Основні суспільно-географічні характеристики Чилі та перспективи її розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Економіко - Географічне положення

2. Історія формування території

3. Природно - ресурсний потенціал

3.1 Геологічна будова і корисні копалини

3.2 Клімат

3.3 Внутрішні води

4. Населення

5. Загальна характеристика господарського комплексу

6. Промисловість

6.1 Сільське господарство

6.2 Транспорт

6.3 Зовнішньоекономічні зв'язки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В сучасному світі за умов глобалізації має досить важлививе значення знати та розуміти роль країн, що розвиваються. На сьогоднішній день такою країною є Чилі. З 2002 року в Чилі проводиться політика, яка в свою чергу спрямована на те, щоб зробити країну «платформою для іноземних інвестицій». В результаті низки законодавчих заходів і активної експортно-імпортної політики, країні вдалося увійти до списку країн, які є найбільш привабливими для інвестицій. І сьогодні в Чилі зареєстровано близько 4 тисяч іноземних підприємств, або принаймні з часткою іноземного капіталу з більш ніж 70 країн, а іноземні інвестиції становлять 9% внутрішнього валового продукту країни. Основними інвесторами Чілі є США, Іспанія, Канада, Великобританія, Японія. Крім ввезення капіталу, Чилі також веде активну інвестиційну політику. Тут її партнерами є Аргентина, Перу, Венесуела, Бразилія, Колумбія.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити основні суспільно-географічні характеристики Чилі та перспективи її розвитку.

Завданням курсової роботи є:

1. З'ясувати особливості економіко-географічного положення країни.

2. Дізнатися про основні закономірності формування території.

3. Дослідити природно-ресурсний потенціал країни та перспективи його подальшого розвитку.

4. Поглибити знання про специфіку населення даної країни.

5. Дати загальну характеристику господарського комплексу Чилі.

6. Визначити загальні характеристики розвитку промисловості та зовнішньоекономічні зв'язки країни.

1. Економіко географічне положення

Чилі - держава на Південному Заході Південної Америки. Чилі вузькою стрічкою простягаєтся уздовж тихоокеанського берега Південної Америки. Відстань від південного краю країни до північної - 4270 км, тоді як найбільша протяжність із заходу на схід лише 435 км. На Півночі межує з Перу, на Сході з - Аргентиною і Болівією, на Заході омивається водами Тихого океану. До складу території входять прибережні острови Чилійського архіпелагу Чилое, Уеллінгтон, Санта-Інес, західна частина о.Вогняна Земля, а також острови в Тихому океані - Сан-Амбросіо, Сан-Фелікс, Хуан-Фернандес, Сала-і-Гомес і о. Великодня. Площа 756,9 тис. км ²(за даними ООН). Населення складає 17 млн. чол.Столиця - місто Сантьяго. В адміністративному відношенні Чилі ділиться на 12 областей, які поділяються на 40 провінцій. В окрему тринадцяту область виділена столиця Чилі - місто Сантьяго з околицями. Протяжність кордонів складає 6171 км; з Аргентиною - 5150 км, з Болівією - 861 км, з Перу - 160 км. Довжина берегової лінії 6435 км. Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого океану на 4300 км і зайнята більшою частиною хребтами Анд (висота до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина - головний економічний район країни. Чилі - одна з відносно розвинених в економічному відношенні країн Латинської Америки. Частка у ВВП становить: сільське господарство - 8%, промисловість - 38%, у т. ч. гірничодобувна - 8%. Чилі займає одне з провідних місць у капіталістичному світі з видобутку та експорту міді, природної селітри, молібдену. Видобувають також залізну руду, золото, срібло, цинк, нафту і природний газ, кам'яне вугілля. Виробництво електроенергії 29,9 млрд. кВт. год. Найбільш розвинена харчова і легка промисловість; розвиваються також машинобудування, чорна та кольорова металургія, хімічна, нафтопереробна і нафтохімічна, целюлозно-паперова та інші галузі промисловості. Основа сільського господарства - рослинництво (пшениця, ячмінь, бобові, кукурудза, картопля). Плодівництво і виноградарство; олійні, цукрові буряки, коноплі, тютюн. Розвинене також пасовищне тваринництво, рибальство і лов устриць, крабів, омарів, лісозаготівельна діяльність. Довжина залізниць становить 6,6 тис. км, автошляхів - 79,7 тис. км. Великі порти: УАСК, Вальпараїсо, Токопілья. Експорт міді, залізної руди, селітри, йоду, паперу, сільськогосподарської продукції, рибного борошна. Основні зовнішньоторговельні партнери: США, Японія, Німеччина, Бразилія. Грошова одиниця - чилійське песо. В адміністративному відношенні країна ділиться на 12 регіонів, кожен регіон ділиться на провінції - їх всього 40. Столиця Сантьяго виділена в особливий, тринадцятий регіон. Державна мова країни - іспанська. Пануюча релігія - католицька. Чилі відноситься до числа найбільш промислово розвинених латиноамериканських держав. Добувна промисловість і кольорова металургія мають експортне значення. Інші галузі та сільське господарство працюють головним чином на внутрішній ринок.

2. Історія формування

До прибуття іспанців територія сьогоднішньої Чилі була населена численними індійськими племенами. На півночі це були атакаменьо, дігіти, аймара і уру, в центральній частині - пікунче, мапуче, уільче і пеуенче, відомі під загальним ім'ям мапуче або араукани, і на півдні - чонос, вона, ягани, алакалуфи і теуельче. В середині 15 столітті Індіанці півночі а також деякої частини центру Чилі були підкорені інками. Але більшість мапуче зберегли свою незалежність. На початку 16 століття індіанське населення Чилі становило близько 1 мільйона чоловік.

У 1535 році на територію Чилі висадилися іспанські конкістадори на чолі з Дієго де Альмагро. До 1544 іспанцями була завойована вся північна частина центру Чилі і була включена в віце-королівство Перу на правах губернаторства. На захоплених землях було засновано ряд міст, в тому числі і Вальпараїсо, що став в 19 столітті і на початку 20, до створення Панамського каналу, головним тихоокеанським портом Південної Америки, Сантьяго, Ла-Серена і Консепсьон. Мапуче надали завойовникам запеклий опір. Війни з індіанцями тривали з 1536 по 1882 роках. За деякими даними, Іспанія втратила в Чилі в кілька разів більше солдатів, ніж у всіх інших країнах Америки разом узятих. До початку 19 століття, Індіанське населення Чилі становило всього 125-150 тисяч чоловік. Деякі народи наприклад такі як вона і алакалуфи були повністю знищені. В результаті анти іспанського народного повстання 18 вересня 1810 року в Сантьяго була проголошена незалежність. На початку 1813 року іспанська армія відновила воєнні дії проти повстанців і в 1814 році колоніальний режим був відновлений. Але в 1817 році з території Аргентини в Чилі вторглася Визвольна армія Хосе де Сан-Мартіна, основний кістяк якої становили чилійські частини під командуванням Бернардо О'Хіггінс, і остаточно розгромила колоніальні війська. У 1823 році було скасовано рабство негрів. У 1826 році був звільнений від іспанських військ о. Чилое - останній оплот колонізаторів в Чилі. У тому ж році був заснований вищий законодавчий орган- Національний конгрес. В кінці 20-х на початку 30-х років відбулася громадянська війна між консерваторами і лібералами. В 1836-1839 роках Чилі вела війну з Перу і Болівією, які уклали союз проти Чилі. Перемога чилійської армії посилила позиції країни в Південній Америці.

Відкриття найбагатших покладів міді та срібла привело до швидкого розвитку гірничодобувної промисловості. Найближчим економічним партнером та інвестором в чилійську економіку стала Великобританія. У Тихоокеанської війні проти Іспанії 1864-1866 роках Чилі відстояла свою незалежність. Зіткнення економічних і політичних інтересів Чилі, підтримуваної Великобританією, і її сусідів - Перу і Болівії яких в свою чергу підтримували США, викликало Тихоокеанську війну 1879-1884 роках Чилі перемогла і до неї відійшли райони Перу а саме Тарапака та Болівії - Антофагаста, з багатющими в світі покладами селітри. Болівія в свою чергу також втратила вихід до моря. Після Тихоокеанської війни уряд рушив війська на південь проти мапуче, зберігали за собою землі на південь від річки Біо-Біо. У 1885 році їх незалежність була ліквідована, і почалося активне заселення півдня Чилі емігрантами з Європи. Прискоренню економічного розвитку країни посприяла діяльність уряду ліберала Хосе Мануеля Бальмаседи, його діяльність при пала на 1886-1891роки. Його політика, спрямована на посилення національної незалежності Чилі, викликала побоювання Великобританії та Німеччини за свої позиції в Чилі. В ході розв'язаної ними в 1891 році громадянської війни, урядові війська зазнали поразки, і Бальмаседа наклав на себе руки.

У Першій Світовій війні Чилі оголосила нейтралітет, проте кораблі Великобританії та Німеччини заходили в чилійські порти і вели бойові операції в територіальних водах Чилі. До кінця війни головним торговим партнером Чилі стали США. У 1925 році приймається нова конституція, що проголосила основні цивільні свободи і відокремила церкву від держави. У 1927 році в країні була встановлена диктатура полковника Карлоса Ібаньєса дель Кампо.У липні 1931 року в результаті масових народних виступів диктатура впала. 4 червня 1932 група прогресивно налаштованих військових, під керівництвом полковника Мармадуке Грове, здійснила державний переворот і була проголошена соціалістична республіка. Соціалістична республіка проіснувала лише 12 днів і була скинута в результаті військового перевороту. До влади приходить диктатура Карлоса Давіли, що проіснувала всього кілька місяців. У 1938 році на президентських виборах перемагає кандидат Народного фронту радикал Педро Агірре Серда, під час правління якого здійснюються важливі реформи в соціальній сфері та освіті. З початком II Світової війни Чилі оголошує про свій нейтралітет, але в 1943 році рве відносини з Німеччиною, Італією і Японією і в 1945 році оголошує війну Німеччині і Японії. Але в бойових діях Чилі не брала участь. 11 грудня 1944 Чилі встановлює дипломатичні відносини з СРСР. З початком холодної війни під тиском США в 1947 році уряд Габріеля Гонсалеса Відели їх розриває. У 1964 році до влади приходить уряд християнського демократа Едуардо Фрея Монтальво, яке в цьому ж році відновлює дипломатичні відносини з СРСР. У цей період починається здійснення аграрної реформи, покінчення з латифундизмом, і ряд інших прогресивних перетворень. Посилюється політична радикалізація чилійського суспільства та тиск знизу, з вимогою прискорити соціальні реформи.

На президентських виборах 4 вересня 1970 перемагає кандидат лівого блоку Народна Єдність соціаліст Сальвадор Альєнде. Він набрав відносну більшість, трохи більше 36% голосів. Вперше у світовій історії, соціалістичний уряд приходить до влади мирним шляхом, в результаті загальних виборів. Програма Народної Єдності, незважаючи на те, що була спрямована на створення умов для побудови соціалізму в Чилі, була за своєю суттю, швидше, соціал-демократичною, в ній передбачалося проведення реформ в рамках існуючого законодавства. У 1971 році Чилі націоналізує мідь - головне природне багатство країни. У проведенні реформ, уряд Альєнде наштовхується на опір законодавчої та судової влади, контрольованої опозицією. Внутрішньополітична і економічна ситуація країни різко ускладнюється, що викликано безліччю факторів. З одного боку - відверто ворожою позицією, зайнятою США, втрачали свої позиції в Чилі, доведеною розсекреченими сьогодні документами, масованим втручанням ЦРУ з метою дестабілізації ситуації, і саботажем внутрішніх сил, які прагнули не допустити втрату своїх привілеїв, і з іншого боку - розбіжностями і проблемами між партіями Народної Єдності з приводу темпів і методів проведення реформ. Тим не менш, на парламентських виборах в березні 1973 року уряд отримує 43,4% голосів. Опозиція робить ставку на військовий переворот, як єдину можливість усунути Альєнде від влади. У країні наростає хаос. Політичний страйк власників вантажівок паралізує країну. 11 вересня 1973 збройні сили, очолювані нещодавно призначеним Альєнде, новим головнокомандуючим Аугусто Піночетом здійснюють військовий переворот. Альєнде відмовляється зняти з себе повноваження президента і підкоритися путчистам і під час штурму президентського палацу кінчає життя самогубством. Прийшовши до влади військовий режим розв'язує найжорстокіші репресії проти будь-якої можливої опозиції, розпускає Національний конгрес і забороняє політичні партії. Десятки тисяч чилійців проходять через тюрми і тортури, тисячі вбиті. Близько мільйона чилійців виявляються в еміграції, повернення багатьох з них заборонено. Чилійські спецслужби проводять операції з фізичного усунення лідерів опозиції за кордоном. У зв'язку із загибеллю і тортурами багатьох іноземних громадян, ряд держав розриває дипломатичні відносини з Чилі. Репресії не зустрічають ніякого організованого опору. Чилі багаторазово засуджується Генеральною асамблеєю ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями. Єдиною організацією, здатною стримати хвилю військових злочинів в Чилі, виявляється Католицька церква на чолі з кардиналом Чилі Раулем Сільвою Енрікес, який не дивлячись на величезний ризик і загрози йде на конфлікт з урядом Піночета і разом з низкою церковних організацій бере на себе захист прав і житя переслідуваних. Тим не менш, для більш об'єктивного розуміння новітньої історії Чилі, необхідно враховувати й інше: по-перше, Народна Єдність за три роки правління так ніколи і не досягла підтримки з боку більшості населення країни, тобто логічно припустити, що інша половина чилійців бажала падіння уряду Альєнде, по-друге, більшість репресій військової хунти були зосереджені в Сантьяго та інших великих містах, гірничорудних і аграрних центрах, де існував розвинений профспілковий рух та різні форми організації і самоорганізації трудящих і фахівців, тому що були спрямовані саме на те, щоб покінчити з цими організаціями. Тобто значної частини чилійців репресії просто не торкнулися і оскільки всі засоби масової інформації перебували повністю під контролем військового уряду, у цієї частини населення не було відчуття життя при диктатурі. Для розуміння сьогоднішніх проблем національного примирення в Чилі дуже важливо це враховувати. В середині 70-х років проводиться спроба низки економічних реформ, в результаті яких загальна ситуація тільки погіршується. До 1975 року інфляція досягає 341%. У вересні 1980 року, без дотримання мінімальних демократичних гарантій організований всенародний плебісцит, який затвердив нову політичну конституцію країни, що захищає інтереси економічних груп і військових. На початку 80-х, з початком проведення в чилійській економіці структурних неоліберальних реформ, соціальна ситуація в країні різко загострюється. У 1982 році розоряється маса підприємств, рівень безробіття сягає 33%. Починаються перші масові виступи проти режиму. Проводяться кампанії з громадянської непокори, дні національного протесту. Під наростаючим тиском ззовні і зсередини, військовий уряд змушений дозволити легалізацію ряду політичних партій. У 1984 році Чилі виявляється на межі війни з Аргентиною. Приводом стають кілька маленьких острівців на крайньому півдні. Кілька щасливих випадковостей і особисте посередництво папи римського запобігають військове зіткнення. В середині 80-х економічна ситуація стабілізується, макроекономічні показники поліпшуються. Протести проти режиму наростають. Серед правлячих економічних груп країни поширюється думка про те, що диктатура вже виконала своє завдання і починає гальмувати економічний розвиток країни, враховуючи одіозний імідж режиму в очах світової спільноти. Починаються перші контакти між урядом Піночета і легалізованими партіями опозиції, які взяли курс на мирне відновлення демократії. Компартія бере курс на збройне повстання проти диктатури, але зазнає в цьому повну поразку і опиняється ізольованою від легальної опозиції. Під зростаючим внутрішнім і зовнішнім тиском Піночет призначає в 1988 році плебісцит, на якому має вирішитися питання збереження або усунення від влади військового режиму.

Незважаючи на кампанію терору і майже повний контроль з боку військових за засобами масової інформації, 5 жовтня 1988 року, 54,7% проголосували проти диктатури. У 1989 році пройшли президентські вибори, на яких переміг лідер Об'єднання за Демократію християнський демократ Патрісіо Ейлвін. На даний момент при владі третє поспіль уряд Об'єднання за Демократію, очолюване соціалістом Рікардо Лагосом, який на виборах в січні 2000 року набрав 51,32% голосів. Основна політична тенденція нинішнього уряду може бути охарактеризована як центристська з ухилом в бік соціал-демократії. В опозиції Об'єднанню за Демократію знаходиться правий блок Альянс заради Чилі, що складається з двох партій: Незалежний Союз Демократів і Національне Оновлення, лідером альянсу є Хоакін Лавін. Лівою опозицією є Комуністична партія Чилі, Гуманістична партія і ряд екологічних та індіанських організацій. Серйозного впливу на виборчі процеси вони в даний момент не представляють.

3. Природні умови і ресурси

3.1 Геологічна будова та корисні копалини

Велика протяжність країни з півночі на південь і складний рельєф обумовлюють різноманітність природних умов Чилі. Через всю країну тягнуться паралельно дві гірські системи. На сході здіймаються Анди, високі вершини яких одягнені вічними снігами, а на заході вздовж узбережжя тягнуться Берегові Кордильєри. Анди відокремлені від Берегових Кордильєр депресією Повздовжньої долини, яка в проміжку від 28° до 33 ° пд. ш. губиться в гірських відрогах. Процес горотворення в області Анд до цього часу не закінчилася, про що свідчать часті землетруси. Горотворення супроводжувалося посиленою вулканічною діяльністю. Згаслі та діючі вулкани особливо численні в центральній частині країни. Вершини багатьох вулканів здіймаються вище 5000 м і покриті вічними снігами. Найвищий вулкан - Льюльяйльяко (6723 м) останній раз парував більше 100 років тому, в 1854 р. У широтах, відповідних північній третини Чилі, Анди являють собою величезне нагір'я, по краях якого тягнуться хребти Західної та Східної Кордильєр. Це нагір'я із внутрішнім плоскогір'ям Пуной і Східна Кордильєра лежать в межах Болівії та Аргентини, а по Західній Кордильєрі, місцями відсікаючи невеликі ділянки Пуни, проходить державний кордон Чилі. Багато вершин Західної Кордильєри досягають великої висоти так наприклад: Сан-Педро - 6165 м, Пулар - 6225 м. Південніше 27 ° пд. .ш. Східні Кордильєри і Пуна вклинюются і в Чилійсько-Аргентинських Андах простягається лише Західна, або Головна, Кордильєра. Перевали, які ведуть з Чилі до Аргентини, в цій частині Анд лежать на великій висоті і в деякі роки робляться взагалі непрохідними через снігові замети і лавини. На південь Анди поступово знижуються до 2000 - 2500 м. Льодовикові долини та озера розрізають тут гори на окремі масиви. Льодовики і кордон вічних снігів опускаються нижче, так як стає холодніше і опадів випадає багато. Великі площі в горах займають ліси і луки. Іноді цю частину країни називають чилійською Швейцарією. Слід зазначити, що рельєф Чилі, дещо ускладнює зв'язки з сусідніми державами, разом з тим виступає як важливий фактор, який об'єднує країну в одне ціле. Особливо велика роль Повздовжньої долини, що полегшує сухопутні зв'язки між північчю і півднем. (Додаток 1.)

Надра Чилі багаті корисними копалинами. В Андах і Берегових Кордильєрах є родовища кольорових металів. Особливо значні запаси міді. У Берегових Кордильєрах північної частини країни є родовища залізної руди; північна частина депресії багата селітрою, поклади якої утворилися на місці колишніх солоних озер або покривають товстою корою ще не до кінця висохлі озера. Важливим побічним продуктом, який одержується при виробництві селітри, є йод. Великі запаси самородної сірки, родовища якої розташовані в кратерах і на схилах вулканів. Запаси нафти є на острові Вогняної Землі. У Південному Чилі багато озер. Вони утворилися під дією тектонічних процесів і льодовиків. Береги озер дуже мальовничі. Оскільки запаси викопного палива невеликі, велике енергетичне значення мають річки. Найбільш повноводні це ріки дощового походження які знаходяться на Півночі Чилі. Чилійські ріки мають велике значення і для зрошення, без якого неможливо вести сільське господарство на більшій частині території країни. Для судноплавства ж вони є малопридатними, так як у верхній течії порогисті, мають незначну довжину, а гирла багатьох річок загороджені піщаними барами. Найбільш великі чилійські річки - це Біо-Біо і Мауле.

3.2 Клімат

На клімат країни великий вплив має Тихий океан. Температура при русі від екватора до полюсу тут підвищується повільніше, ніж у континентальних країнах На північ Чилі до 28 ° пд. ш. Має тропічний пустельний клімат. Опадів випадає менше 50 мм в рік, місцями дощів не буває по кілька років поспіль. На узбережжі, омивається холодною Перуанською течією, для країни характерна значна відносна вологість, зимово-весняна хмарність, тумани та мряка. Середні місячні температури становлять від 12-16 до 18-22 ° C. У Атакамі середні місячні температури від 11-15 до 21-23 ° C, в Пуні, на висоті 3700 м, 2-10 ° C, причому добові амплітуди досягають 25 ° C, а вологість падає до 30%. У субтропічному Середньому Чилі до 42 ° пд. Ш та на Півночі до 32 ° пд. ш. клімат доволі сухий, а опадів випадає 100-200 мм в рік. В центрі Чилі до 38 ° пд. ш. - Середземноморський тип клімату з зимовими дощами. У столиці Сантьяго опадів випадає в середньому 351 мм на рік. На Півдні Чилі клімат вологий, субтропічний, опадів випадає до 2000-2500 мм на рік. Відповідно середні місячні температури на Півночі від 12-16 ° C в липні, і до 18-22 ° C в січні, в центрі. У Сантьяго температура коливається від 8 до 20 ° C на узбережжі, в Вальпараїсо - від 11,4 до 17,8 ° C, і на Півдні - від 8 до 15 ° C. На Півдні Чилі клімат помірний океанічний, з великою кількістю опадів 3000-7000 мм на рік, принесених на західні схили Анд циклонами і західними вітрами, і порівняно низькими температурами від 3-5 ° C до 8-14 ° C. На східних рівнинах амплітуди температур трохи більша, а кількість опадів зменшується до берега Атлантичного океану до 250 мм на рік. Снігопади бувають тільки високо в Андах та на Півдні Чилі.

3.3 Внутрішні води

Майже всі річки на території Чилі короткі і відносяться до басейну Тихого океану. На Півночі Чилі постійні водотоки і стік в океан, крім річки Лоа, відсутні. У западинах Пуни-де-Атаками - великі солончаки, які називають у Чилі саларес. У Середньому Чилі річок багато, це Уаско, Лімарі, Мауле та інші. На Півночі через зимові паводки, в центрі через зимові дощі і літнє танення снігів і льодовиків на Півдні, а також в Південному Чилі - річки є повноводні майже весь рік. Найбільш великі річки - Біо-Біо і Бейкер. На південь від 39° пд. ш. багато великих, переважно кінцевих льодовикових озер, таких як Ранко, Льянкіуе. У тому числі західні частини Патагонських озер Буенос-Айрес, Сан-Мартін та інші. Для судноплавства використовуються лише пониззя річок південної частини Середнього Чилі і великі озера. В зв'язку головним чином із зростанням кількості опадів з Півночі на Південь різко знижується снігова лінія з 6000 м до 500 м і під 46° - 30° пд. ш. льодовики вже досягають рівня океану. Між 46° - 30° і 51° - 30° пд. ш лежать два крижаних поля загальною площею 15 тис. кмІ.

Різниця в умовах існування органічного світу обумовлює і ті відмінності, які спостерігаються у флорі і фауні півночі, центру та півдня Чилі. Характерні види рослинності пустельного Північного Чилі це ксерофітні дерева тамаруго, альгарробо та дрібні чагарники такі як чілька, льяретта та ін. На південь від пустелі Атакама в субтропіках спочатку панують зарості вічнозелених колючих чагарників типу середземноморського маквіс. Чилі є гірською країною, і тому тут яскраво виражена висотна зональність. Так, в Повздовжній долині північної частини Центрального Чілі необроблені землі покривають злаки і сухі чагарники. На схилах гір до 2000 м переважають зарості вічнозелених чагарників, вище 2000 м сланких чагарників, а вище 3000 м рослинність зникає взагалі. У Повздовжній долині на південь від р. Біо-Біо переважають букові ліси, до висоти 1800 м в них включаються ліси хвойних араукарій, які вище 2000 м поступаються місцем листопадним антарктичним Букам. ( Додаток 2.)

4. Населення

Населення країни складає близько 17 млн. чоловік. За чисельністю населення країна займає сьоме місце серед латиноамериканських держав.

Рис. 1. Графік зростання чисельності населення Чилі

До появи європейців на сучасній території Чилі жили різні індіанські народи: на півдні - араукани, на півночі - чанго, атакаменьо та аймара, на о. Вогняна Земля - алакалуфи і ягани. З проникненням в XVI ст. іспанців почався процес змішання їх з місцевим індіанським населенням. У Чилі державною є іспанська мова, що є рідною для переважної більшості населення. Індійські народи значною мірою зберегли свої мови, проте знають і іспанську, так як викладання в школі відбувається тільки іспанською мовою. Спілкування між індіанцями різних народностей також здійснюється на іспанській мові. чилі природній клімат промисловість

Основне населення - Чилійці, з них 65% - метиси, 30% - нащадки європейських переселенців, 6% - індіанці Найчисленніша і основна група індіанців - це мапуче, яка становить 93% від загальної кількості індіанців, за ними йдуьть аймара - 4,9% і рапану - 2,2%. 40% чилійських індіанців проживають в містах. Мапуче мешкають переважно на півдні країни, аймара живуть на крайній півночі, рапануйці становлять особливу групу, вони живуть на Острові Пасхи.

Рис. 2 Діаграма расового складу населення Чилі

Переважна кількість чилійців (близько 70%) сповідують католицизм, близько 15% належать до різних протестантських напрямків, в першу чергу це п'ятидесятники. Протестантизм отримав особливе поширення в Чилі в останні роки. Серед індіанців залишаються прихильники традиційних індійських релігій.

Рис. 3 Діаграма релігійного складу населення Чилі

Природній приріст населення в середньому становить 1,0%. Рівень народжуваності становить 2,5 дитини на одну жінку фертильного віку. Стосовно дитячої смертності то трапляється 14 смертних випадків на 1000 новонароджених. Середня тривалість життя в Чилі становить для чоловіків - 72 років, а для жінок - 78 років.

Рис. 4 Статево - вікова структура населення Чилі

У віковій структурі населення частка осіб від 0 до 14 років становить 29.4%, від 15 до 29 років - 27.3%, від 30 до 44 становить 21.2%, від 45 до 59 - 12.2%, від 60 до 74 - 7.2 % та віком від 75 і більше становить 2.5 %. Вікова структура населення Чилі типова для країни, що розвивається: найбільш висока частка наймолодших вікових груп. Чим старша вікова група, тим менше її питома вага в усьому населенні.

Смертність в країні поступово знижується і становить 5,2%. Економічно активного населення 3,3 млн. чоловік, из них в сфері послуг зайнято 38.3% (включаючи держслужбовців 12%); в промисловості і торгівлі - 33.8%; в сільському господарстві, лісництві і рибальстві - 19.2%; в гірничодобувній промисловості - 2.3%; будівництві - 6.4%. Рівень безробіття становить 6%.

Соціальна структура населення та його розподіл по галузях економіки свідчать про відносно високий рівень розвитку Чилі. Разом з тим для Чилі характерні висока питома вага робітників і службовців, зайнятих на невеликих підприємствах, і велика кількість дрібних господарів (селян, ремісників, торговців).Для Чилі, як і для багатьох інших країн Америки та Європи, характерно деяке переважання у складі населення жінок. Воно особливо помітно в містах і пояснюється підвищеною часткою жінок у міграційному потоці село - місто, так як в містах найлегше знайти роботу в торгівлі та ресторанному і готельному бізнесі, в особистому служінні, тобто в галузях, що широко використовують жіночу працю.

Середня щільність населення в Чилі - 22,1 людини на 1 км . У той же час заселена країна нерівномірно: найбільша щільність населення (до 60 осіб / 1 км) припадає на центральну частину країни. Так, на невеликій частині узбережжя від Консепсьона до Вальпараїсо знаходиться більше 75% жителів. На півночі ж країни щільність становить 2-3 людини на 1 км , на крайньому півдні - менше 1 людини на 1 км . Найбільша концентрація населення припадає на район столиці. В Сантьяго і його передмістях проживає 35% населення Чилі і 42% від всіх міських жителів. В даний час внутрішні міграції відбуваються в основному з сільської місцевості в міста і гірничопромислові регіони півночі країни. За останні десятиліття в зв'язку зі зростанням обробної промисловості посилилася нерівномірність, оскільки нові фабрики і заводи виникали переважно в найбільших містах центральної частини країни - Сантьяго, Вальпараїсо і Консепсьон - або в їх околицях. Робоча сила мігрує в ці міста з аграрних областей Центрального Чилі

Араукани в даний час розселені в південних районах центральної частини країни, від річки Біо-Біо на півночі до озера Льянкіуе на півдні. В основному це поселення в резервації Темуко. Закон про переселення індіанців в резервації був прийнятий в Чилі в 1868. Однак все більше число індіанців переселяється у міста. Так, в кінці XX століття більше 1/3 всіх індіанців були міськими жителями. На півночі країни з іспаномовними чилійцями розселені аймара і кечуа, а також атакаменьо. Останні, як і діагіти і чанго, значною мірою асимільовані як чилійцями, так і більш численними кечуа і аймара. Огнеземельці ж були практично повністю винищені або вимерли від епідемій. Залишок значною мірою асимільований чилійцями.

Показник освіченості населення - один з найвищих в Латинській Америці. Грамотність - 95,4%. За загальним рівнем розвитку Чилі займає 25-е місцесеред 47 найбільш розвинених держав світу. Працездатне населення - 39,3%. Рівень безробіття - 9,7%. Середньорічний дохід на душу населення становить 4492 доларів.

5. Загальна характеристика господарства

Чилі - одна з відносно розвинених в економічному відношенні країн Латинської Америки. Велику роль в економіці відіграє іноземний, в основному американський, капітал, якому відкрито особливо широкий доступ в країну після захоплення влади військовою хунтою в 1973 році. У структурі господарства переважає промисловість, найбільш розвинені гірничодобувна промисловість і кольорова металургія експортного напрямку. Чилі займає 1-е місце в капіталістичному світі з видобутку і експорту селітри, 2-е місце після США - з видобутку міді, 3-е місце після США і Канади, з видобутку молібдену. На сільське і лісове господарство, рибальство і полювання припадає 6,9% валового внутрішнього продукту, на гірничодобувну промисловість 13,5%, обробну промисловість 29,2%, будівництво 3,9%. У роки перебування при владі уряду Народної єдності зміцнювався державний сектор у промисловості і проводилася радикальна аграрна реформа в сільському господарстві, розширювалося співробітництво з соціалістичними країнами. Динамічна національна фінансова система в останні роки зазнала глибокі і позитивні перетворення, що дозволило розширити пропозиції на її продукти та послуги. У Чилі існує високо розвинений ринок капіталів. У ньому беруть участь банки, фондові біржі, Страхові компанії, пайові фонди, національні та іноземні інвестиційні фонди та пенсійні фонди. Надійність і стабільність є кращими визначеннями цього економічного сектора. Фінансовий сектор перебуває під ефективним, строгим і постійним контролем. Регулювання є наслідком досвіду, отриманого під час кризи 1982 року. Норми були уточнені і модернізовані Законом про Банки, прийнятим у жовтні 1997 році, який дозволяє інтернаціоналізувати Банки та сприяє розвитку конкуренції всередині країни. Активну участь корпоративних вкладників, в першу чергу Компаній з Управління Пенсійними Фондами (AFP) і Пайових фондів, місцевих і іноземних, сприяли зростанню ринку чилійських капіталів. У Чилі фінансова система складається з 12 національних банківських установ, одного державного, 16 іноземних і 3 фінансових установ. Активи в цілому становлять 105200000000 доларів США. Національні банки почали процес інтернаціоналізації, що викликало необхідність нових придбань та інвестицій в різних латиноамериканських країнах. Чилійський капітал також присутній на ринку капіталів Аргентини.

6. Промисловість

Промисломвість - технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил.

Важливою галуззю промисловості для Чилі являється гірничодобувна. Майже всі підприємства її належать іноземним компаніям. Мідні рудники знаходяться у державній власності, але експлуатація та управління ними фактично здійснюються монополіями США. Розвідка, видобуток і переробка нафти належать державній нафтовій компанії Енап. Понад 80% копалин припадає на мідьовидобувну промисловість. На 2-е місце за значенням у видобувній промисловості виходить залізорудна галузь, продукція цих галузей йде на експорт. Найзначніші мідно-молібденові рудники це Чукікамата в провінції Ель-Лоа, Ель-Сальвадор в провінції Чаньяраль, Ель-Теньенте в провінції Качапоаль разом з рудниками Ріо-Бланко і Ексотіка в провінції Сантьяго. Ці 3 родовища дають 85% видобутку міді в Чилі. Залізорудні це Ромераль в провінції Ельке, Альгарробо і Бокерон-Чаньяр в провінції УАСК. Родовища селітри, за запасами якої Чилі займає 1-е місце в світі, розташовані в північній частині Чилі, і в західній частині пустелі Атакама. На початку 20 століття видобуток селітри в Чилі забезпечував майже на 3 / 4 світовий попит в азотних добривах. Розробки нафти і газу ведуться компанією Енап на Півдні країни а саме на о. Вогняна Земля і по північному узбережжі Магелланової протоки. Вугільні шахти зосереджені в районі Лоти і Коронеля. В обробній промисловості, за обсягом продукції якої Чилі стоїть на 5-му місці в Латинській Америці, висока частка галузей, що виробляють споживчі товари. На долю харчосмакової, текстильної, шкіряно-взуттєвої промисловості припадає 2 / 3 зайнятих і 3 / 5 вартості продукції обробної промисловості. Близько 50% зайнятих в обробній промисловості і близько 30% вартості продукції припадає на дрібні, головним чином кустарні підприємства. Великі фабрики й заводи, що становлять 3% від загальної чисельності підприємств, дають 59% вартості промислової продукції, на них припадає 44% зайнятих. Після 2-ої світової війни обробна промисловість, особливо чорна та кольорова металургія, хімічна, металообробна та целюлозно-паперова, розвивалися прискореними темпами. Кольорова металургія є у м. Чукікамата, Пайпоте, Потрерільос, Лас-Вентанас, Чагрес, Калетонес. Машинобудування і металообробка в Сантьяго, Вальпараїсо, Консепсьон, Аріка, Талькауано. Велика частина продукції міднорудної і мідеплавильної промисловості вивозиться на експорт. Нафтопереробка і нафтохімія сконцентрована головним чином у м. Консепсьон, Конкон, Манантьялес. Стосовно хімічної промисловістьі то вона в основному суконцентрована у м. Вальпараїсо, Сантьяго, Антофагаста. Також досить розвиненими є такі промисловості як текстильна в основному в Вальпараїсо, Сантьяго, Консепсьон, шкіряно-взуттєва у Вальпараїсо, Сантьяго, харчова майже у всіх містах, особливо в Сантьяго, Вальпараїсо і Вальдівії. Близько 80% всієї продукції промисловості виробляється на підприємствах провінції Сантьяго, Вальпараїсо і Консепсьон, з них понад 50% у м. Сантьяго.

6.1 Сільське господарство

Що ж стосується сільського господарства то загалом сільсько-господарські угіддя становлять 17,3 млн. га, в тому числі оброблювані землі 5,7 млн. га, луки і пасовища 11,6 млн. га. Зрошується 1,2 млн. га. Сільське господарство складає 7% ВНП, включаючи лов риби і лісівництво. Чилі головний експортер фруктів, риби, та виробів з деревини.

Рис. 5 Діаграма експорту фруктів з Чилі

Незважаючи на найсильніший в історії країни землетрус, який наніс значної шкоди сільському господарству, експорт фруктів з Чилі виріс на 3% в порівняні з попереднім сезоном і досяг 2,467млн. тон. Найпомітніше зросла поставка таких фруктів як яклуки та авокадо, трохи менше цитрусові та чорниця. Яблука вийшли в лідери по експорту, обігнавши виноград. Поставка червоних та двокольорових сортів зросли на 17 % (676,233 тис. тон), зелених на 4 % (123,661 тыс. тонн). Доля столового винограду в загальній структурі експорту фруктів з Чилі складає 32 %. В 2010 році експорт винограду, в порівняні з попередніми роками помітно знизився, на 6 % і становив 798,928 тис. тон. Різко зросла поставка авокадо 33 %, лимонів 64 % та апельсинів 16 %. Недивлячись на те, що площі земель під чорницю значно зросли, цьому сектору невдалося досягти бажаних результатів. Проте експорт зріс на 20 % і досяг 49,893 тис. тон. ( 2 % загального експорту фруктів). Експорт слив упав на 23 %, нектаринів - на 5 %, персиків - на 19 %.

Рис. 6 Експорт фруктів з Чилі по країнам

29 % загального експорту з Чилі припадає на Європу. Крупним експортним партнером являється США та Канада ( 38 % ). Доля Близького Сходу Азії 6 % та 11 % відповідно. Показники Латинської Америки становлять 17 %. Відповідно прогнозам спеціалістів Decofrut, в 2012 році експорт основних фруктів що експортуються зросте:

чорниця + 15 %.

столовий виноград + 6 %.

яблука + 2 %.

сливи + 17 %.

ківі + 5 %.

Країна самодостатня у виробництві більшості продуктів харчування; вилов риби складає 7,6 млн. тонн. На частку землеробства припадає близько 60% вартості сільсько-господарський продукції, на тваринництво близько 40%. Головний землеробський район це центральна частина Чилі, схили Берегових Кордильєр і Повздовжня долина. Осново сільського господарства є рослинництво. Основні культури які вирощують це пшениця, кукурудза, ячмінь, овес, картопля, цукровий буряк, рис, ріпак. Також вирощують жито, квасолю, соняшник та льон. Досить розвиненим є садівництво, головним чином вирощують яблука, цитрусові, персики і виноградарство, які поширені в основному в Центральній частині Чилі, від провінції Сантьяго до провінції Лінарес. Тваринництво розвинене повсюдно, воно має екстенсивний характер, в сновном розвинене пасовищне тваринництво. Розводять переважно велику рогату худобу а саме овець, кіз, свиней. Велика рогата худоба знаходиться в основному в Центральній частині Чилі, а вівці на півдні Чилі. Навколо великих міст також досить є розвинутим молочне тваринництво, і виробництво немитої вовни.

6.2 Транспорт

Найбільш розвиненими в Чилі є автомобільний, морський та залізничний транспорт. Зовнішньоторгівельний оборот забезпечується на 90 % морським транспортом. Найбільші порти на території Чилі це Вальпараісо, Антофагаста, Пунта-Аренас, Талькауано, Сан-Антоніо, Сан-Вісенте, Уаско, Гуаякан, Токопілья, Кальдера. Система залізниць в Чилі, довжина якої складає 6300 км , є однією з кращих у Латинській Америці. Ця залізнична мережа простягнулася від м. Пісагуа в пустелі Атакама до Пуерто-Монта на півдні країни з відгалуженнями в усі найважливіші порти. Окрема гілка йде в Аргентину і через м. Мендоса продовжується до Буенос-Айреса. Від Аріки й Антофагасти залізниця йде до Ла-Паса (Болівія). Лінія між Антофагастою і м. Сальта (Аргентина) перетинає Анди на висоті 4500 м. З 79 600 км автомобільних доріг, лише 9580 км з них асфальтовані, найсучасніші шосейні дороги прокладені в Повздовжній долині в районі Сантьяго. Одна ділянка Панамериканського шосе долиною 3900 км йде в північному напрямку і з'єднує Сантьяго з Лімою (Перу), інша ж довжиною 1450 км йде на схід від Сантьяго до Буенос-Айреса, ще одна довжиною 2250 км пролягає на південь до Пунта-Аренаса. Торговий флот Чилі є одним з найстарших і п'ятий за величиною в Латинській Америці. Чилійська пароплавна компанія «Компанья судамерикана де вапорес». Внутрішні і міжнародні авіалінії зв'язують Чилі з іншими державами, уся територія країни обслуговується рейсами місцевих авіакомпаній.

6.3 Зовнішньоекономічні зв'язки

На сьогоднішній день економіка Чилі є однією з тих, яка найдинамічніше розвивається в Латинській Америці. Починаючи з середини 1990-х років спостерігається неухильна позитивна динаміка, і тенденція до економічного зростання продовжує зберігатися до цих пір. Результатом цього стали збільшення кількості робочих місць, з яких близько 60 % у сфері послуг, зниження рівня безробіття до 5,5 % і темпів інфляції (максимальний показник 7,4 %), а також підвищення рівня заробітної плати більш ніж на 35 %. За даними аналітиків, Чилі займає 1 позицію по інтегральному показнику конкурентоспроможності серед країн Латинської Америки(27 в світовому рейтингу), входить в третю десятку в рейтингу платоспроможності, а Standart & Poor's привласнив їй категорію A.

Контроль всіх сфер бізнесу в Чилі здійснюється приватними фірмами. Виняток становлять залізниці, велика частина яких належить державній компанії Ferrocarriles del Estado, і державна корпорація CODELCO, що займається виробництвом міді.

Чилійська економіка базується на гірничодобувній і переробній, лісовій і деревообробній, сільськогосподарській, харчовій і риболовській промисловості.

Чилі займає лідируючі позиції в світі по виробництву міді (близько 40 % світових обсягів), йоду, літію і молібдену. Крім того, тут видобувають срібло, золото, кам'яне вугілля, природний газ і нафту (тільки для внутрішнього споживання).

Лісова і деревопереробна промисловість є другим по значущості джерелом надходження валюти в скарбницю держави. Деревина і продукти її переробки (целюлоза, папір, пиломатеріали і т.д.) мають попит більш ніж на 100 ринках, найбільшими з яких є ринки США, Японії і Китаю.

Сільське господарство і харчова промисловість також відіграє значну роль так Чилі є всесвітньо відомим виробником заморожених і свіжих овочів і фруктів, м'ясних і молочних продуктів, а також виноградного вина (по даним на 2007 рік, чилійське вино поставлялося в 110 країн). Основними покупцями цієї категорії товарів є Південна Корея і Китай, свіжі овочі і фрукти - США.

Риболовецька і рибницька промисловість. Чилі займає друге після Норвегії місце по виробництву лосося і форелі і лідируюче положення в світі по експорту. Чилійський лосось експортується в США, Великобританію, Китай, Японію, Аргентину, Бразилію.

Варто зазначити що, у формуванні ВВП Чилі частка експорту складає близько 40 %, при цьому щорічно його об'єми збільшуються на 9 %. Це багато в чому забезпечується експортоорієнтірованой економікою і активною наступальною державною політикою, націленою на забезпечення вільного доступу чилійської продукції на світові ринки.

Саме тому чилійське законодавство гарантуює відсутність яких-небудь перешкод на ввезення і вивіз товарів, зокрема тарифних обмежень, субсидування і ліцензування. Чилі поставляє свою продукцію більш ніж в 170 країн світу.

Рис. 7 Екпорт товарів з Чилі по країнам світу

Найбільшими партнерами Чилі являються: Китай, Японія, США, Бразилія, Південна Корея, Голандія, Італія, Тайвань, Мексика, Бельгія та інші країни.

Асортимент продукції, що експортується, налічує близько 4 тис. найменувань.

Загалом Чилі експортує більш ніж в 172 країни світу, причиною чого є хороша якість її продуктів, висока конкурентоспроможність її промисловості і її репутація, як надійного постачальника. Чилі здатна задовольнити найрізноманітнішу гаму потреб і адаптуватися до специфічних умов кожного ринку.

Чилі, позиціонуючи себе в якості країни, що швидко розвивається, з ліберальною та глобалізованою економікою, намагається подолати науково-технічне відставання від розвинутих країн світу. Важливу увагу цьому питанню приділяв уряд з метою вивести Чилі на рівень малих технологічно розвинутих країн.

З 2003 року Чилі активно реалізує концепцію “Чилі - країна-платформа”, спрямовану на залучення в країну іноземних капіталовкладень шляхом створення сприятливих умов для використання іноземними інвесторами вітчизняної інфраструктури як “плацдарм” для просування в інші країни регіону. Отже, Чилі - країна, відкрита для інвестицій, 25% ВВП Чилі складають іноземні інвестиції. Різні дослідження і міжнародні оцінки позиціонують Чилі як одну з найпривабливіших, для прямих іноземних інвестицій країн. Позитивний діловий клімат в країні характеризується політичною і економічною стабільністю (вже протягом 30 років), розумною макроекономічною основою інтеграції в світову економіку, високим рівнем інфраструктури, широкою доступністю кваліфікованих ресурсів і високою якістю життя. В списку країн сприятливих для інвестицій, опублікованому Global Competitividad Report, Чилі займає провідні позиції, як і за наслідками Word Economist Forum 2008 року. Завдяки фінансовій стабільності, своєчасним виплатам зовнішнього боргу та кредитів ( в 2005 році Чилі достроково погасила частину своїх зобов'язань з зовнішнього боргу розміром 1,2 млрд. дол.) у Чилі найменший серед країн Латинської Америки показник ризику іноземних інвестицій. Поряд із залученням іноземного капіталу Чилі також активно інвестує. Тут її партнерами є Аргентина, Перу, Венесуела, Бразилія, Колумбія.

Фінансово-економічна та соціально-політична стабільність Чилі, активна зовнішньополітична лінія, направлена на диверсифікацію зовнішніх відносин і подальшу інтеграцію країни в світове господарство, сприяють закріпленню міжнародного престижу країни, зміцненню її регіональних позицій. Чилі займає перше місце в світі за кількістю угод про вільну торгівлю. Вони укладені з більшість країн світу (з США, Канадою, Китаєм, Японією, Південною Кореєю, ЄС тощо). Хороший грунт для зростання бізнесу в Чилі дають багато чинників: Спрощена податкова система. Договори про вільну торгівлю з США, Європейським Союзом, Китаєм - завдяки яким виробники Чилі мають ринок збуту для більше двох мільярдів покупців. У країні існує дві вільні безподаткові економічні зони, сприяючі як імпорту так і експорту зі всього латиноамериканського регіону. Також економіка Чилі дає сприятливий грунт для розвитку приватного бізнесу через спрощену систему податків і низький відсоток податку на доходи (від 0% до 10%). У Чилі часто люди без спеціальності, без високих витрат, відкривають власний прибутковий дрібний бізнес (бар, кафе, кіоск, таксі). Прибуток обумовлюється великою купівельною спроможністю чилійців, тут завжди є клієнти. Хороше управління країною з боку уряду полягає в постійній підтримці стабільного курсу економіки країни і постійне зростання ВВП. Фінансова відповідальність держави за внески, надійні банки, захист інвестора і гранично низькі кредитні ставки також позитивно впливають на економіку країни.

Чилі займає лідируюче положення в світі за кількістю підписаних угод, які забезпечують безмитний або пільговий доступ чилійських товарів на ринки країн, на чию частку припадає 86% загальносвітового ВВП. Так, Чилі є членом Економічної Ради Тихоокеанського регіону, Форуму з Економічної Кооперації в Тихоокеансько-азіатському регіоні, АПЕК, пессо, ПІБЕК, Європейської Асоціації Вільної Торгівлі (ЄАВТ), асоційованим членом МЕРКОСУР, (Спільного Ринку Південного Регіону). Нею укладені угоди про вільну торгівлю з країнами Європейського Союзу, США, Південною Кореєю, низкою країн Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор), Мексикою, Канадою та іншими державами. Йдуть активні переговори про підписання аналогічних угод з найбільшими країнами Азії такі як Індія, Китай, Японія, Сінгапур.

Список використаної літератури

1. Латинська Америка: Енциклопедичний довідник в електронному вигляді. в 2-х томах. - К / Ред. В.В. Вольский. - М. : Сов. энциклопедия, 1980. - 576 с.

2. С. І. Брук "Населення світу. Етнодемографічного довідник", Москва 1986.

3. Очерки истории Чили. М.: Наука, 1967.

Додаток 1

Додаток 2

Размещено на Allbest.ru