Українські Карпати та Кримські гори

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ ТА КРИМСЬКІ ГОРИ

Споконвічно людей приваблювали гори - особливо екзотичний гуцульський регіон, його неповторна краса і розмаїття художніх творів. У горах, здається, відступають усі проблеми, з вами залишаються тільки простір і висота, вершини оповиті таємничими давніми легендами і переказами.

Милуватися горами приємно, але у сто разів важливіше знати їхню історію, їхні особливості і примхливий характер.

Саме це я постараюся висвітлити у даній мені дослідницькій роботі. Зібрати воєдино розрізнені перлини народного багатства.

Гори України складаються із грядок Кримських гір і гірських ланцюгів Карпат. У цих місцях знаходяться сотні і тисячі визначних місць, до яких стікаються туристи як з ближнього закордону, так і з усього світу. Краса гірських хребтів вражає око, що утомився від нудного міського життя, а унікальне почуття, що виникає при сходженні на гору, незабутнє. Гори України овіяні багатьма легендами і таємницями, що робить їх ще більш привабливими.

Українські гори займають близько 5% території країни. Вони розташовані в Західній Україні - Українські Карпати, та на крайньому півдні - Кримські гори. Найвища вершина України, гора Говерла, належить до Карпатських гір; її висота 2061 м над рівнем моря. У Кримських горах найвищою є Роман-Кош - 1545 м.

За походженням гори України тектонічні, складчасто-брилові (Кримські гори) і складчасто-насувні (Українські Карпати), за морфологічними ознаками середньовисокі, із значною крутизною схилів і переважно м'якими обрисами привершинних ділянок, з глибиною розчленовування 600-1000 м.

Завдяки сприятливим природним умовам, в тому числі наявності лікувальних мінеральних вод, гори України є важливими рекреаційними регіонами.

Українські Карпати - це частина гірської системи Східних Карпат (які поділяються на Зовнішні Східні Карпати та Внутрішні Східні Карпати) на Заході України. Їхня довжина від верхів'їв Сяну до витоків Сучави становить 280 км, ширина понад 110 км. Займають територію Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Загальна площа гірської системи - понад 24 тис. км кв. Гірські хребти, розділені поздовжніми улоговинами та розмежовані глибокими поперечними долинами, простягаються, переважно, з північного заходу на південний схід.

Взагалі, що стосується терміну «Українські Карпати», то він не є географічним, скоріше політико-ідеологічним. Вперше цей термін почали активно вживати після вересня 1939 року радянські політики, публіцисти та науковці. З точки зору сучасного географічного районування так звані «Українські Карпати» є центральною частиною Східних Карпат, яка штучно виокремлена в межах сучасного державного кордону України і включає східну частину Бескидів, Горгани, Чорногору та східну частину Вигорлат-Гутинського хребта, Рахівський масив і Чивчини.

Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120-400 м біля підніжжя гір до 500-800 м у міжгірних улоговинах та 1500-2000 м вздовж основних хребтів. Найвищі вершини:

Говерла - 2061 м, найвища точка України.

Бребенескул - 2032 м.

Піп Іван Чорногорський - 2028 м.

Петрос - 2020 м.

Гутин Томнатик - 2016 м.

Ребра - 2001 м.

Які зосереджені на масиві Чорногора.

У геологічній будові Карпат переважає крейдово-палеогеновий фліш, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальтами та їхніми туфами. З корисних копалин найбільше значення мають нафта, природний газ, озокерит, сірка та мінеральні лікувальні води.

Природа Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірський яруси. До високогірного ярусу належать давньольодовиково-високополонинські флішеві гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м (масиви Чорногора, Свидівець та інші) в осьовій частині гір. Другим видом гірських ландшафтів цього ярусу є давньольодовиково-високополонинські кристалічні (Мармароський масив, Чивчини). Три види ландшафтів становлять наступний, основний за площею, середньогірний ярус. Ландшафти середньогірно-полонинські (перевищення до 1300м) представлені масивами Полонинського Бескиду (масиви Рівна, Полонина Боржава, Красна). Потужне зовнішнє пасмо - це середньогірно-скибові ландшафти (перевищення до 1000 м), найтиповіше виражені в Східних Бескидах, Покутсько-Буковинських горах. Вздовж південного краю Українських Карпат простягаються середньогірно-давньовілканічні ландшафти Вулканічних Карпат (масиви Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий). український геологія карпатський кримський

Ландшафти низькогірного ярусу простягаються двома смугами всередині гір та формують їхні крайові структури. Міжгірно-верховинські ландшафти (перевищення до 400 м) пов'язані з Головним Карпатським вододілом (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, а також Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворохтянська та Верховинська уголовини). Тут містяться основні карпатські перевали (Ужоцький перевал, Верецький перевал, Воловецький перевал та інші). До регіонального розлому, що обмежовує флішеві Карпати на півдні, приурочені низькогірно-стрімчакові ландшафти - Угольський, Свалявський та інші (перевищення до 400 м). Тут зосереджені найвідоміші крастові печери регіону. Північно-Східний край Українських Карпат становлять низькогірно-скибові ландшафти (перевищення до 400 м) у межиріччях Дністра, Стрию, Свічі, Лімніці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Сірету. Горбологірно-улоговинні ландшафти (перевищення 300 м) характерні для межиріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці.

Клімат. Характеристика основних метеорологічних елементів. Метеорологічні елементи є якісними показниками фізичного стану атмосфери. Найбільше значення для формування ландшафтів і розвитку сільського господарства мають температурні умови і режим зволоження.

Положення Карпат у південних широтах помірного поясу і особливості циркуляції атмосфери визначають загальний, досить великий запас тепла. Річний радіаційний баланс тут 35,8-44,1 ккал/см2, з близько 20-25 ккал/см9 на рік витрачається на випаровування і близько 15-20 ккал/см2 - на нагрівання повітряних мас. Тому клімат передгірних рівнин і низькогір'їв в основному помірно теплий.

Однак такий загальний термічний фон різко змінюється під впливом орографії. Із збільшенням висоти місцевості знижується температура її повітря. Ізотерми, як правило, повторюють хід ізогіпс. Так середні річні температури повітря змінюються від 7-10 градусів на рівнинах до 5 градусів в низькогір'ях, від 3 градусів в середньогір'ях до 0,6 градусах у верхньому ярусі гір.На вершинах Свидовця і Чорногори вона близька до 0 градусів.

З підняттям у гори істотно зростає тривалість періоду з негативним радіаційним балансом і від'ємними середньомісячними температурами повітря. Так, у Закарпатті холодний період триває 2,5 місяці, в Прикарпатті - 3 (грудень-лютий), у горах вище 800-1000 м - 5 місяців (листопад-березень). Найнижчі температури повітря бувають у січні: -3 в Закарпатті та -4 -5 у Прикарпатті. З підняттям угору на кожні 100 м температура знижується на 0,4 градуси. На висоті 1200 м (Турбат) середня температура січня -7,9 градуси, на Свидовці та Чорногорі -12 градусів.

Взимку в горах розподіл температури часто має інверсійний характер. У тиху морозну погоду щільні охолоджені шари повітря стікають вниз по схилах в улоговини та долини річок. Тому передгір'я (300-500 м), схили та вершини невисоких хребтів тепліші, ніж долини невеликих річок.

З березня радіаційний режим стає додатнім. Починається загальне потепління. Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 0 градусів, зміна зими весною найраніше спостерігається в Закарпатті - в третій декаді лютого, в Прикарпатті - на початку березня, а в горах весна затримується до середини березня - початку квітня. У цей період відбувається інтенсивне танення снігу, дзюркотять струмки, розмерзається ґрунт, з'являються перші весняні квіти.

Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 5 градусів, що збігається з початком вегетації більшості деревних порід і озимих культур, відбувається в різні строки: в Закарпатті - 20 березня, в Прикарпатті - 1 квітня, в горах - з середини до кінця квітня. У цей час розпускаються перші клейкі листочки. Але активний розвиток більшості культур починається лише при температурі 10 і вище градусів. Початком цього періоду активної вегетації в Закарпатті вважається середина квітня, в Прикарпатті - кінець квітня. А в горах бурхливий розвиток життя настає лише з середини травня. Випадають теплі дощі. Рівнини і схили гір покриваються ізумрудною зеленню. Цвітуть сади. Іде сівба.

Для розвитку рослинного покриву велике значення має тривалість періоду активної вегетації і сума температур за цей час. У Закарпатті рослинність активно вегетує протягом 185 днів до середини жовтня і дістає 3300-2800 градусів тепла. У Прикарпатті цей період коротший (165 днів) - до 10 жовтня з сумою температур 2800-2200 градусів. У нижньому та середньому ярусі гір період активної вегетації скорочується до 125-80 днів, а сума активних температур - до 1000 градусів. Температурний режим найвищих вершин ще менш сприятливий. Тут навіть період загальної вегетації триває не більше 90 днів і закінчується до середини жовтня. Сума активних температур не перевищує 600 градусів. Найтепліший місяць - липень. Найвищі середньомісячні температури в Закарпатті + 20, в Прикарпатті +18 +19. Цвітуть луки. На полях колоситься пшениця і жито. В поясі гір до висоти 1500 м середня температура липня знижується до 10 градусів. Ще вище максимальні температури відзначаються в серпні: +9 +8. Вертикальний термічний градієнт влітку 0,7 градусів.

У жовтні температури ще додатні. Стоїть глибока золота осінь. Повітря чисте і прозоре. Ліси починають втрачати своє барвисте вбрання. В усьому відчувається наближення холоду. В листопаді температури різко падають. У горах вони вже від'ємні. Вершини гір покриті шапками снігу. В кінці місяця зима спускається з гір на рівнину.

Опади. Важливими показниками вологозабезпеченості території можуть бути відносна вологість повітря і річна сума опадів та їх розподіл за сезонами року. В цілому за рік вологість повітря над Карпатами підвищена - близько 80%. Максимальною вологонасиченістю відзначається повітря зимового періоду - 80-89%. Влітку її значення трохи нижче - 77%. Найбільш сухим є весняне повітря, але його вологість не впадає нижче 55% у Закарпатті та 60% у Прикарпатті. Підвищена зволоженість Карпат зумовлена динамічним підняттям угору та охолодженням місцевих повітряних мас, що надійшли.

Річна кількість опадів велика. Вона коливається від 600 мм на рівнинах до 1600 мм на вершинах гір. Територіальний розподіл опадів надзвичайно строкатий. Основним фактором при цьому є висотне положення місцевості. Рівнини Прикарпаття і Закарпаття з висотами 150-250 м мають ще помірну кількість опадів - 600-700 мм. Смуга високих (300-560 м) передгір'їв зволожена більше. Річна сума опадів тут зростає до 800 мм, а в Закарпатті - до 1000мм. У горах відбувається швидке наростання опадів, особливо інтенсивно на південно-західних, навітряних, закарпатських схилах. Тут з підняттям на кожні 100 м сума опадів зростає на 124 мм. На північно-східних, підвітряних, прикарпатських схилах кожні 100 м -висоти приносять 69 мм опадів. Над зовнішніми низькогір 'ями з висотами 800-1000 м буває 800-1200 мм опадів. Середньогір'я до висоти 1500-1800 м (Полонинський хребет, Горгани, Вулканічний хребет, Свидовець, Чорногора, Рахівський масив) характеризується рясними опадами - 1000-1400 мм.

Наведені вище загальні закономірності розподілу опадів надзвичайно змінюються під впливом окремих елементів рельєфу та експозиції їх схилів. Так, улоговини передгір'їв дістають менше опадів (Станіславська - 500-600 мм), ніж навколишні височини (Дрогобицька - 800мм). На навітряних схилах річна сума опадів зростає, на підвітряних зменшується.

Річний хід опадів на всій території однотипний. Більша їхня частина (70-80%) випадає на теплу пору року, переважно у вигляді злив. Найбільш дощовими є червень, липень і серпень. Максимум опадів у Закарпатті і на південно-західному схилі спостерігаються в червні та жовтні. У Прикарпатті та на північно-східному схилі рясними дощами відзначається липень.

Рослинний і тваринний світ. У Карпатських горах зосереджено понад 15% усіх лісів України. Залісненість території тут становить близько 40%. Це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Невипадково їх часто називають ще Лісистими Карпатами. Переважають смереково-букові ліси. Велику | площу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках.

Ліси Карпатських гір розміщені великими суцільними масивами аж до верхніх субальпійських та альпійських лук. Вони відіграють важливу водозберігаючу і природоохоронну роль, багаті на лікарські рослини, ягоди і гриби.

Видовий склад лісу залежить від його розміщення у певному висотному поясі. Одні й ті самі більш теплолюбні породи дерев ростуть значно вище на південних, ніж на північних схилах гір, хоча й тут простежуються істотні відхилення, зумовлені напрямом руху повітряних мас, експозицією схилів гір тощо. У закарпатській частині Карпат до висоти 700-750 м переважають дубові ліси, на висоті 1250-1300 м -- букові, 1500-1600 м -- хвойні (ялина, ялиця, зрідка кедр). У північно-західній частині Карпат послідовність вертикальної зміни цих самих деревостанів в основному така сама, як і в більш південних регіонах, але ця зміна відбувається на 50-150 м нижче. У віддалені лісові райони Українських Карпат наприкінці XIX -- на початку XX ст. було прокладено вузькоколійні лісовозні залізниці, більшість з яких тепер не функціонує. У південно-східній частині гір деревину колись сплавляли річками до лісопильних заводів чи залізничних станцій (наприклад, по Черемошу, який має дуже швидку течію).

Тваринний світ має в основному лісовий характер. Є багато тварин, що трапляються в Українському Поліссі: білка, глухар, рябчик, свиня дика та ін. У лісах -- ведмідь бурий, рись, кіт лісовий, олень благородний, з-поміж птахів -- вальдшнеп, горохівка, волохатий сич та ін. На полонинах трапляються олянка, плиска, дрізд кам'яний, полівка снігова, білозубка та ін. У передгір'ях Карпат -- кроти, полівки, жайворонки, вівчарики, юрки, сови. З плазунів у Карпатах водяться ящірка прудка, вужі, гадюка звичайна та ін. Серед земноводних трапляються тритон альпійський, саламандри, жаби та ін. У гірських річках водиться форель, харіус та ін.

Національні природні парки Українських Карпат:

Карпатський природний національний парк - Ів.-Франківська обл.

Природний національний парк «Гуцульщина» - Ів.-Франківська обл.

Ужанський національний природний парк - Закарпатська обл.

Природний національний парк «Синевир» - Закарпатська обл.

Національний природний парк « Соколівські Бескиди» - Львівська обл.

Вижницький національний природний парк - Чернівецька обл.

Природні заповідники:

Карпатський біосферний заповідник - Закарпатська обл.

Природний заповідник «Горгани» - Ів.-Франківська обл.

Кримські гори - гірська система на півдні Кримського півострова. Простягається вздовж чорноморського узбережжя на 180 км із південного-заходу на північний-схід, від мису Айя на околицях Балаклави до мису Іллі біля Феодосії. Ширина гірської смуги до 60 км (між Сімферополем і Ялтою). Площа - близько 10 тис.кв.км (менше відсотка площі України). Переважні висоти 700-1200 м. Західна частина великої Кримсько-Кавказької гірської країни.

У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні куестові пасма з крутими південними і пологими північними схилами:

Головне, з висотами 1200-1500 м, найвища вершина - Роман-Кош (1545 м). Це ланцюг пласких безлісих масивів - яйп. Між Ялтою та Алуштою розташовані найвищі яйли. Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму.

Внутрішнє, з висотами до 550-750 м, найвища вершина - Агармиш (750 м).

Зовнішнє, з висотами 250-350 м. У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину Північно-Кримської низовини. У межах пасма розташована столиця Автономної Республіки Крим - місто Севастополь.

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон Криму, гігантська розколина у вапняковій долині річки Аузун-Узень на північних схилах Ай-Петринської яйли. Довжина понад 3 км, ширина місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м.

Дивовижні форми рельєфу масиву Демерджі виточені дією вітру в конгломератах.

Гірські масиви:

Ай-Петринська яйла

Бабуан-яйла

Ялтинська яйла

Нікітська яйла

Гурзуфська яйла

Чатирдаг-яйла

Карабі-яйла

Долгоруківська яйла

Мекензієві Гори

Для Кримських гір характерні карстові явища: численні лійки, западини, низькі гряди. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується понад 1000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць. Підземні води, розмиваючи вапняки, поступово утворювали порожнини та провалля, внаслідок чого гірські породи осідали й деформувалися, утворюючи різноманітні вигадливі геологічні форми (Долина привидів на горі Демерджі). У товщі гірських хребтів утворилися численні печери. Тут знаходиться близько 800 різних крастових колодязів, проваль, печер і шахт, у тому числі й Червона печера (Кизил-Коба) - найдовша вапнякова печера на теренах колишнього СРСР (21,1 км) зали якої прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів, тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій. Найглибшою печерою України є Солдатська (глибина 500 м), яка розташована на Карабі-Яйлі.

Вершини Кримських гір.

У п'ятірку найвищих вершин Криму входять:

Роман-Кош її висота складає 1545 м.

Демір-Капу висотою 1540 м.

Зейтин-Кош 1537 м.

Кемаль-Егерек заввишки 1529 м.

Еклізі-Бурун - висота якої складає 1527 м.

Кримські гори - складчасто-брилова система, що входить до Середземноморського рухливого поясу. У Кримських горах добувають флюсові вапняки, мармуровидні та мохуваткові вапняки, габро-діабази та граніт-порфіри.

На думку Муратова і його послідовників, у геологічному відношенні Кримські гори є великим антиклінорієм, що є частиною альпійської геосинклінальної (складчастої області). Ядро його складається із сильно дислокованих і метаморфізованих осадових порід мезозою -- глинистих сланців, піщаників, конгломератів і вапняків. В геологічній будові північного крила антиклінорія беруть участь мезозойські і кайнозойські відкладення -- глини, мергелі, вапняки.

Підняття Кримських гір спочатку у вигляді острова відбулося наприкінці крейди та в еоцені. В середині неогену утворилася вирівнена поверхня Яйли. До неогену гори простягались на 20-30 км південніше сучасної берегової лінії Чорного моря. Південна частина опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому -- утворився крутий південний схил. І вже в неогені Кримські гори набули сучасних рис ассиметричної будови.

Крім поздовжніх розломів, з'являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам'янілий згаслий вулкан Карадаг. У інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих лаколітів -- Аю-Даг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Клімат Кримських гір помірно континентальний. Південному берегу Криму, який є складовою частиною Кримських гір, властиві риси клімату північних субтропіків. Температура найхолоднішого місяця року змінюється від -3,8°С в горах до +1...+4°С на Південному березі Криму, найтеплішого -- відповідно від +15,6 до +24°С. Річний радіаційний баланс в горах становить близько 1973 МДж/м кв, на Південному березі Криму -- 2332-2488 МДж/м кв -- найвищий показник в Україні.

Кримські гори характеризуються значною кількістю опадів, які залежать від висоти, напрямів простягання гірських хребтів і міжгірних долин. Пересічна кількість опадів тут коливається від 900 до 1100 мм. У передгір'ях знижується до 500-600 мм, на Південному березі Криму -- до 300-600 мм.

На Південному березі Криму в холодну пору переважають опади у вигляді дощу. Сніг узимку випадає лише на значних висотах. У Кримських горах, особливо в південно-східній частині чорноморського узбережжя, бувають селі, а також зливові дощі, які спричинюють ерозію ґрунтів та інші негативні явища. Кримські гори -- це регіон України з найінтенсивнішим випаданням граду (6-8 днів на рік).

Узимку з високих, вкритих снігом, Кримських гір (яйли Ай-Петринська, Нікітська, Бабуган-яйла, Чатирдаг) сходять снігові лавини, ліквідація руйнівних наслідків яких вимагає значних коштів.

У Кримських горах, найчастіше навесні і восени, дмуть сухі і теплі вітри -- фени. їх тривалість невелика -- від кількох годин до кількох діб. Фени спричинюють танення снігу, сходження снігових лавин. Для прибережних районів гір характерні бризові вітри.

Гори відіграють провідну роль у формуванні водних ресурсів усього Криму -- як поверхневих, так і підземних. Річки, що беруть початок у горах, впадають у Чорне і Азовське моря. Вони короткі, з нерівномірним стоком. Найбільші з них беруть початок з Головного пасма і несуть свої води у північно-західному, північному і частково північно-східному напрямах. Долини річок подекуди каньйоноподібні. Живлення річок Кримських гір переважно дощове. Частина річок живиться підземними і сніговими водами. З північних схилів течуть Чорна, Бельбек, Кача, Салгир; з південних -- Учансу (мал.97), Дерекойка та ін. Деякі річки влітку пересихають. На річці Чорна споруджено Чорнорічинське, на річці Салгир -- Сімферопольське водосховища, води яких використовують для потреб населення і господарства прилеглих вододефіцитних районів.

У горах, особливо в менш освоєних у сільськогосподарському відношенні середньогірних районах, порівняно добре збереглася природна, переважно лісова рослинність. Це пояснюється суворим регулюванням вирубок лісів і проведенням широкомасштабних природоохоронних заходів. Частка площі природоохоронного фонду тут становить близько 10% усієї території Кримських гір -- найвищий показник природно-географічних зон і гірських країн нашої держави.

Велику площу Кримських гір займають ліси (97% площі лісових масивів усього Криму). Ліси поширені в усіх районах середньогір'я і низькогір'я Криму. У горах Криму переважають дубові ліси (діброви), на які припадає майже дві третини всіх лісових масивів; близько третини лісової площі зайнято буком і сосною. Значно поширені також граб, глід, тис ягідний, ліщина, шипшина, терен та ін. Гірський Крим є важливим районом вирощування і заготівлі лікарських рослин. На передгір'ях і яйлах росте лучно-степова рослинність, у нижній сухій частині Південного берега Криму -- переважно ксерофітна (посухостійка), вічнозелена садово-паркова (кипарис, магнолія, мирт, лавр, дрік та ін.) рослинність, низькорослі ліси. Ліси виконують різнопланові функції -- рекреаційні, природозахисні та ін.

Тваринний світ Кримських гір різноманітний. Тут водяться характерні для прилеглих територій види, а також релікти: звичайний кримський олень, борсук, лисиця, дика свиня та ін. З рідкісних птахів трапляються чорний гриф, соколи сапсан і балобан та ін. Різноманітний світ плазунів (безногий жовтопуз, леопардовий полоз та ін.), земноводних (жаби, ящірки, тритони та ін.), молюсків, комах, павукоподібних та ін.

Гірський Крим відомий багатством своїх рекреаційних ресурсів. Це створює сприятливі передумови для перетворення його на важливий санаторно-курортний регіон не лише державного, а й міжнародного значення. Виділяються своєю унікальністю, багатопрофільністю та активністю впливу на організм людини рекреаційні ресурси нижньої (прибережної) і середньої (передгірної і середньогірної) частин Південного берега Криму.

Великий вплив на формування рекреаційних ресурсів Кримських гір має Чорне море. Повітря приморських районів, особливо влітку, насичене ароматом морської води. Тривалість сонячного сяйва тут сягає 2300-2550 годин на рік, купального сезону -- 4,5-5 місяців. Лікувальні можливості рекреаційних ресурсів Південного берега Криму багатопрофільні (лікування легеневих, серцевих і нервових захворювань, органів руху тощо). Тут сприятливі умови для туризму і альпінізму.

Для збереження природи Кримських гір створено Кримський і Ялтинський заповідники. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші ліси -- дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного і ялівцю високого.

Багато природоохоронних територій створено біля Ялти. Ялтинський заповідник найбагатший за видовим складом рослин (1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими). У спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникають пожежі, у тому числі й на заповідних територіях.

Завдяки всьому вище вказаному ми вже точно зможемо знайти відмінності між Українськими Карпатами та Кримськими горами. Вони такі різні, але не дивлячись на це приваблюють туристів не менше. Адже, як-то кажуть в народі «На вкус и цвет товарища нет». Комусь хочеться більше відчуженості від міської метушні, хочеться побачити славнозвісні традиції гуцулів, відвідати відому на весь світ гору Говерлу. А деяким навпаки, більш до вподоби традиції старовинних татарських народів, їхні звичаї та традиції. Хоча в Кримських горах є не маленький плюс - вони знаходяться зовсім не далеко від моря, тож альпінізм тут можна поєднати з дайвінгом або ж просто із засмаганням на сонці. Я вважаю, що і Карпати і Кримські гори обов'язково повинен «відвідати» кожен громадянин України. Адже ми - українці, як ніхто інший повинні знати наші традиції від кореня до верхівки дерева, до останнього листочка.

Список інтернет-ресурсів

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/

2. www.meteo.com.ua

3. www.cgo.kiev.ua

Размещено на Allbest.ru