Життя і подорожі Руаля Амундсена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема реферату

«Життя і подорожі Руаля Амундсена»

Зміст

1. Походження. Родина

2. Дитинство і юність

3. Арктичний досвід

4. Північно-західний прохід

5. Зміна планів

6. Експедиція на "Моді"

7. На крила над полюсом

8. Тріумф на "Норвегії"

Руаль Енгельбрегт Гравнінг Амундсен (дата народження 16 липня 1872 - дата смерті 18 червня 1928 - норвезький полярний мандрівник і рекордсмен. Перша людина, що досягла Південного полюса (14 грудня 1911 року). Перша людина (разом з Оскаром Вистингом), що побувала на обох географічних полюсах планети. Перший мандрівник, що зробив морський перехід Північно-Західним проходом (по протоках Канадського архіпелагу), пізніше зробив перехід Північно-Східним шляхом (уздовж берегів Сибіру), уперше замкнувши кругосвітню дистанцію за Полярним колом. Один з піонерів застосування авіації - гідролітаків і дирижаблів - в арктичних подорожах. Загинув в 1928 році під час пошуків зниклої експедиції Умберто Нобілі. Мав нагороди багатьох країн миру, у тому числі вищу нагороду США - Золоту медаль Конгресу, його ім'ям названі численні географічні й інші об'єкти.

1. Походження. Родина

Генеалогія роду Амундсенів може бути простежена з XVІІ століття: це були селяни з острова Асмалей на границі Норвегії й Швеції. Прадід Руаля зміг придбати землю на материку під Шебергом. Дід Руаля був першим у роді, хто носив прізвище Амундсен, батько Руаля - Йенс Амундсен (1820-1886) - був четвертим з 12 дітей. Брати Амундсен, займаючись морською торгівлею, володіли загальною садибою в Борге, недалеко від Сарпсборга, де ріка Гломма впадала в Скагеррак. До 1880-м років у володінні родини було 20 вітрильників і пароплав, була навіть власна судноверф.

Йенс Амундсен розбагатів під час Кримської війни, поставляючи британським і французьким військам зерно й солому; його вітрильник "Фенікс" під час облоги Севастополя був використаний для розміщення англійських офіцерів. В 1866 році він зробив рейс із Китаю на Кубу, доставивши на цукрові плантації 300 китайських робітників. Про його характер свідчить наступний епізод: під час плавання робітники збунтувалися, але все закінчилося тим, що Й. Амундсен примусив їх повісити ватажка. В 1863 році, у віці 43 років він женився на дочці митного чиновника Ханне Хенрике Густаві Салквист. У родині було четверо дітей - всі сини:

2. Дитинство і юність

Про ранні роки життя Амундсена відомо деяке. Дитинство його пройшло в лісах, що оточували батьківську садибу, у компанії братів і сусідських дітей ( що доходила до 40 чоловік), у якій Руаль був самим молодшим. Брати Амундсен охоче брали участь у бійках; Руаля в той час описували як "зарозумілого хлопчика", якого легко було розлютити. Одним з його товаришів по іграх був майбутній дослідник Антарктики Карстен Борхгревінк.

Братів Амундсен з раннього віку привчали до спорту: у дворі садиби були споруджені гімнастичні бруси, всі четверо сталі непоганими гімнастами. На лижі Руаля Амундсена поставили, як тільки він навчився ходити. У школі Амундсен був стабільно гіршим учнем, але виділявся впертістю й загостреним почуттям справедливості. Директор школи навіть відмовив йому в здачі випускного іспиту з побоювання знеславити заклад невстигаючим учнем. Амундсену довелося записуватися на випускні іспити окремо, як екстерну, і в липні 1890 року він на превелику силу одержав атестат зрілості.

Руаль Амундсен у віці 3-х років

Руаль Амундсен в автобіографії розглядав два факторів, що сприяли становленню його особистості. В 1886 році помер батько Йенс Амундсен. Мати - Густава Салквіст - хотіла, щоб молодший син увійшов до складу інтелектуальної еліти країни, для чого перевезла родину в Крістіанію (Осло - столиця й саме велике місто Норвегії. З 1877 по 1924 роки - Крістіанія), сімейний будинок розташовувався біля королівського палацу. На настійну вимогу матері Руаль надійшов учитися на медичний факультет університету, але, коли йому було 21 рік, вона вмерла (9 вересня 1893 року), і Руаль кинув університет. Характерно, що власне медицину він так і не вивчав і лише із великим зусиллям закінчив підготовче відділення. Амундсен писав в автобіографії: "З величезним полегшенням покинув я університет, щоб цілком віддатися здійсненню мрії мого життя".

Починаючи з 15-16-літнього віку Амундсен увів для себе спартанський режим життя: сувора дієта, фізичні вправи, сон на відкритому повітрі навіть узимку, регулярні лижні походи в період з листопада по квітень. За словами Амундсена, він ніколи не любив футболу, але регулярно грав у цю гру, "щоб тренувати своє тіло й привчити його до витривалості". В 1892 році Амундсен пройшов медичну комісію, у висновку якої було написано: "Ріст - 180 див, обсяг грудної клітки на видиху - 87 див, на вдиху - 98 див". Хтось із тих, хто бачив Амундсена в той період назвав його "останнім вікінгом".

3. Арктичний досвід

Зі старанного читання літератури про полярні пригоди, Амундсен зрозумів, що загальним недоліком дослідників, а часто й причиною невдач була відсутність в учених майстерності судноводіння. Із властивим йому ґрунтовним підходом, Амундсен вирішив навчитися цьому. В 1894м він іде в море на борті звіробійного судна.

Карти, що зображують Північний Льодовитий океан, у часи Амундсена являли собою зовсім не те, що зараз

Трьома роками пізніше Руаля призначають першим помічником капітана судна "Belgіca", на якому, учені, очолювані полярним мандрівником Адріаном Де Герлаче Де Гомері, повинні були відправитися в полярну експедицію. Метою заходу було вивчення берега Антарктики, але експедиція ледве було не закінчилася трагедією, коли корабель по недосвідченості керівника був скований льодом біля острова Петра І. Пройшло довгих 13 місяців, перш ніж "Belgіca" остаточно звільнилася із крижаного полону, і вийшла у відкриту воду. Цей час час був винятково важким для екіпажа судна.

"Belgіca", що вмерзнула в льоди. Фото Фредерика Кука, 1898 рік Фактично всі учасники походу захворіли цингою, і ініціативу у свої руки взяв Руаль Амундсен. Він швидко усвідомив ситуацію й разом з командою зайнявся ловом тюленів і пінгвінів, виготовляючи з їхньої шкіри теплий одяг. Під командуванням Амундсена "Belgіca" перебував до самого кінця, коли в березні 1899м їм не вдалося покинути маловідомий материк.

От таким, випадковим образом був установлений своєрідний рекорд - зимівля в Антарктиці.

Амундсен у полярному екіпіруванні. Постановочна фотографія 1899 року

Управляти судном Амундсен уже вмів, а тому почав обмірковувати свою власну арктичну експедицію, у пошуках Північно-Західного проходу через Північно-Американський континент, - шляху який багато хто шукав. Він ясно усвідомлював, що належна фінансова підтримка йому може бути зроблена, лише у випадку якщо його експедиція буде переслідувати наукові цілі. На думку Амундсена, північно-магнітний полюс Землі цілком для цього підходив. Тому Амундсен їде в Гамбург вивчати земний магнетизм.

4. Північно-західний прохід

Для свого заходу Руаль Амундсен вибрав корабель "Йоа" ("Gjoa"). У червні 1903 "Gjoa" покинув Крістіанію. Амундсен перетнув Атлантичний Океан, обігнув західну частину Гренландії, увійшов у море Баффина, а далі в протоку Ланкастера. Тут почався повільний рух уперед, через лабіринт островів канадського узбережжя. Плавучі крижини, сильні вітри, туман і мілководдя постійно загрожували судну, але до кінця літа експедиція знайшла природну гавань на острові Короля Вільяма. Перевагою місцезнаходження об'єкта експедиції, послужила близькість північно-магнітного полюса. Це давало шанс зробити дуже точні наукові спостереження.

Протягом двох років Амундсен з компаньйонами залишався в гавані, що вони назвали "Gjoahavn". Там вони побудували спостережні пункти, обладнавши їх точними вимірювальними приладами. Результати їхніх вивчень дали більшу роботу многим ученим ще на 20 років уперед. Амундсен перейняв в ескімосів керування собачими запряжками Він ретельно вивчив одяг, їжу ескімосів, зберігаючи все це у своїй чіпкій пам'яті.

Карта арктичних експедицій Амундсена

У серпні 1905 р. наукова праця закінчилася й "Gjoa" продовжила свій західний шлях через тумани й льоди. Шлях, по якому проходило судно, був настільки мілководний, що один раз відстань між кілем і дном становило не більше одного (!) дюйма.

"Йоа" під вітрилами Амундсен з командою усвідомлював, що незабаром вони будуть плисти по водах, відомим мореплавцям Аляски! Через три місяці напруги й томливого очікування експедиція виявила на обрії корабель, що відплив із Сан-Франциско. "Gjoa" стало першим судном, що проробило цей надзвичайно небезпечний вояж. Але незабаром після цього воно вмерзнуло в лід, де залишалося всю зиму.

Прагнучи повідомити світу про досягнення експедиції, Амундсен разом з американським компаньйоном, у жовтні відправляється в 500-мильну подорож у Ігл-Сіті на Аляску, де перебувало найближче телеграфне з'єднання із зовнішнім миром. Цей нелегкий шлях він проробив на собачих запряжках, і, переваливши через гори майже 3-кілометрової висоти, 5 грудня добрався до міста, звідки сповістив світу про свій подвиг.

5. Зміна планів

Тепер, визнаний світом дослідник Амундсен, був зайнятий проведенням лекцій і збором засобів на самий зухвалий полярний проект - скорення Північного Полюса. Його ім'я, що стало відомим далеко за межами Норвегії, швидко допомогло Амундсену залучити необхідний капітал.

План дослідника полягав у тім, щоб добратися до Північного полюса на кораблі, вмороженому у лід. Необхідне для цього судно, уже було побудовано. Амундсен зав'язав відносини із Фритьофом Нансеном (мандрівник, вчений-океанограф, суспільний діяч) і попросив його надати для заходу "Фрам", на якому Нансен з командою провели 3 роки 1893-1896, дрейфуючи з льодом до Північного Полюса. У Нансена були свої власні плани стосовно Північного полюса, але щедрість його була така, що він погодився.

Екіпаж "Йоа" святкує Різдво 1903 року на зимівлі

Але плани Амундсена були зруйновані коли, у квітні 1909 прийшла звістка про те, що американець Роберт Пеарі досяг Північного Полюса. Амундсен миттєво міняє мету своєї експедиції. Готування тривають, але місце призначення міняється на Південний Полюс. У той час усім було відомо, що англієць Роберт Фалкон Скотт також готувався до своєї другої спроби відкрити Південний Полюс. Амундсен, ведений своїми амбіціями бути першим, вирішив потрапити туди раніше його. Однак, ціль майбутньої експедиції, норвезький полярник ретельно приховував. Про це не було відомо навіть норвезькому уряду, тому що Амундсен побоювався, що йому буде заборонено відправитися до Південного Полюса. Такі умови диктувалися тим, що Норвегія була сильно економічно, а головне політично залежна від Великобританії. Про те, що Руаль Амундсен також готується зробити ривок до Південного Полюса, світ довідався лише, коли "Фрам" досяг острова Мадейра (недалеко від Канарських островів). Ця телеграма наздогнала експедицію Скотта, коли той залишав Новій Зеландії.

У січні 1911 р, "Фрам" кинув якір у Китовій бухті. Це місце було ретельно обране Амундсеном через своє розташування, на 60 миль ближче до Полюса, ніж база Скотта на мисі Эванс. Протягом лютого й березня чоловіки розмістили сім складів по маршруту, що передбачалось проробити. Надзвичайно практичний, Амундсен вирішив позначати шлях вяленой рибою, що могла служити і їжею якщо буде потреба. 19 жовтня експедиція почалася. Руаль Амундсен, разом із чотирма компаньйонами, чотирма саньми, із запряженими 13 собаками в кожні, вийшов з табору. Спочатку шлях здавався надиво легким. Часом можна було навіть стати на полози й спокійно їхати, за собаками. Усе разом перемінилося, коли вони досягли льодовика з його бездонними ущілинами й нескінченними гребенями.

Щоб перебороти ці перешкоди їм довелося виявити максимум сили й хоробрості. Але поборюючи ці перешкоди п'ять мужніх людей швидко наближалися до фінальної крапки маршруту. З томливим нетерпінням вони підходили до Південному Полюсу.

Природному хвилюванню протиставлялася впевненість у тім, що таке швидке просування гарантує їм перемогу. І от, 14 грудня, Полюс був досягнутий. Перемога Амундсена в гонці до Південного Полюса, не задовольнила його бажання бути першим.

Карта антарктичної експедиції Амундсена

Антарктики, він негайно почав готуватися до нової експедиції.Арктика була як і раніше першою любов'ю Амундсена, і він націлився на дослідження ще не відомих районів. Дослідник хотів повторити спробу Нансена досягти полюса, дрейфуючи разом з льодом. Через Першу Світову Війну, план довелося відкласти, але в червні 1918 р. експедиція залишає Норвегію. "Фрам" не був у досить гарному стані, щоб його використати. Тому Руаль Амундсен будує новий корабель - "Maud".

6. Експедиція на "Моді"

Експедиція на "Моді", завантаженому інструментами для метеорологічних досліджень, вивчення земного магнетизму, була на той момент найбільш оснащеною із всіх, які коли-небудь, відправлялися в полярні дослідження.

Але проект приносив одне розчарування за іншим. Направляючись в Арктику, "Мод" умерзнув у береговий лід і стояв безпомічним протягом перших двох зим. Незабаром судно зажадало великого ремонту, що було проведено у Сіетлі. Але в червні 1922 р. судно, продвигаючись на північ, знову застрягло в острова Врангеля, на північному сході СРСР. "Мод", вмороженный у лід, просувався до континентального шельфу північно-східного Сибіру. Там він залишався ще три роки. Географічні цілі експедиції були провалені, але зібрані геофізичні дані, були безцінні. Це послужило невеликою розрадою для учасників вояжу.

Амундсен в ескімоському полярному екіпіруванні

7. На крила над полюсом

Будучи полярним дослідником, Амундсен виявляв цікавість до авіації, у тій мері, у який це могло допомогти у вивченні Арктики. Під час останньої експедиції, "Мод" мав на борті 2 невеликих літаки. Один використався для огляду місцевості, іншої (побільше) для доставки вантажів з Аляски. Обидва літаки досить швидко розбилися, хоча їхні пілоти залишилися живі.

Невдача "Мод" у досягненні його основної мети, зовсім не надихала на повітряне скорення Полюса.

Амундсен зустрів з невеликим інтересом пропозиції про збір засобів для останньої пригоди - стати першою людиною, що пролетіла над Північним Полюсом. Прибувши в Нью-Йорк після невдалих лекційних поїздок, Амундсен був зустрінутий невідомим йому колись Лінкольном Елсворсом. До захвату норвезького дослідника, той запропонував профінансувати експедицію на двох гідролітаках, в обмін на свою участь у ній. Амундсен підшукав двох пілотів і механіків для обох літаків, і 21 травня 1925 р. експедиція відправилася зі Шпицбергена на Аляску. Але наступним ранком один з баків літака став протікати, із двигуном іншого також трапилися неполадки. Обидва літаки приземлилися на лід в 150 кілометрах від Полюса.

Амундсен в 1920 році

Після огляду з'ясувалося, що тільки один з них придатний для польоту. Після того як їм удалося, використовуючи лише ручні інструменти розчистити злітну смугу, пілот, Ялмар Ріісер-Ларсен, виявивши мистецтво вищого пілотажу, зумів підняти літак у повітря, з усіма шістьома людинами на борті.

Аероплан був перевантажений, але на останніх залишках палива долетів до одного з островів Шпицбергена, звідки учасники невдалого польоту повернулися в Норвегію.

Всупереч очікуванням, цей невдалий подвиг Амундсена, розбурхав уяву людей по усьому світові. Амундсен знову був героєм, і йому було влаштовано захоплюючий прийом по поверненню в Осло. За словами норвезького мандрівника, це був самий щасливий момент у його житті.

амундсен мандрівник антарктика

8. Тріумф на "Норвегії"

Переконаний у тім, що літак не підходив поки для трансполярних перельотів, Амундсен думав про можливості перельоту з континенту на континент на дирижаблі. У рекордно короткий відрізок часу йому пощастило знайти необхідну суму грошей для наступної пригоди. 11 травня 1926 р. безустанний дослідник вилетів зі Шпіцбергена на борті дирижабля "Norge" (Норвегія). Разом з ним були Линкольн Елсворс, італієць Умберто Нобілі - конструктор і капітан дирижабля, і блискучий пілот (а в тім польоті штурман) Ялмар Ріісер-Ларсон. Крім цього, з ними була команда з 12 чоловік.

Дирижабль N 1 "Норвегія" Після польоту, що тривав 16 годин, радісні люди скинули на Північний Полюс норвезький, американський й італійський прапори. 14 травня "Норвегія" приземлилася на Алясці. Учасники перельоту покрили 5,456 кілометрів за 72 години, і стали першими людьми, що перелетіли з Європи в Америку.

Маршрут "Норвегії" був прокладений над територіями, які були раніше невідомі. Таким чином, останні білі плями на карті миру були заповнені.

Реакція всього світу досягла нових висот. У США і Японії додалося особливо багато шанувальників Амундсена. Єдине, що злегка затьмарювало загальний захват - розбрат між Амундсеном й Умберто Нобілі, що не погоджувався із критикою норвежца із приводу якостей дирижабля. Проте, Руаль Амундсен не коливався ні хвилини, коли в травні 1928 р. прийшла звістка про катастрофу в Арктиці нового дирижабля Умберто - "Італії".

У червні, Амундсен разом з п'ятьма членами екіпажа французького гідролітака "Латам", вилетів з норвезького міста Тромсьо на пошуки італійського конструктора. Через три дні "Латам" зазнав катастрофи в Баренцевому морі.

На честь Руаля Амундсена названі море, гора й наукова станція Амундсен-Скотт в Антарктиці, а також затока й улоговина в Північному Льодовитому океані.

Музей в Осло, Норвегія

Размещено на Allbest.ru