Визначення природно-ресурсного потенціалу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу

2. Структура, розміщення та економічна оцінка ПРП України

3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів

4.Основні негативні наслідки впливу людини на навколишнє середовище

5. Основні проблеми ресурсоспоживання та ресурсозбереження

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Україна - одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге місце (після Росії) за територією - 603,7 км?. Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Дана тема є актуальною через те, що природні умови справляють істотний вплив на людину, яка буде в них працювати,структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що залежать від природних умов. Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території. Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни.

Питання природно-ресурсного потенціалу досліджувало та продовжують досліджувати багато науковців, зокрема: Олійник Я.Б., Руденко Л.Г., Чернюк Л.Г., Солошенко Е.М., Трегобчук В.І., Шаблій О.І., Кифяк В.Ф., Халак С.Г., Січко С.М., Мельник І.І., Дмитрук О.В.,пДавидова О.Г. Всі вони вже зробили великий внесок у розвиток цієї проблематики. Наприклад, Олійник Я.Б. досліджуючи цю тему чітко обґрунтував значення природо-ресурсного потенціалу у соціально-економічному розвитку країни.

Мета курсової роботи - це визначення природно-ресурсного потенціалу.

Завдання даної роботи проаналізувати значення природних ресурсів, як пріорітетного виду ресурсів землі, вивчення передумов, що сприятимуть розвитку природних умов, також подання методології оцінки природного потенціалу, що допоможе визначити напрями його розвитку.

Предметом дослідження є природні умови, до яких відносять клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими для людини, а в іншому - створювати сприятливі умови для технічного та матеріального прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатних температур, родючість рівнинного ґрунту, наявність тих або інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути одним із головних стимулів, поштовхом для розвитку економіки області, регіону, країни в цілому.

Об'єктом досліджкння даної роботи є природній потенціал України, його характеристика, сучасний стан, особливості розміщення і використання та основні негативних чинників і перспективи його розвитку.

Перший розділ курсової роботи інформує нас про роль природніх ресурсів у формуванні економічного потенціалу України. Дає уяву про економічну оцінку ресурсів. У другому розділі викладено інформацію про структуру та економічну оцінку природо-ресурсного потенціалу, про особливості розміщення ресурсів на території країни. У наступному розділі описано які галузі народного господарства, які розвиваються під впливом природніх ресурсів. Як використовують природній потенціал в нашій країні. Заключний розділ містить дані про охорону та відтворення природо-ресурсного потенціалу України, а також про найважливіші напрями раціоналізації природних ресурсів.

1.Роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови -- це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого,промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети. До складу ПРП входять природні умови і ресурси. Природні ресурси, на відміну від природних умов, беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності. У своїй праці «Економічна оцінка природних ресурсів» А.А.Мінц визначає природні умови як тіла і сили природи, що при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, а природні ресурси - як тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватись для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни. 

Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови. За особливостями використання природні ресурси поділяються на невичерпні та вичерпні (серед останніх виділяються відновні, відносно відновні та невідновні).

Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини. При їх економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення; річний обсяг видобутку.

Найправомірніше показниками економічної оцінки повинні бути:

- собівартість, яка характеризує поточні витрати;

- питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.

Отже, можна сказати, що природно-ресурсний потенціал відіграє дуже важливу роль у формуванні економічного потенціалу країни. Треба зазначити, що природні умови істотно впливають на особливості й засади територіального виробництва, а також на людей.

2. Структура, розміщення та економічна оцінка ПРП України

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154-155]. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. До промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [3, с. 154-155]. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими за тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

3.Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів

Як вже зазначалось в першому розділі, природно-ресурсний потенціал включає в себе: мінеральні , водні, лісові та рекреаційні ресурси.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Основні запаси кам"яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля -- переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор"ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані -- у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті -- у Донбасі і Закарпатті; титану -- в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів -- у Дніпропетровській області; алунітів -- у Закарпатті; нефелінів -- у Приазов"ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов"ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин -- золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5--2 рази та скоротити імпорт сировини на 60--70% (без урахування вуглеводнів) [12, с 47].

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об"єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність -- 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об"єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, -- (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства -- 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства -- 7,2 млн. га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв"язку та ін. -- 2,1 млн. га, або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров"я та ін. -- 0,2 млн. га, або 0,3%; установи природоохоронного та рекреаційного призначення -- 0,3 млн. га, або 0,5%; водогосподарські підприємства -- 0,5 млн. га, або 0,8%; житлово-експлуатаційні організації -- 0,1 млн. га, або 0,2%; землі державної власності -- 3,3 млн. га, або 5,5%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага грунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв"язання продовольчої проблеми.

Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов"язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток -- 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов"язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів -- у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів -- Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. Для пом"якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об"єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси -- запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт * год.; з них технічно можливі для використання -- 21,5 млрд. кВт - год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт - год. [3, с. 141].

Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України полягають у: забрудненні водних об"єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом -- 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21--22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові -- 37,7%, достигаючі та стиглі -- відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5--2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов"язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання. Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні мож- ливості лісового господарства України.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров"я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об"єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України -- на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов"язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [7, с. 395]. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

4. Основні негативні наслідки впливу людини на навколишнє середовище

ресурс природний україна

Як завжди, важливою проблемою стосунків людини та природи, виступає запобігання можливим негативним наслідкам впливу людини на навколишнє середовище.

Як бачимо, промисловий потенціал Дніпропетровської області дуже великий, та людина, використовуючи це, наносить невідтворну шкоду природі. Дуже забруднюють повітря величезні промислові заводи дніпропетровське виробниче об'єднання “Дніпрощина”, дніпродзержинське виробниче об'єднання “Азот”, обласна тепломережа, різні об'єкти чорної металургії, деревообробні комбінати, машинобудівні, трубопрокатні та трубні заводи. Підприємства міста найбільше викидають у навколишнє середовище пилу, від якого дуже страждає бюджет міста та області. Значним е збиток й від окису азоту і сірчаного ангідриду відповідно. Найбільші запилювачі міста - об'єкти хімічної, коксохімічної промисловості. На багатьох підприємствах міста гранична допустима концентрація ( ГДК ) за окремими інгредієнтами перевищують нормативи, що свідчать про недосконалість технологічних процесів та неуважність до питань охорони природи з боку керівництва підприємств. Так, на хімічному заводі викиди ксилолу в 34,2 раз перевищують ГДК, толуолу - в 19,5 раз; 44,4 ГДК по пилу на Докові, обласна тепломережа - 13,9 ГДК цієї речовини. Машинобудівний завод забруднює атмосферу щорічно 40 кг свинцю (2 ГДК)..

Слід відзначити особливу небезпечність для здоров'я населення свинцю, який належить до системних отрут.

Економічний збуток від забруднення м. Дніпропетровськ, як великого економічного вузла автомобільним транспортом, лише на трьох головних артеріях міста становить 0,86 млн. грн./рік, у т.ч. від окису вуглецю - 0,6, вуглеводнів - 0,4, окису азоту - 0.3 млн. грн. на рік. В цілому ж по названих інгредієнтах щорічно викидається 22,0 тис.т. шкідливих речовин, які приносять шкоду по-перше ж людині.

Загальний економічний збиток по м. Дніпропетровськ від забруднення атмосферного повітря стаціонарними і пересувними джерелами дорівнює 8,53 млн. крб./рік Економічний збиток від забруднення атмосфери - лише одна із складових інтегрального збитку від забруднення навколишнього середовища, земельних і водних ресурсів як у промисловому, так і в комунальному господарстві міста. Все це потребує проведення додаткових досліджень, організації моніторингу природного середовища м. Дніпропетровськ та Дніпропетровської області в цілому.

Наслідком попереднього, не завжди грамотного і раціонального господарювання е те, що на території Дніпропетровської області є кілька місцевостей з напруженою екологічною ситуацією. Тут антропогенне навантаження на ландшафти значно перевищує їх відтворюючі та захисні можливості, а тому це призводить до значного погіршення природних умов стосовно виробничих запитів людини і санітарних вимог її життєдіяльності. Одним з таких регіонів є промисловий центр - місто Дніпропетровськ, де сконцентровані великі промислові підприємства, мешкає 30% жителів області і не досить сприятливі мікрокліматичні умови. Головними чинниками напруженої екологічної ситуації є забруднення атмосферного повітря, вод міських річок, несанкціоновані сміттєзвалища по берегах водойм і пустирях.

Друга територія екологічної напруги - це долинні ландшафти річок. На протязі кількох десятиріч з русла та низької заплави у великих розмірах видобували гравійно-піщану суміш для будівництва житла, шляхів сполучення та інших народногосподарських потреб. Однак неконтрольована і науково небезпечна розробка призвела до падіння русел річок. Ця проблема є дуже актуальною для жителів Дніпропетровська, адже це питна вода, без якої не буде працювати жодна галузь промисловості, лише тому, що нема кому буде на ній працювати. Ця проблема потребує негайного вирішення владою міста, отже неякісна питна води призводить до зниження загального імунітету людей, а особливо дітей.

Будівництво гребель і великих водосховищ на рівнинних річках завжди негативно позначається на стані природного середовища. Починається абразійне руйнування високих берегів, що активізує водну ерозію, підтоплюються чималі території, стрибки рівня води - до 10 метрів - заважають раціонально використовувати ділянки періодичного осушення, а сама вода перетворилась у нагромаджувач забрудників, що потрапляють з водою у річку. В Дніпропетровській області проводиться значна робота по виявленню і взяттю під охорону держави цінних об'єктів природи, що утворюють природно-заповідний фонд області і входять до державного природно-заповідного фонду. Кількість їх зростає з року в рік.

Важливою проблемою у всьому світі є ліквідація промислових і побутових відходів, сміття. Багато територій відведено під сміттєзвалища. Вони займають сотні гектарів земель, які б могли бути використані для інших потреб; при цьому вони у багатьох випадках самі є джерелами забруднення середовища.

В Дніпропетровській області понад 41% усього земельного фонду вражено водною ерозією, майже чверть території зсувонебезпечна, понад 100 тис.га. перезволожені. Із загальної площі області 31.9 тис. км2 сільськогосподарські угіддя займають 2045 тис.га, або майже 86% території, в тому числі 12,2 під сіножаті та пасовища. Це значно перевищує можливості ландшафтів до саморегуляції, а тому активна водна ерозія завдає великої шкоди. За підрахунками, внаслідок ерозії втрачається ґрунту пересічно майже 22 тонни з гектара, що еквівалентно втратам до 40% потенційного врожаю. А всього щорічно в області змивається у річки та водойми біля І 80 тис. тонн гумусу. Ось чому в області для кожного з господарств розроблені схеми ландшафтної організації території, які дозволяють так розмістити угіддя по елементах рельєфу та організувати обробку полів, щоб максимально зменшити або ж припинити ерозію ґрунтів і зберегти землю, як для нас, так і для далеких нащадків.

У сільському господарстві основними джерелами забруднення є великі тваринницькі комплекси, де не завжди чітко налагодженні вивезення гноївки на поля, і вона потрапляє у найближчі водойми, а також склади отрутохімікатів і мінеральних добрив, які е у кожному господарстві. Останніми роками в Україні заборонене внесення отрутохімікатів та мінеральних добрив за допомогою авіації, заборонене застосування деяких з них - найбільш стійких і токсичних та організовується їх збирання і вивіз на переробку. Усе більших масштабів набувають біологічні методи боротьби із шкідниками сільськогосподарських культур, однак сучасне інтенсивне землеробство неможливе без застосування різних хімічних сполук.

5. Основні проблеми ресурсоспоживання та ресурсозбереження ПРП України

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості - примноження й відновлення компонентів природно-ресурсного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частини ресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також - у виснаженості найбільш якісної частини запасів промислових копалин, у першу чергу - палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку мінерально-сировинного комплексу пов'язуються із розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин - золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з породи, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва, використання раніше списаних запасів корисних копалин.

Основними проблемами в сфері користування земельними ресурсами виступають: поліпшення просторової організації продуктивних сил через підвищення ефективності використання та охорони земель, упорядкування промислового та житлового будівництва на основі раціонального проектування розвитку поселень. Через впровадження нових технологій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, припинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення збалансованого співвідношення грунтів різного функціонального призначення у зональних системах землекористування. В якості землеохоронних заходів провідними є боротьба з вітровою і ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасадження, впровадження прогресивних систем меліорації двосторонньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормових угідь - лук і пасовищ. В якості заходів щодо відтворення. Головними складовими ґрунтозахисної системи землеробства мають стати еколого-технологічне розгрупування й контурно-меліоративна організація території, оптимізація структури й динаміки посівних площ відповідно регіональних передумов ресурсокористування, покращення виробничих властивостей ґрунтів, впровадження ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту (безполицевий обробіток, посів спеціальними протиерозійними сівалками, щілювання ріллі, сіножатей і пасовищ, смугове розміщення культур), узгодження охорони й відтворення земель з комплексом з водо- та лісоохоронних заходів. Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального, екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель в межах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносин земельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування з обов'язковим визначенням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх використання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають перш за все у просторовій незбалансованості джерел та споживачів ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі водних ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при транспортуванні та використанні води. Існуюча структура промислового виробництва з її орієнтацією на галузі важкої промисловості, перш за все енергетично-металургійного спрямування характеризується підвищеною водомісткістю.

Інший комплекс проблем пов'язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води через забруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через це порушується баланс водного екологічного середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження і поліпшення біологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду. Тому головними завданнями розвитку водного комплексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування користування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського балансу, а з іншого боку - запобігання шкідливому впливу забруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу - на природне середовище; Для цього у належний технічний стан має?; бути приведено водні об'єкти, поліпшено самовідновлюючу та самоочисну здатність водних систем; оновлено техніко-технологічну базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі багатоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним завданням на довгострокову перспективу є повернення у природний стан русел річок, де стік останніх зарегульовано каскадами водосховищ. У першу чергу це стосується р. Дніпро. Проблеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі вирішити економічні механізми платного водокористування, у першу чергу - водної ренти.

Комплекс проблем щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України включає в себе перш за все негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо - у Карпатському районі), що призвело до порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. "Наступ" мережі розселення та господарської діяльності у цілому на лісовкриті площі призводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчувається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рослинного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окрему болючу проблему являють собою лісові пожежі, які все частішають у зв'язку з глобальним потеплінням клімату планети. У кінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення обсягів лісокористування та збереження низького рівня задоволення потреб у деревині за рахунок національних ресурсів. Отож, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосування низки заходів зі збереження й посилення водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних природних властивостей лісів. Це може бути досягнуто через: розширення зелених зон в мережах розселення й виробничих зонах, забезпечення раціональних територіальних пропорцій лісокористування та міжгалузевого ув'язування лісогосподарських і лісоохоронних робіт, прискорене розширення лісового фонду за рахунок нових лісонасаджень.

Головні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають перш за все у докорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств населення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекреаційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах господарювання. Максимально повному задоволенню потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні сприяти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного споживача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне навантаження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робочої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку територій з рекреаційною (в комплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатському економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних (мисливсько-рибальських) ресурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як погіршення умов існування тваринного світу, так і "звуження" площ його природного існування внаслідок використання земель для виробничих та невиробничих цілей. Темпи зникнення біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного режиму територій, погіршення якості вод, скорочується аж до щезання кількість багатьох представників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники рибних ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофонду фауни країни, як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот, збереження біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівняно добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, невисока густота населення на значних територіях країни створюють можливості розширення потенціалів мисливських, а особливо рибних ресурсів, в тому числі на базі природно-заповідних об'єктів національного й місцевого значення. Велику роль у збереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій галузі, у тому числі - тісна співпраця з сусідами по Чорноморському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного потенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресурсозбереження, як прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплексному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу чергу - мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурсного потенціалу, підвищенні енергозбере-ження. В цілому збалансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологію господарювання, яка базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно випереджати за темпами ресурсові-користання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одержання комплексного ефекту від природокористування.

Висновок

В даній роботі нами було розглянуто загальну характеристику природно-ресурсного потенціалу України, визначено його складові частини, найважливіші властивості природно-ресурсного потенціалу території. Розглянуто раціональне природокористування. Надано кількісну та якісну оцінку природно-ресурсного потенціалу. Можна зазначити, що природно-ресурсний потенціал України - має важливий характер, тому що природні умови істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва, а що головне, на людей.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга -- економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища).

В Україні постійно здійснюються заходи, спрямовані на зниження забрудненості землі, води, лісів, передбачається очистка промислових стоків, які відводяться в річки, озера, моря.

В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно - ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громадянина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є -  позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні. 

Наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом відокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора.

Список використаних джерел

1.Закон України «Про охорону павколишнього середовища» від 25 червня 1991р. №1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.- 1991.-№41.-8 жовтня.

2.Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. - К.: Суми, Університецька книга, 2002. -365с.

3. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і соціальної географії: підручник. - К.: Либідь, 2001. -320 с.

4. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного развития территории. - К. : Наукова думка, 2001. - 296 с.

5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. - К.: Знання, 1998. - С. 178-215.

6. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. - К.: Наукова думка, 2002. - 210с.

7. Ковалевський В.В., Михайлюк О.М., Семенов В.Ф. та ін. Підручник: Розміщення продуктивних сил - К.: Знання, КОО, 2000. - С. 139-179.

8. Качан Є. П. Розміщення продуктивних сил: Підручник /. -К.: Вища школа, 2000. - С. 4-10.

9. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. - К.: Либідь, 1999.- 150с.

10. Трегобчук В. Ресурсне - екологічна складова національної безпеки // Економіка України. 1999. - № 2. С. 4-15.

11. Дорогунцов С.І., Данилишин М.А., Чернюк Л.Г. та ін. Прогноз розвитку продуктивних сил - К.: РВПС України НАН України, 2003. - Т. 1. - 163с.

12. Дорогунцов С.І., Данилишин Б.М., Чернюк М.І. та ін. Прогноз розвитку продуктивних сил - К.: РВПС України НАН України, 2001. - Т. 2. -117 с.

13. Руденко В.П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу України.-К.: Вища школа, 2002.-180 с.

14. Тамбовцев Г.В. Типи впливу економіки на природу й особливості їх регулювання // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту. Сер. Географія.- Вінниця, 2002.- Вип.4.- 118-124 с.

15.  Шаблій О.І., Білецький М. І., Заставецький Б.І. Соціально-економічна географія України: Навч. посіб., Львів, видавництво”Світ” 2000. - 679 с.

Размещено на Allbest.ru