Промисловість і регіональний розвиток України (теорія та практика суспільно-географічного дослідження)

Вплив промисловості на розвиток регіонів проявляється через систему складних, багатоаспектних дій її суб'єктів та процесів ТОП. Дослідження цього впливу було здійснено на основі розробленої нами методики шляхом аналізу системи показників, що характеризують різні аспекти функціонування промислового виробництва регіонів країни.

Як уже зазначалось, вплив суб'єктів промислового виробництва на регіональний розвиток має прямий та опосередкований характер. В числі напрямів прямого впливу насамперед слід назвати створення та утримання суб'єктами промислового виробництва певної кількості робочих місць у регіонах. В цьому відношенні ситуація, в цілому, може кваліфікуватись як несприятлива, оскільки зростає активність промисловості у наданні робочих місць у тих виробництвах, які не потребують високої освіченості та кваліфікації робочої сили. Натомість активність наукоємних, високотехнологічних виробництв, що потребують висококваліфікованих спеціалістів, у цьому процесі помітно згасає. Тим самим промислове виробництво втрачає функції стимулятора, що забезпечує зростання рівня освіти населення та інтелектуального потенціалу країни та її регіонів. Активність промислового виробництва у зниженні безробіття країни є дуже низькою. При нинішній потребі у робочій силі промисловість країни здатна знизити існуюче безробіття лише на 5- 6 % Найбільшою, однак недостатньою, ця потреба є у регіонах з найвищим рівнем розвитку промисловості. Відповідно, слаборозвинуті у промисловому відношенні регіони не спроможні створювати у достатній кількості робочі місця та активно знижувати існуюче у них безробіття.

Одним з основних напрямів прямого впливу промислового виробництва на розвиток регіонів є його витрати на оплату праці. З метою визначення ступеня відповідності рівня розвитку промисловості регіонів її витратам на оплату праці нами був використаний модифікований індекс Хувера, що розраховується за формулою:

,

де - валова додана вартість промисловості країни, млн грн; - валова додана вартість промисловості регіону, млн грн; - витрати на оплату праці у промисловості країни, млн грн; - витрати на оплату праці у промисловості регіону, млн грн.

Обсяг витрат на оплату праці у промисловості регіонів країни непропорційний створеній нею валовій доданій вартості. Найбільшим переважанням частки ВДВ промисловості у країні над часткою витрат на оплату праці характеризуються промислово розвинуті Донецька (Іх1=3,26) та Полтавська (Іх1=2,27) області. Натомість, у Київській та деяких інших областях спостерігається обернена картина, коли частка витрат на оплату праці у промисловості істотно перевищує частку ВДВ промисловості цих регіонів у країні.

Серед напрямів прямого впливу суб'єктів промислового виробництва на регіональний розвиток особливе значення має їх інвестиційна діяльність. В окремих регіонах спостерігається різке переважання частки створеної у них ВДВ промисловості над часткою її інвестицій в основний капітал. Такі диспропорції є свідченням низької інвестиційної активності промисловості регіонів, а відтак - і її недостатнього впливу на регіональний розвиток. Особливо значні ці диспропорції у Донецькій (Іх2=16,2) та Дніпропетровській (Іх2= 10,54) областях. Протилежна ситуація, що характеризується досить високою інвестиційною активністю промислових підприємств, спостерігається у Київській (Іх2=-2,37), Харківській (Іх2=-1,8) та деяких інших областях.

Ключову роль серед напрямів опосередкованого впливу суб'єктів промислового виробництва на регіональний розвиток відіграє їх участь у формуванні зведеного бюджету країни та регіонів. У регіонах держави спостерігається дуже різка невідповідність між рівнем розвитку промисловості та її відрахуваннями до зведеного бюджету. Найбільше переважання частки ВДВ промисловості в країні над часткою податкових відрахувань до зведеного бюджету мають Донецька (Іх3=11,74), Дніпропетровська (Іх3=5,11) та Запорізька (Іх3=3,75) області. У цих областях даний показник має стійку тенденцію до зростання. Протилежна ситуація спостерігається у Київській (Іх3=-9,74), Харківській (Іх3=-5,0), Полтавській (Іх3=-2,84), Чернігівській (Іх3=-2,06), Луганській (Іх3=-1,67) та деяких інших областях. Переважання частки податкових відрахувань промисловості областей над часткою ВДВ їх промисловості у країні є свідченням не тільки їх активної ролі у власному розвитку, а й у розвитку держави.

Серед інших напрямів опосередкованого впливу промисловості на регіональний розвиток важливе значення має її участь у формуванні інвестиційної привабливості регіонів країни. Свідченням високої інвестиційної привабливості промисловості, а відтак - і її активної участі у формуванні інвестиційної привабливості регіону в цілому є переважання частки отриманих промисловістю регіону іноземних інвестицій над часткою його ВДВ промисловості у країні. Найвищим це переважання є у Київській (Іх4=-12,8), Закарпатській (Іх4=-4,19), Запорізькій (Іх4 =-4,17), Львівській (Іх4=-2,98) та Одеській (Іх4=-2,17) областях.

Переважання частки ВДВ промисловості над часткою отриманих промисловістю іноземних інвестицій свідчить про її недостатню інвестиційну привабливість та низьку активність у формуванні позитивного інвестиційного іміджу регіону. Найвищою ця невідповідність є у Донецькій області, де Іх4 складає 14,62. Крім того, це також свідчить і про неефективність режиму селективних перференцій, що був встановлений у цілому ряді міст та районів області. Недостатня інвестиційна привабливість промисловості відмічається також у Дніпропетровській (Іх3 =7,73), Луганській (Іх3 =3,58), Полтавські (Іх3 =1,35) та деяких інших регіонах.

Внаслідок історичного розвитку промисловості склалась її нинішня територіальна організація у країні. Значна диференційованість процесів ТОП зумовила різноманітність їх поєднань в окремих областях. Застосування кластерного аналізу (методу дерева поєднань) дозволило виділити шість типів областей України за рівнем активності та особливостями поєднання основних процесів ТОП.

Перший тип об'єднує Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, Запорізьку та Полтавську області, що характеризуються найвищим у країні рівнем територіального зосередження промислового виробництва та його територіально-виробничої і територіальної концентрації. У цих областях зосереджена основна частина промислового виробництва країни, яке розміщується у них переважно у найбільших центрах та представлене здебільшого великими підприємствами. Відповідно, рівень територіальної дисперсії промислового виробництва областей цього типу є найнижчим у країні. Ці області високоспеціалізовані на галузях добувної промисловості та мають в цілому середній рівень спеціалізації на високотехнологічних виробництвах. Вони характеризуються найвищим серед інших областей рівнем інтегрованості у світову економіку.

До другого типу входять територіально віддалені Київська та Харківська області. Вони мають високий рівень територіального зосередження, територіально-виробничої та територіальної концентрації промисловості. У них значно вищий, ніж у областях першого типу, рівень територіальної дисперсії промислового виробництва. Вони мають найвищий у країні рівень спеціалізації на високотехнологічних галузях та високий рівень інтегрованості у світогосподарську систему. Характерним для цих областей є дуже низький рівень спеціалізації на добувній промисловості.

До третього типу належать Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська та Сумська області. В цілому вони характеризуються середнім, а в окремих випадках низьким рівнем територіального зосередження, територіально-виробничої і територіальної концентрації та територіальної дисперсії промислового виробництва. Промисловість цих областей не спеціалізується ні на добувних, ні на високотехнологічних виробництвах. Вони мають близький до середнього в країні рівень інтегрованості у світогосподарську систему.

Четвертий тип включає Вінницьку, Хмельницьку, Тернопільську, Житомирську, Рівненську та Волинську області. Для цих областей характерний найнижчий у країні рівень територіального зосередження та територіальної концентрації промислового виробництва, середній рівень його територіальної дисперсії. Ці області не мають територіальної спеціалізації на добувній промисловості та високотехнологічних виробництвах. Вони характеризуються найнижчим у країні рівнем інтегрованості у світогосподарську систему.

П'ятий (АР Крим і Херсонська область) та шостий (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області) типи подібні за особливостями ТОП. Для них характерний близький до середнього рівень територіального зосередження та концентрації промислового виробництва. Обоє мають найвищий у країні рівень його територіальної дисперсії. Добувна промисловість та високотехнологічні виробництва для них не є спеціалізуючими. Однак, шостому типу властивий близький до середнього у країні рівень інтегрованості у світогосподарську систему, тоді як для п'ятого типу він є низьким.

Серед процесів ТОП найбільший вплив на розвиток регіонів має територіально-виробнича концентрація промислового виробництва (середнє значення коефіцієнта кореляції між показниками, що характеризують цей процес та регіональний розвиток, складає 0,626). Це пов'язано з тим, що основу промислового потенціалу країни сьогодні складає декілька десятків потужних, ефективно функціонуючих підприємств, на яких, власне, і “тримаються” міста та цілі регіони. Переважно це підприємства важкої індустрії (металургії, хімічної промисловості, енергетики), що завдяки сприятливій кон'юнктурі міжнародного ринку залишаються рентабельними, чи галузей, що мають короткий цикл обігу капіталу. Разом з тим, висока територіально-виробнича концентрація та низька галузева диверсифікація промислового виробництва несуть потенційну загрозу стабільності регіонального розвитку. Будь-які різкі коливання у кон'юнктурі ринку товарів, на виробництві яких спеціалізуються провідні підприємства, здатні викликати істотне погіршення соціально-економічного стану та спровокувати соціально-політичну нестабільність у багатьох регіонах країни.

Отже, запорукою стабільного функціонування регіональних суспільно-територіальних комплексів, їх прогресивного розвитку у багатьох випадках є певне зниження рівня територіально-виробничої концентрації промисловості. Однак, це зниження не повинно розглядатись як альтернатива розвитку великих, стратегічно важливих підприємств та здійснюватись за рахунок їх розукрупнення. Таке зниження територіально-виробничої концентрації промисловості має відбуватись на основі активного та повсюдного розвитку середнього і малого підприємництва. Саме цей шлях став запорукою стабільного соціально-економічного розвитку передових країн світу.

Всі інші процеси ТОП характеризуються недостатнім впливом на регіональний розвиток країни, що зумовлено їх низькою активністю у більшості регіонів. Перед усім це стосується низького рівня спеціалізації промисловості регіонів на високотехнологічних виробництвах, її інтегрованості у світову економіку.

Четвертий розділ - “Роль промисловості у розвитку регіонів обласного рівня (на прикладі Луганської області)” присвячений ретроспективному аналізу розвитку промисловості, дослідженню її ролі у господарстві Луганської області, виявленню особливостей трансформації територіальної структури промислового виробництва у сучасних умовах та його впливу на соціально-економічний розвиток і формування екологічної ситуації області.

Розвиток Луганської області характеризується низкою особливостей, що зумовили її вибір як об'єкта дослідження. Передусім слід зазначити, що ця область є найпершим старопромисловим регіоном країни, звідки, власне, і розпочалась її індустріалізація. Тривалий період індустріального розвитку зумовив високий рівень диверсифікованості галузевої структури промисловості регіону, де поряд з депресивною вугільною промисловістю та численними виробництвами важкої індустрії розвиваються середньо- і навіть високотехнологічні галузі. Разом з тим, область характеризується вкрай нерівномірним розміщенням промислового виробництв: в ній чітко виділяються надмірно індустріалізована південна частина та практично неіндустріалізована північна частина регіону.

Сучасні процеси та особливості розвитку промислового виробництва області нерозривно пов'язані з його становленням, що зумовило необхідність застосування у дослідженні ретроспективного аналізу. Становлення та розвиток промисловості області значною мірою детермінувалось мілітарними чинниками. Це відповідним чином позначилось на структурі промисловості області, її спеціалізації та особливостях територіальної організації. Мілітарна спрямованість промислового виробництва області була притаманною для усіх етапів її розвитку і значною мірою збереглась до теперішнього часу.

Друга половина ХVIII століття ознаменувалась розширенням військової присутності Російської Імперії у Причорномор'ї та Центральній Європі. Це вимагало максимального наближення баз військового забезпечення до театру воєнних дій. Найбільш придатним для цього виявився Донецький край, де в той час вже були розвідані перші поклади кам'яного вугілля, яке почали використовувати у чорній металургії та на флоті. У зв'язку з цим початок першої промислової революції (революція вугілля та пару) і першого ЦК у економічно розвинутих країнах і на території Луганщини відбувся майже синхронно.

Другий ЦК, що розпочався у 80-х роках ХІХ століття, супроводжувався бурхливим розвитком промислового виробництва регіону, запровадженням в нього цілої низки технологічних та організаційних інновацій. Цьому значною мірою сприяли наслідки реформи 1861 року, проникнення у регіон іноземного капіталу, будівництво залізниць. Все це створило надзвичайно сприятливі умови для подальшого розвитку у регіоні чорної металургії. Активне проникнення у регіон іноземного капіталу послужило потужним стимулом, що прискорив тут дифузію інновацій третього ЦК, а відтак - і появу пріоритетних для нього галузей промисловості. Головними серед них були основна хімія та важке машинобудування. Подальшого розвитку пріоритетні галузі третього ЦК набули у 30-х роках ХХ століття, в період радянської модернізації господарства. Основна спеціалізація промислового виробництва області до кінця 50-х років практично не змінюється. Відбувається лише її поглиблення на виробництвах вуглеенергохімічного і пірометалургійного циклу чорних металів та доповнюючих і обслуговуючих їх виробництв. Лише з початком четвертого ЦК з першої половини 60-х років, не дивлячись на інертність сформованої структури промислового виробництва області, намітились її певні трансформації. Це було пов'язано з будівництвом у регіоні підприємств високотехнологічних галузей машинобудування (електротехнічна та електронна промисловість, виробництво засобів зв'язку тощо). У своїй більшості ці підприємства входили до складу військово-промислового комплексу СРСР.

Зміна політичної системи у 90-х роках, перехід до ринкових відносин, інтеграція у світогосподарську систему та інше супроводжувались гострою економічною кризою в Україні. Це істотно позначилось на розвитку промисловості Луганської області, яка зазнала істотного спаду в останнє десятиріччя. Однак і на сьогоднішній день промисловість залишається головним видом економічної діяльності в області. Її регіоноформуюче значення підтверджує той факт, що на промисловість припадає близько 50% виробленої в області валової доданої вартості, майже 34% зайнятих у господарстві. Зведений бюджет регіону отримує від об'єктів промисловості близько 56% усіх надходжень.

Орієнтація промислового виробництва регіону на використання мінерально-сировинних ресурсів, особливості його історичного розвитку, сучасні процеси адаптації до ринкових відносин та інтеграція економіки у світогосподарську систему відіграли вирішальну роль у розміщенні промисловості області, формуванні її структури і територіальної організації. З часу появи промислового виробництва і до сьогоднішнього дня основна комплексоформуюча роль у регіоні належить вугледобувній галузі. Саме на основі технологічних ланцюгів вуглеенергохімічного та пов'язаного з ним пірометалургійного циклів в області сформувалось шість промислових вузлів (Луганський, Лисичансько-Рубіжанський, Стаханово-Алчевський, Краснолуцько-Антрацитівський, Свердловсько-Ровеньківський та Краснодонський). Стрімке падіння вуглевидобутку, закриття та ліквідація шахт, що набули зараз масового характеру, призвели до “розмивання” сформованих у регіоні промислових вузлів та зумовили значні територіально-структурні трансформації й зрушення у ТОП.

Серед визначальних рис, які характеризують сучасні процеси ТОП області, особливе значення має різке посилення територіально-виробничої концентрації у нафтопереробної промисловості та чорній металургії. Нині лише два підприємства області - ВАТ „ЛиНОС” (м. Лисичанськ) та „Алчевський металургійний комбінат” (м. Алчевськ) випускають більше 45% промислової продукції області. Така ситуація становить потенційну небезпеку для розвитку регіону.

Проведений аналіз динаміки територіальної структури промислового виробництва області, дозволив провести типізацію промислових центрів за особливостями їх розвитку і виділити серед них центри росту, стабілізовані та “затухаючі”. Центри, частка яких у промисловості області істотно зросла впродовж аналізованого періоду (1995-2005 р.), кваліфікуються нами як центри росту. В області їх п'ять - Лисичанськ, Алчевськ, Луганськ, Ровеньки та Краснодон. Їх зростання забезпечувалось головним чином за рахунок виробництв важкої індустрії - нафтопереробки, чорної металургії, видобування вугілля на рентабельних шахтах тощо.

Центри, частка яких у промисловості області не зазнала істотних змін, віднесені нами до стабілізованих. Їх в області є близько 55. У своїй більшості вони мають вузьку містоформуючу базу, представлену одним чи декількома підприємствами. Це переважно підприємства вуглевидобування, харчової промисловості та інших традиційних для регіону галузей, які мають зношені засоби виробництва, застарілі технології та низький рівень якості й конкурентоспроможності продукції. Відстоювати свої позиції на ринках цим підприємствам стає дедалі важче. Таким чином, ці центри перебувають у “зоні ризику”. Ймовірність їх переходу до категорії “затухаючих” постійно зростає.

Центри, частка яких у промисловому виробництві області істотно зменшилась, належать до категорії центрів, що “затухають”. Це здебільшого малі моноспеціалізовані міста та селища, що характеризуються депресивним станом господарства, насамперед промисловості. Основним чинником цього було закриття вуглевидобувних підприємств чи пов'язаних з ними виробництв. В області нараховується близько десяти таких центрів. Найбільшими серед них є Брянка, Красний Луч, Молодогвардійськ, Шахтарське.

Разом з тим, у аналізований період в області виникло близько 60 дрібних центрів, що є свідченням інтенсивного прояву дифузії промислового виробництва. Основним чинником активізації цього процесу є, як уже зазначалось, становлення та розвиток у країні в цілому та у регіоні зокрема малого та середнього бізнесу, впровадження у виробництво нових технологій, малогабаритного, широкопрофільного і високопродуктивного устаткування тощо.

Промисловість та її територіальна організація значно впливають на розвиток міст та адміністративних районів області. Це підтверджує поєднаний аналіз показників промислового, економічного і соціального розвитку та формування екологічної ситуації Луганської області. Найбільш тісний зв'язок у 2000-2005 роках відмічався між зростанням виробництва ВДВ промисловості та валового регіонального продукту, експорту товарів, інвестицій в основний капітал, роздрібного товарообороту, зниженням рівня безробіття в області тощо.

Загалом, такий взаємозв'язок простежується і у містах та адміністративних районах області. Відповідно, вищий рівень промислового розвитку у них зумовлює й вищі показники соціально-економічного розвитку та більш напружену екологічну ситуацію. Дослідження показало, що промислові “лідери” - міста Алчевськ, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Луганськ та прилеглі території відповідних міських рад - мають найвищі в області показники соціально-економічного розвитку, однак характеризуються найгіршим станом довкілля. Протилежна ситуація спостерігається у слаборозвинутих у промисловому відношенні Білокуракинському, Старобільському, Станично-Луганському, Сватівському та інших районах.

Отже, відносно високий рівень соціально-економічного розвитку окремих міст та районів області забезпечується переважно за рахунок низькотехнологічних виробництв чорної металургії, нафтопереробної та хімічної промисловості, які завдають значної шкоди довкіллю. Для вирівнювання територіальних диспропорцій у соціально-економічному розвитку та оздоровлення екологічної ситуації області необхідна не тільки модернізація та інтенсифікація промисловості, а й істотні трансформації ТОП. Вони пов'язані з посиленням спеціалізації на високотехнологічних виробництвах у основних центрах промисловості та активізацією її дисперсії у північних районах області.

У п'ятому розділі - “Основні напрями розвитку промислового виробництва у контексті підвищення ефективності його впливу на розвиток регіонів України” у результаті проведеного дослідження визначено пріоритети перспективного розвитку промисловості, запропоновано основні напрями вирішення проблем промислового та регіонального розвитку країни.

Пріоритети регіонального розвитку детермінуються національними інтересами України і випливають з програмних документів міжнародних інституцій, що опікуються соціально-економічним розвитком (ЮНІДО, Економічна і соціальна рада ООН та інші), базових політичних документів в галузі планування регіонального розвитку Ради Європи, нормативно-правових актів держави. Всі ці документи проникнуті усвідомленням пріоритетної ролі промислового виробництва у забезпеченні збалансованого розвитку держави та її регіонів. Досягнення такого розвитку в сучасних умовах можливе лише на основі розбудови конкурентоспроможної, інноваційно орієнтованої економіки, структурної перебудови промисловості шляхом її модернізації та випереджуючого розвитку високотехнологічних наукоємних, ресурсозберігаючих, соціально-орієнтованих виробництв, їх активної участі у міжнародному поділі праці тощо.

Внаслідок виконання дисертаційної роботи було виявлено низку взаємозв'язаних проблем промислового та регіонального розвитку країни. Передусім це стосується визначення загальних напрямів перспективного розвитку регіонів держави, ключову роль в якому здебільшого відіграє промислове виробництво. Вирішення цієї проблеми може ґрунтуватись на запропонованій нами типізації регіонів країни за особливостями їх стадійно-еволюційного розвитку. Крім того, така типізація певною мірою відображає конкурентні позиції регіонів у державі та на міжнародному рівні. Адже в основі підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів лежить їх подальший стадійно-еволюційний розвиток. Набуття регіоном ознак кожної з наступних стадій веде до зростання суспільної ефективності його економіки, а відтак і зумовлює підвищення його конкурентоспроможності.

Перспективний розвиток регіонів, що перебувають на початковому етапі становлення постіндустріального суспільства (Київська та Харківська області), пов'язаний з посиленням їх інтелектуального та інноваційного потенціалів. Запорукою переходу цих регіонів до постіндустріальної стадії є набуття їх ядрами (містами Київ та Харків) ознак метрополісів, чи світових міст з притаманними їм функціями - організаційною, прогресовизначальною, репрезентативною та іншими.

Подальший розвиток групи високоіндустріальних регіонів з недостатніми можливостями для переходу до постіндустріальної стадії (Дніпропетровська, Запорізька та Донецька області) слід пов'язувати насамперед з структурною перебудовою промисловості, її модернізацією та активізацією інноваційної діяльності численних науково-дослідних та проектно-конструкторських організацій цих областей. Потребує зростання в них третинний сектор економіки, в першу чергу за рахунок інтенсивного розвитку галузей ринкової інфраструктури.

До індустріальних регіонів, що мають передумови для переходу на високоіндустріальну стадію розвитку (розвинутий третинний сектор економіки та наявний інтелектуальний потенціал у поєднанні з середнім для країни рівнем розвитку високотехнологічних виробництв), належать АР Крим, Одеська та Львівська області. Перспектива їх розвитку полягає у реалізації цих передумов при загальному нарощуванні рівня соціально-економічного розвитку та розбудові ринкової інфраструктури.

Подальший розвиток індустріальних регіонів, що не мають передумов для переходу до високоіндустріальної стадії (Луганська, Миколаївська, Полтавська, Сумська та Чернігівська області), чи перебувають на низькоіндустріальній стадії розвитку (Кіровоградська, Вінницька, Івано-Франківська, Черкаська, Херсонська, Чернівецька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Хмельницька та Тернопільська області) може бути пов'язаний з інтенсифікацією тих видів діяльності, що мають конкурентні переваги на основі раціонального використання наявного тут потенціалу розвитку. Особливе значення для цих регіонів має розвиток малого та середнього бізнесу, формування на цій основі кластерів з виробництва окремих видів конкурентоспроможної продукції. Досягнутий на такій основі економічний підйом цих областей створив би передумови для структурної трансформації у напрямку нарощування середньо- та високотехнологічних виробництв, розвитку третинного сектора, особливо ринкової інфраструктури та наукової сфери, інших перспективних видів економічної діяльності (туризм та рекреація, високопродуктивні виробництва АПК тощо).

Як засвідчило наше дослідження та досвід передових країн світу, перехід регіонів держави до постіндустріальної стадії розвитку можливий лише на основі становлення у них інноваційної економіки, і насамперед інноваційного промислового виробництва. Цей стан промисловості регіонів України може бути досягнутим внаслідок її всебічної модернізації та інтенсивного оновлення основних засобів на основі впровадження технічних і технологічних інновацій, виходу на ринок з новою наукоємною, конкурентноспроможною продукцією. Ці риси мають бути притаманними усім галузям промисловості, особливо прогресовизначальним виробництвам точного машинобудування, тонкої хімії тощо. В основі становлення інноваційної моделі промисловості лежить інтегрування виробництва регіонів та міст країни з науковою сферою та розвиток територіальних форм організації інноваційної діяльності (технопарків та технополісів). У комплексі з цим доцільним є розвиток науково-виробничих, інноваційно-маркетингових корпорацій, діяльність яких спрямована на створення нових технологій, техніки та інформаційних продуктів, що мають попит на міжнародному ринку. У таких корпораціях мають взаємопов'язано розвиватись усі стадії продукування найсучасніших, наукоємних, високотехнологічних виробів - наукова розробка, створення технології та самого продукту, його просування на міжнародні ринки, маркетинг та обслуговування користувачів. Ці корпорації, як і територіальні форми організації інноваційної діяльності, мають стати важливими засобами реалізації “проривної” стратегії та стратегії “лідерних технологій” у розвитку промисловості України та її інтеграції у постіндустріальну глобальну економічну систему. У кінцевому результаті це має стати однією з головних складових процесу становлення інноваційної конкурентоспроможної економіки держави.

Висновки

Основним науковим здобутком дисертації, що являє собою вирішену важливу наукову проблему, є обґрунтування основних положень стадійно-еволюційного розвитку регіонів України та ролі промисловості у цьому процесі, що орієнтований на забезпечення збалансованого розвитку держави та становлення в ній постіндустріального суспільства. Проведене дисертаційне дослідження дало можливість зробити такі висновки.

1. Регіональний розвиток як об'єктивний, комплексний структурно-трансформаційний процес, що охоплює усі складові суспільно-територіального комплексу регіону (соціум, виробництво, систему поселень, природно-господарські поєднання тощо), підпорядковується тенденціям та закономірностям суспільного розвитку в цілому, що має стадійно-еволюційний характер. У розвитку регіонів різних ієрархічних рівнів виділяються три основні (доіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна) та дві проміжні (низькоіндустріальна та високоіндустріальна) стадії розвитку. Розвиток регіону як складного системного утворення характеризується багатоаспектністю. Вона випливає з самої суті регіонального розвитку як процесу трансформації регіональних структур. Пріоритетне значення у визначенні регіональної ідентичності мають базові структури регіону - економічна, соціальна й територіальна. Виходячи з цього, регіональний розвиток доцільно розглядається, перед усім, саме у цих аспектах.

2. Регіональний розвиток значною мірою визначається дією ендогенних чинників, що є іманентно притаманними регіонам будь-якого ієрархічного рівня. В якості цих чинників виступають певні види економічної діяльності, що визначаються як регіоноформуючі. Створюючи мультиплікаційний ефект, вони відіграють роль своєрідних “ядер кристалізації”, що притягують до себе і дають імпульс розвитку не тільки іншим виробництвам, а й об'єктам невиробничої сфери, транспортним комунікаціям, системам розселення, впливають на стан довкілля регіону тощо. В свою чергу, це спричинює вторинний мультиплікаційний ефект - здійснюється опосередкований вплив на характер та особливості життєдіяльності регіонального соціуму, суспільну поведінку його окремих груп та членів тощо. В умовах індустріального та високоіндустріального суспільства таким чинником здебільшого є промислове виробництво. Його інноваційна трансформація виступає в якості імпульсу регіонального розвитку. Визначальною рисою динаміки промисловості є циклічність її розвитку, що знаходить своє пояснення в інноваційній теорії довгих хвиль в економіці. Отже, перехід регіонів на якісно вищу стадію еволюційного розвитку значною мірою визначається розвитком їх промисловості, поступальною зміною в ній ЦК.

3. Вплив суб'єктів промислового виробництва на регіональний розвиток має прямий та опосередкований характер. Прямий вплив проявляється через інвестиційну діяльність промислових підприємств, їх витрати на оплату праці та соціальні потреби, через створення та утримання певної кількості робочих місць. Опосередкований вплив суб'єктів промислового виробництва на регіональні структури, не зважаючи на його непряму дію, виступає в ролі досить потужного та багатоаспектного стимулятора регіонального розвитку. Ключову роль в цьому процесі відіграє участь промислового виробництва у формуванні бюджетів країни та регіонів, витрати яких спрямовані на розвиток практично всіх компонентів регіональних структур. Важливим напрямком опосередкованого впливу промисловості на регіональний розвиток є її участь у формуванні позитивного іміджу та інвестиційної привабливості регіонів.

Значний вплив на регіональний розвиток здійснює територіальна організація промисловості, яку ми розглядаємо як зумовлене об'єктивними законами суспільного розвитку просторове впорядкування промислового виробництва, що проявляється у формуванні його різноманітних взаємопов'язаних територіальних утворень. В основі механізму ТОП лежать певні процеси, які поділяються на три групи - розміщення, територіальної спеціалізації та територіальної інтеграції промисловості. Процеси розміщення промислового виробництва є визначальними чинниками трансформації територіальної структури регіону, а відтак - і його територіального розвитку. Поглиблення територіальної спеціалізації промислового виробництва та його територіальна інтеграція - важлива передумова економічного та соціального розвитку регіонів.

4. Базові принципи суспільно-географічного дослідження промисловості та ролі, яку вона відіграє у регіональному розвитку: 1) діалектизм, що передбачає розгляд об'єкта дослідження з позиції перманентного розвитку, детермінованості та тісного взаємозв'язку з оточуючою реальністю; 2) суб'єктно-об'єктна цілісність, що органічно випливає з діалектичної методології пізнання і передбачає розгляд регіону як основного цілісного об'єкта дослідження у нерозривному взаємозв'язку з його соціумом, що виступає у ролі суб'єкту; 3) системність, що характеризується наявністю у суспільно-територіальних комплексах різних типів та ієрархічних рівнів синергетичних ознак - емерджентності, неврівноваженості, чергування стійких та нестійких станів і фаз розвитку тощо; 4) еволюціонізм, що притаманний синергетичним системам та передбачає ускладнення суспільно-територіальних комплексів у процесі їх розвитку, який загалом має асинхронний, стадійний характер; 5) мультиплікативність, яка лежить в основі комплексного соціально-економічного розвитку суспільно-територіальних систем та породжується дією ендогенних та екзогенних чинників.

На основі використання кількох груп методів, основними з яких є історико-географічні, економіко-статистичні, порівняльно-географічні, просторового аналізу та районування, картографічного моделювання, у дисертації було розроблено декілька конкретних методик. Найвагоміші результати дали розроблені автором методики дослідження стадійно-еволюційного розвитку регіонів, процесів територіальної організації промислового виробництва регіонів країни, особливостей впливу суб'єктів промислового виробництва та процесів ТОП на регіональний розвиток та інші.

5. На основі проведеного аналізу підтверджено наявність тісного взаємозв'язку між промисловим та людським розвитком країн світу. Коефіцієнт кореляції між показниками виробництва ВДВ промисловості на душу населення (дол. США) та індексом людського розвитку (Ілр) для 163 країн світу складає 0,802. При цьому співвідношення між рівнем промислового та людського розвитку країн світу має характер експоненціальної кривої, визначальною рисою якої є наявність своєрідної „переломної” точки, за якою іде скачкоподібне зростання Ілр. На основі розрахунків нами встановлено, що ця точка знаходиться на рівні виробництва ВДВ промисловості у обсязі приблизно 1500 дол. США на душу населення. Саме такий рівень промислового розвитку країни забезпечує стрімке зростання якості життя, при якому Ілр перевищує 0,9. Розрахунки показують, що досягнення Україною цієї “переломної” точки потребує збільшення щорічних обсягів промислового виробництва щонайменше у 4,3 рази.

6. Розвиток промисловості України має більше як двохсотрічну історію. За цей період відбулись дві промислові революції, пройшли чотири ЦК (змінилось чотири технологічні уклади). Внаслідок ринкових реформ останніх десятиріч у промисловості країни та її регіонів відбулись істотні структурні трансформації, пов'язані зі зростанням частки виробництв важкої індустрії. Кон'юнктура міжнародних ринків та структурні особливості промисловості регіонів країни відіграли визначальну роль у її адаптації до ринкових умов. Найвищим її рівень є у Київській, Запорізькій, Одеській та Полтавській областях.

Історичний розвиток промисловості значною мірою обумовив її нинішню територіальну організацію у державі. Виділяється шість типів областей України за рівнем активності та особливостями поєднання основних процесів ТОП. До першого типу належать Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька та Полтавська області; до другого - Київська та Харківська; до третього - Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська та Сумська; до четвертого - Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Рівненська та Волинська; до п'ятого - АР Крим і Херсонська; до шостого - Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області. Регіони, що входять до кожного з виділених типів, у більшості випадків характеризуються згрупованим розміщенням. Це дозволяє розглядати їх як райони індустріального розвитку країни.

7. Циклічний розвиток промисловості значною мірою зумовлює просування регіонів по шкалі стадійно-еволюційного розвитку. Наша країна та більшість сусідніх пострадянських держав перебувають на стадії індустріального розвитку. Різка диференційованість окремих індикативних показників економічного розвитку регіонів України детермінує значні відмінності у інтегральних показниках їх стадійно-еволюційного розвитку. Внаслідок проведеного дослідження було встановлено, що високоіндустріальними регіонами, які знаходяться на початковому етапі переходу до постіндустріальної стадії розвитку, є Київська та Харківська області. Дніпропетровська, Запорізька та Донецька області знаходяться на високоіндустріальній стадії розвитку, однак не мають поки що достатніх можливості для переходу до постіндустріальної стадії. Регіонами, що перебувають на індустріальній стадії та мають передумови для переходу на високоіндустріальну стадію розвитку, є АР Крим, Львівська та Одеська області. До числа областей, що перебувають на індустріальній стадії розвитку, однак не мають поки що достатніх можливостей для переходу на наступний щабель розвитку, відносяться Луганська, Миколаївська, Полтавська, Сумська та Чернігівська області. Інші 12 областей держави перебувають на стадії низькоіндустріального розвитку.

8. Регіони України загалом характеризуються значними диспропорціями між рівнем розвитку промисловості та масштабами її впливу на регіональний розвиток. Найбільше переважання частки ВДВ промисловості у країні над часткою її витрат на оплату праці, відрахувань до бюджетів усіх рівнів, обсягів інвестицій в основний капітал тощо спостерігається у промислово розвинутих Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській та Полтавській областях. Це є свідченням недостатнього впливу промисловості цих областей на регіональний розвиток.

Ситуація з утриманням та створенням промисловістю нових робочих місць у регіонах країни в цілому є несприятливою. При нинішній потребі у робочій силі, промисловість держави здатна знизити існуюче безробіття лише на 5-6%. При цьому потребу у робочій силі мають, переважно, низькотехнологічні виробництва, що не потребують її високої кваліфікації. Отже, промислове виробництво втрачає функції стимулятора, що забезпечує зростання рівня освіти населення та інтелектуального потенціалу країни та її регіонів.

Серед процесів ТОП найвищий рівень впливу на регіональний розвиток має територіально-виробнича концентрація промислового виробництва (середнє значення коефіцієнта кореляції між показниками, що характеризують цей процес та регіональний розвиток, складає 0,626).

Рівень впливу інших процесів ТОП на регіональний розвиток країни є загалом низьким. Особливо гострою є проблема посилення спеціалізації промисловості регіонів на високотехнологічних виробництвах, її інтегрованості у світову економіку тощо. Активізація цих процесів - важливий засіб посилення впливу промислового виробництва на регіональний розвиток.

9. Орієнтація виробництва Луганської області на використання мінерально-сировинних ресурсів, особливості її історичного розвитку, сучасні процеси адаптації до ринкових відносин та інтеграція економіки у світогосподарську систему відіграли вирішальну роль у розміщенні промисловості, зумовили консервативність її структури з різким переважанням галузей важкої індустрії, що характеризуються низьким технологічним рівнем виробництва. На основі технологічних ланцюгів вуглеенергохімічного та пов'язаного з ним пірометалургійного циклів в області сформувалось шість промислових вузлів. Стрімке падіння вуглевидобутку, закриття та ліквідація шахт, що набули масового характеру, призвели до “розмивання” сформованих у регіоні промислових вузлів та зумовили значні територіально-структурні трансформації та зрушення у ТОП. Серед визначальних рис, які характеризують сучасні процеси ТОП області, особливе значення має різке посилення територіально-виробничої концентрації у нафтопереробної промисловості та чорній металургії. Сьогодні лише два підприємства області - ВАТ „ЛиНОС” (м. Лисичанськ) та „Алчевський металургійний комбінат” (м. Алчевськ) випускають більше 45% промислової продукції області. Це має потенційну небезпеку для розвитку області.

Промисловість та її територіальна організація здійснюють істотний вплив на розвиток міст та адміністративних районів області. Дослідження показало, що промислові “лідери” - міста Алчевськ, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Луганськ - мають найвищі в області показники соціально-економічного розвитку, однак характеризуються найгіршим станом довкілля. Протилежна ситуація спостерігається у слаборозвинутих у промисловому відношенні Білокуракинському, Старобільському, Станично-Луганському, Сватівському та інших районах.

Для вирівнювання територіальних диспропорцій у соціально-економічному розвитку та оздоровлення екологічної ситуації області необхідні не тільки модернізація та інтенсифікація промисловості, а й істотні трансформації ТОП. Вони пов'язані з посиленням спеціалізації на високотехнологічних виробництвах у основних центрах промисловості та активізацією її дисперсії у північних районах області.

10. Пріоритети регіонального розвитку України детермінуються її національними інтересами і випливають з програмних документів міжнародних інституцій, що опікуються соціально-економічним розвитком (ЮНІДО, Економічна і соціальна рада ООН та інші), базових політичних документів в галузі планування регіонального розвитку Ради Європи, нормативно-правових актів держави. Всі ці документи проникнуті усвідомленням пріоритетної ролі промислового виробництва у забезпеченні стійкого збалансованого розвитку держави та її регіонів.

Внаслідок виконання дисертаційної роботи було виявлено низку взаємозв'язаних проблем промислового та регіонального розвитку країни. Передусім це стосується визначення загальних траєкторій та напрямів перспективного розвитку регіонів держави, ключову роль в якому, у більшості випадків, відіграє промислове виробництво. При вирішенні цієї проблеми важливим є врахування запропонованої нами типізації регіонів країни за особливостями їх стадійно-еволюційного розвитку. Така типізація значною мірою відображає конкурентні переваги регіонів у державі та на міжнародному рівні. Адже в основі підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів лежить їх подальший стадійно-еволюційний розвиток. Набуття регіоном ознак кожної з наступних стадій веде до зростання суспільної ефективності його економіки, а відтак і зумовлює підвищення його конкурентоспроможності.

Перехід регіонів держави до постіндустріальної стадії розвитку можливий лише на основі становлення в них адаптованої до ринкових умов інноваційної економіки, насамперед інноваційного промислового виробництва. Досягнення цього стану промисловістю регіонів України можливе лише внаслідок її всебічної модернізації та інтенсивного оновлення основних засобів на основі впровадження технічних та технологічних інновацій, виходу на ринок з новою наукоємною, конкурентноспроможною продукцією. Становлення інноваційної моделі промисловості досягається шляхом інтегрування виробництва регіонів та міст країни з науковою сферою та розвитку територіальних форм організації інноваційної діяльності (технопарків та технополісів), науково-виробничих, інноваційно-маркетингових корпорацій тощо.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Колективні монографії

1. Проблемы комплексного развития территории (общественно-географческие аспекты) / Под. ред. И.А. Горленко, Л.Г. Руденка, С.Н. Малюка. - К.: Наук. думка, 1994. - 295 с. (Особистий внесок автора: у розділі 3.3. “Методологические основы исследования социально-экологической ситуации” (с. 45-60) розроблено теоретико-методологічні підходи до вивчення соціального розвитку регіонів держави, 0,5 д.а.).

2. Трансформація структури господарства України: регіональний аспект / За ред. Г.В. Балабанова, В.П. Нагірної, О.М. Нижник. - К.: Міленіум, 2003. - 404 с. (Особистий внесок автора: розділ “Трансформаційні процеси і регіональні відмінності розвитку промисловості України” - с. 31-42).

3. Трансформаційні процеси і регуляторна політика в економіці України / За ред. Ф.О. Ярошенка. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. - 224 с. (Особистий внесок автора: у розділі 3.3. “Структурні зміни у промисловості України” (с. 136-156) проведено аналіз чинників та механізмів трансформації структури промисловості України та її регіонів, 0,6 д.а.).

4. Україна: основні тенденції взаємодії суспільства і природи у ХХ ст. (географічний аспект) / За ред. Л.Г. Руденка. - К.: Академперіодика, 2005. - 320 с. (Особистий внесок автора: розділ “Основні тенденції розвитку промислового виробництва” - с. 164-175).

5. Rise and Decline of Industry in Central and Eastern Europe / Editors: B. Muller, M. Finka, G. Lintz. - Berlin: Springer, 2004.- 275 p. (Особистий внесок автора: у розділі “Ukraine: Transformation of Economic Structure as the Key to Spatial Development” (с. 229-255) здійснено аналіз стану та проблем розвитку старопромислових регіонів України, запропоновано напрямки їх перспективного розвитку, 0,5 д.а.).

Атласи та карти

1. Руденко Л.Г., Горленко І.О., Підгрушний Г.П. Карта: Україна. Промисловість. М-б. 1:2 000 000. - К.:МАПА ЛТД, 1994. (Особистий внесок автора: розроблено зміст та авторський оригінал карти, 0,3 д. а).

2. Руденко Л.Г., Горленко І.О., Підгрушний Г.П. Карта: Україна. Промисловість. М-б. 1:1000 000. - К.: ДНВП “Картографія”, 1997. (Особистий внесок автора: розроблено зміст та авторський оригінал карти, 1,2 д.а.).

3. Підгрушний Г.П., Барановський В.А. Карта: Україна. Машинобудування і металообробка. М-б 1:1 000 000. - К.: ДНВП “Картографія”, 1997. (Особистий внесок автора: розроблено концепцію та зміст карти, 1,7 д.а.).

4. Атлас. Географія України для 8-9 класу середньої школи. - К.: ДНВП “Картографія”, 2000. - 48 с. (Особистий внесок автора: розроблено зміст та авторські оригінали карт, що характеризують розвиток промисловості України (с. 33-41), 1 д.а.).

5. Підгрушний Г.П., Качаєв Ю.Д. Атлас: Україна. Промисловість та інвестиційна діяльність. - К.: ДНВП “Картографія”, 2003. - 80 с. (Особистий внесок автора: розроблено концепцію, зміст та авторські оригінали карт розділів “Умови та чинники розвитку промисловості” (с. 4-5, 10-13, 19-21, 23) і “Особливості розвитку та сучасний стан промисловості” (с. 26-52), 5 д.а.).

6. Комплексний атлас України. - К.: ДНВП “Картографія”, 2005. - 96 с. (Особистий внесок автора: розроблено зміст та авторські оригінали карт, що характеризують розвиток промисловості України (с. 62-72), 2 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях

1. Підгрушний Г.П., Горленко І.О., Балабанов Г.В. та ін. Дослідження проблем розвитку господарства України // Український географічний журнал, 1996. - №2. - С.48-54. (Особистий внесок автора: здійснено аналіз основних проблем розвитку промисловості регіонів України, 0,1 д.а.).

2. Підгрушний Г.П., Качаєв Ю.Д., Палеха Ю.М. Прикордонні регіони України: особливості та тенденції сучасного розвитку // Географія і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, 1999. - Вип. 1. - С.154-165. (Особистий внесок автора: проведено типізацію прикордонних регіонів України за особливостями розвитку промислового виробництва, 0,4 д.а.).

3. Підгрушний Г.П. Особливості, тенденції та перспективні напрямки розвитку промисловості України та її регіонів // Український географічний журнал, 2000. - № 2. - С. 20-25.

4. Балабанов Г.В., Кавецький І.Й., Качаєв Ю.Д., Нагірна В.П., Підгрушний Г.П., Яснюк Т.Є. Трансформація територіальної організації господарства України // Український географічний журнал, 2001. - № 3. - С. 81-90. (Особистий внесок автора: визначено напрямки трансформації структури промислового виробництва регіонів України, 0,2 д.а.).

5. Руденко Л.Г., Підгрушний Г.П. Столична область і Київ у регіональному вимірі України // Український географічний журнал, 2001. - №2. - С. 37-41. (Особистий внесок автора: досліджено особливості та визначено перспективи розвитку столичного регіону, 0,3 д.а.).

6. Підгрушний Г.П. Столичний економічний район: особливості, проблеми та перспективні напрямки розвитку // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Географічні науки, 2001. - №2. - С. 167-172.

7. Руденко Л.Г., Підгрушний Г.П., Гукалова І.В. Старопромислові регіони України: пошук стратегії збалансованого розвитку // Український географічний журнал, 2002. - № 1. - С.4-13. (Особистий внесок автора: проведено аналіз особливостей соціально-економічного розвитку старопромислових регіонів України, 0,3 д.а.).

8. Підгрушний Г.П. Теорія постіндустріалізму та її методологічне значення для сучасних суспільно-географічних досліджень // Український географічний журнал. - 2002. - №4. - С. 32-39.

9. Підгрушний Г.П. Рівні розвитку промисловості регіонів України (методика визначення та аналіз) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія географічна. - 2003.-Вип.5. - С. 119-127.

10. Підгрушний Г.П. Регіональний розвиток: сутність процесу та його особливості // Український географічний журнал. - 2003. - № 4. - С. 39-47.

11. НагірнаВ.П., Підгрушний Г.П., Качаєв Ю.Д., СавчукІ.Г., Валькована О.В. Теоретико-методологічні засади дослідження господарської діяльності в Україні з позиції соціального розвитку регіонів // Український географічний журнал. - 2004. - № 3. - С. 51-57. (Особистий внесок автора: розроблено теоретико-методологічні основи дослідження ролі промислового виробництва у розвитку регіонів України, 0,1 д.а.).

12. Підгрушний Г.П. Трансформація структури промисловості та її вплив на регіональний розвиток (теоретико-методологічні аспекти) // Географія і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, 2004. - Вип. 11. - С.111-120.

13. Підгрушний Г.П. Дослідження проблем та розробка пріоритетних напрямів розвитку старопромислових реіндустріалізованих міст України // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. - 2004.- Вип. 4. - с. 227-229.

15. Підгрушний Г.П. Соціально-економічне мікрорайонування території України: сутність проблеми, методологічні підходи і досвід застосування ГІС // Науковий вісник Волинського державного університету імені Л. Українки. Географічні науки. - 2004. - №2. - С. 200-203.

16. Підгрушний Г.П. Особливості впливу промислового виробництва на регіональний розвиток // Український географічний журнал -2005.- №2.- С. 55-61.

17. Підгрушний Г.П., Качаєв Ю.Д. З досвіду створення атласу “Україна. Промисловість та інвестиційна діяльність” // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. - 2005. - Вип. 5. - С. 127-129. (Особистий внесок автора: узагальнено авторський досвід дослідження розвитку промислового виробництва країни за допомогою картографічного методу, 0,1 д.а.).