Регіональна політика в країнах Європейського Союзу та можливості використання її досвіду в Україні (суспільно-географічне дослідження)

Успішність регіональної політики залежить від рівня розвитку інституційної бази. Окрім центральних і місцевих органів влади важливо залучати різноманітні незалежні громадські та напівдержавні організації (агенції регіонального розвитку, центри з підтримки малого бізнесу, ресурсні та інформаційні центри, бізнес-інкубатори, центри передачі науково-технічної інформації, громадські об'єднання підприємців та ін.).

Важливою складовою державної регіональної політики є обґрунтований перерозподіл національного доходу - від регіонів із благополучною соціально-економічною ситуацією до проблемних регіонів. Економічні важелі та інструменти мають бути зорієнтовані не стільки на механічне переміщення фінансових ресурсів, скільки на стимулювання внутрішньої ініціативи, ефективне використання потенціалу регіонів. Поряд із наданням грантів і субсидій окремим підприємствам доцільно виділяти кошти на створення сучасної інфраструктури, що сприяло б розвитку підприємництва і стимулювало самозайнятість населення. Особливу увагу слід звернути на фінансування підготовки та перепідготовки кадрів, реалізацію екологічних проектів.

У Державній стратегії регіонального розвитку України особлива увага має бути звернена на стимулювання розвитку найбільш перспективних регіонів, що формують конкурентоспроможну структуру господарства, сприяють зростанню продуктивності праці, підвищенню ефективності суспільного виробництва країни. Одночасно держава має гарантувати громадянам незалежно від місця їх проживання мінімальні соціальні стандарти. З цією метою регіональна політика України має бути зорієнтована на відродження та економічне зростання проблемних регіонів, зокрема завдяки стимулюванню міжрегіонального співробітництва.

Стосовно старопромислових регіонів України раціональними на нинішньому етапі є глибока реструктуризація їх економіки, посилення ролі приватного підприємництва, особистої ініціативи, вдосконалення системи освіти, інтеграція між науково-дослідним і виробничим секторами та ін. Орієнтація на підтримку великих підприємств із традиційним матеріаломістким виробництвом і застарілими технологіями нині втрачає перспективу.

Одним із важливих напрямів регіональної політики є розроблення стратегій розвитку окремих областей, міст і районів, базових територіальних громад. Вони мають ґрунтуватися на визнаних принципах планування в умовах ринкової економіки. Впровадження в життя положень стратегії розвитку регіону забезпечує послідовність у виконанні окремих заходів, адресність у використанні коштів, раціональне залучення інтелектуальних ресурсів, збільшення відповідальності органів влади, зростання інвестиційної привабливості регіону. В процесі розроблення стратегій регіонального соціально-економічного розвитку мають бути максимально враховані суспільно-географічні чинники, особливо демографічний, інтелектуальний, природно-ресурсний потенціал регіонів, їх суспільно-географічне і геополітичне положення, розвиток інфраструктури, тощо. Це сприятиме підвищенню ефективності регіональної політики, відповідності її важелів реальним можливостям і перспективам розвитку регіонів, підвищенню їх конкурентних позицій на національному та міжнародному рівнях.

ВИСНОВКИ

1. Вивчення та аналіз численних зарубіжних і вітчизняних праць з питань формування регіональної політики дало можливість особливо виокремити доробок країн ЄС. Їх досвід щодо розроблення, застосування та результативності моделей регіональної політики доцільно було б використати в Україні. Оскільки регіональна політика безпосередньо пов'язана і зумовлена регіональним розвитком країни, в основі якого лежить територіальна диференціація господарської діяльності і соціальної сфери, стало необхідним проведення саме суспільно-географічних досліджень з метою обґрунтування напрямів удосконалення регіональної політики в Україні з урахуванням досвіду ЄС.

2. Встановлено, що регіональна політика - важлива сфера діяльності держави, зумовлена її регіональним розвитком, спрямована на вдосконалення суспільної діяльності в регіонах, враховуючи загальнонаціональні пріоритети, інтереси та можливості регіонів. Сутністю регіональної політики є ефективне управління регіональним розвитком країни з урахуванням об'єктивних процесів, що відбуваються в регіонах, та реалізація інтересів держави відносно регіонів. Мета регіональної політики - згладжування соціально-економічних диспропорцій у розвитку регіонів у контексті загального економічного піднесення країни і підвищення стандартів життя населення, вирішення проблем депресивних регіонів, стимулювання економічного зростання найрозвиненіших регіонів.

3. На регіональний розвиток країни, територіальні відмінності в її господарській діяльності та рівнях життя населення значно впливають суспільно-географічні чинники: природно-ресурсний, демографічний, науково-інтелектуальний потенціал, спеціалізація й територіальна структура господарства, розселення населення і ступінь урбанізованості території, географічне та геополітичне розташування регіонів, їх інфраструктурне забезпечення. Вони є первинною основою суспільних процесів в регіонах. В роботі визначено, що значення кожного з них для окремого регіону і на певному відрізку часу може змінюватися. Посилення ролі соціальних та інтелектуальних чинників, зменшення впливу природно-географічних і матеріальних чинників є основою сучасного регіонального розвитку в країнах ЄС.

4. Країни ЄС мають одну з найкращих у світі моделей регіональної політики. В результаті проведеного аналізу встановлено, що вони активно використовують наукові розробки у практиці регіонального розвитку, мають значний досвід регіональної політики. Протягом останніх 50-ти років в країнах ЄС суттєво вдосконалено важелі щодо підтримки депресивних і стимулювання високорозвинених регіонів з метою підвищення їх конкурентоспроможності.

5. Виявлено, що кожна держава ЄС формує власну регіональну політику, виходячи із рівня соціально-економічного розвитку і національних пріоритетів. Використання інструментів регіональної політики залежить від потенціалу регіонів, територіальних відмінностей їх розвитку, особливостей регіональних проблем, ступеня децентралізації державного управління та рівня автономії регіонів. Характерним для регіональної політики ЄС є посилення місцевої ініціативи, надання переваг регіональним інвестиціям перед регіональними стимулами, зосередження уваги на капітальних вкладеннях і зайнятості.

6. На основі порівняльного аналізу старопромислових регіонів країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку (Луганської області України та Мерсісайду Великобританії) виявлено спільні риси у процесах їх розвитку, зокрема: реструктуризація промислового комплексу із одночасним зменшенням його матеріаломісткості, соціальної інфраструктури, підвищення рівня безробіття, розвиток приватного сектору, усвідомлення необхідності відновлення навколишнього середовища. Кожна держава має свої пріоритети регіональної політики, механізми та напрями їх реалізації. Політика Великобританії та ЄС щодо Мерсісайду зорієнтована на стимулювання місцевої ініціативи, внутрішнього економічного піднесення, посилення ролі малого бізнесу, диверсифікацію структури економіки. Політика України щодо Луганської області не відповідає реальним потребам розвитку регіону. Здебільшого надаються привілеї окремим підприємствам, не враховуючи їх ефективність з точки зору перспектив розвитку всього регіону. Майже відсутні радикальні заходи з реформування виробничої бази, диверсифікації структури економіки.

7. Досвід регіональної політики країн ЄС використано у Польщі, яка нещодавно стала його членом і пройшла перехідний етап у розвитку економіки. Встановлено, що тут у повному обсязі було застосовано принципи регіональної політики і стандарти ЄС. Однак більшість економічних важелів та заходів значно відрізняються від європейських моделей. Вони модифіковані відповідно до специфіки регіонального розвитку, внутрішніх умов та фінансових можливостей держави.

8. Обґрунтовано положення про те, що основою регіональної політики України за нинішніх економічних обставин і бюджетних обмежень має бути поєднання окремих принципів і стандартів ЄС із виробленням власних важелів посилення конкурентоспроможності регіонів. Нині для досягнення ефективного регіонального розвитку доцільно поєднувати помірний протекціонізм із стимулюванням вільного ринку. Важливою складовою державної регіональної політики є обґрунтований перерозподіл національного доходу - від регіонів із благополучною соціально-економічною ситуацією до проблемних регіонів. Економічні важелі та інструменти мають бути зорієнтовані не стільки на механічне переміщення фінансових ресурсів, скільки на стимулювання внутрішньої ініціативи, ефективне використання потенціалу регіонів.

9. Результати дослідження вказують на те, що одним із найбільш ефективних напрямів регіональної політики в Україні, виходячи з досвіду ЄС, є стимулювання внутрішнього (ендогенного) розвитку регіонів на основі використання місцевих умов і ресурсів, а також конкурентних переваг, зумовлених дією зовнішніх чинників. В умовах глобалізації світової економіки, посилення впливу міжнародних організацій і ТНК держава має співпрацювати з регіонами як з рівними партнерами для економічного піднесення та підвищення рівня життя.

10. В роботі обґрунтовано необхідність зробити наголос в регіональній політиці України на стимулювання розвитку найбільш перспективних регіонів, що формують конкурентоспроможну структуру господарства, сприяють зростанню продуктивності праці, підвищенню ефективності суспільного виробництва країни. Одночасно держава має гарантувати громадянам незалежно від місця їх проживання мінімальні соціальні стандарти. З цією метою регіональна політика України має бути зорієнтована на відродження та економічне зростання депресивних регіонів, зокрема завдяки стимулюванню міжрегіонального співробітництва. Стосовно старопромислових регіонів раціональними на нинішньому етапі є глибока реструктуризація їх економіки, посилення ролі приватного підприємництва, особистої ініціативи, вдосконалення системи освіти, інтеграція між науково-дослідним і виробничим секторами та ін.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ НА ТЕМУ ДИСЕРТАЦІЇ

Remiga O., Bakun O., Mrinska O., Romanyuk O. Ukraine // Subnational Data Requirements for Fiscal Decentralization / Eds. Yilmaz S., Hegedus J., Bell M.E. - Washington D.C.: World Bank, 2003. - Р. 133-159. - особистий внесок 0,5 авт.арк.

Мрінська О.В. Розвиток регіональної політики в Європейському Союзі в контексті її становлення в Україні // Український географічний журнал. - 2000. - №1. - С.22-25.

Мрінська О.В. Особливості процесів інтеграції в країнах Європейського Союзу // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції. Вип. XV / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор М.І.Долішній - Львів - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - Т.1. - С.39-42.

Мрінська О.В. Прикордонне співробітництво як передумова регіональної інтеграції // Наукові записки Тернопільського Педагогічного Університету. Серія Географія. - 2000. - №2 (7). - С.50-53.

Мрінська О.В. Регіональні перетворення: європейські регіони і перспективи розвитку, інтеграції та розширення ЄС (Конференція Асоціації регіональних досліджень - Гданськ, Польща, 15-18 вересня 2001 року) // Український географічний журнал. - 2002. - №1. - С.81.

Мрінська О.В. Особливості регіональної політики щодо старопромислових регіонів у Великобританії (Мерсісайд) та Україні (Луганська область) // Управління сучасним містом. - 2002. - №10-12 (8). - С. 40-49.

Мрінська О.В. Суспільно-географічні підходи до формування регіональної політики // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Міжн. Наук.-практ. Конф. (м.Київ, 17-18 трав. 1999 р.). - К.:”Знання”, 1999 - Ч. 4 - С 58-59

Мрінська О.В. Суспільно-географічний вимір процесу регіоналізації // Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Збірник наукових праць. В 3-х томах - Київ - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - Т.1. - С.197-198.

Мрінська О.В. Зміна ролі суспільно-географічних чинників у соціально-економічному розвитку регіонів // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України / Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 15-16 травня 2001 р.). - К.: Ніка-Центр, 2001. - С.105.

Romaniuk S., Mrinska O. Regional Changes and Regional Policy in Ukraine // International Conf. on Regional Transitions: European Regions and the Challenges of Development, Integration and Enlargement - Gdansk (Poland). - 2001. - P. 20. - особистий внесок 0,1 авт.арк.

Mrinska O. European Regional Policy - Lessons for Ukraine Through the Prism of Polish Experience // International Conf. on Evaluation and EU Regional Policy: New Questions and New Challenges - Aix-en-Provence (France). - 2002. - P. 61-62.

Мрінська О.В. Сільські регіони як важливий об'єкт регіональної політики в країнах ЄС // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення / Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18-19 березня 2002 р.). - С.180-181.

Mrinska O. Traditional Industrial Regions of Ukraine - What Chance of Becoming Leaders in the Process of Transition to Market Economy? Case-study of Lugansk Region // International Conf. on Reinventing Regions in the Global Economy - Pisa (Italy). - 2003. - P. 55.

Mrinska O. Western Ukrainian Periphery: Changed Perspectives in the Light of EU Enlargement // International Conf. on Europe at the Margins: EU Regional Policy, Peripheriality and Rurality - Angers (France). - 2004. - P. 41.

Размещено на Allbest.ru