Природні ресурси України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети. До складу ПРП входять природні умови і ресурси. Природні ресурси, на відміну від природних умов, беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності. У своїх працях А.А. Мінц визначає природні умови як тіла і сили природи, що при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, а природні ресурси - як тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватись для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни.

Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора (наприклад, Японія).

Природні ресурси України

корисний копалина водний ресурс

Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови.

За особливостями використання природні ресурси поділяються на невичерпні та вичерпні (серед останніх виділяються відновні, відносно відновні та невідновні).

За економічною класифікацією розрізняють:

- ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини);

- ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ).

За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів).

За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце - за кількістю орних земель, запасами залізної та марганцевої руд, сірки; у числі перших - за запасами кам'яного вугілля, природного газу, калійної та кам'яної солей.

Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини. При їх економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення; річний обсяг видобутку.

Найправомірніше показниками економічної оцінки повинні бути:

- собівартість, яка характеризує поточні витрати;

- питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.

Мінеральні ресурси (корисні копалини) України мають різний ступінь розвіданості та вивченості і відповідно до цього поділяються на категорії А, В, С1, С2.:

- А - детально розвідані та вивчені;

- В і С1 - розвідані менш детально;

- С2 - оцінені попередньо і приблизно.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяються на дві групи:

- балансові - це ті запаси, використання яких економічно вигідне в даний час і які задовольняють промислові вимоги як за якістю сировини, так і за гірничотехнічними умовами експлуатації;

- позабалансові (неконденційні) - це ті запаси, використання яких у сучасних умовах економічно невигідне через малу потужність пластів, низький вміст цінного компоненту, складність умов експлуатації.

Усього в Україні на кінець ХХ століття виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин. При аналізі розміщення продуктивних сил держави оцінка корисних копалин з позицій їх використання у народному господарстві, тобто як його мінералоресурсної бази, найбільш доцільна. При такому підході всі корисні копалини поділяються на три основні групи: паливні, рудні і нерудні.

У цілому значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам'яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки.

Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам'яне вугілля, 98% якого добувають у Донбасі, решту - в Львівсько-Волинському басейні. Донецьке вугілля залягає на глибині 500-700 метрів (максимальна - 1200 метрів), товщина шарів - 0,5-2,0 м, 25% його коксується. Львівсько-Волинський басейн зосередив 2% вугілля, яке залягає на глибині 300-700 м, товщина шарів - 0,5-1,0 м. Найбільші поклади бурого вугілля - у Дніпровському басейні (2,4 млрд. т, глибина залягання - 5-140 м, відкритий видобуток).

Найбільші запаси нафти і газу - у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській нафтогазоносних провінціях. Уже понад 100 років ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 років - природного газу в Передкарпатті. Це призвело до сильної вичерпаності родовищ. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України.

Як ресурси низькосортного палива або сировини для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися величезні запаси менілітових горючих сланців, розташовані у Карпатах, а також горючі сланці Болтиського родовища на межі Черкаської та Кіровоградської областей.

В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно в Поліссі. Цей ресурс є сировиною для паливної промисловості.

Найбагатша Україна на рудні металеві корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. На її території сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд, найбільше яких видобувається в Нікопольському родовищі. У майбутньому зросте роль найбільшого у світі Велико-Токмацького родовища (Запорізька обл.). Запаси залізних руд становлять 12% від світових і зосереджені у більш ніж 80 родовищах, 60 з яких розташовано в Криворізькому басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших належать: поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська, Одеська області), мідь. Розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреб економіки України.

Територія держави в цілому багата на нерудні корисні копалини, представлені гірничо-хімічною, металургійною сировиною та будівельними матеріалами.

Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки (Прикарпаття), калійних солей (Івано-Франківська та Львівська області), кухонної солі (Донбас, Закарпаття), фосфоритів (Придніпров'я, Сумська та Харківська області).

Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів - флюсів, вогнетривких і формувальних глин, доломітів, кварцитів. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Криму, а доломітів - у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів - у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях.

Особливо багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних матеріалів, зокрема, вапняків, цементної сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

Земля - один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно - предмет та засіб праці. Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. км2, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля - 55,1%, багаторічні насадження - 1,7%, сіножаті і пасовища - 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіоактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України.

Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об'єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля.

Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.

На орні землі (ріллю) у структурі сільськогосподарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів.

У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% - каштанові, 7% - підзолисті, 6,7% - сірі лісові, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу.

У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що повинно підтверджуватися відповідним законодавством.

В останні десятиліття кліматичні умови все частіше оцінюються як природні ресурси, насамперед, - агрокліматичні. Температурний режим повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті формують агрокліматичні ресурси. Річні суми температур рівнинної частини країни з середньодобовими понад 10°С становлять 2100-3600°С і достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід. На півночі в природній зоні Полісся в багатьох місцях ґрунти заболочені і потребують осушення. У зоні лісостепу коефіцієнт зволоження дорівнює 1, але у результаті неоднорідності рельєфу тут посилено розвивається водна ерозія ґрунтів, з якою теж необхідно боротися, щоб зберегти їх родючість. У зоні степу зволоження недостатнє, важливим є правильне зрошення ґрунтів, яке б не призводило до їх засолення.

Різко зменшують ефективність використання агрокліматичних ресурсів заморозки, ураганні вітри з грозами, суховії, град.

В. Попов, взявши за основу головні кліматичні показники, що безпосередньо впливають на умови розвитку сільськогосподарських культур, насамперед, зволоження та тривалість вегетаційного періоду, виділив на території України наступні агрокліматичні зони: українське Полісся, західний лісостеп, центральний і східний лісостеп, північний степ, Донецький кряж, південний степ, Карпатські та Кримські гори.

Під терміном “водні ресурси” розуміють усі води даної території (поверхневі - річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання.

Забезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3, що у 18 разів менше, ніж у Росії.

На території України нараховується більше 70 тис. річок. З 210 км3 річкового стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай - 123 км3, Дніпро - 53 км3, Дністер - 9 км3, Тису - 6 км3, Сіверський Донець - 5 км3 і Південний Буг - 3 км3.

Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км3 води. Найбільше з прісних - Світязь, солоних - Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км3, солоних - 8,6 км3.

В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об'ємом понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створений на Дніпрі.

Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об'ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах.

Запаси більш чистих, порівняно з поверхневими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У гірських регіонах України є термальні води, які залягають на глибині понад 500 м і ще недостатньо вивчені.

У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі. Найбільшими споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство.

Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони є основою для розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.

Біологічні ресурси розглядаються як сукупність рослинних ресурсів і тваринного світу. Ліси становлять основу рослинних ресурсів. Лісових ресурсів в Україні недостатньо. Середня лісистість її території становить 14% (8,6 млн. га). Лісонадлишковими районами є Карпати (лісистість - 40%) і Полісся (26%). 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, у тому числі на сосну - 35%, вона, в основному, поширена на Поліссі. Майже 40% запасів деревини - твердолистяні породи: дуб - 22%, бук - 13%, граб - 2%. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав. З лісом пов'язують великий спектр народногосподарської діяльності (лісова і деревообробна, меблева та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо).

Під рекреаційними ресурсами розуміють сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг з метою відновлення та розвитку фізичних і духовних сил людини.

Ці ресурси є в усіх областях України. Серед них домінують санаторно-курортні, до складу яких входять мінеральні води, лікувальні грязі, ропа, кліматологічні ресурси лісів, морів, гір. В Україні відомо понад 100 джерел мінеральних вод: “Нафтуся” - у Львівській, “Куяльник” - в Одеській, “Миргородська” - у Полтавській, зразка “Боржомі” - у Рахівському районі Закарпатської, “Великодолинський нарзан” - в Одеській областях тощо.

У складній системі використання рекреаційних ресурсів помітне місце посідає туризм (поєднує пізнавальні й оздоровчі функції), організований (через будинки й бази відпочинку, пансіонати, дитячі табори) і неорганізований відпочинок (самодіяльні короткочасні або тривалі виїзди “на природу”, збирання грибів та ягід, купання тощо).

О. Бейдик поділив територію за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони та відновлення на чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський), у межах яких розміщуються вісім рекреаційних районів.

Різноманітний рекреаційний потенціал України нині розглядається як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу.

Висновки

Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств.

Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;

- відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

- розширення геологорозвідувальних робіт;

- розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);

- збереження та примноження системи заповідників і заказників.

Список використаних джерел

1. Алымов А.Н. Производительные силы: проблемы развития и размещения. - М.: Экономика, 2001.

2. Бородюк В.М. Структурный фактор в развитии экономики Украины. - К.: Наук. думка, 2002.

3. Васильев Ю.С., Хрисанов И.И. Экология использования возобновляющихся энерго-источников. - Л.: Изд-во ЛГУ, 2004.

4. Геєць В.М. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні // Економіка України. - 2005.

5. Географічна енциклопедія України. - К.: Українська енциклопедія. - Т.1. - 2001; Т.2. - 1990; Т.3. - 2003.

6. Економічна і соціальна географія / За ред. М.Д. Пістуна. - К., 2003.

7. Кротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні умови та ресурси України: Навчальний посібник. - Рівне: УДАВГ, 2005.

8. Новицкий П.Г. Население и трудовые ресурсы. - М.: Мысль, 2002.

9. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. - К.: Вища школа, 2003.

10. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін. / За редакцією Є.П. Качана. - К.: Вища школа, 2003.

11. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. - К.: Либідь, 2003.

12. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. - Одесса: Астропринт, 2005.

13. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. - Львів: Світ, 1999.

Размещено на Allbest.ru