Культурна спадщина і її вплив на розвиток регіонів України (суспільно-географічне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут географії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

11.00.02 - економічна та соціальна географія

Культурна спадщина та її вплив на розвиток регіонів України (суспільно-географічне дослідження)

Поливач Катерина Анатоліївна

Київ - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сьогодні відбувається активна інтеграція України до світового культурного простору, тому повноцінне та всебічне виявлення й вивчення культурної спадщини (КС) з метою виваженого використання і комплексного збереження - стратегічне, державної ваги гуманістичне і науково-практичне завдання. Отже, наукове забезпечення діяльності в сфері функціонування спадщини в контексті всієї системи сучасних процесів, що визначають розвиток суспільства і його взаємодію із природним середовищем, набуває надзвичайної актуальності.

Важливість кваліфікованого аналізу та оцінки потенціалу КС, як і будь-якого іншого виду ресурсів, полягає в обґрунтуванні його подальшого ефективного використання, а саме: системно-структурному визначенні місця конкретного ресурсу на даній території, встановленні адекватних цьому ресурсу шляхів і форм його розвитку та в забезпеченні скоординованих дій всіх учасників процесу освоєння і розвитку ресурсу.

Однак, незважаючи на значний методологічний, методичний та практичний доробок іноземних і вітчизняних учених у сфері спадщини, в сучасній вітчизняній суспільній географії відсутнє узагальнююче дослідження цієї сфери, як на рівні країни, так і на рівні її регіонів. До останнього часу питання оцінки КС не включалися у площину наукових досліджень та практичної діяльності щодо визначення сукупного потенціалу території та шляхів її розвитку.

Необхідність вирішення даних питань обумовила доцільність вибору теми дослідження, визначила його завдання та напрями.

Методологічною базою роботи є основні положення теорії суспільної географії, закладені в працях Е.Б. Алаєва, І.О. Горленко, С.І. Іщука, В.П. Нагірної, О.М. Паламарчука, М.М. Паламарчука, М.Д. Пістуна, О.Г. Топчієва, О.І. Шаблія; теоретичні і прикладні дослідження спадщини, які здійснюють культурознавці, історики та правознавці В.І. Акуленко, В.О. Горбик, Т.І. Катаргіна, Т.В. Курило, В.М. Піскун, Л.В. Прибєга, архітектори та містобудівники М.В. Бевз, В.В. Вечерський, Є.Є. Водзинський, В.Т. Завада, О.В. Лесик, Т.Ф. Панченко, економісти, економіко-географи та фахівці туристичної галузі О.О. Бейдик, К.М. Горб, В.К. Євдокименко, І.Ф. Карташевська, О.О. Любіцева, Г.П. Науменко, В.І. Павлов, Л.М. Черчик, І.М. Яковенко, а також теоретичні та прикладні розробки у сфері історико-культурної і природної спадщини провідних зарубіжних вчених (Ю.О. Вєдєнін, Л. Гаррісон, Б. Грехем, А.І. Єльчанінов, І.В. Зорін, В.О. Квартальнов, М.Є. Кулєшова, Д.С. Лихачев, А.І. Локотко, Ю.Л. Мазуров, Р. Прентіс, Ю.С. Путрик, Д. Ріпкема, Г. Річардс, Б. Сміт, Р.Ф. Туровский, П.М. Шульгін).

При виконанні роботи використані численні публікації в періодичних виданнях з проблем регіонального розвитку, із різних аспектів функціонування сфери КС, туризму, культурології, містобудування та архітектури тощо; емпіричні матеріали першоджерел - статистичні збірники, довідники, нормативно-правові документи, державні, регіональні та місцеві галузеві та соціально-економічні програми та стратегії, дані Міністерства культури та туризму України, Державної служби охорони культурної спадщини, Державного комітету будівництва та архітектури, Державної туристичної адміністрації України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Результати дисертаційної роботи пов'язані з науковими дослідженнями Інституту географії НАН України, зокрема з науковою темою „Підготовка до видання Національного атласу України” (№ державної реєстрації 0104V000582).

Окремі авторські карти (“Історико-культурні пам'ятки національного значення”, “Пам'ятки природної спадщини загальнодержавного значення (основні)”, “Історико-культурні заповідники та історичні поселення”) включено до вступного блоку карт Національного атласу України, який підготовлено до тиражування.

Мета й завдання дослідження. Метою роботи є вдосконалення теоретико-методичних засад суспільно-географічного дослідження КС країни та розроблення практичних рекомендацій щодо її включення до господарського обігу як важливої складової соціально-економічного розвитку територій. Для її досягнення були вирішені наступні завдання:

· обґрунтовано теоретико-методологічні основи комплексного суспільно-географічного дослідження КС;

· розроблено методику суспільно-географічного оцінювання КС різних територіальних одиниць України;

· запропоновано методичні засади оцінювання ступеня впливу КС на розвиток території;

· проаналізовано сучасний стан та особливості структури КС регіонів України;

· обґрунтовано пропозиції щодо основних напрямів збереження й використання КС в сучасних соціально-економічних умовах України.

Об`єктом дослідження є культурна спадщина України як важливий чинник соціально-економічного і духовного розвитку її територій.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні положення суспільно-географічного аналізу КС України та розроблення можливих напрямів оптимізації її збереження й використання.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі застосовані системно-структурний підхід, використані методи: порівняльно-географічний, типології, ранжування, статистичного аналізу, методи графічного, картографічного моделювання, геоінформаційні методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- поглиблено теоретико-методологічні основи комплексного суспільно-географічного дослідження КС, а саме:

поглиблено понятійно-термінологічний апарат КС, зокрема запропоновано визначення „історико-культурні ресурси” (ІКР), „історико-культурний потенціал” (ІКП) та „історико-культурний каркас” (ІКК);

уточнена й доповнена компонентна структура КС, зокрема її склад пропонується розглядати з об'єктів матеріальної культурної спадщини, об'єктів нематеріальної культурної спадщини, територій культурної спадщини, об'єктів соціокультурної інфраструктури;

сформульовано методологічні положення та розроблено методику комплексного суспільно-географічного дослідження КС як цілісної складової суспільно-географічної системи;

запропоновано методику оцінювання впливу КС на розвиток території, окреслені основні аспекти внеску КС в розвиток сучасного суспільства;

- обґрунтовано регіональні відмінності ІКП за значимістю та рівнем його використання.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені в роботі методичні підходи та положення можуть бути використані для суспільно-географічного дослідження КС різних територій, при розробленні й уточненні стратегій розвитку регіонів, регіональних та місцевих цільових програм (соціально-економічних; охорони, збереження, відновлення та використання КС; розвитку туризму), практичних заходів із розвитку картографування КС.

Результати даного дослідження та розроблену навчальну програму доцільно використовувати також у навчальному процесі студентів географічних спеціальностей при викладанні спецкурсу „Культурна та природна спадщина”.

Особистий внесок автора. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Наукові положення, висновки й рекомендації, які виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно, картографічні матеріали роботи мають оригінальний характер. Усі публікації підготовані одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були представлені на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, у т.ч.: Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів, присвяченої 155-річчю видатного дослідника Придніпров'я В.О. Домгера “Географія, екологія, геологія: перший досвід наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2006); 4-ій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективи розвитку фізичної культури, спорту и туризму” (Сімферополь, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку” (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіон - 2006: стратегія оптимального розвитку” (Харків, 2006).

Публікації. За темою дисертації надруковано 6 статей у наукових журналах та 4 роботи у матеріалах і тезах наукових і науково-практичних конференцій та семінарів загальним обсягом 4,7 друк. арк., із них 6 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, обсяг яких становить 3,9 друк. арк. і в яких висвітлені зміст і основні положення дисертаційної роботи.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Роботу викладено на 235 сторінках (загальний обсяг дисертації 153 сторінки, без списку використаних джерел, рисунків і таблиць, які повністю займають площу сторінки). Дисертація включає 12 карт, 8 рисунків, 7 таблиць, 8 додатків. Список використаних джерел містить 242 найменування.

Основний зміст дисертаційного дослідження

культурний спадщина атлас регіон

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження культурної спадщини" проведено аналіз сучасних уявлень та тенденцій дослідження КС, проаналізовано і доопрацьовано понятійно-термінологічний апарат, поглиблено методичні основи суспільно-географічного дослідження КС.

КС, існування та розвиток якої в часі та просторі проявляє її як географічне поняття, є складним об'єктом суспільно-географічного дослідження, вивчення якого повинно використовувати дослідження не тільки культурологів, істориків, мистецтвознавців, археологів, архітекторів, для яких пам'ятко-охоронна справа є традиційною сферою діяльності, але й географів та економістів, залучених до процесу вивчення соціально-економічного розвитку та зацікавлених у збереженні КС.

Ознайомлення з останніми досягненнями наукової думки щодо збереження і раціонального використання КС, проведений аналіз публікацій та досліджень останніх років, в яких викладені сучасні підходи до розгляду поняття “культурна спадщина”, дозволив доповнити існуючі розвідки і систематизувати підходи до вивчення цього питання за типами: генетичний, історичний, географічний, інформаційний, правовий, соціально-економічний, збалансований та гуманітарний.

Поглиблено понятійно-термінологічний апарат з даної проблематики, зокрема, запропоновано авторські дефініції ряду засадничих понять КС:

- історико-культурних ресурсів як системи об'єктів та явищ культурної спадщини у тому числі, нематеріальної, які мають велике суспільне значення, можуть використовуватись або використовуються для задоволення духовних, пізнавальних і рекреаційних потреб людини та розглядаються як фактор економічного, соціального та гуманітарного розвитку суспільства;

- історико-культурного потенціалу як сукупної здатності наявних історико-культурних, природних, соціально-економічних та інших факторів та передумов забезпечувати включення культурної спадщини до соціально-економічного та культурного розвитку певної території;

- історико-культурного каркасу як генералізованого просторового поєднання ареалів, центрів і ліній з компонентів КС всесвітнього, національного та місцевого значення. В основу ІКК повинні бути покладені мережі історико-культурних територій, які утворюють просторово єдину систему, що адекватно відбиває географічні особливості країни та окремих регіонів з погляду їх історико-культурної цінності, своєрідності, значення та рівня концентрації ІКП, перебуває у взаємозв'язку й взаємозумовленості з компонентами природного та опорного каркасів території та забезпечує збереження значних об'єктів і явищ людської історії й культури.

Проведено поліаспектний аналіз структури КС, уточнена й доповнена компонентна структура КС, подана в Законі України “Про охорону культурної спадщини”, зокрема, нами пропонується до складу КС включати: об'єкти матеріальної культурної спадщини, об'єкти нематеріальної культурної спадщини, території культурної спадщини, об'єкти соціокультурної інфраструктури (рис. 1).

Результатом розгляду сучасних концепцій КС є констатація розвитку нового напрямку в науці - географії спадщини, об'єктом вивчення якої є культурна (із включенням нематеріальної) та природна спадщина. Визначено предмет географії спадщини - ним є територіальна організація культурної та природної спадщини. Теорія географії спадщини виконує ряд важливих функцій, які є напрямками її розвитку: пізнавальна, методологічна й практична.

Автором сформульовано принципи суспільно-географічного дослідження КС та розроблено структурно-графічну модель комплексного суспільно-географічного вивчення КС як чинника соціально-економічного розвитку регіонів, мета якого полягає у виявленні та оцінці ІКП регіонів, територіальних особливостей його зосередження, оцінці впливу на соціально-економічний розвиток, визначенні тенденцій, закономірностей, шляхів та напрямів розвитку сфери збереження й використання КС України. Передбачається виділення декількох послідовних взаємопов'язаних етапів: підготовчого (у складі теоретико-методологічного, методичного та інформаційного блоків); аналітико-синтетичного (у складі аналітичного і синтетичного блоків); прикладного (у складі програмно-цільового, картографічного та освітнього блоків) (рис. 2).

Провідне місце в системі методів дослідження займає системно-структурний аналіз, який передбачає розгляд КС, з одного боку, як складової частини КС країни, та, з другого, як складової суспільно-географічної системи регіону.

Другий розділ “Науково-методичні основи вивчення культурної спадщини регіонів” присвячений розробці методологічних та методичних підходів оцінювання і дослідження характеру й ступеня впливу КС на соціально-економічний та територіальний розвиток регіонів.

Запропоновані методичні засади оцінювання КС передбачають вивчення та узагальнення вітчизняного й іноземного досвіду оцінювання спадщини, обґрунтування та розроблення методичних підходів до оцінювання спадщини для різних територіальних одиниць України.

Як засвідчив аналіз кількох десятків методичних розробок українських і зарубіжних учених в області оцінювання КС, більшість з них було орієнтовано на дослідження лише матеріальної складової КС, рекреаційних або рекреаційно-туристських ресурсів. На наш погляд, сукупність існуючих методик оцінювання КС можна класифікувати за такими критеріями, як: 1) географічний (просторовий аналіз розміщення пам'яток на основі врахування показників кількості та щільності історико-культурних об'єктів), 2) значимість (ранжування пам'яток за їхнім місцем у світовій і вітчизняній культурі на підставі комплексного аналізу системи чинників), 3) інформативність (за часом, необхідним і достатнім для огляду пам'яток), 4) пізнавальна цінність (визначається за історичними, територіальними й методичними особливостями, може бути виражена в балах або в часі огляду), 5) атрактивність (видовищність), 6) контент-аналіз (частота згадувань у тексті засобів масової інформації). Окрему групу складають інтегральні методики, в яких використовується сукупність вищезазначених методів.

Виявлені основні недоліки розглянутих методик: залежність оцінки КС території від того або іншого трактування поняття „історико-культурні ресурси” та складу об'єктів спадщини; неможливість практичного використання багатьох методів для більшості регіонів і міст у зв'язку з відсутністю відповідних статистичних даних та необхідністю проведення додаткових оцінювальних досліджень; частковий, а не комплексний характер більшості методів оцінок, запропонованих тими чи іншими дослідниками.

Таким чином, в зв'язку з відсутністю загальноприйнятої методики в роботі було обґрунтовано комплексні методи оцінки КС в усій її цілісності та розроблено методику оцінювання КС території (табл. 1). На відміну від існуючих методик вона складається з двох складових, відповідно до територіального рівня її охоплення: регіону або адміністративного району (міста, планувальної зони). Різниця запропонованих підходів до територій різного рівня полягає у відмінностях критеріїв, покладених в основу оцінки, відповідних показників оцінювання та галузей застосування.

Основними методологічними принципами та вимогами, якими ми керувалися при розробленні методики оцінки КС, були: цільова спрямованість, комплексність та репрезентативність, адаптація системи показників та індикаторів оцінки до можливостей існуючої статистичної звітності, інтегрованість, простота, наочність, інформативність і зрозумілість.

Методика використовує статистичні дані, які знаходяться у відкритому доступі, і не потребує проведення додаткових оцінювальних досліджень. Для визначення рейтингових оцінок рекомендується застосовувати методику рейтингових досліджень, що широко використовується Інститутом реформ при формуванні щорічного “Рейтингу міст і регіонів України”.

Таблиця 1. Методика оцінки культурної спадщини території

Велика кількість об'єктів КС та широке розповсюдження територією України, обумовлюють їх суттєвий вплив на соціально-економічний розвиток регіонів. В роботі було проведено комплексний багатоаспектний аналіз механізму такого впливу та розроблена методика дослідження характеру й ступеня впливу КС на розвиток регіонів. Методика складається з декількох взаємопов'язаних етапів:

- виведення комплексної (інтегральної) оцінки ІКП України та її регіону мезорівня, ранжування та типологія регіонів за інтегральною оцінкою;

- дослідження, з врахуванням закордонного та вітчизняного досвіду, напрямків та характеру впливу КС на соціально-економічний розвиток територій;

- вивчення впливу КС на розвиток туризму в цілому та її окремих видів, зокрема: визначення показників, що характеризують використання ІКП регіону; розрахунок часткових рейтингових оцінок ефективності використання ІКП в соціально-економічному розвитку регіонів; виведення комплексної (інтегральної) оцінки;

- ранжування та типологія регіонів за інтегральною оцінкою використання ІКП;

- типізація регіонів у системі координат „Рівень ІКП - Рівень використання ІКП”.

Особливості запропонованого підходу полягають:

- у визначенні домінантних часткових показників використання ІКП регіону;

- у використанні, при визначенні інтегральної оцінки, загальновизнаних методик, які застосовуються для рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку чи інвестиційної привабливості регіонів України, що дозволяє вписати блок „Історико-культурний потенціал регіону та його використання” в практику рейтингових оцінок;

- у застосуванні для ранжування регіонів технології складання типологічної матриці, поширеної в теорії та практиці маркетингового аналізу.

Запропонована методика дозволяє виявити найбільш ефективні та перспективні регіони для використання ІКП, визначити перспективні можливості регіону та оцінити їхню привабливість для потенційного інвестора, виявити проблемні регіони та аналізувати в першому наближенні причини виникнення в них проблемних ситуацій, сприяти виробленню рекомендацій із підвищення ефективності використання ІКП, сприяти визначенню довгострокових цілей і розробленню стратегії розвитку регіону, а також основних напрямків їхнього досягнення шляхом реалізації державних і регіональних програм охорони КС й розвитку туризму.

Під час опрацьовування показників, що характеризують використання ІКП регіону, було встановлено, що ефективність та характер використання ІКП регіону можуть бути визначені через рівень розвитку туристичної галузі країни, регіону чи окремої території та рівень розвитку музейного обслуговування країни, регіону чи окремої території.

Для цього розроблено відповідну систему домінантних кількісних параметрів, які поєднані за наступними блоками („Економічний розвиток”; „Розвиток інфраструктури”; „Фінансовий сектор”; „Підприємництво”).

Блок „Економічний розвиток” характеризує попит на туристичні, екскурсійні та музейні послуги та визначається показниками кількості туристів, кількості екскурсантів та кількості відвідувачів музеїв за рік.

Блок „Розвиток інфраструктури” характеризує матеріально-технічну базу туристичної галузі та визначається показником місткості готелів та інших місць для короткотермінового проживання.

Блок „Фінансовий сектор” характеризує фінансовий стан та ефективність туристичної діяльності та визначається показником обсягів наданих туристичних послуг та показником доходів від експлуатації готелів та інших місць для короткотермінового проживання.

Блок „Підприємництво” характеризує організаційну структуру та її кадровий потенціал галузі та визначається показником кількості підприємств та показником середньооблікової кількості працівників підприємств, що надавали туристичні послуги.

З метою забезпечення коректності порівняння регіонів, що розрізняються за чисельністю населення, крім загальних статистичних показників, використані питомі - у розрахунку на душу населення.

Проведений аналіз дав змогу виділити наступні аспекти внеску КС в розвиток сучасного суспільства, як:

- безпосередній внесок у розвиток економіки конкретного регіону шляхом: отримання коштів державного та місцевого бюджетів на збереження КС в заповідниках, охорону та реставрацію пам'яток архітектури, культури, історії та архітектури; отримання коштів державного та місцевого бюджетів на розвиток музейної справи; отримання доходів від музейної (екскурсійної) діяльності та сплати податків до бюджетів різних рівнів;

- потужна соціальна інфраструктура (пам'ятки історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва, історико-культурні території тощо), економічна оцінка якої може бути порівняна з інфраструктурою матеріального виробництва;

- фактор підвищення рівня економічної активності та диверсифікованості економіки регіону;

- важливе джерело розвитку туризму, який у свою чергу виступає найефективнішим засобом масової затребуваності й доступності ІКР шляхом їхнього включення у світові інформаційні, економічні та політичні потоки, а також стратегії збалансованого розвитку;

- фактор створення нових робочих місць, зниження рівня безробіття та альтернативного джерела зайнятості в економічно слаборозвинутих регіонах, у тому числі, для жінок та молоді;

- перспективний автономний ринок, який характеризується істотним інвестиційним та інноваційним потенціалом;

- фактор конкурентної переваги історичних населених міст та поселень;

- значуще джерело розвитку культури, науки, освіти, засобів масової інформації, інформаційних технологій та програмного забезпечення, сфера впровадження сучасних технологій і методів;

- підтримка для розвитку народних промислів та ремесел, традиційних технологій та життєздатних форм традиційної культури;

- фактор відчутного мультиплікаційного ефекту від включення КС в економіку регіону та країни.

Окремим питанням, зважаючи на його важливість та значимість, було дослідження КС як чинника та ресурсної бази розвитку туризму. В результаті було розроблено класифікацію видів туризма (археологічний, архітектурно-історичний, військово-історичний, етнічний, етнографічний, культурологічний, музейний, релігійний), заснованих на переважному використанні КС, визначено їхній зміст та матеріальну базу.

У третьому розділі “Оцінка історико-культурного потенціалу та його впливу на розвиток регіонів України” досліджено сучасний стан та основні проблеми збереження і використання КС України, виконано оцінку ІКП регіонів та оцінку його використання на основі авторської методики.

Аналіз сучасного стану справ у галузі охорони КС засвідчив, що державна система охорони пам'яток національної культурної спадщини в Україні не має належного організаційного, програмно-цільового, матеріального та фінансового забезпечення; державне фінансування є неефективним, оскільки воно неповне і не має системного характеру; велика i розгалужена нормативна база не створює, при цьому, чіткого законодавчого та нормативно-правового поля у сфері охорони спадщини; недооцінюється той факт, що спадщина є чудовою базою для успішного розвитку туристичної індустрії.

Проведено аналіз компонентної структури об'єктів КС та територіальної концентрації історико-культурних пам'яток (архітектури, монументального мистецтва, археології, історії) та історико-культурних територій, результати якого знайшли своє відображення у серії відповідних карт.

Як приклад, на рис. 3. наведена карта історико-культурних пам'яток України національного значення, з аналізу якої можна зробити висновок щодо їх розподілу в розрізі адміністративних областей: до регіонів, у яких сконцентровано найбільше пам'яток у розрахунку на 1 тис. км², відносяться Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Волинська області, міста Київ та Севастополь, найменше - у Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Кіровоградській та Миколаївській областях.

Дослідження особливостей розміщення КС засвідчило існування проблеми значної територіальної диференціації, нерівномірності розподілу та концентрації об'єктів та територій КС за регіонами країни; значну потребу у виявленні регіональних та місцевих аспектів КС й виділення її територіальних сполучень у тісному взаємозв'язку з перспективами господарського і соціально-культурного розвитку регіону; потребу в інтенсифікації вивченості об'єктів та територій КС на регіональному та місцевому рівнях з включенням їх до відповідних списків охорони КС; необхідність прискорення формування та розвитку ІКК, який пов'язаний з нарощуванням його елементів (історичних населених місць, історико-культурних територій - історико-культурних заповідників національного та місцевого значення, осередків народних художніх промислів, пам'яток садово-паркового мистецтва та дендрологічних парків, територій всесвітньої спадщини, етнокультурних природних парків, археопарків тощо).

Наступним етапом просторового аналізу розміщення КС стала проведена за авторською методикою оцінка та типізація регіонів України за показниками насиченості об'єктами КС. На основі інтегрального показника, одержаного в результаті складання часткових показників (кількості пам'яток, концентрації пам'яток на одиницю площі території, модифікованого показника концентрації пам'яток і коефіцієнта локалізації пам'яток) серед регіонів України виділено 5 груп: з найнижчим, нижчим за середній, середнім, вищим за середній, найвищим рівнем насиченості об'єктами КС. Найвища забезпеченість пам'ятками спостерігаються у Львівській обл. і м. Київ, найнижча - у Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській та Миколаївській областях (див. табл. 2; рис. 4).

Для оцінки рівня ефективності використання потенціалу КС регіонами України, зокрема, для визначення інтегрального показника реалізації потенціалу культурної спадщини, було розраховано 8 індексів: кількість туристів (осіб на 1 тис. населення); кількість екскурсантів (осіб на 1 тис. населення); місткість готелів (місць на 1 тис. населення); відвідування музеїв (осіб на 1 тис. населення); доходи від експлуатації готелів (грн. на 1 тис. населення); середньооблікова кількість працівників (осіб на 1 тис. населення); кількість підприємств, що надавали послуги (на 1 тис. населення); обсяг наданих послуг (тис. грн. на 1 тис. населення) (табл. 2).

Отримані інтегральні показники рівня ефективності використання потенціалу КС у регіонах України виявили їх значну територіальну диференціацію, адже показник максимального середнього значення (м. Київ) перевищує показника мінімального середнього значення (Сумська обл.) у 73 рази. Встановлено, що для більшості регіонів України властивий показник використання об'єктів КС нижче середнього рівня.

За результатами обчислень виконана рейтингова оцінка та типізація регіонів за рівнем використання КС (основні результати якої зображені на рис. 5), що дозволило виділити 5 типів регіонів: найвищий (м. Київ, АР Крим), вищий за середній (Львівська, Одеська, Дніпропетровська обл., м. Севастополь), середній (Донецька, Харківська обл.), нижче за середній, найнижчий (Житомирська, Кіровоградська, Миколаївська, Сумська області).

Узагальнюючим критерієм виступає ранг регіону на основі загального їхнього ранжирування за рівнем інтегрального показника ефективності реалізації потенціалу КС в областях України та містах Києві та Севастополі.

Проведена робота дала змогу, враховуючи загальні показники рівня потенціалу ІКП та ефективності його реалізації, розробити наступну типізацію регіонів у системі координат „Рівень ІКП - Рівень використання ІКП” (рис. 6):

- низький потенціал спадщини, низький рівень використання (Сектор IV) - Житомирська, Кіровоградська, Київська, Луганська, Миколаївська, Херсонська, Черкаська області;

- низький потенціал спадщини, високий рівень використання (Сектор ІІІ) - Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Полтавська, Харківська області;

- високий потенціал спадщини, низький рівень використання (Сектор ІІ) - Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька області;

- високий потенціал спадщини, високий рівень використання (Сектор І) - АР Крим, Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області, міста Севастополь і Київ.

Невідповідність між величиною ІКП та рівнем його реалізації зумовлена непропорційним розвитком всіх компонентів туристичного потенціалу, зокрема різницею у рівні розвиненості мережі розміщення туристів, транспортної інфраструктури і місць дозвілля.

У четвертому розділі “Практичні шляхи та пропозиції щодо збереження і використання КС України в сучасних соціально-економічних умовах” наведено конкретні рекомендації та форми їх впровадження в практику планування, визначення напрямків удосконалення збереження та використання КС.

Встановлено, що питання системного підходу до стратегічного планування сфери охорони й використання спадщини та розроблення відповідного наукового інструментарію ще не одержали належного відбиття в тематиці наукових досліджень.

Одним із найбільш значимих інструментів державної культурної політики у сфері охорони та використання КС визначено програмно-цільовий метод, під яким розуміються комплексні теоретичні, науково-методологічні та науково-методичні основи розроблення та реалізації цільових програм. Проаналізовано ряд проблем, що виникли в сучасній українській практиці формування й реалізації державних, регіональних та місцевих програм, як галузевих, так і комплексних соціально-економічних. До них відносимо: неврахування загальновизнаних наукових та теоретичних принципів сучасного розвитку сфери охорони КС, недостатній методологічний, методичний та інформаційний базис програм, недостатньо розроблений фінансовий, економічний, організаційний механізм побудови програм тощо.

Таблиця 2. Рейтингова оцінка регіонів України за рівнем насиченості об'єктами КС та ефективністю їх використання

Джерела: а. Туризм в Україні: Статистичний збірник. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006. - 186 с., б. Матеріали Державного комітету України з будівництва та архітектури

Отже, необхідно невідкладно приступити до реалізації заходів щодо виходу із сучасного кризового стану. Як концептуальний підхід до вирішення проблем галузі може виступати відповідна стратегія діяльності.

В роботі обґрунтовано необхідність розробки довгострокового стратегічного програмного документа (у вигляді Стратегії), який має базуватися на міжнародних та національних концептуальних засадах та тенденціях розвитку. В роботі сформульовано основні риси Стратегії розвитку сфери збереження і використання культурної та природної спадщини України, головні завдання якої полягають у визначенні та реалізації тактичних та довгострокових напрямів та завдань шляхом виконання заходів існуючих та перспективних цільових програм.

Стратегія включає наступні основні розділи та напрямки діяльності: „Спадщина” (Охорона та використання нерухомих об'єктів культурної спадщини; Розвиток історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників та інших історико-культурних і природних територій; Збереження й розвиток історичної забудови поселень), “Культура та традиції”, „Ефективне використання історико-культурної спадщини - потужного ресурсу розвитку України”, „Закордонне українство”, „Наука”, „Інформація”, „Просвіта, інформування, залучення громадськості”, „Управління: організація, координація, облік та контроль”, „Кадри”, „Фінансування”, „Законодавство”, „Міжнародне співробітництво”.

Проблеми наукового супроводження збереження та використання КС тісно пов'язані з картографуванням і є передумовою й стимулом його розвитку. З метою розвитку методичних засад тематичного картографування КС розроблено концепцію створення тематичного атласу „Україна. Культурна та природна спадщина”, метою якого має бути подання зводу сучасної просторової інформації й знань про ІКП країни, виявлення закономірностей і особливостей розміщення об'єктів та територій КС, оцінка потенціалу КС регіонів та населених місць, встановлення шляхів включення спадщини до різних видів суспільної діяльності, характеристика сучасного стану державного управління охороною, збереженням, відновленням та використанням культурної та природної спадщини, представлення матеріалу для розроблення відповідних загальнодержавних, регіональних і місцевих програм, різних довідкових та нормативних документів.

У структуру Атласу пропонується покласти п'ять розділів: „Місце України в культурній та природній спадщині Європи та світу. Умови й фактори формування та розвитку культурної та природної спадщини України”; „Культурна та природна спадщина України”; „Культурна спадщина регіонів України”; „Культурна спадщина української діаспори”; „Охорона, збереження, відновлення та використання культурної та природної спадщини”.

Зважаючи на відсутність широковідомих навчальних програм з географії природної і КС, автором був розроблений проект навчальної програми курсу “Культурна та природна спадщина”, який розрахований на студентів географічних факультетів. Програма дисципліни є особливим інтегрованим курсом, в якому крім природничо-наукових (географії, екології та ін.) передбачене використання комплексів історичних знань (історії, археології, етнології), культурології та музеєзнавства, туризму, краєзнавства тощо.

У розділах курсу розглядаються, як теоретичні, правові та інституціональні питання і проблеми культурної і природної спадщини, так і практичні: наприклад, досвід розроблення та реалізації програм збереження й використання спадщини, принципи й методи туристичної діяльності з питань використання спадщини тощо.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв'язання наукової задачі вдосконалення теоретико-методичних засад суспільно-географічного дослідження КС. Розроблено практичні рекомендації щодо збереження й використання КС у сучасних соціально-економічних умовах.

В результаті проведеного дослідження було сформульовано наступні висновки:

1. КС набуває значення нового чинника економічного і духовного життя багатьох територій, є потужним ресурсом збалансованого розвитку суспільства, виконуючи в новочасному суспільстві безліч сучасних функцій, зокрема: політичну, економічну, соціальну й духовну. У той же час, вивчення й узагальнення сучасних теоретико-методологічних праць із питань оцінки КС дозволило встановити недостатню розробленість концепції використання КС загалом та її понятійно-термінологічного апарату - зокрема. В роботі звернуто увагу на відсутність узагальнюючого дослідження цієї сфери із позицій соціально-економічної географії як на рівні країни, так і на рівні її регіонів.

2. На основі вивчення та узагальнення наукових праць останніх років констатовано, що в сучасній географічній науці формується новий напрям наукових досліджень - географія спадщини, об'єктом вивчення якої є культурна (із включенням нематеріальної) та природна спадщина.

Проведена робота дозволила систематизувати підходи до розгляду поняття “культурна спадщина” за типами, поглибити понятійний апарат та сформулювати авторські дефініції термінів „історико-культурні ресурси”, „історико-культурний потенціал” та „історико-культурний каркас”, запропонувати уточнену та доповнену компонентну структуру КС та напрями актуальних суспільно-географічних досліджень сфери КС.

3. Сформульовано принципи суспільно-географічного дослідження КС та розроблено структурно-графічну модель комплексного суспільно-географічного вивчення КС як чинника соціально-економічного розвитку регіонів, мета якого полягає у виявленні та оцінці ІКП регіонів, територіальних особливостей його зосередження, оцінці впливу на соціально-економічний розвиток, визначенні тенденцій, закономірностей, шляхів та напрямів розвитку сфери збереження й використання КС України.

4. Аналіз, класифікація та виявлення недоліків у застосуванні існуючих методичних підходів дозволили запропонувати автор...