Проблеми та перспективи використання рекреаційних ресурсів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Проблеми та перспективи використання рекреаційних ресурсів України

Зміст

Вступ

1. Особливості раціонального використання рекреаційних ресурсів України

2. Нормативно - правове забезпечення використання рекреаційних ресурсів України

Висновки

Література

Вступ

В сучасному світі рекреація - як процес відновлення фізичних і духовних сил людини (найбільш поширене існуюче визначення даного терміну) чи - як процес відтворення людини (виходячи з положень "рекреаційної" парадигми) є незамінним фактором чи умовою розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних і емоційних можливостей окремої людини та суспільства загалом. Нікого не здивуєш також фактом, що ресурси природи мають здатність лікувати. Тому з цією метою особливо важливого значення набуває раціональне використання і збереження природних ресурсів з метою профілактики і лікування деяких захворювань.

Низький рівень використання рекреаційного потенціалу України. Країна володіє унікальними природними та історико-культурними рекреаційними ресурсами, потенційна площа яких складає близько 13% території країни. Основними рекреаційними регіонами в Україні є приморські узбережжя Чорного та Азовського морів, а також райони Кримських та Карпатських гір. При цьому, решта території держави також володіє значним рекреаційним потенціалом, які розташовані в лісових зонах Полісся та прирічкових територіях Лісостепу та Степу. Однак використання рекреаційного потенціалу нашої держави не перевищує 25%.

Недостатня увага вчених до територій, які мають нижчий ступінь забезпеченості рекреаційними ресурсами, особливо тих, які входять до лісостепової та степової зони України. Такий стан не є нормальним і потребує подальших наукових розробок, націлених на удосконалення процедури просторової організації рекреаційних систем, які мають бути локалізовані в існуючому середовищі вказаних зон.

1. Особливості раціонального використання рекреаційних ресурсів України

Формування системи рекреаційного природокористування є об'єктивним наслідком зростаючих потреб суспільства в рекреації. Сформована еколого-економічна ситуація зумовлена тривалим нехтуванням об'єктивних законів взаємовідносин суспільства і природи та процесів відтворення природно-ресурсного потенціалу нашої країни.

Природокористування - це основна форма взаємодії суспільства і природного середовища, яка реалізується через систему заходів, спрямованих на освоєння, використання, перетворення, відновлення і охорону природних ресурсів, і відображає зв'язки між виробництвом, населенням і оточуючим середовищем. В процесі рекреації природа виступає одним з провідних факторів відпочинку і оздоровлення, відновлення фізичних і нервово-психічних сил людини. Історична закономірність взаємодії суспільства і природи проявляється в розширенні впливу людини на природу при зростанні темпів економічного розвитку і усвідомленні необхідності збереження природного середовища при зростаючому значенні його рекреаційної функції.

В умовах екстенсивної та інтенсивної взаємодії суспільства і природи, зростання потреб суспільства в рекреації виникає об'єктивна необхідність в планомірному використанні природних багатств для задоволення потреб, тобто в організації особливого виду природокористування - рекреаційного.

Рекреаційне природокористування має три основні функції: соціальну, економічну і природоохоронну. Соціальна функція рекреаційного природокористування - це задоволення специфічних потреб населення у відпочинку, оздоровленні, спілкуванні з природою, що сприяє зміцненню фізичного і розумового здоров'я суспільства. Економічна функція полягає, головним чином, у відновленні робочої сили. Завдяки рекреації підвищується працездатність, збільшується фонд робочого часу, що сприяє зростанню продуктивності праці. До економічної функції належать також розширення сфери застосування праці і прискорений розвиток соціальної і виробничої інфраструктури на територіях інтенсивного рекреаційного природокористування. Природоохоронна функція полягає в попередженні деградації природних рекреаційних комплексів під впливом антропогенної діяльності, в тому числі і рекреаційної.

Природні рекреаційні ресурси - незамінна умова розвитку рекреації. Тому раціональне їх використання, відновлення та охорона є одним з важливих завдань.

Слід підкреслити, що рекреаційне природокористуванню, викликає необхідність охорони і відновлення не тільки природних ресурсів, але і природних умов, які становлять середовище існування людей.

Всі галузі, підгалузі, види виробництв, які є джерелами можливих забруднень і порушень, рівноваги навколишнього середовища, несумісні з рекреаційною діяльністю, їх не можна розміщувати в районах з інтенсивною рекреацією. Досить типова проблема розвитку рекреаційної галузі в регіоні, де рекреаційні ресурси межують з корисними копалинами і добування останніх без нанесеїння шкоди рекреаційним ресурсам неможливе. Таке становщще склалось, наприклад, в одному з районів Прикарпаття. Унікальні родовища мінеральних вод розміщені поряд з покладами нафти. За оцінками вчених, місця залягання лікувальних мінеральних вод у цьому районі не мають аналогів в країні, однак нафтові джерела, не такі унікальні, уже заплановані в експлуатацію. Це свідчить про те, що відсутній підхід при вирішенні проблеми розвитку галузей в регіоні і не враховується порівняльна соціально-економічна ефективність використання тих чи інших ресурсів.

Проблема раціонального природокористування полягає в забезпеченні всебічного й елективного використання, відновлення і збереження природний умов і ресурсів рекреації з врахуванням об'єктивно існуючих потреб. Для її вирішення потрібно глибоко і всебічно обґрунтувати наукові і практичні заходи, які б планомірно забезпечили і цілеспрямовано управляли розвитком рекреаційного природокористування. Теоретичною основою комплексного вивчення і вирішення цієї проблеми служить системний підхід, який дозволяє аналізувати і впорядкувати цілі функціонування тих чи інших систем, встановлювати відповідність між метою, можливостями вирішення проблеми і необхідними для цього ресурсами [6, с. 217]

Рекреаційне природокористування визначається як самостійний вид діяльності, але він постійно поєднується з іншими видами природокористування, насамперед, лісогосподарським, сільськогосподарським і водним. Кожен із цих видів природокористування робить свій внесок у перетворення ландшафту, яке іноді збігається з цілями рекреаційного природокористування, а іноді -- суперечить їм. Розвиток інших видів природокористування відбувається в межах або тісному зв'язку з територіями, де є курортно-рекреаційні ресурси. Наприклад, серйозну загрозу запасам та якості мінеральних вод і лікувальних грязей становить діяльність розташованих в їхніх басейнах підприємств із видобутку корисних копалин та промислових заготівок лісу [24, с. 104].

Негативний вплив промисловості, сільського та лісового господарств на якість рекреаційних ресурсів і середовище курортів виявляється переважно через повітря і воду, у зв'язку з чим виникають особливі вимоги до проектування меж округів санітарної охорони курортів з потребою урахування природних закономірностей формування ресурсів. Унаслідок цих обставин варто включати у сферу охорони не лише місця розташування лікувальних засобів, але й райони, в яких вони формуються, а також компоненти природи, які, хоч і не є безпосередньо носіями лікувальних властивостей, але беруть участь у їх формуванні.

Прикладом проблем таких складних взаємодій може бути досвід робіт зі створення штучних пляжів у Криму та біля Одеси. Так, за останні два -- три десятиліття докорінно змінилися умови на Одеському узбережжі. З метою боротьби зі зсувами понад 15 км уздовж берега спорудили бетонні траверси та хвилерізи. Природний субстрат прибережної зони (вапняк, що обростає водоростями та молюсками, а також є укриттям для багатьох видів гідробіонтів), виведений, а для зручності відпочиваючих намитий пісок. На деяких ділянках берега є виходи постійно діючих зливових і дренажних стоків. Водообмін між прибережною смугою з пляжними спорудами та відкритою частиною моря дуже обмежений. Усе це створює умови для стійких і значних забруднень узбережжя, особливо в період пікових рекреаційних навантажень [24, с. 105].

Місця добування корисних копалин в Україні виявляються непридатними для господарського використання, але після рекультивації на них можливий розвиток різних видів рекреаційної діяльності. На відвалах здійснюються лісопосадки, кар'єри облаштовуються для будь-яких видів відпочинку на воді. Перетворений ландшафт привабливіший, а також має оздоровчу дію на середовище. Рекреаційне використання територій, порушених гірничою промисловістю, визнано найефективнішим з економічного та екологічного погляду. Крім того, воно доцільне, оскільки ці землі, як правило, розташовані в урбанізованих та індустріальних областях, де проблема вільних земель особливо гостра.

Відмінності в стійкості природних і природно-технічних комплексів, з одного боку, та територіальна нерівномірність розподілу рекреаційних потреб -- з іншого, зумовлюють потребу розробки територіально диференційованих нормативів навантажень на природу, тобто для кожного регіону України має бути розроблена особлива система цих нормативів. Наприклад, під час визначення оптимальних і критичних навантажень на наземні й аквальні природні комплекси слід звертати увагу, насамперед, на ті властивості ландшафтів, що вносять найсерйозніші корективи у величину норм навантаження [4, с. 134].

Багато дослідників зазначають залежність стійкості природних геосистем від вологості, ґрунтових умов і складу рослинності (табл. 9.3). Безпосередній вплив відпочиваючих, який визначається витоптуванням, фіксується розвитком стадій дигресії природної рослинності. Але насправді вплив на природне середовище з боку відпочиваючих набагато більший: засмічення побутовими відходами та органічними речовинами; переміщення і переселення видів рослин, у тому числі бур'янів, тощо. Отже, роль властивостей природних ландшафтів значно нівелюється, що пов'язано з благоустроєм території, створенням технічних елементів або перетворенням природних елементів, що дає змогу збільшити рекреаційне навантаження на територію.

Зрозуміло, що основні навантаження мають бути на територіях, розташованих у зонах транспортної доступності стосовно великих міст, а також у районах з унікальними ресурсами -- теплими узбережжями морів, родовищами мінеральних вод, пам'ятками культури. Тобто потрібно враховувати не тільки вплив власне рекреаційної діяльності на природні ландшафти, а й дію транспорту, служб комунально-побутового обслуговування тощо.

Головні стратегічні напрями подальшого розвитку рекреаційно-тури-стського комплексу України такі [17, с. 34].:

-- забезпечення загальнодержавної і регіональної підтримки туризму, залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;

-- створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;

-- забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, Національної історико-культурної спадщини українського народу;

-- розвиток інформаційно-рекламної і маркетингової діяльності;

-- підготовка і перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристської діяльності.

Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.

Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному використанню та збереженню туристичних ресурсів. Нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину.

2. Нормативно - правове забезпечення використання рекреаційних ресурсів України

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного господарство України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальную проблемою у зв'язку з необхідністю масового оздоровлення населення країни, а також основою для конструктивної взаємодії органів державної влади України та її суб'єктів щодо забезпечення комплексного використання природно-рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства [8, с. 35]. рекреаційий природокористування відновлюючий ресурс

Для правового режиму природних рекреаційних територій характерно: наявність загального та спеціального правового регулювання їх використання та охорони; спрямованість на забезпечення спеціальної мети - відновлення життєвих сил і здоров'я людини; заборона господарської та іншої діяльності, шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, будь-які зміни природного ландшафту; заборона будь-яких дій, що порушують суспільні рекреаційні інтереси при їх використанні; встановлення спеціального порядку їх створення, обмеження права користування ними; загальнодержавний характер власності на них; встановлення додаткових обов'язків користування ними; змішаний характер їх правового режиму.

Курортний комплекс України представлений величезнами запасами різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею санаторно-оздоровчих закладів і резервом досвідченого кадрового потенціалу. Природні курортно-рекреаційні комплекси українського узбережжя Чорного і Азовського морів, Карпатського регіону, Полісся та інших районів України мають велике регіональне національне і міжнародне значення як для системи масового оздоровлення населення України, так і зарубіжних країн, для стабілізації економіки і соціально-економічному прогресу, інтеграції України у світову економічну систему.

У 2000 р. прийнято Закон України „Про курорти”, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів. Для організації діяльності курортів повинні використовуватись спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси [3].

Визначено 11 курортів міжнародного значення (Євпаторія, Саки, Трускавець, Моршин, Бердянськ, Куяльник, Одеська група курортів, курорти Південного берега Криму, Феодосія, Планерське, Курортне). До курортів республіканського значення віднесено Березовські мінеральні води Харьковської області, Верховина та Синяк Закарпатської області, Ворзем та Конча-Заспа Київської області, Кирилівка Запорізької області, Любине Великий та Немирів Львівської області, Миргород Полтавської області, Слов'янськ та Святогірськ Донецької області, Сатанів Хмельницької області, Мельник Вінницької області [6].

За часів незалежності України до курортів було віднесено 260 населених пунктів [5, с. 234].

Згідно із Законом України „Про курорти” курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Кожна природна курортна територія - це унікальне ландшафтне, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною самостійно структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі країни в цілому. Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо наявності сприятливих умов, унікальних природних лікувальних ресурсів для відпочинку і лікування населення. Серед них особливо цінними є мінеральні води і лікувальні грязі практично усіх відомих бальнеологічних типів. Особливу цінність з ландшафтних ресурсів становлять лісові масиви з мальовничими ландшафтами, багатим рослинним і тваринним світом.

Найбільшу привабливість серед курортних територій мають АР Крим, Закарпатська та Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернівецька, Львівська та Київська області [15, с. 150]. Існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними природними ресурсами для відпочинку і лікування. Одним із критеріїв перспективного санаторно-курортного будівництва є наявність або відсутність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів.

За загальноприйнятою класифікацією в Україні є всі види курортів: бальнеологічні, кліматичні, бальнеокліматичні, кліматобальнеогрязьові, які можна використовувати для оздоровлення населення [15, с. 154].

Відповідно до Закону України „Про курорти” до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні до використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожний з яких є самостійним об'єктом геологічного середовища, потребує різнобічного підходу до вивчення контролю стану і використання.

Сприятливий клімат на всій території України дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і профілактики багатьох хвороб. Клімат широко і з успіхом використовують на будь-якому курорті як основний лікувальний чи оздоровчий чинник [6, с. 84]. Найсприятливіші умови протягом усього року мають Південний берег Криму, Закарпатська, Кримські і Карпатські гори. Особливим лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Слов'янські та Солотвинські соляні шахти).

В Україні наявні також значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально-оздоровчому процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод [5, с. 178].

Для санаторно-курортного лікування, фасування та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянська, Голубінське родовище), радонові (Хмельницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов'янське, Кемчінське), миш'яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Євпаторійське, Одеське, Куяльницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні (Сакське, Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Сеременківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві.

Грязелікування застосовується на 19 курортах України, зокрема на таких відомих як Куяльник, Саки, Євпаторія, Бердянськ, Кирилівка, Слов'янськ, Миргород та ін., а також у міських грязелікарнях, фізіотерапевтичних відділеннях, деяких санаторіях, в лікарнях [13, с. 367].

Для забезпечення комплексних досліджень різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінки їх сучасного стану, що обумовлюють розвиток курортів різного профілю, необхідно:

- проведення повної еколого-економічної оцінки і паспортизації рекреативних ресурсів України;

- перехід від часткових і розрізнених досліджень окремих проблем розвитку рекреаційної інфраструктури та використання рекреаційних ресурсів за відомчою ознакою до комплексних досліджень і опрацьовування відповідних програм в масштабі окремих областей;

- забезпечення повноцінного фінансування науково-дослідних робіт з вищезазначених питань [13, с. 367].

Збереження природних лікувальних ресурсів повинно бути засновано, насамперед, на охороні курортно-рекреацйних зон. Незважаючи на очевидну економічну і потребу в розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу, на сьогодні в Україні, за незначними винятками, не встановлені межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних смуг вздовж морів тощо), майже не визначені показники резервних територій для розвитку курортів навіть на найближчу перспективу. Тому особливої уваги потребує комплекс питань з санітарної охорони курортів та родовищ природних лікувальних ресурсів.

Для сучасної оцінки природного потенціалу курортів і забезпечення сталого розвитку курортів необхідно, перш за все, державне зведення даних про природні лікувальні ресурси й об'єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів. Крім того, при оголошенні природної території курортною та застосуванні спеціальних економічних заходів мають бути враховані результати екологічно-еколо-економічної соціально-економічної оцінок природного потенціалу курортів та об'єктів їх інфраструктури.

Першочерговими завданнями формування політики у сфері діяльності курортів має бути розробка Концепції розвитку курортів, яка б визначала види санаторно-курортних закладів та напрями їх спеціалізації та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, яка має охоплювати такі основні питання:

- раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;

- дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і методичної реабілітації;

- розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;

- створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів;

- розробка державного моніторингу природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів;

- розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами;

- підготовка переліку курортів державного і місцевого значення [15, с. 17].

Важливою проблемою є забезпечення курортного комплексу розвиненою інфраструктурою, яка б відповідала світовим стандартам, сприяла підвищенню його конкурентоспроможності. Її розвиток потребує вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань.

Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

Висновки

Однак досі залишається чимало невирішених питань. Трансформації в українському суспільстві загалом та в рекреаційній сфері зокрема, наразі, не створили передумов для подолання соціально-економічних проблем в регіоні. Особливої уваги потребують питання, які стосуються вирішення проблем гірських районів, а саме - створення комфортного життєвого середовища, розвитку людського та духовного потенціалів населення цих районів. Занепад соціальної інфраструктури, загострення демографічної ситуації, зростання безробіття призводять до обезлюднення сільських територій, деградації поселенської мережі, скорочення зайнятості та зниження матеріального добробуту селян. Рекреаційна сфера є важливою у діяльності на селі, тому закономірним є посилений інтерес до проблем розроблення механізму розвитку рекреаційної сфери та реформування її структурних елементів в умовах соціальних трансформацій та встановлення нових відносин. Необхідність пошуку раціональних шляхів активізації використання рекреаційно-туристичного потенціалу диктується також перспективами економічних результатів та соціальних наслідків розвитку цього сектору національної економіки, який може і має стати реальним засобом її оздоровлення, відновлення культурного та духовного потенціалу народу України, його трудового потенціалу.

Перспективи розвитку рекреації та туризму в Україні зумовлюються дією широкого спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації та туризму та її інтеграція в світовий ринок туристсько-рекреаційних послуг пов'язані з необхідність розв'язання гострих соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних відносин.

Література

1. Луцишин П. В. Територіальна організація суспільства: Навчальний посібник. /П. В.Луцишин, Д. Клімонт, Н. П.Луцишин . - Луцьк, 2001. - 334с.

2. Любіцева О. Географія туризму в Україні: науковці вчителям. // Географія та основи економіки в школі. - 1997. - №2. - С. 3-6.

3. Любіцева О. О., Панкова Є. В., Стафійчук В. І. Туристичні ресурси України. Навчальний посібник. - К. : Альтерпрес, 2007. - 369 с.

4. Мазур Ф. Ф. Соціально-економічні умови розвитку рекреаційної індустрії (на прикладі Карпатського регіону) Навчальний посібник. / Ф. Ф. Мазур. - К. : Центр учбової літератури, 2005. - 96 с.

5. Масляк П. О. Рекреаційна географія: навч. посіб. / П. О. Масляк. - К. : Знання, 2008. - 343 с.

6. Мацола В. І. Рекреаційно-туристичний комплекс України: Монографія. / В. І. Мацола. - Львів : Інститут регіональних досліджень НАНУ, 1997. - 259 с.

7. Минц А. А. Экономическая оценка естественных ресурсов. / А. А. Минц. - М. : Мысль, 1972. - 302 с.

8. Мироненко Н. С. Рекреационная география / Н. С. Мироненко, И. Т. Твердохлебов. -- М. : МГУ, 1981. --208 с.

9. Мухина Л. И. Особенности рекреационной оценки среднегорной территории (на примере Архыза) / Л. И. Мухина, В. В. Савельева // Изд. АН СССР. Сер. Геогр. 1973. № 1.-С. 95-102.

10. Мухина Л. И. Принципы и методы технологической оценки природных комплексов / Л. И. Мухина. - М. : Наука, 1973. - 95 с.

11. Николаенко Д. В. Рекреационная география / Д. В. Николаенко. -- М., 2001. -- 321 с.

12. Новикова В. І. Територіальна організація рекреаційної діяльності у контексті збалансованого розвитку регіону (на прикладі Черкаської області) дис… канд. географ. наук . - К., 2008. - 240 с.

13. Панов І. Екологічний туризм. //Краєзнавство. Географія. Туризм. - 1998. -- №11. -- С. 6.

14. Пирожник И. И. К вопросу о классификации форм и видов рекреационной деятельности//Вестн. Белорус. ун-та. Сер.2, хим., биол., геогр., 1975. № 2, с. 66-68.

15. Пирожник И. И. Определение структуры жизненного цикла рекреационной деятельности // В сб.: «Социально-экономические проблемы труда и уровня жизни». Новосибирск: ИЭОПП, 1976, с. 13-17.

16. Пирожник И. И. Основы географии туризма и экскурсионного обслуживания/Учеб. пособие с грифом Минвуза БССР для географических специальностей. Мн.: Университетское, 1985. - 253 с.

17. Пирожник И. И. Применение факторного анализа для рекреационной оценки территории // Изв. АН СССР. Сер. географ., 1975. № 2, с. 113-119.

18. Попович С. І. Туристично-екскурсійні ресурси України. / С. І. Попович/ -- К.,1996. -- 265 с.

19. Преображенский B. C. География и отдых / B. C. Преображенский, Ю. А. Веденин. -- М. : Знание, 1971. -- 47 с.

20. Проблемы рекреационной географии / Н. В. Багров, Н. С. Мироненко, И. Т. Твердохлебов / / О новых направлениях в развитии советской экономической географии : Материалы V съезда Географического общества СССР. - Л., 1970. - С. 35-36.

21. Рекреаційна географія: навч. Посібник / М. М. Поколодна; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2012. - 275 с.

22. Рекреаційна система Криму : деякі проблеми управління / В. І. Бєляєв, М. В. Багров, Я. К. Трушиньш / / Вісник АН УРСР. - 1983. - N 11. - С. 70-78.

23. Родичкин И. Д. Человек, среда, отдых / И. Д. Родичкин. - Киев : Будивельник, 1977. - 159 с.

24. Родічкін І. Д. Лісопарки України. / І. Д. Родічкін. - К.: Будівельник, 1968. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru