Утворення чорнозему потужного малогумусного в районі станціі Суми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Природні умови ґрунтоутворення

2. Характеристика основного типу грунту

3. Засоби підвищення ефективності родючості ґрунту

4. Вологозабеспеченність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У навколишньому світі є багато дивовижних явищ. Деякі з них привертають нашу увагу своєю надзвичайністю. Інші здаються нам настільки звичайними, що не викликають ні здивувань ні особливої зацікавленості. А, між іншим, варто лише уважно придивитися до них, як вони вразять нашу свідомість і примусять глибоко замислитися.Ось до таких надзвичайних, унікальних природних утворень відноситься грунт. Насправді, хіба не диво, що цей не примітний на перший погляд сіруватий поверхневий шар земної суші є головним джерелом і основою виробництва продуктів харчування та сировини для багатьох галузей народного господарства. Після переходу до землеробства грунт стає одним з основних джерел людської діяльності.

Разом з рослинністю ґрунтовий покрив має велике значення для збереження біосфери, якості та чистоти повітря, води, їжі, здоров'я населення. Поряд з рослинами грунт приймає активну участь у виробництві необхідної людині біологічної продукції, в акумуляції та розподілі космічної енергії у процесі фотосинтезу, забезпеченні оптимального балансу кисню в атмосфері, а також є екраном, який запобігає геохімічному стоку в світовий океан з біосфери важливих біохімічних елементів. Крім того ґрунтовий покрив відіграє роль фізико-хімічного і біологічного поглинача та нейтралізатора багатьох речовин, які забруднюють середовище.

Що ж таке ґрунт?

В сучасному ґрунтознавстві вживається таке визначення ґрунту: ґрунт - це складна поліфункціональна і полікомпонентна відкрита багатофазна структурна система в поверхневому шарі вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу і наділена специфічною властивістю - родючістю. Під родючістю ґрунту розуміють його здатність задовольняти потребу рослини в елементах живлення, воді, забезпечувати їх кореневі системи повітрям, сприятливими фізичними умовами і фізико - хімічним середовищем.

В ґрунті та у верхніх горизонтах породи відбувається біологічний кругообіг речовин. Рослини добувають з товщини породи необхідні їм поживні елементи, які спочатку накопичуються в живій речовині, а після відмирання рослини потрапляють в верхні шари ґрунту. Тут рослинні рештки піддаються переробці спочатку ґрунтовими тваринами, а потім численними мікроорганізмами. В результаті складних біохімічних процесів утворюється специфічна для ґрунту речовина - гумус. Гумус виконує роль носія родючості ґрунту, в ньому сконцентрована найактивніша частина сонячної енергії, яка накопичується в ґрунті. Ґрунт з його запасами гумусу, певною структурою, родючістю є найціннішим природним ресурсом. Як відзначає В.А. Ковда, ґрунтовий покрив Землі - найважливіший компонент екологічних систем суші і біосфери в цілому. Ґрунтова оболонка являє собою незамінну частину механізму біосфери, є фіксатором, акумулятором і розподільником енергії через фотосинтез рослин, екраном, який утримує в біосфері найважливіші елементи від геохімічного стоку в океан і пустелі, універсальним біологічним поглиначем, руйнівником і нейтралізатором різних забруднювальних речовин.

На сучасному етапі розвитку людського суспільства, коли в результаті науково - технічного прогресу, вплив антропогенного фактору на навколишнє середовище набув колосальних масштабів, біосферна оболонка земної кулі зазнала значних якісних змін, які привели до створення ноосфери (від грец. хьпт - розум і ьцaфсa - куля) - оболонка земної кулі, де відбувається взаємодія природи і людського суспільства. Формування ноосфери відбувається в умовах складних взаємовідносин і взаємозв'язків природи і суспільства, дедалі більшого впливу людської діяльності на навколишнє середовище. Важливими факторами утворення ноосфери є соціально - економічні умови життя людини, зокрема її виробнича та наукова діяльність.

Людина, пізнаючи закони природи й суспільства і вдосконалюючи техніку, сама будучи часткою природи, активно впливає на її перетворення. Тому господарську діяльність людства потрібно корегувати з науковими законами щодо охорони довкілля.

Людина в результаті своєї господарської діяльності суттєво впливає на ґрунтоутворювальні процеси, а через них на властивості і родючість ґрунту. Насадження та вирубка лісів, вирощування сільськогосподарських культур змінюють склад природної рослинності; зрошення та осушення змінює режим зволоження і т.п. Не менш шкідливий вплив на ґрунт спричиняють прийоми його обробітку, застосування добрив і хімічної меліорації (вапнування та гіпсування).

Отже ґрунт не тільки предмет праці, але й до певної міри її продукт.

З історії людського суспільства відомо, коли впродовж століть, а в деяких районах навіть тисячоліть, людина ефективно використовує ґрунт, не руйнуючи, а навіть підвищуючи його родючість. Але відома й інша сторона діяльності людини, в результаті якої було безповоротно зруйновано і загублено більше продуктивних ґрунтів, ніж тепер розорюється у всьому світі (В.А. Ковда, 1981).І на сучасному етапі розвитку людського суспільства в результаті різних деградаційних процесів щорічно без вороття втрачається 6-7 млн га орних земель.

Зберегти ґрунти для прийдешніх поколінь - найголовніша задача сьогодення, адже вони не тільки джерело надходження продуктів харчування, але і важливий компонент стійкості біосфери. Для раціонального використання земельних ресурсів країни і раціональної хімізації землеробства необхідно добре вивчити якісний стан сільськогосподарських угідь -- типи і види ґрунтів, їх механічний склад, вміст засвоюваних форм макро- і мікроелементів, ступінь еродованості, засолення, заболочення та ін.

Ціль курсової роботи- охарактеризувати походження,склад,властивості чорнозему мощного мало гумусного в районі станціі Суми.Оцінити вологозабеспеченність культури кукурудзи,на досліджуваній території за …рік.

1. Природны умови ґрунтоутворення

Лісостепова ґрунтово-кліматична зона в межах України простягається суцільною смугою від передгір'я Карпат на заході до кордонів з Росією на 500 км і є перехідною від лісо-лучної до чорноземно-степової. Ширина зони півночі на південь коливається в межах 150-330 км. Лісостеп витягнутий з північного сходу на південний захід країни поступово розширюється в цьому напрямку у зв'язку із зволоженням клімату.На півночі зона межує з Поліссям, природна межа з яким на всьому протязі виражена чітко. Менш чітка границя на переході до північного степу. На території Лісостепу майже повністю розміщуються Львівська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська області. На межі з поліською зоною до лісостепу належать центральні та східні райони Рівненської, Волинської, Житомирської та Чернігівської областей; на межі з степовою зоною - деякі райони Івано-Франківської, Чернівецької, Одеської, Кіровоградської та Харківської областей.

Лісостепова ґрунтово-кліматична зона виразно поділяється на три природні фізико-географічні провінції: Прикарпатську, Правобережно-Дніпровську і Лівобережно-Дніпровську.

Прикарпатська ґрунтова провінція (західний Лісостеп) порівняно найбільш складна і різноманітна за геоморфологією, рельєфом та іншими природними умовами. Займає велику територію Волино-Подільської височини і включає Волинське і Подільське плато, Опілля і Розточчя (Тернопільська, Хмельницька області та північні райони Чернігівської області).

Правобережно-Дніпровська ґрунтова провінція (Правобережний Лісостеп) займає південні частини Житомирської і Київської областей, більші частини Хмельницької, Вінницької, Черкаської і крайні північні райони Одеської і Кіровоградської областей.

Лівобережно-Дніпровська ґрунтова провінція (Лівобережний Лісостеп) включає Лівобережну наддніпрянську низину яка простягається широкою смугою вздовж річок Сейму, Десни і Дніпра, охоплюючи частини Сумської, Чернігівської, Київської, Черкаської і Полтавської областей та лівобережну підвищену рівнину (більші частини Сумської, Полтавської і Харківської областей).

Загальна площа Лісостепу України складає 20699,3 тис.га, або 34,4% території країни. Сільськогосподарські угіддя займають 35% державного фонду земель. З цієї площі обробляється понад 65%, пасовищ - 6,3, сіножатей - 8,5, садів і ягідників - 0,7, інших угідь - 19,5%.Ґрунтовий покрив зони складний, місцями дуже строкатий. Представлені понад 160 ґрунтовими відмінами дуже широкого генетичного і агрономічного діапазонів, які зустрічаються в різноманітних комплексах.

1.1 Клімат

Клімат Лісостепу помірно-континентальний, теплий з достатнім зволоженням на заході і нестійким на сході, з нейтральним балансом вологи і періодично промивним водним режимом.

Найвологіший західний Лісостеп, клімат якого подібний до західного Полісся. Тут найвищий в зоні і дуже високий коефіцієнт зволоження (ГТК >2 в прикарпатській смузі і 1,4-2,0 на сході). Кількість атмосферних опадів 550-700 мм і більше на рік і 400-500 мм за теплий період. Можливі сильні зливи (понад 100мм). Сільськогосподарські культури добре забезпечені вологою (запас продуктивної вологи в метровому шарі навесні становить 160-180 мм, знижуючись до 50-80 мм в період вегетації культур).Культури добре забезпечені теплом. Період з температурами повітря вище 0°С дорівнює 250-270 днів; сума активних температур (понад 10°С) - 2400-2600°С, безморозний період триває 165-190 днів.

Правобережний і Лівобережний Лісостеп зволожені значно менше (ГТК в північній периферії обох частин становить 1,1-1,2, а в південній і східній частині дорівнює 1,0). Середньорічна сума атмосферних опадів становить 500-580 мм, а за теплий період випадає 350-400 мм. Вирощувані культури менше забезпечені вологою ніж в західному Лісостепу. Середні багаторічні запаси продуктивної вологи в метровому шарі становлять 130-170 мм навесні під час сівби і 50-80 мм в період збирання врожаю.

Теплові умови дещо інші ніж на Поліссі. Період із середньодобовою температурою вище 0°С триває 240-250 днів (на сході менше 240 днів). Сума активних температур (понад 10°С) дорівнює 2600-2800° і до 3000° у східній частині зони яка межує зі Степом. Баланс вологи в західній провінції позитивний, на решті території Лісостепу - нейтральний; ГТК по зоні в цілому дорівнює 1. Тобто кількість опадів приблизно дорівнює кількості вологи, яка випаровується.Кліматичні умови визначають характер сільськогосподарського використання земель. Серед сільськогосподарських угідь переважає рілля. Господарства спеціалізуються на вирощуванні озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, овочів, плодово-ягідних і кормових культур.

1.2 Організми

Рослинність відіграла провідну роль у формуванні ґрунтового покриву Лісостепу. Складна історія її розвитку визначила майже всю структуру ґрунтового покриву зони, зокрема географію і топографію найпоширеніших у ній опідзолених і реградованих ґрунтів та чорноземів.

Для лісостепової флористичної зони характерно чергування лісових і степових екосистем. Лісова рослинність зосереджена на високих, добре дренованих ділянках місцевості і представлена дубовими, дубово-грабовими і дубово-кленовими-липовими лісами. В долинах рік ростуть соснові і сосново-дубові ліси, а також ясен, вяз, осокір, верба, вільха. В західній частині Лісостепу острівне розповсюдження має бук.

На Правобережжі Дніпра широко зустрічається граб, в той час як на Лівобережжі він не займає домінуючої ролі. На Правобережжі перший ярус утворює дуб, ясен і явір, другий - клен гостролистий і граб польовий. В підліску: ліщина, бересклет, крушина, калина, свидина, гордовина, бузина чорна і червона.

На Лівобережжі поширений дуб з домішками клену та липи. В підліску: ліщина, клен татарський, горноклен, глід, терен, шипшина.

В західному Лісостепу перший ярус утворює дуб, граб, клен гостролистий, берест, явір, зустрічається бук. В підліску: ліщина, бересклет, глід, черемшина.

Трав'яний ярус добре розвинений і різноманітний. У його складі копитень, купина, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник запашний.

В Лісостепу на піщаних борових терасах поширені соснові і сосново- дубові ліси. Заплавні ліси представлені липовими і вільховими дібровами. Лучно-степова рослинність Лісостепу приурочена до понижень і слабо дренованих вододілів. Лучні степи тепер всі розорані. Тому природна рослинність на них майже відсутня.

В минулому для Лісостепу характерні лучні степи, які поєднували ознаки луків та степів. Тут були поширені різнотравно-ковилові, різнотравно-типчаково-ковилові, типчаково-тонконогові, різнотравно-куничникові-стоколосові угрупування, домінантами яких є ковила волосиста, іоанна вузьколиста, типчак, келерія гребінчаста і північностепова; різнотрав'я - гадючник, шавлія лучна і поникла, шолудавник чубатий.

У заплавах річок поширені заплавні луки: в умовах перемінного водного режиму прируслової частини розвивається вузьколистоногові й ранньоосокові остепнені луки, у центральній частині - лучнокострицеві, повзучопирійні, лучнолисохвостові луки, а в притерассі - воднолепешнякові, лисячоосокові і гостроосокові болотисті відміни. Однак в заплавах Дніпра і його лівобережних притоках, зі значним поширенням засолених і солонцевих ґрунтів в складі лучної рослинності з'являються галофіти. При содовому засоленні - хріниця хрещувата, покісниця розставлена, стелошок середній, лутига дрібнолисткова; хлоридному - свинорій пальчастий, лутига татарська, тамарикс.

Боліт на території Лісостепу мало (230 тис. га). Це низинні болота. В умовах близького залягання вапнякових і лесових порід формуються алкалітрофні болота, покриті трав'яними, трав'яно-гіпновими, а в притерассі - вільховими ценозами.

1.3 Материнські породи

Характерною особливістю складу ґрунтотворних порід Лісостепу є їх літологічна одноманітність на території. За винятком заплавних, піщаних терасових і сильноеродованих ґрунтів, що залягають на елювії корінних порід. Решта ґрунтів сформувалась на лесах. У північно-західній частині лесам переважно властивий грубопилувато легкосуглинковий механічний склад, що обумовлює високу здатність до розмивання і викликає інтенсивне яроутворення на сільськогосподарських угіддях, а також площинний змив ґрунтів.

У межах Придніпровської терасової низовини леси переважно середньо-суглинкового механічного складу. Для них характерна висока насиченість кальцієм, нейтральна реакція, формування сприятливих водно-фізичних і фізико-механічних властивостей ґрунтів. Все це обумовлено специфікою хімічного і мінерального складів породи, до якої входить від 6 до 13% вуглекислих солей кальцію і магнію. Негативною властивістю ряду лесових порід Придніпровської терасової рівнини (на Лівобережжі) є засоленість їх водорозчинними солями (головним чином содою), близьке залягання до поверхні слабомінералізованих (але тих, що містять соду) ґрунтових вод. Це обумовлює утворення солончакуватих ґрунтів і солонців содового засолення.

Волино-Подільська і Лівобережна підвищена рівнини характеризуються давнім водноерозійним рельєфом, що добре дренує місцевість і сприяє ерозії. На плакорних нееродованих чи малоеродованих (широкохвилястих) ділянках лесова товща досягає досить значної потужності (25-30 м), розчленовуючись при цьому на 5-6 ярусів, розділених 4-5 горизонтами похованих ґрунтів.

На сильноеродованих територіях, наприклад на Поділлі, в Придніпров'ї та інших аналогічних місцях з вузькохвилястим та гребнеподібним рельєфом, лес часто відсутній зовсім (його змито), а ґрунтоутворюючими виступають місцеві корінні породи. У крайній південній частині зони Лісостепу в основі лесової товщі з'являється так званий «шоколадний лес», потужність якого на південь зростає. Такі особливості супроводжуються інтенсивнішим вивітрюванням первинних мінералів і нагромадженням плівок гідрооксидів заліза, важким механічним складом (важкий суглинок, легка глина).

На південній периферії Лівобережного високого Лісостепу в нижніх горизонтах грунтового профілю з'являється солевий акумулятивний горизонт, що містить сульфати, особливо гіпс.

Отже переважаючі ґрунтотворні породи лісостеповоі зони - леси і лесовидні суглинки. Головною особливістю яких є карбонатність, сприятливі фізичні і фізико-хімічні властивості, що в багатьох випадках визначає агрономічно цінні властивості ґрунтів зони.

1.4 Рельєф

Лісостеп України має дуже різноманітний рельєф. Загалом це підвищена рівнина з розвиненим водноерозійним рельєфом.

Для Правобережного Лісостепу найбільш характерний широкохвилястий водноерозійний рельєф. Він властивий територіям корінного плато з стародавньою, добре вираженою водноерозійною мережею. Балки переважно глибокі, широкі з великою протяжністю, але порівняно мало розгалужені Балочна мережа має значну густоту. Міжбалочні вододіли широкі і високі з добре вираженим плато, площа яких дорівнює приблизно площі схилів. Схили добре виражені - рівні, переважно пологі, рідше похилі.

На вододільних плато розвинений мікрорельєф у формі улоговин і западин.

Є в цій частині Лісостепу і малопродуктивні яружно-балочні землі. Найбільш поширені вони в Правобережно-Придніпровському регіоні, розміщеному вздовж правого берега р. Дніпро від м.Києва до м.Дніпропетровська. Сформувались під впливом глибокого (100-160м) місцевого базису ерозії. Горизонтальне розчленування становить 1,3-1,5км/км², а в районі Канева сягає 4,2 км/км². Загальна еродованість території регіону становить 34,9%. Рілля еродована на 31,4%, а природні кормові угіддя на 65,4%.

В Лівобережному Лісостепу переважає плоскорівнинний водноерозійний рельєф. Балки, як правило, неглибокі, але часто широкі з плоскою долиною. На давній терасі Дніпра ширина якої на лівому березі в окремих місцях становить понад 100 км, мікрорельєф виражений видовженими депресіями - блюдцеподібними западинами.

У Донецькій області, в районі Сєверодонецька, на високому правому березі р. Сіверський Донець розташована Сіверсько-Донецько-Орельська яружно-балкова система де значні площі розчленовані ярами і розмиті рівчаками.

В західному Лісостепу вузькохвилястий водноерозійний рельєф, а подекуди і гребнеподібний, характерний для сильно підвищених територій корінного плато і прибережних прирічкових смуг. Тут густа мережа сильно вироблених балок, які розчленяють місцевість на вузькі вододіли, з перевагою схилів над площею плато.

Вузькі вододіли плато переходять у пологі й спадисті схили, які займають переважну площу масивів, значні площі припадають на стрімкі схили, на яких дуже розвинений стік води в період сніготанення і зливових дощів. Тому тут сильно розвинений площинний змив ґрунту та лінійний розмив (яружна ерозія). Остання найбільш інтенсивно виражена в Придніпровській яружно-балочній системі.

В Лісостепу поширений також водноакумулятивний тип рельєфу, який властивий річковим терасам, що вкриті лесовидними суглинками. Це дуже рівні, навіть плоскі території, позбавлені будь-яких ерозійних форм (балок, ярів), але всіяні западинами, ерозія майже відсутня, територія майже не дренована і тому підґрунтові води залягають неглибоко, капілярно зв'язані з ґрунтами, викликаючи їх перезволоження.

2. Характеристика основного типу ґрунту лісостепу

2.1 Генеза

Формування ґрунтів Лісостепу України проходить в умовах помірно теплого і помірно вологого клімату, складного розчленованого рельєфу, під наметом широколистяної лісової і лучно-степової трав'яної рослинності на карбонатних ґрунтотворних породах (переважно лесах і лесовидних суглинках).

Ґрунти лісостепової зони мають ґрунтовий профіль, диференційований за елювіальним типом (крім чорноземів вилугованих і типових). Провідними ґрунтотворними процесами в зоні є дерновий (гумусо-акумулятивний) і підзолистий. Крім них протікають процеси лесиважу, вилуговання і реградації. Походження чорноземів довгий час знаходилось у центрі уваги дослідників. Вивчення чорноземів степів в свій час відіграло провідну роль у створенні в Росії ґрунтознавства як науки.

Першим дослідником чорнозему на території Російської імперії був М.В. Ломоносов. Він перший розробив в основному вірну теорію походження чорноземів. Ще у 1763 р. він відзначав, що походження чорнозему пов'язано з гниттям тваринних і рослинних тіл.

Однак вчення М.В. Ломоносова про походження чорнозему тривалий час лишалось непоміченим. Навіть після опублікування В.І. Вернадським (1900р.) висловлювань М.В. Ломоносова частина вчених не знайшла можливим визнати його першим дослідником, який дав практично вірну теорію походження чорноземів.

Про походження чорноземів існує понад двадцять гіпотез, проте їх можна звести до декількох основних. Так, Палас (1799р.), Мурчинсон (1842р.), Петцольд (1851р.) та ін. пов'язували походження чорноземів з морськими відкладеннями: мулом і тваринними залишками. Ехвальд (1850р.), Борисяк (1852р.), Романовський (1863р.) та ін. висловлювались за болотне походження чорноземів. Тюльденштедт (1787р.), Болотов (1791р.), Терман (1832р.), Еверсман (1870р.) вважали що чорнозем має наземне рослинне походження. Однак Докучаєв «батьком» наукової постановки питання про походження чорнозема вважав Ф.Рупрехта (1866р.). Відомо, що Рупрехт дійшов висновку, що чорнозем утворився з степової рослинності шляхом просочування перегною згори до низу.

П. Карпинський(1873р.), Г.І. Таперильєв (1894р.) основним фактором в утворенні чорнозему вважали лес - ґрунтотворну породу. Ч. Дарвин надавав вирішальну роль в утворенні чорноземів не рослинам, а тваринам, як населяють ґрунт, і в першу чергу дощовим червам.

В. Докучаєв в своїй класичній праці «Русский чернозем» (1883р.) після критичної оцінки всіх теорій походження чорнозему дійшов висновку, що чорнозем утворюється під впливом степової трав^чяної рослинності на будь якій породі, як шляхом просочування перегною зверху, так і гуміфікацією кореневих решток у масі ґрунту, і що ні ліс, ні болото не здатні створити чорнозем. Докучаєв походження чорнозему сформулював як результат сукупної дії клімату, віку країни, рослинності, рельєфу місцевості і материнської породи, але по суті в утворенні чорнозему надавав визначного значення кліматичним умовам.

В протилежність цьому П.А. Костичев (1885) провідну роль в утворенні чорнозему надавав властивостям самої маси ґрунту, біологічній діяльності організмів, рельєфу; стану вологості або сухості ґрунту; він ставить це у залежність не від клімату, а від пухкості і щільності ґрунту, рівнинності і нахилу місцевості. Своїми спостереженнями Костичев показав, що межі поширення чорноземів не співпадають з кліматичними границями. Досить переконливо критикуючи Рупрехта і частково Докучаєва про вимивання перегною зверху, Костичев висловлювався за утворення перегною в масі ґрунту лише за рахунок розкладу кореневих решток на місці.

В.Р. Вільямс, розвиваючи точку зору Костичева, вважав чорнозем продуктом історичного розвитку, пов'язуючи його походження з еволюцією болотних і дерново-підзолих ґрунтів. Враховуючи історичні і біологічні моменти, Вільямс надавав великого значення властивостям материнської породи, її хімічному складу, на що не звернув відповідної уваги Костичев. В зв'язку з цим він розрізняв чорноземи на карбонатній і некарбонатній моренах.

За сучасних уявлень в лісостеповій зоні чорноземний (гумусо-акумулятивний) процес ґрунтотворення протікає під наметом трав'яної рослинності в умовах помірно вологого клімату (ГТК=1), переважно на пухких карбонатних ґрунтотворних породах (лесах і лесовидних суглинках). Суть процесу полягає у збагаченні ґрунтотворної породи або ґрунтової товщі (особливо верхньої частини специфічними гумусовими речовинами кислотної природи (переважно гуміновими і фульвокислотами та гуміном). Складовими гумусо-акумулятивного процесу є гумусотворення і гумусонакопичення.

Гумусотворення - процес мікробіологічного розкладу рослинних решток на місці їх відмирання і наступної іх гуміфікації без переміщення по профілю грунту. Воно характеризується утворенням гумусових плівок темного забарвлення на поверхні і в середині агрегатів грудочкуватої або зернистої структури та потемнінням верхніх горизонтів загалом, які містять найбільшу кількість живих і відмерлих коренів.

Гумусонакопичення - процес акумуляції гумусу у поверхневому горизонті ґрунту внаслідок розкладу рослинних решток, гумусоутворення, переміщення і поступового збагачення ним горизонтів ґрунту Цей процес призводить до утворення поверхневого найбільш темного і оструктуреного у профілі гумусового горизонту, грудковатої або зернистої структури.

Помірне або періодичне зволоження за непромивного водного режиму, яке характеризується чергуванням нисхідних і висхідних токів ґрунтової вологи, призводить до рівномірного насичення товщі гумусовими речовинами вилуговування легкорозчинних сполук гідрокарбонатів кальцію та магнію.

Карбонати кальцію та магнію вимиваються з верхньої частини профілю у перехідні до ґрунтотворної породи горизонти. Насиченість ґрунтового вбирного комплексу Са⁺⁺ і Mg⁺⁺ та закріплення ґрунтових колоїдів (коагуляція) сприяє створенню агрономічно цінної водотривкої зернисто-грудочкуватої структури. Накопичення гумусу супроводжується підвищенням запасів азоту, вуглецю, сірки, фосфору, кальцію, магнію та інших біофільних елементів. Руйнування мінеральної частини ґрунту не спостерігається.

Отже гумусово-акумулятивний процес призводить до формування чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю ґрунтового вбирного комплексу Са⁺⁺ і Mg⁺⁺, нейтральною або близькою до неї реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізичними, водно-фізичними і фізико-хімічними властивостями. Профіль ґрунтів являє собою поступовий перехід від гумусового горизонту до негумусованої ґрунтотворної породи. Перерозподіл колоїдів у профілі відсутній. Так утворюються чорноземи типові.

За певних умов коли гумусово-акумулятивний процес протікає сумісно з підзолистим утворюються чорноземи опідзолені. Вони поширені в північній частині Лісостепу і приурочені до периферії існуючих або колишніх широколистяних просвітлених лісових масивів.

У своєму розвитку чорноземи опідзолені пройшли дві фази - нетривалу лісову (підзолисту) і степову (чорноземну). Тому їх профіль має ознаки підзолистого процесу (диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, наявність кремнеземнистої присипки в гумусовому горизонті, ущільнення і оглинення в середній частині профіля, горіхувату структуру в ілювіальному горизонті, сліди коренів дерев'яних порід, глибока вилугованість від карбонатів) і гумусово-акумулятивного (рівномірна, глибока і висока гумусованість, сліди землериїв на глибині до 2 м).

За сумісного протікання процесів гумусово-акумулятивного і вилуговування утворюються чорноземи вилуговані.

Вилуговування - процес збіднення того чи іншого горизонту основами внаслідок їх виходу з ґрунтового вбирного комплексу, розчинення і наступного виносу. Вилуговані з верхніх горизонтів основи можуть бути винесені за межі ґрунтового профілю або акумульовані у відповідному ілювіальному горизонті.

Вилуговуванню карбонатів сприяють періоди з відносно великою кількістю опадів, полегшений механічний склад ґрунтотворних порід та формі рельєфу, за яких акумулюються води поверхневого стоку.

Утворилися чорноземи вилуговані під рідкостійними широколистяними лісами на периферії лісових масивів під лучною різнотравно-злаковою рослинністю в атмосферних умовах з додатковим внутріґрунтовим дренажем. Їх формування пов'язано з вимиванням карбонатів нисхідними токами води Вилуговування кальцію супроводжується збільшенням глибини гумусових горизонтів і профілю в цілому при зменшенні вмісту гумусу.

Чорноземи вилуговані невеликими масивами зустрічаються по всій лісостеповій зоні, але основні їх ареали зосереджені на Правобережжі, особливо на Подільській височині та у західному Лісостепу. Вони оплямовують чи вклинюються в масиви чорноземів опідзолених або типових і за ознаками займають проміжне положення між ними.

Як і в сірих лісових ґрунтах, так і в чорноземах опідзолених може відбуватися процес реградації. Формування ґрунтів лісостепової зони протікає в умовах нестійкого атмосферного зволоження, складного розчленованого рельєфу, під впливом широколистяної лісової і трав'яної різнотравно-злакової рослинності, переважно на карбонатних ґрунтотворних породах (лесах і лесовидних суглинках). Тому за протікання дернового і підзолистого процесів та багатовікової діяльності людини ґрунтотворний процес проходив неодночасно і по-різному. Зональними ґрунтами Лісостепу є - сірі лісові ґрунти і чорноземи типові, опідзолені, вилуговані, реградовані. По долинах річок поширені лучні і лучно- болотні ґрунти, зустрічаються болотні. На Лівобережжі є масиви солончакуватих і солонцевих ґрунтів.

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в північній частині Лісостепу і займають площу 1635,5 тис.га або 12,4%, відповідно темно-сірі й чорноземи опідзолені 3271,0 тис.га або 24,7% і найбільші площі 7213,7 тис.га або 54,6% орних земель приходиться на чорноземи типові. Решта ґрунтів займає 4,4% від площі ґрунтів зони.

2.2 Морфологічні ознаки чорнозему типового

ґрунт чорнозем лісостеп гумусний

Чорноземи типові найбільш поширений підтип чорноземів Лісостепової зони. Їх основні масиви залягають в центральній і східній частинах Лісостепу на рівних межирічних плато та їх схилах, а також на високих лесових тересах при глибокому заляганні підґрунтових вод. Сформувались під остепнілими луками і лучними степами на лесових породах.

Чорноземи типові максимально ввібрали ознаки і риси чорноземного ґрунтотворного процесу: накопичення гумусу і біофільних елементів в верхній півметровій товщі, неглибоке залягання карбонатів, відсутність перерозподілу мінеральних речовин і колоїдів за профілем.

Чорноземи потужні малогумусні: загальна площа 4822,4 тис. га (11%), в тому числі орних 4495,4 тис. га. Розташовані на лісових терассах річок, це дуже родючі грунти не тільки в зоні, а й на Українї, в однаковій мірі придатні під всі районовані сільськогосподарські культури. Бонітети їх складають 65,82, 63 балів. Грунти добре відгукуються на органічні і мінеральні, особливо фосфорні та азотні добрива. Потреба в калії не значна.

Профіль чорноземів типових має таку будову:

Н/к - гумусовий горизонт глибиною 45-55 см, темно-сірий, орний шар порошисто-грудкуватий, пухкий, підорний - зернистий, пухкий або слабо ущільнений, в нижній частині карбонатний, з поодинокими кротовинами, червориїнами, перехід поступовий;

Нрк - гумусовий перехідний горизонт глибиною 35-45 см, менше але рівномірно гумусований, карбонатний, темно-сірий з буруватим відтінком, неміцногрудкуватий, слабо ущільнений, багато червориїн і кротовин; перехід поступовий;

Рhк - перехідний горизонт глибиною 30-40 см, менше гумусовані інтенсивно перероблений землериями, сірий з буруватим відтінком, неміцногрудкуватий, слабо ущільнений, карбонати у формі псевдоміцелію, перех поступовий;

Р(h)к - кротовинний лес глибиною 30-80 см, з гумусованими кротовинами, плямистий сірувато-бурувато-пальовий, карбонати у формі псевдоміцелію, неміцногрудкуватий, пухкий, перехід поступовий;

Рк - ґрунтотворна порода - лес, бурувато-пальовий або пальовий, карбонати у вигляді прожилок і псевдоміцелію.

Рис. 1 Профіль чернозуму потужнього мало гумусного

2.3 Гранулометричний та хімічний склад грунту

Гранулометричний склад ґрунту є однією з найважливіших його характеристик. Від гранулометричного складу ґрунтоутворюючих порід і ґрунтів в значній мірі залежить інтенсивність багатьох ґрунтоутворюючих процесів, які пов'язані перетворенням, переміщенням та накопиченням речовин.

Гранулометричним складом ґрунту визначаються його фізичні, фізико-механічні і водні властивості (пористість, вологомісткість, водопідйомність, структурність та інші), а також повітряний і тепловий режими.

З гранулометричним складом пов'язаний також вміст у ґрунті зольних елементів та азоту. Гранулометричний (механічний) склад ґрунту має важливе значення в педогенезі, у формуванні родючості ґрунту.

Мінерадогічний склад грунту знаходиться в сильній мірі від гранулометричного складу,який впливає на перерозподіл мінералів.Фракція мулу представлена аморфними сполуками (Sio2,R203) инистими мінералами-гідрослюдами,вермикулітом,монтморилонітом та хлоритом.

Збільшення і грунті глинистих мінералів сприяє поліпшенню його вбирної здатності, підвищенню вологоємності.

Хімічний склад

Грунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та органо-мінеральних сполук.

Найважливішою складовою частиною грунту є гумус - перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних рештов, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються.

Хімічний склад грунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості.

Хімічний склад грунту постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні добривами грунт збагачується живильними речовинами.

Формуються чорноземи типові на лесових породах. В цих ґрунтах збалансовані практично всі показники родючості. За механічним складом серед чорноземів типових переважають середньо суглинкові різновиди - 40,4%, важко суглинкових - 34,5%, легкосуглинкових - 25%, а супіщаних і легко глинистих, відповідно - 0,4 і 0,1%.

Характерною особливістю чорноземів типових є розподіл гумусу за профілем ґрунту. Максимальна його кількість спостерігається в верхньому гумусованому горизонті і поступово зменшується вниз за профілем (табл.2).

Значний вміст гумусу і глибока гумусованість забезпечують відповідні його запаси. Так, в гумусованому профілі чорноземів типових легкосуглинкових середньоглибоких вони змінюються від 260 до 295 т/га, в глибоких - 298-345 і дуже глибоких - від 340 до 360 т/га, в середньосуглинкових відповідно 385-420, 425-455 і 458-479 т/га; важкосуглинкових і легкоглинистих 460-485, 490-535 і 540-560 т/га (Н.М.Бреус, 1988). В складі гумусу переважають гумінові кислоти, ступінь гуміфікації дуже високий, а тип гумусу - гуматний або фульватно-гуматний. Відношення Сгк:Сфк в чорноземі типовому середньосуглинковому коливається в межах 1,97-2,59, а в важкосуглинковому - 1,53-3,41. В складі гумінових кислот переважають гумати зв'язані з кальцієм, а найбільша їх кількість нерідко міститься в середній і нижній частинах гумусового профілю.

Таблиця 2

Вміст і ґрунтовий склад гумусу в чорноземах типових на лесах (Н.М. Бреус, 1979)

Генетичний горизонт, глибина, см	Загальний вміст гумусу, %	С С органічний у похідному ґрунті, %	Сгк	Сфк	С залишку	Сгк: Сфк
			% до загально С
Чорнозем типовий глибокий малогумусований середньосуглинковий
На0-10	4,58	2,66	44,2	22,4	33,4	1,97
Н/к25.35	4,26	2,47	47,8	20,6	31,6	2,32
HРk45-55	3,55	2,06	47,2	18,2	34,6	2,59
Phk110-120	1,63	0,94	29,6	31,0	39,4	0,95
Чорнозем типовий глибокий середньогумусований важкосуглинковий
H/ka10-20	5,61	3,25	36,2	23,6	40,2	153
H/k30-40	4,67	1,97	40,7	20,7	38,6	1,97
HРk60-70	3,48	2,01	47,4	13,9	38,7	3,41
Phk80-90	2,29	1,33	32,6	12,8	54,6	2,54
Рк180-190	1,74	0,89	23,1	25,7	51,2	0,90

2.4 Фізичні та фізико-хімічні властивості грунту

Щільністю грунту називається маса одиниці об'єму абсолютно сухого грунту,взятого в природному стані з усіма шпарами, які є його складовою частиною. Залежить щільність грунту від мінералогічного та гранулометричного складу, структури, вмісту у ньому органічних речовин,його будови.

Щільністю твердої фази грутну називають відношення маси його твердої фази до маси води в тому ж об'ємі при +4 °C.

Шпаровість грунту - це об'єм всіх проміжків між частинками твердої фази.В залежності від величини шпар розрізняють капілярну і некапілярну шпаро вість.Капілярна - дорівнює об'єму капілярних проміжків грунту; некапілярна -об'ему крупних шпар. Сума обох складає загальну шпаровитість грунту.

В смузі, яка прилягає до Полісся механічний склад чорноземів типових важчає від піщано- і грубопилувато легкосуглинкових. Стає грубопилувато середньоосуглинковим в центральній частині Лісостепу і пилувато важкосуглинковим та легкоглинистим на південній її границі.

Особливістю розподілу фракцій механічних елементів за профілем чорноземів типових є поступове зменшення мулу і фізичної глини зверху до низу (табл.2.1).

Валовий хімічний склад окремих генетичних горизонтів практично не змінюється. Про це свідчить співвідношення SiО₂:R₂О₃, яке в чорноземі типовому середньосуглинковому становить 11,4-11,9 і 7,5-7,8 у важко- суглинковому.

За вмістом гумусу чорноземи типові розрізняють на слабогумусовані (гумусу 3%), малогумусні (3-6%) і середньогумусовані (6%).

Слабогумусовані поширені в смузі, що прилягає до Полісся. Малогумус овані переважають в центральних районах Лісостепу, а середньогумусовані складають основний фон ґрунтового покриву південної частини зони.

Таблиця 2.1

Хімічний склад, вміст фізичної глини і мулу в чорнозема типових на лесах (Н.М. Бреус, 1979)

Показники	Чорнозем типовий глибокий малогумусований середньосуглунковий	Чорнозем типовий глибокий середньогумусований важкосуглинковий
	Генетичний горизонт
	Ha	H/k	Hpk	Phk	Pk	H/ka	H/k	Hpk	Phk	Pk
Шар ґрунту, см	0-10	25-35	45-55	110-120	210-220	10-20	30-40	60-70	80-90	180-190
Вміст частинок, %
<0,01 мм	42,2	37,3	34,4	30,8	30,7	52,5	53,1	50,7	50,1	52,3
<0,001 мм	24,9	22,1	21,0	19,3	19,9	33,9	33,7	33,6	32,4	33,1
Вміст оксидів, %
SiО2	78,2	75,5	75,4	73,8	66,8	67,9	не визн..	68,5	71,3	62,7
Fe2О3	3,24	3,34	3,47	3,04	3,32	3,75	-	3,70	3,85	4,30
Al2O3	9,35	9,06	8,58	9,11	7,35	12,8	-	12,6	13,7	13,1
CaO	2,19	3,24	5,56	7,39	6,72	2,07	-	2,51	1,86	6,84
MgO	1,02	1,06	1,16	1,62	1,44	0,97	-	0,92	1,06	1,47
SiО2:R2О3	11,6	11,4	11,9	11,4	11,4	7,66	-	7,76	7,53	6,75

Фізико-хімічні показники: реакція ґрунтового розчину, гідролітична кислотність, сумма обмінних катіонів і ступінь насиченості основами у чорноземів типових визначаються вмістом гумусу, глибиною залягання карбонатів і механічним складом.

Так рН водний в чорноземах високо- і нормально скипаючих в орному шарі становить 6,8-7,3 одиниці, гідролітична кислотність 0,2-0,7 мг-екв на 100 г ґрунту, у глибокоскипаючих відповідно 5,9-6 і 2,3- 2,6 мг-екв (Н.М. Бреус, 1981).

Механічний склад також впливає на ці показники. В чорноземах типових середньо-суглинкових в гумусовому горизонті рН водний = 6,8-7,4, а у важкосуглинкових 6,7-6,8. В складі обмінних катіонів переважає обмінний кальцій. Залежно від механічного складу його в 5,3-5,8 разів більше ніж обмінного магнію (табл.2.2).

Грунти мають високу ємність вбирання, величина якої визначається вмістом гумусу і механічним складом. В середньосуглинкових в верхньому гумусовому горизонті вона становить 37,0 мг-екв/100 г ґрунту і поступово знижується, складаючи в материнській породі 18,7 мг-екв. У важко суглинкових різновидів відмічається аналогічна закономірність - зниження вниз за профілем від 40,0 до 29,1 мг-екв/100 г ґрунту.

Вміст карбонатів, навпаки, маючи найменші показники в верхніх горизонтах поступово зростає вниз за профілем. Максимум їх міститься в ґрунтотворній породі. Залежно від механічного складу він становить 7 і 12%.

Таблиця 2.2

Фізико-хімічні показники чорноземів типових на лесах (Н.М. Бреус, 1979)

Показники	Чорнозем типовий глибокий малогумусний середньосуглунковий	Чорнозем типовий глибокий середньогумусний важкосуглинковий
	Генетичний горизонт
	На	Н/к	Нрк	PhK	Рк	Н/ка	Н/к	Нрк	РИк	Рк
Шар ґрунту, см	0-10	25-35	45-55	110-120	210-220	10-20	30-40	60-70	80-90	180-190
РН водний	6,8	7,4	7,4	7,9	8,3	6,7	6,8	7,0	7,2	7,3
Увібрані катіони, мг-екв/100 г ґрунту
Са++ Mg++ Na+ К+	29,9 5,61 0,33 0,42	не визн. - - -	не визн. - - -	, не визн. - - -	не визн. - - -	35,3 4,13 0,13 0,41	не визн. - - -	не визн. - - -	не визн. - - -	не визн. - - -
Гідролітична кислотність, мг-екв/100 г ґрунту	0,70	-	-	-	-	1,19	-	-	-	-
Ємність вбирання, мг-екв/100 г ґрунту	37,0	32,8	32,2	26,0	18,7	40,0	40,8	35,7	33,7	29,1
Вміст СаСО3, %	-	0,38	3,54	8,00	7,09	0,97	3,68	4,46	3,31	12,2

Маючи сприятливі фізико-хімічні показники чорноземи типові добре забеспечені елементами живлення рослин. Відповідно вмісту гумусу в них високий вміст загального азоту. За даними Н.М.Бреус (1979) він коливається в межах 0,17-0,30% (табл.2.3), а нітрифікаційна здатність в 2-3 рази вища ніж в сірих лісових ґрунтах.

Грунти мають достатні запаси загального фосфору, максимальний вміст якого (0,14-0,15%) зосереджений в орному шарі, поступово зменшуючись вниз за профілем. Це свідчить про високу біологічну вбирну здатність чорноземів.

Вміст загального калію залежить від механічного складу - у середньосуглинкових ґрунтах коливається в межах 0,19-0,21%, а у важкосуглинкових - 0,19-0,24%. Максимальна його кількість властива верхньому гумусованому горизонту і майже не змінюється вниз за профілем.

Чорноземи типові в орному шарі мають високу забезпеченість рухомими фосфатами та обмінним калієм, а в підорному - підвищену.

Таблиця 2.3

Агрохімічні показники чорноземів типових на лесах (Н.М. Бреус, 1979, А.І. Сірий, 1985)

Показники	Чорнозем типовий глибокий малогумусний середньосуглинковий	Чорнозем типовий глибокий середньогумусний важкосуглинковий
	Генетичний горизонт
	На	Н/к	Нрк	PhK	Рк	Н/ка	Н/к	Нрк	PhK	Рк
Шаp ґрунту, см	0-10	25-35	45-55	110-120	210-220	10-20	30-40	60-70	80-90	180-190
Загальний вміст,%
азоту	0,30	0,24	0,20	0,10	0,02	0,29	0,26	0,21	0,19	0,04
фосфору	0,14	0,13	0,11	0,09	0,07	0,15	0,15	0,13	0,11	0,03
калію	0,21	0,19	0,19	0,20	0,20	0,24	0,23	0,23	0,21	0,19
Зміст рухомих сполук за Чариковим,мг в 1 кг ґрунту
Р2О5	185	121	не визн.	не визн.	не визн.	196	145	не визн.	не визн.	не визн.
K2О	171	102	-	-	-	183	117	-	-	-

2.5 Водні властивості ті водний режим грунту

Із водних властивостей в першу чергу виділяють слідуючі: максимальну гігроскопічність,вологість в'янення та найменшу вологоємність.

Під гігроскопічністю грунтурозуміють його властивість поглинати з повітря водяні пари сухим грунтом.Залежить вона від мінералогічного і гранулометричного складу, гумусованості та відносної вологості повітря.

При насиченні повітря водними парами в межах 98-100%, грунтом поглинається максимальна кількість водяних парів,які утримуються адсорбційними силами величиною 10^7 Па. Таку гігроскопічність називають максимальною (МГ).

Дуже важливою грунтово-гідрологічною константою є найменша вологоємність (НВ).Найменша вологоємність- це максимальна кількість води, яку може утримувати грунт після його повного насичення водою зверху і наступним стіканням гравітаційної води.Ця категорія води повність доступна рослинам,так як утримується в грунті капілярними силами, величина яких значно менше всмоктуючи сил кореневих систем рослин.

За величиною найменшої вологоємності визначають діапазон активної вологи (ДАВ),який для повного грунту має постійну величину.Визначають його шляхом віднімання від загальної величини вологості грунту при насиченні його стану НВ вологості в'янення (ВВ).

Невисока щільність, суглинковий механічний склад і значний вміст гумусу обумовлюють добрі і відмінні показники загальної пористості. В чорноземі типовому середньосуглинковому в орному та підорному шарах вона становить 52-57, а у важкосуглинковому 55-57%. На капілярну пористість припадає 60-65, а на некапілярну - 35-50%, тому створюються умови для сприятливого водно-повітряного режиму.

Максимальна гігроскопічність і вологість в'янення змінюються залежно від механічного складу: від 6,7-8,5 і 8,9-11,3 в середньосуглинкових різновидах, до 11,3-12,4 та 16,9-18,6% у важкосуглинкових.

Чорноземи типові мають добру водоутримуючу здатність, яка зростає в ґрунтах важкого механічного складу Так, найменша вологоємність в орному та підорному шарах в середньосуглинкових ґрунтах становить 24-27, а важкосуглинкових - 33-39%. Відповідно змінюється і діапазон активної вологи від 16-21 до 17-25%.

Табл. 2.4

Агрогідрологічні властивості чорноземів типових на ст.Суми,Сумська область

Шар, мм	Запаси вологи, мм
	непродуктивної вологості в'янення	Продуктивної по вологоємності
		найменшою польовою	повною
0-20	26	51	79
0-50	66	113	203
0-100	134	194	424
0-150	197	279	624

3. Засоби підвищення ефективної родючості грунтів

Чорноземи типові і вилуговані займають широкі рівні площі та слабопохилі схили вододілів, слабко і помірно розчленованих балками корінного плато та високих терас. Вони відносяться до найродючих ґрунтів, багаті на зольні елементи і азот, мало- і середньогумусовані. Мають сприятливі водноповітряні та в більшості випадків теплові властивості.

Розміщені у сприятливих кліматичних умовах і придатні під усі зернові, кормові, технічні і овочеві культури, а також під плодові, ягідні і лісові насадження. Меліорацій не потребують, однак за неправильного с/г використання швидко втрачають потенціальну і, як наслідок, ефективну родючість. Для підтримання її на оптимальному рівні в першу чергу тут необхідно накопичувати і раціонально використовувати вологу - бо основним джерелом її є атмосферні опади.

За умов відповідної контурно-меліоративної організації території, спеціалізованих сівозмін водно-повітряні і біологічні властивості регулюються своєчасним і відповідним способом обробітку на глибину, що відповідає біологічним особливостям вирощуваних культур. Переважно застосовується комбінований обробіток - поєднання оранки, плоскорізного, чизельного поверхневого та ін.

Нагромадження і зберігання вологи забезпечує безполицевий, і плоско-різальний обробіток, особливо доповнений щілюванням або кротуванням, які направлені на руйнування ущільненого підорного горизонту Оранку проводять переважно під просапні культури, поєднуючи з внесенням гною, компостів та інших органічних добрив.

Для підтримання сприятливого водно-повітряного режиму слід регулювати структурність ґрунту, підтримуючи її у грудочкувато-зернистому стані. Це дає змогу забезпечити оптимальну щільність орного шару на рівні 1,1-1,3 г/см³. Досягається покращення агрофізичних властивостей своєчасним обробітком, насиченням сівозміни багаторічними бобовими травами, угноєнням в нормі 12-14 т/га сівозмінної площі, чим забезпечується бездефіцитнії баланс гумусу.

На чорноземах вилугованих, а за наявності вторинної кислотності, і на чорноземах типових застосовують підтримуюче вапнування або дефекатування, в дозах, що забезпечують нейтралізацію мінеральних фізіологічнокислих добрив. Крім регулювання кислотності, вапно позитивно впливає на насиченість ґрунтового вбирного комплексу катіонами кальцію та магнію, за рахунок яких стабілізується колоїдно-гумусовий стан і структурність ґрунту. Економічно вигідно застосовувати місцеві м'які вапнякові породи - лучний мергель, мергелі Київського ярусу, м'яку крейду, вапнякові туфи, дефекат.

З мінеральних добрив в першу чергу необхідно вносити фосфорні і азотні, а потім, особливо під технічні та овочеві культури, і калійні. Вносити їх треба локально, стрічковим способом або екраном. Найкраще під час посіву у рядки та підживлення.

Проте досить часто на вододільних плато та високих тересах чорноземи типові залягають у мікрокомплексі із западинними ґрунтами, що знижує високу продуктивність та погіршує умови ведення землеробства на них. Основний фон, представлений чорноземами типовими мало- і середньогумусними на лесах, в западинах - лучно-чорноземні, чорноземно-лучні, осолоділі ґрунти і солоді.

В западинах застоюється вода, перезволожуються ґрунти, що затримує сівбу ранніх ярих, зумовлює часте вимокання озимих, викликає нерівномірний розвиток і достигання культур, погіршує умови міжрядного обробітку та збирання врожаю.

Використовуються (ділянки в цілому) під всі зернові, технічні, кормові і овочеві культури, під плодові, ягідні, і лісові насадження. Однак, в дуже глибоких, довготривало перезволожених западинах виключаються озимі, ранні ярі культури і плодові.

Найважливішим агрозаходом на западинних ґрунтах є поліпшення водного режиму та їх вапнування. Ефективним заходом у боротьбі з ґрунтовими „блюдцями” і для запобігання розмиву технологічних колій проводять суцільне щілювання на глибину 50-60 см через 5-6 м по лініях, близьких до горизонталей місцевості, навхрест або по діагоналі.

З метою забезпечення захисту від водної ерозії поздовжні сторони полів і лісосмуги на них розміщують впоперек схилів, аналогічно проектуються буферні смуги на зайнятих парах, застосовують тільки ґрунтозахисні технології вирощування культур, засновані на обробітку без обертання скиби, доповнюючи його щілюванням. Посів також здійснюють впоперек схилу.

4. Біологічна особливість кукурудзи

4.1 Народногосподарське значення

Кукурудза -- одна з основних культур сучасного світового землеробства. Це культура різностороннього використання і високої врожайності. На продовольство в країнах світу використовується близько 20% зерна кукурудзи, на технічні цілі--15--20% і приблизно дві треті--на корм. У зерні містяться вуглеводи (65--70%), білок (9--12%), жир (4--8%), мінеральні солі і вітаміни. Із зерна отримують муку, крупу, пластівці, консерви (цукрова кукурудза), крохмаль, етиловий спирт, декстрин, пиво, глюкозу, цукор, патоку, сиропи, мед, масло, вітамін Е, аскорбінову і глутамінову кислоти. Маточкові стов...