Лозівський район

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Географія

Населення

Історія

Джерело

Вступ

Лозівський район було офіційно утворено 7 березня 1923 року, коли постановою Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету про адміністративний поділ Катеринославщини встановили Павлоградську округу з центром у місті Павлограді у складі Лозівського району з центром у м. Лозовій. За цією постановою Лозівський район мав чотири волості: Орільську, Катеринівську, Різдвянську і Новоіванівську.

У середині XІX сторіччя на території Лозівського району було близько 60 населених пунктів. Особливо бурхливе зростання населених пунктів і кількості жителів почалося після будівництва залізниці, яка перетнула землі района. Залізниця на Ростов пройшла по землях генерала Панютина, через що новостворена станція отримала його ім'я.

У документах 1869 року ця станція вже значиться як Лозова-Азовська, адже найближчим населеним пунктом до станції було село Лозова (зараз це село Катеринівка). Друга лінія залізниці, яка йшла до Севастополя перетнула першу колію саме в тому місці, на якому пізніше побудували місто Лозова. Станція тут почала діяти в 1872 році.

У 1902 році була збудована залізниця від Лозової до Полтави. Західні райони губернії отримали прямий залізничний зв'язок з Донбасом, а Лозова стала залізничним вузлом.

Лозівський район цікавий своєю історією. На його території знаходиться 301 пам'ятка археології та 46 пам'яток історії, до яких належать братські могили, пам'ятні знаки і бюсти видатних діячів країни.

У липні 1926 року Лозівський район передано до складу Харківського округу, з 1929 року -- до складу Харківської області. У сучасних межах район існує з 1987 року. Адміністративний центр -- місто Лозова, яке знаходиться на відстані 148 км від міста Харкова.

Географія

Лозівський район розташований у степовій зоні на півдні Харківської області. Район межує з Первомайським, Сахновщинським, Балаклійським, Барвінківським, Близнюківським районами Харківської області та Юріївським районом Дніпропетровської області.

Лозівщина є одним із районів західного Донбасу, де знаходяться поклади кам'яного вугілля. Дані геологорозвідки свідчать про те, що тип вугільних пластів та якість палива така, як на Донбасі. Поклади товщиною від 60 см до 2,5м розміщені на глибині 500- 1000 м на півдні і південному заході району. У східній та південно -- східній частині району знаходяться поклади бурого вугілля. Найбільш розповсюджені будівельні матеріали осадового походження: піску, глини, вапняку. На північному сході Лозівщини, в районі села Миронівка, знайдено горючий газ.

Територія району насичена залізничними та автомобільними дорогами, трубопроводами. Протяжність доріг із твердим покриттям складає 476 км. Загальна протяжність газопроводів становить 411,18 км. У районі газифіковано 44 населених пункти ( 52,4 % загальної кількості).

Через Лозівський район проходить канал «Дніпро-Донбас». Тут знаходиться три водосховища (Краснопавлівське, Орільське, Бритай) із загальною площею водного дзеркала 5850 гектарів, десятки ставків і шість малих річок, найбільша з яких річка Орілька (57,7 км).

На території району розташовано 7 природно-заповідних територій, з яких 2 ентомологічних заказники, 4 ботанічних заказники місцевого значення. Окрасою району є зоологічний заказник місцевого значення у селищі Кінному.

Територія району -- 1 403,5 кв.км. (4,5% території Харківської області).

Населення

У Лозівському районі проживає 30771 особа.

З них:

-- сільського населення -- 19567 чол.;

-- міського населення -- 11209 чол.;

Нині Лозівський район має такий адміністративно -- територіальний поділ: 2 селищні ради: Краснопавлівська й Орільська та 19 сільських рад, яким підпорядковано 84 населених пункти: 2 селища міського типу, 6 селищ, 76 сіл.

Провідною галуззю економіки Лозівщини є сільське господарство. Близько 80% сільськогосподарського виробництва припадає на рослинництво, а 20% -- на тваринництво.

Площа сільськогосподарських угідь (по всіх товаровиробниках, включаючи підсобні господарства) складає 120,9 тис. га, або 5,0 % угідь області, з яких:

ріллі -- 102,6 тис.га;

пасовища -- 12,4 тис. га;

багаторічні насадження та сіножаті -- 5,9 тис.га.

Основні напрями виробництва у рослинництві -- вирощування зернових і технічних культур. У тваринництві -- вирощування великої рогатої худоби м'ясо-молочного напряму й свинарство. Набуває розвитку галузь вівчарства та птахівництва. В ПОСП «Агросвіт» закладено 22,8 га інтенсивного яблуневого саду на крапельному зрошенні.

У результаті реформування аграрного сектора в Лозівському районі створено 14 приватно-орендних сільськогосподарських підприємства, 1 відкрите акціонерне товариство, 10 товариств з обмеженою відповідальністю, 3 державних підприємства, 28 фермерських господарств.

До промислових підприємств району належать: ЗАТ «Краснопавлівський молокозавод», ТОВ «Славія».

В різних галузях народного господарства здійснюють діяльність 57 підприємств малого бізнесу та 811 підприємців.

Транспортна інфраструктура забезпечує потреби населення та народного господарства району у вантажних і пасажирських перевезеннях. Автобусним сполученням охоплено 78 населених пунктів району. Населення району користується послугами 8 міжміських та 2 міжобласних маршрутів.

Торговельне обслуговування населення району здійснюють 109 стаціонарних магазинів, 30 торговельних кіосків та 17 об'єктів ресторанного господарства.

У районі функціонує 26 загальноосвітніх навчальних закладі: з них 2 ліцеї, 13 НВК та 11 ЗОШ , загальну середню освіту в яких отримують 2605 учнів, 75 вихованців відвідують вечірню (заочну) школу. В районі фінкціонує дитячо-спортивна школа

100% загальноосвітніх закладів району оснащені сучасними комп'ютерними класами.

Дошкільною освітою, яку здійснюють 4 дошкільні навчальні заклади та 13 навчально-виховних комплексів, охоплено 563 дитини.

У районі працює 34 клубних, 34 бібліотечних заклади, Краснопавлівська дитяча музична школа та Краснопавлівський краєзнавчий музей.

У роботі 210 гуртків художньої самодіяльності бере участь близько 1500 осіб. Самодіяльні артисти району -- неодноразові учасники і переможці міжнародних, всеукраїнських та обласних оглядів-конкурсів художньої самодіяльності.

Охорона здоров'я Лозівщини представлена розгалуженою мережею лікувально-профілактичних закладів: працює комунальний заклад охорони здоров'я «Лозівська ЦРЛ», Краснопавлівське поліклінічне відділення, 10 амбулаторій сімейної медицини та 22 ФАПа.

У районі діє територіальний центр з обслуговування одиноких і непрацездатних громадян із 3-ма відділеннями соціальної допомоги, які обслуговують 770 одиноких громадян і інвалідів.

Громадсько -- інформаційний часопис життя району здійснює міськрайонна газета » Голос Лозівщини». Також висвітлює життя району, діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування Лозівська радіокомпанія.

Новітня історія місцевого самоврядування в нашій країні ще дуже молода. У жовтні 2010 року відбулися вибори місцевих рад VІ скликання. Якщо говорити мовою цифр і фактів то до 22 місцевих рад району обрано всього 370 депутатів, із них до:

-- районної ради -- 42;

-- селищних рад -- 60;

-- сільських рад -- 268 депутатів.

Від загального складу рад у районній раді жінки становлять 21 відсоток, 58 відсотків -- у селищних радах і 63 відсотки -- у сільських радах.

Щодо депутатського корпусу районної ради VI скликання, то:

- у складі депутатського корпусу працюють 19 депутатів попереднього скликання;

-- із 42 депутатів -- 12 жінок;

На сьогодні у раді зареєстровано 5 депутатських фракцій до складу яких входять усі 42 депутати районної ради, а саме:

-- Партії Регіонів у складі 24 чоловік, координатор Кобифа Віктор Герасимович;

-- ВО «Батьківщина» у складі 6 чоловік, координатор Чернець Андрій Ярославович;

-- «Сильна Україна» у складі 7 депутатів, координатор Рукавицина Любов Олександрівна;

-- Компартії України у складі 3 депутатів, координатор Темнохуд Тетяна Василівна;

-- Соціалістичної Партії України у складі 2 депутатів, координатор Черних Валентина Вікторівна.

Сьогодні Лозівщина як частка незалежної України знаходиться у творчому пошуку, постійно розвивається й робить посильний внесок у розбудову рідної держави, підтримуючи курс її реформ, дбаючи про добробут кожної людини.

лозівський район територіальний виробництво

Історія

На півдні Харківщини (Лозівський район) хлібороб села Катеринівки (на жаль ім'я його не збереглося) разом зі своїми синами створив невеличкий віділ (6 - 8 козаків), котрий боровся проти червоних спільно із загоном села Мечебилове.

Наприкінці 1921 року на Куп'янщиі діяв Кабанський (за назвою села) повстанський загін.

Існували на Харківщині й добре організовані підпільні організації. Згадаємо лише деякі. Одна з них виникла на Валківщині, що тільки-но палала козацьким повстанням.

Її зорганізували колишні старшини Армії УНР Бабюк і Захарчук, які працювали виховниками у дитячих будинках. Згуртувавши навколо себе місцевих патріотів, створили нелегальну організацію, встановили контакт із Харківським губернським повстанським комітетом полковника Котелевця. В листопаді 1921 року відбувся загальний збір повстанського комітету та валківської організації, де було визначено напрямки діяльності. Також встановлено контакти із козацькими загонами отаманів Демченка, Юрченка та Лобидовського. Проте організація зазнала тяжких втрат. 1922 року партизанів засуджено.

Українське підпілля на Куп'янщині започаткував В. Кияшко. Навчаючись у Ростові, він вступив до Кубанської повстанської організації. Від неї отримав завдання підняти на боротьбу проти окупанта своїх земляків. Використовуючи підроблені бланки совєтських установ, офіційно зареєстрував т. зв. "гідротехнічну станцію" в Куп'янську та "трудовий загін" при ній. Останній фактично був легалізованим повстанським відділом, на який В. Кияшко навіть отримував від совєтів різне спорядження.

Окрім цього активно розбудовувалося підпіллля (до нього належали вчителі, службовці, селяни), кияшківці встановили контакти із гайдамаками отаманів Клодія (Колодія), Прими, Данченка, братів Гайворонських (чи Грайворонських), Сироватського та інших. У липні 1921 року усі повстанці Куп'янщини об'єдналися. Отаманом обрали полковника Армії УНР Журбу-"Павлюка" й визначили напрямки подальшої діяльності.

Проти українських месників були задіяні чекісти та підрозділи Красної армії. Кияшка арештували 7 вересня 1921 року, але гайдамацькі загони продовжували боротьбу. Багато героїв гинуло у боях, зокрема отаман Данченко та один із братів Гайворонських. Дехто (зокрема отамани Погорілов, Колодій і Гайворонський) після довгих поневірянь здалися більшовикам у 1922 році.

Трохи інакше склалася доля колишнього махновця Сироватського. Більш відомий на Донеччині, цей отаман припинив боротьбу восени 1921 року й отримав амністію. Але вже наступного року гайдамака знову взявся за шаблю і закликав до зброї інших .

До осені 1921 року козацько-селянський рух зазнав великих втрат, а тому 22 жовтня того ж року совєти скасували військовий стан у Харківській губернії. Проте боротьба тривала. На півдні області (район Сахновщини) партизани-гайдамаки діяли до 1923 року [3, с.823]. Окремі виступи проти окупантів продовжувалися й пізніше, сягнувши апогея під час "колективізації". Проте шансів на перемогу хлібороби вже не мали. Нещадні репресії влади, оманливий вплив НЕПу та розпалювана комуністами ворожнеча всередині самого села робили свою справу. Потужне, організоване козацтво Харківщини на початку 1920-х років зазнало поразки, історія його боротби замовчана, оббріхана. Дещо збереглося у народній пам'яті, хоча тут правдиві події перемішані з легендами (як-от оповіді про "скарби Махна"). Проте маємо надію, що харківська сторінка нашої історії "оновиться" і засяє досі прихованими фарбами.

Джерело

1. Сіваченко Є. Спалахи гніву народного: з історії селянського повстанського руху на Харківщині (1920). // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Т. 5. - Харків: Око, 1995. - С. 17 - 28.

2. Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР (1917 - 1925 гг.). - Москва: Политиздат, 1975. - 703 с.

3. Оппоков В. Лев Задов: смерть от бескорыстия (повесть о махновце-чекисте): Документально-художественная повесть. - Петрозаводск: Руди-Барс, 1994. - 288 с.

4. Очерки истории Харьковской областной партийной оганизации. - Х.: Прапор, 1980. - 528 с.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3204, оп. 2, спр. 11. - Надав Павло Стегній.

6. Спогади Гонтаренка Василя Микитовича, 1906 р. н., уродженця с. Катеринівка (нинішнього Лозівського району Харківської області). - Надав Володимир Лиценко.

Размещено на Allbest.ur