Чорногора: природні умови та природні заповідники

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка

Кафедра географії та геоекології

Доповідь

на тему: "Чорногора: природні умови та природні заповідники"

Виконала: студентка 21 групи

природничо-географічного факультету

Борисова Анастасія

Перевірив: доцент кафедри географії та геоекології

Домаранський Андрій Олександрович

Кіровоград - 2011

Чорногора - найвища гірська група в Українських Карпатах

На східних частинах Полонинського Бескиду; головний хребет простягається на довжину близько 40 км між річками Чорною Тисою (на заході) і Чорним Черемошем (на сході). Чорногора збудована з твердого пісковика з вкладками маловідпірних лупаків (сланців).

Чорногора - це двадцятикілометровий хребет висотою біля 2000м (5 вершин), що займає панівне становище на величезному просторі Українських Карпат. Як об'єкт туризму Чорногора представляє значний інтерес. Чорногора починається над селищем Ясіня на Закарпатті вершиною Петрос (2020,2 м), на 6 км віддаленою від першої і найвищої вершини головного хребта Чорногори - Говерли (2060,8 м). Між цими вершинами є зниження (до 1550 м). через це Петрос здається навіть вищим від Говерли. Головний хребет тягнеться з північного заходу на південний схід і характеризується хвилястою лінією вершин, розділених між собою неглибокими сідлами, що ніде не сходять нижче 1750м. Цими вершинами є Говерла (2060,8 м), Брескул (1911,5 м), Пожижевська (1822,2 м) Данциж (1848,5 м), Туркул (1933,2 м), Ребра (2001,1 м), Гутин-Томнатик (2016,4 м), Бребенескул (2035,8 м), Менчул (1998,4 м), Смотрич (1894,0 м) і Чорна Гора [Піп Іван] (2028,5 м).

Гора Бребенескул - одна з найвищих вершин Українських Карпат, яка входить до складу чорногірського хребта. Висота гори - 2032 м. Розташована на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей. Поверхня куляста. На схилах чітко видно давньольодовикові форми рельєфу, сліди вивітрювання. Рослинність гори - альпійська і субальпійська, характерні кам'яні розсипи.

Гора Брецкул - також входить в чорногірський масив. Висота 1911 м. Розташована на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей. Поверхня куляста. В основному кам'янистий рельєф, покритий альпійською і субальпійською рослинністю.

Гора Говерла - найвища вершина Українських Карпат і усієї України, знаходиться на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей в чорногірському масиві. Висота - 2061 м. Має конусоподібну форму. На схилах сліди плейстоценового зледеніння, каменепади. Іноді трапляється снігова лавина. Покрита альпійськими лугами, кущами. Місцями зустрічаються кам'яні розсипи. Біля підніжжя гори одна з приток ріки Лозина, водоспад. Знаходиться в межах зони Карпатського заповідника, що охороняється.

Гора Гутин Томнатик - одна з найвищих гір України, розташована в Закарпатській області в межах Чорногірського хребта. Висота - 2016 м. Зустрічаються льодовикові форми рельєфу. У районі північно-східного підніжжя розташовано озеро Бребенескул. Гора покрита альпійською і субальпійською рослинністю. Величезна кількість рідкісних і реліктових видів рослин.

Гора Петрос - одна з найвищих вершин чорногірського хребта, знаходиться на північно-західному кінці хребта між гір Шешул і Говерла в Закарпатській області. Висота - 2020 м. Західні схили круті, з кам'янистими осипами, північні і північно-східні - скелясті. Покрита субальпійською рослинністю. Поширені кущі і ялинові ліси. Часто сходить лавина. Популярний об'єкт туризму, є туристична база на східних схилах.

Гора Петросул - вершина в північно-східній частині масиву Чорногора, в Закарпатській області, висота 1855 м. знаходиться поряд з г. Петрос. Має асиметричну форму, північно-західний схил пологий, північно-східний, - обривистий. Популярний об'єкт туризму.

Гора Піп-Іван - одна з найвищих вершин хребта Чорногора, висота - 2022 м, знаходиться на північному сході хребта на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей. Має пірамідальну форму. На вершині - кам'яні розсипи. Є давньольодовикові форми рельєфу. Покрита субальпійською рослинністю. Поширені кущі і ялинові ліси. Свою назву гора дістала від скелі на вершині, яка нагадувала попа в рясі. Зараз на цьому місці безформенна купа каменів. На вершині - розвалини польської обсерваторії початку століття. Об'єкт туризму.

Полонина Пожижевска - безліса поверхня відрогу г. Пожижевска, (1822 м) на Чорногорі, у межах Закарпатської області. Розташована на висотах 1382-1822 м. Площа близько 15 га. Покрита субальпійською рослинністю, верхня межа лісу на висоті 1200-1325 м. На висоті 1429 м. розташована діюча метеостанція. Також є сніголавинна станція і стаціонар інституту ботаніки АН України ім. Н.Г. Холодного. Знаходиться в межах Карпатського національного парку.

Гора Ребра - одна з найвищих (2001 м) вершин Українських Карпат, в центральній частині хребта Чорногора, на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей. Південні схили пологі, покриті травою, і круті схили, покриті криволіссям. Північні схили круті і скелясті. Тут ростуть деякі види рослин, занесені в Червону Книгу України, - сосна кедрова, ломикамень моховидний і інші...

Гора Туркул - вершина гірського масиву Чорногора (1933 м), розташована на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей. Вершина трикутна, у верхній частині південних і південно-східних схилів - кам'яні розсипи, на сході - форми вивітрювання гірських порід. Рослинність трав'яна, нижче криволісся з ялиною сибірською, сосною гірською. Розташовується урочище Козли і озеро Несамовите. Район туризму.

На краєвид Чорногори більше, ніж в інших частинах Карпат, вплинуло зледеніння. У далекому минулому межа вічного снігу лежала на висоті 1300-1400 м і в приджерельних частинах потоків утворилися короткі льодовики (в долині Прута льодовик сягав до висоти 1000 м і був завдовжки на 6,5 км). Слідами колишнього зледеніння є польодовикові котли (кари) зі стрімкими, часто скельними узбіччями і широкими днами, в них південні схили швидко сходять вниз у глибокі долини, а на північному боці майже від кожної вершини відходять поперечні бокові хребти з лагідним схилом і стрімкими боковими стінами.

Прикладом є котел Данциша з двома рядами кінчастих Козлів, що лежать зубатими пилами, які один із перших дослідників порівняв з місячними горами. Котловина ця розташована в самій середині Чорногори. Також іноді виповнені озера (найбільше під Гутин Томнатиком - озеро Бребенескул) або торфовища, нерівномірний спад долин (іноді водоспади, напр., Прута), бічні й кінцеві морени тощо.

Важливим метеорологічним показником на будь-якій території є тривалість сонячного сяйва (ТСС). В Чорногорі при дослідженні ТСС враховують ступінь закритості горизонту (небосхилу), який залежить від положення на лінії горизонту точок сходу і заходу сонця. Залежно від напрямку річкових долин прилеглі схили отримують різну кількість прямих сонячних променів. Найменші значення ТСС (30-46 год) спостерігаються в грудні, що пояснюється найменшою тривалістю світлового дня і найбільшою хмарністю порівняно з рівнинними ландшафтами. Найбільші суми ТСС взимку спостерігаються у високогір'ї (вершина Піп Іван). З січня ТСС поступово збільшується по всій території, максимум припадає на липень (160-250 год). На просторовий розподіл температури повітря істотно впливають не лише особливості атмосферної циркуляції, а й рельєф місцевості. Найнижча пересічна місячна температура повітря спостерігається в січні. У Чорногорі вона досягає майже -7 °С. Найтепліший місяць - липень. На висоті 1500-1600м його пересічна температура становить 14 °С. На більших висотах вона нижча. З вересня починається її помітне зниження. У листопаді температура повітря у високогірних районах стає мінусовою (г. Піп Іван - -0,5 °С). По кількості опадів і по умовах випаровування Чорногірський масив належить до зони стійкого зволоження, а найбільш високі ділянки - до зони надмірного зволоження. У розподілі опадів головну роль відіграє рельєф. Річна сума опадів коливається в межах 1000-1500 мм.

Літо - прохолодне, вологе. Саме на літній період і припадає більша частина дощів. Ясних сонячних днів мало, однак в окремі погідні дні температура може досягти 28-30 °С.

Восени температура падає і зменшується кількість опадів. Погода тримається ясна і сонячна. Однак у вересні починаються заморозки.

Зима досить тривала - 5-6 місяців. Сніговий покрив з'являється вже в листопаді і сходить в березні-квітні, а в котловинах та карах - травень-червень. Чим більша висота над рівнем моря та залежно від експозиції, тим довше там лежить сніг. Середня висота снігу в горах становить один метр. В окремих місцях утворюються замети висотою до десяти метрів. Навесні такі снігові маси дуже довго тануть, залягаючи у вигляді сніжників, які займають улоговини та пониження у рельєфі. Зникають вони, як правило, лише в червні-липні. Весна починається у травні червні. Погода в цю пору року, як правило, нестійка, теплі сонячні дні часто змінюються похолоданням, приморозками, часто бувають снігопади.

Важливу роль в утворенні клімату відіграють вітри. Середня швидкість вітру в міжгірських долинах не перевищує п'яти метрів на секунду, а високо в горах - 10-15. Однак в окремі дні швидкість вітру сягає 40 м/с.

Значний діапазон абсолютних висот зумовлює різний клімат в залежності від висоти над рівнем моря. В Чорногорі виділяють такі висотні термічні зони: прохолодну (850-1200 м н.р.м.); помірно-холодну (1200-1500 м н.р.м.) та холодну (1500-2061 м н.рм.).

Незважаючи на значні антропогенні зміни (вирубування лісів, спасання полонин) в структурі рослинного покрову Чорногори, дослідники (М. Голубець, К. Малиновський) виділяють в Українських Карпатах і на Чорногорі зокрема п'ять поясів рослинності: передгірських дубових лісів (виражений лише в Закарпатті), букових лісів, соснових лісів, субальпійський та альпійський. Чорногорі, в основному, притаманні три останні.

Зазвичай чорногорський ліс - хвойний, досягає висоти 1400 м, після чого починається пояс полонин. Максимальне підняття хвойного лісу - на Шурині - 1670 м та Гомулі - 1625 м. Тільки де-не-де перехід між поясом соснових лісів та субльпійським поясом, що характеризується наявністю кущів, на Чорногорі становить косодеревина, значно менша, ніж в Ґорґанах. Найбільше косодеревини є в котлі Данциша під Козлами, в Кізіх Влогах і на Шурині, менше - на Шешулі та південно-західних схилах Петроса, значно менше - в інших частинах Чорногори. Альпійський пояс - це пояс гірських полонин. На північних узбіччях в придолинній смузі виступає часто (до 1300 м) бук, вище - смерека (винятково до 1600 м); на південних узбіччях сильно поширений бук, який переважно творить верхню межу лісу. Вище - до 1800 м - простягається смуга полонин, жерепу (зарості сосни гірської та ялівцю і вільхи зеленої), вище 1800 м - чисті полонини, які сягають до найвищих висот, інколи з полями каміння. Серед рослин чимало ендемічних.

Місцеве населення переважно становить субетнос гуцулів. Заселені найнижчі частини Чорногори - на Закарпатті в долинах Чорної (Ясіня) і Білої Тиси (Богдан), на півночі найближчі до хребта села Бистрець і Дземброня. Рілля займає ледве 1/2 % всієї площі, ліси близько 70 %, сіножаті 5 %, полонини і пасовища 22 %. Для охорони природи створено по Першій світовій війні невеликі резервати; у 1964 р. - комплексний заповідник (7702 га), який входить до складу великого Карпатського заповідника. Згодом створено також Карпатський національний природний парк.

На Чорногорі буйно розвинене пастуше життя (сезон 5 місяців). Тут чи не найбільше в Українських Карпатах поширений туризм (бази: Рахів, Ясіня, Ворохта, Бистрець, Жаб'є - тепер Верховина, та інші).

Туристичний сезон для Чорногори, з уваги на особливості високогір'я, триває, звичайно, від половини травня до половини жовтня. Хоча вічного, снігу на, Чорногорі немає, проте нерідко в деякі роки бувало, що сніг в окремих місцях і літом не зникав. Але мандрування по Чорногори навіть в гарну погоду вимагає доброї фізичної підготовки, наявності відповідного спорядження і, обов'язково, палатки і примуса. Схили вершин на головному хребті покриті, здебільшого, травою, кам'яних розсипів мало, верхня межа лісу знаходиться досить низько (біля 1400м). Жерепу (карликова гірська сосна) теж мало, терен відкритий, є непогані стежки, але в погану погоду, в туман, дощ і сніг краще в похід не вирушати, ніякого сховища від негоди тут, по суті, немає. Вихідним пунктом для походів по Чорногори з її північного боку є Завоєля (входить до Ворохти) - невеликий присілок над Прутом, або побудована ще 7 км вище спортивно-туристична база "Заросляк". Для східної частини Чорногори може бути зручним вихід з верхньої частини сіл Бистрець і Берестечко (Дземброня). З закарпатського боку вихідними для походів на західну частину Чорногори будуть населені пункти Лазещина, Ясіня і Кваси, а на східну - села Богдан і Луги. (З путівника Юрія Сітницького "Мандрівки по Карпатах"). чорногора карпатський заповідник

Туристам треба врахувати, що значна частина Чорногори включена в склад державного заповідника, в якому діють особливі правила для відвідувачів. Зокрема, на території заповідника заборонено ставити намети і ночувати в них, розпалювати вогнища, збирати трави, квіти, ягоди, гриби, ловити рибу і т.п. В зв'язку з цим туристам треба завчасно постаратися одержати відповідну перепустку в дирекції заповідника або на контрольно-пропускному пункті заповідника, з зазначенням в ній траси походу.

Природні заповідники

Чорногірський масив Карпатського державного біосферного заповідника. Чорногора - своєрідний і дуже різноманітний та цікавий геоморфологічний район. Для збереження унікальних, малопорушених господарським впливом гірських екосистем лісового субальпійського і альпійського поясів Карпат у 1964 році було створено на площі 12672 га державний заповідник з двох територіальних комплексів - Чорногірського (7938 га) та Угольського (4734 га).

До Чорногірського комплексу входять три заповідні лісництва - Говерлянське (3927 га), Чорногірське (2100 га) та Високогірське (1911 га). У заповідному масиві розташована найвища на Україні гора Говерла 12061 га), в південно-західному напрямку від якої тягнеться ряд близьких до неї за висотою вершин - Брескул(1919 м), Пожижевська(1882 м), Туркул(1938 м), Поп Іван Чорногірський (2026 м). У підніжжі гір беруть свій початок ріки Прут, Біла Тиса та їх численні притоки.

Клімат високогір'я Чорногори суворий. За даними розташованої на полонині Пожижевській (1429 м) метеостанції, середньорічна температура дорівнює +3,2 °С, середня температура лютого становить -7,1 °С, а липня +11,4 °С. Річна кількість опадів досягає 1491 м (1960 р.). З висотою над рівнем моря помітно змінюються кліматичні умови. Тому в заповіднику добре простежується висотна поясність рослинного покриву.

Завдяки видовому багатству гірська флора й рослинність заповідного масиву здавна привертала увагу ботаніків. Основним типом рослинності є лісові формації. На висоті 800-1100 (1200) м зонально поширені смереково-ялицево-букові, а вище буково-ялицево-смерекові ліси. Корінні бучини трапляються рідко, вони формуються на родючих, здебільшого вапнистих ґрунтах і приурочені до теплих південних схилів; з боку Закарпаття піднімаються вище, ніж на північному мегасхилі.

Найбільш розповсюджені бучини маренкові, зубницеві, безщитникові, рідше - бучини живокостеві.

Мішані ліси відзначаються високою біологічною продуктивністю та стійкістю проти вітровалів. Запас деревини на гектарі місцями становить 700-800 м ³. Завдяки первинній структурі ліси мають еталонне значення для ведення лісового господарства на природній основі. Рідше в даній висотній смузі зустрічаються групи типів ялицевих і смерекових бучин та букових смеречин. До висоти 1000 м поодиноко зростає клен гостролистий та в'яз шорсткий. Явір піднімається до висоти 1360 м. На південно-західному мегасхилі листяні породи зростають частіше і піднімаються вище, ніж на північно-східному. У Чорногірському лісництві в урочищі Рогнескул на висоті 1300-1320 м описані рідкісні угруповання букових яворин та яворин (що утворюють верхню межу лісу), представлені безщитниковою та бальзаміновою асоціаціями. На терасах рік уздовж гірських потоків зростають вільшини з сірої вільхи, іноді з домішкою смереки; найбільш поширені вільшини трясунковидно-осокові, кременеві та безщитникові.

У межах висот 1100 (1200)-1600 (1650) м сформовані зональні смерекові фітоценози, які утворюють верхню межу лісу. Панівними тут є смеречина квасеницева, чорницева, квасеницево-чорницева, рунянкова. Рідше трапляється смеречина лісово-ожикова, гілокомієва. В приполонинній смузі поширені смеречини альпійсько-безщитникові. На торф'яних болотах фрагментарне зустрічається низького бонітету смеречина сфагнова, а на крутих південних кам'янистих схилах - смеречина куничникова. На річкових терасах та глеїстих грунтах формуються смеречини кременеві. Для трав'яного покриву гірських смерекових фітоценозів характерними є такі ендемічні види, як медунка Філярського, жовтець карпатський та інші.

На північному мегасхилі Чорногори в урочищах Гаджина і Кедроватий(1495 га) на кам'янистих схилах, зайнятих смерековими лісами, зберігся на площі 176 га єдиний у цьому масиві осередок реліктової сосни кедрової європейської. Для його охорони згадані урочища, що належать до Красницького лісництва Верховинського лісокомбінату, доцільно приєднати до заповідника.

Вище смерекових лісів на висоті 1600-1850 м сформований субальпійський рослинний пояс з гірської сосни (жерепа), зеленої вільхи (лелеча) та ялівцю сибірського. Тут поширені також чорничники, лохинники та субальпійські луки - біловусники, щучники, куничники, червонокостричники і польовичники.

Соснове криволісся представлене такими асоціаціями: сосняк чорницевий, квасеницевий, зеленомохово-чорницевий, зеленомоховий, зеленомохово-сфагновий, довгомоховий. На кам'янистих розсипищах поширені сосняки-жерепняки цетрарієві та цетрарієво-зеленомохові.

У формації зеленої вільхи найбільш поширені асоціації - вільшина папоротева, чорницева, лісово-ожикова, куничникова.

У заповідному масиві збереглись найбільші осередки карпато-балканського ендему - рододендрона східнокарпатського, що зростає розірваною смугою на висоті 1700-1900 м від Говерли аж до Поп Івана. На гірських гребнях заслуговують охорони фрагменти реліктових видів - наскельниці лежачої та водянки чорної. Важливе народногосподарське значення мають угруповання з участю, а місцями і домінуванням тирлича жовтого - цінної лікарської рослини, що підлягає охороні.

Чітко виражений альпійський пояс рослинності в суворих кліматичних умовах високогір'я Чорногори, що характеризується дуже коротким вегетаційним періодом. Сформований він на висоті від 1800-1850 м до 2061 м. Для нього типовими є формації ситника трироздільного, осоки зігнутої і вічнозеленої, костриці лежачої, сеслерії Більця та моховолишайникові пустища. Флористично багатими й цікавими у високогір'ї є скельні урочища Туркула, Ребер, Шпиць, Кізіх Улогів, Брескула, а також польодовикові кари, озера й торфовища. Тут зберегтись такі представники арктоальпійської флори, як ліннея північна, верби трав'яна, Жакенова, туполиста, лапландська. На вершині Туркула відоме єдине в Радянському Союзі місцезростання ореохлої дворядної. На Шпицях з боку Гаджини відмічені такі рідкісні кальцефільні рослини, як білотка альпійська, соссюрея альпійська, кортуза Маттіолі тощо. Ландшафтний комплекс Гаджина і Кізіх Улогів - один з найкращих і оригінальніших в Українських Карпатах.

Індивідуальній охороні на території заповідного масиву підлягають також такі рідкісні ендемічні види, як жеруха Опіца, дзвоники карпатські, будяк Кернера, осот Вальдштейна, жовтозілля карпатське, костриця карпатська, тоція карпатська, деревій Шура, елізанте Завадського та багато інших.

Для вивчення польодовикової історії розвитку рослинності Чорногори особливо цікаві болота й торфовища, які збереглись на північному макросхилі в місцях акумулятивної діяльності льодовиків. Тут поширені переважно сосняки сфагнові, сфагново-довгомохові, сфагново-довгомохово-пухівкові, сфагново-чорницево-пухівкові. На дуже заболочених місцях сформовані угруповання пухівки піхвової і широколистої, осоки здутої і малоквіткової, калюжниці болотної та інших болотних рослин. Серед них чимало рідкісних, як бобівник трилистий, товстянка альпійська, цибуля сибірська, ситник каштановий, ситник трнлусковий, осока двоколірна, осока волотиста й дакійська, костриця Порціуса та інші. Окрасою високогірних ландшафтів є озера льодовикового походження у днищах карів і амфітеатрів давніх фірнових полів, що виникли в процесі четвертинного зледеніння. Вони були досліджені Г.П. Міллером (1964). Найбільш мальовниче озеро Несамовите (3 тис. м 2), розташоване на висоті 1750 м на північно-східному схилі: Туркула, озеро Марічейка (10 тис. м 2) - на північно-східному схилі гори Шурин-Гропа (1772 м) на висоті 1510 м, озеро Бребенескул (7 тис. м 2) - на висоті 1801 м під вершиною Гутин-Томнатик та інші.

Для збереження унікальних природних комплексів і відтворення порушеної екологічної рівноваги Чорногірського заповідного масиву доцільно виділити абсолютно заповідну зону (Заросляк, Брескул, Цибульник, Малі та Великі Кізли, Шпиці, Туркул, озеро Несамовите, Марічейка та інші), зону суворого й регульованого заповідного режиму та захисну зону.

Чорногора через наявність оригінальних, малопорушених господарським впливом гірських і високогірних екосистем відповідає вимогам, які пред'являються до народних або національних парків. Основою для створення такого парку може бути Чорногірський заповідний масив. Його доцільно розширити за рахунок порівняно добре збережених природних лісів у околицях Ворохти, Кремінців, Яремчі, Ділятина у верхів'ї Пруту (Яремчанський ландшафтний парк) та аналогічних лісових масивів навколо Лугів, Богдана, Ясіня, Ділового у верхів'ї Тиси. Територія такого парку займала б площу близько 80 тис. га.

Рогнеска (пд. - сх. схили г. Петрос) - охоронна ділянка зелено вільхового криволісся, тирлича жовтого на полонині Рогнеска.

Використана література

1. Природоохоронні території України / Є.В. Качаловський, К.М. Ситник; за редакцією Д.Й. Проценка. - К.: Урожай, 1997р. - ст.85-90.

2. Кривульченко А.І., Кривульченко Н.М. Фізична географія Українських Карпат. Навчальний посібник. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.. В. Винниченка. - с. 37-42.

3. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України. Підручник. - К.: Знання, 2005. - с. 458-459.

4. Ющенко А.К. Заповідники УРСР. - К.: Рад. школа, 1985. - с. 119-133.

5. Гетьман В. Заповідники України. - К.: Шкільний світ, 2009. - с. 17-23.

Размещено на Allbest.ru