Рекреаційне районування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Методи і проблеми визначення рекреаційної спеціалізації району

Районообразованіє - процес об'єктивний. Він триває протягом століть у рамках певного соціокультурного стандарту освоєння території. Змінюється технічна основа освоєння, розвивається транспорт та ін., Але зберігається наступність у освоєнні територій. Нові покоління продовжують роботу, яка велася до них. Основною причиною районообразованія є процес освоєння територій в соціокультурних утвореннях. Він носить фундаментальний характер і детермінує масу приватних проявів у просторі. Соціокультурне освоєння територій - причина № 1 формування будь-яких галузевих та інтегральних районів. З неї випливають більш конкретні слідства, зокрема визначення саме тих спеціалізацій районів, які і знаходять місце в реальності.

При освоєнні цілісного простору соціокультурної освіти формується поділ праці між різними його районами, коли за ними закріплюються відповідні функції. У цілому простір СКС освоюється за єдиними стандартами і будь-які відхилення від домінуючого соціокультурного стандарту нівелюються. Однак це не означає, що освоєння зовсім рівномірно і одноманітно: конкретні форми освоєння окремих регіонів цілісного простору СКС можуть значно різнитися, і рекреаційне освоєння - тільки частина загального процесу.

Важливо, що в процесі районообразованія закріплення за територією певної функції не носить остаточного характеру: ці функції в часі дуже мінливі. Конкретні особливості подібного процесу залежать від загальної течії соціо-культурного освоєння цілісного простору СКС.

Співвідношення початкових передумов освоєння території та закріплення за нею нової спеціалізації - складний і неоднозначний процес. Потреба освоєння явно домінує в ньому над всіма іншими факторами.

Наявні трудові ресурси не відповідали вимогам ініціаторів проекту цільового піонерного освоєння території. Існуюча система розселення була відверто нерозвиненою, але зведення міста почалося. Проходять десятиліття, і проблеми слабкої освоєності регіону вирішується тим чи іншим способом. У результаті нова столиця Російської імперії змінила географічне становище і рівень освоєності цілого регіону.

У разі необхідності за територією дуже швидко закріплюється задана функція. Прикладів маса: Урал, Санкт-Петербург, Крим. У кожному випадку розвивається певна спеціалізація (промислова, столична, рекреаційна), але на першому місці завжди стоїть потреба освоєння території. Все інше лише доповнює цю потребу. «Заднім числом» виявляється, що ініціатори освоєння мали рацію, і природа простору російської СКС змінюється. Формуються райони різної спеціалізації.

Рекреаційне районообразованіє - окремий випадок загального процесу районообразованія. Воно також пов'язане з певним типом освоєння території, яка набуває рекреаційні функції і, отже, спеціалізацію в рамках загального поділу праці цілісного простору СКС. Тривалість процесу визначення рекреаційної спеціалізації може бути істотно різною залежно від конкретних (історичних) умов. Особливості цього процесу залежать від маси факторів. Наприклад, у випадку з освоєнням Криму тривалість процесу початкового визначення рекреаційної спеціалізації можна оцінити в 50-60 років. Потім близько 50 років йде інтенсивний розвиток рекреаційної спеціалізації і далі настає її спад. Т. е. процеси районообразованія носять досить довготривалий характер навіть у разі визначення рекреаційної спеціалізації, яка, як правило, не грає особливо значущої ролі у господарстві і не є домінуючою навіть у самих рекреаційних районах.

Рекреаційне районообразованіе пов'язано з певним типом освоєння території, яка набуває рекреаційні функції, і, отже, спеціалізацію, в рамках загального поділу праці цілісного простору СКС. Тривалість активного процесу визначення рекреаційної спеціалізації може бути істотно різною. Конкретні особливості цього процесу залежать від різних факторів.

На розвиток рекреаційних районів істотний вплив роблять багато чинників;

* рівень економічного розвитку території;

* транспортна доступність території в межах СКС;

* наявність достатньої кількості трудових ресурсів;

* існування системи розселення.

Це реальні фактори конкретного процесу розвитку рекреаційного району.

У випадку з рекреаційним районообразованіем спостерігаємо стандартну схему: існує певна територія, яка має бути освоєної в рамках СКС; якщо її потенціал сприяє розвитку рекреації, то процес починається - і не тому, що виникає гостра, несподівано розвинулася потреба відпочивати саме в даному районі і саме таким чином, який пропонує цей район. Процес рекреаційного освоєння починається і розвивається тільки тому, що прийшов час освоєння території. Вибір же конкретного шляху, дійсно, частково залежить від її потенціалу. Підсумком процесу освоєння є відповідний розвиток території як промислового, столичного або рекреаційного району.

Для рекреаційних районів зазвичай характерно наступне:

• рекреаційна спеціалізація конкретного району перш за все пов'язана з освоєнням його території - це мета і завдання № 1. Рекреація як галузь спеціалізації - лише конкретна форма досягнення головної мети. Вибір напрямку спеціалізації є результатом узгодженого рішення, що базується на потребах СКС у певному виді сервісу та потенційні можливості даного району. На першому місці завжди стоїть потреба СКС в цілісному освоєнні свого простору;

· рекреаційна спеціалізація зазвичай складається досить пізно. Рекреація як галузь спеціалізації господарства, здатна задавати специфіку певного району, - породження дуже недавнього минулого, що також пов'язано з еволюцією освоєння територій, але аж ніяк не розвитком рекреації самої по собі;

• рекреаційна діяльність ніколи не домінує над іншими народногосподарськими спеціалізаціями регіону, а тільки поєднується з ними. За багатьма показниками рекреаційна спеціалізація не є домінуючою навіть у своєму власному районі, та її виділення обґрунтовано тільки з точки зору цілісного простору СКС: у таких районах вона більш розвинена, ніж у всіх інших;

• найбільш активно освоєння територій рекреаційних районів протікає в тому випадку, якщо це внутрішні буферні зони СКС. Поєднання певних рекреаційних ресурсів і функцій внутрішньої буферної зони в багатьох випадках веде до інтенсивного розвитку рекреації. Сенс не тільки і не стільки в самій рекреації, скільки в освоєнні внутрішніх буферних зон: для всіх СКС вони мають стратегічне значення;

• населення внутрішньої буферної зони, освоюваної як рекреаційний району, як правило, дуже стабільно. Воно не схильне до міграції в інші райони; воно не схильне навіть до переміщень по своїй невеликій території. Якщо населення зовнішньої буферної зони може в масовому порядку переміщатися в інші, часто віддалені соціокультурні простору, то внутрішня буферна зона. Зовсім не сприяє такого роду переміщенням.

Одна з причин стабільності населення пов'язана з тим, що, як правило, економічна діяльність в таких регіонах дає невеликі доходи і населення їх цілком відверто бідно. Але це дуже приватна причина. Загальна фундаментальна причина пов'язана з необхідністю СКС мати постійне і досить численне населення у своїй внутрішній буферній зоні;

внутрішні буферні зони, що освоюються в рекреаційних цілях, активно відвідуються людьми з хоумленда домінуючою СКС. Райони з рекреаційною спеціалізацією обслуговують весь простір СКС і приймають рекреантів з інших районів. Це галузі спеціалізації, орієнтовані на населення всієї СКС. Рекреанти з хоумленда СКС, яка освоювала рекреаційний район і внутрішню буферну зону, формують левову частку клієнтів цих районів. Це характерно для всіх СКС і в усі часи; населення рекреаційного району парадоксальним чином не схильне до використання рекреаційних ресурсів власної території за їх прямим призначенням. Рекреаційна спеціалізація району в деякому сенсі екстериторіальних: вона мало використовується місцевим населенням і не цілком орієнтована на нього. Місцеве населення - лише умова реалізації рекреаційної функції даного району. У своєму власному районі воно в масовому порядку не відпочиває. Це пов'язано з тим, що рекреаційні ресурси є, перш за все, контраст; освоєння району в рекреаційних цілях - справа історичне. Воно ніколи не формує стабільною і самодостатньою спеціалізації району. Після спалаху активності, пов'язаної з освоєнням території в рекреаційних цілях, може наступити різке зниження інтересу до даного регіону. Він перестає бути привабливим для рекреантів домінуючою СКС. Це характерна особливість освоєння в рекреаційних цілях внутрішніх буферних територій усіх СКС;

спеціалізація на рекреації не дає можливості зробити район процвітаючим навіть в його кращі роки. Нам не відомі приклади стабільного і процвітаючого стану рекреаційних районів ні в одній з СКС. Це, як правило, дуже вразливі з економічної точки зору райони, в яких проживає дуже бідне населення. Є окремі приклади невпевненого благополуччя, але вони надзвичайно короткочасні; у разі поділу єдиного державного простору СКС на різні держави, рекреаційні райони важко страждають в першу чергу. У всьому просторі СКС вони є найбільш уразливими. Ця районна спеціалізація вкрай чутлива до геополітичного фактору; - криза спеціалізованого рекреаційного району настає під час і після досягнення певного рівня освоєності його території. Висока освоєність району вбиває в ньому рекреацію. Ця особливість виявляється і без геополітичних ускладнень, але в поєднанні з ними може швидко породити реально депресивну ситуацію в регіоні. Рекреація не сприяє нескінченному вдосконалення освоєності регіону - її потенціал досить обмежений. Досягнення певного рівня і типу освоєності стає причиною різкого зниження інтересу до даного регіону, після чого він перестає бути привабливим для своєї СКС як рекреаційний район. Створена - почасти завдяки рекреаційної спеціалізації - поліфункціональність району може занапастити в ньому рекреацію.

Ці риси в тій чи іншій мірі характерні для всіх районів з рекреаційною спеціалізацією. Отже, рекреація дуже важливий процес, пов'язаний з соціокультурним освоєнням територій і має безліч просторових проявів.

Просторово-часова модель районообразованія та формування рекреаційної спеціалізації регіону

Зазначені вище особливості рекреаційного районообразованія представимо в загальній просторово-часової моделі. Тут важливі такі уточнення і допущення:

Перше. Наведена модель є абстракцією. У реальному історичному розвитку територій присутня маса нюансів, пов'язаних тільки з конкретними територіями. Але за нескінченною конкретикою стоять загальні закономірності освоєння територій.

Друге. В якості порівняльного прикладу взято дві гіпотетичні культури А і Б. Допускається, що вони реалізують дещо різні моделі освоєння території. Це не співвідношення більш і менш розвинених культур - це саме різні моделі освоєння. У реальному процесі соціокультурного освоєння знаходить місце справжнє розмаїття типів освоєння. Складно зрозуміти, чим воно визначається, але описати його можна досить суворо.

Під культурою А ми маємо на увазі, перш за все, Західну Європу, з її чудово розвиненою і динамічною туристичною сферою. Тут має місце рівномірний освоєння території, дуже висока щільність населення, абсолютне домінування міського населення над сільським. Важливо й наявність багатьох держав на досить обмеженій території. Все це стимулює розвиток іноземного туризму і просторову активність рекреаційної діяльності на рівні не тільки річного, але й квартального, і далі тижневого циклів.

Під культурою Б ми маємо на увазі китайську СКС. Для неї характерно нерівномірне розподілення населення по території - вкрай висока його щільність в окремих регіонах і майже повна відсутність - в інших. Західні простори Китаю мають реально екстремальними (аридних) природними умовами і тому слабко заселені. Величезні площі займають високогірні плато Тибету. Усе це задає суворо певний стандарт рекреаційної активності. Украй важливо і те, що у відповідності зі своїми соціокультурними стандартами китайці категорично не орієнтовані на вихід за межі свого хоумленда. Китай - Піднебесна, і виїзд за його межі, навіть на короткий термін, в усі часи був, мало не трагедією для населення. Цей давній менталітет вкрай стійкий і зберігається понині.

Відмінність становлять лише деякі периферійні китайські держави, які довгий час залишалися західними колоніями: Гонконг, Сінгапур, Тайвань. У них досить розвинений активний іноземний туризм (примітно, що досить часто це бізнес-туризм: відвідування торгово-промислових виставок-ярмарків, що проводяться в регіоні, візити підприємців з діловими цілями). Причини цього пов'язані з тим, що з другої половини XIX ст. ці держави стали по суті каналами китайської експансії по всьому світу. Експансія продовжується до цих пір і орієнтована, насамперед, на Південно-Східну Азію, Австралію і Північну Америку.

Західна Європа і Китай цікаві як приклад порівняння зважаючи мало не діаметральної протилежності шляхів і рівнів розвитку в них туризму та рекреаційної діяльності. Третє. Особливий акцент ми робимо на формуванні рекреаційної спеціалізації певних регіонів і розвитку рекреації у зв'язку зі спрямованістю цієї роботи. У цілому ж рекреаційна спеціалізація - лише мала складова частина цілісного процесу освоєння території. Вона, як правило, грає другорядну роль у цьому процесі.

Четверте. Формування систем розселення в культурах А і Б йде шляхом формування «крісталлеровскіх» гексагональних структур.

Модель 1. Має місце початкове освоєння території за стандартами двох культур. Кожна обмежена в знанні того, що розташоване і відбувається за межами її контролю. Існує певна прикордонна територія, а далі простягається терра інкогніто - земля невідомості. Рекреаційна діяльність на даному рівні представлена тижневим і квартальними циклами. Вони мають місце в культурах А і Б. Принципової різниці між ними не існує.

Модель 2. В обох культурах починається процес розширення простору контролю та освоєння нових територій. У культурі А він протікає більш інтенсивно. Це може бути викликано різними чинниками, наприклад особливостями культури, чисельністю населення, природними умовами та безліччю інших причин. Рекреаційна діяльність на даному рівні також представлена тижневим і квартальними циклами.

Модель 3. Культура А формує осередки стабільного освоєння за межами свого традиційного простору. Підсумком цього процесу стає те, що тижневі та квартальні цикли рекреації реалізуються тепер уже на більшій території. Крім того, на даному рівні освоєності території в культурі А можуть виникати початкові форми туризму. Вони пов'язані з переміщеннями між традиційним і новими районами проживання народу даної культури. Зважаючи на слабку освоєності території, туризм залишається явищем, безсумнівно, елітарним.

Традиційні для піонерного освоєння подорожі зберігаються в культурі А. На відміну від минулого етапу освоєння, вони переміщаються в нові фізико-географічні райони. При цьому нові райони можуть різко відрізнятися в природному відношенні від традиційних місць проживання народу даної культури.

Культура Б має тип і рівень освоєності, при яких триває лише піонерні освоєння звичної природного середовища і не формуються постійні вогнища освоєння нових територій. У таких умовах як і раніше, мають місце тільки тижневий і квартальний цикли рекреації.

Освоєна територія культури А

Модель 4. У культурі А має місце інтенсивне освоєння території. Визначилися кордони її хоумленда: вони збігаються з межами однотипної природного середовища. Рекреація має тижневий, квартальний і річний цикли. Річний цикл представлений в піонерної стадії. Рекреаційне освоєння поширюється на території, які складно освоювати в іншому плані. Вони перестали бути піонерними територіями: це вже не «терра інкогннта», але вони ще не освоєні в культурі А, хоча перестали бути чимось відчуженим. Слабка освоєність деяких районів може пояснюватися різними причинами. Найбільш серйозна причина пов'язана з тим, що це периферійні райони з іншими природними умовами, що визначають істотно інші господарські спеціалізації.

У культурі Б формуються райони стабільного освоєння за межами традиційного хоумленда. Рекреаційна діяльність представлена тижневим і квартальними циклами. Мають місце подорожі; можливий елітарний туризм.

Модель 5. У культурі А досягнутий високий ступінь освоєності простору. Має місце рівномірний освоєння хоумленда. Рекреаційна діяльність представлена наступними циклами: тижневий в межах свого місця проживання; квартальний (за рахунок високого ступеня освоєності території радіус квартального циклу рекреації може бути досить великим); річний цикл. Останній може проявлятися у вигляді внутрішнього туризму по периферії хоумленда і у вигляді іноземного туризму. Це два природних його прояви. Річний цикл рекреації не має сенсу в рамках освоєного простору. Рекреація в староосвоенной хоумленд представлена тижневим і квартальними циклами.

Для культури Б характерно освоєння своєї території у вигляді слабко пов'язаних один з одним стабільних осередків розселення. Причини такого типу освоєння можуть визначатися нечисленністю населення культури Б, екстремальними (аридних) природними умовами хоумленда і масою інших факторів. Рекреаційна діяльність представлена тижневим і квартальними циклами. Річний цикл носить просторово пасивний характер. Це може бути, наприклад, святкування Нового року, який в Китаї триває до двох тижнів, або аналог мусульманського рамадану, що припадає на самий жаркий час року, коли все робиться «навпаки», але в межах місця постійного проживання (вдень сплять, вночі їдять) . Може мати місце елітарний туризм, наприклад релігійний. Як і раніше триває піонерні освоєння хоумленда.

Модель 6. Для культури А характерна висока ступінь освоєності і пов'язана з нею висока просторова рекреаційна активність. Настає «епоха вільного часу і процвітання» - прояви строго певного етапу освоєння території.

Характерно наступне: чіткий тижневий цикл (завдяки освоєності території радіус тижневого циклу може бути досить великим); чіткий квартальний цикл (стає вельми віддаленою з просторової точки зору; відбувається зближення території, «замикання» різних регіонів у єдине ціле, і робиться це багато в чому завдяки туристичної активності квартального циклу); чіткий річний цикл рекреаційної активності.

На даному рівні освоєності території в культурі А мають місце тривалі відпустки для населення, з чітко визначеними умовами. Річний цикл починає асоціюватися з іноземним туризмом. У межах свого простору немає особливого інтересу реалізовувати річний рекреаційний цикл: це робиться в рамках квартального циклу з його великими переміщеннями. Іноземного туризму культури А в просторі культури Б може сприяти і різна цінність грошей, вартість всього комплексу рекреаційних послуг. Так, іноземний туризм може стати і формою економії коштів.

Багато в чому завдяки туризму йде активне формування прикордонних буферних територій як рекреаційних. Рекреація стає важливою і активною формою їх освоєння. Одночасно починається переміщення частини населення за межі хоумленда в нові райони. Піонерний туризм зникає.

У культурі Б триває досить ізольоване існування стабільних осередків освоєння. Тижневий і квартальний цикли залишаються колишніми. Річний цикл представлений просторово пасивними формами. Як і раніше, має місце елітарний туризм, наприклад релігійний. У відношенні рекреаційної діяльності принципових змін не відбувається, і всі новації пов'язані тільки з освоєнням нових районів.

Модель 7. Це гіпотетично граничний рівень освоєння території в культурах А і Б. У обох культурах він виражається в істотно різних формах освоєння, але це не вища і нижча форми - це різні культури і стандарти освоєння. Проведемо порівняльний аналіз рекреаційної активності.

Отже, культури А і Б мають різні стандарти рекреаційної діяльності та освоєння своїх просторів. Змішання стандартів не відбувається. Ці стандарти не мають прямого зв'язку з матеріальним рівнем і іншими чинниками. Вони визначаються, в основному, внутрішньою логікою освоєння територій даних культур.

Викладена вище інтерпретація районообразованія пояснює реальні особливості процесів освоєння територій, з якими пов'язано чимало дивного. Наприклад, таких: у територію вкладаються величезні кошти, створюється потужна спеціалізована інфраструктура і в (історично) незабаром, після досягнення певного рівня освоєності, створену інфраструктуру відмовляються використовувати. Зазвичай такі феномени пояснюються конкретними причинами, як правило, зовнішніми катастрофічними чинниками. Проте вся справа в триваючому процесі формування цілісного простору СКС.

Розуміння особливостей рекреаційного районообразованія і, отже, районування в рекреаційній географії ґрунтується на зведенні цього процесу до більш загального рівня. Районообразованіе саме рекреаційних районів - тільки окремий випадок загального процесу освоєння простору СКС. Ігнорування його тягне і нерозуміння процесу рекреаційного районообразованія. Описана методологічна установка в інтерпретації рекреаційного районообразованія в рівній мірі застосовна і до економічного районообразованію, яке, хоч і носить більш загальний характер, також є приватним проявом процесу соціокультурної переробки простору СКС.

Районування - процедура, пов'язана з вивченням процесу районообразованія. Районування базується (або, принаймні, бажано, щоб базувалося) на строгій теорії та методології. Рекреаційне районування - вид приватного, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію), який може бути адекватно описаний на загальній теоретичній основі. Освоєння окремих територій під цілі рекреації - скромна частина загального процесу формування простору СКС.

Основою коректного розуміння процесів рекреаційного районообразованія та районування служить відповідне адекватний опис процесів соціокультурного освоєння територій.

Процедуру районування не можна розглядати ізольовано, оскільки воно не є результатом виключно інтелектуальних зусиль фахівців - це відображення реальності. На першому місці, безумовно, перебуває процес, що протікає в реальному просторі. Він генерує самі райони, а потім задає стандарти їх вичленування.

Процедура районування - тільки роздуми з приводу районів у відповідності зі строго заданими критеріями, Зміни в районообразованіі тягнуть природні і відповідні зміни в галузі наукового районування, в тому числі стимулюють розвиток районування як наукової процедури: об'єкт непостійний, і в ньому відбуваються не тільки кількісні, але і якісні зміни.

Рекреаційне районування є важливою науковою і практичною процедурою. Це ефективний і абсолютно необхідний науковий метод, що дозволяє багато чого зрозуміти в географії рекреаційної діяльності та рекреаційної сфери обслуговування. У СРСР рекреаційне районування дозволяло найбільш ефективно розподіляти інвестиції у створення ТРС. Воно було дуже корисно для практики, а користувалися ним, в основному, великі державні організації.

В умовах нових реалій країн СНД рекреаційне районування істотно змінюється і стає інструментом не тільки великих, а й середніх і навіть дрібних управлінських рішень: на підставі рекреаційного районування та знання тенденцій рекреаційного ринку можна ефективно планувати та здійснювати інвестиції на рівні окремих туристичних компаній і банків.

2. Рекреаційний потенціал і особливості рекреації в Латинській Америці

У даний регіон входять країни континентальної Америки, розташовані на південь від США, а також Багамські і Бермудські острови. За рівнем розвитку туризму, провідні позиції належать островах Карибського басейну, країни ж Південної Америки займають досить скромні позиції.

Низька частка району у світовому туризмі пояснюється низкою причин, у тому числі:

1. віддаленістю регіону від Європи;

2. слабким розвитком транспортних засобів і рівнем комунікацій;

3. відсутністю у ряді країн Латинської Америки туристської інфраструктури, відповідної сучасним міжнародним стандартам;

4. важким економічним становищем більшості країн регіону, низьким рівнем життя основної маси населення;

5. відсутністю в більшості країнах Латинської Америки політичної стабільності.

Основний вид транспорту, який використовують туристи для перебування в цей регіон, - авіація. За ним слідує автотранспорт. Морський флот використовується в основному для круїзних подорожей в басейні Карибського моря, а залізничний транспорт практично не використовується.

З огляду на розташування регіону у двох півкулях і в різних політичних поясах явища сезонності туризму тут виражені складніше, ніж у Європі, Північній Америці, Азії, Австралії.

У більшості країн Латинської Америки основними гостями є туристи з сусідніх латиноамериканських країн. За кількістю туристів, що виїжджають в інші стани регіону, провідні позиції займає Бразилія, Чилі, Аргентина, Мексика. Близько 25% туристів перебувають у регіон з Північної Америки. З європейських країн основними турообразующімі країнами для регіону є Німеччина, Іспанія, Англія, Франція.

Подорожі латиноамериканців за межі регіону, а тим більше континенту мають незначний характер. У Європі вони відвідують головним чином Іспанію та Італію. Туристські потоки з Латинської Америки до Азії, Африки, Австралії і Океанії досить невеликі.

За свою історію регіон мав такі назви: Ібероамеріка, Індоамеріка і Іспанська Америка назва Латинська Америка, яке закріпилося в 30 роки 20 століття, пов'язано запнута з тим, що більшість жителів мешканців регіону розмовляють іспанською , або португальською мовами промовами, а також з тим, що романські країни Європи помітно вплинули на формування його культури.

Латинська Америка має сприятливі природні і культурно-історичні умови для розвитку туризму і відпочинку. Серед видатних природних пам'яток - водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні | рідкісні | експонати епох майя та інків.

Центром туризму є район Карибського моря, який | який | щорічно відвідують до 20 млн. чол | особистостей |. Їх залучають клімат, завжди тепле море, прекрасні | чудові | пляжі, мальовничі пейзажі, умови для підводного полювання та рибної ловлі, а також пам'ятки | пам'ятки | історії та культури. Розвинений тут | тут | гральний та розважальний бізнес. Головні | головні | центри туризму: Ямайка, Пуерто-Ріко, Барбадос, Багамські острови, Тринідад і Тобаго, Аруд і т.д.

У списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 107 об'єктів:

рекреаційний районування латинський америка

Країни Латинської Америки

Тепер розглянемо, чим можуть залучати туристів деякі окремі країни Латинської Америки.

Бразилія - «тропічний гігант», «континент в континенті». Туристів вражає дивовижне розмаїття природи: протяжна Амазонка і величезні водоспади, буйні тропічні ліси і рівнинні пейзажі, що нагадують пустелі й океанські узбережжя. Щорічно Бразилію відвідує близько 1 млн. туристів. На південно-сході країни розташований головний туристичний місто країни - Ріо-де-Жанейро. Поєднання південних квітів, зелені гір і синяви моря і неба, велика кількість сонця круглий рік, надзвичайна краса затоки Гуанабара з численними островами і багатокілометровими комфортабельними пляжами Копакабана, Іпанема, Леблон - все це створює у туристів відчуття нереальності. З настанням ночі жвава життя в місті не припиняється. Ріо-де-Жанейро пропонує своїм гостям численні бари, ресторани, дискотеки. Особливо слід сказати про знаменитого бразильському карнавалі. Кожен рік, в самий розпал літа в Ріо настає свято, рівного якому немає ніде у світі - в Ріо проходить карнавал. Популярність цього заходу дуже велика, і на час його проведення в Ріо з'їжджається безліч остюків з усього світу.

Куба - найбільший острів Карибського моря, крім рекреаційних багатств, які характерні для всього регіону, має у своєму розпорядженні заповідниками флори і фауни, історичними пам'ятками та самобутньою культурою народу. Як би самою природою та історією ця країна призначена для того, щоб однією з найважливіших зон світового туризму. На Кубі знаходиться найбільший в Америці зоопарк з представниками тропічної фауни, а на березі затоки Кубанакан знаходиться один з найбільших акваріумів у світі, в якому широко представлена морська тропічна фауна. У місті Сантьяго-де-Куба, в даний час є єдиний в світі музей піратства. Також тут розташований Палац Дієго Веласкеса, першого конкістадора Куби, а також Музей колоніального мистецтва. Тут виробляють відомі на весь світ сигари і ром. На схід від Гавани побудований «дитячий місто» в якому можуть відпочивати близько 21 тис. дітей одночасно. Одним з найкрасивіших місць країни є острів Хувентуд, широко відомий за романом Стівенсона «Острів скарбів». На острові є історичний музей будинок, і звичайно ж неповторна і незабутня природа. Показують гостям і колишню в'язницю, в якій знаходився Фідель Кастро і інші революціонери. Завдяки своїм природним особливостям Куба - це ідеальне місце для екологічного туризму.

Мексика - найбагатша унікальними історичними пам'ятниками: величезні піраміди в районі Тіутікана, «храм Сонця» в м. Паленке, 168 тонний моноліт у Коатлінчане, Палац Ягуарів, Дворі містичної птиці та багато інших пам'яток ацтеків та майя. Музей антропології, сучасного мистецтва. Південь Мексики - це колиска майя, одна з найбільших і загадкових культур людства. Дуже важливо, що світ майя окончетельно не зник, і сьогоднішні його спадкоємці підтримують живий дух своєї культури. Індіанці, що проживають в місті Сан Крістобаль, зберегли свій традиційний спосіб життя, тому туристи можуть на власні очі стикнутися з їх унікальною культурою. Про особливу природу Мексики варто сказати окремо, тому що вона має 58 національних парків і заповідників біосфери. Просто обов'язково потрібно відвідати острів Ютакан - це справжнє диво природи. Тропічні ліси підступають впритул до Карибського моря, тут знаходиться другий за величиною кораловий риф (рай для дайверів).

Еквадор. Його столиця Кіто і Галапагоські острови оголошені ЮНЕСКО культурним і природним надбанням людства. Еквадор знаходиться «посередині світу», на околиці столиці коштує Монумент екваторіальній лінії, побудований на місці перетину нульової паралелі. Чудові пейзажі Анд, ліси Амазонки, озера в околицях Отавало, в поєднанні з численними етнічними групами, що населяють джунглі, багато з яких зберегли свою первісну культуру і традиції приваблюють багатьох зарубіжних туристів.

Незважаючи на деякі сприятливі умови, туристична сфера в Латинській Америці, розвинена недостатньо, що зумовлено її віддаленістю від інших регіонів світу, дуже спекотним кліматом, слабо розвиненою туристичною інфраструктурою в багатьох регіонах (крім Карибського басейну).

Список літератури

1. Мироненко Н.С., Твердохлєбов І.Т. «Рекреаційна географія»

2. Ніколаєнко Д.В. «Рекреаційна географія».

3. Преображенський В.С. «Теорія рекреологіі та рекреаційної географії»

4. Романова А.А. «Географія туризму». «Радянський спорт» Москва 2002 г.

5. Лук'янова А.Г. «Рекреаційні комплекси» «Вища школа» 2004 р.

6. Ніколаєнко Д.В. «Рекреаційна географія» «Владос» 2001 р. Москва

7. Безуглий В.В. «Регіональна економічна та соціальна Географія світу»

Размещено на Allbest.ru