу;

1. Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура

легка промисловість швейна взуття

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість (див. картосхему на ), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість -- кордом, технічними тканинами та ін.

Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м² тканин, 5,6 пари панчішно-шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 -- орендними, 116 -- колективними.

Розвиток швейної промисловості неможливий без тісних зв'язків з іншими галузями економіки,серед яких чільне місце посідає текстильна промисловість промисловість /сировина/, мазинобудування устаткування транспорту та торгівлі.

Особливо важливе співробітництво з торгівлею, тому що швейна промисловість повинна забезпечити населення одним з трьох основних елементів матеріальних благ /їжа, одяг житло/.Постачаючи у торгівельну мережу готовішвейні вироби, галузь утворює необхідний товарний фонд їхніх видів, від кількості та якості яких залежить забезпечення попиту ринку. Так у 1940 р. у товарообігу непродовольчих товарів України одяг та білизна складали 185 млн.крб. а у І990 р. сума від, реалізації цих товарів досягла 5526 млн крб., тобто збільшилась майже у 30 раз. Товарна структура роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі України непродо-непродовольчими товарами завжди характеризувалася високою часткою швейних виробів у 1940 р. вона складала 14.1%. а в 1990р. - 15%.

Зростання товарообігу швейних виробів у знаній мірі визначається об'ємом їхнього виробництва , а також залежить від якості, асортименту та відповідності до моди. Сучасний одяг класифікують за такими ознаками

а/щодо матеріалу - з ткани, трикотажу, нетканих, дубльованих та плівкових матеріалів, натурального та штучногоного хутра, натуральної та штучної шкіри

б/ за статево-віковими ознаками - жіночий,чоловічий, дитячий.

в/ за сезоном: літній, зимовий, демисезонний;

г/ за призначенням: побутовий, формений, спортивний, спеціальний.

Сучасна сировинна база швейної промисловості включає тканини, штучні шкіри, плівкові матеріали, хутро, підкладочні тканини та матеріали, фурнітуру тощо. Серед усіх видів сировини найбільшу питому вагу як за об'ємом так за вартістю мають тканини. Тому основ-ними постачальниками сировини для швейного виробництва є підприємства текстильної галузі, які направляють у швейну промисловість що 75% випуску тканин. Текстильна промисловість України забезпечує менше Ѕ необхідного об'єму ткакин, тому швейна промисловість у значній мірт використовує тканини, що виробляють підприємства Росії; Білорусі. Так,у І990 р. при власному виробництві 590 млн.м. бавовняних тканин в Україну було їх завезено /включаючи імпорт/ 930 млн. м /а вивезено 86 млн.м/. Швейна промисловість розширює свою сировинну базу за рахунок хімічних матеріалів, особливо хімічних волокон - лавсану, капрону, нейлону. Це дає змогу поліпшити споживчі та естетичні характеристики виробів. Наприклад, на зміну важким пальтам "на ваті" прийшов легкий, теплий одяг з синтетичних, тканин, дубльованих з некополіуретаном чи штучним хутром.

Швейна промисловість як галузь фабрично-заводського виробництва почала розвиватися я. Україні на початку XX ст. - у Києві, Харкові, Одесі. На території західних областей діяли дрібні швейні підприємства, основані на ручній праці. У 30-ті роки стали до ладу декілька великих швейних підприємств, серед яких - фабрика ім.Горького у Києві, підприємства у Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському, в інших містах України. Випуск валової продукції легкої промисловості республіки у 1940 р. перевищив рівень 1913 р. у 3,7 разу. Новобудови післявоєнного періоду - швейні фабрики у Переяславі-Хмельницькому,

Артемівську, Миколаєві, Дрогобичі, Кіровограді, Луганську. Були реконструйовані підприємства Києва, Харкова, Донецька. Динаміку розвитку швейної промисловісті України та зміни у груповому асортименті її виробів показує діаграма.

У цаний час швейна промисловість України вироблює майже 15% швейних виробів колишнього СРСР, що менше ніж відповідна частка у населенні /І8,2%

Питома вага промислових виробничих основних фондів швейної галузі у загальній вартості промислово-впробничих фондів в Україні складає 0,7%, що нижче, ніж. цей показник у СНД /0,9%/ та набагато нижче ніж, наприклад,у Латвії /2,5%/чи Білорусі /16%/. Ці дані говорять про те, що розвитку швейної промисловості України не приділялося достатньої уваги.

Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціо-нального розміщення Та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити:

а/ випуск високоякісної продукції;

б/ елективне постачання підприємств торгівлі.

Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає::

1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній прмисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якості продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку /і його кращого вивчення/ і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих. трудових росурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підпоиемств.

2. Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей підрозділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщен-ня у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура /Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо/.

З. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. При цьому досягаються такі вигоди: чим більше об'єм випуску продукції, тим, нижча її собівартість і вища продуктивність праці.

Вищевказані напрямки є актуальними для поліпшення розміщення швейної пройисловості України, яке у даний час не є раціональним.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання -- формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в ЗО--50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та кількох інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розгортання виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

Хімічна промисловість України має можливість вже нині використовувати власніпотужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості -- чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розвиву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і поживача; взуттєве і швейне -- на споживача, лляне -- на сировину.У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, коноп-ле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

2. Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України

Сучасний стан галузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний -- у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславсь-кої (Київська обл.) суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фар-бувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість -- одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську -- тонкосуконна фабрика, Чернігові -- камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі -- вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20.5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську -- меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985--1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики. Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї -- природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, іпорн о-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкір.

У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва.

Підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість -- стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники -- в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано;

у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мука-чеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання -- у Бердичеві ("Світанок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання -- у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

Картосхема розміщення легкої промисловості.

Для шкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову, високоефективну технологію шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.

...