Географічні основи формування та розвитку регіональної екомережі на території Кіровоградської області

Размещено на http://www.allbest.ru

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Зарубіна Антоніна Володимирівна

УДК 913(477.65):504

Географічні основи формування та розвитку

регіональної екомережі на території

Кіровоградської області

11.00.11 - конструктивна географія та раціональне використання

природних ресурсів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Сімферополь - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі геоекології Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

Боков Володимир Олександрович,

Таврійський національний університет

імені В.І. Вернадського, завідувач

кафедри геоекології.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Пащенко Володимир Михайлович,

завідувач кафедри земельного кадастру Національного університету біоресурсів та природокористування України;

доктор технічних наук, професор

Черваньов Ігор Григорович,

завідувач кафедри екологічного моніторингу та охорони природи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Захист відбудеться “19” листопада 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.52.051.03 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, просп. Академіка Вернадського, 4.

Автореферат розісланий “15” жовтня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

д. геогр. н., професор К.А. Позаченюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

природний екомережа ландшафтний екологічний

Актуальність теми дослідження. Вивчення питань, пов'язаних із особливостями формування регіональних екомереж є актуальним і перспективним напрямом дослідження в сучасній географічній науці. Обраний напрямок досліджень пов'язаний із прийняттям Радою Європи “Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття” (Софія, 1995), положення якої були в подальшому відображені у Законі України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”, який і визначив основний стратегічний напрямок природоохоронної діяльності України. Формування екомережі має здійснюватися на національному, регіональному та локальному рівнях, які згодом повинні органічно поєднатися із Всеєвропейською екомережею. На даному етапі проектування більшості регіональних екомережних структур знаходиться на початковій стадії розвитку. Складність полягає в адаптуванні методичних схем та конкретних методик формування екомереж до різних природних зон і соціально-економічних умов регіону. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває вивчення регіональних особливостей природокористування, об'єктів і територій природно-заповідного фонду як каркасу майбутньої екомережі, ландшафтної структури території, ландшафтно-екологічної специфіки регіону.

Територія Кіровоградської області є однією з найскладніших щодо формування регіональної екомережі. Регіон дослідження має найвищий в Україні ступінь розораності земель, значні екологічні видозміни ландшафтних комплексів, один із найменших показників заповідності (близько 1,5%), що робить програму створення екомережі особливо актуальною для нього. Проте, не дивлячись на значну антропогенну трансформацію, Кіровоградщина має значні показники біотичного та ландшафтного різноманіття, перспективи для розширення природно-заповідного фонду. Крім того, центральне розташування регіону дослідження має важливе інтегруюче значення для формування і розвитку національної екомережі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з “Програмою формування регіональної екологічної мережі Кіровоградської області на період 2003-2015 роки”, що розроблена згідно із “Загальнодержавною програмою формування екологічної мережі України на період 2000-2015 роки”. Результати дисертаційної роботи використовуються при виконанні обласної програми формування регіональної екомережі Кіровоградським обласним громадським еколого-експертним центром “Довкілля”. Дисертація також пов'язана з тематикою наукового дослідження кафедри географії та геоекології Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Систематика та функціонування ландшафтних комплексів Центральної та Південної України в умовах інтенсивного антропогенного пресингу, геоекологічні та соціально-географічні аспекти проблеми переходу регіону до сталого розвитку”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є обґрунтування, розробка географічних основ формування та розвитку екомережі регіону, визначення шляхів ландшафтно-екологічної оптимізації за умов впровадження даної природоохоронної концепції.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

узагальнення основних теоретичних та методичних засад формування екомережі;

визначення факторів формування регіональної екомережі, територіальні й функціональні особливості природно-заповідного фонду області;

виділення структурних елементів екомережі відповідно до ландшафтно-екологічного стану регіону дослідження;

встановлення шляхів ландшафтно-екологічної оптимізації території Кіровоградщини за умов формування та розвитку регіональної екомережі.

Об'єктом дослідження є природні та антропогенні ландшафти, природно-заповідні об'єкти на території Кіровоградської області.

Предметом дослідження є ландшафтно-екологічні аспекти проектування та розвитку регіональної екомережі.

Методи дослідження. Теоретичну базу дослідження склали фундаментальні розробки з проблем структури, динаміки та організації екосистем: закон збіднення живої речовини в острівних концентраціях, правила Дарлінгтона і острівного зменшення, закон розчинення систем в іншому середовищі (Хільмі), правило крайового ефекту, правило заходів перетворення природних систем, правило “м'якого” управління природою, закон оптимальності, закони компонентної та територіальної екологічної рівноваги та інші аналогічні правила і закони, сформульовані Ю. Одумом, Р. Макінтошем, М.Ф. Реймерсом та іншими авторами. Автор використовувала також теоретичні вчення М.Д. Гродзинського (2005) про природні та соціокультурні просторові конфігурації ландшафту як основи створення просторової конструкції екомережі регіону.

Для реалізації зазначеної мети використовувалися наступні методи: емпіричні та теоретичного узагальнення (систематизації ландшафтних комплексів території, обґрунтування критеріями природних ядер, екокоридорів, буферних зон тощо), польові (методи експедиційних досліджень використовувалися для дослідження особливостей природних ядер, у межах природно-заповідних територій та об'єктів), камеральні (методи аналізу літературних, картографічних, фондових матеріалів щодо ознайомлення з методологією виділення основних складових екомережі, складання та аналіз картографічних матеріалів, робота з космознімками, фотоматеріалами), загальнонаукові (опрацювання статистичному матеріалу, історичний метод для виявлення взаємозв'язку між історичним розвитком території та її сучасним станом тощо).

У дисертаційній роботі використано фондові матеріали Держуправління екології та природних ресурсів у Кіровоградській області, Кіровоградського обласного державного управління земельних ресурсів, Кіровоградської філії Інституту землеустрою. При вивченні особливостей ландшафтної структури в розрізі фізико-географічних районів, виявів несприятливих фізико-географічних процесів, господарського освоєння території використано аерофотознімки, космознімки, плани землекористування, топографічні карти.

У процесі дисертаційного дослідження враховано методичні рекомендації щодо формування та оптимізації структурних елементів екомережі таких учених, як Ю.Р. Шеляг-Сосонко, М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, О.Г. Топчієв, Г.І. Денисик, І.Г. Черваньов та інших.

Наукова новизна отриманих результатів.

У методичному плані запропоновано шляхи адаптації теоретико-методичних основ формування екомережі до регіональних особливостей території дослідження.

У регіональному аспекті вперше для території Кіровоградської області:

1) розроблено картосхему просторової організації регіональної екомережі;

2) обґрунтовано виділення в розрізі фізико-географічних районів природних ядер, екокоридорів і зон потенційної ренатуралізації;

3) визначено шляхи ландшафтно-екологічної оптимізації території за умов впровадження запропонованої природоохоронної стратегії.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються для деталізації формування екомережі регіонального й локального рівнів. Результати роботи можуть бути застосовані при створенні низки природно-заповідних територій і об'єктів.

Теоретичні й методичні положення використовуються при викладанні таких навчальних курсів, як “Геоекологія”, “Основи ландшафтознавства”, “Фізична географія України”, “Природно-заповідні території” в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені В. В. Винниченка і “Територіальний менеджмент” в Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського. Загальні положення дисертації можуть бути застосовані при аналогічних дослідженнях для інших регіонів.

Особистий внесок здобувача полягає в адаптуванні теоретичних та методичних основ формування та розвитку регіональної екомережі до умов території Кіровоградської області; зібранні матеріалів шляхом польових досліджень; створенні низки картосхем структури регіональної екомережі; визначенні особливостей землекористування в регіоні; обґрунтуванні основних шляхів ландшафтно-екологічної оптимізації території Кіровоградської області за умов формування та розвитку регіональної екомережі.

Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Наукові висновки та рекомендації одержані самостійно. У працях, написаних у співавторстві дисертанту належать аналіз існуючої та перспективної природоохоронної мережі; визначення особливостей землекористування в межах Кіровоградської області; встановлення соціально-екологічних аспектів формування та розвитку регіональної екомережі; ретроспективний аналіз впливу господарства на ландшафти регіону; обґрунтування шляхів ландшафтно-екологічної оптимізації за умов впровадження екомережної концепції.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи апробовано на з'їздах Українського географічного товариства (ІХ з'їзді УГТ “Україна: географічні проблеми сталого розвитку” (Чернівці, 2004) та Х з'їзді УГТ “Географія в інформаційному суспільстві” (Київ, 2008)) та в наукових конференціях: “Суспільно-географічні дослідження природно-господарського комплексу Запорізького краю і суміжних територій” (Мелітополь, 2003), “Роль освіти для економічного, соціального та культурного розвитку” (Кіровоград, 2003), “Ландшафтознавство: традиції та тенденції” (Львів, 2004), “Декада ландшафтознавчих, регіональних і краєзнавчих досліджень на зламі тисячоліть” (Канів, 2005), “Сучасні проблеми геоекології та раціонального природокористування Лівобережної України” (Суми, 2006), “Ландшафтные чтения, посвященные 90-летию Г.Е. Гришанкова” (Сімферополь, 2008), “Українська історична географія та історія географії в Україні” (Чернівці, 2009), “Заповедники Крыма: теория, практика и перспективы заповедного дела в Черноморском регионе” (Сімферополь, 2009), “Регіон-2009: стратегія оптимального розвитку” (Харків, 2009). природний екомережа кіровоградська ландшафтний

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 14 робіт, з них 7 статей у виданнях, затверджених ВАК України до переліку фахових наукових видань.

Структура, обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 260 с., з них обсяг основного тексту 160 с., 11 таблиць, 35 рисунків, список літератури з 256 найменувань. Додатки: А - 5 сторінок, Б - 27 сторінок, В - 26 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання, окреслено методи дослідження, звернено увагу на зв'язок з науковими програмами, планами, темами, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, пояснено можливості практичного застосування одержаних результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні та методичні підходи до організації регіональної екомережі” розглянуто поняття екомережа, проаналізовано історію та передумови розвитку, її функції, основні складові, визначено загальні методичні підходи до створення.

Уперше терміносполучення “розбудова екомережі України” увійшло в науковий обіг після опублікування у 1999 р. колективної монографії з такою назвою під редакцією Ю.Р. Шеляг-Сосонка. Історія формування екомережної стратегії сягає 70-х років ХХ ст., коли були сформулювані ідеї концепції біоцентрично-сітьової ландшафтної структури чеськими (А. Бучек, Я. Лаціна) та американськими (Р. Форман, М. Годрон) ученими. Комплексна методологічна основа сучасної концепції екомережі почала розроблятися і у СРСР. Зокрема, у другій половині 1970-х років розроблено конструктивну природоохоронну концепцію, яка слугувала основою обґрунтування (і практичного використання у проектуванні) Територіальних комплексних схем охорони природи ТерКСОП (Михайлов, 1975; Реймерс, Штильмарк, 1978; Михайлов, Булдаков, 1980; Викулов, 1982 та інші). Значний внесок у розвиток екомережної стратегії мала праця Б.Б. Родомана із запропонованою моделлю поляризації ландшафту. В.П. Селедець (1987) і В.Б. Поярков (1987) пропонували модель територіальної природоохоронної системи, що передбачала створення каркасу із взаємопов'язаних геокомплексів заповідних і перетворених територій. Тривалий час на території України проблема формування екомережі розглядалася переважно вченими-біологами. Увагу привертає праця “Перспективна заповідна мережа України”, автори якої (Ю.Р. Шеляг-Сосонко, С.М. Стойко та інші) виділяють різноманітні аспекти взаємодії природи й суспільства: еволюційно-генетичний, екологічний, соціальний, економічний. На даний час пріоритетною екологічною стратегією України є формування національної екомережі. Над розвитком даної концепції працюють такі вчені, як Ю.Р. Шеляг-Сосонко, П.Г. Шищенко, М. Д. Гродзинський, О. Г. Топчієв, В. М. Пащенко, Т. Л. Андрієнко, В. Т. Гриневецький, А. О. Домаранський та інші.

Визначення поняття “екомережа” є однією з проблем зазначеної концепції. У різних наукових працях, зокрема законодавчих документах зустрічаються схожі тлумачення. Найповніше значення терміна “екомережа” розкрито В. М. Пащенко (2007): екомережа - це підтримуване людиною тривале у часі багатофункціональне, просторово багаторівневе, цілісне і динамічне, трансрегіональне ландшафтне утворення центрично-сітьового типу, яке забезпечує необхідні умови для поширення рослин і міграції тварин, для збереження ландшафтного та біотичного різноманіття і при цьому виконує низку інших функцій, зокрема середовищеформуючу, ресурсозберігаючу і ресурсовідтворюючу, обмежену господарську (з геоекологічно обґрунтованим природокористуванням).

При дослідженні екомережі важливим є вивчення її просторової (територіальної) організації. Основними структурними елементами виступають природні ядра, екокоридори, буферні зони та території ренатуралізації.

Головні методологічні принципи формування екомережі визначено такі: цілісність, різноманіття, ієрархічність, особливої уваги приділено комплексному і системному підходам - провідним принципам вивчення географічних явищ та процесів. Крім загальнонаукових методів, значне місце мають ландшафтно-екологічний і біогеографічний підхід. Одним із способів опису територіальної структури екомережі є зображення її у вигляді графу, де вершинами є природні ядра, а ребрами - екокоридори та інтерактивні елементи. Для оцінки ролі окремих природних ядер у сітьовій структурі, важливій при визначенні природоохоронних пріоритетів, доцільно скласти матрицю доступності графу. Елементи такої матриці чисельно дорівнюють числу екокоридорів між природними ядрами (тобто числу екокоридорів, які необхідно пройти з природного ядра Х, щоб дістатися до природного ядра Y). В оптимально організованій екомережі всі природні ядра мають бути зв'язаними екокоридорами в єдину мережу. Досить інформативними є показники, які характеризують ступінь зв'язності графу, від якого безпосередньо залежить ефективність функціональності екомережі (є альфа-, бета- і гамма-індекси зв'язності).

Кінцевим результатом кожного етапу дослідження території Кіровоградської області є створення наступних картосхем: максимальна концентрація видів рослин, що підлягають охороні; найбільші концентрації тварин, що знаходяться під охороною; території найбільшого ландшафтного різноманіття; особливості територіального розміщення об'єктів і території природно-заповідного фонду області; території зі значною концентрацією історико-культурних пам'яток.

Наступним кроком є зіставлення картосхем і виділення територій із максимальним збігом контурів. Саме в їх межах виділяємо природні ядра. Зазначені вище методи дозволяють встановити ареали, які б відповідали різним критеріям виділення природних ядер екомережі. Проте не всі ці ареали можуть розглядатися як екомережні ядра. Ними є тільки ті із них, контури яких максимально збігаються. Накладання ареалів ядер, виділених за різними критеріями і відповідними методами, створюють території, в межах яких максимально виконуються усі критерії природного ядра. Інші ареали, які тільки за одним показником виділяються на загальному фоні, можуть слугувати регіональними зонами потенційної ренатуралізації.

Проектування екомережі регіону здійснювалося поетапно. Насамперед треба виділити природні ядра, буферні зони й екокоридори, що з'єднують заповідні території та об'єкти різного рангу. Від оптимального розташування буферних зон та територій відновлення залежить розвиток різних складових системи, а також їхня здатність функціонувати, що буде зумовлювати і стійкість мережі.

У другому розділі роботи “Передумови й умови створення екомережі на території Кіровоградської області” детально вивчено особливості регіону дослідження. Важливою умовою створення екомережі є рівномірне охоплення території її структурними елементами, що є досить проблематичним для регіонів із високим рівнем антропогенної трансформації. Згідно з правилом Реймерса-Штільмарка система територіальної охорони довкілля повинна відповідати рівню антропогенного навантаження на природу. Тому структура регіональних екомереж України повинна відповідати рівню антропогенного перетворення території регіонів. Потрібний диференційований підхід у створенні регіональних екомереж із урахуванням природних і антропогенних особливостей кожного регіону, але при умові дотримання загальних принципів формування. Тому доцільним є формування регіональної екомережі саме в рамках окремої адміністративної області, даному випадку Кіровоградської, що і є прикладом диференційованого підходу.

Процес формування екомережі регіону відбувається під дією природних та антропогенних факторів. Природні фактори (рельєф, клімат, внутрішні води, ландшафти) створюють основу, завдяки якій складаються необхідні передумови для ефективного функціонування елементів. Поняття антропогенні фактори як передумови формування екомережі розглядають як сукупність тих змін ландшафтів, що склались в історичному минулому і продовжують відбуватися нині внаслідок діяльності людини. Ці фактори обов'язково мають бути враховані при обґрунтуванні природоохоронних заходів.

У ході дослідження визначено умови та місце регіону в системі фізико-географічного районування України. Відповідно до нової редакції “концепції мінімуму” (Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні, 1994), кожну фізико-географічну провінцію (край) має представляти один біосферний заповідник, кожну фізико-географічну область - один природний заповідник або один національний природний парк. Кіровоградська область розташована в межах двох фізико-географічних областей - Південно-Придніпровській височинній у межах Лісостепової зони і Південно-Придніпровській схилово-височинній Степової зони. Дана умова не виконується в межах Кіровоградської області. За ландшафтну основу використовувалася картосхема, що запропонована О.П. Гавриленко (2003).

Станом на 1.02.2010 р. показник заповідності в Кіровоградській області є одним із найнижчих в Україні - близько 1,5%. Загалом в області тільки 26 об'єктів ПЗФ загальною площею 5,5 тис.га, що становить 13,3% від загальної кількості, мають статус загальнодержавних. Найбільшу частку в кількісному відношенні займають заказники - 89 (45,4%), пам'ятки природи - 47 (24%), заповідні урочища - 51 (26%), парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва - 7 (3,5%) та 1 дендропарк. На базі даного дендрологічного парку створено перший в області регіональний ландшафтний парк “Боковеньківський ім. М.Л. Давидова” (Долинський район, площа 17,5 тис.га). Дещо покращити становище заповідності в регіоні можна за рахунок майбутнього створення Чорноліського національного парку та регіональних ландшафтних парків “Світловодський” та “Білецьківські плавні”.

Як зазначалося вище, на території регіону відсутня така категорія заповідання, як заповідник, хоча, на думку автора, низка об'єктів ПЗФ мають усі підстави надання їм вищого рангу заповідності (зокрема Чорноліський ландшафтний заказник). Для територій природно-заповідного фонду характерне їх острівне положення, відсутність горизонтальних зв'язків та інтенсивний антропогенний вплив.

Автором здійснено ретроспективний аналіз господарського впливу на природні ландшафти регіону. Крім сільськогосподарських факторів, значну трансформаційну дію на ландшафти мають промислові фактори, особливо гірничо-видобувна промисловість. До того ж Кіровоградщина має потужні джерела радіаційного забруднення, які пов'язані з видобутком уранових руд.

Сучасний геоекологічний стан території Кіровоградської області є досить критичним. У результаті проведених розрахунків (за П.Г. Шищенко, 2003) отримуємо середній показник антропогенної перетвореності ландшафтів у межах Кіровоградської області, який складає 7,33, що свідчить про значну трансформацію геокомплексів під впливом антропогенної діяльності. Найменш перетвореними є незначні ділянки збережених ландшафтів, які не придатні для будь-якого господарського використання і не є привабливими для рекреації (наприклад, виходи кристалічного щита на поверхню на схилах Південного Бугу, Синюхи). Отримані дані слугують основою для виділення структурних елементів екомережі, визначають особливості їхнього територіального розташування щодо певних природних комплексів.

Проаналізовано природно-екологічні умови проживання населення Кіровоградської області з визначенням існуючих на сьогоднішній день природоохоронних територій та об'єктів. Варто звернути увагу, що територія забруднених районів складає приблизно 3/4 площі області.

Серед передумов і чинників формування та розвитку екомережі найважливішими є такі:

Рівень заповідання в межах Кіровоградської області один із найменших в Україні. Більшість територій ПЗФ мають недостатній догляд та охорону ландшафтів, потребують організації наукових робіт на їх території.

Значна трансформованість та порушеність природних ландшафтів, що проявляється у надмірному рівні розорення земельних ресурсів (близько 70%). Хоча є тенденція до зменшення площ сільськогосподарських угідь у зв'язку з соціально-економічними трансформаціями в регіоні. У межах таких покинутих земель помітні сукцесійні зміни в бік поновлення природного рослинного покриву, проте це, як відомо, досить тривалий процес.

У межах Кіровоградської області спостерігається значне загальне навантаження на ландшафти. Внаслідок надмірної експлуатації та повсюдного розорення території близько 40% ріллі потерпає від ерозії. Значна кількість площ потребує переведення у кормові угіддя, підлягає залуженню та залісненню.

Залісненими є лише 7,2% території області, що є одним із найнижчих показників по Україні. До того ж в останні десятиліття значно збільшився негативний антропогенний вплив на ліси. Особливо страждають через масові вирубки лісосмуги. Майже всі лісові масиви регіону автором включено до регіональної екомережі. Характерним є зростання інтенсивності проявів несприятливих природних процесів.

Зазначені особливості дають підстави вважати територію Кіровоградської області найскладнішим об'єктом розбудови екомережі.

Перспективними для формування регіональної екомережі при комплексному аналізі території дослідження визначено 592,9 тис. га (24 %) від загальної площі області. Найбільший відсоток в межах складових екомережі мають пасовища та сіножаті - 251,8 тис. га (42,5%), ліси та лісовкриті площі - 181,3 тис. га (30,5 %), об'єкти ПЗФ складають лише 5% від загальної площі проектної екомережі.

У третьому розділі “Структура перспективної регіональної екомережі території Кіровоградської області” запропонована схема регіональної екомережі в розрізі фізико-географічних районів, типізація основних структурних елементів. Загалом співвідношення природних та перетворених земель у регіоні становить 24:76%. За умов формування та розвитку екомережі можливо досягти необхідних для оптимальної екологічної рівноваги 35% природних та відновлених територій.

Згідно з методикою формування регіональної екомережі, при виділенні основних структурних елементів у межах Кіровоградської області враховано концентрацію об'єктів і територій ПЗФ регіону, поширення червонокнижних видів рослин і тварин, репрезентативність ландшафтних комплексів регіону, просторове розміщення об'єктів культурно-історичного й естетичного значення, залучення до екомережі майже всіх лісових масивів регіону. Враховано також особливості транспортної мережі області та системи розселення. При проектуванні регіональної екомережі досить детально вивчено загальну схему національної екомережі, адже регіональна екомережа має поєднуватися з елементами вищого рангу.

Аналіз основних факторів формування регіональної екомережі, зіставлення отриманих даних із врахуванням геоекологічних особливостей території і максимальною відповідністю критеріям дозволив виділити наступні структурні елементи екомережі Кіровоградщини (рис.1). Виділено 14 природних ядер і 18 екокоридорів. Основний каркас запропонованої регіональної екомережі представлений існуючим природно-заповідним фондом області та річковими системами регіону.

Згідно з запропонованою методикою для розрахунку можливої ефективності складено матрицю (табл. 1) доступності (центральності) природних ядер за представленим графом (рис.2). Вершина з найменшим значенням Si (абсолютний індекс доступності природного ядра) є центральною на графі. Такими вершинами є природні ядра 7 і 5, досить значний показник у природного ядра 8. Від центрального природного ядра найкоротші (в топологічному розумінні) шляхи міграції до всіх інших природних ядер і тому заслуговує особливої уваги в аспекті охорони та збагачення живої природи. При наявності в межах досліджуваних природних ядер значного біорізноманіття, достатньої площі, задовільного геоекологічного стану, вони можуть поширювати ці якості на більшу кількість інших ядер екомережі. Природні ядра №5, 7, 8 мають вище зазначені якості.

Досить інформаційними для аналізу екомережі в цілому є альфа-, бета- і гамма-індекси зв'язності. Для графу екомережі, наведеному на рис.2, значення б-, в- та г-індексів становлять: б= 0,2; в=1,2; г= 0,5.

Загалом ці показники є прийнятними, враховуючи високий рівень антропогенної трансформації території планування. Особливо оптимальне значення в-індексу, інші - в межах норми. Не дивлячись на те, що у запропонованій схемі використано майже всі території зі збереженою природною рослинністю і зони потенційної ренатуралізації, однак наведені значення нижчі від оптимальних. Ця проблема повинна вирішуватися шляхом проектування екомереж на локальному рівні, які б доповнювали існуючу регіонального масштабу. Досить легко помітити, що для надання регіону більшої стійкості необхідне створення в межах Верхньоінгульського фізико-географічного району (в районі м. Кіровограда) степової зони природного ядра регіонального рівня, для чого необхідно за рахунок ренатуралізації частини сільськогосподарських земель збільшити площу природних геосистем. Найбільшій кількості критеріїв (біоекологічним, ландшафтним, територіальним) відповідають такі природні ядра, як Олександрівське, Чорноліське і Придніпровське. Загалом представлений фізико-географічний район, у межах якого вони розташовані, характеризується найбільшим ландшафтно-екологічним потенціалом для формування екомережі на даному етапі. Згадані вище природні ядра мають міжрегіональне значення і продовжуються на території Черкаської та Полтавської областей.

№ з/п	Назва природного ядра	Тип природного ядра
1	Бандурівське	Гідроекологічне лісостепове
2	Голованівське	Лісостепове
3	Ятранське	Петрофітно-лісостепове
4	Чорноташлицьке	Петрофітно-лісостепове
5	Новомиргородське	Гідроекологічне лісостепове
6	Маловисківське	Лісостепове
7	Олександрівське	Лісостепове
8	Чорноліське	Лісостепове
9	Придніпровське	Гідроекологічне лісостепове
10	Куцеволівське	Гідроекологічне степове
11	Новоукраїнське	Петрофітно-степове
12	Монастирищенське	Степове
13	Боковеньківське	Лучно-степове
14	Петрівське	Степове

Рис. 2. Граф зв'язків основних природних ядер території Кіровоградської області

У зв'язку з майже суцільною розораністю земель степової частини Кіровоградської області існують досить обмежені можливості виділення природних ядер регіонального рівня, які б відповідали загальноприйнятим критеріям. На даному етапі можна виділити наступні природні ядра: Новоукраїнське, Боковеньківське, Монастирищенське і Петрівське. До потенційних ядер екомережі степової зони доцільно також залучити комплекси штучних лісонасаджень, включно з лісопарковими комплексами, незначні за розмірами урочища байрачних дібров із дубом звичайним.

Таблиця 1.

Матриця доступності для природних ядер екомережі Кіровоградщини

Природні ядра	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	Si
1	0	1	2	2	3	4	4	5	6	7	3	5	6	7	55
2	1	0	1	1	2	3	3	4	5	6	2	4	5	6	43
3	2	1	0	1	1	2	2	3	4	5	2	3	4	5	35
4	2	1	1	0	2	2	3	4	5	6	1	4	5	6	42
5	3	2	1	2	0	1	1	2	3	4	1	2	3	4	29
6	4	3	3	2	1	0	1	2	3	4	1	2	3	4	43
7	4	3	2	3	1	1	0	1	2	3	2	1	2	3	28
8	5	4	2	4	2	2	1	0	1	2	3	2	2	1	32
9	6	5	4	5	3	3	2	1	0	1	4	3	3	2	42
10	7	6	5	6	4	4	3	2	1	0	5	4	4	3	54
11	3	2	2	1	1	1	2	3	4	5	0	3	4	5	36
12	5	4	3	4	2	2	1	2	3	4	3	0	1	2	36
13	6	5	4	5	3	3	2	2	3	4	4	1	0	1	43
14	6	5	4	5	3	3	2	1	2	3	4	2	1	0	41

Досить складною проблемою є створення екокоридорів, які повинні забезпечувати зв'язок між природними ядрами. В умовах Кіровоградської області оптимальна просторова організація екокоридорів базується на використанні як природних (річкові долин, яружно-балкові геокомплекси) і штучно створених (узбережжя водосховищ, лісосмуги, лісонасадження вздовж транспортних шляхів) лінійних елементів природних і антропогенних ландшафтів. У більшості випадків роль екокоридорів виконують річкові долини. Саме в межах таких територій спостерігається підвищена щільність розселення населення та найбільш інтенсивне природокористування. Головним резервом для формування екокоридорів повинні стати землі водного фонду. У проекті регіональної екомережі річкові долини виділяються як екокоридори, серед яких: Синюський, Великовисківський, Чорноташлицький, Інгульський, Інгулецький, Цибульницький. Вони охоплюють значну кількість об'єктів і територій природно-заповідного фонду і земельні ділянки з регламентованим режимом використання - лісові масиви, пасовища, луки. Для оптимізації зазначених екокоридорів треба розширити їхні межі до вододілу (виділення водоохоронної зони). Врахування ширини річкових долин і водоохоронних зон в їхніх межах, а також особливостей міграції тварин дозволяє приблизно визначити ширину коридорів та їхню ієрархію. Як відомо, екокоридори міжрегіонального значення повинні мати ширину не менше 3 км. Регіональні екокоридори мають бути шириною до 3 км, місцями звужуючись до 1 км. Ширина локальних екокоридорів повинна складати від 160 до 400-500 м із максимальним розширенням до 1 км (за Ю.Р. Шеляг-Сосонко, М.Д. Гродзинським). Окрім об'єднуючої функції, низка екокоридорів має самостійне значення як центри біотичного та ландшафтного різноманіття. Значну роль як екокоридори відіграють лісосмуги. Оптимальна просторова організація лісосмуг у якості екокоридорів полягає у розміщенні їх там, де відсутній зв'язок між природними ядрами.

Територією області проходять такі екокоридори національного значення, як Дніпровський, Бузький, Інгулецький, частково розташовані природні ядра Придніпровське і Побузьке національного значення. На території області виділено дві зони можливих конфліктів між транспортною та екомережами - район м. Світловодська і м. Кіровограда. Під час проектування проходження даних ділянок екокоридорами треба продумати систему екотехнічних розв'язок, виділення буферних зон, дотримання норм водоохоронних смуг (особливо в районі м. Кіровограда, яке перетинається Інгульським екокоридором). У роботі представлені картосхеми екомережних структур для кожного фізико-географічного району в межах області.

Основними стратегічними шляхами формування екомережі є: удосконалення існуючої системи природно-заповідного фонду, збільшення кількості природно-заповідних об'єктів, забезпечення функціональної спроможності екокоридорів та буферних зон екомережі через відновлення природного стану антропогеннозмінених ландшафтних комплексів цих територій; обмежене, геоекологічно обґрунтоване природокористування у межах сполучних територій і відновлення в їхніх межах ландшафтів до станів, близьких до природних та подальше їхнє підтримання, що забезпечить екомережі належне функціонування.

Визначення оптимального співвідношення площ природних та господарських угідь. Територія Кіровоградської області має один із найбільших показників розорювання по Україні, який дорівнює 72%. Більш ніж 40% ріллі розташовано на схилах різної крутизни, що зазнає ерозії.

Для ландшафтно-екологічної оптимізації території і підвищення рівня стійкості середовища необхідним є таке співвідношення природних і перетворених територій, при якому можливий максимальний еколого-соціально-економічний ефект. Згідно з проведеними розрахунками з використанням якісних показників структури земельних угідь по Кіровоградській області станом на 01.01.2009 р., реальне співвідношення природних і напівприродних територій з перетвореними має вигляд 24:76% відповідно. Причому в межах лісостепової частини області таке співвідношення становить 16,7:83,3%, а степової частини регіону - 8,3:91,7% відповідно. За даними Інституту землеустрою, загальна площа порушених земель, що підлягає рекультивації складає більше 10 тис. га. Згідно з “Програмою формування екомережі Кіровоградської області” (2003) у межах лісостепової зони на території регіону залуженню підлягають 33,60 тис. га деградованих земель, залісненню - 14,46; у межах степової зони - 10,40 тис. га і 11,24 тис. га відповідно. Переведення з часом еродованих та деградованих земель внаслідок їхньої рекультивації у категорію заповідних на перспективу дозволить збільшити відсоток заповідності до 2 - 3% і вийти на науково-обґрунтований рівень.

За умови ренатуралізації вище названих територій і за умови збільшення площі природно-заповідних територій та об'єктів можна отримати співвідношення природних і перетворених територій 35:65% відповідно. Перспективними щодо включення до регіональної екомережі є майже 10% території.

Зазначені зміни сприяли б не тільки збереженню біогеоценозів, а й відновленню гумусу, перешкодили б поширенню ерозійних форм рельєфу, підтопленню, надали б успішного розвитку бджільництву, конярству, сінокосінню, заготівлі лікарських рослин, збільшенню виробництва м'ясо-молочних продуктів, а в кінцевому результаті - ефективному природозберігаючому господарюванню, стали б стимулюючим фактором збалансованого розвитку області.

Зазначені зміни мають низку позитивних еколого-соціально-економічних наслідків. По-перше, це можливість більш ефективно використовувати цінні в господарському відношенні сільськогосподарські угіддя з залученням тих же ресурсів, але на значно меншій площі. Зміни сприятимуть загальному зменшенню енергетичних витрат, поступовому збільшенню продуктивності ріллі при паралельному зростанні екологічної ефективності, зниженню змивання поверхневого шару ґрунту і виносу мінеральних добрив і пестицидів до водних об'єктів, покращенню екологічного стану останніх, прискоренню сукцесійних процесів, що позитивно позначиться на фауні й рослинному покриві регіону.

Важливим соціально-екологічним аспектом формування регіональної екомережі є те, що при розрахунках співвідношення природних і перетворених земель не враховані антропогенно-перетворені земельні угіддя, які є покинутими на сьогодні. Окремого дослідження потребує питання залишених сільськогосподарських угідь на місці сільських поселень, які фактично припинили своє існування. Як правило, покинутими є села, які знаходяться на значній відстані від основних транспортних магістралей. За цим показником область посідає ІІІ місце в Україні після Чернігівської та Полтавської областей. Це питання потребує більш детального дослідження, але загалом за попередніми розрахунками за умови ренатуралізації таких покинутих земель, можливо досягти потрібних 35%, а можливо навіть і 40%.

Деякі адміністративні райони області (Голованівський, Добровеличківський, Устинівський) мають особливо низький рівень заповідних територій. Проте, наприклад, у межах Голованівського району в регіональній екомережі передбачено створення природного ядра на основі досить значного за площею лісового масиву, який не має статусу заповідності. Такі території й об'єкти є майже в кожному адміністративному районі, і під час формування екомережі потрібно орієнтуватися не тільки на ПЗФ області, а виявляти і залучати малозмінені природні території. З впровадженням розробок щодо формування регіональної екомережі на території Кіровоградської області соціально-екологічні умови мають покращитись. Передбачено значне збільшення площі зелених насаджень, залуження еродованих схилових земель, ренатуралізація покинутих антропогенно-змінених територій, загальне збільшення територій, які б мали статус природно-заповідних.

ВИСНОВКИ

В останні роки формування національної екомережі є пріоритетним напрямом екологічних стратегій України. Екомережа є динамічним, ієрархічним, багатофункціональним ландшафтним утворенням, яке поєднує природні та природно-антропогенні елементи в умовах їх взаємодії та складається з природних ядер, екокоридорів, що їх об'єднують, та буферних зон. Фактично має біоцентрично-сітьову структуру, головним чинником формування якої є біотичні зв'язки між ландшафтами.

Визначено стратегію формування та розвитку екомережі з максимальним врахуванням регіональних особливостей території Кіровоградської області, що орієнтується на вирішення геоекологічних проблем регіону і загалом відповідає вимогам формування екомережі. Встановлено, що застосування ландшафтно-екологічного методу та низки геоекологічних принципів при плануванні регіональної екомережі дозволяє враховувати одночасно природні та господарські особливості території дослідження.

Аналіз природних та антропогенних факторів свідчить про критичний геоекологічний стан території Кіровоградської області. Існуюча природоохоронна мережа регіону дослідження не здатна підтримувати екологічну рівновагу в системі “суспільство-природа-господарство”. Причинами цього є значне переважання антропогенно перетворених територій над природними, відсутність єдиної природоохоронної програми розвитку регіону, неврегульованість адміністративно-правових відносин тощо. Природні та соціально-економічні умови на території Кіровоградської області визначають необхідність формування специфічної структури екомережі, яка б разом із тим відповідала загальним вимогам та принципам.

Розроблена науково обґрунтована перспективна екомережа регіону, яка відповідає основним геоекологічним принципам і є частиною Національної екомережі. Запропоновані рекомендації щодо її оптимізації у розрізі фізико-географічних районів. Обґрунтована необхідність створення національного природного парку “Чорноліський” та регіонального ландшафтного парку “Світловодський”, у межах якого запропонована орієнтовна схема функціонального зонування.

За умов формування та розвитку регіональної екомережі запропоновано шляхи оптимізації ландшафтно-екологічної структури регіону, що сприятиме збалансуванню землекористування. За умови ренатуралізації еродованих та покинутих антропогенних територій і за умови збільшення площі природно-заповідних територій та об'єктів, можливим є отримання співвідношення природних і перетворених територій 35:65% відповідно, що матиме позитивне соціально-екологічне значення для Кіровоградської області.

Суспільні аспекти формування екомережі пов'язані зі створенням системи значущих соціальних мотивацій та дій, орієнтованих на сприяння розбудові природоохоронної системи, яка покликана оптимізувати життєвий простір населення. Одним із головних елементів програми формування регіональної екомережі є роз'яснювальна робота серед населення, зокрема фермерів й підприємців стосовно доцільності й соціально-економічного ефекту від раціонального сільськогосподарського землекористування.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті

Горбенко А. (Зарубіна А.В.) Формування екологічної культури як фактора сталого розвитку суспільства / А.В. Зарубіна // Роль освіти для економічного, соціального та культурного розвитку. Збірн. наук. праць. - Кіровоград, РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. - С. 15-17.

Горбенко А. (Зарубіна А.В.) Деякі аспекти формування екологічної мережі (на прикладі Кіровоградської області) / А.В. Зарубіна // Фізична географія та геоморфологія. - К.: ВГЛ Обрії, 2004. - Вип. 46, Т. 2. - С. 71-76.

Зарубіна А.В., Гелевера О.Ф. Аналіз земельних ресурсів Кіровоградської області в контексті формування та розвитку екомережі регіону / А.В. Зарубіна, О.Ф. Гелевера // Фізична географія та геоморфологія. - К.: ВГЛ Обрії, 2005. - Вип.48. - С.193-198.

Гелевера О., Зарубіна А. Шляхи оптимізації природно-заповідного фонду Кіровоградської області / О. Гелевера, А. Зарубіна // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 294: Географія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 56-62.

Зарубіна А.В. Лісові ресурси в екомережі Кіровоградської області / А.В. Зарубіна // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - С. 51-54.

Зарубіна А., Семенюк Л. Соціально-екологічні аспекти формування екомережі Кіровоградської області / А. Зарубіна, Л. Семенюк // Ученые записки Таврического университета им. В.И. Вернадского. Т.21(60). №3. - Симферополь, ТНУ, 2008. - С.161-167.

Зарубіна А., Семенюк Л. Ретроспективний аналіз еволюції впливу господарської діяльності на ландшафти Кіровоградської області / А.В. Зарубіна, Л.Л. Семенюк // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наукових праць. Вип. 480-481: Географія. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - С. 146-150.

Тези

Горбенко А.В.(Зарубіна А.В.) Проблеми формування екологічної мережі в Кіровоградській області / А.В. Зарубіна // Матеріали наук.-практ конф. “Суспільно-географічні дослідження природно-господарського комплексу Запорізького краю і суміжних територій”. - Мелітополь, 2003. - С. 25-27.

Горбенко А. В. (Зарубіна А.В.) До питання про формування екологічної мережі (на прикладі Кіровоградської області) / А.В. Зарубіна // Україна: географічні проблеми сталого розвитку. Зб. наук. праць в 4-х т. - К.: ВГЛ Обрії. - 2004. - Т.2. - С. 327-329.

Зарубіна А.В. Синюський екологічний коридор як структурний елемент регіональної екомережі Кіровоградської області / А.В. Зарубіна // Матеріали наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми геоекології та раціонального природокористування Лівобережної України”. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 43-46.

Зарубіна А. Ландшафтно-екологічна оптимізація території Кіровоградської області за умов формування регіональної екомережі / А.В. Зарубіна // Географія в інформаційному суспільстві. Зб. наук. праць в 4-х т. - К.: ВГЛ Обрії. - 2008. - Т.ІІІ. - С.285-286.

Зарубіна А.В, Семенюк Л.Л. Історичні аспекти формування господарського комплексу Кіровоградщини // А.В. Зарубіна, Л.Л. Семенюк // Матеріали наук.-практ. конф. “Українська історична географія та історія географії в Україні”. - ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2009. - С. 124-125.

Зарубіна А.В. Обґрунтування територіальної організації регіональної екомережі Кіровоградської області / А.В. Зарубіна // Матеріали наук.-практ. конф. “Заповедники Крыма. Теория, практика и перспективы заповедного дела в Черноморском регионе”. - Симферополь, 2009. - С. 61-66.

Семенюк Л.Л, Зарубіна А.В. Оцінка впливу урановидобувної галузі на соціально-екологічний розвиток Кіровоградщини / Л.Л. Семенюк, А.В. Зарубіна // Матеріали наук.-практ. конф. “Регіон-2009: стратегія оптимального розвитку”. - ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. - С. 208-211.

АНОТАЦІЯ

Зарубіна А.В. Географічні основи формування і розвитку регіональної екомережі на території Кіровоградської області. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11. - конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України. - Сімферополь, 2010.

У роботі обґрунтовано загальну стратегію формування та розвитку регіональної екомережі на території Кіровоградської області: узагальнено теоретичні та методологічні аспекти екомережної концепції з адаптацією до регіональних особливостей; визначено основні проблемні фактори та можливі ресурси для формування в межах конкретного регіону; проаналізовано історичні етапи господарського освоєння та природозаповідання в межах Кіровоградської області. Запропонована схема регіональної екомережі органічно поєднується із загальнонаціональною. Виділено природні ядра, екокоридори, які охоплюють більшість об'єктів та територій природно-заповідного фонду. Обґрунтовано територіально-функціональну структуру регіональної екомережі в розрізі фізико-географічних районів у межах регіону дослідження, створено низку картосхем. Визначено шляхи ландшафтно-екологічної оптимізації території дослідження за умов проектування екомережі, напрями раціонального землекористування в межах Кіровоградської області, окреслено суспільно-економічне значення розробленої природоохоронної стратегії для регіону.

Ключові слова: екомережа, природні ядра, екокоридори, буферні зони, природно-заповідний фонд, геоекологічні принципи, ландшафтно-екологічна оптимізація, раціональне землекористування.

АННОТАЦИЯ

Зарубина А.В. Географические основы формирования и развития региональной экосети на территории Кировоградской области. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.11. - конструктивная география и рациональное использование природных ресурсов. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского Министерства образования и науки Украины. - Симферополь, 2010.

В работе обоснована общая стратегия формирования и развития региональной экосети на территории Кировоградской области. Обобщены теоретические и методологические аспекты концепции экосети с адаптацией к региональным особенностям; определены основные проблемные факторы и возможные ресурсы для формирования в пределах конкретного региона, проанализированы исторические этапы хозяйственного освоения территории и заповедания в пределах Кировоградской области.

Согласно методике формирования региональной экосети при выделении основных структурных элементов в пределах Кировоградской области учтены: концентрация объектов и территорий ПЗФ региона, распространение краснокнижных видов растений и животных, репрезентативность ландшафтных комплексов региона, пространственное размещение объектов культурно-исторического и эстетического значения, привлечение к экосети почти всех лесных массивов региона, учтены особенности транспортной сети области и системы расселения.

При проектировании региональной экосети достаточно подробно изучена общая схема национальной экологической сети, ведь региональная экосеть должна сочетаться с элементами высшего ранга. Обоснована территориально-функциональная структура региональной экосети в разрезе физико-географических районов в пределах региона исследования.

Важным социально-экологическим аспектом формирования региональной экосети является то, что при расчетах соотношения природных и преобразованных земель не учтены антропогенно-преобразованные земельные угодья, которые являются заброшенными на сегодняшний день. Отдельного исследования требует вопрос заброшенных сельскохозяйственных угодий на месте сельских поселений, которые фактически прекратили свое существование. По данному показателю Кировоградская область занимает ІІІ место в Украине.

Определены пути ландшафтно-экологической оптимизации территории исследования при проектирования экосети, направления рационального землепользования в пределах Кировоградской области, обозначено общественно-экономическое значение данной природоохранной стратегии для региона.

Ключевые слова: экосеть, природные ядра, экокоридоры, буферные зоны, природно-заповедный фонд, геоэкологические принципы, ландшафтно-экологическая оптимизация, рациональное землепользование.

Annotation

Zarubina A.V. Geographical foundation of formation and development of ecological network in the territory of Kirovohrad region. - the manuscript.

The thesis to confer the scientific degree of the candidate of the geographical sciences on the speciality 11.00.11 - Constructive Geography and Efficient Use of Natural Resources. - Tavria National University named after V. Vernadsky, Simferopol, 2010.

In the thesis there were substantiated the general strategy of formation and development of regional ecological network in the territory of Kirovohrad region: theoretical and methodological aspects of ecological network conception, adapted to regional peculiarities, are generalized; main problematic factors and possible resources within the certain region are defined; historical stages of economical reclaiming and environmental policy within Kirovohrad region. There was also proposed the regional ecological network scheme as a part of nationwide network. Defined natural cores and ecological corridors comprises the majority of objects and territories of natural-reserved fund. Territorial and functional structure of regional ecological network in terms of physic-geographical regions within the region of investigation is substantiated, a number of map schemes is created. In the dissertation there were defined the ways of landscape ecological optimization under the condition of ecological network designing and trends of efficient land use within Kirovohrad region; outlined social and economical value of this environmental strategy for the region.

...