Методи географічних досліджень, економічна географія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеське обласне базове медичне училище

Самостійна робота

на тему: Методи географічних досліджень, економічна географія

Студентки: Мазіної Юлії

2014р.

1. Методи географічних досліджень

Географічне дослідження включає в себе практично всі основні методи наукового дослідження: метод аналізу та синтезу, літературний метод, метод узагальнення тощо. Однак, для географічної науки найбільштиповими і характерними є такі методи дослідження як: спостережяння, аерокосмічні методи, моделювання, геофізичний метод, експедиційні дослідження, картографічний методи.

В даному рефераті спробую коротко їх розглянути.

Особливості методів вивчення географії визначаються локальним і комплексним характером її предмета.

Під методом у широкому значенні слід розуміти спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань. У більш вузькому розумінні метод - це регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.

Картографічний метод дослідження - метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Картографічний метод дослідження включає:

- опису по картах;

- графічні побудови: профілі, блок-діаграми й ін.;

- виміру по картах, математичну обробку цих вимірів і т.д.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Отже, картографічний метод дозволяє вивчати закономірності просторового розміщення і розвитку територіальних комплексів шляхом складання і використання географічних карт.

Аерокосмічні методи -- це дослідження і картографування Землі за допомогою літальних повітряних чи космічних апаратів. Виділяють фотографічні, електронні, геофізичні і візуальні аерокосмічні методи.

Одним з провідних методів географічного дослідження залишаються спостереження. Маршрутні і майданні, періодичні і безупинні, стаціонарні і дистанційні, вони дають важливі фактичні дані про географічні об'єкти, їхньому розвитку, змінах.

Порівняльний підхід дозволяє виявити подібності і розходження процесів, властивостей і станів географічних об'єктів, скласти їхньої класифікації, а також прогноз їхніх змін. Історичний підхід дозволяє шляхом вивчення минулих станів об'єкта і порівняння їх із сучасним станом пояснити його унікальні риси.

Статистичний метод дозволяє шляхом обробки даних спостережень визначати залежність між компонентами природи, населення і господарства, а також давати їхню порівняльну характеристику.

Моделювання дозволяє вивчати розвиток географічних об'єктів, процесів і явищ за допомогою їхніх моделей. Виділяють моделювання графічне, математичне і машинне (за допомогою ЕОМ). Головним джерелом географічної інформації були і залишаються географічні карти, хоча зараз вони часто зберігаються в пам'яті ЕОМ і є частинами геоінформаційних систем, що одержують інформацію із супутників і з численних метеостанцій, що включають банки даних, що містять звіти про результати праці багатьох дослідницьких колективів. Для школяра важливі географічні атласи, словники, енциклопедії, довідники, географічні описи, що містяться в численних книгах і журналах.

Експедиційні дослідження

Польові роботи - збір відомостей про досліджувану територію безпосередньо на місцевості. Польові роботи - основний і самий древній метод наук про Землю.

Польовим роботам передує вивчення літератури про досліджувану територію, матеріалів минулих досліджень, карт, аеро- і космічних знімків.

Термін застосовується незалежно від того, у яких природних умовах проводяться дослідження: у поле, у лісі, у горах і т.д.

Комплексний метод як метод географії. Дотепер говорилося про предмет, досліджуваному географією. Але географія, як і всяка інша наука, характеризується ще своїми особливими методами вивчення. У чому ж складаються їхньої особливості?

Комплексність самого предмета географії вимагає комплексного методу його вивчення. При характеристиці поверхні Землі в цілому і її частинах географ з'єднує в єдиний комплекс географічне положення даного місця, рельєф, гідрографію, клімат, тваринний і рослинний світ, населення, його побут і діяльність -- і все це бере в єдності, у синтезі.

Навіть коли в географії вивчається окремий об'єкт, наприклад, ріка, то і тоді цей об'єкт зв'язується з іншими. Так при вивченні ріки з'ясовується рельєф і геологічна будівля місцевості, через яку вона протікає, тому що від цього залежить величина нахилу, напрямок і швидкість течії, характер дна, берегів, долини. Клімат впливає на водяний режим ріки, на її роботу. Існує взаємо зв'язок між рікою, з одного боку, і рослинністю і тваринами, з іншої. Але особливо важливо для географії розгляд ріки у відношенні до людського суспільства: як люди використовують ріку, як вони будують греблі, гідростанції, канали, змінюють ріку у своїх інтересах.

Комплексність і локальність предмету географії обумовлюють винятково велике значення картографування у вивченні географії. Глобус, карта і план є дуже зробленими способами показу розміщення на поверхні Землі географічних комплексів і взаємини їхніх елементів.

Генетичний метод - метод дослідження явищ чи предметів, заснований на аналізі процесу виникнення, становлення, послідовності стадій його розвитку.

Генетичний метод припускає зведення різноманіття явищ до фундаментальних вихідних елементів і виведення з них досліджуваного явища.

Геофізичні методи - методи вивчення надр Землі, засновані на тому, що:

- магнітне поле і поле тяжіння Землі змінюються в залежності від її внутрішньої будівлі;

- пружні коливання й електричні струми поширюються неоднаково в різних гірських породах і т.д.

За результатами вимірів швидкості поширення пружних коливань (сейсмічних хвиль), електричної провідності порід, напрямку і напруженості магнітного поля і поля сили ваги робляться висновки про будову земних надр, недоступних для безпосереднього спостереження.

Використання геофізичних методів вимагає польових робіт зі спеціальним устаткуванням. Геофізичні методи широко використовуються при пошуках і розвідці корисних копалин, особливо нафти і газу.

Дистанційні методи

Від лат. distantia - відстань. Дистанційні методи - методи вивчення Землі й інших космічних тіл з повітряних чи космічних літальних апаратів. До складу дистанційних методів входять аерознімання, космічна зйомка, дешифрування знімків, а також візуальні спостереження: огляд території спостерігачем з борта літального апарата.

географія економічний соціальний картографічний

2. Видатні економгеографи світу

Нам вже відомі гучні імена вітчизняних вчених економгеографів. Однак сучасна суспільна географія формувалася завдяки вченим різних часів і народів.

Перші наукові напрямки в області соціальної та економічної географії сформувалися протягом XVIII в. Саме тоді в роботах німецьких географів Г. Ахенваля і А.-Ф. Бюіїнга було обґрунтовано новий напрямок в географії - камеральна статистика. Назва «камеральна статистика» (від лат. Status - стан, становище; держава) може бути переведена як «описову державознавства». У підручниках з камеральної статистики описувалися території держав, адміністративний устрій, державний апарат управління, галузі господарства, фінанси, бюджет і навіть збройні сили і зовнішні зв'язки. Все це супроводжувалося всілякими відомостями, цифровими довідками. Власне, це були економічна, політична і військова географії, зведені в єдиному навчальної дисципліни.

У першій половині XIX в. І. Тюнен (1783-1850) заснував новий напрям в економічній географії. Він вперше використав модель просторового моделювання, застосувавши її до вирішення конкретного завдання з розміщення сільськогосподарського виробництва. За цією моделлю, існує центральний місто, навколо якого і розташовуються сільські господарства. Залежно від відстані до ринку змінюються спосіб використання землі і система сільського господарства. Метод дослідження, запропонував учений, дав помітний науковий поштовх. Саме завдяки І. Тюнен зараз вивчають так звані кільцеві приміські зони, що утворюються навколо великих міст. На початку XX ст. з'явилася робота французького географа П. Відаля де ла Бланша (1845-1918) «Географія людини як частина географії життя», яка поклала початок формуванню школи географії людини у Франції (рис. 1). Головна увага в ній приділена характерними особливостями пристосування життя людей в своєрідних умовах географічного середовища, реалізації місцевих природних можливостей господарства в процесі історичного розвитку окремих територій.

В кінці XIX - початку XX вв. закладаються основи міжнаціональних і національних наукових шкіл. Серед їх засновників і німецький географ Ф. Ратцель (1844-1904) - засновник антропогеографии. У своїй «антропогеографии» він узагальнив дані про розселення людства, характер поселень, господарської діяльності та побуту населення у зв'язку з відмінностями навколишнього географічного середовища. В роботі «Політична географія» вчений географічними умовами пояснює особливості політичної історії різних держав, їх протиріччя і конфлікти.

Ж.Ж.Е. Реклю (1830-1905) можна вважати засновником сучасного країнознавства. Йому належить багатотомна праця «Нова всесвітня географія. Земля і люди ». Це була перша в історії географії праця, де вміщено опис усіх країн планети на базі достовірних наукових даних. Тут, зокрема, є розділи, присвячені Україні.

Чималий внесок у розвиток майбутньої суспільної географії зробив німецький економіст і соціолог А. Вебер (1868-1958). Він виявив певні просторові закономірності в географії промисловості, висунувши теорію «штандорта» (з нім. - Розташування). За цією теорією, розміщення промисловості визначають три групи чинників - витрати на транспорт, орієнтація на робочу силу і на населені пункти, щоб використовувати переваги виробничої та соціальної інфраструктури.

У першій половині XX в. німецький географ В. Кристаллер (1893-1969) висунув «теорію центральних місць», яка помітно вплинула на подальший розвиток економічної географії (рис. 2). Він створив модель території, яка ще недостатньо заселена і, аналізуючи закономірності взаємного розташування населених пунктів, намагався визначити головне місце розташування майбутнього центрального міста.

У 1950-х роках у зв'язку з розвитком обчислювальної техніки і накопиченням багатого фактичного матеріалу в економічній географії виникла школа просторового аналізу. Представники цієї школи розробляли теорії, які повинні були допомогти з'ясувати закономірності в розміщенні підприємств і населених пунктів, а також у формуванні транспортних мереж.

Найяскравішим представником школи просторового аналізу є видатний німецький економіст і географ А. Леш (1906-1945). В своїй основній праці «Географічне розміщення господарства» він запропонував нову теорію (концепцію економічного ландшафту) розміщення виробництва і територіальної організації промисловості в умовах ринкової економіки. Фактично це була модель територіальної самоорганізації суспільства і його економічного життя. Ідеї В. Крісталлера і А. Льоша розвивав В Аіізард (1919) - американський економіст і географ. Метою географії Айзард вважав аналіз територіального розподілу содіально-економічних явищ для виявлення законів їх розвитку. Він запропонував інтегральну територіальну модель соціально-економічного життя суспільства, сукупність складових елементів якої визначає так званий економічний ландшафт території.

Серед видатних представників школи просторового аналізу були також вчені-теоретики - американський географ В. Бунге (1928) і британський географ П.Хаггет (1933) (рис. 3). Американський географ Е. Тейфі (1921-2001) вніс великий вклад в географію транспорту.

Серед відомих постатей соціальної та економічної географії останнього періоду слід також назвати американських географів P. Хартрна (1899-1992) і Е. Ульмана (1912-1976), а також шведського географа Т. Хагерстранда (1916-2004).

Р. Хартшорн є засновником поведінкової географії. Він вивчав традиції і звичаї населення різних територій, поводження їх жителів. Вважав їх тісно взаємопов'язаними з іншими природними і соціально-економічними явищами, характерними для тієї чи іншої території. Зробив значний внесок у розвиток теорії політичної та культурної географії.

Е. Ульман - один із засновників сучасної географії транспорту. Т. Хагер-Стренд відомий як автор теорії просторової дифузії інновацій, тобто поширення нововведень, нових явищ.

Список використаної літератури

1. Жупанський Я.І. Методологія географічної науки. - К., 2000.

2. Ковальський Р.С. Предмет і метод географічної науки. - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru