Господарська діяльність столичного регіону України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Господарська діяльність столичного регіону України



Зміст

Вступ

1. Галузева та функціональна структура господарства Столичного регіону

2. Проблеми соціально-економічного розвитку регіону та шляхи їх вирішення

Висновки

Література



Вступ

Необхідність дослідження соціально-економічного розвитку регіону (області, міста, району), аргументується такими проблемами та суперечностями: низка взаємопов'язаних проблем регіонального соціально-економічного розвитку, які виникають між продуктивними силами і застарілими формами організації економічного життя, виробництвом і споживанням,суперечності між посиленням традиційної моделі й повномасштабним оновленням регіонів (можлива «псевдомодернізація»), між застарілим розміщенням продуктивних сил та їх формуванням в сучасних умовах (в межах адміністративної реформи); між інерційною адміністративно-територіального поділу та новими територіями і підприємствами; процесами централізації та децентралізації (необхідність «нової регіоналізації», концепції якої взагалі відсутні); між рівнями розвитку регіонів, про що свідчать коливання значень валового регіонального продукту,між тенденціями глобалізації та транскордонного співробітництва. Все це визначає необхідність перебудови, удосконалення господарського комплексу кожного регіону за умов соціальної та економічної спрямованості розвитку економіки регіону; зростання потреб у детальній інформації про технічні, економічні, соціальні, екологічні можливості відповідних територій.

Територіальні диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів існують майже у всіх країнах, незалежно від розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи. Вони мають прояв на всіх рівнях світового господарства. У зв'язку з цим пошук шляхів мінімізації негативних наслідків територіальних нерівномірностей розвитку, розробка ефективної регіональної політики посідають одне з центральних місць у країнах світу, особливо в країнах із високорозвинутою економікою.



1. Галузева та функціональна структура господарства Столичного регіону

Економіко-географічне положення регіону

Територія Столичного економічного регіону складається з Київської, Чернігівської та Житомирської області. До її складу також входять Придніпровська височина, Причорноморська низовина та Поліська низовина. Столичний район займає північ України. Його кордони межують з Білорусією та Росією на півночі, Північно-східним економічним районом на сході, Центральним економічним районом на півдні та з Подільським і Волинським економічними районами на заході країни. Район знаходиться у помірному поясі, атлантико-континентальної області у заболоченій місцині.

Через район пролягає основна річкова артерія - Дніпро.

Територію району перетинають потужні транспортні коридори як

меридіанного так і широтного напрямків.

Залізничні: Харків - Київ - Львів - Чоп, Хутір Михайлівський - Київ - Жмеринка - Одеса та ін.

Автомобільні: траси загальноєвропейського значення Санкт-Петербург - Одеса, Харків - Західний кордон України.

Через усі ці транспортні магістралі і здійснюється зв'язок району з іншими районами країнами і сусідніми державами, реалізується зручність його ЕГП.

В орографічному відношенні район має вигляд хвилястої рівнини із загальним нахилом до центру району. Тут сходяться три великі орографічні одиниці - Поліська та Придніпровська низовини, а також Придніпровська височина.

Територія розташована в зоні західного перенесення повітряних мас. Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва. Клімат району помірно-континентальний з достатньою кількістю опалів, теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня становить - 6°С, а липня 17... 19°С.

За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві частини: північну - вологу, помірно теплу і південну - недостатньо зволожену, теплу[3].

Значною різноманітністю характеризуються водні ресурси соціально-економічного району. На його території протікає близько 600 річок. Всі вони належать до басейну Дніпра, протяжність якого в межах району складає 246 км. Головними ріками є також Десна, Прип'ять, Тетерів, Сейм, Остер, Ірпінь, Трубіж. Ріки відіграють важливу роль у господарстві району. Чимало в районі невеликих озер, особливо в долинах річок Уборть (Житомирська область) і Снов (Чернігівська). На території району є 111 водосховищ, у тому числі Київське і значна частина Канівського.

Великі площі в районі займають болота. Вони мають важливе водорегулювальне значення. Внаслідок непродуманого осушення кількість боліт у районі зменшується, зникли деякі малі річки, пересихають грунти, гинуть ліси. Це негативно впливає на режим живлення річок, рослинний і тваринний світ району, водний режим головної артерії України - Дніпра.

Ґрунти в межах району досить різноманітні за механічним складом та фізико-хімічними властивостями. На півночі, в поліський частині району, поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок - дерново-оглеєні, лучні та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено використовуються в рільництві; сприятливі для використання під пасовища і сіножаті. У південній частині району переважають темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені, відміни сірих лісових ґрунтів, які за правильної агротехніки є сприятливими для вирощування різних сільськогосподарських культур[9].

Мінеральні ресурси Столичного економічного району - це, здебільшого, нерудні корисні копалини, серед них будівельні матеріали. Запаси паливних і рудних ресурсів мають місцеве значення. Більшість корисних копалин району припадає на Український кристалічний щит.

Серед паливних ресурсів переважає нафта. Всього налічується 21 родовище нафти, найбільшими з яких є Прилуцьке, Леляківське, Богданівське, Гнідинцівське у межах Донецько-Дніпровської нафтогазоносної провінції. Поклади бурого вугілля розробляються в західній частині району (Коростишівське родовище). Воно має низьку теплоту згоряння, значну вологість, зольність, здатне окислюватись та самозайматись, використовується як енергетичне паливо. Може бути і цінною хімічною сировиною. У поліській частині району найбільші в Україні поклади торфу. Особливо багаті на нього Чернігівська (найбільші родовища - Замглайське, Ірванцівське, Смоленське) та Житомирська (понад 700 родовищ, 2% території) області. Торф використовують для приготування різних органо-мінеральних добрив, а також як дешеве паливо.

З рудних корисних копалин промислове значення мають ільменіти (титанові руди). На їх базі працює Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (Житомирська область).

З будівельних корисних копалин переважає будівельний і оздоблювальний камінь. У межах кристалічного масиву містяться всесвітньовідомі родовища рожевих, червоних і сірих гранітів (Омелянівське, Лезниківське, Соколовогірське, Крошнянське, Коростишівське, Житомирське, Богуславське, Синявське та ін), лабрадоритів й габро, поклади яких в районі становлять відповідно 92% і 94% від усіх покладів цих цінних каменів в Україні. Найбільш поширені вони в Житомирській області (Головине, Кам'яний Брід, Городище, Синій Камінь, Турчинка, Рудня, Кам'янка та ін).

В економічному районі зосереджено майже 1/4 запасів гнейсів України. Найбільші їх поклади в Коростенському, Олевському, Коростишівському родовищах.

На території району виявлено унікальні родовища мармуру, який має високі облицювальні якості, кварцитів (Овруцьке родовище), пірофілітових сланців (Овруцький район).

В Житомирській області величезні поклади каоліну, що є основною сировиною для виготовлення фарфоро-фаянсових виробів. Цегельно-черепичні глини, вапняки є на всій території району, поклади мергелю, кварцових і будівельних пісків найбільше поширені у північній його частині, крейди - у східній.

У районі є поклади коштовних каменів: гірського кришталю, гранату, топазу, аметисту, опалу, халцедону, берилу (Володар-Волинський район Житомирської області), яшми (Овруцький район).

У палеогенових відкладах вздовж річок північної частини району трапляється бурштин.

Одне з основних багатств району - ліси. Загальна площа лісового фонду - 2,5 млн. га, лісистість території - 26%. За площею лісів та запасами деревини Столичний район посідає перше місце в Україні. Ліси розміщені нерівномірно: 2/3 їх загальної площі у межах поліської частини району. У структурі лісових ресурсів переважають хвойні і твердолистяні породи. За видовим складом насадження сосни становлять 59%, дуба - 20%, берези - 13,5%, поширені також вільха, осика, граб, ясен, ялина та ін.

Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угруповань, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод (Миронівка, Біла Церква, Березань, Бровари - Київської; Березна, Ладинка - Чернігівської; Овруч, Верхівця, Денишів, Новоград-Волинський Житомирської областей), багато культурно-історичних пам'яток визначають роль району як важливого рекреаційного регіону України. Однак використання рекреаційного потенціалу району дуже обмежене внаслідок забруднення його території радіоактивними речовинами[3,34].

У Столичному економічному районі проживає 14,7% (7364,6 тис) населення України. Його чисельність поступово зменшується внаслідок погіршення демографічної ситуації. Це виявляється у зниженні показників природного приросту населення (-7,8‰), а в сільській місцевості - - 17,5‰, що є одним з найнижчих показників в Україні.

У віковій структурі населення частка окремих вікових груп майже така сама, як у середньому по Україні: працездатного віку 57%, молодших за працездатний вік 19,9%, у пенсійному віці 23,1%. Проте існують значні відмінності у цій структурі в різних частинах Столичного економічного району. Висока частка працездатних людей у районі досягається за рахунок високої їх частки (63,1%) у м. Києві, де найменше осіб пенсійного віку (17,8%). Процес "старіння населення" найбільш характерний для Чернігівської області (людей пенсійного віку тут 29,6%). Хоча і в інших областях району ці показники виші, ніж у середньому по Україні (у Київській - 23,8%. Житомирській - 25,3%). Така вікова структура негативно позначається на формуванні потенціалу трудових ресурсів.

На території району проживають люди понад 100 національностей. Переважна більшість з них (82%) - українці. Представники національних меншин живуть здебільшого у міських поселеннях, серед них найбільше росіян, євреїв, білорусів, поляків. Значна кількість росіян живе в обласних центрах, білорусів - на прикордонних з Білоруссю територіях, поляків - у південно-західній частині Житомирщини.

Населення розміщене на території району нерівномірно. Середня його густота - 79,7 осіб/км, що дещо менше за середній показник по Україні. Удвічі менша за середню в районі густота населення в Чернігівській області (41 осіб/км І), дещо вища - у Житомирській (48,3 осіб/км), найвища - у Київській (154,9 чол. /км І). Це зумовлено низкою соціально-економічних, екологічних причин. Зокрема, найвища густота населення в Київській області пов'язана з наявністю на її території столиці держави найбільшого промислового, транспортного, культурного центру. Невисока густота населення Чернігівської області зумовлена переважно її аграрно-промисловим типом освоєння, а також наявністю на території значних площ лісових масивів, боліт тощо[2,34].

Більшість населення району (72,8%) проживає у міських поселеннях. Найвищий показник урбанізації у Київській області (82,2%), цьому сприяє наявність тут м. Києва (2626.5 тис. жителів на 01.01.99р). Значно менша частка міських жителів у Чернігівській (58%) та Житомирській (56%) областях. Навколо Києва формується міська агломерація, яка охоплює, крім ядра, низку міст-супутників (Бровари, Бориспіль, Біла Церква, Васильків, Боярка, Фастів). Великими містами району є також Житомир (298 тис. чол), Чернігів (310 тис. чол). В усіх містах району, а найбільше - у великих за останні роки зменшилася чисельність населення внаслідок процесу деурбанізації, що виявляється в посиленні міграційних потоків з міст у сільську місцевість, які значно зросли в роки економічної кризи. Сільське населення проживає у різних за людністю населених пунктах. Вони переважно невеликі (до 300 осіб) у північній (лісовій), середні й великі (500-1500 осіб) у південній (лісостеповій) частинах району.

На демографічну ситуацію в районі помітно вилинуло відселення людей з територій, сильно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із забруднених населених пунктів в інші регіони було переселено близько 127 тис. осіб. В районі найбільшими були переселення в Іванківський та Макарівський райони Київської області та в м. Київ.

Таблиця 3 Природний приріст населення Столичного району за областями, осіб

	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Житомирська область	-9119	-6863	-6549	-5263
Київська область	-10751	-8253	-8669	-6764
Чернігівська область	-13745	-11698	-11553	-10045
м. Київ	1898	4196	3457	5018
Україна	-243874	-194214	-200546	-161993

* укладено автором за даними статистичних джерел

Значну частину населення економічного району (60,4%) становлять трудові ресурси. У їх складі переважають особи працездатного віку, лише 8,7% становлять особи пенсійного віку та підлітки. Трудові ресурси відзначаються високим рівнем професійної та освітньої підготовки, особливо в містах. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів невисокий, існує безробіття. На початок 1998р. в районі було понад 447,2 тис. безробітних, або 11,3%; разом з так званим "прихованим безробіттям" частка незайнятого населення сягає майже 40%. У господарстві району зайнято 14,8% від усього зайнятого населення України, з них майже 64% у м. Києві та Київській обл.

Більшість населення району працює у виробничій сфері. В період економічної стабільності у ній було зайнято понад 70% працівників народного господарства, переважно у промисловості й сільському господарстві. Проте внаслідок зупинки багатьох промислових підприємств чисельність працюючих значно скоротилася. Зміна суспільних відносин на селі, процеси приватизації землі, виникнення нових форм господарювання зумовили значне вивільнення працівників у сільському господарстві. Останнім часом зросла чисельність працівників управлінського апарату, особливо у столичній області, де розміщена значна кількість установ і організацій загальнодержавного значення. Внаслідок розвитку ринкової інфраструктури збільшується кількість працівників у її установах (банки, біржі, інвестиційні та консалтингові компанії тощо). Намітився відтік працівників з галузей матеріального виробництва у невиробничу сферу.

У районі налічується 1393 промислових підприємства, які перебувають на самостійному балансі. В галузевій структурі промисловості виділяється машинобудування та металообробка, продукція яких становить понад 1/4 промислової продукції району. Представлені практично всі види машинобудування - від важкого до точного.

Підприємства машинобудівного комплексу району спеціалізуються на виготовленні й ремонті сільськогосподарських машин (Біла Церква, Київ, Ніжин, Прилуки, Радомишль, Житомир, Ірпінь, Овруч), устаткування для хімічного виробництва (заводи "Більшовик" у Києві, хімічного устаткування у Бердичеві, Бахмачі, Коростені, Фастові, підприємство "Хімтекстильмаш" у Чернігові). Верстатобудування розвинене в Києві, Житомирі. Устаткування для харчової промисловості виробляють у Києві. Ніжині, Ірпені, Коростені, Малині; машини для переробки льону - в Ріпках, Батурині, Козельці, Коропі, Борозні; засоби зв'язку - в Києві, Чернігові, Житомирі, Коростишеві; холодильні установки - в Києві, Василькові, Броварах, Коростені[3].

В галузі машинобудування важливим є виробництво будівельних машин і устаткування (Чернігів, Київ, Васильків, Овруч, завод шляхових машин в Новоград-Волинському). Столичний економічний район є одним з найпотужніших районів точного машинобудування, виробництва радіо-електроприладів, електроустаткування, радіоелектроніки. Серед підприємств цієї галузі ВО "Арсенал" та "Електронмаш" у Києві, ВО "Чернігівський завод радіоприладів", підприємства Житомира, Коростишева, Василькова, Білої Церкви.

Транспортне машинобудування району спеціалізується на виробництві суден, літаків, мотоциклів, велосипедів та ін. Найбільшим виробником річкових суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Тут функціонує єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод, на яких можливе виробництво від невеликих спортивних літаків до найбільших - транспортних. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві. Розвивається в районі й автомобілебудування. Випускають автомобілі спецпризначення, які монтуються на шасі відомих моделей російських автомобілів (Бердичів, Прилуки, Київ, Чернігів).

Частка консервної продукції району в загальнодержавному виробництві становить 15%. Найбільші підприємства у Ніжині, Києві, Житомирі, Бердичеві, Овручі, Білій Церкві.

Борошномельно-круп'яна та хлібна промисловість розміщена ближче до споживача. Географія підприємств цієї галузі чи не найширша в районі. Найбільші підприємства розміщені в Києві, Чернігові, Житомирі. Виробництво крохмалю в районі налагоджено в основному з картоплі. Воно зосереджене в Семенівці, Пелюхівці, Петрівці. Спеції виготовляють у Києві та Житомирі. На місцевій сировині в Чуднові працює і цикорієсушильний завод, значна частина продукції якого відправляється в Німеччину і Францію[15].

М'ясна промисловість має високий рівень концентрації виробництва. Більшість м'ясної продукції виробляється на м'ясокомбінатах Житомира, Новоград-Волинського, Бердичева, Києва, Чернігова, Білої Церкви, Прилук, Бахмача, Ніжина та ін. Останнім часом спостерігається зростання виробництва м'ясної продукції на невеликих м'ясопереробних підприємствах у місцях вирощування худоби, що є більш доцільним у сучасних умовах.

Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі, всього їх близько 50. Вони виробляють кефір, молоко, сир, сметану, сухе молоко, молочні консерви та ін. За обсягом виробництва вершкового масла (24,9 тис. т) район займає провідне місце в Україні. Серед найбільших підприємств галузі не тільки району, а й країни слід виділити молочноконсервні комбінати в Бахмачі та Овручі й сироробний завод в Новгород-Сіверському[5].

Кондитерська промисловість району не виділяється значними обсягами продукції, але кондитерські фабрики Києва, Житомира, Чернігова відомі своєю продукцією у всій державі. Інші галузі харчової промисловості - виноробна, рибна, олійна - представлені невеликими підприємствами, зорієнтованими на споживача.

У Києві та Прилуках діють тютюнові фабрики, які займають провідні позиції на ринку тютюнових виробів в Україні. У Прилуках є ефіроолійний комбінат.

Важливою є лісова й деревообробна промисловість, яка працює на місцевій та привізній сировині. У структурі промисловості району частка галузі незначна, але її продукція становить майже 21% виробленої в Україні. На території району понад 20 лісозаготівель, які продукують пиломатеріали, паркет, деревостружкові плити та іншу продукцію, здійснюють догляд за лісом.

Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева галузь. З розрахунку на одного жителя в районі виробляється вдвічі більше меблів, ніж у країні. Виробництво меблів розміщене в Києві, Чернігові, Корюківці, Добрянці, Білій Церкві, Коцюбинському, Коростені, Новоград-Волинському та ін[10].

Значно розвинена целюлозно-паперова промисловість. Паперові фабрики працюють у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці. Вироблюваний у Малині високоякісний конденсаторний папір експортується в зарубіжні країни. В Корюківці діє фабрика технічного паперу, на якій виробляють шпалери, в Обухові - картонно-паперовий комбінат, у Чернігові - картонажно-поліграфічна фабрика. Целюлозу виробляють у Малині, Обухові, Корюківці та Києві.

Лісохімічна підгалузь представлена скипидарно-каніфольним заводом у Коростені, а також підприємствами з виробництва дьогтю, хвойно-ефірної олії, скипидару в Тетереві та Клавдієво-Тарасовому.

Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон, за виробництвом яких район займає перше місце в Україні. Заводи з виробництва штучних волокон є в Чернігові, Житомирі, Києві, пластмас - у Броварах, Києві, Прилуках, Фастові.

Заводи гумотехнічних виробів працюють у Києві, Білій Церкві та Ніжині. В Білій Церкві, крім того, розміщений шинний комбінат, азбестовий завод. Лакофарбова підгалузь (БО "Укрлакофарби") розміщена в Києві, а також у Житомирі, Коростені. Побутові хімічні вироби виготовляються на спеціалізованих хімічних підприємствах Києва, Ніжина, Коростеня, а також на хімкомбінатах Чернігова.

На місцевій сировині працює Гнідинцівський завод із стабілізації нафти та виробництва зріджених газів. Завод капронових виробів є в Радомишлі. Хіміко-фармацевтичні підприємства знаходяться в Житомирі, Києві, Новоград-Волинському. Мікробіологічна промисловість представлена Трипільським і Плахтянським біохімічними заводами та Немішаєвським заводом біохімічних препаратів[43,c.67-80].

Господарство району базується на потужній електроенергетиці. Тут розміщені Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, Чернігівська, Житомирська, Білоцерківська, Бердичівська ТЕЦ, а також ряд електростанцій малої потужності. У Вишгороді (біля Києва) діє ГАЕС, яка використовується для регулювання частоти струму в електричній мережі (виробляє енергію в часи максимальних навантажень і накопичує при мінімальних). Потреби паливно-енергетичного комплексу в паливі задовольняються переважно за рахунок привізних кам'яного вугілля, природного газу та нафтопродуктів. У зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС наприкінці 2000р. дещо послабиться енергетичне господарство економічного району. Застаріле устаткування теплових електростанцій не дає змоги ефективно використовувати місцеве буре вугілля, що видобувається в Андрусівському районі. Використання торфу як палива значно зменшилося, оскільки його застосовують ще як цінне добриво і сировину для отримання різних хімічних продуктів.

Металургія в районі розвинена слабо. Зокрема працюють завод порошкової металургії в Броварах, ливарні цехи на машинобудівних підприємствах та підприємства вторинної переробки металів.

Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов'язаний з наявністю значної кількості будівельної сировини. На близько 150 підприємствах виробляються азбесто-цементні вироби, збірні залізобетонні конструкції, стінові покрівельні матеріали, заповнювачі та ін. Найбільш розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. Заводи залізобетонних виробів, домобудівні комбінати є в усіх великих населених пунктах. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих конструкцій. З місцевої сировини виробляють асфальт, цеглу, вапно (Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів та ін). На місцевих пісках працює скляна промисловість, найбільшими підприємствами якої є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар'янівський, Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться дзеркальна фабрика.

Однією з найстаріших у районі й Україні є фарфорово-фаянсова промисловість. Вона утворює спеціалізований галузевий кущ, до складу якого входять Баранівський, Городницький, Довбиський, Олевський, Коростеньський фарфорові заводи, Кам'янодрібський фаянсовий завод, Житомирський завод лабораторного скла та ряд склозаводів.

Агропромисловий комплекс регіону

Частка виробленої в сільському господарстві району продукції становить 15% від загального показника по Україні. Виробництво валової продукції в районі становило у приведених цінах 1983 р.622 крб., а в Україні - 566 крб. з розрахунку на одного жителя. Нині спостерігається деякий спад сільськогосподарського виробництва, проте обсяги його залишаються значними.

На продуктивність та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають як природні, так і соціально-економічні чинники. Найважливішими з них є кількість і якість земельних ресурсів, транспортне положення, наявність переробних галузей, ринку збуту, попит на певні види продукції та ін.[6, с.12-14].

Район багатий на земельні ресурси. У їх структурі переважають сільськогосподарські угіддя (58,1% території району і 12,9% від усіх сільськогосподарських угідь України). Для району характерний дещо нижчий за середній по Україні рівень розораності сільськогосподарських угідь. Це пояснюється агрокліматичними особливостями, значною заболоченістю місцевості, високою часткою лісів. З цієї ж причини в економічному районі велика частка сіножатей і пасовищ (20,6% від сільськогосподарських угідь), які слугують природною кормовою базою для тваринництва. Найбільші масиви сіножатей у поліській частині, а ріллі - в лісостеповій. Якість орних земель та природних кормових угідь залежить насамперед від характеру поєднання різних ґрунтів, рівня їх окультуреності, в тому числі від проведення меліоративних заходів. За останні роки значно скоротились обсяги осушувальної меліорації в районі (6 тис. га у 1996 p). До господарського осушування боліт слід підходити дуже виважено, оскільки вони формують і регулюють річковий стік, є важливою складовою ландшафту.

Стійку тенденцію до скорочення посівних площ у районі зумовлює ерозія ґрунтів. Нині у районі понад 900 тис. га еродованих та ерозійне небезпечних земель. Основними причинами цього є господарська діяльність людини, осушення легких ґрунтів, розорювання схилів, знищення ґрунтозахисних насаджень, вирубування лісів.

Значної шкоди земельним ресурсам завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС. Внаслідок радіоактивного забруднення великі площі сільськогосподарських угідь виведено з активного користування. Це передусім землі, забруднення яких радіонуклідами становить понад 15 Кі/км2. їх віднесено до земель, що перебувають на стадії відновлення родючості.

Загальна площа сільськогосподарських угідь у районі становить 6483 тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що значно більше, ніж у середньому по Україні. З них 3748 тис. га - орні землі, сіножаті й пасовища займають 1089 тис. га. Основними землекористувачами в районі залишаються селянські спілки, орендні господарства та ін. господарства колективного господарювання. В районі налічувалось 1876 селянських (фермерських) господарств, в користуванні яких було лише 51,3 тис. га сільськогосподарських угідь. Тому частка виробленої на фермерських підприємствах продукції незначна, хоча продуктивність їх значно вища проти колективних.

З 1985 р. в районі введено в сільськогосподарський оборот 4,7 тис. га зрошуваних та 65,7 тис. га осушених земель. Однак вони не компенсували втрат, пов'язаних з вилученням земель, забруднених радіоактивними речовинами після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Природні умови зумовили поділ території району на поліську й лісостепову зони спеціалізації сільського господарства, а навколо великих міст, особливо біля Києва, сформувався приміський тип сільськогосподарського виробництва.

У поліській зоні розвинені молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство, зернове господарство; у лісостеповій - м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство; в приміському сільському господарстві - молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, садівництво, ягідництво.

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво (вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур).

У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 43% усієї ріллі району) - озима пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, кукурудза, зернобобові. Головна зернова культура - озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%. Вища врожайність, рентабельність, прибуток зі га посівів озимої пшениці у лісостеповій і центральній частинах району, середня - в Київській області (26 ц/га), найнижча - в Чернігівській області (15 ц/га).

Поширене в районі й озиме жито, проте через низьку врожайність порівняно з іншими зерновими посіви його останнім часом значно скоротилися. Найбільше жита висівають на півночі району, в поліській частині[12,c.122-134].

Серед ярих зернових культур найпоширеніший ярий ячмінь. Середня по району врожайність його становить понад 20 ц/га. За валовими зборами ячмінь посідає друге місце серед зернових після озимої пшениці. Він має переважно фуражне використання, вищі сорти йдуть на виготовлення солоду і пива.

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. Географія вирощування головних технічних культур має певні особливості, в основу яких покладена ефективність виробництва. Льон-довгунець краще росте в північній частині району, з більш вологими агрокліматичними умовами. В районі вироблялось близько 1/3 льону-сирцю. Однак, в останні роки, внаслідок непродуманої політики ціноутворення, його вирощування стало нерентабельним і площі посівів льону різко скоротилися (з 1990 р. утричі). господарство столичний регіон агропромисловий

Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, у південній частині району. Особливо значні вони в Київській області, де урожайність їх найвища по Україні (220 ц/га). Валові збори цукрових буряків у районі становлять 16% від зборів по Україні[3].

Значними є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в Житомирській області. Тут збирають майже 80% українського хмелю. У Житомирі працюють науково-дослідний і проектний інститути хмелярства.

Під картоплею і овочевими культурами зайнято 318 тис. га ріллі. Посіви картоплі поширені по всій території району, проте найбільше її вирощують у поліській та центральній зонах, де врожайність цієї культури (138 ц/га) і валові збори найвищі. В районі зібрано 3371 тис. т картоплі, що становить понад 1/5 валових зборів її по Україні.

Овочівництво розвинено довкола Києва та інших великих міст району. Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту, помідори тощо. Значного поширення набули овочівництво закритого ґрунту, а також садівництво та ягідництво.

Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва майже не поступається рослинництву. Рівень розвитку галузі вищий, ніж у середньому по Україні. У структурі тваринництва переважають скотарство, свинарство, ефективною галуззю є також птахівництво.

Кормова база тваринництва району представлена посівами кормових культур на значних площах, природними кормовими угіддями (сіножаті, пасовища). Для збалансування раціонів годівлі тварин, збільшення їх поживності, насиченості мікроелементами велике значення мають комбіновані корми, виробництво яких налагоджено майже в кожному адміністративному районі. Однак відсутність коштів у сільськогосподарських підприємств зумовила значне скорочення їх використання, що негативно позначилося на продуктивності тваринництва і виробництві комбікормів.

Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин, середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в країні за обсягами виробництва м'яса, в тому числі м'яса птиці, а також яєць, молока [17, c.34-47].

Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).

Нинішні тенденції функціонування сільського господарства району такі самі, як у всій державі: зменшення обсягів рільництва, валових зборів зерна, цукрових буряків, інших видів рослинницької продукції, зниження продуктивності тваринництва. Зумовлені вони насамперед високою собівартістю місцевої продукції, яка в умовах вільної торгівлі не витримує конкуренції з дешевшими продуктами інших країн. Високу собівартість місцевої сільськогосподарської продукції спричиняють малоефективний колективний характер виробництва, застарілі технології господарювання, висока енергоємкість, значні затрати ручної праці. В умовах відсутності єдиної аграрної політики в державі, половинчастого характеру реформ на селі, недостатньої підтримки сільського виробника з боку держави ці проблеми вирішити неможливо.

Сільське господарство району розвивалося в умовах агропромислової інтеграції. Рівень сформованості АПК в Столичному районі, особливо в Київській області, був одним з найвищих в Україні. Сформувались цукробуряковий, льонопереробний та ряд інших агропромислових підкомплексів. Проте в останні роки, внаслідок кризових явищ в економіці, реформування суспільних відносин на селі, взаємозв'язки між основними структурними підрозділами АПК значно послабилися, що негативно позначилося на ефективності сільського господарства та переробної промисловості[3].

Транспортний комплекс і зв'язок регіону

Провідна роль в районі відводиться автомобільному транспорту (до 60% вантажоперевезень та до 50% пасажироперевезень). Протяжність автострад з твердим покриттям складає понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи сполучають регіон з усіма куточками країни, а також з сусідніми країнами. Щоправда, якість доріг в цілому ще не відповідає світовим стандартам. Частина доріг поліської частини Житомирської та Чернігівської області в період весняних повеней є важко прохідними. Ріст парку автомобілів негативно позначається на екологічній ситуації у районі.

За питомою вагою вантажо- та пасажироперевезень залізничний транспорт дещо поступається автомобільному. Загальна протяжність доріг складає 2,9 тис. км при пересічній щільності - 23 км/1000 км2 території. Залізниці перетинають район як в широтному, так і в меридіональному напрямках. Всі вони належать до Південно-Західної залізниці. Міжнародне значення мають залізничні колії Москва - Київ - Козятин - Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів - Вінниця - Київ - Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону - Дніпропетровськ - Київ - Коростень - Гомель. Великими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Ніжин, Житомир, Коростень та ін.

Трубопровідний транспорт в районі перебуває на другому місці за обсягами перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава - Київ - Москва, з відгалуженнями на Чернігів, Новгород-Сіверський, Шебелинка - Полтава - Київ, Уренгой - Ужгород, нафтопроводи "Дружба", Гнідинці - Кременчук [5,35].

Наявність на території району таких великих водних артерій, як Дніпро, Десна, Прип'ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для перевезення сипучих вантажів. Частково цими річками здійснюються і міждержавні перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю). Основні річкові порти - Київ та Чернігів.

Відроджується в районі роль повітряного транспорту. Регулярні перевезення здійснюють тільки аеропорти "Бориспіль" та "Жуляни", що у Києві.

У Києві та інших містах розвинений міський транспорт, особливо електричний. У столиці є лінія швидкісного трамваю, працює фунікулер, розбудовується метрополітен. Метро, зокрема, щодоби обслуговує понад мільйон пасажирів.

2. Проблеми соціально-економічного розвитку регіону та шляхи їх вирішення

Столичний економічний район, особливо його поліська частина, ще порівняно недавно були одним з найчистіших в екологічному відношенні регіонів України. Однак аварія на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. погіршила екологічну ситуацію не тільки в Україні, а й на всій планеті. За короткий період в довкілля було викинуто біля 3500кг активних компонентів ядерного палива. Найбільша в світі екологічна катастрофа перетворила унікальні за чистотою території в зону екологічного лиха. Територію площею понад 3 тис. км2 віднесено до зони безумовного відчуження, її периметр сягає 223,5км, з них 169км прилягає по території Столичного району (решта - в Білорусі). За перший рік після аварії із зони відселено 116 тис. чол. із 186 населених пунктів, у тому числі з України - 90 тис. чол. з 75 населених пунктів. Встановлено, що сильно забруднена радіонуклідами більша частина економічного району, включаючи частину Києва. На забрудненій території проживає понад 3 млн. осіб. Збитки України від наслідків катастрофи сягають $113-118 млрд. Ситуація ускладнюється ще й тим, що аварія сталася безпосередньо біля Дніпра та його найповноводнішої притоки Прип'яті, водою з яких користується майже 3/4 населення України. Радіоактивне забруднення вод Київського водосховища перевершило доаварійне у 2000 разів, донних відкладів - у 500 тис., вищих водних рослин - у 13 тис., молюсків - в 35 тис., риби - у 1000 разів [8].

Крім Чорнобильської трагедії значних збитків навколишньому середовищу завдає скидання стічних вод у водні об'єкти, викиди шкідливих речовин в атмосферу, забруднення ґрунтів. Екологічна ситуація в районі з кожним роком погіршується, особливо у великих містах. Обсяги скидання забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти у деякі роки становили 167,7 млн. м3, причому найбільше на заході району. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення становили 354,5 тис. т, пересувними засобами - 395,2 тис. т, понад половина з яких припадає на центральну частину району. Найгірша екологічна ситуація у Києві, Чернігові, Білій Церкві та Житомирі, тобто у найбільших містах [5,45].

В районі Українського кристалічного щита, а це Житомирська і частина Київської областей, виходять на поверхню або залягають близько до поверхні породи з підвищеною радіоактивністю. За цих умов додаткова радіоактивність робить ці території дуже небезпечними.

Значно ускладнився стан земельних ресурсів. Через сильне радіаційне забруднення в районі з використання вилучено 65 тис. га ріллі. Крім того, значні території вилучаються з обігу через заболочення, ерозію ґрунтів, втрату ними родючості. Посилилася деградація ґрунтів через спрацювання ресурсів гумусу. На землях громадського сектора сільськогосподарського виробництва внесення мінеральних добрив зменшилося удвічі. Практично майже припинено внесення органіки.

Особливе занепокоєння викликає стан водних ресурсів. У районі споживається 2057 млн. мі свіжої води. Рівень повторного її використання значно нижчий за середній по Україні. Найбільшими забруднювачами водних ресурсів району є підприємства м. Києва та Київської обл. . Інтенсивне забруднення поверхневих вод відходами виробництв, радіонуклідами у районі призвели до того, що вони стали небезпечними для споживання. Тому для пиття, харчових потреб слід використовувати підземні води. Для цього необхідно побудувати мережу свердловин на всій території району.

Різко погіршилася якість води у Дніпрі в районі Київського водосховища внаслідок поширення синьо-зелених водоростей. Реальною є загроза прориву греблі Київського водосховища, що призвело б до затоплення низинної частини Києва. Взагалі існування цього водосховища є економічно невиправданим. Внаслідок його спорудження рівень води в гирлах окремих поліських річок, що впадають у Дніпро, став вищим, ніж у місцях їх витоку. Щоб вода в цих ріках не текла у зворотному напрямку, в місцях їх впадання у водосховище було збудовано дамби. Вода з річок у Дніпро потрапляє за допомогою потужних насосів. Кількість спожитої ними енергії ставить під сумнів економічну доцільність існування Київської ГЕС.

Зі скороченням виробництва в останні роки зменшилися викиди шкідливих речовин у повітря, причому більше половини їх припадає на транспортні засоби. Серед міст району найбільшу частку викидів в повітря дає м. Київ.

Хибна практика екстенсивного лісокористування в районі спричинила значне виснаження лісів, погіршення структури лісового фонду, зниження його продуктивності. Сьогодні понад 90% площі займають молоді насадження і середньостиглі ліси. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих. Значної шкоди лісам завдають лісові пожежі. Більшість лісів північно-західної і західної частин району зазнали радіаційного забруднення[42].

Через недосконалі технології видобутку та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєння родовищ у надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти 70%, солей 50%, вугілля 40%, металів 25%.

Нерозв'язаною залишається проблема використання техногенних родовищ корисних копалин - відвалів видобутку та відходів збагачення і переробки мінеральної сировинний, які містять цінні корисні копалини і мають промислове значення.

Для стійкого розвитку економічного району та вирішення екологічних проблем потрібно:

1) завершити виконання програми "Чорнобиль";

2) скоротити до оптимальних розмірів виробництво і споживання природних ресурсів, насамперед газу, вугілля, лісу, прісної води, використання земель в обробітку тощо;

3) сформувати ефективну інвестиційну політику, спрямовану на розробку, освоєння і використання природо - та ресурсозберігаючих технологій, виробництво екологічно чистих видів продукції.

Відповідно до концепції ведення сільського господарства на забруднених радіонуклідами територіях слід вилучити з використання 850 тис. га угідь, зменшити розораність ґрунтового покриву, забезпечити економічно збалансоване співвідношення угідь.

Потрібний більш жорсткий контроль за діяльністю промислових і сільськогосподарських підприємств з метою обмеження викидів ними шкідливих речовин у повітря та поверхневі води.

Для збереження та відновлення природних комплексів у районі варто розширити заповідні території, національні парки, заказники.

Проведення цих заходів вимагає значних коштів. Тому його треба поєднувати зі стабілізацією та поліпшенням економічного стану району.

Напрями соціально-економічного розвитку регіону

Зміни в економіці України, пов'язані з переходом до ринкових відносин, стосуються і народногосподарського комплексу Столичного району. Зокрема, передбачено:

- структурні зрушення в економіці району, спрямовані на посилення соціальної орієнтації, забезпечення ефективного розвитку сільського та лісового господарства, харчової і легкої промисловості, видобутку і переробки мінералів, докорінну реконструкцію, технічне переозброєння та створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської сировини, насамперед створення виробництва для одержання кінцевої продукції з льону-довгунця;

- прискорений розвиток деяких галузей машинобудування - авіабудування, сільгоспмашинобудування, приладобудування, електроніки, точної механіки та оптики, здійснення заходів на консервацію окремих підприємств воєнно-промислового комплексу;

- пріоритетний розвиток наукоємних виробництв для випуску електронної техніки, електропобутових та інших товарів народного споживання, створення на базі науково-технічного потенціалу м. Києва технопарків (технополісів), спрямованих на ефективне використання конкурентних технологій;

- здійснення реконструкції та технічного переоснащення підприємств хімічної промисловості;

- оптимізацію структури розвитку всіх ланок агропромислового комплексу відповідно до кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього продовольчих ринків;

- вирішення еколого-економічних та соціальних проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, поліпшення екологічної ситуації в регіоні;

- прискорений розвиток соціальної та виробничої інфраструктур;

- освоєння рекреаційних ресурсів регіону;

- створення і розвиток у Києві міжнародного інфраструктурного центру для обслуговування потреб міжнародного співробітництва України[4].

Ефективний соціально-економічний розвиток України та підвищення рівня її конкурентоспроможності на світовій арені передбачає стабільний та ефективний розвиток її регіонів. Раціональне використання ресурсів кожного регіону, створення ним власної економічної бази, використання свого потенціалу є передумовою перспективного піднесення країни в цілому. Сьогодні існують значні диспропорції у розвитку регіонів України, що спричинені природно-географічними умовами та неефективним використанням природних, економічних, трудових, інформаційних ресурсів.

Дослідженням в галузі регіональної економіки та політики присвячені роботи таких вчених як Л. Дячевська, М. Жук, Є. Качан, М. Яцків та інші. Проте значна кількість питань й досі залишаються невирішеними, про що свідчать значні диспропорції у динаміці та тенденціях розвитку виробництва і споживання, а також у кон'юнктурі ринку.

Метою дослідження є вивчення особливостей соціально-економічного розвитку Столичного економічного району, окреслення його проблем та відповідних шляхів їх вирішення[1].

Варто відмітити, що особливість розташування Столичного економічного району полягає в знаходженні на його території столиці України, одного з найбільших промислових вузлів, адміністративного, наукового і культурного центру держави. Позитивно впливає на соціально-економічний розвиток також наявність залізниці, автомагістралей, авіаліній, що зв'язують район з усіма районами України та іншими країнами . Оскільки Столичний економічний район розташований у північній центральній частині України, він має спільні кордони з Російською Федерацією та Білоруссю, що сприяє співпраці та розширенню взаємозв'язків з цими країнами.

Створення умов подальшого розвитку економічного, соціального, політичного, екологічного й духовного середовища передбачає забезпечення комплексного розвитку району [14, с.144-145]. Для цього потрібно здійснити реструктуризацію господарства, визначити пріоритетні галузі розвитку з найсприятливішими для цього умовами. У Столичному економічному районі такі галузі представлені харчовою і легкою промисловістю, виробництвом будівельних матеріалів, деревообробною промисловістю, науко- і трудомісткими галузями машинобудування, сільським господарством. Продукція перелічених галузей не є достатньо конурентноспроможною порівняно із зарубіжною переважно з об'єктивних причин: застарілі технології, високі собівартість продукції, енергоємність. Позитивні зрушення в економіці можливі за умови технічного переоснащення виробництв та залучення значних внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Комплексний розвиток району також вимагає вдосконалення територіальної організації господарства, зменшення різких контрастів розвитку центру й периферії



Висновки

Підвищення ефективності сільського господарства неможливе без завершення земельної реформи. Поряд з цим необхідні оптимізація структури АПК відповідно до кон'юнктури ринку, інтенсифікація городництва у приміських зонах.

Важливий напрям розвитку господарства - розширення виробництв, що орієнтуються на місцеві природні ресурси, особливо виробництва будівельних матеріалів та легкої промисловості (лляної).

Комплексний розвиток району вимагає вдосконалення територіальної організації господарства, зменшення контрастності в розвитку центру й периферії. Цьому сприятиме активізація соціально-економічного розвитку окраїнних територій, особливо північної та північно-західної поліської частин району. Необхідно "оживляти" занепадаючи села з людністю до 200 чол. Оптимізація господарства Києва має бути спрямована на обмеження екстенсивного розвитку промисловості та екологізацію виробництв, розвиток соціальної інфраструктури, яка б відповідала адміністративному центру держави, пріоритетний розвиток наукоємних виробництв та інформаційних технологій. Вирішенню цього сприяли б створення технопарків, технополісів на основі науково-технічного потенціалу м. Києва та загалом району.

Складна демографічна ситуація в районі може поліпшитися лише за умови підвищення соціально-економічного розвитку регіону. Поліпшення умов життя людей, піднесення рівня їх добробуту, ефективне функціонування охорони здоров'я сприятимуть підвищенню народжуваності та зменшенню смертності. Надмірне антропогенне навантаження, яке посилилося наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС, вимагає поліпшення екологічної ситуації в районі через реалізацію міжнародних програм "Чорнобиль", "Дніпро", дотримання вимог понад 20 конвенцій і угод з охорони навколишнього середовища, учасницею яких є Україна.



Література

1. Економіка України за 2005 рік// Урядовий кур`єр.- 2006. -- № 17-18. -- С. 6-7;

2. Економічний і соціальний розвиток України в ХХI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації: Збірник тез; Третя міжнародна науко-практична конференція молодих вчених. Ч.2// Відп. за вип. Монастирський Г.Л. -- Тернопіль: Економічна думка, 2006. - 640 с.;

3. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: колективна монографія // Ред. колегія Пірожков С.І., Трегобчук В.М., Алимов О.М. та ін. - К.: ОІЕ НАНУ, 2005. -- 540с.;

4. Інформаційне забезпечення державного та регіонального соціального управління / О.Г.Осауленко, О.Ф.Новікова, Н.С.Власенко та ін. - Київ - Донецьк: ІЕП НАН України, Держкомстат України, 2004. - 656с.;

5. Каревіна О. Динаміка соціально-економічних орієнтацій населення України // Політичний календар. - 1997. - Вип. 4. - С. 34-36;

6. Каревіна О. Економічні інтереси та соціально-економічні й політичні орієнтації населення України на етапі переходу до нового соціально-економічного устрою // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - №4. - С. 176 - 186;

7. Каревіна О. Соціально-економічні орієнтації індивіда на перехідному етапі: поняття, структура, типологія // Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт аспірантів №1. - К. : 2005. - С. 126 - 138;

8. Контурова С.М. Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації// Актуальні проблеми економіки. -- 2006. - №12.- С. 91-97;

9. Корецький М. Соціальна політика та інноваційний розвиток аграрної сфери економіки// Вісник УАДУ. -2003. - № 1. - С. 395-39 Кулинич Р.О. Статистична оцінка чинників соціально-економічного розвитку: монографія. -- К.: Знання, 2007.- 311с.;

10. Кульчицький С.В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991-2006 рр.)// Український історичний журнал. -- 2006. -- №4. -- С. 15-32;

11. Масляк П.О., Тищенко П.Г. Географія України. - К.: Зодіак: ЕКО, 1996, - 342с.

12. Качан Е.П. Розміщення продуктивних сил України. - К.: Вища школа, 1997.

13. Розміщення продуктивних сил України та економіка регіонів України: Підручник. - К.: Кондор, 2004. - 196с.

14. Жук М.В. Комерційна географія України. - Чернівці: Прут, 1998, - 360с.

15. Дячевська Л. П. Соціально-економічний розвиток регіону з урахуванням геополітичного чинника (на прикладі Столичного економічного району України) / Л. П. Дячевська // Автореф. дис. канд. геогр. Наук : 11.00.02 / НАН України; Інститут географії. - К., 2008. - 20 с.

...