Характеристика Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика Японії

Географічне розташування

Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збігається із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму.

Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% площі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати великими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають островами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і підводні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. За останні кілька десятиліть територія Японії хоча й не набагато, але збільшилася за рахунок створення штучних островів. Так, у Токійській затоці за 10 років був відсипаний острів Юменосіма, на якому побудовані стадіон, музей, теплиці, розбитий парк. Острів Огісіма створювався спеціально для розміщення металургійного комбінату. Для будівництва міжнародного аеропорту в Осакській затоці був теж насипаний штучний острів.

Клімат, гідрографія, грунти

Внаслідок значної протяжності Японії з півночі на південь (від 45° до 22° пн. ш.) у межах її території існують великі кліматичні відмінності. У цілому клімат Японії вологий, морський.

Низовини Кюсю, Сікоку, південних і східних узбереж Хонсю аж до рівнини Канто характеризуються субтропічним кліматом, тоді як у горах більш прохолодно. Низовинам північного Хонсю і Хоккайдо притаманні більш контрастні кліматичні умови з холодною зимою і коротким влітку. В інших частинах країни простежуються різні варіації клімату в залежності від особливостей рельєфу, особливо експозиції схилів. Клімат південних гірських районів зіставимо з кліматом північних рівнин. Вегетаційний період триває 250 днів на рівнинах південного Кюсю, 215 - на рівнині Канто і в горах Кюсю, 175 - на берегах Хонсю, 155 - в Японських Альпах і на західному узбережжі Хоккайдо і 125 - на північному узбережжі Хоккайдо.

Загальна річна кількість опадів коливається від трохи менше 1000 мм на сході Хоккайдо до 3800 мм на деяких хребтах центрального Хонсю. Кількість днів з рідкими опадами варіює від 130 у деяких місцевостях південної Японії до 235 на північно-заході Хонсю. Снігопади бувають на всій території Японії, але на півдні - всього кілька днів, а на північно-заході країни - протягом 95 днів. За цей час формується сніговий покрив потужністю до 4,5 м.

Взимку Японія знаходиться під впливом східних мусонів - потоків холодного континентального повітря з сильними штормами, що переміщаються на схід. Влітку проявляється вплив більш слабких північно-західних мусонів - потоків теплого тихоокеанського повітря.

Найвища температура, зафіксована в Токіо, - плюс 38,7°С; максимальна температура для Японії, зареєстрована в м. Ямагата - плюс 40,8°С. Літня погода багато в чому залежить від зони високого тиску в північній частині Тихого океану, тому, незважаючи на те, що влітку в Японії дуже волого, сонце - постійний гість, а дощі йдуть відносно рідко. Тропічні зони низького тиску (тропічні циклони) утворюються в тропічній частині Тихого океану. Літні шторми зазвичай не дуже сильні і вражають тільки північну Японію, але тайфуни проносяться над тихоокеанським узбережжям Хонсю, Сікоку і Кюсю і влітку і восени.

Послаблення повітряних мас північної частини Тихого океану, що регулюють погоду літа, у свою чергу породжує зони високого тиску і зони помірного низького тиску, викликаючи осінню мінливу погоду. Під час дощового сезону (бай-у) з середини червня до середини липня нерідко випадає більша частина річної норми рідких опадів у багатьох районах південної Японії, тоді як для Хонсю і Хоккайдо характерні зимові дощі і снігопади.

Гідрографія

Ріки Японії численні, але мають короткі, дуже круті поздовжні профілі; несудохідні, але використовуються для сплаву лісу. Найбільші річки достатньо повноводні, вода в них зазвичай чиста і прозора. У складі твердого стоку піщаний матеріал різко переважає над глинистим та мулистим.

Три найдовші річки: Сінано на острові Хонсю, протяжністю 368 км, дренує схили Японських Альп і впадає у Японське море; Ісікарі (367 км), чий басейн охоплює західну частину острова Хоккайдо і також впадає в Японське море, і Тоні (322 км) на острові Хонсю, що протікає рівниною Канто і впадає в Токійську затоку на узбережжі Тихого океану.

Грунти

У природному стані грунту Японії малородючі. Їх фізичні і хімічні властивості знаходяться в тісному зв'язку з географічним положенням і геоморфологічними умовами. У горах переважають малопотужні грунти, що зазнають локальних переміщень і механічних порушень будови грунтового профілю під впливом землетрусів. На алювіальних рівнинах високих терас грунти часто вилугувані та абсолютно неродючі, а на більш низьких терасах і заплавах відрізняються важким механічним складом і тому слабодреновані.

Аллофанові грунти на вулканічному попелі в цілому малородючі, хоча легко піддаються обробці. На Кюсю, Сікоку та на півдні Хонсю в умовах субтропічного клімату формуються жовто-червоні фералітні таі ферсіалітні кислі грунти. Буроземи розвинені в східній частині центрального Хонсю. В умовах прохолодного і вологого клімату Хоккайдо і Хонсю північного формуються гірські буроземи (під буковими лісами), попільно-вулканічні насичені гумусом кислі аллофанові (андосолі) і вилуговані коричневі грунти.

Плями неглибоких болотних грунтів розосереджені на центральному і північному Хонсю, а також в слабо дренованих місцевостях західного Хоккайдо. Для Японії характерна висока культура землеробства. Широко практикуються терасування схилів та протиерозійні заходи. Розроблено високоефективну систему внесення добрив та обробітку грунтів. Завдяки цьому вдалося значно підвищити грунтову родючість у всіх районах країни.

Кліматичні зони

Зона Хоккайдо:

Найпівнічніший регіон помірного клімату з холодними зимами і прохолодним літом. Опади не часті, але взимку терени острова густо вкриті снігом.

Зона Японського моря

Західне узбережжя острова Хонсю є місцем частих і сильних опадів, особливо в зимовий час. Влітку воно є прохолодним, хоча інколи, завдяки вітру Фьон, буває надзвичайно спекотним.

Зона Центральногірська

Типовий континентальний клімат з сильним перепадом температур взимку і влітку, вночі і вдень. Опади помірні.

Зона Внутрішнього Японського моря

Гори Тюґоку і Шікоку перешкоджають проникненню сезонних вітрів, забезпечуючи відносно теплу погоду впродовж цілого року. Клімат середземноморський.

Зона Тихого океану

Східне узбережжя японського архіпелагу характеризується холодними зимами з невеликою кількістю снігопадів, та спекотним і вологим літом завдяки південно-східним вітрам.

Зона Рюкю

Острови Рюкю знаходяться у субтропічному кліматичному поясі, де зима і літо теплі. Опади дуже сильні, особливо влітку. Частими є тайфуни.

Опади

Опадів в Японії випадає більше, ніж на сусідніх частинах материка. Середнійрівень опадів на більшій частині країни становить 1700-2000 мм, на півднідо 4000 мм на рік. У липні - серпні над островами часто проносяться тайфуни, що супроводжується потужною хмарністю, сильними і тривалими зливами, шквальними вітрами.

острів грунт море тектоніка

Середня кількість опадів (мм) за 1971-2000 роки

Водні простори Японії. Океанські течії

Найбільший у світі водний басейн, Тихий океан, лежить на схід і південь від Японії. В океані кілька основних течій; одна з найбільш відомих - Куросіо - омиває південне узбережжя. Температура Куросіо досить висока у порівнянні з навколишніми водами, і біля південних островів ніколи не опускається нижче 20 °С, навіть взимку, тим самим сприяючи росту коралових рифів. Холодні води Курильської течії, що бере свій початок у Беринговому і Охотському морях, омивають узбережжя східної частини Хоккайдо і Хонсю до Санрику, прохолоджуючи влітку тамтешні води. Через велику кількість планктону течія має брудно-зелений колір. Японці іменують його Оясіо (Батьківська течія). Вона служить сприятливим середовищем для лососів, форелі і тріски. Друга течія, схожа за характеристиками з Куросіо, називається Цусімською, вона перетинає Японське море з півдня на північ.
Моря навколо Японії служать джерелом водяної пари, що потім випадає у вигляді дощу або снігу, тим самим ставлячи Японію на одне з перших місць у світі за кількістю опадів. Приблизно 600 мільярдів тонн дощу і снігу випадає тут щороку. Близько однієї третини опадів випаровується, а решта поглинається землею і живить ріки й озера. Підземні води, що містять мало мінеральних солей, можуть використовуватися як питна вода без особливої обробки.

Ріки Японії відносно короткі: найдовша з них - Сінано - має довжину всього 367 км. Однак ухил рік крутий; багато потоків скидаються вниз водоспадами, доки не досягають моря. Це спричиняє великі перепади рівня води: так, під час розливів річка Тоне може суперничати з Нілом. Озера в Японії двох типів: мілководні лагунові озера на прибережних низинах і озера тектонічного походження, що утворилися в результаті розломів (озеро Біва) або на місці кратерів вулканів (озеро Товада).

Тектоніка і рельєф

Японські острови утворилися на перетині кількох острівних вулканічних дуг, що обрамляють тихоокеанське узбережжя Азії. Північний острів Хоккайдо знаходиться на перетині дуги, що тягнеться з північного сходу на південний захід, і великої дуги меридіонального простягання, розташованої далі на південь, що включає головний острів країни Хонсю (так звана «дуга Хонсю»).

У південній частині Хонсю відбувається її злиття з двома гілками третьої дуги, яка простягається через Хонсю зі сходу на захід, причому її північне відгалуження (гілка Цусіма) знаходиться на північ від Японського Внутрішнього моря, а південна (гілка Сікоку) - південніше. Японське Внутрішнє море являє собою область опускання, а його численні острови - найбільш високі фрагменти зануреного блоку суші. Найпівденніший острів Кюсю знаходиться на перетині дуги, що тягнеться зі сходу на захід, і четвертої дуги, наступної з північного сходу на південний захід на островах Рюкю і Тайвань. Всі ці острівні дуги приурочені до нестабільної Тихоокеанської геосинклінальної області, де і на даний час відбуваються процеси горотворення. Часті землетруси вказують на рухи земної кори.

Сейсмографи зазвичай реєструють до 1500 землетрусів на рік, але на поверхні відчувається приблизно чверть із них. Найбільш потужні землетруси повторюються з періодичністю від 10 до 30 років. Крім того, для Японських островів характерні цунамі - величезні хвилі руйнівної сили висотою до 10 м, що утворюються в результаті підводних землетрусів і обрушуються на східне узбережжя країни. Протягом мільйонів років неодноразово відбувалися коливання земної кори.

У результаті одні її блоки піднімалися, а інші - опускалися. Ці тектонічні рухи почасти визначили різноманітність рельєфу Японії, і там, де відбувалися вертикальні зрушення, на поверхні часто простежуються розломи у вигляді різких перегинів на кордонах низовин і височин. З рухами земної кори пов'язана інтенсивна вулканічна діяльність на Японських островах. Всього в Японії налічується приблизно 200 вулканів, з них близько 40 - діючі. Деякі високі гори Японії є вулканами, найвища з них - вулкан Фудзіяма (3776 м). Поблизу як діючих, так і вимерлих вулканів зустрічаються гарячі джерела.

Гори - характерна риса Японського архіпелагу, вони вкривають 71% суші, і лише окремі ділянки вздовж узбережжя або русел великих рік - рівнини і низовини, що облямовують гірські системи. Якщо рахувати вистоу гір Японії із дна западини Японського моря, острови сягають у висоту 10-14 тис. м, піднімаючись над рівнем океану на 3 км і вище (16 вершин мають висоту понад 3000 м, 532 - понад 2000 м).

У рельєфі переважають низькі і середньовисотні гори, витягнуті практично меридіональна, хоча для окремих районів острова Кюсю характерне заплутане, лабіринтове розташування хребтів. Майже 75% схилів мають крутизну більше 15 ° і настільки сильно розчленовані, що виключені з господарського користування. У ландшафтах країни переважають незграбні і загострені форми рельєфу, проте на півдні Хонсю і на Кюсю рельєф згладжений, ще більш плавні обриси мають прибережні райони о. Хоккайдо.

Велика частина найвищих гір Японії розташована на острові Хонсю. Найвідоміше гірське утворення Японії називається Японські Альпи і складається з трьох відособлених рівнобіжних хребтів. Вершини Японських Альп піднімаються на висоту 3000 м над рівнем моря. Для цих гір характерні зазубрені гострі гребені, гострі вершини розділені глибокими, до 2 км, річковими ущелинами, льодовиковими долинами.

Найвідоміша гора Японії - Фудзіяма, найвища гора Японії, яка виникла в районі багатовікової вулканічної активності, у результаті нашарування декількох стародавніх вулканів. Висота гори Фудзі - 3776 м, що робить її найвищою вершиною Японії. Значна частина гірських вершин Японії - вулкани, їх тут нараховується близько 200,67 вважаються «живими» (діючими або сплячими). Серед вулканів особливо активні Асама, Міхараяма, Асосан і Сакурадзіма.

Рівнинні і низинні області займають приблизно чверть усієї території Японії. Вони розташовані окремими ділянками вздовж узбережжя та у долинах річок. Це переважно берегові алювіальні низовини, ширина яких коливається від кількох кілометрів до 150-160 км, а також естуарні дельти.

Найбільшу площу займають рівнини Канто навколо Токіо на тихоокеанському узбережжі Хонсю (12950 кв. Км); Ісікарі на заході Хоккайдо (2100 кв. км); Етіго на західному узбережжі північного Хонсю в гирлі річки Сінано (1800 кв. км); Нобі навколо Нагоя на тихоокеанському узбережжі Хонсю (1800 кв. Км); Кітакамі на північ від Сендай на тихоокеанському узбережжі північного Хонсю (1200 кв. км); Сеттсю навколо Осаки у східного краю Внутрішнього Японського моря (1240 кв. Км); Цукюсі навколо Куруме на північно-заході Кюсю (1190 кв. км).

Інші ділянки рівнин приурочені до витягнутих вузьких міжгірських котловин у внутрішніх районах країни, наприклад на півночі о. Хонсю, і навколо озерних западин в центральній частині того ж острова, серед яких особливо виділяється тектонічна западина оз. Біва, найбільшого прісноводного озера Японії. Невеликі низовини зустрічаються також у внутрішніх районах островів Хоккайдо і Кюсю.

У рівнинних районах Японії розташовуються найбільші міста і промислові зони країни, проживає основна частина населення. Низовини густо порізані ріками та ярами, зрошувальними каналами і дамбами. Берегові низовини утворювалися з продуктів руйнування внутрішніх гірських масивів. Між алювіальними рівнинами і горами розташовуються четвертинні тераси, прорізані численними річковими долинами. Тераси утворюють кілька ярусів і свідчать про кількаразові вертикальні підняття прибережних ділянок суші. Багато найнижчих терас утворені піднятими (до 20 м) кораловими рифами, що оточують всі острови Рюкю.

Береги Японії відрізняються значною розчленованістю. На кожний квадратний кілометр японської території припадає удвічі більша берегової лінії, ніж в Англії. Загальна протяжність берегової лінії Японських островів біля 30 тис. км.

Оскільки основна частина населення Японії зосереджена на найбільш великих приморських низовинах, береги відіграють у житті японців значну роль. Деякі нерівності берегової лінії є результатом процесів складкоутворення і занурення брил земної кори перпендикулярно до берега, а більш рівні ділянки іноді є самі площині ковзання. Найбільшою розчленованістю характеризуються тихоокеанське узбережжя північного і північно-західного Хонсю, береги Внутрішнього Японського моря і західного Кюсю. У цілому на о. Хонсю узбережжі, звернене в бік Японського моря, більше рівне і пологе, ніж тихоокеанське.

Береги о. Хоккайдо переважно вирівняні і місцями обрамлені серією морських терас (дві нижні - одна висотою кілька метрів над рівнем моря і інша 20-100 м над рівнем моря - плоскі, а третя висотою 100-200 м над рівнем моря, сильно горбиста), де-не-де виражені берегові уступи, а місцями розвинені пляжі і гряди дюн. На узбережжі Японії багато невеликих, але зручних природних гаваней, а також кілька великих. Іноді гавані обмежені кручами або облямовані вузькою смугою алювіальних дельтових рівнин.

Природні катаклізми

Десять процентів світової вулканічної активності на початку 1990-х було зареєстровано в Японії. До 1500 землетрусів на рік, магнітудою від 4 до 6 балів не являється чимось незвичайним. Невеликі землетруси відбуваються кожний день в різних частинах світу. Сейсмічність Японського архіпелагу пов'язана з активністю сейсмофокальних зон, що виходять на поверхню дна в Курило-Камчатському, Японському, Нанкай та Ідэу-Бонінському жолобах.

Найпотужніші землетруси повторюються з періодичністю від 10 до 30 років. Максимальна магнітуда землетрусів - понад 8. Як правило, вони викликають цунамі, з підйомом води на березі до 10-20 м. Такі події в різних місцях Тихоокеанського узбережжя Японії траплялися 684, 869, 887, 1096, 1099, 1351, 1498, 1611, 1703, 1707, 1854 (двічі), 1896, 1933, 1944, 1946 і 1952 роках. Один з найпотужніших землетрусів відбувся 11 березня 2011 року силою у 8.8 балів за шкалою Ріхтера, так званий тохокуський землетрус. Епіцентром землетрусу була точка в морі Санріку на глибині 24.4 км, складовій Тихого океану на відстані 130 км від півострова Ошикава, регіон Тохоку. Початково називався Землетрус Санріку. Згідно з даними поліції Японії, щонайменше 2000 осіб потонули тільки в префектурі Міяґі, і близько 10000 пропали безвісти в результаті землетрусу і наступного за ним цунамі. Тільки в Сендаї загинуло щонайменше 200-300 осіб. Корабель з 80 портовими вантажниками змито зі стоянки корабельні, коли цунамі вдарило по північно-східному узбережжю Японії.

Також цей землетрус спричинив велику техногенну катастрофу «Аварія на першій Фукусімській АЕС» радіаційна аварія, яка за заявою японських авторитетних осіб має 7-й рівень за шкалою INES, з локальними наслідками.

Размещено на Allbest.ru