Природа Украини
Геоморфологічна будова, форми рельєфу України. Кліматичні особливості території. Умови ґрунтоутворення, типи ґрунтів. Води України: моря, річки, озера. Характеристика природних зон. Заповідники, Червона Книга України, присвячена українській флорі й фауні.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.09.2014 |
| Размер файла | 85,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Красноармійське педагогічне училище
Реферат
З теми: "Природа України"
Підготувала: Студентка 21-Ш групи
Кожедубова Анастасія
Керівник: Ангеліна Галина Євгенівна
2014
План
- Рельєф України
- Клімат України
- Грунти України
- Води України моря,річки, озера
- Природні зони України
- Заповідники України, Червона Книга України
- Червона Книга України
- Література
Рельєф України
Геоморфологічна будова і основні форми рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний і вулканічний. До першого можна віднести всі великі форми рельєфу території України, а до другого - куполи та інтрузивні тіла (утворені магмою, що підійшла до поверхні, але не вилилася, а остигла в надрах землі) Вулканічного хребта Карпат та Кримських гір. До тектонічного піднятого рельєфу можна віднести не тільки гірські хребти Карпат та Криму, але й усі височини (Волинську, Подільську, Придніпровську, Приазовську, Середньоросійську, Донецьку), в основі яких залягають відповідно Волино-Подільська плита, Український кристалічний щит, Воронезький масив та Донецька складчаста споруда. В свою чергу до тектонічного опущеного ендогенного рельєфу належать гірські долини, низовини (Придніпровська, Причорноморська), що розміщені в межах тектонічних западин (Дніпровсько-донецької та Причорноморської). Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, гористий та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний та техногенний. Самі форми поверхні кожного з цих типів бувають або денудаційними (виробленими), або акумулятивними (накопичувальними). Переважно під впливом денудаційних процесів сформувалися комплекси форм рельєфу у Карпатах, Кримських горах, на Донецькій, Волинській та Приазовській височинах. Схиловий тип формується під впливом таких гравітаційних процесів як зсуви, осипи, обвали, селеві явища, лавини. Три останні спостерігаються на території України тільки у гірських районах Криму та Карпат. Зсуви характерні для вододільних поверхонь не тільки гірських областей, але й Волинської, Подільської, Придніпровської, Приазовської та Донецької височин. Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Яри і балки найхарактерніші в Україні для Волинської, Подільської та північної і центральної частин Придніпровської височин, відрогів Середньоросійської височини. Води морів та озер зумовлюють руйнування берегів, утворення пляжів (узбережжя Чорного та Азовського морів), а також, у багатьох випадках, заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм. Інколи на поверхні є форми, утворені на дні давніх морських басейнів (пасмо Товтр на Подільській височині). Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов'язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків у періоди розвитку четвертинних зледенінь, талих льодовикових вод. Наприклад, моренні горби, долини стоку талих вод, зандрові рівнини найхарактерніші для Поліської низовини, а кари та залишки зруйнованих сучасними потоками моренних гряд - для найвищої частини Українських Карпат. Дюни і гряди еолового походження сформувалися, в основному, на зандрових рівнинах Полісся, а також піщаних заплавах середнього Дніпра, пересипах та косах Азовського і Чорного морів. Карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля) поширений в окремих районах Подільської височини та Кримських гір. На півдні Тернопільщини є понад сто карстових печер. Перлиною цих підземних витворів є печера Озерна. Десятки залів прикрашені надзвичайними гіпсовими утвореннями, що нагадують букети казкових квітів. Недалеко знаходиться і печера Оптимістична, яка є найдовшою в Європі і другою за довжиною в світі. До форм біогенного походження відносяться болота, купини, які найпоширеніші на Поліській низовині. Серед антропогенних форм рельєфу є кар'єри, терикони шахт, дамби тощо. Рівнини є переважаючим типом рельєфу України, вони охоплюють близько 70 % її території.
Низовини. Па півночі України розташована Поліська низовина, що має похил до річок Прип'яті і Дніпра. Висоти її не перевищують 200 м, тільки Словечансько-Овруцький кряж, що є припіднятим блоком Українського щита, піднімається до 316 м. На Поліській низовині є густа річкова сітка. Ділянки між річками мають плоскохвилясту поверхню, на якій є горби і зниження В основі Поліської низовини лежать різні тектонічні структури: на заході - Волино-Подільська плита, у центральній частині - Український кристалічний щит, а на сході - Дніпровсько-Донецька западина. Західна частина Полісся складена, в основному, мергелями, крейдою та пісковиками, які утворюють горбисті підвищення. Більшість території низовини формувалася під впливом материкових зледенінь і тому складена пісками воднольодовикового та річкового походження. Поверхня її неглибоко порізана, рівнинна, але ускладнена моренними горбами та дюнами. Придніпровська низовина розміщена між Дніпром на заході, Середньоросійською височиною на сході, пониззям Десни на півночі і гирлом Самари на півдні. Територія, прилегла до Дніпра, має майже ідеально плоску поверхню з середніми висотами 100-150 м. На північний і південний схід низовина поступово підіймається (найвища точка - 245 м) і стає хвилястою з високими вододілами і крутими схилами річкових долин. Відповідає низовині Дніпровсько-донецька тектонічна западина, кристалічний фундамент якої лежить на глибині 3-8 тис. м. Поверхневі шари утворені на заході переважно піщаними, а на сході лесовими відкладами. Це сприяє широкому розвитку яроутворення на території Придніпровської низовини. На сході долина Дніпра поступово переходить у Полтавську рівнину, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками. З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина Середньодунайської низовини - Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має абсолютні висоти 120-105 м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска терасована долина річки Тиси з її притоками. Причорноморська низовина охоплює широку смугу на півдні України вздовж Чорного та Азовського морів, а також рівнинний Крим. В основі низовини залягає Причорноморська западина та Скіфська плита. Абсолютні висоти змінюються тут від 210-240 м на заході до 50-80 м на сході. Окремі ділянки поверхні лежать нижче рівня моря. Так, Хаджибейський лиман має 13 м, Куяльницький - 5м. Складена поверхня Причорноморської низовини осадовими породами морського походження, а тому дуже розчленована глибокими (до 100 м) долинами річок та балками. Складовою частиною Причорноморської низовини є Північнокримська рівнина, поверхня якої поступово знижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м над рівнем моря. У межах країни вони утворюють майже суцільну смугу, яка простяглася через всю територію з північного заходу на південний схід. Різняться вони тектонічними структурами, формами поверхні, абсолютними висотами.
Височини. У центральній частині України розташована найбільша з височин - Придніпровська, вони лежать в межиріччі Дніпра і Південного Бугу. В її східній частині виділяється своєрідний район - Канівські гори з висотами 230 м. Тут знаходиться могила генія українського народу Тараса Шевченка. Формування височини пов'язано із виступами Українського кристалічного щита, що перекриті зверху незначними площами лесових порід. На півночі і півдні Придніпровська височина поступово переходить у низовини. Придніпровська височина має слабогорбисту поверхню з середніми висотами 220-240 м. Найвища точка має позначку 321м. Глибоко розчленована лише східна окраїна височини, що прилягає до Дніпра. Вздовж річкових долин на Придніпровській височині часто відбуваються зсуви, місцями виходять на поверхню давні кристалічні породи.
На південному сході країни розташована Приазовська височина з висотами 150-300 м. Тут на поверхню виходять кристалічні породи, що утворюють підвищення, які в народі називають "могилами" (г. Бельмак-Могила, 324 м). У тектонічному відношенні вона відповідає лівобережній частині кристалічного щита. В долинах річок, інколи, відслонюються граніти, а на вершинах залягають леси. У західній частині України розташовані Подільська та Волинська височини, поверхні їх дуже розчленовані. Вони розділені рівниною Малого Полісся. Абсолютні висоти становлять 320-350 м (г. Камула, 471 м). На Волинській височині виділяється Мізоцький кряж, на Подільській - окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри (Медобори).
Подільська височина є однією з найвищих частин всієї Східноєвропейської рівнини. Абсолютні висоти її перевищують 400 м. Рельєф Поділля дуже розчленований численними річковими долинами, ярами, балками, глибина яких сягає інколи 150 м. Виділяються в його межах окремі кряжі, пасма горбів. На більшій частині території характерними є карстові явища (розчинення гірських порід поверхневими і підземними водами та утворення пустот, печер, карстових лійок).
Волинська височина підіймається над рівниною Малого Полісся в середньому на 30-50 м. Абсолютні позначки на ній змінюються від 200 до 300 м.
На сході України знаходиться Донецька височина, її середні висоти становлять 75-300 м (найвища точка - г. Могила Мечетна, 367м). Її найвищу вододільну частину на південному сході називають Донецьким кряжем. Вона є залишком гір герцинського етапу горотворення. Тепер це горбиста височина, утворена декількома пасмами, складеними крейдяними породами.
На територію України заходить південно-західними відрогами Середньоросійська височина. Висота її в межах нашої країни не перевищує 236 м. Тут дуже багато ярів, балок. В тектонічній її основі залягає Воронезький масив, в межах якого піднятий кристалічний фундамент платформи, перекритий незначною товщею пухких осадових відкладів (знизу - крейдою, а зверху - лесами). Хвилясте плато поступово знижується від 240 до 150м у південному та південне західному напрямках.
На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте горбисте пасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км, з середніми висотами 350-400 м; тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України - г. Берда (515 м). Височина складена вапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок Пруту і Дністра, які мають глибокі долини з крутими схилами. Більша частина височини вкрита буковими і дубово-грабовими лісами. До північного краю Приазовської височини прилягає Донецька височина. На північному сході території України виділяються відроги Середньоросійської височини. Рівнинні простори України є сприятливими для господарської діяльності. Ускладнюють її розвиток яри на височинах та Причорноморській низовині, заболоченість Поліської низовини тощо.
Гори. Українські, або Східні, Карпати є частиною великої Карпатської системи. Це - молоді середньовисотні гори, що утворилися під час альпійської складчастості. Їх середні висоти коливаються в межах 1200-1600м. Гори складаються з кількох паралельних пасом, що простягаються з північного заходу на південний схід в межах України на 270 км. Гірські пасма мають простягання, близьке до субмеридіонального і називаються Зовнішніми Карпатами (Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати), Вододільно-верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногірський хребет, Рахівські і Чивчинські гори. Найвищою частиною Українських Карпат є масив Чорногора, де окрім Говерли (2061 м) є ще п'ять двохтисячників - Гутин - Томнатик (2016), Піп-Іван (2022), Бребенескул (2032), Ребра (2010), Петрос (2020). Зручними перевалами в Українських Карпатах є: Ужоцький, Борецький, Вишківський, Яблуницький.
Структурно Українські Карпати відповідають Карпатській складчастій області, яка належить до Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу. В їхній геологічній будові беруть участь різновікові відклади від докембрійських до антропогенових, але найпоширенішими є крейдові і палеогенові. Переважно, це пісковики, сланці, мергелі. З льодовикового періоду тут збереглися такі форми рельєфу, як кари і цирки.
Зовнішній край Карпатської складчастої системи відділяє від Східноєвропейської платформи Передкарпатський крайовий прогин, заповнений потужною товщею осадових порід, в рельєфі йому відповідає ускладнена котловинами і долинами річок височина Передкарпаття, що поступово підвищується у напрямку до гір.
Власне Карпати простягаються паралельними хребтами з північного заходу на південний схід. У їхніх межах виділяють п'ягь відмінних областей, що пов'язано, перш за все, із складною тектонічною будовою.
Над рівниною Передкарпаття крутим уступом підіймаються Зовнішні або Скибові Карпати. Їх назва пов'язана з тим, що складки тут насунуті на рівнину, а тому нахилені у північно-східному напрямку. Через це схили хребтів, обернені до Передкарпаття, круті, а південно-західні - пологі. Поперечні розломи розділяють у Зовнішніх Карпатах масиви Бескидів, Горган, Покутсько-Буковинських Карпат. Найвища точка - гора Сивуля (1836м).
Вододільна-Верховинська область охоплює центральну знижену частину Українських Карпат з низькогірним рельєфом (абсолютні висоти - 600-700 м). Тут проходить основний вододіл, що розділяє басейни Дністра і Тиси.
Полонинсько-Чорногірські Карпати охоплюють внутрішню найпіднятішу частину гір. Плоскі безлісі вершини хребтів тут називають полонинами. Розділені долинами річок вони утворюють окремі масиви. Найвищі серед них Свидовець і Чорногора, у яких виражені сліди діяльності гірських льодовиків, що лежали тут в епохи зледенінь. На масиві Чорногора є шість вершин, що мають висоту понад 2000 м.
На південь від Білої Тиси і Черемошу розміщена область Рахівських і Чивчинських гір з гострими скелястими гребенями і слідами четвертинного зледеніння. Це залишки давнього гірського масиву, який сформувався ще в герцинську епоху горотворення.
Паралельно до Полонинсько-Чорногірських Карпат простягається Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет, утворений куполами згаслих вулканів.
Закарпатському крайовому прогину відповідає Закарпатська низовина, що знижується в напрямку до басейну Тиси від 133 до 105 м.
Кримські гори займають крайній південь Кримського півострова. Вони простягаються з заходу на схід на 180 км. Виділяються три гірські пасма: Головне з висотами 1200-1500 м, Внутрішнє з висотами 400-600 м та Зовнішнє з висотами 250-350 м. Схили пасом асиметричні: південні - круті і урвисті, північні - пологі. Це пов'язано з розмиванням м'яких порід в гірських нашаруваннях, що складаються з пластів різної твердості.
Клімат України
На кліматичні особливості України впливають її географічне положення, сонячна радіація, циркуляція повітряних мас, характер поверхні (гірська чи рівнинна місцевість, заліснена чи поле тощо).
Територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі, лише Південний берег Криму - в субтропічному. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до територій з кліматичним комфортом. У ній чітко виражені зональні відмінності кліматичних умов. Через значну протяжність території України в широтному напрямі помітне зростання континентальності з північного заходу на південний схід. При загальній сприятливості клімату особливості фізико-географічного положення України, вплив циркуляційних процесів зумовлюють різноманітність кліматичних умов та порівняно часту повторюваність несприятливих явищ погоди в різні роки.
Характер атмосферної циркуляції над Україною визначається частою зміною циклонів і антициклонів. Циклони надходять на територію України протягом року з заходу, північного і південного заходу, півдня. З їх приходом взимку наступає потепління, відлига або снігопад, влітку - дощ. Вторгнення континентальних повітряних мас з Азії (антициклони) зумовлюють взимку різкі похолодання, а влітку - посушливу погоду. В середньому за рік в Україні буває 63% днів з антициклонами і 37% - з циклонами. На радіаційний режим прибережних районів впливає бризова циркуляція. Завдяки їй влітку на відстані 40-50 км від моря більше безхмарних днів і, отже, сумарної сонячної радіації. В холодну пору року моря, річки, великі озера, водосховища і болота дещо послаблюють морози на територіях, що до них прилягають. Влітку водойми сприяють зниженню температур, підвищенню вологості, посиленню вітру. У великих містах кліматичні умови відрізняються від кліматичних умов територій, що їх оточують. Гірські хребти Карпат захищають Закарпатську низовину, а Кримські гори - Південний берег Криму від холодних арктичних повітряних мас. Гори посилюють висхідні рухи повітря, внаслідок чого над ними випадає більше опадів, ніж на рівнинах. Навіть над Донецькою і Приазовською височинами кількість опадів більша, ніж на близьких до них рівнинах. Лісові масиви сприяють нагромадженню снігових запасів. Головним покажчиком клімату є температура повітря. Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі і північного заходу на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів зареєстровано в Українських Карпатах - 1500 мм (полонина Плай - 1663 мм) і Кримських горах (1000-1200 мм), найменші - на Азово-Чорноморському узбережжі і в Присивашші (300-450 мм). На більшій частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650-600 мм на заході до 450-400 мм на півдні і на південному сході. Протягом року в Україні змінюються напрям і швидкість вітру, тобто його режим. Це залежить від положення території щодо центрів атмосферного тиску. Через Україну проходить смуга високого атмосферного тиску, так звана вісь Воєйкова. Вона перетинає Євразію від озера Байкал, де знаходиться центр Сибірського антициклону, до Карпатських гір, прямує через південь Франції до Піренейського півострова і далі до Азорських островів (центр Азорського антициклону). На території України вісь високого атмосферного тиску простежується з північного сходу на південний захід по лінії Луганськ - Дніпропетровськ - Балта. Вісь є своєрідним кліматорозділом. На північ від неї переважають вітри західного напряму, на південь - східного. В Українських Карпатах і Кримських горах на вершинах переважають західні вітри. Середня швидкість вітру на території України становить переважно до 4 м/с. В Карпатах і Криму виникають місцеві вітри: влітку - гірсько-долинні, взимку - фени (теплі сухі вітри, що рухаються гірськими схилами вниз у долини).
В Україні чітко виражена зміна сезонів протягом року.
Зима в Україні тривала, але порівняно тепла, хоч і з морозними днями і снігом. Взимку над Україною розвивається циклонічна діяльність, повітряні маси часто змінюються, тому погода не стійка. В середньому за зиму буває до десяти відлиг. Зима триває від 120-130 днів на північному сході і до 75-85 днів на південному заході.
Весна починається після переходу середньодобової температури повітря через 0°С. Весною можливі заморозки. Погодні умови не стійкі. Найраніше весна наступає на південному заході України, в Закарпатті і Криму. Час настання весни в окремі роки значно відрізняється від середніх багаторічних. Трапляється, коли в квітні і травні відносна вологість повітря може знижуватися до 30% і менше, посушлива погода сприяє суховіям і пиловим бурям. Весняний період закінчується переходом середньодобової температури повітря через 15°С.
Літо на більшій частині території тепле, а на півдні України жарке. В цей період висота Сонця над горизонтом найбільша, найдовші дні, найбільша сонячна радіація. Земна поверхня і повітря інтенсивно прогріваються. Найраніше літо настає на Південному березі Криму, в степових районах. Літній період тут найдовший. У степовій зоні він триває 120-130 днів. Влітку випадає близько 40 % річної суми опадів. Закінчується літній період після переходу температури повітря через 15°С в бік зниження, що відбувається в першій декаді вересня.
З настанням осені зростає циклонічна діяльність, відбувається зниження температури повітря, збільшується кількість днів з опадами і туманами. У вересні і жовтні можливі заморозки. Проте буває короткочасне повернення тепла з сонячною лагідною погодою. Цей період народ називає "бабиним літом".
Грунти України
Умови ґрунтоутворення. Ґрунти України сформувалися в результаті взаємодії різних ґрунтотвірних чинників - материнських порід, природних вод, клімату, рельєфу, рослинного покриву, діяльності тварин і мікроорганізмів, господарського впливу людини.
Материнські породи (підґрунтя) визначають мінеральний склад, фізичні та хімічні властивості ґрунту. В Україні такими породами є четвертинні відклади - здебільшого лесові та піщані. Від них до ґрунту потрапляють дрібні тверді часточки - глина й пісок, а в гірських районах додаються більші уламки порід - гравій і щебінь.
Тварини, що живуть у ґрунті (дощові черв'яки, кроти), розпушують його і подрібнюють рештки рослин. Остаточно перетворюють відмерлі рештки рослин і тварин на перегній, мікроорганізми (різні бактерії). Вони розщеплюють органічні рештки на мінеральні речовини та хімічні елементи - Нітроген, Кальцій, Калій, Карбон, Фосфор, Сульфур та ін. Тільки в такому вигляді їх знову можуть засвоювати рослини. Крім цього, перегній і кальцій склеює між собою тверді мінеральні часточки ґрунту в грудочки різних розмірів, між якими в ґрунт проникає вода й повітря.
Господарська діяльність людини може сприяти підвищенню родючості ґрунту за умови науково обґрунтованого його обробітку або її зниженню внаслідок нераціонального господарювання.
Основні типи ґрунтів рівнинної частини. На території України сформувалися різні типи ґрунтів. Їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності (ґрунти змінюються з півночі на південь).
Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5%), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб. Тому вони мають низьку родючість.
Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході і Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах в умовах достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний - 3 %, тому їх природна родючість невисока.
Чорноземні ґрунти сформувалися на лісах в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (8 - 15%) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність - від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 65% території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу - чорноземи опідзолені і типові, північній частині степу - чорноземи звичайні, на півдні степу - чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території.
Каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу - 3%, але досить потужний гумусовий горизонт - до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження.
Болотні й торфово-болотні Крім основних зональних типів ґрунтів, на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні й торфово-болотні, а в долинах річок - лучні й лучно-болотні. У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці - малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним вмістом солей. У південних степах утворилися солончаки неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщ. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти.
Ґрунти гірських районів. У горах так само сформувалися ґрунти різних типів, які змінюються відповідно до закону висотної поясності - від підніжжя до вершин. В Українських Карпатах найбільші площі займають буроземи. У Передкарпатті та Закарпатті біля підніжжя поширені різновидності буроземно-підзолистих ґрунтів. Під лісами до висоти майже 1500 м над рівнем моря утворилися малопотужні, щебенисті бурі гірсько-лісові ґрунти. Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір поширені гірсько-лучні ґрунти. У Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах до висоти 450 м поширені гірсько-лісостепові ґрунти - дерново-карбонатні та сірі. Вони сформувалися під чагарниковою і трав'яною рослинністю. Основні ґрунти Гірського Криму - також бурі гірсько-лісові, що поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і мішаними лісами. На яйлах з лучною рослинністю панують гірсько-лучні чорноземовидні грунти. На Південному березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням переважають коричневі і червоно-коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу становить 4%.
Води України моря,річки, озера
Моря З півдня Україну омивають Чорне і Азовське моря. Протоками вони сполучаються з Середземним морем. Ізольоване внутріматерикове положення та прісноводний стік річок, що впадають у ці моря, визначають особливості їх фізико-географічних умов.
Чорне море простягається із заходу на схід на 1167 км, його найбільша ширина 624 км. Загальна площа акваторії - понад 482 тис. квадратних кілометрів. Море займає велику тектонічну западину, максимальна глибина його становить 2245 м. Довжина берегової лінії Чорного моря 4 090 км, в межах України - 1 540 км. Найбільшими затоками є Джарилгацька, Каркінітська, Каламітська, Феодосійська. У Чорне море впадають річки Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг. На ділянках між річками узбережжя прорізують водойми, що сполучаються з морем, - лимани. На Чорноморському узбережжі відомі Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Дніпровський лимани. Найбільшим півостровом Чорного моря є Кримський, який з'єднується з материковим суходолом Перекопським перешийком. Найбільшим островом є Джарилгач. також острови Довгий, Березань, Зміїний. Через Керченську протоку глибиною близько 4 м Чорне море сполучається з Азовським, через протоки Босфор і Дарданелли - з Середземним морем. Коливання рівня моря, пов'язані з припливами і відпливами, незначні, їх амплітуда 10 см. Вітрові коливання моря досягають 1,5 м. У роки з суворими зимами північно-західна частина Чорного моря замерзає. Солоність верхнього шару води в Чорному морі становить 17 - 18 %о. З глибиною солоність зростає до 22-25 %о. Характерною особливістю Чорного моря є те, що його води на глибинах 100-200 м позбавлені кисню, який витіснений сірководнем. У сірководневому середовищі живуть тільки анаеробні бактерії. Сірководнева товща займає 87% об'єму Чорного моря. Рослинність і тваринний світ Чорного моря різноманітний. Тут налічується понад 660 видів рослин, водяться тварини понад 2000 видів, у тому числі риби 180 видів. З них промислове значення мають білуга, осетер, оселедці, хамса, кефаль, ставрида, скумбрія, тунець. Водяться дельфіни трьох видів. На берегах багато птахів: мартинів, бакланів, альбатросів, пеліканів тощо. Щорічно Чорне море дає до 300 тис. тонн біологічних ресурсів. Тут також добувають будівельний пісок, гравій, горючий газ, тривають пошуки нафтових родовищ на шельфі.
Азовське море. За своїми розмірами - це одне з найменших морів світу. Його площа 39,1 тис. квадратних кілометрів. З 2686 км берегової лінії більша частина припадає на Україну. Азовське море - мілководний басейн: середні глибини становлять 8-10 м, а найбільша - 14 м. Поверхня його дна плоска, береги низовинні, з численними піщаними косами (Арабатська Стрілка, Білосарайська, Бердянська, Обитічна), узбережна смуга має глибину до 5 м. Найбільшими затоками Азовського моря є Темрюцька та Таганрозька. У південній частині море утворює Арабатську та Казантіпську затоки, а з заходу до нього прилягає мілководний Сиваш.
Середня солоність води становить до 14%о. Цей показник більший від рівня солоності моря в минулому (10,9%о). Її зростання пов'язане із зарегулюванням стоку річок Дону і Кубані для зрошування, що зменшило приток прісних вод у море. Рух води в Азовському морі спостерігається в західному напрямі, що зумовлено переважаючими вітрами.
Рослинність і тваринний світ в Азовському морі бідніші, ніж у Чорному. Тут поширені червоні, зелені водорості, квіткові водні рослини.
В Азовському морі водяться риби багатьох видів. Серед них промислове значення мають тюлька, хамса, судак, камбала, лящ, тараня, оселедці, севрюга, осетр тощо. У зв'язку із зростанням солоності і погіршенням умов для нересту продуктивність риб різних видів та їх вилов з кожним роком зменшуються. Своєрідною коморою хімічної сировини є Сиваш - затока Азовського моря. Через мілководність і велике випарування його вода перетворюється у ропу, де риба жити не може. Ропу Сиваша використовують для добування кухонної солі, йоду, брому, соди, мірабіліту.
Південне положення Чорного й Азовського морів, сприятливі кліматичні умови, піщані пляжі роблять Азово-Чорно-морське узбережжя одним з найважливіших курортно-рекреаційних районів країни.
Внутрішні поверхневі води. До поверхневих вод належать річки, озера…
Річки. Україна має досить густу річкову сітку. На 1 км2 її території припадає 0,25 км річок. Річок довжиною понад 10 км тут майже 4000, а понад 100 км - близько 120, великих річок (довжиною більш як 500 км) - 8. Через Україну протікають такі великі річки, як Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Дунай. Завдяки великій кількості опадів Українські Карпати мають найгустішу річкову сітку, яку утворюють притоки річок Пруту й Тиси.
Річки Криму маловодні: в Степовому Криму буває мало опадів, а в горах поверхневі води або поглинаються карстовими тріщинами і порожнинами, або по коротких схилах швидко збігають до моря, не утворюючи значних річок. Найбільшою річкою Криму є Салгир.
Майже всі річки України належать до Азово-Чорноморського басейну. І лише Західний Буг і Сян, що на заході країни, прямують до Балтійського моря. Річки Полісся дуже повільні і покручені. Наприкінці квітня - на початку травня після танення снігів вони виходять з берегів і затоплюють великі простори. Більшість річок України належить до рівнинного типу і живиться переважно талими водами. Вони мають високу повінь навесні, на яку припадає від 50 до 100 % річного стоку. Влітку річки міліють, течія їх уповільнюється, а в Степу і Криму багато їх пересихає, розпадаючись на окремі частини. На відміну від рівнинних річок річки Українських Карпат і Кримських гір живляться переважно водами атмосферних опадів. Тривалі дощі часом спричиняють паводки у будь-яку пору року. Гірський рельєф зумовлює значну швидкість течії води, яка проводить велику руйнівну роботу. Річища, заповнені галькою і валунами, брилами гірських порід. У місцях, де залягають стійкі гірські породи, потоки води стрімко падають вниз, утворюючи водоспади. Найбільшим з них в Українських Карпатах є водоспад Шипот, в Кримських горах - водоспад Джур-Джур.
Дніпро за довжиною є найбільшою річкою в Україні. Бере початок з болота Аксенінський Мох, що на Валдайській височині. Разом з притоками на його басейн припадає близько 60% водних ресурсів України. Із загальної довжини 2201 км на Україну припадає 981 км. Дніпро вступає на територію України трохи на південь від м. Лоєва. Тут річка має широку долину і протікає серед луків і боліт. Неподалік від кордону з Білоруссю Дніпро приймає повноводну Прип'ять, що має повільну течію і прокладає свій шлях по заболоченій Прип'ятській низовині. По широкому річищу Прип'яті бурувата від наявних у ній домішок заліза вода надходить у верхів'я Київського водосховища. У нижній частині водосховища впадає ліва притока Дніпра - Десна. Після впадання Прип'яті і Десни Дніпро перетворюється в широку повноводну річку. Приблизно від кордонів Білорусі до Нової Каховки Дніпро перетворений в каскад водосховищ. Від Каховського водосховища річка протікає в природному річищі і впадає в Дніпровський лиман, утворюючи широку дельту.
Південний Буг бере початок на Подільській височині і перетинає Придніпровську височину та Причорноморську низовину. Довжина річки 806 км. У верхній течії на Подільській височині річкові береги низькі й заболочені. В межах Придніпровської височини над річищем нависають гранітні скелі, в Причорномор'ї річка розширюється і впадає в Бузький лиман.
Дністер починається на північно-східних схилах Українських Карпат, де приймає найбільше приток. Загальна довжина річки 1362 км, в межах України - 705 км. На Подільській височині Дністер і його притоки глибоко врізаються в рожеві девонські вапняки і пісковики, утворюючи каньйоноподібні долини. З правого берега в Дністер впадають повноводні притоки, напоєні карпатськими дощами, ліві притоки мілкі, влітку пересихають. Дністер у нижній течії - це вже рівнинна річка. Впадаючи в лиман, утворює широку дельту.
Найбільшою річкою на сході України є Сіверський Донець - притока Дону. Він бере початок на Середньоросійській височині, протікає в країні середньою течією. Майже 70 % стоку річки припадає на час весняної повені. Має велике значення у водопостачанні Донбасу.
Зі схилів найвищих вершин Українських Карпат - Полонинського хребта та Чорногори беруть початок Чорна Тиса і Біла Тиса. Течія їх швидка, річище заповнене галькою, валунами, кам'яними брилами. За 3 км вище від м. Рахова, зливаючись, вони утворюють власне річку Тису. У межах України вона має довжину 201 км, а далі впадає в Дунай. Найбільші притоки Тиси - Тересва, Ріка, Теребля, Боржава. Своєю нижньою течією по території України протікає найбільша річка Європи Дунай - важливий міжнародний водний шлях. У межах України довжина його становить 174 км. Тут він має повноводне річище з рукавами, протоками, озерами, низькими заболоченими берегами. Це - дунайські плавні, багаті на рибу і водоплавних птахів. Тут знаходиться м. Вилкове - українська Венеція. Вулицями Вилкового слугують канали, якими снують човни.
Озера. На території України близько 20 тис. озер. А тих, що мають площу 0,1 км2 і більше, понад 7 тис.
На півночі Волині в мальовничому куточку Українського Полісся знаходяться Шацькі озера. Тут зосереджені озера Світязь, Пісочне, Пулемецьке, Люцимир, Піщанські та ін. Найбільше - Світязь. Довжина його берегової лінії понад 35 км, а площа водного дзеркала 24,2 км2. Середня глибина озера 7 м, а максимальна - 58,4 м. Довжина озера більш як 9 км, ширина - 9,3 км. Прибережна смуга мілководна. Світязь, як і інші озера цього краю, живиться атмосферними і потужними артезіанськими водами. Тому, незважаючи на те, що воно лежить на крейдяних породах, на яких виникають карстові явища, озеро завжди повноводне Каналом озеро Світязь сполучається з озерами Пулемецьким та Лукою.
Шацькі озера багаті бентосом, рибою, водоплавними птахами, тут є сприятливі умови для розведення хутрового звіра. Поєднання водної блакиті озер з веселою зеленню хвойних і мішаних лісів створює неповторні поліські краєвиди. Шацькі озера і навколишні ландшафти стали центром Шацького природного національного парку.
У басейні річки Турії знаходяться озера карстового походження, глибокі, з прозорою водою. (Пригадайте, як утворюються такі озера.) Поблизу с. Скулин серед лісу знаходиться озеро Нечимне, ніжна і задумлива краса якого надихала Лесю Українку. Нечимне опоетизоване нею в "Лісовій пісні". На березі озера - меморіальний будинок поетеси.
Багато в Україні заплавних озер. Вони утворились в результаті меандрування і зміщення річища в бік правого берега. Такими є, наприклад, озера Прип'яті (Голянське, Люб'язь, Небель) і Десни (Вершина, Старуха). Як правило, вони з'єднані з річкою і їх режим залежить від її режиму. Заплавні озера різного розміру і форми: довгасті, округлі, підковоподібні та ін. Вони здебільшого не глибокі. Так, озеро Старуха в нижній течії Десни має глибину від 2,5 до 10 м. Це ділянка старого річища Десни. Заплавні озера багаті на рибу, водоплавну птицю, є прекрасними місцями для відпочинку.
У нижній течії річки Дунай утворилося 26 великих озер. Серед них найбільше в Україні прісне озеро Ялпуг. Довжина його 39 км, найбільша ширина - 5 км, середня глибина - 2,6 м, максимальна - 6,0 м, площа - 149 км2. Своєрідним продовженням озера Ялпуг на півдні є озеро Кугурлуй. Протоками вони з'єднуються з Дунаєм. Під час повені дунайська вода через ці протоки надходить в Кугурлуй та Ялпуг. За 5 км від м. Рені знаходиться озеро Кагул. Води придунайських озер використовуються для водопостачання, зрошення, там розвинуте рибальство. На Причорноморській низовині у місцях впадання річок у море утворилося 22 лимани - мілководних заток. Лимани, відокремлені від моря піщаними косами, належать до водойм озерного типу. Найбільшим прісноводним лиманом України є Дністровський, довжина якого 42 км, максимальна ширина - 12 м, а площа - 360 км2. Відокремлює лиман від моря піщаний пересип, що має довжину 11 км і ширину 500 м. Дністровський лиман з'єднується з Чорним морем Цареградським гирлом, ширина якого 300 м, а глибина - 8-10 м. На північ від Одеси знаходиться Куяльницький лиман, довжина якого змінюється від 25 до 28 км. Лиман мілководний, вода в ньому прогрівається до ЗО°С. Він відомий лікувальними грязями. Тут працюють курорти міжнародного значення. Лимани і озера півдня України - це резерв води для різних потреб, об'єкти рибного промислу, бази для розвитку курортного господарства.
На півночі Степового Криму багато солоних озер і солончаків. Озера ці мілкі, влітку добре прогріваються і часто пересихають. Вода в них дуже мінералізована. Це насамперед Перекопські озера та озеро-затока Сиваш, відокремлений від Азовського моря Арабатською Стрілкою. Через Генічеську протоку Сиваш з'єднується з Азовським морем. Площа його водної поверхні залежить від напряму та швидкості вітру і змінюється від 2400 до 2700 км2. Концентрація солей у Сиваші досягає 20-24 %. Ропа містить солі натрію, калію, магнію, брому, тому використовується як сировина для хімічної промисловості. На ропі Сиваських озер працює Красно-перекопський бромний завод. У південній частині Тарханкутського півострова знаходиться озеро Донузлав з стрімкими високими берегами. Концентрація ропи в ньому не перевищує 90%о. Озеро Сасик, що лежить на схід від міста Євпаторії, має також круті береги і з'єднується штучним каналом з морем. Солоність води навесні в озері Сасик становить 90%о, восени - 160%0. Озеро Саки знаходиться поблизу однойменного міста. Через канал воно живиться морською водою. Концентрація солей в озері 40 - 80 %. Береги його підносяться над водою до 5 м. Дно озера вкрите шаром темно-сірого мулу. Зверху він чорний, в'язкий і липкий, має лікувальні властивості. Між лісистими хребтами Українських Карпат в Межигірському районі Закарпатської області на висоті 989 м над рівнем моря знаходиться найбільше в цих горах озеро Синевир. Його площа 7 га, середні глибини - 16-17 м, найбільша - 24 м. Чиста прозора вода, цілюще гірське повітря, неповторні лісові краєвиди перетворили Синевир у справжню туристську Мекку.
Між головним хребтом масиву Чорногора і горою Гутин Томнатик розташувалося найвище в Україні (1 801 м над рівнем моря) озеро Бребенескул. Береги озера складені кам'яними уламками, місцями вкриті субальпійською трав'янистою та чагарниковою рослинністю. Довжина водойми 134, а ширина досягає 44 м, глибина - 2,8 м.
Підземні води Залягання і поширення підземних вод пов'язане з геологічною будовою території. Найціннішими є артезіанські води. На території України знаходиться кілька великих артезіанських басейнів: Дніпровсько-Донецький, прісні води якого залягають у мезозойських і кайнозойських породах до глибини 400 м; Волино-Подільський, водоносні горизонти якого виявлено у породах від палеозойських до кайнозойських; Причорноморський з основними водоносними горизонтами в неогенових породах.
Природні зони України
1. Зона мішаних лісів України
Зона мішаних лісів в Україні представлена Українським Поліссям. Південна межа Полісся проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова.
Поверхня Полісся - хвилясто-горбиста рівнина, складена переважно піщаними і супіщаними льодовиковими відкладами.
Клімат помірно континентальний, літо тепле, вологе, зима м'яка, із частими відлигами, особливо на заході. У середньому за рік в Українському Поліссі випадає 600-680 мм опадів. Кліматичні умови і рельєф обумовлюють велику густоту річкової сітки, утворення боліт.
Ґрунти зони дерново-підзолисті і болотні. Природну рослинність складають лісові, лучні і болотні види.
З лісів переважають соснові (бори), дубово-соснові (субори) і дубово-грабові. У ХVІ-ХVII ст. вся територія Полісся на захід від Дніпра була покрита лісами. Нині лісистість складає ляше 30%. Середня розораність Полісся - понад 30%, а ділянки середньопідзолистих (досить родючих) ґрунтів розорані на 80%. Луки займають 10% території. Багато боліт осушено і перетворено на сільгоспугіддя. Для Полісся характерні типово лісові тварини: козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, заєць, білка, борсук, із птахів - тетерев, глухар, рябчик. Водяться бобер, видра.
Українське Полісся поділяється на 5 фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся.
2. Лісостепова зона України
Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна - по лінії Ананьїв - Знам'янка - Олександрія - Красноград - Балаклія - Куп'янськ.
Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі - частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини.
Зональними типами ґрунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими масивами), а також типові чорноземи (під лучним різнотравним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. На заході випадає 550-750 мм, на сході - 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід.
У Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином діброви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок. Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40-50 до 5-10%. Середня розораність Лісостепу складає 75%, а на Лівобережжі - навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур.
Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лось, дикий кабан, козуля, вовк, борсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини - заєць-русак, лисиця, гризуни (ховрашки, хом'яки, миші); із птахів - сіра куріпка, перепел.
Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпровську, Середньоросійську.
3. Степова зона України
Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв - Знам'янка - Олександрія - Красноград - Балаклія - Куп'янськ. Степ охоплює Причорноморську низовину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської низовини, Донецьку і Приазовську височини, а також рівнини Криму. У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість опадів. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід - від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.
Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги. Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок. У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти - звичайні чорноземи. Далі на південь - різнотравно-типчаково-ковилові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь - сухі степи з розрідженим травостоєм із злаків, полину, солончаків на каштанових ґрунтах.
Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Луганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Характерні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів - жайворонки, перепели, куріпки, рідко - дрохви, орли.
Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Головні сільськогосподарські культури, озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні.
Степова зона України поділяється з півночі на південь на три під зони: Північностепову, Середньостепову та Південностепову.
Заповідники України, Червона Книга України
Асканійський державний заповідник, селище Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області. До складу заповідника входить всесвітньо відомий Асканійський цілинний степ, зоопарк і дендропарк, або як його звуть, ботанічний сад. Заповідником оголошений у 1919 р. Всі три об'єкти підпорядковані нині Українському науково-дослідному інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова, який створено на базі заповідника у 1932 р.
Асканійський степ знаходиться в зоні вузьколистих типчаково-ковилових степів України. Степовий масив Асканія-Нова складається з Великого Чапельського поду площею 2420 га і рівнинного масиву з ділянками: Старий степ - 518 га, Успенський степ - 1042 га та умовно заповідний степ - 7020 га; всього 11000 га. Основу рослинного покриву цілинного степу складають різні південні види перистих ковил (ковила українська, Лесінга та ін.) т тирса, типчак, тонконіг бульбистий, а на знижених місцях - житняк, пирій несправжньосизий та деякі бобові рослини. Тваринний світ степу представлений лише кількома хижаками (лисиця, степовий тхір). Більш численні степові гризуни (різні полівки, малий сірий ховрах, великий тушканчик, хом'як, заєць-русак та ін.). З птахів тут водяться степовий орел і стрепет, безліч жайворонків та чимало перелітного птаства, частина якого навіть залишається тут зимувати. Великий науковий, пізнавальний і практичний інтерес являють дендрологічні колекції Асканійського саду (парку), який було засновано у 1887 р. на площі близько 52 га. Тепер парк розширюється майже вдвічі. В ньому зростає понад 500 видів дерев і кущів "з різних частин світу. З хвойних добре почувають себе ялини срібляста і блакитна, окремі види ялиці, сосна кримська, ялівець віргінський і козацький, біота східна, кипарисовик та ін. З листяних добре розвивається дуб, граб, клен гостролистий, липа срібляста, софора, мильне дерево, гледичія, шовковиця біла, бундук канадський тощо. Рідкісними рослинами парку є будлея, вістарія, дзельква, хурма віргінська, текома, церцис стручковий, шефердія. Всі дерева і кущі добре розвиваються в парку в умовах штучного зрошення, яке тут застосовується з дня його заснування.
Канівський державний заповідник площею 1035 га. Оголошений заповідником уперше в 1923 р., вдруге - у 1968 р. Знаходиться поблизу м. Канева Б Черкаській області і межує безпосередньо з святинею українського народу - могилою Т.Г. Шевченка. Створений на база Канівською учбово-дослідного лісового господарства. Майже вся площа заповідника вкрита грабовим лісом з домішкою липи, клена, ясена, дуба та інших порід. Це - унікальна щодо зосередження важливих історичних і природних об'єктів місцевість України. Тут знаходяться, зокрема, багато стародавніх пам'ятників матеріальної культури, яка відома в нашій і світовій літературі під назвою "Трипільської" - численні городища і могильники антів і полян, селища стародавніх землеробів, стоянки первісних мисливців кам'яного віку та ін. Тут збереглося також чимало цікавих і цінних реліктів української флори. На базі заповідника студенти Київського університету (біологи, географи, геологи) проходять учбову та виробничу практику кафедри ведуть наукові дослідження в галузі ботаніки, зоології, метеорології і археології. Підпорядкований Міністерству вищої і середньої спеціальної освіти України.
...Подобные документы
Географічне положення, формування території України. Тектонічна, геологічна, геоморфологічна будова, форми рельєфу: Східноєвропейська платформа, Волино-Подільська плита, Дніпровсько-Донецька западина, Донецька складчаста область; низовини, височини, гори.
презентация [8,0 M], добавлен 21.03.2014Природні та біосферні заповідники України, їх флора і фауна. Створення національних природних парків для охорони й вивчення природних комплексів. Регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи та ботанічні сади. Пам'ятники садово-паркового мистецтва.
научная работа [113,9 K], добавлен 27.02.2009Рослинний світ України - багатий та різноманітний і характеризується певним флористичним складом і структурою рослинного покриву. Тваринний світ відрізняється розмаїтим видовим складом і нараховує майже 45 тис. видів тварин. Червона книга України.
реферат [198,8 K], добавлен 18.03.2008Загальна характеристика природних ресурсів Хмельниччини. Рельєф, геологічна будова, кліматичні особливості. Санаторії та курорти області. Рекреаційні ресурси мінеральних вод. Розвідані й оцінені Державною комісією України балансові експлуатаційні запаси.
курсовая работа [128,2 K], добавлен 02.01.2014Основи ефективного функціонування господарства певної території. Особливості розміщення продуктивних сил України. Загальна характеристика сучасного стану нафтової, нафтопереробної та газової промисловості України, аналіз їх проблем та перспектив розвитку.
контрольная работа [36,2 K], добавлен 04.12.2010Аналізування сучасного стану заповідників України. Історія формування заповідності в Асканії-Нова. Характеристика природно-заповідного фонду України, його проблеми, перспективи та тенденції розвитку. Сучасний стан та перспективи розвитку туризму.
курсовая работа [685,4 K], добавлен 25.06.2014Групи і види рекреаційних ресурсів. Лікувальні ресурси лісів та ландшафтні ресурси, мінеральні води, лікувальні грязі, морські рекреаційні ресурси. Туристично-пізнавальні ресурси, заповідні території України. Рекреаційні ресурси регіонів України.
контрольная работа [21,0 K], добавлен 04.12.2010Чисельність населення України. Положення території України в системі географічних координат. Вищий орган у системі органів виконавчої влади. Список сучасних парламентських партій. Показники економічного розвитку України. Початок податкової реформи.
реферат [22,7 K], добавлен 23.08.2013Географічна характеристика, історія формування території та геологічна будова, регіональні відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення, екологічна ситуація в Українських Карпатах. Природні умови і ґрунти Передкарпаття, Карпат, Закарпаття.
курсовая работа [56,8 K], добавлен 18.01.2013Грунт - поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом вивітрювання. Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення. Родючість ґрунту. Основні напрями охорони ґрунтів.
реферат [9,9 K], добавлен 13.05.2007Схеми рекреаційної регіоналізації території України. Причорноморський, Карпатсько-Подільський, Полісько-столичний, Придніпровсько-Донецький, Харківський рекреаційний район. Економічна ефективність районів. Порівняння кількості туристів столиці України.
курсовая работа [333,1 K], добавлен 10.12.2013Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил, їх практичне значення. Ієрархія, типи, принципи і критерії виділення економічних районів, особливості їх формування. Загальна характеристика економічних адміністративних районів України.
реферат [22,9 K], добавлен 20.04.2010Геологічна будова Альпійської гірської країни та історія геологічного розвитку. Особливості рельєфу і клімату території. Циркуляційні процеси і опади по сезонам року. Внутрішні води, ґрунтово-рослинний покрив, тваринний світ та сучасний стан ландшафтів.
курсовая работа [9,2 M], добавлен 17.10.2010Населення України, загальна інформація. Особливості формування етнічної території, виявлення етнічних груп в Україні. Інформація про назви історико-етнографічних земель, характеристика можливих змін адміністративно-територіального устрою сучасної держави.
презентация [3,9 M], добавлен 13.04.2019Головні структурні елементи геологічної будови України. Історія розвитку земної кори та гідросфери, особливості гороутворення. Закономірності процесу формування основних корисних копалин та підземних вод. Сучасне дослідження проблеми рельєфів минулого.
реферат [104,3 K], добавлен 13.01.2011Перелік промислових регіонів України першої "десятки", їх характеристика та оцінка значення в економіці держави на сучасному етапі. Особливості розвитку та структура легкої та харчової промисловості України, їх перспективи. Центри машинобудування.
курсовая работа [2,9 M], добавлен 11.07.2010Історія утворення Галицького району, його географічне положення, геологічна будова і рельєф території, кліматичні і метеорологічні умови, водні ресурси, рослинний і тваринний світ, ґрунти. Ландшафтні особливості лівобережжя та правобережжя Дністра.
реферат [27,9 K], добавлен 07.09.2015Значення чорної металургії для розвитку народногосподарського комплексу України як основного постачальника валютних надходжень у бюджет держави. Характеристика сировинної бази, структура, сучасний стан та особливості розміщення чорної металургії України.
реферат [28,1 K], добавлен 20.04.2010Територія та географічне положення Польщі, історичний розвиток. Характеристика головних галузей господарства країни, особливості культури. Природно-кліматичні умови Словаччини, структура населення. Стан розвитку промисловості та аграрної галузі.
реферат [47,2 K], добавлен 13.01.2011Геологічна будова і рельєф, кліматичні умови Вільшанського району. Історія заселення та господарського освоєння досліджуваного району. Ознайомлення із статево-віковою структурою та національним складом населення; особливості його розселення по території.
курсовая работа [478,4 K], добавлен 03.10.2014
