Конструктивно-географічні основи розвитку і функціонування соціально-екологічних систем великого міста

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. На регіональних теренах з підвищеною ефективністю господарювання, в яких сконцентровано різні види економічної, суспільної і культурної діяльності, значна ситуаційно формувальна роль належить великим містам. Вони виконують агломераційні функції вищого порядку й обростають розмаїтими ресурсами розвитку.

Великі міста, внаслідок високої централізації процесів і функцій розвитку, завжди визначають геочасові і геопросторові напрями різних явищ, особливо, широко зрозумілих інновацій. Здатність швидкого реагування на виклики і шанси, що з'являються в навколишньому світі, є тією особливістю, завдяки якій великі міста стають вузловими теренами розвитку, де всі соціальні й економічні реформи відбуваються значно швидше, ніж на інших територіях. Тут скупчуються не тільки висококваліфіковані людські ресурси, але й люди без спеціальності, які шукають будь-яку роботу. Внаслідок надмірної концентрації населення та відсутності обґрунтованих регулятивних механізмів виникають проблеми, що спричиняють погіршення якості життєвого середовища.

Концентрація процесів і функцій, пов'язаних з розвитком великих міст, традиційно призводить до надмірного розвитку їхніх центральних ділянок. Виникає потреба в нових територіях, що зумовлює необхідність розширення інфраструктур соціального забезпечення, комунально-побутового обслуговування, в розвитку екологічної інфраструктури.

Створення нової системи управління повинно спиратися на розуміння того, що соціально-екологічна система, по-перше, має складну структуру, по-друге, її складові елементи вимагають для свого управління розробки специфічних механізмів, по-третє, усі ці механізми мають бути взаємно несуперечливими.

Для забезпечення оптимального розвитку великих міст у найближчому майбутньому треба максимально врахувати наявні наукові знання, зокрема конструктивно-географічні, як комплексні, найбільш інтегровані й синтезовані, що відображають складну, неоднорідну природу міст з їх історичною спадщиною і традиціями. Важливим орієнтиром комплексного природничо-географічного забезпечення соціально-екологічного розвитку міста в майбутньому є спрямованість наукових знань на збереження не лише природної, а й поєднаної з нею історичної, етнокультурної, архітектурно-мистецької, наукової спадщини, та збагачення її осучасненою складовою.

Урбанізовані території сьогодні - це райони з найскладнішою екологічною ситуацією. Для розвитку Львова у ХХ ст. характерно чимало закономірностей, які властиві урбанізованим територіям, а саме:

- розширення заселених територій;

- ускладнення функціональної структури;

- розширення виробничих і комунальних зон, що супроводжується незворотними змінами природного середовища;

- зростання кількості населення і, відповідно, ускладнення інфраструктури для його обслуговування.

Сучасна соціоекологічна ситуація визначається не тільки існуючими джерелами антропогенного впливу, але й багатовіковою історією становлення та розвитку виробничої і територіальної структури. У ХХ ст. зароджувалися та розвивалися все нові технології й види антропогенного впливу.

Головними конфліктуючими чинниками на теренах великих міст є соціальний і природний (екологічний у авторській інтерпретації). Безумовно належні до однієї ділянки геопростору вони не можуть не взаємодіяти і, відповідно, утворювати складні просторові мозаїки у вигляді відповідного рівня геосистем. Тому, реальність і доцільність дослідження саме соціально-екологічних утворень є цілком обґрунтованою.

На наш погляд, вирішення гострих міських проблем традиційними методами управління все частіше не дає бажаних результатів. З огляду на це виникає потреба в пошуку нових парадигм і принципів у функціонуванні та розвитку міста, визначенні проблем концептуального управління останнім і засобів їх розв'язання.

Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних підходів до аналізу закономірностей становлення суттєвих рис встановлення соціально-екологічної системи великого міста і роль у вирішенні цих проблем конструктивно-географічних засад на різних етапах його розвитку /на прикладі міста Львова/.

Об'єкт дослідження - соціально-екологічна система великого міста /на прикладі міста Львова/, функціонування її протягом ХХ ст.

Предметом дослідження є геочасові і геопросторові процеси формування соціоекосистем, аспекти розвитку їх на основі територіально-господарських комплексів, умови і чинники їх оптимального функціонування, геопросторовий розвиток міста, регулятивні механізми покращення якості життєвого середовища, проблемні питання раціонального використання природних ресурсів на території великих міст, властивості, динаміка і стійкість урбоекосистем, а також пріоритетні напрями управління якістю міського довкілля з метою забезпечення сталого розвитку міст та їх екологічної безпеки.

Методологічною основою дисертаційного дослідження слугували положення і підходи сучасної географічної науки та насамперед її конструктивно-географічного напряму. У межах конструктивно-географічного підходу до великого міста як соціально-екологічної системи використовували природно-географічний, економіко-географічний та соціально-екологічний підходи, які допомогли пізнати особливості розвитку міста протягом ХХ ст.та обґрунтувати засади його оптимізації як соціально-екологічної системи.

Дослідження грунтувалися на таких загальних принципах пізнання, як об'єктивність, причинність, всезагальний зв'язок, еволюційність. Із традиційних загальнонаукових методів застосовано: спостереження (польовий метод), аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, порівняння та аналогію, узагальнення та абстрагування, моделювання і прогнозування. Серед інтегрованих методологічних засад дослідження одне з основних місць посідають принципи генетичності, еволюційності, історичності. Для оптимізації досліджень пов'язаних з екологічними аспектами міського середовища та аналізом екостанів ландшафтно-архітектурних систем, використано принцип детермінізму, за яким особливу увагу приділялено вивченню причинно-наслідкових зв'язків.

Завдання дисертації:

- дослідити закономірності динаміки зародження, підйому і кризи міста, при цьому місто розглянуто як специфічну організовану структуру певної фази розвитку людського суспільства і географічного середовища;

- обґрунтувати теоретико-методологічні основи конструктивно-географічного аналізу стану урбосистеми і її екологічної оптимізації;

- дослідити соціоприродні особливості розвитку великого міста, визначити функції та принципи соціоприродних явищ;

- розробити методи аналізу території міста та рекомендації щодо оптимального природокористування, практичним втіленням яких може бути функціональна переорієнтація території та організація мережі історико- і природоохоронних територій (парків, охоронних зон історичного, археологічного шару тощо);

- аналізувати вплив суспільства на природу міста Львова протягом ХХ ст., його залежність від господарських чинників, конструктивно-географічні та соціально-екологічні особливості цього впливу.

1. Теоретичні та методичні засади соціально-екологічного аналізу великих міст

Розглянуто: поняттєво-термінологічну і дослідницьку системи, теоретичні засади соціально-екологічного дослідження великих міст, формування їх структури та потенціалу для вирішення проблем містобудування, охорони довкілля та збереження історико-культурного надбання міст. Обґрунтовано концепцію конструктивно-географічних засад соціально-екологічного дослідження міст.

Автор роботи переконливо стверджує, що на сьогоднішньому етапі розвитку наукового пізнання на розвиток методології важливу роль справляють актуальні процеси диференціації та інтеграції наукового знання, поява і розвиток нових галузей, перетворення науки у безпосередньо продуктивну силу суспільства. Відзначено появу проблем, що стосуються взаємодії суспільства та природи як на глобальному, так і регіональному рівні. Особливості та практичне вирішення названих проблем розглянуто на прикладах функціонування та розвитку соціально-екологічних систем великих міст. Їх вивчення вимагає опрацювання міждисциплінарних програм і проектів, дійової взаємодії усіх галузей наукового знання. При цьому виникає необхідність не тільки пов'язати воєдино зусилля фахівців різних профілів, а й поєднати різні уявлення і рішення за умов принципової неповноти та невизначеності інформації щодо найскладнішого об'єкта пізнання. У роботі опрацьовано методи і засоби, які певною мірою здатні забезпечити ефективну взаємодію і синтез методів різних наук на єдиній концептуальній основі (приміром, системний, синергетичний підходи тощо). Саме методологія науки визначає сутність складових наукового дослідження - його об'єкта, предмета аналізу, завдань дослідження, сукупності дослідницьких засобів, необхідних для розв'язання завдання. Вона поєднує розуміння об'єкта дослідження з теоретичним змістом науки та її методами, становлять певну ієрархію співвідношень онтологічного - гносеологічного, реального - абстрактного, конкретного - формалізованого. Розрізняють такі методологічні рівні наукового пізнання (Дзеніс З. Є., 1980):

1) загальна наукова методологія, яка ґрунтується на філософії та логіці;

2) загальна наукова методологія - використовує загальні для різних наук міждисциплінарні концепції та підходи, зокрема, системно-структурний підхід;

3) методологія споріднених груп наук - науки про Землю, суспільні науки, тощо;

4) методологія конкретних наук (конкретно-наукова методологія) - методологія географії;

5) часткова методологія - методологія окремих наукових напрямів і дисциплін (методологія суспільної географії).

Соціально-екологічні дослідження характеризуються належністю до всіх названих рівнів методологічного пізнання. Більше того, тут відбувається не просте їх поєднання, а вибудовується своєрідна підпорядковано-доповнююча методологічна система дослідницького забезпечення. Перший і другий рівні забезпечують методологічну основу (підґрунтя) дослідження; третій рівень - не тільки залишає дослідження у межах наук про Землю, а й вибудовує коридор концептуальних засад, який спрямовує пошуки до заздалегідь виробленої мети; четвертий і п'ятий рівні методологічно наближають дослідження згідно з його об'єктом та завданням, Завдяки цьому, у сукупності формується методологічна система, здатна в повному обсязі забезпечити конкретний науковий пошук. Автор робить спробу органічно поєднати різногалузеві й комплексні підходи до дослідження та вирішення соціально-екологічних проблем великих міст, які розвиваються не за суспільними чи природними законами, а за специфічними - соціоприродними.

2. Методологія і методи дослідження

Використано філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові дослідницькі підходи й методи дослідження, зокрема порівняльно-географічний, порівняльно-історичний, системно-структурний, ресурсо-оцінювальний, проблемно-хронологічний, математико-статистичний.

Положення дисертації розроблено з позицій системного і конструктивно-географічного підходів із використанням традиційних методів і методик та прийомів вивчення великих міст. Оскільки досліджувані соціально-екологічні системи - земні, просторові, то наша увага націлена на геопросторову та геочасову диференціацію, на прояв у них властивостей поєднання континуальності і дискретності, на їхні горизонтальні зв'язки та просторові поєднання соціально-екологічних систем різних типів.

Аналіз досліджень великих міст, що проводили багато авторів різних наукових напрямів, засвідчує виняткову актуальність вибраної нами проблематики, але водночас доводиться відзначити, що не існує єдиної методології дослідження соціально-екологічного розвитку міст, немає єдиної термінологічної бази.

3. Конструктивно-географічне підґрунтя соціальної екології великих міст

Дослідження цілісної інтегрованої соціально-екологічної системи великого міста з боку географії передбачає такий методологічно виважений комплексний підхід, що охоплює не тільки взаємопроникнення підходів і методів, а й пошук концептуально-теоретичних підвалин фізико-географічної та соціально-економічної гілок географічної науки, що має ґрунтуватися на міждисциплінарній інтеграції всього комплексу географічного знання. Саме такі наукові шукання мають першорядне значення для опрацювання теоретико-практичних нормативів і рекомендацій стосовно оптимізації географічного середовища як арени взаємодії суспільства і природи. Виражено ці процеси можна прослідкувати вивчаючи великі міста. У роботі це зроблено на прикладі вивчення розвитку і функціонування соціально-екологічної системи міста Львова.

Саме умови великого міста, його унікальне поєднання природних, техногенних і геодемографічних умов сприяють формуванню нової філософії, що враховуватиме попередній досвід, нове розуміння змісту та призначення теорії взаємодії суспільства і природи, її суті й спрямованості. Саме цією філософією в сучасних умовах виступає соціальна екологія, яка розробляє систему певних правил поведінки щодо природи, загальні закономірності взаємодії суспільства і природи, моделює оптимальні стосунки між природою та суспільством.

З урахуванням домінуючої в соціально-екологічній системі має бути наукова конструкція, що регламентує взаємодію. Фундаментальним принципом функціонування соціально-екологічних систем є тісна взаємоузгодженість процесів життєдіяльності її представників.

А взаємодія суспільства і природи відбувається як у часі, так і просторі, тобто в конкретних просторових межах, що визначаються границями тих чи інших соціально-екологічних систем. Соціально-екологічні особливості розвитку великого міста в просторі та часі в роботі ми розглянули на прикладі міста Львова, що відображено на рис. 2. Простір вказує на порядок розміщення одночасно співіснуючих об'єктів. Час відображає послідовність існування явищ, що змінюють одне одного.

Методологія вивчення розвитку взаємодії суспільства і природи спрямована не тільки на те, щоб описувати окремі явища цього процесу, а й на дослідження зв'язку та взаємозумовленості між конкретними наслідками взаємодії. Арсенал методів і загальна пізнавальна орієнтація географії неодмінно мають пріоритетне, фундаментальне значення у вирішенні питань раціонального природокористування, оптимізації довкілля, створення підвалин соціально - екологічного дослідження. Саме конструктивна географія, більше за інші науки налаштована на розв'язання соціально - екологічних завдань у річищі міждисциплінарних пошуків, здатна виступити лідером у створенні вихідних принципів загальної теорії взаємодії суспільства і природи. Окрім того, розвиток взаємодії суспільства і природи варто вивчати не за зовнішніми ознаками, а з погляду генезису, зумовленого певним видом процесів і явищ. У нинішній час відбувається, власне перехід від спрощеної моделі в розумінні цієї проблеми, коли природне середовище розглядали як процесно-лінійне, роль динамічно-неврівноваженого чинника відводили лише суспільству, до моделі більш складної і динамічної, де не тільки суспільство, й природне середовище перебувають у стані взаємозаміни й рухомої квазірівноваги. Будучи відкритими системами вони глибоко проникають одна в одну й утворюють двоєдиний комплекс. Це зобов'язує розглядати природу вже не як навколишнє середовище, а як мінливу, діалогічну систему. Необхідно усвідомити, що природа і суспільство в їхньому взаємозв'язку є функціонально різними частинами єдиного цілого, яке називається соціоприродним середовищем людини, де взаємоадаптація людини і довкілля потребує перебудови всієї системи економічних і суспільних відносин.

Конструктивно-географічне дослідження демографічних процесів у місті Львові в ХХ ст. стверджує закономірність, що спільність людей - соціум у своєму розвитку як компонент соціально-екологічної системи - стає індикатором її модифікації в кожну конкретну історичну епоху. Визначення природно-ресурсної складової як частини досліджень розвитку і розміщення продуктивних сил, що забезпечуються розвитком економіки й усвідомленням суспільством значущості екологічних проблем. Соціальні зв'язки зумовлюються насамперед демографічними процесами, які в усі часи визначали “траєкторію” соціального розвитку міст.

Демографічна ситуація визначає доцільні масштаби розвитку соціальної інфраструктури та її територіальну організацію. Процес регулювання зайнятості населення має забезпечувати найефективніше використання трудового потенціалу для отримання максимального і соціального ефекту. У цьому контексті особливо важливе значення мають заходи, спрямовані на створення умов для задоволення потреб людей у праці і заробітку, що сприятиме оптимізації соціального блоку соціально-екологічної системи міста.

В умовах великого міста рельєф є чинником, який визначає стан середовища проживання людини, його санітарно-гігієнічні умови й умови комфортності мешкання, формує просторове та візуальне середовище місцезнаходження людини; є ресурсом рекреаційного та лікувального характеру. До основних функцій міських ґрунтів належать такі: забезпечення життєвого простору для ґрунтової біоти та механічної опори для для рослин; стимуляція та інгібування біохімічних процесів для забезпечення груп біоти поживними речовинами, формування буферного та захисного екрана для ґрунтової екосистеми; санітарно-гігієнічні функції ґрунтів в умовах міста набувають особливого значення. Клімат в умовах міста визначається такими чинниками: забудовою території (яка вирізняється щільністю, висотністю, розмірами міста тощо); теплом, котре виділяють різні підприємства і житлові будівлі, кількістю та об'ємом викидів забруднювальних речовин, що викидають промислові підприємства, транспорт, опалювальні системи. Зменшенню контрасту мікрокліматичних особливостей сприяють особливості озеленення приміської та міської територій. До зменшення біотичного різноманіття в умовах міста призводить територіальна трансформація біотопів (від фрагментації до повного їх знищення), рекреаційне навантаження, забруднення, у тім числі акустичне.

При розгляді проблем впливу природного середовища на розвиток соціально-екологічної системи міста підтверджуються розроблені та певним чином усталені теоретико методологічні положення:

- визначення природно-ресурсної складової як частини досліджень розвитку і розміщення продуктивних сил, яка гарантується і визначається розвитком економіки й усвідомлення суспільством значущості екологічних проблем;

- розгляд природно-ресурсної безпеки у системі комплексного моніторингу навколишнього природного середовища та адміністративного регулювання природокористування і природоохоронної діяльності;

- зміни абіотичного середовища екосистем зумовлюються технічними засобами, планомірно, з певною метою, або виникають як побічний наслідок господарської діяльності. Вони наступають у результаті порушення геологічних, гідрологічних умов і зміни метеорологічних чинників, нагромадження міогенів чи інших сполук, що обмежують життя організмів, змін співвідношень між складовими води, повітря, грунтів та інших порушень, які виводять екосистеми з природної рівноваги.

4. Зростання техногенного навантаження на довкілля міста та його негативні наслідки

Досліджено проблеми промислового розвитку міст та його вплив на функціонування і розвиток соціально-екологічної системи. Характер взаємодії суспільства і природи в умовах розвитку промисловості зумовлюється структурою природно-господарських систем (ПГС). Під ними розуміють територіальні системи, що охоплюють різні господарські об'єкти (промислові, енергетичні, комунальні, транспортні тощо) та певну частину навколишнього середовища, на яку вони безпосередньо впливають. Негативний вплив на довкілля у великих містах обумовлений не тільки його нераціональною структурою, але й недосконалістю технологічних процесів. Про це свідчить той факт, що з величезної кількості речовин, які люди вилучають з природного середовища для виробництва, у кінцевий продукт перетворюється лише 1,5-2 відсотки. Основна ж його маса переходить у виробничі та побутові відходи. Сукупна дія виробничо-господарських, соціальних і природних чинників в умовах відсутності належного наукового обґрунтування, контролю й управління соціально-економічними та екологічними процесами на території великого міста неминуче призводить до виникнення територіальних економіко-екологічних проблемних ситуацій і відповідних їм проблем, з їх певними кількісними і структурними властивостями, поведінкою в часі, особливостями відносин з іншими явищами та ін. Важливим завданням охорони довкілля на території міста є оптимізація діючих і створюваних природно-господарських систем, яка полягає у відрегулюванні речовинно-енергетичного обміну й встановленні в них між технологічними та природними процесами динамічної рівноваги, що унеможливлювала б пошкодження і руйнування навколишнього життєвого середовища. У джерелах антропогенного забруднення довкілля (за системним аналізом) технології виробництв, види сировини або палива, технології та ступені очищення є елементами системи взаємодії природи й суспільства, аналіз варіантів яких може суттєво впливати на критеріальну оцінку всієї системи. Що ж до питань вибору таких елементів, то завжди необхідно розглядати конкретну екологічну ситуацію, наукові досягнення та практичні реалізації. Оцінюванню стійкості геосистем та їх окремих компонентів до зовнішніх впливів присвячено праці П. Тищенка, О. Шаблія, О. Топчієва, В.Барановського та багатьох інших учених. Однак єдиного підходу до вирішення цієї проблеми немає. На наш погляд, невід'ємною ланкою функціонування еколого-географічних комплексів є соціально-економічна складова (населення, транспорт, промисловість, виробники енергії тощо). Основними напрямками нового механізму природокористування в умовах, що склалися, є: 1) формування системи соціоекологічних обмежень по територіях і екосистемах (встановлення лімітів викидів (скидів), розміщення забруднювальних речовин у навколишньому середовищі і лімітів допустимого використання (вилучення) природних ресурсів); 2) створення системи економічних важелів плати за забруднення навколишнього середовища й використання природних ресурсів та витрат на поліпшення їх якості, а також економічно-правових санкцій; 3) проведення гігієнічного та екологічного нормування викидів з метою соціального захисту населення, недопущення негативного впливу забруднень на здоров'я людей і збереження комфортного середовища їх проживання. Однак ці напрями є тільки елементами зовнішнього, системного підходу до вирішення проблеми. А суть його полягає в тому, щоб на основі вивчення процесів впливу і поширення забруднення в природному й урбанізованому середовищах сформувати соціоекологічні критерії та поставити низку завдань управління взаємодією суспільства і навколишнього середовища та планування цього процесу. Виконання цих завдань дало б змогу шляхом постійних компромісів проводити ефективно екологічну діяльність і забезпечувати комфортні умови проживання населення та поліпшення природного середовища. Системний аналіз і системне моделювання - ефективний інструментарій такої оптимізації. У більшості випадків на території великих міст маємо природно-технічну систему (з критеріями технологічних рішень, оцінками природних і містобудівних елементів), яка є підсистемою соціоекологічної (вищого рівня ієрархії), що за критеріями ГДК і ГДВ оцінює природно-технічну як середовище проживання людей. Відповідно до такого типу ієрархії систем, формуємо основні завдання оптимізації соціально-екологічної системи великого міста, які полягають у:

- створенні та впровадженні в діяльність міста системи моніторингу стану навколишнього середовища, управління цим станом залежно від метеоумов, на основі регулювання технологічних режимів підприємств;

- довгостроковому прогнозуванні санітарно-гігієнічних ситуацій забрудненості довкілля, в оцінюванні його сумарних забруднень, пов'язаних з транснаціональним перенесенням і прийнятті оптимальних рішень.

Другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами промислового розвитку, що спричиняє занедбаність таких важливих сфер життєдіяльності, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міста та якість питної води.

Однією з найважливіших проблем сучасних великих міст щодо підтримання навколишнього середовища на нормативному рівні є збереження функціонального зонування міст - поділу територій на сельбищну, промислову, комунально-складську, рекреаційну тощо.

Програма розширення міських меж повинна узгоджуватися з проектом щодо розбудови транспортної схеми, каналів водопостачання й каналізації і просто зобов'язана ґрунтуватися на основі демографічних досліджень, що передбачає і всебічне прогнозування.

Однією з найважливіших функцій соціально-екологічних систем є систематизація сучасного екологічного знання, надання їй не лише дослідницько-організаційної, але й теоретико-концептуальної єдності.

Соціально-екологічне моделювання має забезпечувати вирішення центрального завдання проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природи - оптимізації соціально-екологічних систем і керування їх розвитком;

Створення екологічної інфраструктури (комплексу природних і технічних споруд, екологізація місць розселення і природоохоронного облаштування територій) дає змогу створити високу якість життєвого середовища. Шляхом до гармонійного конструювання соціально-екологічних систем є їх екологічна реконструкція. Екологічна реконструкція - це зміна параметрів існуючого неекологічного об'єкту (окремого будинку, інженерної споруди, кварталу, міста в цілому) до стану його екологічності (Тетиор,2005). У випадку екореконструкції будь-якого об'єкту повернення до природного може бути частковим. Проблеми екологічного відновлення взаємопов'язані і актуальні при формуванні соціально - економічного середовища. Комплекс питань екореконструкції у великих містах на сьогоднішньому етапі актуальний, але в більшості випадків із - за фінансових проблем не підлягає вирішенню. Але без вирішення даної проблеми повернення природного середовища в належний стан, створення стійкої екологічної інфраструктури неможливий, цьому при збереженні негативних принципів взаємодії з природою і тенденцій економічного росту буде продовжуватися погіршення стану природного середовища.

Екологічна реконструкція міст може бути досягнута тільки при оптимізації соціально-екологічних систем, яка полягає у створенні у них такої оптимальної функціональної структури, яка б забезпечувала відновлення в них динамічної рівноваги, тобто базувалася б на речовинно-енергетичному балансі в середині системи. Оптимальна функціональна структуризація соціально-екологічних систем досягається шляхом оптимального функціонального зонування території міста та встановлення оптимального режиму природокористування в межах виділених функціональних зон.

5. Керування містом: структура, історія та сучасні тенденції

Відзначено, що місто як територіальне утворення являє собою складну соціально-економічну систему, тому управління його розвитком є найскладнішим (порівняно з управлінням діяльністю живих організмів та процесами функціонування технічних і технологічних систем), оскільки йдеться про управління процесами, пов'язаними з діяльністю людей, тобто про суспільне управління. Сучасне міське середовище характеризується надзвичайно високою концентрацією людських, матеріальних та інформаційних ресурсів, цивілізованою конкуренцією суб'єктів діяльності і найвищою інтенсивністю життєвого укладу. Проте старі державно-управлінські системи вже не в змозі забезпечувати нормальне функціонування, розвиток і життєдіяльність суспільства. У зв'язку з тим виникає нагальна потреба в пошуку нових методів і технологій управління адекватних стану розвитку суспільних відносин у державі. Щодо цього, то можна стверджувати, що розвиток місцевого самоврядування в Україні не встигає за стрімкою динамікою суспільних перетворень.

Управління територією міста означає наявність керівних (управлінських), спрямовуючих та організаційних засад у його здійсненні. Реалізуються ці засади через систему менеджменту території міста. Менеджмент є складовим елементом управління. Саме менеджмент забезпечує економічний і соціальний розвиток.

Оптимізація екологічних параметрів міст є складовим елементом ландшафтного завдання управління міським середовищем у цілому. Глибокі соціальні й екологічні зміни, які відбулися за останні роки в українському суспільстві, вимагають нових підходів до вирішення цього завдання. Необхідність управління міським середовищем у сучасних умовах є справою очевидною, бо, як показує віковий історичний досвід, бажаний для нас хід життєвих процесів, які відбуваються або мають відбуватися на певній території, неможливо забезпечити шляхом стихійного, спонтанного розвитку. Позитивний результат можна одержати лише шляхом цілеспрямованого втручання в управлінські процеси.

Вироблення загальноміської програми, яка на наукових засадах мала б визначити генеральні шляхи та напрями комплексної оптимізації якості життєвого середовища, є обов'язковою передумовою функціонування соціально-екологічної системи великого міста;

Територіальне планування великих міст, яке диктує критерії зв'язаності для зеленої інфраструктури, а також необхідності їх об'єднання із зовнішніми зеленими зонами.

Важливе значення у збереженні природного довкілля в місті мають об'єкти природно-заповідного фонду. Вони є носіями історико-культурної інформації й спадщини, художньо-естетичними елементами міського середовища, візитною карткою міста та природним чинником, що впливає на містобудівні концепції і техніку. До того вони є базою для освітньої і науково-дослідної роботи, природною складовою міської екосистеми, чинником відновлення психічних і фізичних сил мешканців міста.

Об'єкти природозаповідного фонду, відіграють важливу роль у системі рекреаційних територій міста, оскільки виконують компромісну функцію - збереження природного середовища при використанні місць відпочинку. Особливістю рекреаційної діяльності в в межах природо заповідного фонду є те, що вона повинна обов'язково керованою, тому, що здійснюється на територіях з певним статусом.

Висновки

урбосистема географічний соціоприродний екологічний

У дисертації досліджено основні тенденції взаємодії соціуму міста з навколишнім середовищем, розглянуто структурні і функціональні зміни основних складових соціально-екологічної системи, шанси та загрози в суспільному та навколишньому середовищі. Проаналізовано їх прояв на терені міста. Обґрунтовано підходи та запропоновано заходи щодо оптимізації взаємодії людського суспільства та природи і формування ефективного механізму управління якістю життєвого середовища у великих містах.

Як підсумкові можна виділити такі результати, одержані при проведенні дисертаційного дослідження:

1. Сучасний стан конструктивно-географічних наукових напрацювань щодо великих міст, як особливих геосистем, характеризується виникненням нового географічного напряму - теорії міст, головним положенням якої є їх розгляд як соціально-екологічних систем;

2. Основу соціоприродної концепції сучасного міста становить сукупність закономірностей щодо уявлення про нього як соціально-екологічну систему, яка розвивається в напрямі деструктивності життєвого середовища, підвищення структурної невпорядкованості й втрати системних ознак, переводить систему міста до стану динамічної рівноваги із суспільним впливом, коли її елементи безперервно реагують на цей вплив і формують сценарій розвитку;

3. Велике місто, його соціально-екологічна система (СЕМ) - продукт соціоприродний, в якому акумулюються власні сили природи та культурно-творча діяльність людини. Основною ознакою СЕМ є наявність соціального чинника, спрямованого на збереження стійкості довкілля за максимально можливого зростання ефективності споживання ресурсів, де один із блоків власне соціальний (компонентна система), а другий - природна підсистема (екологічна);

4. Концепція соціоприродного розвитку великого міста як взаємопроникла єдність суспільства та природи об'єктивно формує природно-соціальний континуум, що виражається в соціально-екологічних системах, головні ознаки яких визначаються вихідною структурою природно-територіальних комплексів і типом функціонування створених суспільством господарських об'єктів, котрі на території великих міст, практично видозмінюють природні ознаки, в тому числі власну структуру, утворюючи конструкції, які складаються з багатьох різнорівневих блоків, що переплітаються в просторі і постійно перебудовуються в часі, перебувають в ієрархічній підпорядкованості та просторово-часовому функціонуванні;

5.Конструктивно-географічні основи у процесі дослідження соціально-екологічних систем великих міст виявляються у створенні такої моделі (конструкту) досліджуваного географічного об'єкта, яка б найбільш правильно відображала їхні основні функції і будову, сприяла оптимізації та гармонізації взаємовідносин суспільства та природи на досліджуваній території;

6. Функціонування соціально-екологічної системи великого міста підпорядкована концепції соціоприродного розвитку території, визначальним чинником якого є пануючий тип організації виробництва і трудових відносин між людьми. Праця є однією з визначальних категорій у розумінні сутності людини, а отже й для взаємовідносин з довкіллям, що ми довели на дослідженні соціально-екологічної системи великого міста (на прикладі міста Львова). Соціоприродний розвиток великого міста обумовлений розмірами і просторовою структурою міста, історією його розвитку, історико-культурною спадщиною, природними ландшафтами, демографічними процесами тощо;

7. Оптимізація як єдність доцільно діючих елементів, що мають певні функції відносно особливостей організації сучасного розвитку великого міста ґрунтується на принципах історизму та оцінках стану природного середовища міста, відтворення поселенського навантаження на нього на різних історичних етапах розвитку урбосистеми, встановлення трансформаційних процесів та їх інтенсивності;

8. Закономірності розвитку демографічних процесів великого міста (на прикладі міста Львова) контролює його соціум, як складова соціально-екологічної системи і є провідним чинником її модифікації та індикатором розвитку в кожну конкретну історичну епоху;

9. Емерджентна структура великих міст, контрольована виробничо-господарськими, соціальними і природними чинниками, в разі неадекватних керівних дій і контролю за структуроформувальним та процесоформувальним розвитком, неминуче призводить до втрати якості життєвого середовища. Соціально-екологічна система міста як його провідна складова виконує роль контрольно-обмежувального чинника щодо природно-господарської системи з метою гармонізованого розвитку його території;

10. Найважливішою організаційно-дослідницькою функцією великого міста як соціально-екологічної системи варто вважати наявні наукові знання, зокрема конструктивно-географічні, як комплексні, найбільш інтегровані й синтезовані, що відображають складну, неоднорідну природу міст з їхнім історичним середовищем; надання їй не лише дослідницько-організаційної, але й теоретико-концептуальної єдності;

11. Місто як соціально-екологічна система перебуває у безперевному функціональному розвитку, що характеризується пульсуючими відцентрово-доцентровими ознаками. У цих умовах однією з найважливіших проблем сучасних великих міст щодо підтримання навколишнього природного середовища на нормативному рівні є оптимізація функціонального зонування міст - не тільки поділу територій на сельбищну, промислову, комунально-складську, рекреаційну тощо, а й виділення перехідних, потенційно нестійких і загрозливих, наприклад, екологічно, зон і підзон;

12. На території міста Львова (як дослідницького еталону) етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише вдосконаленню засобів виробництва, якими населення впливало на природу, але й розвитку виробничих відносин, самого людського суспільства. У ХХ ст. можна виділити три етапи взаємодії суспільства та природи, зокрема:

а) змін геопросторових особливостей (переважно наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст.). Особливих змін зазнала територія міста - відбулося розширення. Значно змінилася його геоморфологія, на що вплинуло будівництво залізничного вокзалу, прокладання колій для розвитку міського трамвая, проведення гідрологічних робіт для взяття русла Полтви в колектор. У промисловості визначальними галузями стали легка та харчова. Місто розвивалося як осередок промисловості й адміністративного управління, відбулася його інтенсивна забудова. Вплив на природу стає дедалі помітнішим, починають розглядати природоохоронні заходи, але лише у формі охорони окремих природних об'єктів шляхом виключення з господарського використання деяких із них,

б) техногенного впливу на довкілля (з 1946 року до кінця 80-х років).

Спорудження і введення в дію великих промислових об'єктів, формування промислових вузлів та прояв специфіки їх впливу на довкілля, будівництво нових мікрорайонів, поява нових видів транспорту. Економічна криза, що охопила всі життєві сфери суспільства, особливо проявилася у взаємодії суспільства та природи. Простори, які традиційно залишалися незабудованими й створювали в міській улоговині природні зелені розриви, що забезпечували адекватне сприймання архітектурно-ландшафтного обличчя міста, перетворились у щільно забудовані міські квартали. Переважали машинобудівна, електротехнічна, радіотехнічна і приладобудівна галузі промисловості. У демографічних процесах спочатку переважали міжрегіональні потоки (переселення з Росії та сходу України) населення, а пізніше - внутрірегіональні, які значною мірою формували структуру соціогеографічного простору міста. Розпочинають працювати на місцях підрозділи Державного комітету по охороні природи, створеного постановою уряду у червні 1967 року.

в) структурної перебудови економіки (кінець 80-х років ХХ ст. - початок ХХІ ст.) Перебудова суспільних відносин у державі вплинула на структуру виробництва у місті. На перше місце знову, як і на початку століття, вийшла харчова промисловість. Процес руйнування архітектурно-ландшафтної побудови Львова продовжується, і здійснюється це ненавмисне, але дуже інтенсивно. Унаслідок антропогенних змін рельєфу, мікроклімату, гідрологічного режиму відбувається антропогенізація ландшафтів. Серед основних чинників, що впливають на забруднення довкілля, стає автотранспорт. Зменшується масовий приплив сільських жителів у місто, збільшується питома вага зовнішньої міграції в структурі міграційних потоків, зростають обсяги тимчасової трудової міграції за кордон;

13. Оскільки, екологічна ситуація великих міст тісно пов'язана з реалізацією ними екологічної, містобудівної та житлової політики, для вирішення проблем оптимізації їх соціоекологічних систем необхідним є таке впровадження нових механізмів управління, які б ґрунтувалися на врахуванні не тільки всіх наявних складників міської системи, а й на єдиній емерджентній системі міста з його цілісним життєвим середовищем. Одним з головних є екологізація управління територією міста, що реалізується унаслідок виконання основних принципів управління територією, питання екологізації міської системи розселення і районного планування (збереження оптимального стану екологічних компонентів геосистем, підтримка рівноваги між антропогенними, техногенними та природними підсистемами міста), забезпечення високої якості середовища в місцях розселення, збереження природних та інших пам'ятників, розвитку території з урахуванням комплексного і раціонального використання природних ресурсів.

Екологізація території міста грунтується на концепції сталого розвитку міста, що передбачатиме узгодження і гармонізацію соціальної, економічної й екологічної складових функціонування міської соціоекосистеми задля поліпшення добробуту, здоров'я людей та охорони навколишнього природного середовища.

Література

1. Назарук М.М. Львів у ХХ столітті : соціально-екологічний аналіз : монографія / М.М. Назарук. -- Львів : Укр. акад. друкарства; вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. -- 348 с., іл.

2. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології: монографія / М.М. Назарук. -- Львів : Афіша, 1999. -- 256 с.

3. Назарук М.М. Екологічний менеджмент. Запитання та відповіді : навч. посіб. / М.М. Назарук, І.Б. Койнова. -- Львів : Еней, 2004. -- 214с.

4. Назарук М.М. Промислова екологія : підручник / М.М. Назарук, В.М. Сторожук, В.А. Батлук. -- Львів : Укр. акад. друкарства. -- 2006. -- 547с.

5. Назарук М.М. Соціоекологія. Словник-довідник : навч. посіб. / М.М. Назарук. -- Львів : ВНТЛ, 1998. -- 171 с.

6. Назарук М.М. Практикум із основ екології та соціоекології : навч. посіб. / М.М. Назарук, Б.В. Сенчина. -- Львів : Афіша, 2000. -- 115с.

7. Основи соціоекології : навч. посіб. / М.М. Назарук. -- К. : Вища шк., 1995. --238с.

8. Екологія з елементами біології: навч. посіб. для проф.-техн. училищ / М.М. Назарук. -- Львів : ЛОНМІО, 1995. -- 158с.

9. Основи екології та соціоекології : навч. посіб. для ВЗО І-ІІ рівнів акредитації / М.М. Назарук. -- Львів: Вид-во “За вільну Україну”, 1997. -- 210с.

Размещено на Allbest.ru