Суспільно-географічні аспекти зовнішніх зв’язків України та Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ХІЛЬЧЕВСЬКА ІРИНА ГЕННАДІЇВНА

УДК 911.3; 911.7

СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНІХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ

11.00.02 - економічна та соціальна географія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі країнознавства і туризму географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник : кандидат географічних наук, доцент Любіцева Ольга Олександрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри країнознавства і туризму.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор Степаненко Анатолій Васильович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем розвитку й розміщення виробничого потенціалу;

кандидат географічних наук, доцент Дністрянський Мирослав Степанович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри географії України

Провідна установа - Волинський державний університет імені Лесі Українки

Захист відбудеться “21” січня 2003 року о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90, географічний факультет, ауд. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул.. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “17” грудня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор географічних наук, професор С.І.Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою особливістю сучасного світового господарства є те, що в його межах жодна країна не здатна існувати і забезпечувати ефективну життєдіяльність в умовах економічної автаркії.

Реалії сучасного економічного співробітництва і політичного співіснування вимагають від України розробки збалансованої зовнішньоекономічної стратегії з визначенням пріоритетів розвитку дво- і багатосторонніх взаємовідносин. Таким пріоритетним напрямом для України став європейський вектор зовнішньої політики, який передбачає інтенсивний розвиток вкрай важливих зв'язків, передусім зовнішньоекономічних. Належність України до Європи визначається не тільки географічними, а й історичними і культурними чинниками.

Особливе місце у зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних орієнтаціях України займає Німеччина, яка є складовою частиною Європейського Союзу та західного альянсу. Це зумовлено як історичними взаємовідносинами двох країн, так і тим, що саме від Німеччини Україна отримує відчутну економічну допомогу. На сьогодні Німеччина є одним з економічних лідерів у світі. Зараз Німеччина, як частина тісного європейського та атлантичного співробітництва і, по суті, “мотор” європейського об'єднання є для України ключовим партнером для успішного проникнення українських підприємств на ринки об'єднаної Європи. До того ж, з усіх країн Західної Європи найбільший інтерес до країн Східної Європи виявляє саме Німеччина, яка історично орієнтована на Схід так само, як і на Захід.

Спеціальних публікацій, присвячених дослідженню суспільно-географічних аспектів зовнішніх українсько-німецьких зв'язків практично немає. Наукова правомірність саме такої постановки питання підкріплюється значним інтересом до досліджень зовнішніх зв'язків в цілому та зовнішніх зв'язків України в сучасних умовах українських та російських вчених-геграфів О.І. Шаблія (1994, 2000 рр.), Ф.Д. Заставного (1994 р.), Б.П. Яценка (1996, 1997, 1998, 1999 рр.), П.В. Луцишина (1998, 2000, 2001 рр.), В.П. Максаковського (1998 р.), Балабанова І.Т. (1999, 2000 рр.), Балабанова А.І. (1999, 2000 рр.), Алісова Н.В. (2000 р.), Хорєва Б.С. (2000 р.), а також вітчизняних та російських вчених-економістів, зокрема А.С. Філіпенка (1992 - 2002 рр.), С.І. Соколенка (1995, 1998, 1999 рр.), В.С. Будкіна (1992 - 2002 рр.), А.І. Мокія (1999, 2000 рр.), О.І.Рогача (1996, 1998, 2000 рр.), І.В. Бураківського (1996, 1998, 2001 рр.), М.А. Дудченка (1994 - 2002 рр.), О.І. Шниркова (1992, 1994, 1996, 2000 рр.), М.Л. Копиленко (1996, 1997 рр.), Є.Ф. Авдокушина (1999р.), А.П. Кірєєва (1997, 2000 рр.) та інших. Питаннями теорії національних господарств та міжнародної торгівлі, конкурентоспроможності країн займались також зарубіжні, в тому числі і німецькі вчені, такі як Ойкен В. (1966 р.), Портер М. (1993 р., 1998 р.), Abele H. (1991 р.), Bleuel H. (1996 р.), Borchert M. (1987 р.), Broll U. (1997 р.), Dixit A.(1982 р.), Norman U. (1982 р.), Rose K. (1989 р.), Siebert H. (1994 р.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно наукового напряму кафедри країнознавства і туризму географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках науково-дослідної теми “Туристсько-рекреаційні ресурси та інвестиційний клімат індустрії туризму регіону” (№ 97121, 2001-2005 рр.).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення суспільно-географічних аспектів зовнішніх зв'язків України та Німеччини в сучасних умовах та визначення їх ефективності.

Досягнення цієї мети вимагало вирішення наступних задач:

розкриття механізму формування суспільно-географічної сутності зовнішніх зв'язків країни;

обґрунтування чинників і підвалин пріоритетного розвитку українсько-німецького партнерства;

визначення механізмів реалізації Україною своїх планів і інтересів розвитку через двостороннє співробітництво;

дослідження загальних тенденцій розвитку зовнішніх українсько-німецьких зв'язків в рамках системи Україна - Німеччина - ЄС;

дослідження структури та територіальної організації українсько-німецького торговельного та інвестиційного співробітництва; аналіз причин неефективної структури експорту-імпорту; вивчення географії німецьких інвестицій в економіку України; розробка пропозицій щодо оптимізації торговельного та інвестиційного співробітництва;

дослідження українсько-німецьких зв'язків у сфері суспільних відносин (наукові, культурні, екологічні, військові, гуманітарні, ін.); розкриття механізмів їх взаємодії;

доведення можливості взаємодії економік з різним ступенем розвитку на прикладі українсько-німецького співробітництва;

розробка перспективних напрямків розвитку зовнішніх зв'язків України та Німеччини.

Об'єктом дослідження є зовнішньогосподарський комплекс України.

Предметом дослідження є територіальна організація зв'язків зовнішньогосподарського комплексу України з Німеччиною.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять основні положення теорії суспільної географії та наукові засади її аналітичних та синтетичних дисциплін (основи теорії суспільної географії, економічна та соціальна географія України, географія світового господарства, географія зарубіжних країн), а також діалектичні методи пізнання, комплексний і

системний аналіз економічних категорій, процесів і явищ в рамках розвитку міжнародних економічних відносин.

У дисертації були використані як загальнонаукові методи (системний підхід, структурний аналіз, порівняльно-географічний, історичний), так і спеціальні методи (картографічний, методи математичної статистики). Основним в роботі є системний підхід, який визначив логічну послідовність використання інших спеціальних методів.

Вихідними матеріалами для написання роботи стали зібрані та проаналізовані автором емпіричні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного інституту стратегічних досліджень, Депозитарію ООН, бібліотеки представництва Європейського Союзу в Україні, бібліотеки Інституту Гете за період 1996 - 2000 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

розкрита суспільно-географічна сутність зовнішніх зв'язків країни, яка об'єднує зовнішньоекономічну, наукову, культурну, екологічну, гуманітарну сфери;

розроблені методичні основи вивчення зовнішніх зв'язків країн в суспільно-географічному аспекті, які об'єднують наступні етапи: вивчення механізму формування і реалізації зовнішніх зв'язків, дослідження структури цих зв'язків, виявлення їх найбільш ефективних видів та напрямків вдосконалення;

визначені концептуальні основи стратегічного інтегрування України до світової господарської системи через дво- і багатостороннє співробітництво, які повинні базуватись на вигідному геополітичному і транспортно-географічному положенні країни, її економічному потенціалі, сприятливих природнокліматичних умовах;

показана невід'ємність розвитку українсько-німецьких зв'язків від системи Україна - Німеччина - ЄС;

проведена оцінка сучасного стану зовнішніх зв'язків України та Німеччини: галузевої структури зовнішньої торгівлі, інвестиційних процесів, міждержавних соціальних зв'язків, аналіз територіальної структури цих зв'язків;

обґрунтовані можливі напрямки інтеграції країн з різним ступенем соціально-економічного розвитку, які полягають у ширшому використанні потенціалу України в науковій, гуманітарній, військовій сферах, наданні послуг;

визначені перспективні напрямки удосконалення зовнішніх зв'язків України на основі реалізації спільних проектів в галузі виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, щодо технічного переобладнання металургійних виробництв і машинобудування (включаючи можливості конверсії), використання альтернативних джерел енергії в електроенергетиці, інвестиційних проектів в об'єкти інфраструктури.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, які викладені в дисертації, доведені до рівня науково-методичних розробок. Зокрема, Державним комітетом статистики України, відділом статистики інвестицій та основних фондів (лист № 05-2-4-9/7 від 23.01. 2002р.) використовується наукова розробка “Інвестиційне співробітництво: сучасний стан, проблеми і перспективи” для складання аналітичних довідок. В управлінні моніторингу зовнішньої торгівлі Департаменту державної політики у сфері зовнішньої торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України впроваджена наукова розробка “Двосторонні відносини Україна - Німеччина: історія розвитку та сучасний стан торговельного співробітництва” (лист № 40 - 23/364 від 18.04. 2002р.).

Теоретичні узагальнення проведеного дослідження суспільно-географічних зв'язків економік країн можуть використовуватись при проведенні подібних досліджень взаємодії національних економік інших країн, особливо з різним рівнем розвитку економік, а конкретні результати, доведені до рівня методичних розробок і прикладних рекомендацій - у практиці управління зовнішньоекономічною діяльністю України.

Деякі положення і результати, розроблені при виконанні дисертаційної роботи, впроваджені в навчальний процес на кафедрі країнознавства і туризму географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка при проведенні занять з курсу “Економічні системи світового господарства” і можуть бути використані в курсах “Географія світового господарства” та “Регіональна економічна і соціальна географія зарубіжних країн”. Окремі розділи роботи були використані при написанні навчальної програми (у співавторстві з Б.П.Яценко) з курсу “Країнознавство” та навчальної і робочої програм з курсу “Економіка і зовнішньоекономічні зв'язки України” для студентів кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин факультету міжнародних економічних відносин Київського університету туризму, економіки і права і використовуються для викладання цих курсів.

Особистий внесок здобувача. Методичні підходи дослідження суспільно-географічних аспектів взаємодії господарств України та Німеччини розроблені автором самостійно.

Збір та обробка статистичних матеріалів з торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва (обсяги експорту, імпорту, товарообігу і сальдо товарів і послуг, обсяги експорту, імпорту інвестиційних потоків, ін.) автором виконано також самостійно на основі даних Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були представлені та доповідались на : конференції, присвяченій 125-річчю Українського географічного товариства “Географія України: сучасний стан і перспективи” (Київ, 1998р.); Всеукраїнській конференції молодих науковців “Глобалізація та інтернаціоналізація географічного мислення” (Київ, 1999р.); Міжнародній науковій конференції “Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя” (Київ, 1999р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія” (Київ, 1999р.); Міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів Європейської інтеграції” (Луцьк, 2000р., 2001р.); Всеукраїнській науковій конференції студентів і аспірантів “Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть” (Київ, 2000р.); наукових семінарах на географічних факультетах університету Людвіг-Максиміліан (Мюнхен, ФРН, 2000р.), університету Фрідріх-Александер Ерланген-Нюрнберг (Ерланген, ФРН, 2000р.), університету м.Гамбург (Гамбург, ФРН, 2000р.) та географічному факультеті Рейнсько-Вестфальської вищої технічної школи (Аахен, ФРН, 2000р.); науково-методичному семінарі “Концепція базової географічної освіти у вищій школі” (Київ, 2001р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості” (Київ, 2001р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні екологічні проблеми” (Київ, 2002р.).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 3,8 д.а. (у т.ч. 3,4 д.а. - авторські), з яких 6 статей (4 - у фахових виданнях) обсягом 3,3 д.а. (у т.ч. 3 д.а. - авторські) і 3 - матеріали і тези доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків загальним обсягом 159 сторінок; списку використаних джерел (230 найменувань) та 8 додатків. В роботі вміщені 17 таблиць, 15 рисунків в т.ч. 7 картосхем.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методичні положення суспільно-географічного дослідження” проаналізовано поняття “національний господарський комплекс”, “зовнішньогосподарський комплекс країни”, “зовнішні зв'язки країни” та розкрито їх суспільно-географічну сутність.

На території будь-якої держави функціонує і розвивається національний господарський комплекс. Національний господарський комплекс (НГК) - це цілісна, взаємозв'язана система галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання на території країни. Його ефективне функціонування забезпечується в першу чергу оптимальною пропорційною структурою (загальноекономічні, міжгалузеві, внутрігалузеві, територіальні, міждержавні пропорції). Міждержавні (зовнішні) пропорції виникають між виробництвом продукції всередині країни і зовнішньою торгівлею, обсягом експорту та імпорту. Таким чином, частина національного господарського комплексу, яка зорієнтована на світовий ринок формує зовнішньогосподарський комплекс країни. В сучасних умовах глобалізації розбудова зовнішньогосподарського комплексу (ЗГК) і зовнішніх зв'язків має виняткове значення для ефективного економічного розвитку будь-якої країни.

Становлення ЗГК та його ефективність залежать від внутрішніх (природно-географічні, соціально-економічні, науково-технічні) та значною мірою від зовнішніх чинників (кон'юнктура на світових ринках тощо). Перша група чинників - природно-географічні особливості країни: кліматичні умови, площа території, родючість ґрунту, економіко-географічне положення, природні ресурси. Вони є історично й логічно вихідними у формуванні зовнішньогосподарського комплексу. Однак з економічним і науково-технічним прогресом цивілізації значення більшості з них певною мірою втрачається. Друга група - соціально-економічні чинники: людський фактор, науково-технічний та економічний потенціал країни, виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва, темпи створення об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, соціально-економічний тип національного виробництва й зовнішньоекономічних зв'язків та ін. У своїй сукупності вони відображають рівень економічного та науково-технічного розвитку країни, а також її народногосподарську структуру. Таким чином, ця група чинників визначає якісний стан ЗГК. Третя група чинників пов'язана з розвитком науково-технічного прогресу: масштаби науково-дослідних робіт, мінімальні й оптимальні розміри підприємств, технологічна диверсифікація та ін. У сучасному світі ці чинники мають тенденцію до домінування. Розширення масштабів їх використання зумовлює модифікацію внутрішньої структури ЗГК та поліпшує його якісний стан. Залежність ЗГК та його ефективність від зовнішніх чинників проявляється в залежності народногосподарської структури від світових ринків. Кон'юнктура на світових ринках і ринкове ціноутворення мають координаційну функцію і діють як механізм природного відбору життєздатних зовнішньоекономічних структур. Впливаючи на ЗГК, світогосподарські зв'язки спонукають народні господарства до пошуку оптимального варіанту участі в міжнародному поділі праці з метою забезпечення багатства суспільства. Зв'язки, що виникають тут, можуть, по-перше, покривати нестачу національної економіки в будь-яких факторах виробництва, по-друге, дають змогу знаходити ринки збуту для національних виробників.

Таким чином, зовнішні зв'язки країни - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв'язання глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян. Система зв'язків між господарствами країн на основі міжнародного поділу праці формує міжнародні економічні зв'язки двох країн.

Серед зовнішніх зв'язків України з високорозвиненими країнами Європи найважливішими їх формами є: економічні (за спеціалізацією і кооперуванням, торговельні, інвестиційні, науково-технічні, кредитно-фінансові), соціальні (наукові, культурні, екологічні, військові, гуманітарні) та політичні.

Основною складовою зовнішніх зв'язків є зовнішньоекономічні зв'язки. Зовнішньоекономічні зв'язки - це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв'язки є системою економічних відносин, які виникають при переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави.

Таким чином, сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці (МПП). У процесі МПП об'єктивно формуються національний (державний) і регіональні (наприклад, обласні) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують взаємопов'язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату, різні об'єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю.

До основних економічних законів, що визначають функціонування зовнішніх зв'язків в системі світового господарства відносяться закон міжнародного поділу праці, закон інтернаціоналізації виробництва, закон вартості, закон нерівномірності економічного розвитку, до основних суспільно-географічних - закон раціональних територіальних зв'язків, закон територіальної спеціалізації господарської діяльності людини, закон територіальної концентрації господарської діяльності. Закон міжнародного поділу праці є економічним фундаментом усієї системи світогосподарських зв'язків і світового господарства в цілому.

Стратегія інтеграції у світове господарство передбачає обов'язковий вибір географічного середовища, в якому найбільш ефективно і органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найсприятливіший економічний регіон для України - Європа, з ядром - країни ЄС.

Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, тенденції зближення рівнів економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на даному етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Саме Німеччина є головним партнером України в Європі як в сфері економічних, так і суспільних відносин.

Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв'язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап - виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв'язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв'язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв'язків країни; другий етап - системно-структурний аналіз зовнішніх зв'язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв'язків; третій етап - розробка концептуальних основ вдосконалення територіальної організації зовнішніх зв'язків країни.

Суспільно - географічний підхід у дослідженні зовнішньоекономічних зв'язків України з Німеччиною передбачає розгляд наступних аспектів: А. Багаторівневість зовнішньоекономічних зв'язків України:

І рівень - зв'язки з Німеччиною, як складовою частиною Європейського Союзу; ІІ рівень - зв'язки України на державному рівні з окремими адміністративними одиницями Німеччини ( з Баварією); ІІІ рівень - зв'язки адміністративних одиниць України (областей) з адміністративними одиницями Німеччини (федеральними землями); IV рівень - зв'язки між окремими підприємствами країн через створення спільних підприємств (СП).

Б. Динаміка та просторові аспекти таких показників як: 1) обсяги зовнішньоторговельного обороту, експорту, імпорту товарів і послуг та закордонних інвестицій; 2) товарна структура експорту та імпорту товарів і послуг; 3) галузева структура закордонних інвестицій; 4) географічні напрямки експорту та імпорту товарів, послуг, закордонних інвестицій.

Просторовий аналіз статистичних показників дозволяє визначити місце і роль міждержавних зв'язків Україна - Німеччина в загальній системі зовнішніх зв'язків з ЄС, виділити адміністративні одиниці України і Німеччини (області та федеральні землі), що беруть активну участь у міждержавному поділі праці, підприємства країн, які відіграють найбільшу роль у двосторонніх зв'язках і виходять на мезорівень (обласний або земельний), простежити територіальну структуру СП (рис. 1).

Суспільно-географічний аспект даного дослідження полягає в аналізі стану міждержавних соціальних зв'язків, можливості їх розширення та удосконалення. Це передусім дослідження в галузях гуманітарної допомоги, охорони навколишнього середовища, вищої освіти та науково-дослідної діяльності, культурного співробітництва.

Глобальний рівень ЄС

Макрорівень держава держава

(Україна) (Німеччина)

Мезорівень області землі

України Німеччини

Мікрорівень підприємства СП підприємства

України Німеччини

Рис. 1. Методична схема просторового суспільно-географічного дослідження двосторонніх зв'язків Україна - Німеччина

У другому розділі “Оцінка сучасного стану розвитку двосторонніх відносин Україна - Німеччина” був проведений ретроспективний аналіз двосторонніх відносин, досліджена структура українсько-німецької торгівлі, дана оцінка інвестиційного процесу, охарактеризовані міждержавні соціальні зв'язки.

Ретроспективний аналіз двосторонніх відносин дозволив виділити в ньому чотири етапи розвитку цих відносин. Для першого етапу характерними є епізодичні і нерегулярні зв'язки між країнами. Другий етап розвитку відносин починається з початку ХХ ст. В цей час українське питання (створення Української Народної Республіки) стає складовою частиною європейської геополітики. З кінця 30-х - початку 40-х років ХХ ст. розвивається третій етап у взаємовідносинах України і Німеччини. Протягом другого і третього етапу включно до середини 80-х років ХХ ст. українсько-німецькі відносини не мали широкого розвитку і на рівень геополітики не виходили. Сучасний четвертий етап і традиції новітніх геополітичних орієнтацій України та Німеччини знову формуються з кінця 80-х - початку 90-х років.

Аналіз сучасного стану українсько-німецької торгівлі показує, що в загальному товарообороті України і ФРН у 2000р. торгівля товарами у матеріальній формі займала 91,5%, а торгівля товарами у формі послуг - 8,5%. Таким чином українсько-німецька зовнішня торгівля більше ніж на 90% відноситься до сфери матеріального виробництва, тоді як торгівля послугами займає зовсім незначну частину.

Аналіз товарної структури зовнішньої торгівлі України показує, що найбільшу питому вагу в загальному експорті товарів до ФРН займали метали та вироби з них (39,1% у 2000 р.), включаючи мідь та вироби з неї - 17,1%, чорні метали - 12,8%; текстиль і текстильні вироби (28,5%); продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (7,3%). Як показують розрахунки коефіцієнта внутрігалузевої міжнародної спеціалізації (ВМС) Україна виступає у торгівлі з Німеччиною виключним експортером товарами текстильної промисловості (93,3% у 2000 р.) та продукції металургійної промисловості (58,4%), виключним імпортером - продукція машинобудування (-75,1%) і хімічної промисловості (-59,3%). Найбільшу питому вагу в імпорті товарів з ФРН займає продукція машинобудування (понад 35%); пластмаси та вироби з них (5,4%); мінеральне паливо (4,9%). В загальних обсягах імпорту продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва, забезпечення його функціонування займає майже половину. Протягом 1996-2000 рр. товарна структура українсько-німецької зовнішньої торгівлі не зазнала суттєвих змін. Український експорт до ФРН та, відповідно, імпорт з цієї країни формувалися переважно з промислових виробів. Україна за структурою експорту і надалі залишається монокультурною державою, експорт якої на 3/5 формується із товарів текстильної та металургійної промисловості. В той же час на європейський ринок вона практично не експортує високотехнологічні конкурентноздатні товари.

Протягом досліджуваного періоду структура українського експорту до ФРН була і , на жаль, залишається неефективною. В імпорті переважають товари, які в достатній кількості виробляються або можуть вироблятись в Україні.

Аналіз українсько-німецької торгівлі послугами показує, що майже на 80% український експорт послуг формується за рахунок надання транспортних (понад 60%) та ділових, професійних і технічних (13-18%) послуг. В свою чергу імпорт послуг з Німеччини складається також більшою частиною із транспортних послуг (22-31%), ділових, професійних і технічних послуг (15-20%), державних послуг (20-25%), фінансових послуг (10%). Незважаючи на більшу різноманітність номенклатурних позицій імпорту послуг з Німеччини, у вартісних обсягах експорт послуг з України майже вдвічі перевищує їх імпорт, за рахунок чого формується позитивне торговельне сальдо. Низька диверсифікованість експорту послуг на світовий ринок і зокрема в Німеччину та стабільний позитивний баланс двосторонньої торгівлі послугами - стійка тенденція, яка простежувалась протягом 1996-2000 рр. і має тенденцію до подальшого зберігання.

У географічній структурі української зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається важливим зовнішньоторговельним партнером України серед інших країн світу і регіону, роль якої протягом останніх років помітно зросла. Так, на початок досліджуваного періоду (1996 р.) частка Німеччини у зовнішній торгівлі України товарами становила 2,9% в експорті і 6,1% в імпорті, у зовнішній торгівлі послугами - відповідно 1,9% та 2,8%. А вже у 2000 р. ці показники виглядали наступним чином: у зовнішній торгівлі товарами - 5,1% в експорті і 8,1% в імпорті, у зовнішній торгівлі послугами - 3% в експорті і 6% в імпорті.

Аналіз зовнішньої торгівлі в розрізі федеральних земель показує, що більше ніж 80% загального українсько-німецького товарообігу припадає на західні федеральні землі, з них лише три землі - Північний - Рейн Вестфалія, Баварія та Баден - Вюртемберг - ведуть більше половини торговельних операцій Німеччини з Україною (55,7% вітчизняного експорту і 56% німецького імпорту). Такий розподіл зумовлений, перш за все, високим рівнем промислового розвитку та концентрацією капіталу, по-друге, стійкими торговельними традиціями.

За обсягами вкладених в українську економіку інвестицій Німеччина була у минулому і залишалась у 2000 р. в першій десятці провідних інвесторів (6 місце серед країн-інвесторів після США, Кіпру, Нідерландів, Росії та Великої Британії). Німецькі інвестиції становлять близько 6% від загальної суми іноземних інвестицій, вкладених в економіку України з усіх країн світу у 2000 р. (17,5% у 1996р.).

В той же час обсяги прямих іноземних інвестицій з України в країни світу є набагато меншими. Надходження в економіку Німеччини становлять лише 0,2% їх загального обсягу.

Галузева структура німецьких інвестицій не враховує пріоритетів української економіки. Так, обсяги фінансових вкладень з Німеччини в українську промисловість становлять 60,2%, у сільське господарство - 2,4%, проте у сферах, що забезпечують швидкий обіг капіталу, - торгівлі та громадському харчуванні, у фінансовому посередництві, - відповідно 16,4% і 6,6%. Такий розподіл німецький інвестицій характерний для всього досліджуваного періоду (1996 - 2001 рр.). Основні німецькі інвестиції у 2000 р. направлялись в такі галузі економіки України: харчова промисловість (28,5%), внутрішня торгівля (15,3%), машинобудування і металообробка ( 6,6%), промисловість будівельних матеріалів (6,1%), пенсійне забезпечення (6,1%), легка промисловість (5,5%), деревообробна і целюлозно-паперова промисловість (4,9%), хімічна промисловість (4,5%). Незадовільною, на жаль, є участь німецьких інвесторів у розвитку “людського капіталу”, в інноваційних процесах та освоєнні високих технологій в Україні. Так, у сферу науки і наукового обслуговування з Німеччини надійшло лише 0,5% від загального обсягу інвестицій, у сферу інформаційно-обчислювального обслуговування - 0,07% і трохи більше у культуру і мистецтво -1,9%.

Участь українських підприємств в інвестиційній діяльності на території ФРН поки що можна назвати символічною (228,3 тис. дол. США у 2000 р.). Інвестиції були спрямовані в такі галузі економіки ФРН, як чорна металургія, транспорт, внутрішня торгівля. У 2000 р. на території України діяло 928 підприємств (11% усіх зареєстрованих в Україні СП), в яких присутні інвестиції з ФРН. Обсяг цих інвестицій становив 228,5 млн. дол. США.

Найбільша концентрація СП за участю німецького капіталу спостерігається в м. Києві (381 підприємство), Львівській області (100), Одеській (59), Закарпатській (38), Донецькій (36) та Дніпропетровській (34) областях. За обсягами вкладених інвестицій перше місце займає м. Київ (45,2% загального обсягу німецьких інвестицій), Черкаська область (8,9%), Донецька (6,2%), Закарпатська (4,9%), Одеська (4,6%), Івано-Франківська область (4,2%). Таке географічне розміщення (рис. 2) спільних українсько-німецьких підприємств та вкрай нерівномірна концентрація німецького капіталу ( 74% в шести областях) свідчить про зацікавленість німецької сторони всього в кількох галузях української економіки (легка та харчова промисловість, машинобудування і металообробка, внутрішня торгівля). Проте ці інтереси не завжди відповідають потребам української економіки ( нафтопереробна галузь, транспорт, тощо).

Міжнародна міграція населення є одним із суспільно-географічних аспектів зовнішніх зв'язків України та Німеччини. Слід відзначити, що цей процес має переважно односторонній характер. Кількість вибулих з України до Німеччини набагато перевищує кількість прибулих до неї. Негативним моментом є те, що майже 60% вибулих - це люди у працездатному віці. До того ж спостерігається так званий “відтік умів”. Німеччина входить до першої п'ятірки країн (поряд з Росією, США, Ізраїлем, Канадою) до яких виїжджає з України найбільша кількість наукових працівників вищої кваліфікації - докторів і кандидатів наук, переважно на постійне місце проживання.

Німецька “активність” у соціальній (суспільній) сфері в Україні набула такого розмаху, що важко охопити весь її діапазон - від влаштування канікул дітям Чорнобиля до міжпарламентських семінарів. Українську присутність у Німеччині не можна навіть порівняти з німецькою “експансією”, яка обмежується нечисленними представництвами у Берліні та Мюнхені. Вкрай необхідно розширити українську присутність у Берліні, адже саме тут вирішується значна частина доленосних і для Німеччини, і для Європи питань.

У третьому розділі дисертації “Тенденції розвитку та напрямки інтенсифікації зовнішніх зв'язків Україна - Німеччина” визначено і обґрунтовано основні напрямки вдосконалення зовнішньоекономічних (торговельних та інвестиційних) зв'язків між країнами.

Поряд із удосконаленням українсько-німецьких торговельних зв'язків за рахунок нарощування обсягів, покращення структури, зменшення від'ємного сальдо (в торгівлі товарами), актуальним є розвиток нових, більш складних форм економічних відносин між нашими країнами. Це, зокрема: 1) співробітництво на компенсаційній основі; 2) виробнича кооперація; 3) створення спільних підприємств; 4) створення змішаних підприємств на території ФРН; 5) регіональне співробітництво; 6) багатостороннє співробітництво між Україною, Німеччиною із залученням країн Центральної і Східної Європи.

Визначення головних напрямів інтенсифікації і вдосконалення інвестиційного співробітництва обох країн, а також механізмів, які б забезпечили його реалізацію, повинно спиратися на певні критерії, відповідні пріоритетам України як реципієнта та можливостям Німеччини як інвестора.

Визначаючи критерії оптимізації структури німецьких інвестицій в українську економіку, слід встановити пріоритетні і неефективні для України напрями їх надходження. До пріоритетних треба, по-перше, віднести інвестиції, які б максимально сприяли налагодженню техніко-технологічного обміну, впровадженню ноу-хау й управлінського досвіду, розвитку виробничого співробітництва й кооперування, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зарубіжних ринках. Проте у перспективі необхідно обмежити можливості використання німецьким інвестором сировинної бази і дешевої робочої сили, щоб виготовляти в Україні комплектуючі і напівфабрикати для продукції, яка могла б стала статтею німецького, а не українського експорту. По-друге, “бажаними” є інвестиції в “інтелектуальний капітал”, тобто у науково-дослідну діяльність (інновації у виробництві, венчурні проекти, формування нових колективів, освіта, підвищення кваліфікації тощо). По-третє, це інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної та інших інфраструктур, які розширюють поле для активізації інвестиційної діяльності. До “небажаних” можна віднести інвестиції, які викликають негативні наслідки (наприклад, пов'язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв) або здійснюються у безперспективні, з макроекономічної точки зору, галузі чи малоефективні підприємства, що деформує структуру розподілу ринкових ресурсів і, в кінцевому підсумку, призводить до консервації кризового стану української економіки. І нарешті, “небажаними” є інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста: вкладаючи великі кошти у найперспективніше підприємство галузі, іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробників, а й нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг.

Перенесення акценту із сфери зовнішньоторговельних відносин в сферу інвестиційного співробітництва може стати стратегічним напрямком взаємодії господарств двох країн. Україна із свого боку зацікавлена у залученні інвестицій щодо виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, технічної реконструкції нафтопереробної галузі, переспеціалізації і технічного переобладнання (включаючи можливості конверсії) металургійної галузі і машинобудування, використання альтернативних джерел енергії в електроенергетиці (де Німеччина має значний досвід), а також у хімічну (сірка, мінеральні добрива, броміди та ін.) та фармацевтичну промисловості.

Слід підкреслити вигідність інвестиційної взаємодії в галузі агропромислового комплексу, враховуючи при цьому потреби не лише нашої країни, модернізація залізничної та автомобільної мережі тощо.

Останнім часом українська сторона зацікавлена у налагодженні співпраці щодо виробництва бронетанкової та артилерійської стрілкової техніки і комерційних запусків космічних апаратів на основі українських ракет-носіїв. Німецька сторона в свою чергу виявляє зацікавленість у розробці та закупівлі результатів проведення наукових досліджень в українських НДІ стосовно руху об'єктів у водному середовищі, утилізації в Україні озброєнь, військової техніки та ін.

український німецький торгівля географічний

ВИСНОВКИ

1. Зовнішньогосподарський комплекс країни - частина національного господарського комплексу, яка орієнтована на світовий ринок. Зв'язки, що виникають в зовнішньогосподарському комплексі, по-перше, покривають нестачу національної економіки в будь-яких факторах виробництва, по-друге, дають змогу знаходити ринки збуту для національних виробників. Таким чином, під зовнішніми зв'язками держави слід розуміти взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв'язання глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян. Основною складовою зовнішніх зв'язків є зовнішньоекономічні зв'язки.

Зовнішньоекономічні зв'язки - це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці (МПП). Серед основних чинників, що визначають місце кожної країни в МПП і ступінь залучення до нього є: природні, техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні та політико-історичні.

2. Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв'язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап - виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв'язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв'язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв'язків країни; другий етап - системно-структурний аналіз зовнішніх зв'язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв'язків; третій етап - розробка концептуальних основ вдосконалення територіальної та галузевої організації зовнішніх зв'язків країни.

3. Аналіз сучасного стану українсько-німецької торгівлі показує, що зовнішня торгівля країн більше ніж на 90% розвивається в сфері матеріального виробництва, тоді як торгівля послугами займає зовсім незначну частину. Встановлено, що протягом досліджуваного періоду (1996-2000 рр.) товарна структура двосторонньої торгівлі як товарами, так і послугами, не зазнала суттєвих змін. Український експорт до ФРН та, відповідно, імпорт з цієї країни формувалися переважно з промислових виробів. Україна за структурою експорту і надалі залишається монокультурною державою, експорт якої на 3/5 формується із товарів текстильної та металургійної промисловості. В той же час на європейський ринок вона практично не експортує високотехнологічні конкурентоздатні товари. позитивне торговельне сальдо у торгівлі послугами формується за рахунок надання транспортних та ділових, професійних і технічних послуг, на майже 80% загального обсягу торгівлі послугами. У географічній структурі української зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається важливим зовнішньоторговельним партнером України серед інших країн світу і регіону. В розрізі федеральних земель понад 80% загального українсько-німецького товарообігу припадає на західні федеральні землі. Це обумовлено як високим рівнем промислового розвитку та концентрацією капіталу, так і стійкими торговельними традиціями.

4. В сфері інвестиційного співробітництва з Україною Німеччині належить важлива роль. Німецькі інвестиції становлять близько 6% від загальної суми іноземних інвестицій, вкладених в економіку України з усіх країн світу у 2000 р. (17,5% у 1996р.). Обсяги інвестицій з України у Німеччину становлять лише 0,2% їх загального обсягу. В ході дослідження було встановлено, що галузева структура німецьких інвестицій не враховує пріоритетів української економіки. Так, обсяги фінансових вкладень з Німеччини, наприклад, у сільське господарство - 2,4%, проте у сферах, що забезпечують швидкий обіг капіталу, - торгівлі та громадському харчуванні, у фінансовому посередництві, - відповідно 16,4% і 6,6%. В той же час у сферу науки і наукового обслуговування з Німеччини надійшло лише 0,5% від загального обсягу інвестицій, у сферу інформаційно-обчислювального обслуговування -0,07% і трохи більше у культуру і мистецтво -1,9%.

Участь українських підприємств в інвестиційній діяльності на території ФРН становила у 2000 р. лише 228,3 тис. дол. США (по одному СП в галузі чорної металургії, транспорту, внутрішньої торгівлі та консалтингу). На території України діяло 928 підприємств (11% усіх зареєстрованих в Україні СП), в яких присутні інвестиції з ФРН із загальним обсягом інвестицій 228,5 млн. дол. США. Різкі диспропорції у географічному розміщенні спільних українсько-німецьких підприємств (381 підприємство лише в м.Києві) та вкрай нерівномірна концентрація німецького капіталу ( 74% в шести областях) свідчить про зацікавленість Німеччини всього в кількох галузях української економіки (легка та харчова промисловість, машинобудування і металообробка, внутрішня торгівля). Проте ці інтереси не завжди відповідають потребам української економіки ( нафтопереробна галузь, транспорт, тощо).

5. Українсько-німецьке співробітництво у соціальний сфері має переважно односторонній характер - з Німеччини до України. Це характерно як для міжнародної міграції населення, так і для інших суспільних відносин, чий діапазон включає співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, гуманітарної та технічної допомоги, телекомунікацій, культури, вищої освіти та науково-дослідної діяльності тощо. Негативним аспектом українсько-німецької міграції населення є те, що значна частина вибулих з України (понад 60%) - це люди у працездатному віці, переважно які мають вищу освіту. Україна представлена в Німеччині нечисленними представництвами у Берліні та Мюнхені.

6. Визначено і обґрунтовано основні напрямки вдосконалення торговельних та інвестиційних зв'язків. Актуальним є розвиток нових, більш складних форм економічних відносин між нашими країнами: співробітництво на компенсаційній основі, виробнича кооперація, створення спільних підприємств, створення змішаних підприємств на території ФРН, регіональне співробітництво, багатостороннє співробітництво між Україною, Німеччиною із залученням країн Центральної і Східної Європи. В галузі інвестиційного співробітництва Україна зацікавлена у залученні інвестицій щодо виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, технічної реконструкції нафтопереробної галузі, переспеціалізації і технічного переобладнання (включаючи можливості конверсії) металургійної галузі і машинобудування, використання альтернативних джерел енергії в електроенергетиці (де Німеччина має значний досвід), останнім часом також у налагодженні співпраці щодо виробництва бронетанкової та артилерійської стрілкової техніки і комерційних запусків космічних апаратів на основі українських ракет-носіїв. Німецька сторона виявляє зацікавленість у розробці та закупівлі результатів досліджень в українських науково-дослідних інститутах стосовно руху об'єктів у водному середовищі, утилізації в Україні озброєнь, військової техніки та ін.

CПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Хільчевська І.Г. Інвестиційне співробітництво України з Німеччиною // Вісник Київського університету. Серія географія, 1999. - Вип.45. - С. 72 - 73.

2. Хільчевська І.Г. Ландшафт як можливий чинник оцінки двосторонніх економічних зв'язків (на прикладі України та Німеччини) // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. - К., 1999. - С.185-189.

3. Хільчевська І.Г., Хільчевський Р.В. Досвід підвищення соціальної ефективності туристичної сфери в Німеччині // Матеріали Міжн. наук.-практ. конференції “Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія”. - К., 1999. - С.70-72. Особистий внесок: висвітлено основні соціальні аспекти туристичної сфери Німеччини (автору належить 60%)

4. Хільчевська І.Г. Європейська інтеграція та Німеччина // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: Зб. наук. праць. - Луцьк, 2000. - Вип. XV. - С. 286 - 291.

5. Хільчевська І.Г. Зовнішньоекономічні зв'язки та методика їх оцінки // Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2000. - С. 98-99.

6. Хільчевська І.Г. Українсько-німецьке співробітництво в рамках європейської інтеграції // Вісник Київського університету. Серія географія. 2000.- Вип. 46. - С.70-74.

7. Хільчевська І.Г., Любіцева О.О. Охорона навколишнього природного середовища у ФРН та стан українсько-німецького співробітництва у цій сфері Гідрологія, гідрохімія та гідро екологія: Наук. зб. - К., 2001. - Том 2. - С. 841-848. Особистий внесок: проаналізовано особливості українсько-німецького співробітництва в сфері охорони навколишнього природного середовища (автору належить 60%)

8. Хільчевська І.Г. Проблеми і перспективи європейської інтеграції України // Картографія і вища школа: Наук. зб. - К., 2002. - С. 20-25.

АНОТАЦІЯ

Хільчевська І.Г. Суспільно-географічні аспекти зовнішніх зв'язків України та Німеччини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук зі спеціальності 11.00.02 - економічна та соціальна географія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню суспільно-географічних аспектів зовнішніх зв'язків України та Німеччини та розробці та обґрунтуванню практичних рекомендацій з їх удосконалення. У роботі досліджено теоретичні аспекти формування зовнішніх зв'язків країни та механізмів їх функціонування, визначено їх суспільно-географічну сутність, обґрунтовані чинники формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв'язків країни. Систематизовано методичні підходи щодо оцінки територіальної та галузевої організації двосторонніх зовнішніх зв'язків передусім торговельних, інвестиційних та соціальних з урахуванням ринкових умов господарювання. Оцінено систему умов і чинників та механізмів їх впливу на формування ефективних зовнішніх зв'язків. Визначено і обґрунтовано основні напрямки вдосконалення територіальної і галузевої структури зовнішніх зв'язків між Україною та Німеччиною.

Ключові слова: національний господарський комплекс, зовнішньогосподарський комплекс, зовнішні зв'язки, міжнародний поділ праці, загальний товарооборот, галузева структура, територіальна структура, управлінська структура.

АННОТАЦИЯ

Хильчевская И.Г. Социально-географические аспекты внешних связей Украины и Германии. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02. - экономическая и социальная география. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию социально-экономических аспектов внешних связей Украины и Германии, разработке и обоснованию практических рекомендаций по их усовершенствованию.

Внешние связи - это взаимообмен между странами продуктами материального производства, энергией, услугами, информацией, трудовыми ресурсами на основе международного разделения труда, а также сотрудничество политических органов, которое направлено на эффективное решение глобальных проблем человечества, расширение личных контактов граждан.

Установление и функционирование внешних связей страны подчиняется соответствующим экономическим и общественно-географическим законам.

Методика общественно-географического исследования внешних связей страны включает такие этапы анализа: первый этап - определение и раскрытие теоретических аспектов формирования внешних связей страны и механизмов их функционирования, который включает определение общественно-географической сути внешних связей и обоснование факторов формирования внешних, в першую очередь внешнеэкономических связей страны; второй этап - системно-структурный анализ внешних связей страны, который включает анализ торговых, инвестиционных и социальных связей в современных условиях рыночного хозяйства; третий этап - разработка концептуальных основ усовершенствования территориальной и отраслевой организации внешних связей страны.

Оценено систему условий и факторов (внутри- и внешнеэкономических) и механизмов их влияния на формирование эффективных внешних связей. Внутриэкономические факторы - природно-географические, социально-экономические, научно-технические. Природно-географические факторы (климатические условия страны, площадь территории, плодородность почв, экономико-географическое положение, природные ресурсы) являются исторически и логически исходными для формирования внешнеэкономического комплекса. Однако с экономическим и научно-техническим прогрессом значение большинства из них частично теряется. Социально-экономические факторы (научно-технический и экономический потенциал страны, производственный аппарат, масштабы и серийность производства, темпы создания производственной и социальной инфраструктуры, особенности исторического развития, социально-экономический тип национального производства и внешнеэкономических связей и др.) отображают уровень экономического и научно-технического развития страны, а также её народнохозяйственную структуру. Таким образом, эта группа факторов определяет качественное состояние внешнеэкономического комплекса. Третья группа факторов связана с развитием научно-технического прогресса (масштабы научно-исследовательских работ, минимальные и оптимальные размеры предприятий, технологическая диверсификация и др.) и имеет тенденцию к доминированию в современном мире. Расширение масштабов их использования определяет модификацию внутренней структуры внешнеэкономического комплекса и улучшает его качественное состояние. Зависимость внешнеэкономического комплекса и его эффективность от внешнеэкономических факторов проявляется в зависимости народнохозяйственной структуры от мировых рынков.