Умови ґрунтоутворення та ґрунти заплав і гірських областей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Географічний факультет

Кафедра землезнавства і геоморфології

Реферат

Умови ґрунтоутворення та ґрунти заплав і гірських областей

Київ 2014



Зміст

Вступ

Розділ 1. Заплавні ґрунти

1.1 Умови ґрунтоутворення заплави

1.2 Зональність алювіальних ґрунтів та їх коротка характеристика

1.3 Сільськогосподарське використання алювіальних ґрунтів

Розділ 2. Гірські ґрунти

2.1 Умови ґрунтоутворення гірських областей

2.2 Типи гірських ґрунтів

2.3 Ґрунти Українських Карпат

2.4 Сільськогосподарське використання гірських ґрунтів

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

З давніх-давен людина поклонялася землі, а точніше - Ґрунту. Йому присвячувала легенди і билини, його оспівувала у поемах і піснях. Вона наділяла його генетичною властивістю живого - родючістю.

Так що ж таке ґрунт ??? Ґрунт - це особливе природно-історичне тіло Природи, «шкіра» планети, пам'ять життя або, висловлюючись мовою кібернетики, керуюча система біосфери. Це тіло природи, що мовчить, але це може бути мовчання і вірного друга, і грізного ворога. Недбале поводження з ґрунт ом коштувало життя багатьом цілим народам. Ґрунт и мовчать, але ґрунти мстять. Інакше чим пояснити, що за останні два століття вкладення капіталу в сільське господарство збільшилось в тисячі разів, а врожаї - всього 2-3 рази? Технічне і хімічне насильство повинно поступитись місцем розумному біосферно-біогеоценотичному ставленню до нього, основаному на системному підході. Адже, системний підхід - це не що інше, як добра стара мудрість: перед тим, як щось зробити, треба подумати.

Ми якось звикли, говорячи про ґрунт , мати на увазі тільки сільське господарство, забуваючи що на ґрунт ах розташовуються сотні мільйонів гектарів лісів, величезні масиви лугів, степів, боліт і т.д.. Забуваємо, що без ґрунтознавства неможливо обійтись в біогеоценології, екології, географії, лісництві і всіх інших природничих науках. Ґрунтознавство - це наука про ґрунт и, яка вивчає походження, розвиток, будову, склад, властивості, географічне поширення та раціональне використання ґрунтів. Саме ці властивості ґрунт у ми детальніше розглянемо у цій роботі на прикладі заплавних і гірських ґрунтів.

заплава алювіальний гірський ґрунтоутворення



Розділ 1. Заплавні ґрунти

1.1 Умови ґрунтоутворення заплави

Заплава - частина річкової долини, яка періодично затоплюється повеневими або паводковими водами. Алювіальні ґрунт и - це ті, які утворюються в заплавах рік, озер, у приморських дельтах рік тощо.

Заплаву мають практично всі ріки: чим ріка крупніша, тим ширша заплава, хоча бувають і винятки. На території СНД заплавні ґрунт и займають площу 57,5 млн. га, на Україні - 1,4 млн. га, з них 0,9 млн. га - сільськогосподарські угіддя. Найбільше алювіальних ґрунтів у нас у лісостепу. Заплава - найнижча і наймолодша тераса річкової долини. Територія заплави ділиться на 3 частини: прируслову, центральну та притерасну.

Прируслова заплава. Для неї характерні найвищі відмітки поверхні, найбільша швидкість води під час повені. Ширина її коливається від 20 м до декількох кілометрів; відкладається найбільш крупний галечниково-піщаний алювій; у період межені ґрунтові води опускаються глибоко й не впливають на ґрунтоутворення; рослинність - збіднені ксерофітні, часто псамофітові луки, чагарники.

Центральна заплава - найширша, до декількох десятків кілометрів, поверхня п дещо знижена порівняно з прирусловою частиною, швидкість води при повені менша, тому відкладається алювій більш тонкий, пилувато-суглинковий; ґрунтові води в період межені знаходяться неглибоко й охоплюють своїм впливом нижню частину профілю; рослинність - найбільш продуктивні заливні луки.

Притерасна заплава - найвіддаленіша від русла, поверхня найнижча, швидкість повеневого потоку мінімальна, відкладається найтонкіший глинистий алювій; тривалість затоплення найбільша; у межень виклинюється ґрунтовий потік, що йде з водозбору, вода застоюється на поверхні - це основні причини заболочення території; рослинність - вологолюбна, часто болотна (осока, мохи, очерет тощо).

Основи вчення про ґрунтоутворення в заплавах розроблені В.Р. Вільямсом. Головну роль тут відіграє повеневий процес - періодичне затоплення заплави повеневими водами після сніготанення, дощів. Другий складовий процес - алювіальний, тобто накопичення річкового алювію в результаті осідання на поверхню заплавних ґрунт ів твердих часток з повеневих вод. Алювій має різний характер, що залежить не тільки від частини заплави, в якій він відкладається, а й від розміщення уздовж течії річки. У верхній частині річки алювій найбільш грубий, піщаний, у середній частині і далі вниз умови дренажу в заплаві погіршуються, зменшується швидкість потоку, зростають мінералізація вод, засолення ґрунтів, тенденція до заболочення.

Найголовніші особливості заплавного процесу ґрунтоутворення:

- формування акумулятивної, наносної кори вивітрювання за рахунок відкладання рухомих продуктів із усієї площі водозбору. В ґрунт ах акумулюються глинисті часточки, гумус, СаСО3, Р, К, N, Fe, Mn тощо;

- заплавний водний режим при періодичному затопленні поверхні й більш-менш постійній участі ґрунтових вод у ґрунтоутворенні. Це викликає гідроморфізм ґрунтів, розвиток болотного процесу. Але, як зазначає Ф. Дюшафур, хоча в усіх алювіальних ґрунт ах на певній глибині завжди є ґрунтові води, які дуже динамічні, алювіальні ґрунт и відрізняються від інших гідроморфних: верхня їх частина добре аерується в сухий сезон, органічна речовина швидко мінералізується, ґрунт и збагачуються киснем з річкової води, тому сильних відновлювальних процесів не спостерігається;

- постійне омолодження ґрунтів у результаті систематичного залучення в ґрунтоутворення нових порцій алювію, воно йде одночасно з формуванням материнської породи, тому ґрунт и часто слаборозвинені, зі слабко диференційованим, шаруватим профілем;

- вирівняний тепловий режим завдяки високій обводненості ґрунтів: у жарких районах ґрунт и прохолодніші, а в холодних - тепліші, ніж на навколишній території;

- переважання дернового процесу при ґрунтоутворенні, але можуть проявлятись також інші, як зональні, так і інтразональні процеси.

1.2 Зональність алювіальних ґрунтів та їх коротка характеристика

У кожній заплаві вплив зональних умов проявляється тим сильніше, чим коротший період затоплення. Прояв зональності пояснюється різницею в тепловому режимі, атмосферному зволоженні, характерній рослинності в різних природних зонах. Наприклад, алювіальні ґрунт и тайгово-лісової зони близькі до дернових із ознаками заболочення, на рідко затоплюваних ділянках під лісовою рослинністю утворюються дерново-підзолисті ґрунт и. У лісостепу та степу добре розвивається лугова рослинність, багато бікарбонатів, активно йде гуміфікація, накопичується гумус, ґрунт и мають риси чорноземів. На рідко затоплюваних ділянках утворюються чорноземи, сірі лісові ґрунт и тощо. Але алювіальні ґрунт и різних зон відрізняються менше, ніж ґрунт и, розташовані поза заплавою.

Вона ускладнюється тим, що розвиток і властивості алювіальних ґрунтів залежать як від зональних, так і азональних факторів. Найбільш розповсюджені три типи алювіальних ґрунтів: дернові, лугові, болотні. їх поділ на підтипи залежить від зони. Нижче наводиться класифікація алювіальних ґрунтів, придатна для України.

Алювіальні дернові ґрунт и формуються під луговою, чагарниковою та лісовою рослинністю в прирусловій заплаві. Ґрунтові води, хоча й не знаходяться дуже глибоко, більшу частину року не впливають на ґрунтовий профіль, тому ці ґрунт и сухі. Ознаки оглеєння слабкі або відсутні. Ґрунт и слабо гумусовані (1-3%), більшістю сильно шаруваті, що за старою номенклатурою дозволило їх називати "заплавними шаруватими"; переважно малопотужні з невеликою ЄП (10-15 мг-екв на 100 г ґрунту).

Профіль типового алювіального дернового ґрунт у:

Нд - дернина, сіра або бурувато-сіра, потужністю 5-7 см;

Н - потужністю 3-20 см, гумусовий, сірий, шаруватий, найчастіше -піщаний ;

HP - перехідний, шаруватий;

Р - алювій різного гранскладу, шаруватий.

Підтипи:

- опідзолені, в них виділяється освітлений He-горизонт та горизонт НРі, характерний Е-І перерозподіл (Но+Не+НРі+Р);

- примітивні, в яких горизонти не розвинені, являють собою шари алювію різного гранскладу та гумусованості (Ph+ +Р1h1+P2h2+...+Pnhn); - буроземні, які зустрічаються в зоні Карпат, мають бурувате забарвлення, перехідний горизонт ущільнений, Е-І диференціації нема.

Роди: кислі, в яких рН<7, СНО<50%; насичені, рН = 6-7, СНО ~100%; карбонатні, які киплять по профілю; шаруваті, які мають типову будову профілю, потужність 30-50 см, увесь профіль явно шаруватий, гумусу ~2%; глейові, в яких у материнській породі спостерігається оглеєння (Pgl).

Види: короткопрофільні, потужність менше 45 см; слаборозвинені - менше 10 см; нормальні - 45-80 см; потужні - більше 80 см.

Алювіальні лугові ґрунт и утворились під трав'янистою луговою рослинністю в центральній заплаві. Будова профілю типового ґрунт у:

Нд - дернина, потужністю 3-5 см, щільна, багато коренів;

Н - гумусовий, потужністю 30-50 см, темно-сірий, зернистий;

HPgl - перехідний, бурий, з плямами оглеєння;

PGl - шаруватий алювій, оглеєний, часто безструктурний, іноді з шарами торфу.

Коренева система лугової рослинності інтенсивно оструктурює ґрунтову масу, тому стара назва цих ґрунтів "заплавні зернисті". Гумусу в них багато, до 8-10%, ЄП - до 20-30 мг-екв/100 г ґрунт у.

Алювіальні болотні ґрунт и утворились у притерасних або старичних зниженнях. Для їх генезису характерна спільна дія болотного й алювіального ґрунтоутворення. Залежно від їх співвідношення, алювіальні болотні ґрунт и діляться на лугово-болотні (сильно глейові, не мають Т) та оторфовані (мають шар Т). Оторфовані поділяються за потужністю та ступенем розкладу торфу. Типовий профіль: H(T)+HPGl+PGl. Болота, звичайно, низинного типу, гумусу від 5 до 20%, реакція кисла або слабокисла, ЄП різноманітна, містять мало Р і К, торф сильно замулений, у мінеральній частині профілю - іржаво-вохристі плями.

1.3 Сільськогосподарське використання алювіальних ґрунтів

Заплавні ґрунт и - одні з найцінніших складових земельного фонду будь-якої країни. Особливою родючістю відрізняються алювіальні лугові ґрунт и. У природному стані вони зайняті продуктивними луками, пасовищами. Окремі ділянки розорюються для вирощування коренеплодів, картоплі, овочевих культур. Рекомендуються для ефективного використання алювіальних ґрунтів такі заходи: поліпшення природних лугів і пасовищ, науково обґрунтоване внесення мінеральних добрив. Для захисту від берегової водної ерозії не допускається розорювання алювіальних ґрунтів при швидкості течії, що перевищує 0,2-0,25м/сек, а також ділянок, близьких до русла, місць виходу та входу^повеневих вод в заплаву, грив, тальвегів, рекомендується насадження дерев'янисто-чагарникової рослинності вздовж берегів.

У заболоченій частині заплави потрібно регулювати водний режим, тривалість затоплення.



Розділ 2. Гірські ґрунти

2.2 Умови ґрунтоутворення гірських областей

Гірські ґрунт и широко розповсюджені на земній кулі, займаючи більше 20% усієї поверхні суші й біля третини території СНД (650 млн. га). Найбільше їх в Азії (47%) і Північній Америці (45%). На Україні ці ґрунт и зустрічаються в Карпатах і Кримських горах.

Головним фактором формування ландшафтів, а значить і ґрунтів у горах є вертикальна зональність, відкрита В.В.Докучаєвим ("До вчення про зони природи", 1899): ґрунт и закономірно змінюються по мірі підняття від підніжжя гори до вершини, що зумовлено зміною факторів і умов ґрунтоутворення.

Умови ґрунтоутворення в гірських країнах досить специфічні порівняно з навколишніми рівнинними територіями. Клімат характеризується меншими значеннями температури, більшою кількістю опадів, підвищеною вологістю повітря, вищою сонячною радіацією, різкішими амплітудами коливань усіх кліматичних показників. З висотою зменшується вологість повітря, збільшується кількість опадів, радіація (особливо пряма); на кожні 100 м висоти середня температура зменшується на 0,5°С. У горах багато місцевих кліматів і кліматичних інверсій, тобто відхилень від нормальної закономірності клімату. Це зумовлено різними напрямками гірських хребтів, характером долин і ущелин.

Ґрунтотворні породи гірських територій характеризуються значною різноманітністю та строкатістю. Переважно це щільні продукти вивітрювання кристалічних гірських порід, що зумовлює незначний розвиток ґрунтового профілю. Кора вивітрювання в горах в основному елювіального типу, рідко - транзитного, і тільки в окремих погано дренованих безстічних міжгірних впадинах утворюються кори акумулятивного типу.

Роль рельєфу в гірському ґрунтоутворенні надзвичайно велика. В.В.Докучаєв назвав його "вершителем ґрунтових доль". Загалом рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча переважають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв'язку з цим у горах при відсутності захисту рослинами сильно розвивається водна ерозія, інтенсивний боковий внутрішньоґрунтовий стік. Це одна з причин незначної потужності профілю, відносної молодості ґрунтів, постійного вивітрювання гірських порід, постійного збагачення ґрунтів продуктами вивітрювання при постійній їх втраті в результаті геохімічного відтоку. Велику роль в інтенсивності розвитку ґрунтів відіграє експозиція схилу. Південні схили тепліші, сухіші, сніговий покрив на них тримається коротший час, сніготанення бурхливіше, тому на них інтенсивніше проявляється ерозія порівняно зі схилами північної експозиції.

Для гірської рослинності характерна поясність розміщення за висотою. Для більшості гірських систем найзагальнішою закономірністю є така зміна рослин з висотою: листяні ліси, темнохвойні ліси, світлохвойні ліси, середньотравні субальпійські луки, низькотравні альпійські луки, субнівальний пояс з несуцільним рослинним покривом, нівальний пояс без рослинності.

У зв'язку зі зміною умов ґрунтоутворення від підніжжя до вершини гори розташовуються ряд вертикальних ґрунтових зон, багато в чому подібних до відповідних горизонтальних ґрунтових зон на рівнинах та їх зміни з півдня на північ. Нижній пояс гірських ґрунтів визначається умовами тієї природної широтної зони, на території якої знаходиться гірська країна. Наприклад, якщо гірська система знаходиться в пустельній зоні, то на її схилах від підніжжя до вершин можуть сформуватись: гірські бурі напівпустельні, гірсько-каштанові, гірсько-чорноземні, гірсько-лісові та гірсько-лугові ґрунт и. Але якщо гори розташовані в тайгово-лісовій зоні, то в цих умовах можуть утворюватись лише зони гірсько-лісових і гірсько-тундрових ґрунтів.

Часто структура вертикальної зональності ґрунтового покриву гірської країни залежить від місцевих біокліматичних особливостей. При цьому спостерігаються такі винятки із закону вертикальної зональності ґрунтів:

- випадання зони (інтерференція). Наприклад, у гірських районах Центральної Азії розвинена гірсько-степова зона, що безпосередньо переходить у гірсько-лугову, а зона гірсько-лісових ґрунтів випадає. Це викликано різкою засушливістю клімату даної частини континенту;

- інверсія зон - це порушення порядку розташування зон. Наприклад, в окремих районах Закавказзя чорноземи знаходяться вище від лісових ґрунтів;

- міграція зон - проникнення одних зон в інші по гірських долинах, ущелинах.

Процеси ґрунтоутворення в горах аналогічні тим, що проходять на рівнинній території, але у зв'язку з визначальною роллю рельєфу, мають свої особливості: сильний вплив ґрунтотворної породи в результаті відносної молодості ґрунтів, постійного залучення в ґрунтоутворення нових шарів породи. Тому гірські ґрунт и сильно щебенисті; успадковують переважно всі властивості породи; в них паралельно з ґрунтоутворенням інтенсивно йдуть процеси вивітрювання, особливо фізичного; профіль слабо диференційований; може містити багато гумусу, але органічні речовини в його складі молоді, слабкогуміфіковані; ґрунт и переважно мають негативний загальний баланс речовин завдяки механічній денудації та геохімічному виносу, що знову ж таки є причиною малопотужності профілю, збагачення його первинними мінералами.

2.2 Типи гірських ґрунтів

Основні типи гірських ґрунтів: гірсько-тундрові, гірсько-лугові, гірські лугово-степові, гірські підзолисті, гірські мерзлотно-тайгові, гірські дернові, гірські сірі лісові, гірські дерново-карбонатні, гірські бурі лісові, гірські жовтоземи, гірські червоноземи, гірсько-коричневі, гірсько-чорноземні, гірсько-каштанові, гірські сіроземи, високогірські пустельні, гірські фералітні, гірські ферсіалітні, гірські вулканічні, гірські примітивні. Найбільшу площу займають гірсько-тундрові ґрунт и, за ними йдуть бурі лісові, коричневі, мерзлотні, найменше серед гірських сірих лісових ґрунт ів. Майже всі типи гірських ґрунтів мають свої аналоги на рівнинах. Класифікація так і розглядає гірський аналог рівнинного ґрунт у як єдиний з ним тип. Самостійними гірськими вважаються тільки такі оригінальні ґрунт и, які не зустрічаються на рівнинах: гірсько-лугові, гірсько-лугово-степові.

Гірсько-лугові ґрунт и - самостійний тип високогірських ґрунтів, що утворились в умовах великої кількості опадів (1000-1500 мм) на вилугуваних продуктах вивітрювання щільних порід. Займають вершини й верхні частини схилів усіх експозицій. Рослинність - лугова різнотравна альпійського (низькотравного) та субальпійського (високотравного) типу. Тип водного режиму промивний. Головним процесом ґрунт оутворення виступає дерновий.

Профіль ґрунт у слабо диференційований, невеликої потужності:

Нд - слабооторфована підстилка;

Hq - гумусовий, потужністю 10-20 см, темно-бурий або коричнювато-бурий, грудкуватий з елементами порошистої структури, часто містить кам'янисті включення;

HPq - перехідний, потужністю 15-25 см, світліший, з бурими тонами, дрібногрудкувато-зернистий, багато щебеню;

PQ - ґрунт отворна порода-елювій, делювій корінних порід або їх сполучення, каменисті відміни різного розміру, жовто-бурого кольору, потужністю 20-30 см;

D - корінна гірська порода.

Гірсько-лугові ґрунт и представлені альпійськими та субальпійськими різновидами. Перші в Карпатах мають обмежене розповсюдження, оскільки залягають на висотах вище 1800 м над рівнем моря. Мають малу щільність верхніх горизонтів, велику вологоємність, високу водопроникність. Високий вміст вільних оксидів Fe, інколи навіть утворюються конкреції. За гранскладом ці ґрунт и переважно легкосуглинкові. Всі вони володіють доброю грудкуватою структурою, що забезпечує пухку будову та велику пористість (щільність дрібнозему не перевищує 0,8 г/см куб, а пористість 70-80%). Дуже своєрідні фізико-хімічні властивості гірсько-лугових ґрунтів: низька насиченість обмінними основами (20-40% від ЄП), у верхніх горизонтах відбувається накопичення рухомого алюмінію, який на 80-96% обумовлює обмінну кислотність, дуже висока в них гідролітична кислотність - 15-20 і більше мг-екв на 100 г ґрунт у. Містять багато "грубого" гумусу (8-20%), в якому Сгк:Сфк<1. Реакція ґрунт ового розчину дуже кисла - рН сольової витяжки гумусового горизонту не перевищує 4,0, інколи знижуючись до 3,2 (Ф.П. Топольний, 1990).

Гірські лугово-степові ґрунт и розвиваються у засушливішому лугово-степовому поясі гір (наприклад, Кримських, східного Кавказу), на менш вилугуваних породах, в умовах періодично промивного водного режиму. Характеризуються сірими тонами в забарвленні, грудкувато-зернистою структурою, в профілі зустрічаються копроліти, що є ознакою степових ґрунтів.

Профіль має таку типову будову:

Нд - дернина, потужністю 5-10 см;

Hq - гумусово-акумулятивний, потужністю ~15 см, сірувато-коричневий, грудкувато-зернистий, містить камені;

HPq - перехідний, потужністю 15-20 см, світліший за попередній, містить багато щебеню;

PQ - ґрунт отворна порода, елювій-делювій корінних порід;

D - корінна гірська порода.

Ґрунт и містять значну кількість обмінних форм Аl та Н, що викликає іноді високу кислотність, рН = 5,5-7,2, ЄП = 30-35 мг-екв, СНО>70%, вміст гумусу досягає 10%, Сгк:Сфк ~1. Підтипи ґрунтів виділяються за вертикальними зонами, в яких вони розміщені. Окремо виділяються чорноземоподібні лугово-степові ґрунт и, що утворились на карбонатних породах, мають профіль і властивості як чорноземи, містять до 20% гумусу, характеризуються високою ЄП (40-50 мг-екв).

2.3 Ґрунт и Українських Карпат

Карпатська гірська система знаходиться в суббореальному ґрунтово-біокліматичному поясі, помірно-континентальній області. Ця гірська країна (Українська частина) розташована на території широтної лісостепової зони і є вертикальною гірською буроземною зоною. Українські Карпати - частина Східних Карпат, мають протяжність до 200 км і ширину біля 100 км, площа провінції з передгір'ями складає ~30 тис. км кв.

Клімат у цілому надлишково вологий: південно-західні схили та Закарпаття знаходяться під впливом теплих і вологих атлантичних повітряних мас, а північно-східні схили й Передкарпаття - мас повітря, що проникають зі східної Європи та Азії. З висотою клімат стає вологішим і прохолоднішим, за гідротермічними умовами можна виділити декілька вертикальних поясів. ТВР промивний на дренованих ділянках та водозастійний на недренованих.

На території Карпатської гірської провінції виділяють такі геоморфологічні райони:

1. Передкарпатське передгір'я - слабко похилена розчленована рівнина;

2. Карпати, які поділяються на:

- зовнішні Карпати - крайовий хребет, тобто низькогір'я до 600-800 м а.в. і середньогір'я до 1000 м а.в.;

- Верховинське плоскогір'я, висотою до 600-800 м а.в. з пологими схилами й плоскими вершинами;

- Полонинсько-Чорногірська область, до 1200-1300 м а.в. з крутими схилами, високими вершинами, обривами; південно-західна (Рахівська частина) - до 1000 м а.в., гострі вершини, круті схили;

- західний Ужгород-Хустський вулканічний хребет висотою 600-800 м а.в.

3. Закарпатське передгір'я - розчленована рівнина висотою 215-400 м а.в.

4. Закарпатська низовина.

У Карпатах панувала лісова рослинність - бук, дуб, в'яз, вільха, сосна, ялина, ялиця, на вершинах - полонини (субальпійське та альпійське різнотрав'я). В історичний період у складі рослинності відбулися зміни: збільшилась площа полонин, серед дерев переважають штучні ялинові насадження. Ґрунтотворні породи переважно фліші й продукти їх вивітрюання. Це осадові гірські породи, утворені в глибоких геосинклінальних морських басейнах з характерним ритмічним чергуванням шарів піщаників, аргілітів, алевролітів, мергелів, вапняків тощо. Утворювались ці осади біля 111 млн. років, мають потужність 6-7 тис. м. Виділяють три типи флішів: з переважанням піщаників, з переважанням глинистих сланців, породи з їх чергуванням у відношенні 1:1.

Рідше в горах зустрічаються продукти вивітрювання ефузивних порід - андезитів та базальтів. У Закарпатті та Передкарпатті переважають алювіально-делювіальні породи в основному важкого гранскладу.

В описаних умовах головним процесом ґрунтоутворення є кисле буроземоутворення, а супутніми - дерновий, підзолистий, глейовий, глейово-елювіальний.

Ґрунт и поділяються за термічним показником (табл. 35), глибиною залягання скельної породи, оглеєності, опідзоленості.

За глибиною залягання скельної породи виділяють такі види ґрунтів:

а) потужні (85-120 см);

б) середньопотужні (65-85);

в) малопотужні (45-65);

г) короткопрофільні (25-45);

д) слаборозвинені (<25 см).

У гірсько-лісовому поясі Карпат переважають бурі лісові кислі ґрунт и: Ho+Hq+HPmq+PQ+D; зустрічаються бурі лісові опідзолені на більш-менш вирівняних елементах рельєфу:Ho+Heq+HPmiq+PQ+D, вони переважно оглеєні; на високих рівнях утворюються дерново-торф'яні: T(HT)+HP(t)q+PQ+D; на терасах рік часто зустрічаються дерново-буроземні ґрунт и:Ho+Hd+HPmq+PQ; на полонинах - гірсько-лугові ґрунти: Hd+H+HPq+PQ+D.

У передгірній частині Закарпаття переважно утворюються підзолисто-буроземні поверхнево-оглеєні ґрунт и: Ho+He(gl)+PImgl+Pgl на алювіально-делювіальному суглинку. Крім них зустрічаються буроземи, в тому числі й оглеєні. На Закарпатській низовині на терасах р. Тиса, де переважають давньоалювіальні відклади, розповсюджені лугово-буроземні глейо-елювійовані ґрунти: Hegl+HEgl+PhGHm+PGlm+PGI(K).

У Передкарпатті, де випадає багато опадів, панують важкі породи та безстічні або слабостічні форми рельєфу, значні площі займають бурувато-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти:HEgl+E(h)gl+Igl+PIgl+Pgl.

2.4 Сільськогосподарське використання гірських ґрунтів

Багато гірських ґрунтів відводять під пасовища, на деяких вирощують цінні сільськогосподарські культури - виноград, цитрусові, чай, плодові й технічні культури. Але через складний рельєф, малу потужність профілю, каменястість, вони, загалом, мало освоєні, особливо ґрунт и лісових вертикальних областей. Для захисту цих ґрунтів необхідно регулювати вирубку лісу. Найбільш інтенсивно використовуються гірські буроземи, коричневі та дерново-чорноземні ґрунт и при обов'язковому застосуванні протиерозійних заходів: терасування схилів, якщо їх крутизна перевищує 12°, залісненні відкритих ділянок.



Висновок

Як не хлібом єдиним жива людина, так і не єдиному хлібу служить ґрунт. Таке багатопланове «служіння» зумовлено його походженням і урізноманітненим функціонуванням, яке чітко ілюстроване вищевказаними прикладами. Саме ця багатоплановість відображає цілісність, велику єдність природи, таємницю, яку відкрив Василь Васильович Докучаєв у вченні про ґрунт .

А також, слід сказати, що вивчення властивостей і функцій ґрунтів є досить актуальною темою сучасності.



Список використаної літератури

1. Назаренко І.І., Польчина С.М., Нікорич В.А. «Ґрунтознавство»

2. Почвы Украины и повышение их плодородия:В 2 т. - К.: Урожай, 1988.Т.1-2.

3. Практикум по почвоведению/Под ред. И.С. Кауричева. - М.: Колос, 1980.

4. Тлумачний словник словник з агроґрунтознавства / за ред.. М.І. Лактіонова, Т.М. Лактіонової. -Харків, 1998.

5. Чорний І.Б. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства. -К.: Вища шк., 1995.

Размещено на Allbest.ru

...