Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНО- ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НАСЛЕННЯ

1.1 Населення як суспільно-географічна категорія

1.2 Структура населення

1.3 Методи та методика дослідження структури населення

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ.УКРАЇНИ

2.1 Статево-вікова структура населення

2.2 Соціальна та професійна структура населення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність роботи. Україна нині переживає складний перехідний період своєї історії на шляху до ринкової економіки. Її охопили глибокі економічні, соціальні, демографічні перетворення та трансформаційні процеси. Все це неоднозначно позначається на населенні, зумовлюючи низький рівень життя, безробіття, захворювання, депопуляцію, гостру соціальну напругу тощо. Ці негативні прояви мають як загальнодержавний, так і специфічний регіональний прояв.

Становлення і розвиток географії населення як наукової дисципліни відбулося в Україні у ХХ ст., хоча дослідження окремих демографічних, етнічних та розселенських проблем спостерігалося значно раніше. До XVII ст. населення вивчали у рамках комплексних географічних, а також під час статистичних, етнографічних досліджень окремих регіонів та населених пунктів.

Питаннями дослідження структури населення, трудових ресурсів займаються фахівці різних наукових напрямів, зокрема, економісти, соціологи, демографи. Також цими питаннями займаються і фахівці економічної та соціальної географії, зокрема, О. Топчієв, О.Шаблій, Л.Шевчук, І. Гукалова, В.Джаман, Е. Лібанова, Ю. Заволока, К. Сегіда та ін.

Демогеографічні дослідження території України і її регіонів почали активно розвиватись у 60-70 - ті і наступні роки ХХ ст. Різним аспектам цього напряму присвячені статті Є.Капчинської, Ф.Д.Заставного, Є.Янковської, А.Єлоненка, І.Білоконя, Д.М.Стеченка, О.В.Коржа, М.О.Ковтонюка, Б.І.Заставецького, М.О.Петриги, Є.П.Качана, Т.В.Буличевої, П.Копчака, О.Г.Топчієва, М.І.Фащевського, В.О.Джамана, Г.М.Анісімової, І.О.Горленко, Л.Тарангул та ін.

Географія трудових ресурсів в Україні представлена працями І.Пасхавера, І.В.Білоконя, О.В.Ярошенко, В.В.Онікієнка, А.І.Доценка, С.М.Писаренко, Л.О.Ганечко, Ю.І.Пітюренка, С.О.Волоса, Г.М.Коваленка, Д.М.Стеченка, Є.П.Качана, М.О.Петриги, Г.П.Баб'як, С.І.Іщука, Г.Старостенко та ін.

Мета роботи. Виявити суспільно-географічні особливості статево-вікової структури населення України, дати характеристику трудовим ресурсам. Продемонструвати взаємозв'язок забезпечення трудових ресурсів країни з статево-віковою структурою. Відповідно до поставленої мети, були поставлені наступні завдання:

– розглянути теоретичні основи та методи суспільно-географічного дослідження населення;

– дослідити структуру населення, підходи щодо її класифікації тощо;

– охарактеризувати статево-вікову структуру населення України, виявити її особливості;

– проаналізувати трудові ресурси України, зазначити регіональні особливості;

– показати взаємозв'язок між статево-віковою структурою та трудовими ресурсами країни;

– порівняти структури населення України по відношенню до інших Європейських держав.

Об'єктом дослідження виступає населення, його структура, предметом - суспільно-географічні особливості населення України, його статево-вікова та професійна структура, трудові ресурси.

Джерельна база курсової роботи. При написанні курсової роботи було використано літературні матеріали Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, статистичні дані Державної служби статистики України, підручники, монографії, статті у наукових журналах, матеріали конференції, інтернет-ресурси, тощо.

Обсяг і структура курсової роботи. Робота складається із змісту, вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує джерела з бібліотеки Харківського національного університету імені Каразіна, посібники О.Топчієва та Тутковського, джерела з мережі інтернет. Додатки були складені за даними з державного сайту «Укрстатистика». Загальний обсяг роботи становить 39 сторінок, міститься 2 рисунки, 3 таблиці та 4 схеми, не рахуючи додатків.

В роботі були використані загальнонаукові та конкретно наукові методи дослідження, зокрема, метод індукції та дедукції, аналізу та синтезу, статистичний та картографічний, історичний та літературний, формалізації та генетичний, тощо.

Для характеристики сучасної демогеографічної ситуації України, її статево-вікової структури, важливим є дослідження історико-географічних особливостей формування населення. Динаміка кількості населення залежить від підтипу відтворення, міграцій населення. Проблеми відтворення населення тісно пов'язані з дослідженням типу його віково-статевої структури, сімейного, соціального, освітнього, національного і релігійного складів населення.

В умовах формування ринкових відносин, помітного зниження рівня життя населення постало питання вивчення трудових ресурсів та трудового потенціалу, зайнятості та безробіття. Отже, обрана тема є актуальною та своєчасною.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НАСЛЕЛЕННЯ

1.1 Населення як суспільно-географічна категорія та загальний склад трудових ресурсів

Визначення населення за Тутковським - то є один з компонентів ландшафтної оболонки Землі, але компонент особливий, що певною мірою протистоїть всій іншій природі, спричиняє на неї потужний антропогенно-техногенний тиск і спроможний його регулювати. Воно формує окрему компонентну геосферу, яку називають антропосферою. Ще одне визначення населенню дає К. Герман : «Населення - це стійка й само відтворювальна множина людей, що має свій своєрідний природно-історичний розвиток і являє собою головну складову суспільства». На даний час кожна країна тою чи іншою мірою впливає на геодемографічні процеси і приводить свою демографічну політику.

Геодемографічний процес (ГДП) - це часовий розвиток населення на певній території, його кількісні й якісні зміни, загальний напрямок і характер таких змін. У широкому розумінні ГДП охоплює й зміни у просторовому розподілі населення, тенденції розвитку його розселення. Але такі зміни відносно уповільнені і на передній план виходить «часова траєкторія» розвитку населення певної території, тенденції його кількісних і якісних змін.

Важливо зазначити активний взаємозв'язок структур населення та його трудових ресурсів. При аналізі і плануванні трудових ресурсів населення використовуються такі поняття, як «населення», «трудові ресурси», «економічно активне населення» (зайняте і незайняте у виробництві), «непрацездатне населення».

Під трудовими ресурсами мають на увазі частину населення, що досягла необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для роботи в народному господарстві. Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці, або «запас» робочої с, яким володіє суспільство для задоволення своїх потреб. Економічно активне населення - це частина працездатного населення, зайнята суспільно-корисною працею, що дає їй дохід, необхідний для відтворення самої себе (наймані робітники, власники підприємств, члени родин, що допомагають підприємцям).

Частка економічно активного населення залежить від частки працездатних у всьому населенні, а також від ступеня зайнятості окремих вікових груп. Термін «економічно активне населення» використовується в міжнародній системі понять, але в багатьох країнах він статистично чітко не визначений. Іноді його ототожнюють з поняттями «робоча сила» і «трудові ресурси», що трохи ускладнює аналіз статистичних даних цих понять. (Рис. 1.1. Фактори, що впливають на розміщення населення)

Статистика промислово розвинутих країн включає в категорію економічно активного населення громадян з 15 років (більш 45% населення), у країнах, що розвиваються, - з 12- 14 років (у середньому менш 40% населення), а в деяких африканських країнах - навіть з 6 років. Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне поновлення і зміну людських поколінь. Найважливішими факторами, що впливають на природний рух населення, є:

Рис. 1.2. факторами, що впливають на природний рух населення

Показники природного руху населення:

– Коефіцієнт смертності.

– Коефіцієнт народжуваності.

– Коефіцієнт природного руху, що дорівнює різниці коефіцієнтів народжуваності і смертності.

– Коефіцієнт щорічного приросту:

,



де Pr - приріст населення протягом року; Pm - середня чисельність населення протягом року.

Одже, система населення налічує безліч показників, які впливають на її склад та розвиток. Геодемографічні процеси в світі ні на мить не зупиняються. Вони постійно рухаються, мають направлений розвиток у галузях, підгалузях та нижчих ланках. Їх взаємозв'язок з трудовими ресурсами дуже тісний та має в собі геодемографічну основу.

1.2 Структура населення

Структура населення - це склад населення країни або окремих її адміністративно-територіальних одиниць за певними ознаками (зайнятістю, джерелами засобів існування, віком, статтю, освітою тощо). Найдетальніші дані про структуру одержують в результаті перепису населення. Крім того, використовуються дані поточного обліку й руху населення, які здійснюють у загсах і паспортних відділах, а також відомості різних вибіркових обстежень. Знання структури населення допомагають визначити економічний рівень і структуру розвитку виробництва, структуру трудових ресурсів та перспективи їх використання тощо.

Структура населення відображає співвідношення різних угруповань людства. Наприклад, співвідношення чоловіків і жінок (статева структура), дітей, дорослих і осіб похилого віку (вікова структура), службовців, робітників, науковців, безробітних (структура зайнятості), різні прошарки населення, поділ на бідних та багатих, середній клас, тощо (соціальна структура), етнічна, релігійна та інші.

Статева структура (склад) населення - це розподіл населення на чоловіків і жінок. У суспільній географії використовують наступні характеристики статевої структури:

– визначення абсолютних чисельності чоловіків і жінок;

– розподіл чоловіків і жінок за віком;

– співвідношення статей у всьому населенні й в окремих вікових групах. Наприклад - співвідношення чисельності населення за статтю, або коефіцієнти маскулінізації та фемінізації (відповідно це кількість чоловіків, яка припадає на 100 або 1000 жінок, і навпаки, число жінок - на 100 (1000) чоловіків).

Статева структура населення залежить від спільної дії трьох факторів: від вторинного співвідношення статей (від співвідношення чисельності хлопчиків і дівчат серед народжених живими), від диференційної смертності, тобто від розходжень смертності чоловіків і жінок у різному віці, і від статевих (гендерних) розходжень в інтенсивності міграції.

Перший фактор (вторинне співвідношення статей) є практично незмінним і однаковим для всієї людності, отже, вирішальна роль належить диференціальній смертності і тендерним розходженням в інтенсивності міграції, які залежать від дії соціально-економічних умов.

У світовій статевій структурі жінок менше, ніж чоловіків. Проте неможливо назвати точні цифри та розрахунки, так як показники постійно змінюються. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, за генетичними законами на 100 народжених дівчат припадає до 105 народжених хлопчиків; по - друге, у більшості азіатських, центральноамериканських та північно-африканських країн низьке соціально-економічне становище жінок.

У розвинених і постсоціалістичних країнах Європи жінок більше ніж чоловіків (52/48%). Головна причина - рівноправне положення жінки в суспільстві та приблизно на 5-8 років більша тривалість життя. Взагалі ж світове переважання чоловічої статі над жіночою досягається завдяки двом країнам - КНР та Індії.

Вікова структура населення. Вік є другою найважливішою демографічною характеристикою. Вік - це період від народження людини до того або іншого моменту її життя. Вимірюють вік у роках, місяцях (на першому році життя), тижнях (на першому місяці життя), днях і годинах.

Демографічні події завжди настають у тому або іншому віці. При цьому частота їхнього настання змінюється з віком, або, інакше, є його функцією. Тому в суспільній географії вік використовується як найважливіша характеристика будь-яких демографічних подій. У цьому випадку говорять про вік смерті (і відповідно про середній вік померлих), про вік одруження (і відповідно про середній вік одруження), про т.зв. дітородний вік і т.д.

Інформація про вік окремих людей на момент спостереження дозволяє будувати вікову структуру населення, а знання про вік настання тих або інших демографічних подій дають можливість аналізувати як ці процеси, так і відтворення населення в цілому, з'ясовувати їх особливості і закономірності на різних стадіях життєвого циклу людини.

У суспільній географії вік, як уже сказано, вимірюють часом, що минув з моменту народження. Дані про вік одержують під час переписів населення, спеціальних обстежень, а також при поточній реєстрації народжень, шлюбів, розлучень, смертей та ін.

Відповідно до міжнародних методичних рекомендацій, про вік людини дізнаються через точну дату народження або через вказівку повного числа років стосовно останнього дня народження.

Віковою структурою населення називають розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами. Інформація про вікову структуру населення необхідна для дослідження багатьох соціально-економічних і демографічних процесів. Знаючи особливості вікової структури населення в той або інший період часу, можна будувати досить обґрунтовані припущення про майбутні тенденції народжуваності і смертності, інших демографічних процесів, відтворення населення в цілому. Знаючи ці особливості, можна також оцінювати ймовірності виникнення тих або інших проблем в економічній і соціальній сферах, прогнозувати попит на ті чи інші товари або послуги, результати виборів у тому або іншому регіоні і т.ін. Для побудови вікової структури населення звичайно використовують однорічні і п'ятирічні вікові інтервали. Іноді, щоправда, набагато рідше, вікову структуру будують на десятилітніх вікових інтервалах. Однорічна вікова структура - це розподіл населення за віковими групами. W років. w - це якийсь граничний вік, яким закінчується розподіл населення по однорічних вікових групах. П'ятирічна вікова структура будується за наступними віковими групами: 0 років, 1-4 років, 5-9 років, 10-14 років,..., 35-39 років, ..., 80-84 роки, ..., 100 років і більше.

Це так зване стандартне вікове групування, що застосовується в міжнародній демостатистичній практиці, зокрема, у публікаціях ООН. Це необхідно для забезпечення порівнюваності результатів різних досліджень.

Десятирічна вікова структура будується за віковими інтервалами: 0 років, 1-9 років, 10-19 років, 20-29 років ..., 60-69 років, ..., 100 років і більше. Для оцінки загальних структурних зрушень у віковій структурі застосовують також інше групування: 0-14 років, 15-59, років, 60 років і більше, що показує співвідношення в населенні чисельності і часток дітей, дорослих і старих. Очевидно, що найкращі можливості для демографічного аналізу надає однорічна вікова структура, яка дозволяє групувати вік відповідно до конкретних наукових або практичних цілей і завдань.

Крім вікових груп при аналізі вікової структури залежно від конкретних цілей виділяють також т. зв. вікові контингенти. Віковий контингент - це група осіб, об'єднаних як загальним для них віком, так і певною соціально-економічною або іншою ознакою. Вітчизняна статистика виділяє цілий ряд груп, склад яких визначається як фізіологічними так і соціально-економічними особливостями людей. У числі таких вікових контингентів можна назвати: ясельний (діти у віці 0- 2 роки), дошкільний (діти у віці 3-6 років), шкільний (діти і підлітки у віці 7-15 років), працездатний (чоловіки у віці 16-59 років і жінки у віці 16-54 року), репродуктивний (дітородний, фертильний) (жінки у віці 15-49 років), призовний (чоловіки у віці 18-50 років), електоральний (виборчий) (чоловіки і жінки старші 18 років) і т.д. Крім знаходження абсолютних і відносних чисельності вікових контингентів, для аналізу в суспільній географії застосовують і показники навантаженності - співвідношення окремих частин населення між собою та іншими частинами населення. Одними з таких показників є показники демографічного навантаження на працездатне населення. Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у проміле (‰):

географічний населення трудовий віковий

Таблиця 1

Коефіцієнт демографічного навантаження, ‰	Формула
Загальний
Дітьми
Особами старшого віку

Або :

де K0 - загальна демографічна навантаження населення працездатного віку;

S0-14, S15-54 (59), S55 (60) - чисельність населення у відповідних вікових групах;

Kд - демографічна навантаження дітьми;

Kп - демографічна навантаження літніми.

Однією з узагальнюючих характеристик вікової структури населення є середній вік населення. Середній вік населення визначають як середню арифметичну зважену шляхом ділення загального числа людино-років (сума добутків значень віку на чисельність населення в даному віці) на загальну чисельність населення. Розрахунок можна проводити також виходячи із даних про чисельність населення за віковими групами; тоді значенням віку вважають середину інтервалу.

Крім середнього віку, розраховують медіанній вік населення, який розділяє все населення на дві однакові частини: одна молодша медіанного віку; друга - старша його.

Звичайно вікову структуру будують і розглядають одночасно зі статевою структурою населення. У цьому випадку її називають статево-віковою структурою населення; вона демонструє розподіл чисельностей кожної статі за віком і співвідношення статей у кожнім віці або в кожній віковій групі.

Для наочного і загального представлення вікової і статевої структур населення будують т.зв. статево-вікові піраміди. Статево-вікова піраміда являє собою двобічну гістограму розподілу населення за віком, причому з одного боку графіка зображують жіноче населення, а з іншого боку - чоловіче. Вертикальна вісь гістограми являє собою шкалу віку, виражену в одно- або п'ятирічних інтервалах, починаючи від 0 років і закінчуючи граничним віком або відкритим віковим інтервалом. Загальна чисельність населення відповідної статі і віку або його частка в усьому населенні або в населенні конкретної статі, зображується у вигляді горизонтальних смуг, площа яких (або довжина у випадку рівних інтервалів) пропорційна названим показникам. З метою порівняння різних населень і одержання порівняльної інформації про їх вікову структуру піраміди будують, не лише за абсолютними даними, а й користуючись частками чисельності певної статево-вікової групи у всьому населенні, беручи загальну чисельність населення за 100, 1000 або 10 000.

Отриману в такий спосіб діаграму було свого часу названо пірамідою через її зовнішній вигляд, оскільки число осіб у старшому віці звичайно було меншим, ніж у молодшому. Сьогодні ж у країнах з низькою народжуваністю форма діаграми розподілу населення за статтю і віком зовсім не нагадує піраміду.

Статево-вікова піраміда зображує стан населення на певний момент часу (на момент перепису або на 1 січня), тобто по суті є ніби зупинкою в безперервному процесі відтворення населення. Тому за порівняльною довжиною смуг можна судити про вплив процесів народжуваності і смертності на вікову структуру населення (причому протягом багатьох десятиліть), а також про майбутні тенденції відтворення населення і про можливі перспективи зміни його чисельності в майбутньому.

Якщо, наприклад, за якийсь рік і період часу число народжених помітно відрізнятиметься в той або інший бік від сусідніх, то на статево-віковій піраміді це відіб'ється у вигляді виступу (якщо число народжених більше, ніж у сусідні роки), або прогалини (якщо це число відповідно менше). І ця деформація, відбиваючи показники щодо осіб старшого віку, збережеться протягом практично цілого сторіччя, поки не вимре зазначена сукупність народжених.

Важливим аспектом використання статево-вікових пірамід є аналіз взаємозв'язку вікової структури і відтворення населення.

Наприкінці XIX ст. шведський демограф А. Зундберг увів у науковий обіг поняття прогресивного, стаціонарного і регресивного типів вікової структури. Названі вони були так через те, що при прогресивній віковій структурі населення кількісно збільшується, при стаціонарній - не змінює своєї чисельності, а при регресивній - зменшується. Відрізняються вони один від іншого частками дітей у віці 0- 15 років і літніх осіб у віці 50 років і більше. На засаді цього групування А. Зундберг відкрив загальний закон народонаселення, згідно з яким питома вага чисельності групи батьків завжди постійна (50%).

Цим типам вікової структури відповідають типи вікових пірамід, запропоновані у 30-і рр. XX ст. німецьким статистиком Ф. Бургдерфером. Прогресивній віковій структурі (молоде населення) відповідає правильна піраміда; діаграма, що зображує стаціонарну вікову структуру, нагадує дзвін; регресивній віковій структурі відповідає фігура, названа урною.

Так, аналізуючи вигляд статево-вікових пірамід України у 1959 -- 2001 роках (рис. 3.3) можна сказати, що Україна пройшла всі три фази від розширеного (1959 рік) до простого, і нарешті, звуженого (2001рік) відтворення. Основа піраміди 2001 року звужена, що вказує на регресивний тип відтворення населення внаслідок різкого зменшення народжуваності. Спостерігаються деякі «прогалини» у вікових групах 30-34 років і 55-59 років, що пояснюється низькою народжуваністю у 40-х роках (період 2-ої світової війни) та 60-х роках, коли кількість народжень була малочисельною через малочисельні групи жінок 20-25 років, (фертильного віку), оскільки їх народження припало на час війни, або відразу після неї. Також «прогалини» у вікових групах 30-34 років можна пояснити міграційним відтоком молоді, який почався в період транзиції. Починаючи з вікових груп 55 і старші спостерігаємо значну диспропорцію між чисельністю жінок і чоловіків, внаслідок меншої тривалості життя чоловіків, майже на 11 років; жінки в цих вікових групах переважають. Втрати чоловічого населення внаслідок 2-ої світової війни, які можна простежити на всіх пірамідах, чітко виділяються і на піраміді 2001 року у вікових групах населення старше 70 років, перевага жінок тут становить 100-200%.

Отже, в результаті зниження народжуваності, яке відбувалося як у перехідний період, так і в післявоєнні роки, відбулося старіння населення Зменшення демографічного навантаження на працездатне населення, вказує на майбутнє зменшення працездатного та фертильного контингенту і також негативно впливає на формування рівня життя населення. За допомогою статево-вікових пірамід можна досліджувати й інші демографічні та соціально-економічні явища.

Віковий склад вивчається з метою визначення режиму відтворення населення, перспективних розрахунків його чисельності; вплив на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (у абсолютних чи відносних показниках), тобто скільки років повних виповнилося на момент обстеження. Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний.

Прогресивний тип - відповідає населенню із швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення: діти - 40%, батьки - 50%, прабатьки - 10%.

Стаціонарний тип - відповідає населенню в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти - 27%, батьки - 50%, прабатьки - 23%. Регресивний тип - відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і продовження тривалості життя. За таких умов відбувається скорочення населення, існує співвідношення: діти - 20%, батьки - 50%, прабатьки - 30%. Старіння населення. Під старінням населення, або демографічним старінням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей в усьому населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері відтворення населення, у народжуваності і смертності та їхньому співвідношенні, а також, частково, міграції.

Розрізняють два типи старіння населення:

– Старіння знизу, що є результатом зниження народжуваності.

– Старіння зверху, що є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старшому віці за умови низької народжуваності.

Слова «знизу» і «зверху» вжиті тут у зв'язку з особливим графічним способом зображення вікової структури населення.

Зниження народжуваності приводить до звуження основи піраміди, а зниження смертності в старшому віці - до розширення її вершини.

Процес старіння населення став об'єктом уваги статистиків, демографів, суспільних географів наприкінці XIX - першої чверті XX ст. Дослідження демографів (А. Боярський, Ж. Буржуа-Піша, А. Сові, Е. Коул, та ін.) показали, що населення старіло за рахунок зниження народжуваності, тобто мало місце старіння знизу. У наш час у розвинутих країнах Заходу і Японії ситуація змінилася. Народжуваність тут є низькою або дуже низькою. При цьому завдяки досягненням медицини різко знизилася смертність у літньому і старечому віці, отже, тривалість життя зросла і продовжує зростати за рахунок саме цієї причини. У цих умовах на місце старіння знизу прийшло старіння зверху.

В Україні ситуація зовсім інша. Населення продовжує старіти знизу, через те, що народжуваність, як і раніше, знижується, а смертність у старшому віці практично не зменшується, тривалість життя не зростає, залишаючись низькою порівняно з усіма розвинутими країнами і навіть деякими з тих, що розвиваються.

Як критерій для оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб старше 60 років. Відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, базовані на зазначених значеннях віку. Якщо за критерій беруть вік 60 років, то застосовується шкала Ж. Боже-Гарньє-Е. Россета. Якщо за критерій беруть вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, меншою за 4%, вважають молодим, якщо ця частка менша 7%, то населення перебуває на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7% і більше, то населення вважають старим.

Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі скорочення чисельності економічно активного населення веде до росту демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їхньому пенсійному забезпеченні. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння є однією з найважливіших задач соціальної політики.

Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом до працездатних, працездатних і після працездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи - покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому. У віковій структурі населення поділяється на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, понад 60 років. Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей - у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше - у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку - Малі (3%), найбільше - у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах - 75, найменш розвинених - 52 роки); мінімальна - 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна - 80 років - (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки-63 роки.

Трудовими ресурсами називають продуктивну частину населення, що досягла працездатного віку (в середньому від 15 до 65 років). Люди, реально зайняті у виробництві або нематеріальній сфері, складають групу економічно активного населення (за рекомендацією ООН сюди ж включають безробітних, які зареєстровані на біржі праці та шукають роботу).

У розвинених країнах частка економічно активного населення становить 50-70%, у країнах третього світу - менше 50%. Трудові ресурси характеризуються різною кількістю (надлишок або дефіцит робочої сили) та якістю - рівнем освіти, кваліфікацією, мобільністю, станом здоров'я, віковим і статевим складом.

Трудові ресурси - це найважливіший фактор розвитку економіки, частина продуктивних сил суспільства. До трудових ресурсі належить населення, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в народному господарстві. Паралельно використовують термін «економічно активне населення» (включає як зайнятих так і безробітних працездатного віку). До трудових ресурсів належить населення працездатного віку (за винятком непрацюючих інвалідів, чи людей які отримали пільгову пенсію), а також населення віку меншого, чи більшого за працездатний, зайняте в народному господарстві.

Ринок праці - це система економічних зв'язків між процесами відтворення і використання робочої сили. Вона включає в себе також систему зв'язків між підрозділами які відтворюють робочу силу (готують спеціалістів певного напрямку), та які її використовують. Ринки праці класифікують:

– за ознакою структури господарства (зайнятість по галузях);

– за ознакою рівня економічного розвитку регіонів (за рівнем оплати праці, доходами населення);

– за територіальною ознакою;

– за професійно-кваліфікаційною ознакою.

Відповідно до закону України «Про зайнятість населення», безробітними визначають працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачуваних законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові приступити до підходящої роботи.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуком або очікуванням роботи. Це безробіття виникає серед осіб, які зайняті пошуком роботи, яка відповідає їхній кваліфікації та індивідуальним уподобанням праці. Різновидом фрикційного безробіття є і сезонне безробіття.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях що, у свою чергу, змінюють структуру попиту на робочої силу. Дане безробіття виникає через те, що робоча сила повільно реагує на зміни в структурі попиту і її структура повністю не відповідає новій регіональній та професійній структурі робочих місць.

Циклічне безробіття спричинюється спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю попиту на робочу силу.

схема 1. Загальна кількість населення України



В Україні відбувся перехід від прогресивного до регресивного і тепер: діти - 18,5% населення, батьки - 50,7%, прабатьки - 30,8%.

Так в Україні середній вік населення становить 38 років, у тому числі жінок - 40,4 роки, чоловіків - 35,4 роки.

За структурою зайнятості працююче економічно активне населення в кожній країні розподілене своєрідно, але певну закономірність можна виявити і тут. Із зростанням рівня економічного розвитку зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві та збільшується частка працюючих у нематеріальному виробництві.

1.3 Методи та методика дослідження структури населення

Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов'язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних сукупностей. Метод визначається змістом та особливостями предмета. Предмет відповідає на запитання, що ми вивчаємо, а метод - як вивчаємо, якими способами та з допомогою яких саме засобів. Одже, нас цікавить саме структура населення, її аналізування та прогнозування її розвитку. Перейдемо детальніше до структури населення України.

Станом на 1 вересня 2013 року чисельність наявного населення України становила 45461627 мешканців. Даний графік демонструє зміну кількості населення України.



схема 2. Зміна кількості населення за роками

За січень-серпень 2013 року чисельність населення скоротилась на 91,4 тис. осіб (3,0 особи на 1000). Міграційний приріст за цей період становив 18471 осіб (на 7 714 осіб менше ніж за аналогічний період 2012 р.), покривши 16,8% природного скорочення у 109891 осіб.

Міське населення 01.09.2013 становило 31312828 осіб (68,88% всього населення), сільське -- 14148799 осіб (31,12%). [http://uk.wikipedia.org/wiki/Населення_України]

Якщо ми говоримо про населення, то актуальніше буде дати наступне визначення: «Соціальна структура населення - це система різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких та впорядкованих зв'язків між ними.»

Та згадаємо деякі визначення:

ь Під трудовими ресурсами мають на увазі частину населення, що досягла необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для роботи в народному господарстві.

ь Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці, або «запас» робочої с, яким володіє суспільство для задоволення своїх потреб.

ь Економічно активне населення - це частина працездатного населення, зайнята суспільно-корисною працею, що дає їй дохід, необхідний для відтворення самої себе (наймані робітники, власники підприємств, члени родин, що допомагають підприємцям).

ь Показники природного руху населення:

– Коефіцієнт смертності.

– Коефіцієнт народжуваності.

– Коефіцієнт природного руху, що дорівнює різниці коефіцієнтів народжуваності і смертності.

– Коефіцієнт щорічного приросту:

ь Статева структура (склад) населення - це розподіл населення на чоловіків і жінок. У суспільній географії використовують наступні характеристики статевої структури:

– визначення абсолютних чисельності чоловіків і жінок;

– розподіл чоловіків і жінок за віком;

– співвідношення статей у всьому населенні й в окремих вікових групах.

ь Статева структура населення залежить від спільної дії трьох факторів: від вторинного співвідношення статей (від співвідношення чисельності хлопчиків і дівчат серед народжених живими), від диференційної смертності, тобто від розходжень смертності чоловіків і жінок у різному віці, і від статевих (гендерних) розходжень в інтенсивності міграції. Тому в суспільній географії вік використовується як найважливіша характеристика будь-яких демографічних подій. В аналізі соціального складу населення розрізняють основні та неосновні класи, групи та верстви всередині класів, а також прошарки між ними. Одні дослідники визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.

Неодмінним елементом соціальної структури будь-якого суспільства є проміжні, середні верстви населення. Соціальні групи, які претендують на включення до середнього класу, в Україні можуть становити значну частку населення. Це висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція тощо.

Найвагомішу частку в соціальному складі населення України становлять робітники, інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство. В умовах переходу до ринку особливе місце посіли бюрократія, представники торгового капіталу, підприємці, кооператори, зайняті в малих та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах. Велика соціальна група -- це інтелігенція та кваліфіковані службовці з фіксованими доходами -- лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників.



РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

2.1 Статево-вікова структура населення

Структура населення за статтю є базовою основою населення. Вона аналізується за допомогою абсолютних та відносних показників.

Якщо проаналізувати розподіл населення за статтю то на сучасному етапі частка чоловіків в Україні сягає 46,5%, тоді як жінок - 53,5%. На тисячу жінок припадає 869 чоловіків, а на тисячу чоловіків припадає 1159 жінок.

табл. 2. Співвідношення кількості чоловіків і жінок)

	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2013
чоловіки	48,4%	47,7%	44,4%	45,2%	45,6%	46,2%	46,3%	46,2%
жінки	51,6%	52,3%	55,6%	54,8%	54,4%	53,9%	53,7%	53,8%

На віковий склад і загалом кількість населення впливає також середня тривалість життя людей, яка з 1991 р. у нашій країні зменшилась з 69 до 68 років. При цьому середня тривалість життя жінок порівняно з чоловіками вища пересічно на 12 років (74 проти 62 років). Це є однією з причин того, що більшість населення нашої країни становлять жінки - близько 54 %. Причому така кількісна перевага виявляється не одразу при народженні, а тільки в середньому віці. І що далі за віком, то помітніша ця перевага на користь жінок. Співвідношення кількості чоловіків і жінок визначає статеву структуру населення країни, яка також має велике значення для розвитку господарства.

В світі на кожних 100 дівчаток народжується в середньому 104-107 хлопчиків (приблизно на 4 мільйони більше). Але вища смертність чоловіків, та нижча середня тривалість життя чоловіків призводить до того що перевага чисельності чоловіків з віком поступово зменшується. На сучасному етапі кількість чоловіків перевищує на 30-35 млн., однак існують значні відмінності по континентах В більшості країн світу тривалість життя жінок більша (в Європі, Канаді, США, Японії, Австралії на 5-8 р.). Менша тривалість життя жінок тільки в декількох країнах: Індії, Пакистані, Бангладеш, Іраку, Непалі, Бутані, Буркі-на-Фасо, Папуа-Новій Гвінеї.

Вік балансування в Україні становить 32 роки (частка чоловіків і жінок в даному віці приблизно рівна). Для міського населення вік балансування становить 28 років, для сільського - 44. В сільській місцевості дефіцит жінок дітородного віку (15-39 років) зумовлений міграцією дівчат та молоді з села до міста.

Віковий склад вивчається з метою визначення режиму відтворення населення, перспективних розрахунків його чисельності; вплив на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (у абсолютних чи відносних показниках), тобто скільки років повних виповнилося на момент обстеження. Можна розраховувати в однорічному інтервалі, 5-ти, чи 10-ти річному. Наша статистика проводить розподіл населення по вікових контингентах: немовлята до 1 року, ясельний контингент (до 2-х років), дошкільний (1-6), шкільний (7-14), підлітковий (15-17 років), дітородний (15-79 років). Використовують також групування за демографічними поколіннями: діти (0-14 років), батьки (15-49 років) і прабатьки (50 і старше). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний.

Україні відбувся перехід від прогресивного до регресивного і тепер: діти - 18,5% населення, батьки - 50,7%, прабатьки - 30,8%.

Крім того вираховуються частки окремих вікових груп, розраховуються коефіцієнти - демографічного навантаження, навантаження дітьми, навантаження особами працездатного віку. Важливим показником є визначення середнього віку населення. Так в Україні середній вік населення становить 38 років, у тому числі жінок - 40,4 роки, чоловіків - 35,4 роки.

Станом на 2013 рік, в Україні налічувалося 20 962 744 чоловіків (46,2%) та 24 409 948 жінок (53,8%). Подивитися розподілення кількості населення по областям можна у додатку 3. Серед міського населення чоловіки становлять 45,8%, жінки 54,2%, серед сільського населення - 47,0% та 53,0% відповідно.

Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у таких її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща, але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 38 років і продовжує зростати. За цим показником наша держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.

Хлопчиків народжується завжди більше. Але вже з вікової групи 25--29 років кількість жінок починає переважати над кількістю чоловіків. І це не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн світу.

2.2 Соціальна та професійна структура населення

Розрахунки чисельності трудових ресурсів ведуться на основі переписів населення та на основі даних про фактичну зайнятість. Крім абсолютних показників про чисельність працездатного населення, безробітних, вираховують ряд відносних показників: показник працездатності всього населення, частку безробітних, коефіцієнт зайнятості. Міжнародні стандартні критерії визначення безробіття суттєво відрізняються і стосуються дій особи впродовж певного періоду часу, незалежно від наявних в неї законних нетрудових доходів (дивідендів, процентів, ренти, пенсії чи стипендії) або права на одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до міжнародних стандартів (МОП) до безробітних належать особи, які впродовж певного періоду часу: (схема 3)



Виділяють такі основні типи безробіття: (схема 4)

В економічно розвинутих країнах близько 90% працездатного населення зайнято в суспільному виробництві. На одного робітника в Західній Європі припадає 1,6 утриманця, в Північній Америці - 1,5, в Японії - 1,1.

На чисельність і склад трудових ресурсів впливають демографічні показники: загальна чисельність населення, природний приріст, статево-вікова структура населення; а також соціально-економічні чинники. У більшості країн коливання нижньої межі працездатного віку коливається в межах 14-16 років, а верхня сягає до 70 років (Норвегія - 70, Данія - 67).

Значно відрізняється структура зайнятості населення в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Так в економічно розвинутих країнах 60% і навіть більше зайнято у сфері послуг, тоді як в промисловості, будівництві близько 30%, та 10% в сільському господарстві. Так з розвинутих країн Європи, тільки країни Південної Європи мають досить високу частку зайнятих в сільському господарстві (Італія - 15%, Греція - 40%), в інших цей показник нижче 10%. В США в сільському господарстві зайнято близько 2% всіх працюючих. В країнах що розвиваються часта зайнятих у промисловості в середньому близько 25%, сільському господарстві - 55%, сфері послуг - 20%.

З 60-х років в Європі розпочався ріст безробіття, особливо структурного, що відбулося внаслідок переоснащення багатьох галузей народного господарства. На сучасному етапі виникло таке нове явище як неповна зайнятість населення. В країнах Африки цей показник становить більше 25%. В Україні внаслідок погіршення економічної ситуації відбулося скорочення виробництва і ріст циклічного безробіття. Величезна кількість працівників промислових підприємств, особливо в 90-х роках була змушена працювати в умовах неповної зайнятості. На 2001 рік частка працівників промисловості, що перебувала в вимушених адміністративних відпустках становила 16,4% (за власний рахунок), а частка осіб що працювали неповний робочий тиждень становила 22,6%. В областях Західного регіону України частка осіб які не працювали, або працювали неповний робочий тиждень склала 65-75% (для промисловості). Загальний показник по Україні зайнятого населення за регіонами працездатного віку станом на січень-червень 2013 року становить 18877,4. Показники по областям - дивитися додаток 1. Щодо безробітного населення, загальний показник - 1642,9 по Україні.

Одже, з точки зору суспільно-географічних процесів, для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева структура населення. В Україні протягом багатьох років співвідношення між чоловіками і жінками, є сталим і становить відповідно 47% і 53%. Це пов'язано з меншою пристосованістю чоловічого організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства.

Від статево-вікової структури населення залежить як спроможність до відтворення та характер демографічних процесів, так і здатність до економічної активності.



ВИСНОВКИ

Одже, з проведеної нами роботи, ми можемо зробити висновок, що структура населення відображає співвідношення різних угруповань людства. Наприклад, співвідношення чоловіків і жінок (статева структура), дітей, дорослих і осіб похилого віку (вікова структура), службовців, робітників, науковців, безробітних (структура зайнятості), різні прошарки населення, поділ на бідних та багатих, середній клас, тощо (соціальна структура), етнічна, релігійна та інші. Статева структура (склад) населення - це розподіл населення на чоловіків і жінок. Згадаємо, що у суспільній географії використовують наступні характеристики статевої структури:

– визначення абсолютних чисельності чоловіків і жінок;

– розподіл чоловіків і жінок за віком;

– співвідношення статей у всьому населенні й в окремих вікових групах.

Статева структура населення залежить від спільної дії трьох факторів: від вторинного співвідношення статей (від співвідношення чисельності хлопчиків і дівчат серед народжених живими), від диференційної смертності, тобто від розходжень смертності чоловіків і жінок у різному віці, і від статевих (гендерних) розходжень в інтенсивності міграції. Інформація про вікову структуру населення необхідна для дослідження багатьох соціально-економічних і демографічних процесів. Знаючи особливості вікової структури населення в той або інший період часу, можна будувати досить обґрунтовані припущення про майбутні тенденції народжуваності і смертності, інших демографічних процесів, відтворення населення в цілому. Знаючи ці особливості, можна також оцінювати ймовірності виникнення тих або інших проблем в економічній і соціальній сферах, прогнозувати попит на ті чи інші товари або послуги, результати виборів у тому або іншому регіоні і т.ін. Також важливо зазначити, що віковий склад вивчається з метою визначення режиму відтворення населення, перспективних розрахунків його чисельності; вплив на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (у абсолютних чи відносних показниках), тобто скільки років повних виповнилося на момент обстеження. Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Все це дуже пов'язано з системою розподілення трудових ресурсів. Вони є найважливішим фактором розвитку економіки, частиною продуктивних сил суспільства. До трудових ресурсів належить населення, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в народному господарстві. Паралельно використовують термін «економічно активне населення» (включає як зайнятих так і безробітних працездатного віку). До трудових ресурсів належить населення працездатного віку (за винятком непрацюючих інвалідів, чи людей які отримали пільгову пенсію), а також населення віку меншого, чи більшого за працездатний, зайняте в народному господарстві.

Так як ми говоримо про населення, то визначення буде наступним: соціальна структура населення - це система різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких та впорядкованих зв'язків між ними.

Щодо самої структури населення, вона є базовою основою населення. Вона аналізується за допомогою абсолютних та відносних показників.

Україні відбувся перехід від прогресивного до регресивного і тепер: діти - 18,5% населення, батьки - 50,7%, прабатьки - 30,8%.

Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у таких її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща, але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 38 років і продовжує зростати. За цим показником наша держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.

Значно відрізняється структура зайнятості населення в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Так в економічно розвинутих країнах 60% і навіть більше зайнято у сфері послуг, тоді як в промисловості, будівництві близько 30%, та 10% в сільському господарстві.

Одже, з точки зору суспільно-географічних процесів, для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева структура населення.

Від статево-вікової структури населення залежить як спроможність до відтворення та характер демографічних процесів, так і здатність до економічної активності.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Література.

Ш Голиков А.П. «Вступ до економічної і соціальної географії» Підручник / А.П. Голиков, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко. - К.: Либідь, 1997. - 320 с.

Ш Демографічний словник - М., 1985. - 750 с.

Ш Прибиткова І.М. «Основи демографії». - К.: АптЕк, 1997. - 254 с.

Ш Топчієв О.Г. «Основи суспільної географії: Навчальний посібник.» - Одеса: Астропринт, 2001. - 560 с.

Ш Шувалов Е.Л. «География населения». - М., 1985.

Ш Боярский А. Я. «Население и методы его изучения» -- М., 1975

Ш «Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року» -- Київ, 2004; «Домогосподарства України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року» за редакцією О. Г. Осауленка -- Київ, 2004

Інтернет-ресурси.

Ш http://www.ukrstat.gov.ua/

Ш http://geografica.net.ua/publ/galuzi_geografiji/geografija_naselennja/statevo_vikova_struktura_naselennja/36-1-0-492

...