Географія, економіка та культурна спадщина Італії

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

Географія, економіка та культурна спадщина Італії

Учениці 9 класу

Кізлівської ЗОШ

Лисенко Ірини

Кізлівка 2013

Географічне положення та адміністративний устрій Італімйської Респумбліки

Ітамлія (італ. Italia), Італімйська Респумбліка (італ. Repubblica Italiana) -- держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія тощо. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, зі Швейцарією й Австрією на півночі та Словенією на північному сході.

На території Італії розташовані також такі державні утворення: Сан-Марино, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.

Рим, столиця Італії, була протягом століть політичним та релігійним центром Західної цивілізації як столиця Римської імперії та місце Святого престолу. Після занепаду західної Римської імперії, Італія потерпала від численних нападів інших народів, від германських племен, таких як лангобарди та остготи, до візантійців та пізніше норманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародження Середньовічних морських республік та Ренесансу[2], надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став всезагальним і формував наступний хід європейської думки.

Більшу частину постримської історії Італія була поділена на численні королівства та міста-держави (такі як Сардинське королівство, Королівство обох Сицилій та Міланське герцогство), але об'єдналась в 1861 році, протягом бурхливого періоду своєї історії відомого як Рісорджименто (італ. il risorgimento -- відродження). В кінці XIX-го століття, протягом Першої світової і до Другої світової війни Італія володіла колоніальною імперією, яка поширила свою владу на Лівію, Еритрею, Сомалі, Ефіопію, Албанію, Додеканес та на концесію в Тяньцзіні[3].

Італія -- член ООН, НАТО, ЄС.

Згідно з республіканською Конституцією, що була урочисто прийнята 27 грудня 1947 і набула чинності 1 січня 1948, Італія є «демократична Республіка, що заснована на праці. Вища влада належить народу, який втілює її в формах і межах, визначених Конституцією». Виборний двопалатний Парламент складається з Палати Депутатів (630 членів) і Сенату Республіки (315 членів). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади. Парламент на спільному засіданні обирає Президента Республіки терміном на 7 років. Обов'язком Президента Республіки є призначення Президента Ради Міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членів Кабінету Міністрів.

Італія поділяється на 20 областей -- Валле д'Аоста, Ломбардія, Трентіно-Альто Адідже, Фріулі-Венеція Джулія, П'ємонт, Лігурія, Венето, Тоскана, Умбрія, Емілія Романія, Марке, Абруццо, Лаціо, Молізе, Базіліката, Кампанія, Калабрія, Апулія, Сардинія і Сицилія, (п'ять з яких -- Сицилія, Сардинія, Трентіно-Альто-Адідже, Валле-д'Аоста та Фріулі-Венеція Джулія -- мають особливий статус), області поділені на 110 провінцій. Провінції в свою чергу поділяються на комуни. Загальна кількість комун -- 8101. Області із особливим статусом (автономії) мають власні парламенти -- обласні ради та уряди -- джунти -- які мають спеціальні повноваження в питаннях місцевого самоврядування.

Державний прапор -- прямокутне полотнище з трьох рівномірних вертикальних смуг зеленого, білого та червоного кольору. На сьогоднішній день не існує однозначної відповіді на запитання про значення кольорів італійського прапора. Найвірогіднішою вважається версія, за якою кольори прапора відповідають кольорам уніформи міланської поліції.

Герб. Італія не має національного герба, однак існує зображення, яке є національним символом Італії. Цей символ був затверджений у 1946 році. В центрі -- обриси п'ятикутної червоної зірки, яка є основою великого зубчастого колеса (символ праці), обрамленого гілками оливкового дерева і дуба, що символізують мир і силу. Крім того, гілка оливи -- південь Італії, дуба -- північ. Знизу гілки перехрещуються і обвиті білою стрічкою з написом італійською мовою «Італійська Республіка» (Repubblica Italiana).

Італія -- це країна, що розташована на півдні Європи, оточена морями басейну Середземного моря і займає:

>весь Апеннінський півострів;

>великі острови Сицилія, Сардинія;

>7 населених островів Тосканського архіпелагу, найбільшим з яких є острів Ельба;

>Понціанські острови;

>острови Іск'я, Капрі, Прочіда;

>острови Еолійського (Ліпарського) архіпелагу;

>острів Устіка;

>Еґадські острови;

>архіпелаг Маддалена, острови Таволара, Молара, л'Асінара, Сант-Антіоко і Сан-П'єтро поблизу Сардинії;

>острів Пантеллерія й Пелаґійські острови в Сицилійському морі;

>острови Треміті в затоці Ґарґано.

Сухопутні кордони проходять вздовж гірського ланцюга Альп: на заході із Францією -- 488 км, на півночі -- зі Швейцарією -- 740 км й Австрією -- 430 км, на сході зі Словенією -- 232 км.

Крім того Італія має кордони з двома невеличкими державами -- анклавами: Ватиканом -- 3,2 км та Сан-Марино -- 39 км.

Морські кордони проходять узбережжями морів: зі сходу -- Адріатичного, з півдня -- Іонічного, з південного заходу -- Тірренського, а з північного заходу -- Ліґурійського. Південне узбережжя острова Сицилія омивають води Сицилійського моря.

Довжина берегової лінії -- 7 600 км.

Територіальні води -- 12 морських миль.

Континентальний шельф -- 200 морських миль.

Географічно Італія лежить у помірній кліматичній зоні. Через достатньо високу протяжність Апеннінського півострова, клімат відмінний на півночі, що належить до європейського континенту, та півднем, що оточений Середземним морем. Альпи - частковий бар'єр проти західних і північних вітрів. Сардинія підкорена атлантичним, а Сицилія - африканським вітрам. Взагалі, чотири метеорологічні ситуації домінують над італійським кліматом: середземноморський зимовий циклон з відповідним літнім антициклоном; альпійський літній циклон, що є результатом зимового антициклону; атлантичний осінній циклон; та східний сибірський антициклон. Зустріч двох останніх повітряних мас спричинює восени тяжкі, часом катастрофічні дощі.

За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія -- типово середземноморські райони, тоді як Альпи і басейн По -- центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії насолоджується тривалим теплим літом. Зими на узбережжі м'які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна по праву вважати краєм апельсинів і маслин. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами у зв'язку з тим, що тут застоюється холодне повітря, яке стікає з Альп. В Альпах з жовтня по травень бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою, переважають низькі температури. Контрасти середніх температур найхолоднішого і найтеплішого місяців зменшуються з півночі на південь. У таблиці наведені середні температури липня і січня та суми опадів для ряду міст країни.

Річні опади між північними і середземноморськими районами Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени. У середземноморській Італії виражена літня посуха, тривалість якої зростає на південь, сягаючи максимуму в Сицилії та Апулії.

У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000--1500 мм опадів за рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас з різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.

У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи. італійський географічний культурний

За винятком Альп, де зосереджені великі масиви хвойних порід -- ялиці, сосни і модрини, в Італії збереглися лише невеликі залишки лісів, які в минулому вкривали майже всю територію країни. Листяні ліси з дуба, в'яза, тополі і верби в басейні По давно вирубані для розширення площ орних земель. Така ж доля спіткала засухостійкі вічнозелені дубові ліси на середземноморських прибережних рівнинах. Місцями ці ліси збереглися у вигляді чагарників, відомих під назвою маквіс, або макк'я, але на вапнякових ґрунтах вони поступилися місцем середземноморським верещатникам -- гаріга. У деяких більш високих і зволожених місцевостях Апеннін вціліли древостої з дуба, каштана, бука і сосни. Багато підвищених територій використовувалося для лісовідтворення, там в основному висаджувалися європейські засухостійкі вічнозелені породи та австралійські евкаліпти.

Площа території -- 301 308 кмІ.

· Площа суші -- 294 020 кмІ з яких:

o 38,7 % -- гори;

o 39,7 % -- пагорби;

o 21,6 % -- рівнини;

· Площа рік та озер -- 7 210 кмІ.

Гори: Альпи -- на півночі, Апенніни -- уздовж Апеннінського півострова з північного заходу на південний схід. Підняття Альп й Апеннін проходило в Кайнозойську еру під час формування Альпійсько-Гімалайського ланцюга. Альпійська дуга містить на своєму заході найвищі гірські масиви, серед яких виділяються піки Монблан -- 4810 м, Монте Роза (Дюфур) -- 4634 м і Монте Червіно (Маттерхорн) -- 4478 м, що вкриті вічними снігами. Західні Альпи можна поділити на Приморські, Коційські й Ґрайські. Центральні Альпи підрозділяються на Пеннінські, Лепонтинські й Ретицькі.

Східні Альпи поділяються на Доломитові, Карницькі і Джулійські. Висота гір знижується із заходу на схід. Апенніни нижчі за Альпи (пік Корно Ґранде -- 2912 м). Ланцюг Апеннін протягнувся на 1190 км. Ширина коливається від 30 до 150 км. До головної гірської системи Апеннін прилягають Тірренські та Адріатичні Преапенніни. Гірський рельєф Сицилії вважається продовженням Апеннінського ланцюга. Найвища точка -- конус діючого вулкана Етна (3350 м).

Гірські системи Сардинії разом з горами Корсики є рештками стародавнього гірського масиву Тірреніди, що здебільшого заглибився в море, а колись складав єдину гірську країну з Альпами й Апеннінами.

Рівнини: Падано-Венеціянська рівнина, розташована проміж південними схилами Альп та північними передгір'ями Апеннін, має площу 46 тис. кмІ, що становить 71 % від загальної площі рівнин Італії. Інші рівнини -- це здебільшого невеликі за площею долини -- розширення прибережних територій, як от: Пізанська, Маремма, Аґро-Понтіно, Кампанійська, низовина Селе уздовж Тірренських берегів; долина Тавольєре й Салентінський півострів на Адріатичному березі; низовини Сібарі та Метапонто -- на Іонійському узбережжі.

Річкова система:

· На Падано-Венеціянській рівнині розкинувся басейн найбільшої Італійської річки По, з площею водозбору майже 75 тис. кмІ. Цей водозбір забезпечується численними притоками, найважливішими серед яких є Адідже, Брента, П'яве, Тальяменто й Ізонцо;

· Річки, що живляться з Апеннін:

o Маґра, Арно, Омброне, Тібр, Лірі-Ґарільяно, Вольтурно-Калоре, Селе належать до басейну Тірренського моря;

o Рено, Метауро, Тронто, Пескара, Санґро, Офанто течуть до Адріатичного моря;

o Брадано, Базенто й Аґрі несуть свої води до Іонічного моря;

· низовину Кампідано в Сардинії перетинають річки Тірсо та Флуміні-Манну.

Озера: Біля підніжжя Альп розташовано багато озер льодовикового походження, в тому числі: Лаґо-Маджоре (212 кмІ), Комо (146 кмІ, найбільш глибоке -- 410 м), Ґарда (370 кмІ). Озера Тразімено (128 кмІ), Больсена (113,5 кмІ), Брачано (57,5 кмІ), лежать в Апеннінських горах.

Культурні пам'ятки і промисловість

Столиця -- Рим -- 2,6 млн. людей, (1997 р.) з передмістями -- 3,8 млн.

Великі міста -- Мілан -- 1,305 млн. осіб, Неаполь -- 1,047 млн. осіб, Турін -- 921 тис. осіб, Палермо -- 686 тис. осіб, Ґенуя -- 656 тис. осіб.

В Італії налічується 22 національних парки, що займають 5 % території країни.

Італію поділяють на 11 стандартних районів. Об'єднаємо їх у три групи: Північ, Центр і Південь.

Північ охоплює чотири стандартних райони -- Північний Захід, Ломбардію, Північний Схід та Емілію-Романію. В природному відношенні це Італійські Альпи, Паданська низовина і Лігурійське узбережжя. На північ припадає 40 % території, 45 % населення і 56 % ВНП, тобто це найбільша і найрозвинутіша частина країни.

За часів Стародавнього Риму Північ довго являла собою майже незаймані ліси і болота. її колонізували лише тільки дві тисячі років тому. Справжні вигоди географічного положення Півночі проявилися в середні віки, коли вона опинилась на шляхах із Північно-Західної Європи на Близький Схід. Саме тут зародився торговий капіталізм і раніше, ніж будь-де в Європі, з'явилися процвітаючі міста, ремесла і торгівля, виникли такі політичні об'єднання середньовіччя, як Міланське герцогство, республіки Венеція і Ґенуя. Розвитку району в наш час сприяють вигідність географічного положення, розвинена транспортна система, наявність рівнинних земель (70 % від національного цілого), помірний і вологий клімат, можливості зрошення, наявність місцевих та імпортних енергоресурсів, постійний притік дешевої робочої сили з Півдня і величезний власний ринок збуту. Це головний промисловий, сільськогосподарський і транспортний район країни, на нього припадає також велика частка нематеріальної діяльності -- управлінської, фінансо¬вої, наукової, культурної і туристичної.

В цілому Північ Італії має більше спільних рис із Північно-Західною Європою, ніж із Середземномор'ям, і є продовженням величезного промислового поясу ЄС, що простягнувся сюди від Центральної Англії. Основою Півночі є так званий «промисловий трикутник»: Мілан -- Ґенуя -- Турін, який включає практично всі галузі італійської промисловості й належить до найбільших у світі. В його структурі є металургія, металообробка, загальне і електромашинобудування, автомобіле- і суднобудування, хімічна і текстильна промисловість. Проте в процесі зменшення ролі важкої промисловості роль «промислового трикутника» зменшується на користь Північного Сходу і Центру. Північ є однією з найбільш урбанізованих частин Західної Європи. Густоту міст на одиницю території тут можна порівнювати з показниками Бельгії та Нідерландів. Характерне їхнє лінійне розташування вздовж доріг Стародавнього Риму. Всі вони виконують ті чи інші функції матеріального виробництва і багато з них залишили значний слід в історії та культурі людства. Найважливіша роль нині належить Мілану, Туріну, Ґенуї, Венеції і Трієсту.

Мілан -- столиця Ломбардії (4,7 млн жителів) є найбільшим містом Півночі й Італії в цілому та одним з найбільших міст Європи. Він входить до сімки євроміст «вищої ліги». В 1395--1535 рр. -- це столиця середньовічного Міланського герцогства. Сьогодні Мілан виступає в ролі фінансової, торгової і промислової столиці Італії. Центральне розташування його в Північній Італії біля перевалів через Альпи і вигоди щодо зв'язків з Північно-Західною Європою незаперечні. Сама назва «Мілан» походить від римського «медіоланум» (серединний). Вже за 600 років до н. е. тут існувало кельтське поселення. В Мілані розміщені штаб-квартири корпорацій, банки, фондова і товарні біржі, страхові заклади тощо. У промисловості переважають машинобудування і металообробка, але одночасно це важливий текстильний центр (колись разом з французьким Ліоном він був лідером європейської шовкової промисловості), центр книгодрукування, фармацевтики та інших галузей.

Мілан має давні культурні традиції, особливо в музично-театральній діяльності. В місті багато театрів і концертних залів, включаючи знаменитий театр «Ла Скала». Місто насичене художніми колекціями, музеями, бібліотеками, пам'ятками архітектури. Найвідомішою спорудою є Міланський собор. Ділова частина міста забудована хмарочосами.

Турін (1,1 млн жителів) -- центр П'ємонта. Розташований у і верхів'ях річки По на підходах до перевалів Західних Альп. З VI ст. і по 1865 р. шість разів був столицею різних державних утворень. Напередодні і в роки другої світової війни -- осередок воєнної промисловості. В 1942--1943 рр. значна частина міста була зруйнована. Сучасний Турін -- частина «промислового трикутника» Півночі, транспортний вузол, науковий і культурний центр. Провідна галузь промисловості Туріна -- автомобільна. Тут знаходиться штаб-квартира й головні заводи корпорації «ФІАТ» і виготовляється 4/5 італійських автомобілів. Виробляють також літаки, залізничні; вагони, трактори, суднові двигуни, шарикопідшипники тощо. Розвинені й інші галузі промисловості.

Ґенуя -- третя частина «промислового трикутника». Вона розташована на вузькій береговій смузі між Апеннінами і Лігурійським морем і є найбільшим морським портом країни. Її хінтерланд охоплює «промисловий трикутник» в Італії і навіть Швейцарію та Німеччину. Портова діяльність і зараз є головною для Ґенуї. Одночасно це банківсько-комерційний і промисловий центр. Структура промисловості Ґенуї типова для портових міст: суднобудування і ресурсні галузі (металургійна, нафтопереробна, харчова). В місті багато архітектурних та історичних пам'яток.

В XIII--XV ст. Ґенуя була центром могутньої морської держави, колонії якої були і в Північному Причорномор'ї: Кафа (сучасна Феодосія), Балаклава, Судак, Керч. Ґенуя знаходиться майже посередині італійської Рив'єри -- знаменитої курортної зони Середземномор'я. Найвідомішими її центрами в Італії є Сан-Ремо і Рапалло.

Найбільшим містом Північного Сходу є Венеція. В XI--XV ст. вона була центром багатої і могутньої морської держави. Власне Венеція розташована на 118 островах у лагуні Адріатичного моря. За вулиці в місті правлять протоки (канали), їх більш як 150 і через них перекинуто понад 400 мостів. Зв'язок з материком підтримується двома мостами (залізничним і шосейним). Сучасна промисловість, у тому числі й важка, та портова діяльність зосереджені в передмістях на материку, а історичний центр існує за рахунок експлуатації свого минулого: ансамблі й окремі пам'ятки архітектури, картинні галереї, традиційні фестивалі, вироби з венеціанського скла тощо. Венеція -- один з найзнаменитіших туристичних центрів світу. Трієст -- прикордонне місто, яке не раз було причиною міжнародних конфліктів. Перевагою його є глибоководний порт, вузьким місцем -- відсутність власного хінтерланда в межах Італії. Але протягом століть Трієст був зручним виходом до Середземномор'я і далі на схід для Австрії і Німеччини, а також для Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер для нього головним є портова діяльність і пов'язані з нею галузі обробної промисловості, включаючи суднобудування.

Центр включає два стандартних райони -- Центр і Лаціо. Його частка в території, населенні та економічному потенціалі країни однакова -- 19 %. За рельєфом це вже Апеннінські гори і прибережні рівнини: вузька на сході й ширша на заході. Сільське господарство району є перехідним. Більше значення вже мають південні культури -- овочі (особливо томати), фрукти, виноград, оливки, в горах -- вівчарство. Пересічена місцевість, обмеженість водних, енергетичних і мінеральних ресурсів не сприяли промисловому розвитку району в першій половині XX ст. Зараз становище змінилося. Зі зменшенням ролі ресурсо- і енергоємних галузей найперспективнішою промисловою зоною Італії стає смуга, що простягається від Рима до Трієста, тобто центральні і північно-східні райони країни. Незважаючи на такі перспективи, роль Центру в Італії і у світі визначається перш за все наявністю тут Рима і, меншою мірою, Флоренції.

Рим став столицею сучасної Італії в 1871 р. Це один з найзначніших історичних центрів Захід¬ного світу, виникнення якого, за легендою, від¬носять до 753 р. до н. є. Більш як тисячу років «вічне місто» було столицею Стародавнього Риму і ще тисячу -- центром Папської держави. Піднесення Рима в стародавні часи пов'язане з його центральним розташуванням у межах Апеннінського півострова і в межах приморської частини, яка була найсприятливішою для людської діяльності того часу. Тепер Рим є сучасним містом з населенням у 2,8 млн чоловік. Він виконує всі столичні і чимало міжнародних функцій. У ньому міститься ФАО (Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства). На відміну від Лондона, Парижа та Берліна, Рим не є великим осередком матеріального виробництва. Розвинені швейна, поліграфічна і харчова галузі. Дуже значні позиції його кіноіндустрії. Ще більшу роль відіграє туризм. Щороку Рим відвідують близько 10 млн туристів. Рим є одним з найважливіших у світі центрів старожитностей і мистецтв. У ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут відбулись Літні Олімпійські ігри. Величезною є насиченість міста історичними, архітектурними і художніми пам'ятками. Найвідомішими залишками Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і Діоклетіана, катакомби та ін.

Рим лежить на обох берегах річки Тібр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. У планіровці Рима виділяють його історичні елементи: Стародавній Рим, папський Рим і сучасну забудову.

Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні урядові, ділові, торгові й розва¬жальні заклади. У XX ст. здійснені спроби створення спеціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух приватного автотранспорту в частині історичного центру.

Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість, ще більше ніж Рима, визначається її минулим. В XIV--XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музєй. її картинні галереї Уффіці та Пітті -- серед найвідоміших у світі. Флоренція -- місто-побратим Києва.

Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить сталий і великий прибуток.

Південь охоплює п'ять стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За деяким винятком це гористі безлісі території з жарким аридним кліматом і малородючими ґрунтами. В сільському господарстві переважають вирощування «середземноморських продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але в її структурі відсутня комплексність і мало машинобудівних галузей. Характерна вузькість місцевого виробничого і споживчого ринку.

Південь є найменш розвиненою частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному відношеннях. Великобританія, Франція, Німеччина не мають таких бідних районів. На Південь Італії припадає 41 % території, 36 % населення і тільки 25 % ВНП.

Характерними його рисами є високе безробіття, низькі доходи, відтік населення. Південь Італії виступає як щось зовсім протилежне Півночі. Причин відсталості Півдня багато: специфічні природні умови, іноземні завоювання в середні віки, віддаленість від Півночі та її ринків збуту, невирішена аграрна проблема і доіндустріальні соціальні відносини, застарілі традиції і ціннісні орієнтації населення.

Після другої світової війни уряд намагався вирішити проблему Півдня шляхом розвитку тут капіталоємних галузей промисловості (металургія, нафтопереробка, нафтохімія). Але створення окремих підприємств-гігантів, не пов'язаних з місцевим ринком («соборів у пустелі»), дало дуже обмежені результати. «Проблема Півдня» в Італії

Ще чекає на своє вирішення. Найбільшим і головним містом, неофіційною столицею Півдня є Неаполь (1,2 млн жителів). Значення його виходить за межі цього району. За своїми характеристиками він ближчий до Центру і входить у ту 500-кілометрову частину західного узбережжя, яка простягнулася від Флоренції через Рим до Неаполя і охоплює три області -- Тоскану, Лаціо і Кампанію. В XII--XIX ст. Неаполь неодноразово був столицею різних державних утворень.

Неаполь розташований на берегах однойменної затоки і має солідний хінтерланд, яким є родюча прибережна низовина. Різноманітна промисловість міста включає металургію, нафтопереробку і нафтохімію, машинобудування, легку і харчову. Місто є важливим портом, а також науковим і культурним центром. Його університет був заснований в 1224 р. В очах іноземців Неаполь уособлює Південь Італії і приваблює багато туристів своїм мальовничим виглядом і такими вартими уваги пам'ятками, як порт Санта-Лючія, острів Капрі, вулкан Везувій і розкопки стародавнього міста Помпеї.

На території Італії проживають італійці, німці (в області Трентіно-Альто-Адідже мешкає німецька община), французи (в області Валле-д'Аоста), словенці (в області Фріулі-Венеція-Джулія).

В багатьох італійців не можна знайти спільних фізичних особливостей. Це можна пояснити великим впливом людей різних національностей в минулому. Етруски в Тоскані, умбрійці та греки на півдні переважали кількістю римлян, які потім «латинізували» всю країну і зберегли єдність до V ст. Євреї прибули в Італії під час існування Римської Республіки та залишилися досі. Після зруйнування Західної Римської Імперії, Італія зазнавала чисельних вторгнень і колонізації, що неминуче впливало на етнічний склад. В той час германські племена перетинали Альпи і оселялися на півночі, в той час, як середземноморські народи, прибуваючи з моря, колонізували південь.

Візантійці переважали на сході п'ять століть, збігаючись в часі з домінуванням ломбардів (германське плем'я) в Беневенто та інших частинах материку. В IX ст. сарацини, які залишилися тут до нормандського вторгнення на почату XI ст. вдерлися в Сицилію. За нормандцями острів почали заселяти арагонійці в 1282 р. В 1720 р. Сицилія потрапила під правління Австрії.

Цей змішаний етнічний спадок частково пояснює чому сицілійці світлоокі та світловолосі в оточенні темнооких і темноволосих народів. За винятком сарацинського панування, Королівство Неаполь, що займало нижчу частину півострова, має схожу ситуацію, тоді як північна частина Італії, відокремлена від сходу Папською Державою, піддавалась набагато більшому впливові австрійців. Етнічне змішування в Італії продовжується досі. Після 1970 р. до Італії почала з'їжджатися велика кількість іммігрантів із країн, що розвиваються. Переважно жіноча міграція з Філіппін і інших азійських країн порівнюється з чоловічім припливом з північної Африки. Імміграція інших африканців та латиноамериканців також дуже значна, так само як і імміграція з деяких країн східної Європи. Взагалі, більше одного мільйона іноземців проживає на італійській території.

Чисельність населення

· 1990 -- 57657 тис.

· 1998 -- 57600 тис.

· 2001 -- 56590 тис.

· 2009 -- 60088 тис.

Населення Італії дуже нерівномірно розподілене по країні, середня щільність його -- 189 чоловік на 1 кмІ. Найбільш густонаселені області Італії -- рівнини Кампанії, Ломбардії і Лігурії, де на один кмІ припадає понад 300 жителів. Це пояснюється сприятливими умовами для розвитку тут інтенсивного землеробства, різноманітної промисловості, портової діяльності і туризму. Особливою скупченістю населення відрізняється провінція Неаполь в Кампанії, де на 1 кмІ сконцентровано 2531 людина. Гірські ж райони населені набагато рідше. Тут щільність населення падає до 35 чоловік на 1 кмІ у посушливих і економічно слаборозвинених областях Сардінії і Базілікате щільність населенія- 60 чоловік на 1 кмІ. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть.

Міське населення становить 67 %. У сільській місцевості переважають села, на Півночі -- хутори.

Внесок Італії до європейської та світової культурної спадщини є надзвичайно великим. На сьогодні у країні знаходиться найбільша у світі (сорок чотири) кількість пам'яток ЮНЕСКО.

Італійська архітектура виникла і в прямому і в переносному значенні на руїнах Древнього Риму.

Провідна роль в архітектурі середньовічної Італії належала церковній архітектурі. Найпоширенішим типом будівлі цієї епохи була базиліка. Найбільш передовим, не тільки в Італії, але й в усій Західній Європі було зодчество Ломбардії.

В XI ст. на базі розвинутих феодальних відносин в Італії з'являється романський стиль. Як і раніше домінує монументальна церковна архітектура, але в зв'язку з великим ростом міст розвивається будування міських стін, веж, башт, ратуш. Із будинків того періоду ми можемо назвати базиліки Сант-Амброджо у Мілані (XI ст.), Сан-Дзено у Вероні (1120--1138), собори в Модені (1099--1106).

У Венеції та на півдні Італії був значний вплив візантійських майстрів, який особливо посилився після завоювання хрестоносцями та венеціанцями Константинополя в 1204 році. У Венеції на місці церкви X століття було споруджено відомий собор Сан-Марко. Особливе місце займало мистецтво передової Токсани, де міста вже з середини XI століття домоглися повної самостійності.

В архітектурі цього часу важкий романський стиль поступово замінюється новим, динамічнішим та гнучкішим стилем готика, який придбав в Італії своєрідні риси, менш гострі форми в порівняні зі зразкам Франції чи Німеччини. Арки майже завжди мали напівкруглу форму, архітектурний образ перейнятий спокоєм.

В готичному стилі будувались собори в Сієні (XIII ст.), Орв'єто (1285), у Флоренції (почалось будування в 1296). В північній Італії будувались розкішні церкви, які нерідко відрізнялись своїми величезними розмірами: Сан-Франческо у Болоньї, Сант -- Антоніо в Падуї, собор у Мілані. Готика захоплює також і громадянське будівництво -- Палаццо Веккьо (1298) і лоджія деі Ланци у Флоренції, Палаццо Публико (1245) в Кремоні, та ще велика кількість палаців в Сієні, Орв'єто, Флоренції.

В ХІІІ-XIV століттях своєю творчість виділяються такі видатні архітектори, представники флорентійської школи, як Арнольфо ді Камбіо та Андреа де Понтдера, який ввійшов в історій під іменем Андреа Пізано, та Андреа ди Чоне, відомий під іменем Андреа Орканья. В скульптурних та архітектурних працях Андреа Пізано поєднував проторенесансну ясність композицій з готичною стилізацією форм. Він керував будівництвом кампаніли (дзвіниці) флорентійського собору та спорудженням соборів в Орвієто (1347--1348). Орканья також брав участь у будівництві соборів в Орв'єтота Флоренції (1359--1367).

В XV столітті італійська архітектура остаточно виходить з-під опіки церкви, пройнялася світськимм духом. Спираючись на античний та проторенесанький спадок, визначний італійський архітектор, скульптор та вчений Філіппо Брунеллескі (1377--1446) заклав основи всієї архітектурної епохи Відродження.

На перевагу попередній епосі, провідним типом будівлі стає Палаццо -- палац, міський маєток заможної родини. Ця світська будівля мала великий вплив і на церковне зодчество. Композиція фасадів з їх спокійними, простими, прямими лініями будувалась на основі ретельно продуманій раціоналістичної системи пропорцій. Лоджії та галереї надавали особливу легкість внутрішньому двору будівлі, і без того наповненому світлим та радісним настроєм. Споруди Бурллескі виражали нові гуманістичні ідеали, та відрізнялись гармонійністю, ясністю просторових рішень, легкістю та витонченістю.

Серед праць майстра назвемо купол собору Санта-Марія делль Фьоре (1420--1436), капелу Пацци, Палаццо Пітті.

Через століття Джорджо Вазарі зробить висновок про те, що саме цей майстер прийшов у світ, щоб «надати нову форму архітектурі, яка збилася зі шляху и блукала в пітьмі такий довгий час».

Учнем Філліпо Брунеллескі був архітектор та скульптор Мікелоццо ді Бартоломео (1396 -- 1472). Він продовжив традиції, закладені вчителем, розвиваючи та удосконалюючи стиль епохи Відродження. Найвидатнішою працею цього архітектора -- палаццо Медічі Ріккарді у Флоренції (1444--1459). Він також побудував ряд вілл на околиці Флоренції.

Поряд з Брунеллескі та Мікелоцці, однією з найвідоміших фігур раннього відродження є Альберті Леон-Баттіста (1404--1472). Як і багато інших талановитих людей епохи Відродження, він був людиною універсального спрямування. Альберті займався філософією, етикою, правом, математикою, економікою, поезією, музикою, живописом, скульптурою, архітектурою, залишив своїм нащадкам багату кількість праць на латинській та італійській мовах.

Першим в історії італійського Відродження цей дивовижний майстер став гуманістичним ідеалом «універсальної людини». Він творив у Флоренції, Феррарі, Ріміні, але на відміну від його попередників не керував будівництвом, а лише створював проекти споруд та спостерігав за ходом роботи.

Споруди Альберті уособлювали собою еволюцію поглядів епохи Відродження. Так, на приклад, Палаццо Руччелаі (1446--1451) у Флоренції відрізнявся гладеньким фасадом, пишно декорованим обрамленням порталів та вікон, втративши фортечну міць і замкненість споруд попередньої доби середньовіччя.

Італійські кінокартини здобули всесвітнє визнання в період після закінчення Другої світової війни, що сприяло стабільному розвитку кіноіндустрії. У той час утвердився напрямок в італійській кінематографії -- неореалізм.

У Венеції щороку проводиться кінофестиваль «Міжнародна виставка кіномистецтва».

Більшість віруючих належать до католицької церкви. В 1984 р. був прийнятий конкордат, який скасовував примусове релігійне навчання в школах та зменшив фінансовий внесок держави до церкви. Близько 225 000 чол. вважають себе протестантами, в тому числі лютерани, методисти та баптисти. Вони всі є членами Об'єднання Євангельських Церков у Італії (Federazione delle Chiese Evangeliche in Italia). Кількість євреїв різко зменшилася в період

Другої світової війни через нацистське переслідування. В 1987 р. єврейська громада одержала спеціальні права, які дозволяли не працювати в священний день відпочинку та святкувати всі свої свята.

В Італії переважає католицька релігія на чолі з Папою: її центр -- Ватиканська держава в Римі.

Размещено на Allbest.ru