Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій

Енергійна біогеохімічна міграція та накопичення елементів відбуваються також в лучних та лучно-болотних ландшафтах на карбонатних породах з лучними та лучно-чорноземними глейовими грунтами лісостепової та північної частини степової зони Ca-CO3Н-Fe, Н-СаН-Fe та Са-NaН-Fe-класів (заплави річок та балок), чому сприяють процеси інтенсивного розкладу органічних залишків, збагачення грунтів і грунтових вод на кальцій, процеси карбонатного оглеєння (низька міграційна здатність заліза та висока - марганцю).

У ландшафтах інших класів фізико-хімічна та біогеохімічна міграція або уповільнена (широколистяно-лісові ландшафти Н-Са-класу та лучні ландшафти Ca-Na-класу), або низька (лучно-різно-травні ландшафти Са-класу). У степових ландшафтів Ca-Mg CO3-класу півдня Подільської, Придніпровської, Приазовської височин та Причорноморської низовини, частково Донецької височини, збагачених карбонатами кальцію й магнію, з високим вмістом гумусу й мулистої фракції низьку міграційну здатність мають Fe, Cr, Sn та інших катіоногенні елементи, а Mo, U та інших аніоногенні елементів є активними мігрантами.

Уповільнена міграція катіоногенних елементів спостерігається і в лучних ландшафтах Ca-NaCl,SO4-HCO3 та Ca-NaCl-SO4-класів галофітних терас і заплав з лучними солонцями та солончаками, які зустрічаються в південно-степовій частині Причорномор`я, в Присивашші, на південному та південно-східному узбережжі Кримського півострова, на високих заплавах лівобережних приток Дніпра в степовій і лісостеповій зонах.

Водночас, у широколистяно-лісових ландшафтах Н-Са-класу при значній біогенній акумуляції S, P, Ca, K, Mg, Mn, багатьох мікроелементів (B, Ni, As, Be, Co, Zn, Cd, Sn, Pb та ін.), коефіцієн-ти концентрації яких в різних типах ландшафтів Н-Са-класу більше одиниці, за рахунок сильної дренованості спостерігається енергійна механічна міграція.

Нейтральна, слабколужна та лужна реакція грунтів лучно-різнотравних ландшафтів Са-класу та лучних ландшафтів Ca-Na-класу, насиченість їх вбирного комплексу кальцієм спричиняють незначну міграційну здатність Cu, Pb, Mo, Zn, які майже не виносяться з грунтів. Збагачення грунтів гумусовими, переважно гуміновими, речовинами, високий вміст гумусу (3.0-3.5% до 7% і більше) призводять до уповільнення всіх видів міграції та накопичення елементів, у тому числі техногенного походження.

Отже, активність міграції катіоногенних елементів зменшується, а аніоногенних елементів збільшується з півночі на південь, що пов`язано із зміною кислотності середовища міграції з кислого на сильно лужне. За умов нейтральної, слабколужної та лужної реакції грунтів всі види міграції уповільнюються. Активність водної міграції елементів зменшується при збільшенні вмісту мулуватих часточок, гумусу та глинистих мінералів та зменшенні кількості опадів. Зміна кислотності середовища, гранулометричного та мінералогічного складу, вмісту гумусу грунтів, розподіл атмосферних опадів, умови грунтового зволоження мають переважно зональний характер. Тому зональні фактори міграції елементів, в тому числі техногенного походження, відіграють провідну роль у просторовій диференціації ландшафтно-геохімічної структури території України, що позначається і на формуванні її екологічного стану.

Ландшафтно-геохімічні особливості території України, ступінь економічного освоєння та господарська спеціалізація - головні чинники регіональних відмін забрудненості території, екологічного стану території та його небезпечності для живих організмів. Саме вони покладені в основу геоекологічного районування території України (Малишева, Потапенко, Шищенко, 1994), на якій виділені територіальні системи трьох ієрархічних рівнів: геоекологічний район, регіон, округ.

Геоекологічний район - територіальна система низового ієрархічного рангу, відносно однорідна за всіма визначеними геоекологічними параметрами, є найменшим таксоном геоекологічного районування. Геоекологічний регіон - територіальна геоекологічна система більш високого ієрархічного рівня, об'єднує геоекологічні райони за спільністю видів природокористування, антропогенного навантаження, у тому числі. хімічного й радіаційного забруднення ландшафтів, стану природного середовища. Геоекологічні регіони України об'єднуються в чотири геоекологічні округи, які виділяються за панівними екологічними проблемами (обумовленими передусім транскордонним перенесенням забруднюючих речовин), за антропогенним навантаженням, зонально-провінціальними фізико-географічними умовами та екологічним станом території. Поза системою районів виділені специфічні геоекологічні одиниці: 30-ти кілометрова зона Чорнобильської АЕС, міста Київ, Харків, Львів, Одеса, Севастополь. Зазначені територіальні утворення за всіма геоекологічними параметрами значною мірою відрізняються від оточуючих їх геоекологічних районів, але входять у відповідний регіон та округ. Таким чином, на схемі геоекологічного районування України виділені чотири округи (Центральний, Східний, Західний, Південний), 16 геоекологічних регіонів (Північний, Центральний, Лівобережно-Дніпровський, Північно-Східний, Східний, Донецько-Придніпровський, Північно-Західний, Прикарпатський, Подільський, Карпатський, Закарпатський, Бузько-Дніпровський, Приморський, Присиваський, Кримський Центральний, Кримський Південний), 56 геоекологічних районів. Легенда схеми геоекологічного районування складається з двох частин: переліку територіальних геоекологічних одиниць та характеристик стану природного середовища України, використання деяких природних ресурсів, антропогенного навантаження та захворюваності населення.

Основне техногенне навантаження на ландшафти спричиняється сільськогосподарським виробництвом, внаслідок чого майже повсюдно спостерігається деградація грунтів. Значна розораність території України (35-60% в Поліссі, 75-85% в лісостепній та 90-95% в степовій зонах) посилює площинну і лінійну ерозію, інтенсифікує яружну діяльність, приводить до зниження родючості грунтів, до зменшення площі сільськогосподарських земель. Тільки в Поліссі щорічні втрати гумусового шару становлять близько 5 млн. т. В зонах впливу промислових підприємств спостерігається забруднення міських та рекреаційних територій, сільськогосподарських земель, водойм і річок, повітря промисловими токсикантами. Найбільша концентрація забруднень спостерігається в 3-30 км від джерел забруднення. Найзабрудненішими є промислові центри Донецько-Придніпровського регіону. Особливо небезпечним є забруднення повітря канцерогенними речовинами. Основні забруднювачі повітря - підприємства металургії (30,7%), енергетики (28,9), вугільної (17,2) та нафтохімічної промисловості (5%), автотранспорт. Після аварії на Чорнобильській АЕС виникла ще одна проблема - радіаційне забруднення майже третини території України.

Отже, просторова диференціація екологічного стану території України - результат регіональної спеціалізації природокористування, забруднення та природних умов, передусім ландшафтно-геохімічних.

Ландшафтно-геохімічний аналіз й оцінка екологічного стану територій

Райони, під час досліджень яких була розроблена та пройшла апробацію методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій, мають різне функціональне призначення, а тому відрізняються і за видами, і за ступенем техногенного навантаження. Проте при всіх відмінностях природних умов, природокористування, техногенного навантаження простежуються певні закономірності у формуванні полів первинного й вторинного забруднення та екологічного стану територій, а тому й алгоритм ландшафтно-геохімічної оцінки екологічного стану територій залишається незмінним. Змінюються лише певні акценти при проведенні досліджень.

Так, при ландшафтно-геохімічних дослідженнях в зонах впливу АЕС особлива увага приділяється: 1) оцінці й прогнозу перерозподілу забруднень та змін екологічного стану за різними “сценаріями” аварійних ситуацій; 2) специфічності складу радіоактивних речовин; 3) різноманітності форм Чорнобильських випадінь та особливостям їх трансформації; 4) енергетичному характеру радіоактивного забруднення (про що свідчить мізерна кількість радіоактивних речовин у навколишньому середовищі навіть після аварії на ЧАЕС). Ландшафтно-геохімічні дослідження інших промислових зон, агроландшафтів, міських і рекреаційних територій спрямовані на оцінку відповідності територій як середовища життєдіяльності людини геохімічним стандартам довкілля, стану ресурсного потенціалу, впливу одних природокористувачів на інші тощо.

Шляхи надходження забруднюючих речовин впливають на формування поля первинного забруднення: у промислових зонах, в тому числі зонах впливу АЕС, на територіях міст вони виникають внаслідок викидів, скидів, складування та захоронення відходів; в агроландшафтах - внаслідок внесення добрив та використання засобів захисту рослин від шкідників, зрошення забрудненими водами, глобального та регіонального перенесення забруднюючих речовин з повітряними потоками. Так, ландшафтно-геохімічні та гідрохімічні дослідження в басейнах річок Бутеня і Богуславка (Богуславський полігон), які знаходяться поза зонами промислового впливу (в радіусі 10 км не має великих промислових об`єктів, найближчі промислові центри - Черкаси, Біла Церква знаходяться на відстані 50-100 км) показали, що з атмосферними опадами в агрогеосистеми надходять забруднюючі речовини (Fe, Mn, Zn, Cu, Pb, Ni, Co, Cd) в розчинній та аерозольній формах (Осадчий, 1990, 1995). На 1 кмІ території Богуславського полігону в середньому за рік надходить - кг: Fe - 283,0, Mn - 23,7, Zn - 54,2, Cu - 27,1, Pb - 12,0, Ni - 13,7. Найбільший інтерес становлять розчинні форми тих елементів, які доступні рослинам. Модулі надходження розчинних форм металів з атмосферними опадами в середньому за рік становлять - кг/км²: Fe - 32,0, Mn - 10,1, Zn - 29,5, Cu - 8,5, Pb - 3,5, Ni - 2,7. Надходження забруднюючих речовин спричиняє зміну геохімічного фону території Богуславського полігону: кларк концентрації Mn та Pb як і K, Ca, Cd більше одиниці.

При розташуванні сільськогосподарських земель у зонах промислового впливу їх екологічний стан формується в результаті надходження забруднюючих речовин за всіма можливими шляхами.

Водночас спостерігаються певні закономірності у формуванні первинного і вторинного полів забруднення на територіях різного функціонального призначення. Це стосується передусім зменшення концентрації забруднюючих речовин з віддаленням від джерела забруднення. Так, дослідження в районах впливу АЕС та Трипільської ДРЕС показали, що за умов нормальної роботи АЕС максимальні концентрації радіоактивних забруднень - поблизу джерела викидів, на відстані в середньому - до 5 км, а найбільш високі концентрації техногенних елементів, які надходять від Трипільської ДРЕС спостерігаються на відстані у 2-4 км від ударних схилів плато.

Формування первинного і вторинного поля забруднення відбувається за однаковими закономірностями незалежно від функціонального призначення території. Найбільш важливими факторами, які впливають на первинний розподіл забруднень є метеорологічні умови на момент викидів, орографічні особливості та особливості рослинного покриву. Так, в районі впливу і Трипільської ДРЕС, і Чорнобильської АЕС відповідно до напрямків панівних вітрів з найбільшою ймовірністю слід очікувати осадження забруднень на сході і південному сході від станції при майже концентричному випадінні забруднень за всіма іншими румбами. Орографічні особливості зони впливу Трипільської ДРЕС відбиваються також на формуванні первинного поля забруднення: найбільш високі концентрації техногенних елементів спостерігаються на відстані у 2-4 км від ударних схилів (Zn), 3-4 км (Co), 10-12 км (Pb), 7-8 км (Cr). Водночас, в зоні впливу ЧАЕС значна роль у формуванні первинного поля забруднення належить рослинному покриву: 1) за умов густого трав`яного покриву в перший поаварійний рік тільки 20% радіоактивних речовин досягли поверхні грунту; 2) найвища щільність забруднення лісових масивів спостерігалася з навітряного боку, на відстані 15-20 висот дерев в глибину лісу щільність забруднення зменшувалася на порядок (Давидчук, 1994); 3) лісова рослинність затримує 50-80% ТРН, з них більшу частину поглинають хвойні ліси (Молчанов та ін., 1970), а листяні породи в 30-кілометровій зоні ЧАЕС становлять 35%, більше третини акумульованих лісовою рослинністю ТРН потрапили на поверхню грунту в перший же поаварійний рік; 4) у перші два роки радіонукліди, сорбовані рослинами, практично не надходять на поверхню грунту, тобто забруднення рослин - аеральне, в наступні роки забруднюючі речовини надходять в рослини за рахунок кореневого поглинання з грунтів.

Більш складним і багатофакторним процесом є формування вторинного поля забруднень, яке залежить від: 1) хімічної форми випадінь, 2) фізико-хімічних властивостей елементів (величини заряду іона, хімічної форми сполук, здатності до адсорбції, комплексоутворення, гідролізу), 3) інтенсивності і шляхів надходження, 4) кліматичних, орографічних, гідрохімічних, гідрогеологічних умов, 5) окисно-відновних та лужно-кислотних умов, 6) інтенсивності біологічних процесів та біогеохімічних циклів міграції, 7) фізико-хімічних властивостей грунтів (гранулометричного, хімічного та мінералогічного складу, вологості, щільності, вмісту і складу гумусу, концентрації і складу грунтових розчинів), а також переважаючих механізмів міграції.

Так, у 30-кілометровій зоні впливу ЧАЕС з 68 видів ландшафтно-геохімічних систем, 58% ЛГС з лісовою рослинністю (6% - хвойно-лісовою, 31% - мішано-лісовою, 21% - широколистяно-лісовою), 13% - лучною, 6% - болотною, що відбилось на формуванні поля первинного забруднення і позначиться на перерозподілі ТРН. ЛГС відносяться до трьох геохімічних класів: H-класу - 48%, H-Fe - 28%, H, H-Fe - 24%. Кислий клас ЛГС сприяє міграції ТРН, а кислий глейовий - їх сорбції. У 74% ЛГС грунти піщаного складу, переважають елювіальні (22%) та елювіально-акумулятивні (28%) ЛГС, тому інфільтраційна складова міграції значно перебільшує стокову. За таких умов мав би відбуватися радіальний перерозподіл ТРН з наступним виносом з внутрішньогрунтовим стоком (там, де локальним водоупором є ілювіальний горизонт). Але за 10 років, що минули після аварії, більша частина ТРН знаходиться у верхньому 10-сантиметровому шарі. Це пояснюється передусім ультрамікроконцентраціями ТРН, для закріплення яких вистачає навіть мулуватої фракції піщаних грунтів та незначної кількості гумусу. Отже, фізико-хімічна міграція ТРН за таких умов уповільнена, а їх перерозподіл слід очікувати з водно-механічними та повітряно-механічними потоками, ймовірність яких буде залежати від інтенсивності та тривалості дощових опадів, умов сніготанення, наявності рослинного покриву та швидкості вітру.

Подібність перерозподілу забруднюючих речовин в зоні впливу Трипільської ДРЕС, агрогеосистемах Богуславського полігону та Качанівського заповідника пояснюється більш-менш однотипними умовами лісостепової зони: домінуванням кислого кальцієвого та кальцієвого класів геосистем, еродованих територій, мінералів з високим вмістом монтморилоніту та вермикуліту, грунтів легкосуглинкового складу з нейтральною та слабколужною реакцією. В таких умовах формуються площинні сорбційні бар'єри, на яких закріплюються забруднюючі речовини. В цілому при сприянні ландшафтно-морфологічної структури території перерозподілу хімічних елементів з поверхневим стоком (60-75% ЛГС схилів) ландшафтно-геохімічні умови забезпечують зворотній механізм - фіксацію та акумуляцію елементів як на радіальних, так і на латеральних ландшафтно-геохимических бар`єрах.

У Чорнобильській зоні з п`яти видів латеральних та радіальних ландшафтно-геохімічних бар`єрів (ЛГБ) - сорбційних, глейових, сорбційно-лужних, сорбційно-глейових, сорбційно-лужних глейових найбільш "сильними" (контрастними, з декількома механізмами фіксації) є сорбційно-лужні глейові ЛГБ, які сформувалися в крайових зонах безстічних депресій, часто заболочених і заторфованих, а також на границях заболочених западин та притерасних знижень, заболочених терас та заплав з негідроморфними геосистемами. На таких бар`єрах акумулюються Ni, Co, U, Cs, S, I, Ca, Mg, Sr.

Хімічні елементи, які надходять до лісостепових геосистем будуть затримуватися і накопичуватися на 6 площинних та 12 лінійних ЛГБ. Найзначнішу роль при цьому будуть відігравати сорбційні, сорбційно-лужні, сорбційно-лужні карбонатні бар`єри. За аналізом ступеня забрудненості територій з`ясовано, що в ЛГС Трипільської зони в найбільшій кількості закріплюються Cr, Pb, Cu, Zn; в ЛГС Богуславського полігону - Cd, Mn, Pb; Качанівського заповідника - Zr, Ti, Co, Cr, Mo, Pb.

Отже, з найбільшою інтенсивністю забруднюючі речовини перерозподіляються внаслідок активного сніготанення та зливових дощів, причому на добре задернованих ділянках горизонтального перерозподілу майже не буває, а на орних землях - воно відбувається найінтенсивніше і переважно з твердим поверхневим стоком. На всіх модельних полігонах перерозподіл забруднюючих речовин може відбуватися також з повітряними потоками (пиловий підйом).

Багатофакторність процесів первинного та вторинного розподілу забруднюючих речовин призводить до нерівномірного забруднення територій, плямистості полів забруднення, про що свідчить аналіз забруднення всіх модельних полігонів.

У найбільших кількостях техногенні елементи концентруються в рослинах, які ростуть в межах геохімічних аномалій, тобто ареали забруднення рослин збігаються з ареалами забруднення грунтів. Так наприклад, в зоні впливу Трипільської ДРЕС основні техногенні елементи, які містяться в рослинах, дублюють спектр забруднення грунтів (V, Pb, Li, Ag, Sr, Co, Ge, Mo, Zn, Cu, Ni, Cr, Gr, Sn, Ba, Sc, Be, P) і корелюють з хімічним складом техногенної асоціації твердих і рідинних відходів станції.

Висновки

1. Вирішенням проблеми ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій є: 1) коректне визначення поняття “екологічний стан” та його параметризація; 2) визначення чинників формування екологічного стану територій, критеріїв його ландшафтно-геохімічної оцінки, системи оцінювальних показників; 3) узгодження понятійного апарату ландшафтознавства та геохімії ландшафтів; 4) розробка алгоритму ландшафтно-геохімічної оцінки екологічного стану територій та екологічно спрямованих методик ландшафтно-геохімічного картографування інвентаризаційного та оцінювального змісту; 5) апробація методик на локальному та регіональному рівнях; 6) обгрунтування системи ландшафтно-геохімічного моніторингу як інформаційної бази для ландшафтно-геохімічної оцінки екологічного стану територій.

Ландшафтно-геохімічний аналіз й оцінка екологічного стану територій грунтуються на ландшафтному, ландшафтно-геохімічному, біогеохімічному та медико-географічному підходах: за ландшафтним підходом визначається просторова та часова організація геосистем територій, структура зв'язків; за ландшафтно-геохімічним - хімічні параметри актуального та фонового стану геосистем, забрудненості території, умови міграції, сорбції, накопичення, самоочищення; за біогеохімічним (екогеохімічним) - реакція живих організмів на зміну геохімічного середовища за схемою "доза-ефект-наслідки"; за медико-географічним - реакція людини на зміну стану навколишнього природного середовища за схемою "доза-ефект-наслідки”.

2. Основні поняття геохімії ландшафтів та базові положення ландшафтно-геохімічної оцінки екологічного стану територій мають грунтуватися на понятійному апараті ландшафтознавства і виходити з того, що: 1) геохімія ландшафтів є науковим напрямком ландшафтознавства; 2) об`єкт досліджень в усіх науках фізико-географічного циклу спільний - географічна оболонка, її структурні підрозділи та компоненти; 3) як науковий напрям, геохімія ландшафту має свій власний предмет досліджень - різні типи ландшафтно-геохімічних структур та міграційних процесів, закономірності просторової диференціації хімічного складу та фізико-хімічних властивостей геосистем (геохімія систем, геохімія процесів, геохімія елементів); 4) територіальні одиниці досліджень, які є структурними складовими географічної оболонки, в ландшафтознавстві та в геохімії ландшафтів однакові.

Геохімічне спряження, геохімічна катена, елементарна каскадна геохімічна система - тотожні поняття.

Геохімічний ландшафт та географічний ландшафт виділяються за однаковими ознаками, відміни виникають на предметному рівні - в геохімії ландшафту територіальні одиниці вивчаються с точки зору їх хімічного складу, фізико-хімічних властивостей та міграції елементів між компонентами (міжкомпонентний обмін) та між ЛГС (міжсистемний, або територіальний обмін).

До класифікації геосистем за умовами водної міграції слід ввести такі таксони, як акумулятивні ЛГС (де майже не відбувається виносу речовин), транзитні (з переважаючим виносом речовин), гідроморфні (з високим рівнем грунтових вод і як наслідок - з перезволоженням грунтів).

Внаслідок первинного і вторинного розподілу забруднюючих речовин формуються техногенні геохімічні аномалії. Наявність техногенних аномалій, величина техногенного впливу на навколишнє природне середовище встановлюється передусім за даними вмісту техногенних речовин у поверхневому шарі грунтів та в донних відкладах у порівнянні з їх природними фоновими концентраціями. Найдоцільніше при цьому користуватися такими показниками, як кларк концентрації, відношення актуальної концентрації до ГДК, комплексний показник забрудненості (за сумою відношень вмісту хімічних елементів до їх ГДК, поділеному на кількість хімічних елементів). Появу техногенних геохімічних аномалій можна розглядати як результуючу між техногенних впливом і геохімічною стійкістю геосистем до техногенезу.

Стійкість геосистем, за всіх інших умов, пов`язана з їх здатністю до самоочищення. Під здатністю ЛГС до самоочищення пропонуємо розуміти системну властивість, обумовлену ландшафтно-геохімічною структурою (елементно-компонентною, каскадною, міграційною, бар`єрною) та фізико-хімічними властивостями компонентів ЛГС, які забезпечують сукупність фізичних, хімічних і біохімічних процесів, спрямованих на розклад, детоксикацію, утилізацію та виведення забруднюючих речовин за межі ЛГС, які зазнають техногенного впливу.

Критеріями оцінки екологічного стану територій за ландшафтно-геохімічним підходом є показники фонового (кларкового) та порогового вмісту хімічних елементів в абіотичних компонентах геосистем, за біогеохімічним підходом - показники порогового вмісту хімічних елементів у навколишньому середовищі, які викликають незворотні зміни в живих організмах, за медико-географічним підходом - показники порогового вмісту хімічних елементів у навколишньому середовищі, які відбиваються на здоров`ї людини (викликають певні захворювання).

Ландшафтно-геохімічна оцінка екологічного стану територій не може описуватися одним показником. Система показників має використовуватися на різних етапах ландшафтно-геохімічної оцінки екологічного стану територій.

3. Ландшафтно-геохімічна оцінка екологічного стану територій - система методів, спрямованих на визначення величини впливу просторово диференційованого геохімічного середовища на людину (живі організми). Складовими такої оцінки є: інвентаризація ландшафтно-геохімічних структур, структури природокористування та розселення, джерел забруднення, структури забруднення, вмісту токсичних елементів у компонентах геосистем, факторів формування первинного та вторинного полів забруднення, здоров`я людини (або стану інших біоіндикаторів); аналіз ландшафтної та ландшафтно-геохімічної організації території, господарської структури, факторів первинного та вторинного забруднення, просторових особливостей впливу геохімічного середовища на живі організми; оцінка ступеня забруднення території, геосистем за умовами формування первинного і вторинного полів забруднення, екологічного стану території.

На етапі інвентаризації доцільно виділяти чотири типи ландшафтно-геохімічних структур: 1-елементно-компо-нентних, які моделюються на традиційних ландшафтно-геохімічних картах, 2-каскадних - на картах ландшафтно-геохімічних арен та спряжень (катен), 3-міграційних - на картах першого або другого типу структур з класифікацією міграційних потоків та ландшафтно-геохімічних процесів, 4-бар`єрних - на картах ландшафтно-геохімічних бар`єрів.

Запропонована нами методика картографування елементно-компонентних структур спрямована на вирішення екологічних завдань сьогодення. Такі карти складаються на основі ландшафтних, але не дублюють їх легенду, а відбивають просторову диференціацію факторів міграції хімічних елементів (геохімічного фону, фізичних і хімічних властивостей компонентів геосистем), які приймаються за таксоноформуючі фактори і відбиваються у легенді. Найбільш зручною є “матрична” форма легенди ландшафтно-геохімічної карти. По вертикальній осі показуються клас, тип, рід, вид; по горизонтальній - підклас. У клітинах матриці записується ландшафтний індекс. Тип ЛГС визначається за хімічними елементами з кларками концентрації більше одиниці, які записуються у вигляді формули накопичення; клас ЛГС - за типоморфними елементами; підклас - за ємністю катіонного обміну, вмісту гумусу та кислотністю грунтів; рід ЛГС - за співвідношенням монтморилоніту й вермикуліту до польового шпату та кварцу або за наявністю торфу; вид - за вмістом мулуватої фракції у верхньому гумусному горизонті.

Складена за такою методикою ландшафтно-геохімічна карта є базовою як для виділення інших типів ландшафтно-геохімічних структур, так і для побудови оцінювальних геохімічних та екологічних карт.

Екологічний стан території може бути визначений за різницею параметрів актуального стану геосистем та їх середньорічними (середньобагаторічними, фоновими, оптимальними) характеристиками як показниками умов життєдіяльності людини (гомоцентричний підхід) або живих організмів у цілому (біоцентричний підхід).

4. Ландшафти України відносяться до 12 геохімічних класів, основними з яких є кислий (Н-клас), кислий кислий глейовий (Н, Н-Fe), кислий глейовий (Н-Fe), кислий кальцієвий (Н-Са), кальцієвий (Са), кальцієво-магнієвий карбонатний (Ca-Mg CO3), кальцієво-натрієвий (Ca-Na), сольові (Ca-NaCl, SO4-HCO3 та Ca-NaCl-SO4), їх зміна відбувається у широтному напрямку. Ландшафтно-геохімічна структура території України, як і інші системні фізико-географічні утворення, сформувалася під дією зонально-азональних чинників. Геохімічна класифікація ландшафтів та складена ландшафтно-геохімічна карта України у масштабі 1:2500000 є основою для оцінки екологічного стану території. Ландшафтно-геохімічні особливості території України, ступінь економічної освоєності та господарська спеціалізація - головні чинники регіональних відмін забрудненості території, екологічного стану території та його небезпечності для живих організмів. Саме вони покладені в основу геоекологічного районування території України (Малишева, Потапенко, Шищенко, 1994), на якій виділені територіальні системи трьох ієрархічних рівнів: геоекологічний район (56), регіон (16), округ (4).

5. Можливість використання єдиного підходу до оцінки екологічного стану територій та ландшафтно-геохімічного картографування ландшафтно-геохімічних систем будь-якої розмірності підтверджена результатами апробації методики ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій та методики ландшафтно-геохімічного картографування на прикладі зон впливу АЕС, промислових зон, агроландшафтів, міських ландшафтів, рекреаційних зон та України у цілому. Залежно від масштабу картографування змінюється лише детальність геохімічного навантаження, а від функціонального призначення територій - певні акценти оцінки.

6. Ландшафтно-геохімічний моніторинг є невід`ємною складовою системи екологічного моніторингу України і його організаційна, територіальна та функціональна структури грунтуються на спільних принципах. Організаційна структура визначає послідовність, зміст та цільову спрямованість моніторингових досліджень; територіальна - просторову взаємоузгодженість полігонів та пунктів спостережень; функціональна - систему збирання, обробки, узагальнення, зберігання, моделювання та надання керівним органам різних адміністративних рівнів необхідної інформації щодо стану навколишнього природного середовища. Програма ландшафтно-геохімічних досліджень має виконуватися у взаємозв`язку з усіма видами режимних спостережень, бо саме вони дають вихідну інформацію щодо зовнішних факторів міграції хімічних елементів, яка необхідна і для моделювання, і для оцінки, і для прогнозу екологічного стану територій. Локальний рівень моніторингових спостережень - єдине і найбільш інформативне джерело інформації щодо стану геосистем. Узагальнення ж такої інформації можливе на будь-якому рівні: локальному, регіональному, державному, міждержавному, глобальному за допомогою відповідної системи проблемно орієнтованих ландшафтно-геохімічних карт.

Основні публікації по темі дисертації

Монографії

1. Ландшафтно-геохімічна оцінка екологічного стану територій. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1998. - 264 с.

2. Геоэкологические исследования в районах размещения АЭС. - М.: Б.и., 1992. - 83 с. (співавтори: Н.Н. Клюєв, Н.А. Баримова, И.К. Гораньков, Д.І. Люрі, С.Н. Мигалін, Б.С. Філатов).

3. Ландшафтные основы комплексного мониторинга в 30-км зоне АЭС. - Чернобыль: препринт НПО “Припять”, 1992. - 21 с. (співавтори: С.П. Романчук, Ю.В. Щур, С.І. Рибалко, М.І. Проскура, Д.І. Люрі).

Статті

9. Классификация геосистем и структура легенды среднемасштабной ландшафтной карты УССР// Физич. география и геоморфология. -1989. - Вып. 36. - С. (співавтори: С.П. Романчук, Ю.В.Щур)

10. Ландшафтно-екологічне обгрунтування розміщення енергетичних об`єктів //Вісник Київ.ун-ту. Географія. - 1989. - №31. - С. (співавтори: П.Г. Шищенко, С.П.Романчук, Ю.В.Щур).

11. Особенности вторичного распределения загрязнений в лесостепных геосистемах //Физич. география и геоморфология. - 1990. - №37. - С.17-24. (співавтори: К.І. Жебровська, М.І. Проскура, О.Ю. Дмитрук).

12. Ландшафтно-экологический подход к нормированию техногенного воздействия при обосновании размещения АЭС//Ландшафты. Нормы. Нагрузки. - М.: Б.и., 1990. - С. 72-90.

13. Ландшафтно-геохимическое прогнозирование перераспределения загрязнений в зоне влияния энергетических объектов // Физич. география и геоморфология. - 1991. - №38. - С.50-60.

14. Методика ландшафтно-екологiчної оцiнки стану мiського середовища //Вiсник КДУ. -сер. Географія. - 1993 - вип. 40 - С. 29-37. (співавтор: Т.В. Сергеєва).

15. Антропогенний вплив на довкілля// Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.: Б.в., 1993. - С.32-47. (співавтори: Н.М. Михайленко, В.Г. Потапенко).

16. Якість навколишнього природного середовища і стан природних ресурсів// Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.: Б.в., 1993. - С. 51-71. (співавтори: А. Павлюк, С. Кубланов, В. Почтаренко, М. Косолап та ін.).

17. Регіональні, національні й глобальні екологічні проблеми// Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.: Б.в., 1993. - С.162-194.(співавтори: А. Павлюк, І. Яковлев, Е. Соболевський та ін.).

18. Обгрунтування необхідності екологічної реформи в Україні// Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.: Б.в., 1993. - С.248-252 (співавтори: С. Романчук, Я. Мовчан, В. Семічаєвський та ін.).

19. Висновки// Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.: Б.в., 1993. - С. 270-278. (співавтори: С. Романчук, Я. Мовчан, В. Семічаєвський та ін.).

20. Региональные проблемы природопользования и экологическое состояние территории Украины // Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития. - Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1994.- С.279-299. (співавтори: П.Г. Шищенко, В.Г. Потапенко).

21. До питання генези та типології лісостепових ландшафтів України //Ойкумена. - 1995. - №1-2. - С. 74-79. (співавтори: С.П. Романчук, Ю.В. Щур).

22. Принципи і методика геоекологічного районування території України //Вісник Київського ун-ту. - Сер. Географія. - вип. 41. - 1995. - С.3-13 (співавтори: П.Г. Шищенко, В.Г. Потапенко)

23. Landscape-geochemical research and its application in environmental management//Landscape research and its application in environmental management. - Warsaw, 1994. - P. 94-100.

24. Landscape geochemical estimation of city ecological state // Landscape Transformation in Europe: practical and theoretical aspects. - Warsaw, 1998. - P. 287-299 (співавтори: Дмитрук О., Шмурак А., Шумило В.).

Размещено на Allbest.ru