Ландшафтно-екологічні засади територіально-функціональної організації гірських біосферних резерватів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Біосферні резервати (БР) згідно із Севільською стратегією (1995) призначені для виконання трьох функцій: природоохоронної, забезпечення сталого розвитку території, виконання наукових досліджень і моніторингу. Важливе місце у їх мережі займає міжнародний біосферний резерват (МБР) “Східні Карпати”(208 тис.га), організований у 1992-1999 роках. Його утворюють шість природоохоронних територій: національний парк “Полоніни” (Словаччина), Бещадський національний парк і два ландшафтні парки (Польща), а також Ужанський національний (39159 га) і Надсянський регіональний ландшафтний (19 428 га) парки (Україна).

У зв'язку із формуванням Європейської екологічної мережі важливо з'ясувати функцію МБР “Східні Карпати” у мережі біосферних резерватів Карпат, що включає десять об'єктів, а також - співвідношення МБР із головними структурними елементами перспективної екомережі регіону.

Українська частина МБР “Східні Карпати” є першим в Україні біосферним резерватом, організованим на базі національного природного (НПП) та регіонального ландшафтного парків (РЛП). Попередній варіант його функціонального зонування базувався на оцінці антропогенної трансформації лісового покриву і виділенні пралісових екосистем. У даному дослідженні для оптимізації територіального планування української частини МБР пропонуємо використати відомості про ландшафтну структуру і біоекологічні особливості регіону досліджень, а також європейський досвід територіальної організації БР, розташованих у подібних географічних та екологічних умовах. Обґрунтування режимного зонування ключових ділянок, що репрезентують основні зони біосферного резервату є основою для виділення функціональних зон Ужанського НПП і Надсянського РЛП.

Проведені дослідження дозволять надати методичні рекомендації для уніфікації підходів щодо функціонального зонування МБР “Східні Карпати” та вдосконалення національної законодавчо-нормативної бази, що стосується територіального планування біосферних резерватів.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - обґрунтувати оптимальне територіальне планування української частини МБР “Східні Карпати” на основі використання ландшафтного і екологічного підходів.

Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити наступні завдання:

1) проаналізувати основні засади сучасного трактування концепції БР та з'ясувати особливості їх територіально-функціональної організації у гірських системах Європи і Карпат зокрема;

2) дослідити можливості інтеграції екологічного і ландшафтного підходів для визначення функціональної ролі БР в екомережах та для розробки функціонального зонування його території;

3) встановити співвідношення МБР “Східні Карпати” з елементами екологічної мережі Карпат, побудованої за концепціями “екологічної стабільності ландшафту” та “екологічної інфраструктури ландшафту”;

4) дослідити ландшафтні та біоекологічні особливості Ужанського НПП і Надсянського РЛП - складових МБР “Східні Карпати”;

5) розробити алгоритм процесу функціонального зонування гірського біосферного резервату на основі ландшафтно-екологічного підходу;

6) обґрунтувати схему функціонального зонування української частини МБР “Східні Карпати”.

1. Аналіз розвитку концепції біосферних резерватів та її втілення при організації Європейських гірських біосферних резерватів

Розглянуто розвиток концепції БР, особливості її впровадження в Україні і Європі та проаналізовано мережу і територіальну структуру гірських БР Європи.

В історії розвитку концепції БР виділено три етапи залежно від уявлень про їх функціональне призначення. Для сучасного етапу (з 1995р. - до сьогодні) характерною є переорієнтація БР на завдання, пов'язані із реалізацією концепції сталого розвитку. Важливо відзначити, що за класифікацією природоохоронних територій МСОП з 1994 р. “біосферний резерват” - це не окрема категорія, а міжнародний статус інших природоохоронних категорій.

В Україні поняття “біосферний резерват” трансформувалося в окрему категорію “біосферний заповідник”, створення та територіальна організація якої регулюється Законом “Про природно-заповідний фонд (ПЗФ) України” (1992). До 1999 р. біосферні заповідники створювались в Україні лише на базі природних заповідників.

Неоднозначне трактування в Україні поняття “біосферний резерват” спричиняє низку суперечностей як з міжнародними нормативними документами, так і з практикою вітчизняної заповідної справи. Законом “Про ПЗФ України” не врегульовані особливості функціонування і територіального планування національних природних парків і регіональних ландшафтних парків, які отримали статус біосферних резерватів у 1999 р. (Ужанський НПП і Надсянський РЛП) та у 2000 р. (Шацький НПП). Зокрема, не визначено, які ділянки національних та регіональних ландшафтних парків повинні відноситись до буферної та транзитної зон БР.

Важливими складовими мережі біосферних резерватів світу є гірські біосферні резервати (ГБР), які в Україні представлені Карпатським біосферним заповідником та українською частиною МБР “Східні Карпати”. У гірських регіонах Європи сьогодні нараховується 62 БР (43% від загальної кількості ГРБ у світі). Серед них у межах біому “змішаних гірських лісів і високогір'я” розташовано 33 БР, у біомі “широколистяних лісів та рідколісся помірного поясу” - 14 БР, “вічнозелених склерофільних лісів та чагарників” - 13 БР, а у біомах “тундри та арктичної пустелі” і “хвойних лісів та рідколісся” - по одному біосферному резервату.

Одним з найбільших гірських регіонів Європи є Карпатська гірська система, яка представлена десятьма БР, що охоплюють 3% площі Карпат і репрезентують біоми “змішаних гірських лісів і високогір'я” (4 БР) та “широколистяних лісів та рідколісся помірного поясу” (6 БР). Оцінка регіональної репрезентативності мережі гірських біосферних резерватів показала, що нові БР доцільно організувати на Трансильванському плато і в горах Апушені (Західнорумунські гори).

Аналіз особливостей територіальної структури гірських біосферних резерватів, які разом з МБР “Східні Карпати” репрезентують біом “широколистяних лісів та рідколісся помірного поясу” Європи, показав: 1) загальна площа ГБР змінюється від 7,4 тис.га до 323 тис.га, а МБР “Східні Карпати” (208,1 тис.га) належить до чотирьох найбільших ГБР; 2) розміри природоохоронного ядра (зони “А”) змінюються від 276 га до 24,1 тис.га (у МБР “Східні Карпати” - максимальна площа), займаючи, переважно, менше 19% території гірських біосферних резерватів. У п'ятьох з 12 БР зона “А” складає близько 9 тис.га; 3) площа буферної зони (зони “В”) перевищує розміри природоохоронного ядра у 2-35 разів. У семи з 12 БР більше 50 % території займає транзитна зона (зона “С”).

Планувальні структури досліджуваної групи ГБР тяжіють до компактного типу з крупноконтурним поліцентричним або дрібномозаїчним рисунком природоохоронного ядра, яке розташоване у межах буферної зони. Для деяких БР характерний кластерний тип зонування, коли ділянки зон “А” і “В” відокремлені одна від одної. Важливим у контексті нашого дослідження є схема територіальної організації БР “Білі Карпати”, представлений подвійним зонуванням - режимним (згідно із природоохоронним законодавством Чехії) та функціональним (відповідно до вимог МАБ ЮНЕСКО). Зонування такого типу пропонуємо впровадити для української частини МБР “Східні Карпати”.

2. Теоретико-методичні основи територіально-функціональної організації біосферних резерватів з використанням ландшафтно-екологічного підходу

Досліджено можливості використання ландшафтного і екологічного підходів до територіально-функціональної організації БР.

Під територіально-функціональною організацією БР ми розуміємо їх територіальне планування, виходячи із аналізу сукупності ландшафтних, екологічних, соціально-економічних чинників з метою забезпечення ефективного природоохоронного менеджменту та сталого розвитку у регіоні їх розташування. У даному дослідженні головна увага зосереджена на просторовому аналізі созологічних параметрів геосистем української частини МБР “Східні Карпати”.

Територіальне планування БР як складова проблеми планування природоохоронних територій (ПОТ) розглядається в рамках таких науково-практичних дисциплін, як заповідна справа та геоекологія. У заповідній справі при створенні ПОТ основна увага зосереджена на організаційно-правових аспектах їх проектування, а в останні роки наголошується на важливості використання, поряд з традиційно екологічними, ландшафтних підходів до планування ПОТ та їх мережі (Брусак, 1997; Гродзинський, 2004; Коржик, 2006). У геоекології під ПОТ розуміють природоохоронні геотехсистеми, при проектуванні яких пропонується дотримуватись геоекологічних принципів проектування (Геоэкологические основы…,1989; Исаков, Воропаев, Гроссер, 1987; Дьяконов, Дончева, 2002; Гавриленко, 2003).

Аналіз наукових публікацій та нормативних документів з проблематики проектування ПОТ дозволив виділити дві основні складові територіального планування БР, а саме - обгрунтування оптимального його місцерозташування та схеми функціонального зонування БР. Для вирішення цих завдань ми використали концепції, способи та методи, що базуються як на екологічному, так і на ландшафтному підходах згідно із принципом доповнюваності. Таке інтегроване використання вище зазначених підходів відповідає особливостям ландшафтно-екологічного підходу (Гродзинський, 1993).

Обґрунтування оптимального місцерозташування біосферного резервата включає вирішення таких завдань: 1) вибір місцеположення БР за принципом регіональної і типологічної репрезентативності; 2) встановлення ролі БР у екомережі регіону; 3) визначення його оптимальної планувальної конфігурації (меж БР); 4) визначення оптимальної площі БР. Оскільки МБР “Східні Карпати” на час дослідження вже існував, основна увага зосереджена на вирішенні 2-4 завдань.

Для визначення ролі БР в екомережі Карпат розглянуто його місцерозташування в екомережах, побудованих за двома концепціями: екологічної стабільності (Buchek, Lacina, 1983) та екологічної інфраструктури ландшафту (Каваляускас, 1985, Исаков, Воропаев, Гроссер, 1987). Основна відмінність цих концепцій полягає у визначенні ключових територій екомережі. За першою концепцією ключова територія представлена “інформаційним вузлом” (біоцентром) - місцем зосередження біорізноманіття, за другою - “природно-географічним вікном”, що представлена “витоками річок, верхніми ланцюгами ландшафтних катен, ареалами інтенсивного підземного стоку (наприклад, карстові геосистеми), болотними екосистемами, ділянками із значним орографічним розчленуванням тощо” (Каваляускас, 1985). Для окреслення “інформаційних вузлів” використано результати досліджень експертів Карпатської ініціативи (Стан Карпат, 2001), для визначення “природно-географічних вікон” - аналізувалась орографічна і басейнова структура Карпатського регіону та ландшафтна карта Українських Карпат А.В. Мельника (1999).

Найвищу созологічну значимість надано карпатським БР, створеним у межах ключових територій, де “інформаційні вузли” співпадають з “природно-географічними вікнами”, і які названі нами ландшафтно-екологічними ключовими територіями. Відповідно, БР, які розташовані у межах ключових територій, що представлені лише “інформаційним вузлом”, на загальнокарпатському рівні виступають складовими елементами сполучних територій. Важливе значення в екомережах надано також комплексним “природно-географічним вікнам” - місцям, де спостерігається перекриття видів місцевостей або їх груп, що займають найвище гіпсометричне положення з басейнами порядкоформуючих річок низьких (1-3) порядків.

Найоптимальнішою планувальною конфігурацією біосферного резервату є така, що відповідає конфігурації ключової території. Орієнтовні оптимальні площі БР для Карпатської гірської системи та її регіонів розраховувались за формулою, запропонованою Ю.Г. Пузаченко і Н.Н. Дроздовою (1986), яка базується на емпіричних дослідженнях площ природоохоронних територій світу, а також - за методом, що полягає у визначені необхідної площі для забезпечення існування мінімальної популяції найбільшого хижака в регіоні (Рижиков, 1999).

Процес функціонального зонування біосферного резервату включає вирішення наступних завдань: визначення місцерозташування, конфігурації, розмірів і частки природоохоронного ядра, буферної і транзитної зон у загальній площі БР; визначення режимних ділянок у кожній зоні БР. Важливим при цьому є вибір оперативних одиниць функціонального і режимного зонування.

Функціональне зонування біосферного резервату пропонуємо здійснювати за алгоритмом, що складається з трьох головних етапів: 1) створення базової планувальної моделі БР за принципами позиційно-динамічної автономності та ландшафтної репрезентативності; 2) визначення природоохоронного ядра БР на основі оцінки созологічних параметрів його геосистем; 3) виділенні режимних ділянок у межах кожної функціональної зони БР.

Базова планувальна модель створюється з використанням карт генетико-морфологічної і басейнової ландшафтно-територіальних структур з метою виділення територій пріоритетної і позапріоритетної охорони ландшафту та оперативних одиниць функціонального зонування. До території пріоритетної охорони ландшафту, яка є базовою для організації основних масивів природоохоронного ядра разом із буферною зоною БР віднесено види місцевостей, що відзначаються найвищим гіпсометричним положенням та басейни порядкоформуючих річок 3-го порядку. Оперативними одиницями функціонального зонування виступають генетико-морфологічно-басейнові геосистеми (ГМБГ) - території з перевагою одного виду висотної місцевості та частини басейну порядкоформуючої річки певного порядку.

До основних масивів природоохоронного ядра (“А1”, “А2”) віднесено ГМБГ, що вирізняються високим ступенем позиційно-динамічної автономності, найменшими значеннями коефіцієнта антропогенної модифікації лісового покриву та найвищими показниками екосистемної та раритетної репрезентативності. Ступінь позиційно-динамічної автономності ГМБГ визначено шляхом просторового аналізу співвідношення висотних місцевостей та басейнів порядкоформуючих річок. Коефіцієнт антропогенної модифікації лісового покриву (Кm) встановлювався за формулою, запропонованою Г.П.Міллером і А.В.Мельником (1993), яку адаптовано для лісових геосистем:

Кm= К1+К2+К3+…Кn=С1м1+С2м2+С3м3+…Сnмn,

де К1…Кn - часткові антропогенні модифікації парцел, C - ціна модифікації (С=0 - для умовно корінних лісів; С=1 - для достигаючих лісів з природною ценотичною структурою; С=2 - для середньовікових, жередняків та молодняків; С=3 - для лісів із частково зміненою ценотичною структурою (участь інтродукованих порід < 50%), С=4 - для лісів із сильно зміненою ценотичною структурою (участь інтрод. порід >50%), для обезліснених земель С=5), м1…мn - відсоток площі, яку займають парцели.

Показник екосистемної репрезентативності (ER) обчислювався за формулою:

ER= ERl+ ERnl,

де ERl - представленість лісових екосистем в ГМБГ, в ум. балах; ERnl - представленість нелісових екосистем в ГМБГ, в ум. балах (1 бал - 1 екосистема).

Показник раритетної репрезентативності (RR) обчислювався за формулою:

RR= Rfl+ Rf +Rfit,

де Rfl - представленість раритетних видів флори, в ум. балах (1 бал -2 види), Rf - представленість раритетних видів фауни, в ум. балах (1 бал - 1 вид), Rfit - представленість раритетних фітоценозів, в ум. балах (1 бал - 1 фітоценоз).

До буферної зони (“В”) віднесено ГМБГ, виділені у межах території пріоритетної охорони, але які не увійшли до природоохоронного ядра. У межах кожного з них окреслено ділянки стиглих лісів або раритетні фітоценози, які віднесені до підзони природоохоронного ядра - “А3”. Основні масиви транзитної зони (“С”) запроектовано на базі території позапріоритетної охорони ландшафту. В її межах за критерієм раритетності визначені ділянки, що складають підзону “А4” природоохоронного ядра.

Завершальним етапом функціонального зонування є режимне зонування ГМБГ, головними оперативними одиницями якого виступають ландшафтні урочища, додатковими - природні екосистеми.

3. Функціональна роль української частини міжнародного біосферного резервата “Східні Карпати” в екомережі Карпат

У межах МБР “Східні Карпати” проходить Головний європейський вододіл, зберігаються значні за площею масиви корінних букових фітоценозів, ділянки субальпійських та післялісових лук, раритетні види флори і фауни. Тут збереглось традиційне землеробство і тваринництво, пам'ятки народної і сакральної бойківської та лемківської архітектури.

На підставі просторового аналізу мережі БР та ключових територій екомережі Карпат, виділених за концепціями “екологічної стабільності ландшафту” та “екологічної інфраструктури ландшафту”, встановлено, що на теренах МБР охороняється ключова територія еколого-созологічного значення (“пріоритетної території для збереження біорізноманіття” (ПТЗБ), яка визначена експертами Карпатської ініціативи (2001)). На загальнокарпатському рівні вона відіграє роль вузла сполучної території, що поєднує ландшафтно-екологічні ключові території загальнокарпатського значення. Останні охороняються у межах Татранського біосферного резервату та Карпатського біосферного заповідника.

МБР “Східні Карпати” займає 57% площі ПТЗБ, до конфігурації якої наближається конфігурація української частини МБР, що свідчить про оптимальність її меж. Співставлення площ, розрахованих для ідеальних біосферних резерватів Карпатського регіону з їх реальними площами дозволяє стверджувати, що площа природоохоронного ядра МБР разом із буферною зоною (57 тис.га) є недостатньою для збереження біорізноманіття регіону Східних Карпат (ідеальні розміри - 83 тис.га), разом з тим, є достатньою для збереження мінімальної популяції бурого ведмедя (мінімальна площа для популяції 50 тис.га).

Положення МБР в межах сполучної території загальнокарпатського рівня вимагає поглиблення досліджень щодо його можливостей забезпечувати екологічні зв'язки з іншими ключовими територіями Карпат. На основі концепції “екологічної стабільності ландшафту” встановлено ключові та сполучні території Полонинсько-Бескидського біогеографічного округу Карпат (за біогеографічним районуванням І.Х. Удри (1997)). У межах округу МБР “Східні Карпати” охороняє ключову територію рівня гірської біогеографічної провінції. Вона пов'язана із ключовою територією такого ж рівня, що розташована на межиріччі Ріки та Тересви. У ролі сполучної території виступає частина Полонинського хребта, яка є важливою для охорони індикаторних видів орнітофауни, амфібій та рептилій. У межах визначених елементів екомережі окреслені “природно-географічні вікна” (ПГВ), які встановлені на основі аналізу ландшафтної та басейнової структури регіону. До комплексних ПГВ в українській частині МБР віднесено: 1) Равсько-Черемське та Стінське середньогір'я, що розташовані у середній частині басейну р. Уж, 2) Тарницько-Пікуйське середньогір'я у верхній частині басейну Ужа, 3) середньогірні масиви з вершинами г. Явірник і г. Холопець на межиріччі Уж-Люта у межах Ужанського НПП. У Надсянському РЛП окреслено басейнове “природно-географічне вікно” у верхів'ї річки Сян.

4. Ландшафтна структура, екологічні та соціально-економічні особливості української частини міжнародного біосферного резервата “Східні Карпати”

Загальна ландшафтна регіоналізація території досліджень міститься у роботах М.М. Койнова (1964), К.І. Геренчука (1968, 1981), Г.П. Miллера і О.М. Федірка (1990), А.В. Мельника (1999), Б.П. Мухи (2003) та інших. Біоекологічні особливості території охарактеризовані у публікаціях Е. Гадача, С.М. Стойко, Л.О. Тасєнкевич (1995-1997), П.М. Устименка i С.Ю. Поповича (1995), О.Є. Лугового (1998), В.В. Кричфалушія і І.Ю. Іванеги (2001) та інших.

Для створення базової планувальної моделі української частини МБР складено ландшафтні карти та карти басейнової структури його території у масштабі 1:100 000, а для проведення режимного зонування - ландшафтні карти на ключові ділянки Ужанського НПП у масштабі 1:25 000.

У ландшафтній структурі Ужанського НПП виділено 25 видів стрій, що утворюють 5 видів висотних місцевостей у межах 6-ти індивідуальних ландшафтів. Стужицький, Стінський і Рунський ландшафти належать до Полонинського виду середньогірно-полонинського типу, Тарницький і Буківсько-Полонинський - до Пікуйського виду середньогірно-скибового типу, а Сянський - до Турківського виду міжгірно-верховинського типу. Надсянський РЛП, у ландшафтній структурі якого виділено 4 висотні місцевості, розташований у межах Сянського індивідуального ландшафту.

Басейнова структура Ужанського НПП представлена басейном р. Уж (порядкоформуюча річка 5-го порядку), який складається із двох басейнів порядкоформуючих річок 4-го порядку (р. Стужиці та верхів'я Ужа) та басейнів річок нижчих порядків, що опираються на нижню частину русла р. Уж. Важливе значення у басейновій структурі Ужа відіграють також басейни порядкоформуючих та непорядкоформуючих річок 3-го порядку - Бистрого, Лубні, Лісковця, Сухого, Тихого (у басейні верхів'я Ужа), Папоротного, Кам'янистого, Сеничіва (у басейновій структурі р. Стужиця), Домашинського, Вишанського та Жорнавського (у нижній частині басейну р. Уж). Басейнова структура Надсянського РЛП представлена верхів'ям басейну р. Сян із його витоками та верхів'ям басейну р. Яблунька (басейн р. Стрий). У структурі верхів'я басейну р. Сян виділено два басейни порядкоформуючих річок 4-го порядку (верхів'я Сяну та Ріки) і один басейн непорядкоформуючої річки 3-го порядку.

Для виявлення найбільш збережених геосистем Ужанського НПП, складено картосхему оцінки антропогенних змін лісорослинного покриву правобережної частини парку (масштаб 1:50 000) та картосхему природних екосистем його території (масштаб 1:100 000). Встановлено, що лісові землі займають 81% території НПП, з яких лише 38 % (14,9 тис.га) надані йому у постійне користування (розташовані переважно на правобережжі Ужа). Геопросторовий аналіз та опрацювання лісовпорядних матеріалів показали, що на правобережжі Ужанського НПП площа лісових фітоценозів з природною ценотичною структурою становить 7,7 тис.га, з яких біля 3,3 тис.га припадає на деревостани віком понад 80 років, біля 4 тис.га - на середньовікові. На картосхемі природних екосистем Ужанського НПП відображено розташування 4 типів лісових та 7 типів нелісових природних середовищ: ділянки найкраще збережених грабово-дубових, букових, яворово-букових, ялицево-букових, буково-ялицевих лісів та фітоценозів криволісся з вільхи зеленої, а також місцеположення екосистем замкнутих і проточних водойм, надмірно зволожених екосистем та екосистем, існування яких зумовлені геоморфологічними формами (скелі, печери, нагромадження делювіальних відкладів, тощо).

Українська частина МБР розташована у слабо розвинутих у соціально-економічному відношенні адміністративних районах Закарпатської та Львівської областей. Створення парків призвело до виникнення певних конфліктів, спричинених обмеженнями щодо використання лісових ресурсів, ускладненням процедури надання земельних ділянок у постійне користування, тощо. Разом з тим, у регіоні формуються сприятливі умови для розвитку рекреації і туризму (зокрема, гірськолижного і агротуризму), в тому числі - міжнародного. Висока заселеність території парків (20 населених пунктів в Ужанському НПП та 8 - в Надсянському РЛП, у яких загалом мешкає біля 22 тис.осіб) вимагає від їх адміністрацій враховувати у своїй діяльності інтереси місцевих громад та сприяти сталому еколого-економічному розвитку Великоберезнянського і Турківського районів.

5. Функціональне зонування української частини МБР “Східні Карпати” на ландшафтно-екологічних засадах

Обґрунтовано схеми функціонального зонування Ужанського НПП і Надсянського РЛП на основі аналізу і синтезу ландшафтної і басейнової структури їх територій та оцінки созологічних параметрів геосистем.

У межах території пріоритетної охорони ландшафту Ужанського НПП, що охоплює ландшафтні місцевості середньогірного типу та басейни річок 3-го порядку (Папоротний, Уг, Бистрий, вверхів'я Ужа) визначено 22 генетико-морфологічно-басейнові геосистеми (ГМБГ). За принципом позиційно-динамічної автономності ГМБГ об'єднано в чотири (І-ІV) групи, з яких найвищим ступенем автономності (І-ІІ) характеризуються 12 ГМБГ (рис.1).

На підставі оцінки 12 ГМБГ І-ІІ ступеня автономності за параметрами антропогенної модифікації лісових екосистем (Кm), екосистемної (ЕR) та раритетної репрезентативності (RR), до підзони “А1” віднесено дві ГМБГ (ІІа та Iв):

1) ГМБГ “Семенівська” (середньогір'я на відтинку г.Хрести - г. Черемха у басейні р. Стужиця 4-го порядку): Кm=78, слабка модифікація; ЕR=10, дуже висока екосистемна репрезентативність; RR=5, середня раритетна репрезентативність;

2) ГМБГ ”Полонина Буківська” (середньогір'я, що фіксується Буківським перевалом і г. Кінчик Буковський у басейні пот. Бистрого 3-го порядку): Кm=158,1, часткова модифікація, ЕR=9, дуже висока репрезентативність; RR=6 середня репрезентативність. До підзони “А2” віднесено одну ГМБГ (Iа) - “Кременець”: RR=12, максимальна репрезентативність, ЕR=10, дуже висока репрезентативність, Кm=235, середня модифікація. Зазначені геосистеми утворюють основні масиви природоохоронного ядра “А1” (1749 га) та “А2” (1211 га), де пріоритетним повинен бути режим абсолютної заповідності. У межах ГМБГ даний режим пропонується запровадити, передусім, в урочищах водозбірних лійок і пригребеневих схилів, де лісові фітоценози відіграють важливу водо- та ґрунтозахисну функцію.

До головних масивів буферної (“В”) зони віднесено ГМБГ території пріоритетної охорони ландшафту, що не увійшли до підзон “А1” та “А2”. У межах кожної геосистеми, визначені ділянки, які заслуговують на особливу охорону. Це, передусім, лісові фітоценози з природною ценотичною структурою, на базі яких запроектована підзона “А3” (2,9 тис.га). Особливою цінністю відзначаються ділянки, визначені в межах ГМБГ (IIIa) “Стінка” (RR=11, максимальна репрезентативність; ЕR=8, висока репрезентативність) та ГМБГ (IIIб) “Голаня” (RR=10, максимальна репрезентативність; ЕR=7, висока репрезентативність).

Виділена зона “В” в Ужанському НПП повністю оточує ГМБГ “Кременець” та ”Полонина Буківська”, а також всі ділянки підзони “А3”. Не оточені буферною зоною південно-західна частина ГМБГ “Семенівська” і раритетні екосистеми підзони “А4”. Захисну функцію буферна зони забезпечуватиме шляхом впровадження системи природоохоронних режимів, які залежать від характеру трансформованості фітоценозів та можливостей їх ренатуралізації. Ренатуралізація стосується передусім вторинних смеречників, створених на місці корінних букових і ялицево-букових лісів. Пріоритетними у зоні “В” є заказний режим і регульованої охорони.

У транзитну зону увійшли населені пункти Нова Стужиця, Верховина Бистра, Ужок, Щербин, Волосянка, Гусний (підзона “С1”) та 11 ГМБГ, що визначені в межах території позапріоритетної охорони ландшафту (підзона “С2”). Тут також окреслено ділянки зони “А” (підзона “А4”), до яких увійшли цінні природні об'єкти з режимом регульованої заповідності (близько 14 га). На зону “С” покладено виконання функції екологічно обґрунтованого традиційного для регіону господарювання (лісового, сільського та рекреаційного), яке повинно забезпечуватись впровадженням системи спеціальних режимів раціонального використання природних ресурсів на засадах сталого розвитку.

У межах території пріоритетної охорони ландшафту Надсянського РЛП, що охоплює ландшафтні місцевості крутосхилого низькогір'я та басейни порядкоформуючих річок р. Сян 3-го порядку (верхів'я Сяну, верхів'я Ріки) визначено 14 ГМБГ. За принципом позиційно-динамічної автономності ГМБГ об'єднано у 4 (І-ІV) групи, з яких найвищим ступенем автономності (І-ІІ) характеризуються 9 ГМБГ. Ці геосистеми є базою для організації буферної зони парку. До окремої підзони (В3) віднесено місцевість терасованих днищ долини Сяну, яка є унікальним об'єктом для моніторінгових спостережень за сукцесійними процесами. У РЛП не запроектовано великих масивів природоохоронних ядер, оскільки рослинний покрив території зазнав значної антропогенної модифікації. Оптимальному зонуванню території РЛП перешкоджає слабка вивченість його території загалом. Природоохоронне ядро, до якого увійшли відомі на сьогодні цінні ділянки фітоценозів, складає лише 65 га.

Висновки

біосферний резерват гірський ландшафтний

1. В історії розвитку концепції біосферних резерватів, залежно від еволюції уявлень про їх функціональне призначення, виділено три етапи. Сучасний етап характеризується переорієнтацією БР на завдання, які передбачають поряд з традиційним збереженням типових і унікальних природних комплексів раціональне управління природними ресурсами на засадах концепції сталого розвитку. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним є оптимальне територіальне планування БР, а саме - поділ їх території на функціональні зони “А” (природоохоронного ядра), “В” (буферну) і “С” (транзитну), які повинні відображати як загальноприйняті засади територіальної структури біосферних резерватів, так і реальний природно-господарський стан їх територій.

2. З'ясовано основні закономірності територіально-функціональної організації гірських біосферних резерватів, розташованих разом із МБР ”Східні Карпати” у біомі “широколистяних лісів та рідколісся помірного поясу” Європи. Встановлено, що зона “А” займає, переважно, не більше 19% території БР, а площа буферної зони перевищує природоохоронне ядро у 2-35 разів. У семи з 12 БР частка транзитної зони становить більше 50%. Для БР цієї групи характерний як кластерний, так і компактний тип просторової організації функціональних зон.

3. Ефективним інструментом територіального планування природоохоронних територій виступає ландшафтно-екологічний підхід, для якого властиве інтегральне використання концепцій, способів та методів, що базуються як на ландшафтному, так і на екологічному підходах згідно із принципом доповнюваності. Для визначення ролі МБР в екомережі регіону розглядалось його місцерозташування у межах ключових територій екомережі, визначених за концепціями “екологічної стабільності ландшафту” та “екологічної інфраструктури ландшафту”. Такий підхід дозволяє встановити значення біосферного резервату у регіоні, його оптимальні територіальні параметри (конфігурацію, площу), функціональну роль у структурі екологічної мережі. Функціональне зонування території гірського біосферного резервату на ландшафтно-екологічних засадах здійснено за алгоритмом, що полягає у послідовному розв'язанні завдань трьох етапів: 1) створення базової планувальної моделі біосферного резервату за принципами позиційно-динамічної автономності геосистем та ландшафтної репрезентативності; 2) визначення природоохоронного ядра та буферної зони БР на основі оцінки созологічних параметрів його геосистем; 3) визначення режимних ділянок у кожній функціональній зоні БР на основі аналізу характеру трансформованості геосистем та потенційних загроз для їх функціонування.

4. Аналіз просторового співвідношення мережі БР та ключових територій екомережі Карпат, визначених за концепціями екологічної стабільності та екологічної інфраструктури ландшафту, дозволив встановити, що у межах МБР “Східні Карпати” охороняються геосистеми екологічної сполучної території загальнокарпатського рівня, яка поєднує головні ландшафтно-екологічні ключові території регіону. Останні охороняються у межах Татранського БР (Польща) та Карпатського БЗ (Україна). Розміри природоохоронного ядра разом із буферною зоною МБР (57 тис.га) не є оптимальними для збереження біорізноманіття регіону Східних Карпат (ідеальна площа - 83 тис.га), проте є достатніми для збереження мінімальної популяції найбільшого хижака регіону - ведмедя бурого.

5. З'ясовано просторове співвідношення української частини МБР із основними елементами екомережі Полонинсько-Бескидського біогеографічного округу, побудованої за концепцією “екологічної стабільності ландшафту”. Українська частина МБР охороняє ключову територію екомережі, представлену “пріоритетною територією для збереження біорізноманіття” Карпат, що визначена експертами Карпатської ініціативи (2001). У її межах окреслено “природно-географічні вікна” (ПГВ) за концепцією екологічної інфраструктури ландшафту. У межах Ужанського НПП виділено комплексні ПГВ: 1) Равсько-Черемське і Стінське середньогір'я у середній частині басейну р. Уж, 2) Тарницько-Пікуйське середньогір'я у верхній частині басейну Ужа, 3) середньогірні масиви з вершинами г. Явірник і г. Холопець на межиріччі Уж-Люта. На теренах Надсянського РЛП визначено цінне у созологічному плані басейнове “природно-географічне вікно”, що охоплює верхів'я р. Сян.

7. Конфігурація української частини МБР є близькою до конфігурації ключової території екологічної мережі (“пріоритетної території для збереження біорізноманіття”, яка визначена експертами Карпатської ініціативи (2001)), що свідчить про її оптимальність. У схемі функціонального зонування Ужанського НПП, обґрунтованого на еколого-ландшафтних підходах, природоохоронне ядро складає 5,9 тис. га (15%), буферна зона - 16,4 тис.га (42 %) і транзитна зона - 16,7 тис.га (43%). Порівняно із попереднім зонуванням запропоновано збільшити зону “А” на 3,47 тис.га, буферну зону - на 11 тис.га. У Надсянському РЛП природоохоронне ядро складає 65 га (менше 0,01%), буферна зона - 5,9 тис.га (30,4%) і транзитна зона - 13,4 тис.га (70,6%). Порівняно із попереднім зонуванням запропоновано збільшити площу буферної зони на 5,3 тис.га.

8. Модельне режимне зонування, проведене для кожної функціональної зони біосферного резервату, показало, що у природоохоронному ядрі пріоритетним є заповідний режим із підрежимами абсолютної (праліси) та регульованої (ліси з природною структурою) заповідності, у буферній зоні - заказний режим з експлуатацією природних ресурсів низької і помірної інтенсивності, у транзитній - режим раціонального використання природних ресурсів. Досить поширеними у зонах “В” і “С” є ділянки з режимом реконструкції стану порушених природних комплексів (монокультури смереки). Режимне зонування біосферного резервату виступає основою для виділення функціональних зон Ужанського НПП і Надсянського РЛП.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:

1. Кричевська Д. Методичні аспекти організації територіальної структури української частини міжнародного біосферного резервату “Східні Карпати”. // Вісник Львівського університету. Серія географічна. 1998. Випуск 23. - С.338-342.

2. Кричевська Д., Брусак В. Ґрунти та типи лісу регіонального ландшафтного парку “Стужиця” (Міжнародний біосферний резерват “Східні Карпати”). // Вісник Львівського університету. Серія географічна. 1999. Випуск 25. - С.66-70.

3. Кричевська Д. Еколого-географічні підходи до функціонального зонування національного парку “Ужанський” (Міжнародний біосферний резерват “Східні Карпати”). // Вісник Львівськ. університету. Серія географ. 2000. Випуск 26. - С.82-86.

4. Брусак В., Кричевська Д. Особливості ландшафтної структури національного природного парку “Ужанський”. // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Випуск 29, частина 1, 2003. - С.14-19.

5. Кричевська Д.А. Ландшафтно-екологічні принципи територіально-функціональної організації гірських біосферних резерватів. // Матер. міжнар. конф. “Гори і люди” - Рахів: ЗАТ “Надвірнянська друкарня”, 2002, т.2. - С.229-233.

6. Кричевська Д.А. Об'єкти неживої природи Ужанського національного природного парку. // Проблеми геоморфології і палеогеографії Українських Карпат та прилеглих територій. Львів: Видав. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. - С.187-195.

7. Кричевська Д. Планувальна організація території Ужанського національного природного парку. // Вісник Львівського університету. Серія географічна. 2005. Випуск 32. - С.130-141.

Размещено на Allbest.ru