Заплавне ґрунтотворення і ґрунти заплави р. Західний Буг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 631.482(282.243.6)-047.37

Заплавне ґрунтотворення і ґрунти заплави р. Західний Буг

11.00.05 - біогеографія та географія ґрунтів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Наконечний Юрій Ігорович

Львів 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

Позняк Степан Павлович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри ґрунтознавства і географії ґрунтів

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Михайлюк Віктор Іванович,

Одеський національний аграрний університет,

завідувач кафедри земельного кадастру

кандидат географічних наук, доцент

Мельнійчук Михайло Михайлович,

Волинський національний університет імені Лесі Українки,

доцент кафедри географії

Захист відбудеться “ 24 ” вересня 2010 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.08 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41, ауд. 26).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 17).

Автореферат розісланий “21” серпня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат географічних наук, доцент Телегуз О.Г.

ґрунтотвореня заплава буг західний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На всій території заплави відбуваються аквальні ландшафтно-геохімічні процеси, які є основним чинником формування різноманітності біогеоценозів. Особливості формування ґрунтового покриву і властивості ґрунтів визначаються характером прояву елементарних ґрунтових процесів в заплаві, динамічністю алювіальних та седиментаційних процесів.

Займаючи порівняно невелику площу, алювіальні ґрунти заплави ріки Західний Буг, на відміну від зональних ґрунтів, є практично не вивченими з точки зору властивостей і, особливо, ґенези ґрунтів. Складною і зовсім не вивченою є структура ґрунтового покриву. Вивчення ґенези, складу і властивостей ґрунтів заплави, потенційних можливостей ґрунтового покриву дозволить визначити доцільність їх використання, шляхи підвищення продуктивності сінокосних і пасовищних угідь, оцінити екологічний стан функціонування алювіальних ґрунтів.

Ґрунти заплави ріки Західний Буг на фоні повсюдного розорювання надзаплавних територій зберегли виключно цінні природні властивості, що обумовлює необхідність використання різноманітних форм їх охорони. З метою захисту загальнобіосферних функцій ґрунтів у поєднанні з максимально ефективним їх використанням в господарських та інших цілях у повній відповідності до екологічних вимог необхідне проведення комплексних ґрунтово-географічних досліджень.

Актуальність проблеми, її теоретичне і практичне значення визначили об'єкт, предмет, мету, завдання, методику, наукову новизну, практичне значення проведених досліджень.

Об'єкт і предмет досліджень. Об'єктом досліджень є алювіальні ґрунти заплави ріки Західний Буг. Предмет досліджень - особливості морфологічної будови, фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтів в різних частинах заплави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок досліджень за темою дисертаційної роботи пов'язаний з „Національною програмою охорони земель” на 1996 - 2010 роки, державною науково-технічною програмою „Родючість і охорона ґрунтів” на 2001 - 2010 роки, кафедральною проблематикою „Проблеми, генези, географії і класифікації ґрунтів Західного регіону України” (Вс-77Б, державний реєстраційний номер 1010U001424), Дослідницьким проектом ІWAS (Міжнародний Водний Альянс Саксонія, Німеччина).

Мета роботи - вивчення морфологічних, фізичних, фізико-хімічних властивостей алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг, особливостей їхньої ґенези, структури ґрунтового покриву.

Для досягнення поставленої мети було поставлено наступні завдання:

- провести аналіз і оцінку чинників ґрунтоутворення заплави ріки Західний Буг;

- проаналізувати історію дослідження заплавних ґрунтів, сучасний стан дослідження їхньої ґенези, проблеми класифікації алювіальних ґрунтів;

- вивчити структуру ґрунтового покриву заплави ріки Західний Буг;

- провести дослідження морфологічних, фізичних, фізико-хімічних властивостей ґрунтів, їх валовий хімічний склад;

- проаналізувати та узагальнити результати досліджень.

Методи досліджень. У процесі дослідження використовувались методи: порівняльно-географічний, морфолого-генетичний (профільний), порівняльно-аналітичний, та метод варіаційної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів: вперше на території заплави ріки Західний Буг проведено комплексне вивчення алювіальних ґрунтів, зокрема, досліджено ґенезу, склад та властивості ґрунтів, встановлено причини їх карбонатності; на основі детального вивчення ґрунтового покриву прируслової відмілини і прируслового валу запропоновано поділ типу алювіальних дернових ґрунтів на чотири підтипи: дернові примітивні, дернові слаборозвинуті, дернові короткопрофільні та власне дернові; вивчено структуру ґрунтового покриву заплави р. Західний Буг; складено картосхему і детальні карти ґрунтів модальних ділянок.

Практичне значення. Отримані результати досліджень є вагомим внеском у розвиток теоретичних і практичних основ регіонального ґрунтознавства. Їх пропонується використовувати для: удосконалення діагностики та класифікації ґрунтів; коригування матеріалів ґрунтових обстежень попередніх років; бонітетної та ґрунтово-екологічної оцінки ґрунтів; для розробки заходів збереження та покращення родючості ґрунтів; їх охорони від можливого антропогенного впливу.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто проведено польові та лабораторно-аналітичні дослідження з вивчення морфологічних, фізичних, фізико-хімічних властивостей досліджуваних ґрунтів, та валового хімічного складу ґрунтів. Проаналізовано та узагальнено літературні джерела і фондові матеріали за темою дисертації. Встановлено характер структури ґрунтового покриву заплави ріки. На основі опрацювання картографічних джерел та власних досліджень складено картосхему ґрунтового покриву заплави ріки Західний Буг.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та прикладні положення дисертації доповідались та обговорювались на VІІ та ІХ Міжнародних наукових конференціях „Zagospodarowanie zlewni Bugu i Narwi w ramach zrуwnowaїonego rozwoju” (Варшава, 2007, 2009), ІІ Всеукраїнській студентській науковій конференції „Сучасні проблеми природничих наук” (Ніжин, 2007), Всеросійській науковій конференції „ХІ Докучаевские молодежные чтения. Почва как носитель плодородия” (Санки-Петербург, 2008), V съезде Всероссийского общества почвоведов имени В.В. Докучаева (Ростов-на-Дону, 2008), Міжнародному науковому семінарі „Ґенеза, географія та екологія ґрунтів” (Львів, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми класифікації та діагностики ґрунтів” (Чернівці, 2008), Міжнародній науковій конференції „Ґрунт у просторі і часі” (Одеса, 2009), VІІІ з'їзді ґрунтознавців та агрохіміків України (Житомир, 2010).

Публікації: За результатами дисертаційної роботи опубліковано дванадцять наукових публікацій, з них чотири - у виданнях, рекомендованих ВАК України. Статті повністю відображають зміст дисертації.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел (152 найменування). У роботі подано: 11 таблиць, 30 рисунків, 8 додатків. Загальний обсяг роботи - 236 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Природні умови

За фізико-географічним районуванням України, долина ріки Західний Буг знаходиться у межах Європейської рівнинної ландшафтної країни, зони широколистяних лісів, Західноукраїнського краю, де виділяється три області: 1) Західно-Подільська; 2) Мале Полісся; 3) Волинське Опілля.

Відмінності природних умов трьох природних районів, у межах яких знаходиться долина Західного Бугу, визначають значну різноманітність умов ґрунтотворення. Для кожної з цих фізико-географічних областей властива різна геологічна і геоморфологічна будова, ґрунтотворні породи, гідрогеологія, відмінності кліматичних умов, рослинний покрив, які в сукупності обумовлюють своєрідні особливості формування ґрунтового покриву території досліджень, який формується в результаті генетичного поєднання чинників ґрунтотворення. Сучасні алювіальні відклади, на яких формуються досліджувані ґрунти, визначають напрям, характер та швидкість процесів ґрунтотворення; особливості геоморфологічної будови заплави зумовлюють диференціацію ґрунтового покриву за ступенем зволоження та заболочення, розвитком дернового та глейового процесів; від кількості опадів залежить частота і тривалість паводків на річках, які в свою чергу визначають глибину ґрунтових вод, яка впливає на проходження процесів оглеєння, а також інтенсивність надходження алювіальних наносів на поверхню ґрунту; під впливом лучної рослинності в заплаві ріки розвивається дерновий процес ґрунтотворення, який полягає в накопиченні в профілі ґрунтів органічних решток і гумусу, що покращує властивості алювіальних ґрунтів.

В результаті сукупної дії чинників ґрунтотворення в заплаві ріки Західний Буг створюються умови для формування різноманітних за складом і властивостями алювіальних ґрунтів.

Історія дослідження алювіальних ґрунтів

Вперше описав заплавні ландшафти і виділив стадії заплавного ґрунтотворення В.В. Докучаєв. Проте чітке поняття про заплавні ґрунти, на відміну від алювіального наносу, сформулював М.М. Сибірцев у 1900 році. У 20-30-х роках ХХ ст. почався новий етап у вивченні алювіальних ґрунтів, обумовлений запитами сільського господарства, яке розвивалось швидкими темпами, а також гідротехнічним будівництвом. В цей час дослідженнями алювіальних ґрунтів займались Б.Б. Поли-нов (1919), Л.І. Прасолов, М.М. Соколов (1927), Є.С. Блажний, С.І. Тюремнов (1927), І.І. Плюснін (1938). Найбільш вагомий внесок у вивченні ґенези заплавних ґрунтів зробив В.Р. Вільямс (1948), який розробив загальну теорію ґрунтотворення у заплавах рік, а також виділив у заплаві три області: прируслову, центральну та притерасну. Є.В. Шанцер (1951) вважав, що головним фактором формування рельєфу заплави і будови заплавного алювію є меандрування русла ріки по її долині. Широке розповсюдження в заплавах рік похованих ґрунтів вчений пояснює процесами, пов'язаними з меандруванням русла ріки. Вагомий внесок у вивченні заплавного ґрунтотворення зробив Г.В. Добровольський. Саме він на основі багаторічних фундаментальних досліджень ґрунтового покриву річкових заплав заснував нову наукову галузь „заплавознавство”. В останні десятиріччя вивченням заплавних ґрунтів займались такі вчені як Д.Г. Тихоненко, Р.С. Трускавецький, В.І. Михайлюк, С.Т. Вознюк, М.О. Горін, М.І. Полупан, О.Л. Александровський та інші.

Особливості ґенези і класифікації алювіальних ґрунтів

В генетичній класифікації ґрунтів В.В. Докучаєва 1900 року ґрунти річкових заплав були віднесені до класу „анормальних” наносних ґрунтів і виділені в особливу групу „алювіальних ґрунтів”, які не мали прямого генетичного зв'язку з кліматом, підстилаючими їх породами, рослинністю. М.М. Сибірцев, розкритикувавши цю теорію, запропонував замість класу „анормальних” ґрунтів виділяти клас ґрунтів „азональних”. Вчений виділив у ньому підкласи „позазаплавних” і „алювіальних” ґрунтів, а у межах останнього - тип заплавних ґрунтів. Б.Б. Полинов вперше довів особливий характер заплавного ґрунтотворення. Л.І. Прасолов та М.М. Соколов, звернувши увагу на велику кількість похованих заплавних ґрунтів північних рік Росії, підкреслили важливість вивчення історії формування річкової долини для правильного розуміння ґенези заплавних ґрунтів. Вчення В.Р. Вільямса про будову заплави та генетичних її областей, про механізм утворення зернистої і шаруватої заплави, про розвиток дернового процесу в заплаві отримало широке наукове визнання. І.І. Плюснін зазначав, що на найсвіжіших наносах в області прируслової відмілини формуються примітивні ґрунти, які в міру зміщення русла заростають рослинністю і в умовах інтенсивного алювіального процесу трансформуються в алювіальні „напівтрансформовані лучні ґрунти”. В.А. Ковда вважав, що найбільш поширеним процесом ґрунтотворення в заплавах є лучно-дерновий процес. В еволюції заплавних ґрунтів Г.В. Добровольський виділяє два етапи. Перший етап охоплює зміни, яких зазнають заплавні ґрунти в умовах типового, щорічно або частково затоплюваного ґрунту, а другий - пов'язаний з виходом окремих ділянок заплави з режиму заплавності і алювіальності. О.Л. Александровський встановив поступовий розвиток ґрунтів заплав від слаборозвинутих, які мають алювіальну шаруватість (дернові шаруваті ґрунти), і більш розвинутих, які ще зберігають специфіку заплавного ґрунтотворення (дернові і лучні ґрунти), до добре розвинутих, подібних до ґрунтів межиріч (дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи).

Перші спроби класифікувати алювіальні ґрунти були зроблені ще у 20-30-х роках ХХ ст. Цією проблемою займались Л.І. Прасолов та М.М. Соколов (1927), І.І. Плюснін (1938), В.І. Шраг (1953) та інші. Слід зазначити, що всі вони містять як логічні наукові погляди, так і деякі суперечливі та дискусійні положення.

У класифікації ґрунтів СРСР 1977 року, на основі якої побудовані сучасні проекти класифікацій ґрунтів України, виділяється окрема група алювіальних (заплавних і дельтових) ґрунтів, яка характеризується регулярним (але не обов'язково щорічним) затопленням паводковими водами і відкладенням на поверхні ґрунтів свіжих шарів алювію. Усього виділяється дев'ять типів алювіальних ґрунтів. Серед українських науковців першу спробу розробити класифікацію ґрунтів України зробили харківські вчені у 1958 році. У 1981 році вона була вдосконалена М.І. Полупаном і викладена в книзі „Полевой определитель почв”. У 2005 році М.І. Полупан, В.Б. Соловей і В.А. Величко розробили сучасний проект класифікації ґрунтів України, в якій появляється нова надтипова таксономічна одиниця - ряд. Алювіальні ґрунти віднесені до ряду алювіальних ґрунтів заплав за ступенем гідроморфності. Всього виділено п'ять типів ґрунтів. У 2001 році В.І. Михайлюк розробив цілком нову профільно-генетичну класифікацію ґрунтів заплав малих і середніх річок північно-західного Причорномор'я, спираючись на колишні підходи „Класифікації ... 1977 року” та класифікацію ґрунтів Молдови, і яка в основному узгоджується з новою класифікацією ґрунтів Росії. В його класифікації типи ґрунтів об'єднуються в літогенні групи, які, в свою чергу, об'єднуються у сімейства. У світовій реферативній базі ґрунтових ресурсів (WRB, 2006) ґрунти заплав рік віднесені до однієї реферативної групи - Fluvisols (Флювісолі). Ці ґрунти визначаються, в основному, за характером гумусу і хімізмом алювію.

Диференціація ґрунтового покриву заплави ріки Західний Буг та формування його структури відбувається здебільшого під впливом геоморфологічного чинника (висоти окремих частин заплави над рівнем ріки) та віддаленості від русла. Найпоширенішими формами ґрунтових комбінацій в заплаві ріки є смугасто-лінзоподібні поєднання-мозаїки, які утворені алювіальними дерновими (понад 37 % всіх алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг), лучними (57 %) та болотними ґрунтами (8 % досліджуваних ґрунтів). Площа всіх ґрунтів заплави ріки Західний Буг у межах Львівської області становить 105 км². Тип алювіальних дернових ґрунтів поширений на всій території досліджень, проте найбільші площі спостерігаються у межах Волинської височини. Найбільші площі алювіальних лучних та лучно-болотних ґрунтів спостерігаються у межах заплави на Малому Поліссі та Волинській височині. Алювіальні болотні та торфово-болотні ґрунти значними масивами зустрічаються в заплаві у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я.

Методика досліджень

З метою вивчення особливостей ґрунтового покриву заплави ріки Західний Буг, зокрема ґенези і властивостей ґрунтів, ми застосовували порівняльно-географічний, морфолого-генетичний (профільний), порівняльно-аналітичний методи та метод варіаційної статистики. В основі цих методів лежить принцип репрезентативних модальних ділянок. Використовуючи топографічні карти масштабу 1:100000 та 1:25000, ґрунтові карти масштабу 1:200000 та 1:10000, матеріали ґрунтових обстежень попередніх років, проведених Львівським інститутом землеустрою та кафедрою ґрунтознавства і географії ґрунтів Львівського національного університету імені Івана Франка, а також матеріали досліджень з геологічної, геоморфологічної будови, гідрогеологічних та кліматичних особливостей території, у межах заплави ріки Західний Буг були вибрані чотири репрезентативні модальні ділянки, в яких закладено ґрунтові розрізи. При цьому охоплено максимальну кількість ґрунтових одиниць, розділених на підтиповому та типовому рівнях, які розміщені в трьох частинах заплави (прирусловій, центральній та притерасній) в усіх фізико-географічних областях (Західно-Подільська, Мале Полісся, Волинське Опілля). Назва модальної ділянки відповідає назві населеного пункту, поблизу якого вона була закладена: 1) „Верхобуж”; 2) „Купче”; 3) „Поториця”; 4) „Старгород”. Схему розміщення модальних ділянок зображено на рис. 1.1. Ґрунтові розрізи закладали до материнської породи - сучасних алювіальних відкладів або до появи ґрунтових вод. У розрізах детально вивчали морфологічну будову. За генетичними горизонтами відбирали зразки ґрунту для лабораторно-аналітичних досліджень, які проводились згідно загальноприйнятих методик. Окремо відбирали зразки ґрунту для вивчення структурно-агрегатного складу гумусових і перехідних горизонтів. Аналітичні дані досліджень математично оброблялись з використанням методу варіаційної статистики, а їхнє графічне оформлення виконано за допомогою пакетів програм „Microsoft Excel 2003”.

Морфологічні особливості ґрунтів

В залежності від типу будови профілю і комплексу морфологічних ознак, співвідношення ґрунтотворного і алювіально-седиментаційного процесів, ступеня і характеру гідроморфізму (зволоження поверхневими і ґрунтовими водами) алювіальні ґрунти поділяються на три типи: алювіальні дернові, лучні та болотні. Алювіальні ґрунти характеризується недиференційованим типом профілю і поділяються на такі генетичні горизонти: гумусово-акумулятивний (Н), верхній перехідний (Нр), нижній перехідний (Рh). Як правило, ці ґрунти оглеєні. Глибина появи, зовнішні ознаки та інтенсивність цього процесу залежать від рівня ґрунтових вод та тривалості паводку на певній частині заплави. Проявляється у вигляді іржавих та сизих плям різного розміру. У вологому стані в алювіальних лучно-болотних і болотних ґрунтах ці плями набувають зеленкуватого забарвлення, що пов'язано з процесом олівізації. Ґрунти в заплаві ріки Західний Буг є карбонатні по всьому профілю, що пов'язано з наявністю у воді уламків молюсків, мушель, які при розливі ріки акумулюються в профілі ґрунтів, а також з глибинним розмиванням руслом ріки більш давніх карбонатних порід. У вологому, сирому чи мокрому стані гумусові горизонти ґрунтів заплави ріки Західний Буг мають темний до чорного колір (10 YR 5/2 за шкалою Манселла), а при висушуванні в лабораторних умовах забарвлення цих ґрунтів різко змінюється (від чорного до сірого, від темно- до світло сірого).

У межах прируслової відмілини розвинулись алювіальні дернові примітивні карбонатні глеюваті піщані ґрунти. У морфологічній будові цих ґрунтів виділяються не генетичні горизонти, а шари (Р₁, Р₂, Р₃ і т.д.), кількість яких може змінюватися від одного до чотирьох. Характерною особливістю цих ґрунтів є майже повна відсутність дернини. Потужність шарів коливається в значних межах (від 4 до 35 см). Вони складаються з піску різного забарвлення, містять велику кількість нерозкладених і напіврозкладених решток молюсків, залізо-марганцеві конкреції. Перехід між шарами різкий. На підвищених ділянках прируслової відмілини, на яких вже поселилася трав'яна рослинність, залягають алювіальні дернові слаборозвинуті карбонатні глеюваті піщані ґрунти. В їх профілі виділяються такі горизонти: Hp - Ph - P. Зверху виділяється шар дернини потужністю до 1 см. Гумусово-перехідний горизонт, потужністю 4-5 см, має темно-буре забарвлення з іржавими плямами оглеєння, піщаний гранулометричний склад, слабогумусований. Серед алювіальних дернових ґрунтів, які формуються в прирусловій частині заплави, чітко виділяються два різних за морфологічною будовою типи ґрунтів: 1) більш молоді алювіальні дернові короткопрофільні, у яких під темнозабарвленим гумусовим горизонтом, різко виділяючись від нього, залягає серія піщаних шарів, різних за кольором, ступенем вираженості оглеєння, потужністю; 2) власне алювіальні дернові ґрунти з типовим набором генетичних горизонтів (Н - НР - Р). Алювіальні лучні ґрунти, які формуються в центральній частині заплави, відрізняються від дернових більшою потужністю гумусового горизонту, поступовим зменшенням вмісту гумусу вниз по профілю, більш міцною зернистою структурою. Ознаки оглеєння в алювіальних лучних ґрунтах проявляються вже у гумусовому горизонті. Будова профілю алювіальних лучних ґрунтів проста і складається з багатьох перехідних по гумусованості горизонтів: Н - Нр - Рh - Р. Алювіальні лучно-болотні ґрунти формуються в пониженнях центральної, а також в притерасній частині заплави, що зумовлює порівняно спокійний повеневий режим з відкладанням тонких мулистих часток алювію, які відразу освоюються ґрунтотворним процесом. Тому виразна шаруватість профілю цим ґрунтам не властива. Характеризуються інтенсивним гумусонагромадженням у гумусово-акумулятивному горизонті, проте, з глибиною вміст гумусу різко зменшується, що пов'язано з посиленням анаеробних умов. Будова профілю така ж як і в алювіальних лучних ґрунтів, проте відрізняється меншою потужністю гумусованої частини та загальною потужністю профілю. Для алювіаль-них болотних ґрунтів, які поширені у межах притерасної частини заплави з близьким рівнем залягання ґрунтових вод, характерне інтенсивне оглеєння та олівізація всього профілю, велика кількість органічних і мінеральних речовин, переважно важкосуглинковий гранулометричний склад, незадовільний водно-повітряний режим. Гумусово-акумулятивний горизонт відзначається слабкою ущільненістю внаслідок сильного його переплетення корінцями рослин, та високим вмістом гумусу.

Фізичні властивості ґрунтів

З метою вивчення змін фізичних властивостей алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг в різних її частинах та вздовж течії ріки нами проводились дослідження, на основі яких порівнювали такі показники: гранулометричний, мікроагрегатний та структурно-агрегатний склад, щільність твердої фази, щільність будови, загальну шпаруватість та шпаруватість аерації.

Гранулометричний склад алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг змінюється від піщаного в прирусловій частині до важкосуглинкового - в притерасній частині заплави (рис. 1.2). Характерною його особливістю є шаруватість (чергування піщаних і суглинкових прошарків).

В алювіальних дернових примітивних та дернових слаборозвинутих ґрунтах значно переважає фракція грубого та середнього піску (частинки 1-0,25 мм), вміст якої становить 85,51-95,23 %. Спостерігається зменшення вниз по профілю часточок грубого піску і збільшення вмісту дрібного піску (з 1-2 % у верхньому горизонті до 8 % - у породі). Алювіальні дернові короткопрофільні та дернові ґрунти за гранулометричним складом є легко- та середньосуглинкові. В алювіальних дернових короткопрофільних ґрунтах гумусовий горизонт характеризується легкосуглинковим гранскладом з вмістом фізичної глини 21-23 % та переважанням фракції дрібного піску (38,4-45,8 %). Різкий перехід гумусового горизонту до породи (алювіальних пісків) чітко простежується у розподілі гранулометричних фракцій: виділяються чотири прошарки, які у профільному розподілі змінюються від зв'язнопіщаних до піщаних (вміст фізичної глини, яка в основному складається з мулу, зменшується з 5,81 до 4,18 %). Серед гранулометричних фракцій в алювіальних дернових ґрунтах переважає фракція грубого пилу (51,29-72,27 %), вміст якої зростає до ґрунтотворної породи. Шаруватість у цих ґрунтах простежується ще досить виразно, що відображається у чергуванні середньо- та легкосуглинкових прошарків у межах профілю. В алювіальних лучних ґрунтах також помітна шаруватість профілю: гумусовий горизонт важкосуглинковий, гранулометричний склад перехідних гори- зонтів змінюється від супіщаного до важкосуглинкового, ґрунтотворна порода представлена важким суглинком. Алювіальні лучно-болотні ґрунти характеризуються середньосуглинковим гранскладом. У профільному розподілі гранулометричних елементів вже не спостерігається ознак шаруватості, фракція фізичної глини рівномірно розподіляється по всьому профілю, лише у породі її вміст знижується до 21,97 %, де алювіальні відклади представлені легким суглинком. Алювіальні болотні ґрунти за гранулометричним складом важкосуглинкові, проте на відносно молодих понижених ділянках, які майже щорічно затоплюються, у них спостерігається шаруватість, яка проявляється у вигляді малопотужних прошарків супіску.

Загалом простежується закономірність до поважчання гранскладу від пісків прируслової відмілини до важких суглинків притерасної частини заплави. Проте вздовж течії ріки суттєвих змін гранулометричного складу не спостерігається.

В алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг добре виражена мікроагрегованість. У складі мікроагрегатів різко переважають фракції розміром >0,01 мм, вміст яких становить 73,8-99,3 %. Мікроструктура характеризується значною міцністю, особливо в перехідних горизонтах, про що свідчить незначний вміст активного мулу і фракцій <0,01 мм. Незначна частка мулистих частинок дуже слабо позначається на процесах мікроструктуроутворення, а, отже, і на процесах макроструктуроутворення. Найкращі розміри мікроструктури відповідають розмірам агрегатів 0,25-0,05 і 0,05-0,01 мм. Така мікроструктура є водостійкою і характерною для досліджуваних ґрунтів, що обумовлює позитивні властивості мікроагрегатному складу. Крім того, вона безпосередньо збільшує вологоємність ґрунтів, покращує їх водо- та повітропроникність, відіграючи роль „піщаних зерен і лесоподібної фракції” гранулометричних елементів ґрунту. Вміст цих фракцій в заплавних ґрунтах становить 55,2-91,7 %.

В алювіальних дернових короткопрофільних ґрунтах переважає фракція дрібного піску, значення якої вниз по профілю зменшуються з 52,6 до 12,2 %. Переважаючими серед фракцій мікроагрегатного складу в типових алювіальних дернових ґрунтах є мікроагрегати розміром 0,05-0,01 мм (41,8-68,8 %). Алювіальні лучні ґрунти характеризуються відсутністю чіткого розподілу мікроагрегатів по профілю. Як в алювіальних лучно-болотних, так і в болотних ґрунтах спостерігається рівномірний розподіл мікроагрегатних частинок у ґрунтовому профілі. Дещо вищими є значення фракції грубого пилу (30,4-41,1 %). Розрахунок показників мікроагрегатного аналізу (фактор дисперсності за Качинським, фактор структурності за Фагелером, ступінь агрегатності за Бейвером і Роадесом, показник мікрооструктуреності за Дімо, число агрегації за Пустовойтовим) засвідчив, що досліджувані ґрунти характеризуються надзвичайно стійкою мікроструктурою ґрунту, високою водостійкістю мікроагре-гатів. Найвищими значеннями за цими показниками вирізняються алювіальні дернові та лучні ґрунти, а дещо нижчими - алювіальні дернові короткопрофільні ґрунти.

Аналіз структурного стану показує широку варіабельність показників вмісту структурних агрегатів (в тому числі водостійких) різного розміру, коефіцієнту структурності та водостійкості, показника водостійкості у досліджуваних алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг.

Алювіальні дернові примітивні та слаборозвинуті ґрунти прируслової відмілини складені намитими пісками, а, отже, є безструктурними. В алювіальних дернових короткопрофільних ґрунтах переважають агрегати розміром понад 10 мм (50,4 %), тому коефіцієнт структурності є низьким (0,89). За вмістом водостійких агрегатів алювіальні ґрунти заплави ріки Західний Буг характеризуються відмінним структурним станом. Найкращий структурний стан серед всіх досліджуваних ґрунтів характерний для алювіальних дернових ґрунтів, в яких коефіцієнт структурності становить 3,57. Характерною особливістю досліджуваних алювіальних лучних ґрунтів є зернисто-грудкувата структура гумусових горизонтів у сухому стані, хоча у природних умовах вони мають зернисту структуру. Це пов'язано з тим, що в непорушеному стані ці ґрунти є дуже насичені вологою, що перешкоджає утворенню великих за розміром агрегатів, а при висиханні в лабораторних умовах до повітряно-сухого стану утворюються брилисті агрегати. В алювіальних лучно-болотних ґрунтах структурний стан є незадовільним і характеризується погіршенням вниз по профілю. Різко переважають агрегати розміром понад 10 мм (66,3-74,0 %), вміст яких з глибиною зростає. Найгірші показники структурного стану серед усіх досліджуваних ґрунтів спостерігаються в алювіальних болотних ґрунтах. У сирому стані вони безструктурні, а при висиханні ґрунтові частинки об'єднуються в агрегати, серед яких різко переважає брилиста фракція (понад 78 %).

Структурно-агрегатний стан алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг, який в більшості досліджуваних ґрунтів є задовільним, погіршується у напрямку від русла до надзаплавної тераси. Встановлено незначне погіршення структурного стану в алювіальних ґрунтах, сформованих у заплаві на Малому Поліссі, а також дещо нижчу водостійкість структурних агрегатів алювіальних ґрунтів, сформованих в заплаві у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я.

Для алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг характерне поступове зростання щільності твердої фази вниз по профілю. Виняток становлять болотні ґрунти, в яких цей показник зменшується з глибиною. У заплаві, особливо в прирусловій її частині, зустрічаються поховані ґрунти, де значення щільності твердої фази їхніх горизонтів така сама, як і у гумусових горизонтах, що є типовим явищем для алювіальних ґрунтів. Найвищі показники щільності твердої фази характерні для алювіальних дернових примітивних і слаборозвинутих ґрунтів (2,47-2,62 г/см³), а найнижчі - для болотних ґрунтів (2,15-2,49 г/см³). В алювіальних дернових, лучних та лучно-болотних ґрунтах щільність твердої фази нижніх горизонтів майже однакова - 2,54-2,58 г/см³, хоч верхні горизонти вирізняються більшими амплітудами значень.

В алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг значення щільності будови коливаються у широких межах, що пов'язано з неоднорідністю і значною строкатістю гранулометричного складу в досліджуваних ґрунтах, а також різним вмістом органічних речовин. Найвищі значення спостерігаються в алювіальних дернових примітивних та слаборозвинутих ґрунтах прируслової відмілини (1,63-1,67 г/см³), які складені переважно пісками. Алювіальні дернові та лучні ґрунти характеризуються зростанням величини щільності будови з гумусового до перехідного горизонту (mах до 1,5 г/см³) та зменшенням у ґрунтотворній породі (min до 1,3 г/см³). Найнижчі значення щільності будови характерні для болотних ґрунтів (0,56-1,16 г/см³). У профільному розподілі спостерігається зменшення показників щільності будови у гумусовому горизонті, що пов'язано із значною задернованістю верхньої частини профілю, та незначне збільшення - в перехідних горизонтах.

В алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг не простежується закономірності зменшення загальної шпаруватості з глибиною. Для алювіальних лучних ґрунтів на торфах і болотних ґрунтів характерне збільшення величини загальної шпаруватості вниз по профілю (з 70 до 87 % та з 53 до 73 % відповідно), що пов'язане зі збільшенням вмісту органіки в нижніх горизонтах цих ґрунтів. Алювіальні дернові, лучні та лучно-болотні ґрунти характеризуються зменшенням шпаруватості з глибиною (з 45-65 до 40-45 %).

Найкраще аеровані алювіальні лучні ґрунти (50 % від загальної шпаруватості), що пояснюється високим рівнем структурності гумусових горизонтів лучних ґрунтів. Добре аеровані і гумусові горизонти алювіальних дернових короткопрофільних ґрунтів (40-55 %). Недостатньою повітрозабезпеченістю характеризуються алювіальні лучно-болотні та болотні ґрунти, внаслідок чого створюються умови для розвитку в них анаеробних процесів, а також дернові примітивні ґрунти прируслової відмілини. У цілому в досліджуваних ґрунтах спостерігається зменшення показника шпаруватості вниз по профілю. Відзначено збільшення аерації ґрунтів заплави у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я.

Хімічні і фізико-хімічні властивості ґрунтів

Досліджувані ґрунти характеризуються широкими амплітудами значень вмісту гумусу. В алювіальних дернових примітивних та дернових слаборозвинутих ґрунтах спостерігається найнижчий вміст гумусу серед всіх досліджуваних ґрунтів, а його значення не перевищують 1 % (рис. 1.3). Алювіальні дернові короткопрофільні ґрунти характеризуються зменшенням вмісту гумусу з глибиною (з 2,2-3,5 % в гумусовому горизонті до 0,1-0,3 % - в породі). Алювіальні дернові ґрунти відзначаються складним характером розподілу гумусу по профілю (вміст гумусу зменшується поступово, коли ґрунти розвинуті на підвищених ділянках, або різко, якщо ґрунти формуються в пониженнях). Гумусові горизонти алювіальних лучних ґрунтів характеризуються підвищеним вмістом гумусу (6,8-7,2 %), а його вміст вниз по профілю зменшується рівномірно. Для алювіальних лучно-болотних ґрунтів характерне поступове зменшення вмісту гумусу з глибиною. У межах Малого Полісся лучно-болотні ґрунти відзначаються більшою гумусованістю профілю (вміст гумусу у верхньому горизонті становить 7,62 % і за показниками гумусового стану характеризується як підвищений), ніж ґрунти, які сформувалися в заплаві у межах Сокальського пасма(значення вмісту гумусу становлять 5,25 % і характеризуються як середні). Найвищими серед алювіальних ґрунтів значеннями вмісту гумусу характеризуються болотні ґрунти. У гумусових горизонтах цих ґрунтів вміст гумусу досягає 8,2-8,6 % і характеризується як високий. За характером розподілу цього показника по профілю алювіальні лучні, лучно-болотні та болотні ґрунти відносяться до регресивно-акумулятивного підтипу. В досліджуваних ґрунтах не спостерігається закономірності до збільшення чи зменшення вмісту гумусу вздовж течії ріки.

В алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг запаси гумусу у верхній 0- 20 см товщі ґрунту коливаються в дуже широких межах (від дуже низьких в алювіаль-них дернових примітивних і слаборозвинутих ґрунтах - 12,9-13,4 т/га, до дуже високих в болотних ґрунтах - 200 т/га). Середніми запасами гумусу характеризуються алювіальні дернові, лучні та лучно-болотні ґрунти (107,5-114,7 т/га). У товщі 0-100 см досліджувані ґрунти характеризуються середніми запасами гумусу (205-350 т/га).

В алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг відбувається накопичення вмісту Нітрогену в гумусових горизонтах, що зумовлено надходженням його в ґрунт з атмосферними опадами і шляхом Нітроген-фіксації мікроорганізмами.

Збагаченість гумусу Нітрогеном є найнижчою в алювіальних дернових примітивних та слаборозвинутих ґрунтах (вміст валового Нітрогену становить 0,01-0,03 %), а найвищою - в болотних (0,5 %). З глибиною, відповідно до зменшення гумусу, вміст валового Нітрогену зменшується.

Дослідження фракційно-групового складу гумусу алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг засвідчили, що вони характеризуються гуматно-фульватним (алювіальні дернові короткопрофільні та лучно-болотні ґрунти) та фульватно-гуматним (алювіальні лучні та болотні ґрунти) типом гумусу. Переважання фульвокислот над гуміновими кислотами в дернових короткопрофільних ґрунтах прируслової частини заплави пов'язано з тим, що в цих ґрунтах в умовах хорошої аерації і недостатнього вмісту фізичної глини відбувається швидкий розклад органічних решток і утворення незначної кількості гумусових кислот. Вони погано закріплюються на поверхні піщаних часточок і гумусоутворення розвивається по нехарактерному для дернових ґрунтів гуматно-фульватному типу. Серед фракцій гумінових кислот значно переважають фракції, зв'язані з Кальцієм (40-67 % від суми ГК), а серед фульвокислот - фракції, міцно зв'язані з мінеральною частиною ґрунту (40-63 %). Відзначено дуже низький вміст „агресивних” ФК (0,5-1,6 % від загального Карбону). Характерною особливістю досліджуваних ґрунтів є високий вміст гуміну (44-67 %), що пояснюється тим, що за значної оглеєності і перезволоження ґрунту не відбувається повної трансформації органічних решток рослин, які надходять у ґрунт, акумулюється значний вміст неповністю гуміфікованих органічних речовин, які в результаті потрапляють у групу негідролізованого залишку. Ця група гумусових речовин (нерозчинний залишок) потенційно може бути джерелом гумінових кислот. Як відомо, до складу гумінів поряд з гуміновими речовинами, які утворюються з гумінової кислоти в результаті її старіння, входять інші, більш молоді, ніж гумінові кислоти, речовини. На нашу думку, оскільки алювіальні ґрунти є відносно молодими і перебувають на стадії формування, то процеси гуміфікації та формування стійких гумусових кислот є незавершеними, тому високий вміст гуміну в досліджуваних ґрунтах є цілком виправданим.

В алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг спостерігаються значні амплітуди значень ємності вбирання як у межах окремо взятого профілю, так і в різних типах ґрунтів та території всієї заплави. Найменша ємність вбирання характерна для алювіальних дернових примітивних і слаборозвинутих ґрунтів (4,6- 7,3 ммоль/100 г ґрунту), що пов'язано з піщаним гранулометричним складом і дуже низьким вмістом гумусу в цих ґрунтах. Алювіальні лучні ґрунти в результаті значної гумусованості профілю і важкосуглинкового гранулометричного складу харак-теризуються найвищими значеннями ємності вбирання (44,0-48,3 ммоль/100 г ґрунту в гумусовому горизонті). Прослідковується тенденція до зменшення ємності катіонного обміну з глибиною.

Макроморфологічні дослідження показали, що алювіальні ґрунти є карбонатними у межах всього профілю. Про це свідчить закипання від 10 % розчину НСl. Карбонатність досліджуваних ґрунтів зумовлена тим, що сучасні алювіальні відклади заплави ріки Західний Буг залягають на більш давніх верхньокрейдових карбонатних породах, які представлені мергелями, вапняками та крейдою. В резуль-таті впливу глибинної річкової ерозії русло ріки врізається в корінні породи, які ріка вимиває, а продукти руйнування транспортує вниз за течією і під час повеней та паводків відкладає у межах заплави. Другою причиною є наявність у воді уламків молюсків, мушель, які також при розливі ріки акумулюються в профілі ґрунтів. Нашими дослідженнями встановлено, що їх карбонатність становить 30-35 %, що значною мірою визначає кількісний розподіл цього показника по профілю дослі-джуваних ґрунтів. Характерною особливістю алювіальних ґрунтів є відсутність чіткої закономірності до збільшення або зменшення вмісту карбонатів з глибиною. Навпаки, в більшості заплавних ґрунтів спостерігається чергування прошарків з більшим та меншим вмістом СаСО₃. Найменшим вмістом карбонатів характеризуються алювіальні дернові примітивні та слаборозвинуті ґрунти прируслової відмілини (до 1 %), а найбільший їх вміст спостерігається в алювіальних лучних та болотних ґрунтах центральної та притерасної частини заплави (до 45-55 %). Це є закономірним явищем, оскільки свіжовідкладені алювіальні наноси, які акумулюються в прирусловій частині заплави, не встигають розкладатись під дією ґрунтотворного процесу, а в центральній і притерасній частині заплави, де швидкість відкладання алювію є меншою, а інтенсивність ґрунтотворного процесу є вищою, карбонатні уламки органічного та неорганічного походження активно розкладаються до простих сполук, а вивільнений в процесі хімічних реакцій Кальцій акумулюється в профілі ґрунтів.

Характерною особливістю алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг є лужна реакція ґрунтового розчину, що пояснюється впливом процесу оглеєння, яке спостерігається у всіх досліджуваних грунтах. Ці ґрунти характеризуються від слабко- до сильнолужної реакцією ґрунтового розчину (рН 7,2-8,2). Значення рН водної витяжки в більшості досліджуваних ґрунтів зростають вниз по профілю. Закономірності до збільшення чи зменшення величини рН від русла ріки до надзаплавної тераси в алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг чітко не простежується. У географічному вимірі, найвищою лужністю характеризуються алювіальні ґрунти, які розвиваються в заплаві у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я та Малого Полісся, а найнижчою - на території Сокальського пасма.

У результаті процесів відновлення в профілі алювіальних ґрунтів утворюються Fe-Mn конкреції різних розмірів і форм. Особливо чітко та інтенсивно ці процеси відбуваються в пониженнях центральної та притерасної частини заплави, де формуються алювіальні лучні, лучно-болотні та болотні ґрунти. Серед досліджуваних ґрунтів найменший вміст Fe₂О₃ спостерігається в лучних ґрунтах (0,04-0,1 %), а найвищі значення цього показника спостерігаються в болотних ґрунтах (0,13 %), які також характеризуються найбільшими амплітудами значень цього показника.

Основу валового хімічного складу досліджуваних ґрунтів становлять оксиди Силіцію (SiO₂) - 31,2-97,1 %, а також Кальцію (СаО) - 0,6-32,1 %, Алюмінію (Аl₂О₃) - 0,3-8,7 %, Феруму (Fe₂О₃) - 0,3-4,4 %. Їхній сумарний вміст коливається у межах 59,7-98,8 %. Основу мінеральної частини ґрунтів становить SiO₂, вміст якого становить 46,9-97,1 %. Найнижчим валовим вмістом характеризуються оксиди Фосфору і Сульфуру (до 0,5 %).

Розраховані нами величини молярних відношень SіO₂/R₂О₃, SіO₂/Аl₂О₃ і SіO₂/ Fe₂О₃ засвідчують неоднорідність хімічного складу мінеральної частини ґрунту. В алювіальних ґрунтах не спостерігається чіткої закономірності до збільшення чи зменшення вмісту півтораоксидів у напрямку до ґрунтотворної породи.

ВИСНОВКИ

1. Вперше проведено детальне комплексне дослідження ґенези, морфологічної будови та властивостей алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг. Аналіз та узагальнення результатів досліджень дали змогу встановити закономірності поширення цих ґрунтів у різних частинах заплави, а також зміну їх складу і властивостей з віддаленням від русла та вздовж течії ріки.

2. Ґрунтовий покрив заплави ріки Західний Буг формується в результаті генетичного поєднання чинників ґрунтотворення: сучасні алювіальні відклади, на яких формуються досліджувані ґрунти, визначають напрям, характер та швидкість процесів ґрунтотворення; особливості геоморфологічної будови заплави зумовлюють диференціацію ґрунтового покриву за ступенем зволоження та заболочення, розвитком дернового та глейового процесів; від кількості опадів залежить частота і тривалість паводків на річках, які в свою чергу визначають глибину ґрунтових вод, яка впливає на проходження процесів оглеєння, а також інтенсивність надходження алювіальних наносів на поверхню ґрунту; під впливом лучної рослинності в заплаві ріки розвивається дерновий процес ґрунтотворення, який полягає в накопиченні в профілі ґрунтів органічних решток і гумусу, що покращує властивості алювіальних ґрунтів.

3. Аналіз історико-географічних досліджень алювіальних ґрунтів показав, що формування заплавних ґрунтів характеризується специфічними особливостями, а наявність різних поглядів і думок стосовно питання ґенези, складу, властивостей та використання алювіальних ґрунтів свідчить про проблематичність їх вивчення.

Формування структури ґрунтового покриву заплави ріки Західний Буг відбувається здебільшого під впливом геоморфологічного чинника (висоти окремих частин заплави над рівнем ріки) та віддаленості від русла. Найпоширенішими формами ґрунтових комбінацій є смугасто-лінзоподібні поєднання-мозаїки. У ґрунтовому покриві заплави переважають типи алювіальних дернових (37 %), лучних (54 %) та болотних ґрунтів (8 %), які відрізняються на підтиповому та нижчих таксономічних рівнях.

4. Встановлено причини карбонатності досліджуваних ґрунтів: 1) верхньо-крейдові корінні карбонатні породи, які в результаті впливу глибинної річкової ерозії русла ріки вимиваються, а продукти руйнування транспортуються вниз за течією і під час повеней та паводків відкладаються у межах заплави; 2) наявність у воді уламків молюсків, мушель, які також при розливі ріки акумулюються в профілі ґрунтів.

5. За особливостями морфологічної будови профілю досліджувані ґрунти належать до недиференційованого типу з розподілом на горизонти: Н-Нр-Р. Забарвлення ґрунтів змінюється у напрямку від русла ріки до тераси від світло-сірого і жовтуватого в алювіальних дернових ґрунтах, які формуються у прирусловій частині заплави, до темно-сірого в алювіальних болотних ґрунтах притерасної частини заплави. З віддаленістю від русла ріки підвищується рівень ґрунтових вод, що призводить до інтенсифікації процесу оглеєння.

6. Досліджувані ґрунти є надзвичайно різноманітні за гранулометричним складом - від піщаних дернових примітивних та слаборозвинутих ґрунтів до важкосуглинкових лучних, лучно-болотних і болотних ґрунтів. Навіть у межах одного ґрунтового профілю можуть поєднуватись піщані, легко-, середньо- та важкосуглинкові прошарки, що є типовим явищем для заплавних ґрунтів. У напрямку від русла ріки до надзаплавної тераси відбувається поважчання гранулометричного складу (від супіщаного до важкосуглинкового). Проте такої закономірності до зміни гранулометричного складу в ґрунтах вздовж течії ріки не спостерігається. Досліджувані ґрунти характеризуються добре вираженою мікроагрегованістю. Мікроструктура відзначається значною міцністю, особливо в перехідних горизонтах. Структурно-агрегатний стан алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг, який в більшості досліджуваних ґрунтів є задовільним, погіршується у напрямку від русла до надзаплавної тераси, проте зростає водостійкість структурних агрегатів. Встановлено незначне погіршення структурного стану в алювіальних ґрунтах, сформованих у заплаві на Малому Поліссі, а також дещо нижчу водостійкість структурних агрегатів алювіальних ґрунтів, сформованих у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я. Для цих ґрунтів характерне поступове зростання щільності твердої фази вниз по профілю. Деяке зменшення показників щільності твердої фази характерне для ґрунтів заплави у межах Малого Полісся. Показники щільності будови мають тенденцію до зменшення у напрямку від русла ріки до надзаплавної тераси. В алювіальних ґрунтах спостерігається зменшення шпарового простору вниз по профілю. Відзначено збільшення аерації ґрунтів заплави у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я.

7. Дослідження хімічних і фізико-хімічних властивостей алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг засвідчили:

а) широку амплітуду значень вмісту гумусу в гумусових горизонтах - від дуже низького в алювіальних дернових примітивних і слаборозвинутих ґрунтів прируслової відмілини до високого в алювіальних лучних, лучно-болотних і болотних ґрунтів центральної та притерасної частини заплави. В досліджуваних ґрунтах не спостерігається закономірності до збільшення чи зменшення вмісту гумусу вздовж течії ріки. Особливістю фракційно-групового складу гумусу алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг є високий вміст гуміну (44-67 %). Встановлено, що для даних ґрунтів такі його значення є характерними і цілком виправданими;

б) ємність вбирання алювіальних ґрунтів характеризуються великими амплітудами значень. Присутність супіщаних прошарків в досліджуваних ґрунтах не дозволила нам встановити закономірності до збільшення чи зменшення показників ємності вбирання з глибиною;

в) карбонатність алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг зростає у напрямку від русла до надзаплавної тераси, що, на нашу думку, є закономірним явищем, оскільки свіжовідкладені алювіальні наноси, які акумулюються в прирусловій частині заплави, не встигають розкладатись під дією ґрунтотворного процесу, а в центральній і притерасній частині заплави, де швидкість відкладання алювію є меншою, а інтенсивність ґрунтотворного процесу є вищою, карбонатні уламки органічного та неорганічного походження активно розкладаються до простих сполук, а вивільнений в процесі хімічних реакцій Кальцій акумулюється в профілі ґрунтів. В досліджуваних ґрунтах не спостерігається закономірності до збільшення чи зменшення вмісту карбонатів вздовж течії ріки;

г) досліджувані ґрунти характеризуються від слабко- до сильнолужної реакцією ґрунтового розчину. Значення рН водної витяжки в більшості досліджуваних ґрунтів зростають вниз по профілю. У географічному вимірі, найвищою лужністю характеризуються алювіальні ґрунти, які розвиваються в заплаві на Гологоро-Кременецькій та Малополіській частинах території досліджень, а найнижчою - на території Сокальського пасма. Закономірності до збільшення чи зменшення величини рН від русла ріки до надзаплавної тераси в алювіальних ґрунтах заплави ріки Західний Буг не простежується;

д) основу валового хімічного складу досліджуваних ґрунтів становлять оксиди Силіцію, Алюмінію, Кальцію і Феруму. Основу мінеральної частини ґрунтів становить SiO₂. Величини молярних відношень засвідчують неоднорідність хімічного складу мінеральної частини ґрунту. В алювіальних ґрунтах не спостерігається чіткої закономірності до збільшення чи зменшення вмісту півтораоксидів вниз по профілю.

8. На підставі проведеного комплексного дослідження алювіальних ґрунтів заплави ріки Західний Буг, пропонуємо виділити в типі алювіальних дернових ґрунтів чотири підтипи: дернові примітивні, дернові слаборозвинуті, дернові коротко-профільні та власне дернові, оскільки чинники ґрунтотворення, морфологічна будова та властивості ґрунтів відрізняються значною мірою в різних областях прируслової частини заплави, а лучно-болотні ґрунти слід виділяти на підтиповому рівні у типі алювіальних лучних ґрунтів, оскільки, ці ґрунти за своїми властивостями і будовою профілю є більш подібними до алювіальних лучних ґрунтів, ніж до болотних.

9. Отримані результати досліджень використовуються при удосконаленні класифікації ґрунтів України, проведенні крупномасштабних ґрунтових обстежень і екологічній оцінці ґрунтів заплав. Оскільки різні підтипи алювіальних дернових ґрунтів значною мірою відрізняються за морфологічною будовою і властивостями, пропонуємо застосовувати диференційований підхід до розрахунку їх балів бонітету, що необхідно враховувати при грошовій оцінці ґрунтів.