Історико-географічні етапи формування сільської поселенської мережі Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 911.373(477.43/44)(093)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Історико-географічні етапи формування сільської поселенської мережі Поділля

11.00.13 - історія географії

Борисова Оксана Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної і соціальної географії Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова

Науковий керівник: кандидат географічних наук, професор Загородній Володимир Васильович, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, професор кафедри економічної та соціальної географії

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор Пістун Микола Данилович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної та соціальної географії

кандидат географічних наук Мозговий Артем Анатолійович, Інститут географії НАН України, старший науковий співробітник відділу природокористування та збалансованого розвитку

Захист відбудеться 27 жовтня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03680 м. Київ, проспект акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 25 вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Напрями наукових досліджень визначаються потребами суспільства на певному етапі його розвитку. З моменту проголошення державної незалежності значно посилилась зацікавленість різних верств населення до витоків і першоджерел своєї історії, рідного міста, села, заселення території держави в цілому та її окремих регіонів. Нове соціальне замовлення зумовило відновлення розвитку історико-географічних досліджень, які на початку ХХІ ст. набули конструктивних рис, пов'язаних з вирішенням важливих загальних та регіональних проблем розвитку країни.

Серед історико-географічних напрямів досліджень актуальним і водночас недостатньо розробленим є напрям, присвячений питанням формування поселенської мережі. Саме дослідження формування та розвитку населених пунктів на різних історико-географічних етапах відображають особливості освоєння людиною тієї чи іншої території, економічний та соціальний розвиток останньої, дозволяють виявити тенденції та закономірності динаміки кількості та структури населених пунктів, їх генезису, чисельності населення, його етнічного та національного складу в регіоні. Історико-географічні дослідження мають розкривати об'єктивні особливості в розвитку окремих регіонів країни, що надає можливість для формування всебічно зваженої внутрішньої політики. Знання і врахування географічного середовища, історичного аспекту природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів дає можливість виявити їх значення для перспектив загальнодержавного соціально-економічного розвитку. Неможливо прогнозувати розвиток регіонів у майбутньому, не проаналізувавши надбання у попередні періоди. Відтворення об'єктивної картини буття народу, особливостей його розселення та життєдіяльності, цілісного образу України, як держави з її виразною геополітичною "особистістю", могутнім своєрідним, надзвичайно складним за структурою інтегральним потенціалом, складається саме на підставі історико-географічних досліджень.

Найбільш актуальними історико-географічні дослідження є для найменш урбанізованих регіонів, до яких належить Поділля. Особливості його економічного та соціального розвитку в минулому, дозволили зберегти, особливо у сільських місцевостях, надбання попередніх епох у вигляді значної кількості об'єктів, які мають архітектурну, історичну, етнографічну, археологічну, культурну, лінгвістичну цінності і здатні стати базою для подальших науково-тематичних досліджень. Саме село сприяє збереженню етносу, в село набагато повільніше проникають чужорідні елементи, відтак воно довше зберігає своє культурне обличчя. Виходячи з того, що частка сільських поселень у загальній поселенській мережі Поділля становить 97%, воно обрано як регіон дослідження. Поділля завжди було цікавим об'єктом різних тематичних досліджень, що підтверджується науковими працями В. Антоновича, О. Барановича, П. Батюшкова, В. Гульдмана, А. Крилова, Н. Молчановського, Ю. Сіцінського, М. Симашкевича та ін. Проте цілісного, комплексного історико-географічного дослідження існуючої мережі сільських населених пунктів регіону, яке б розкрило етапність заселення території в просторі і часі, не проводилося. Його необхідність та своєчасність зумовлена не тільки соціально-економічною ситуацією, а і суто науковими чинниками, відповідає запитам суспільства і має практичне значення, що підкреслюється Законами України, Указами Президента та Постановами Кабінету Міністрів України щодо розвитку сільських територій.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконана на кафедрі економічної та соціальної географії Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова і є складовою частиною її загальної наукової тематики. Окремі положення дисертації використані при розробці держбюджетної теми «Наукове обґрунтування ринку праці педагогічних кадрів природничих спеціальностей в сільських місцевостях України до 2015 року» (№ державної реєстрації РК- 0105U000449).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення етапів формування мережі сільських поселень Поділля та особливостей її розвитку в різні історичні періоди розвитку суспільства.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1. Виявити напрями і ступінь історико-географічного вивчення Поділля та його поселенської мережі.

2.аЗапропонувати методику комплексного історико-географічного дослідження формування та розвитку мережі сільських населених пунктів регіону.

3. Виявити та оцінити чинники впливу на розвиток сільської поселенської мережі Поділля.

4.аВизначити історико-географічні етапи формування мережі сільських поселень Поділля.

5. Дослідити загальні та внутрішньорегіональні особливості розвитку сільської поселенської мережі Поділля на різних історико-географічних етапах.

Об'єктом дослідження є мережа сільських населених пунктів Поділля як своєрідного природного та етногеографічного регіону України.

Предметом дослідження є історико-географічні етапи формування мережі сільських населених пунктів Поділля, та сучасні тенденції її розвитку в умовах трансформації економічних, соціальних та політичних відносин у суспільстві.

Методологічнаdосноваgтаgметодиgдослідження. Методологія дослідження базується на фундаментальних положеннях теорії суспільної географії, викладених у наукових працях Л.Воропай, В.Джамана, Г.Денисика, А.Доценка, В.Жекуліна, Я.Жупанського, В.Загороднього, Б. Заставецького, Т. Заставецького, С. Ковальова, І. Ковальчука, О. Компан, М.Костриці, В.Круля, С.Ниммик, Я.Олійника, М.Паламарчука, П.Підгородецького, М.Пістуна, Л.Руденка, С.Рудницького, А.Степаненка, О.Топчієва, С.Трубчанінова, Г.Фтомова, О.Шаблія та інших вітчизняних та зарубіжних вчених.

У роботі використані сучасні загальнонаукові, конкретнонаукові та міждисциплінарні методи дослідження: топонімічний - під час виявлення та оцінки ролі окремих чинників формування та розвитку поселенської мережі Поділля; загальноісторичні, метод часового зрізу - для відтворення реальної історії розвитку поселенської мережі Поділля, виділення окремих періодів та етапів її формування; ретроспективного аналізу - для виявлення точних даних про поселення регіону; картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, логіко-математичний - під час аналізу трансформації сучасної структури мережі сільських поселень Поділля та розробки прогнозів її розвитку до 2015р.

Дисертація виконана на основі аналізу наукових та методичних літературних джерел, статистичних матеріалів державних Вінницького, Тернопільського та Хмельницького обласних управлінь статистики, різноманітних картографічних, архівних, краєзнавчих матеріалів, матеріалів археологічних досліджень, зарубіжних літературних видань.

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше:

· виявлені та проаналізовані періоди становлення та розвитку історико-географічних досліджень в регіоні.

· запропоновано методику комплексного історико-географічного дослідження мережі сільських поселень регіону;

· оцінено в ретроспективі (за допомогою топонімічного методу) роль та значимість чинників, що впливали на формування та розвиток мережі сільських поселень Поділля;

· виявлено та проаналізовано внутрірегіональні відміни у формуванні історичної основи сучасної мережі сільських поселень Поділля;

· визначено історико-географічні етапи формування поселенської мережі Поділля та особливості розвитку мережі сільських поселень в різні історичні періоди;

· оцінено напрями трансформації мережі сільських поселень Поділля на сучасному етапі розвитку суспільства;

удосконалено:

· сутність поняття “історико-географічнеппдослідження” на основі узагальнення історичного та географічного підходів;

· методику оцінки впливу природних і соціально-економічних чинників на формування та розвиток мережі сільських поселень;

отримали подальший розвиток:

· наукові обґрунтування розвитку мережі сільських поселень Поділля у перспективі;

· оцінка ступеню відповідності існуючої мережі сільських поселень регіону сучасним та перспективним потребам суспільства;

· вивчення та узагальнення наукового доробку вітчизняних вчених з історико-географічних досліджень Поділля.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані обласними державними адміністраціями для вирішення практичних питань удосконалення регіональної системи розселення в умовах трансформації суспільних відносин; при розробці комплексних програм соціально-економічного розвитку регіону; для здійснення поглибленого аналізу конкретних проблем сільських поселень; як інформаційна основа розробки програм розвитку пріоритетних напрямів соціальної сфери, насамперед сільського туризму; у сфері історії розвитку вітчизняної історичної географії, створенні «Червоної книги топонімів України», реалізації програми «Пам'ять втрачених сіл»; для розробки перспективних планів розвитку поселенської мережі, прогнозів демографічних процесів в регіоні. Результати теоретичних і практичних положень дослідження використовуються в навчальному процесі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка при викладанні навчальних курсів «Історична географія» і «Краєзнавство» (довідка № 1018 від 18.12.2008) та в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди при викладанні навчальних курсів «Історична географія», «Краєзнавство» та «Географія України» (довідка №868 від 03.12.2008).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Наукові положення, висновки та рекомендації одержані автором самостійно. Всі публікації підготовлено одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися на наукових конференціях: «Географічні проблеми розвитку продуктивних сил України» (Київ, 2007); «Історична географія: початок XXI сторіччя» (Вінниця, 2007); «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах» (Луцьк, 2007); «Антонінський край у просторі і часі» (Антоніни, 2008). «Збалансований розвиток регіону» (Житомир, 2008).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковані у 9 наукових працях, з них 4 у фахових виданнях та 5 у матеріалах наукових і науково-практичних конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (237 найменувань) і 19 додатків, до яких увійшло 19 таблиць і 14 авторських рисунків. Основна частина викладена на 177 сторінках друкованого тексту.

Основний зміст роботи

У першому розділі "Вивчення мережі поселень Поділля в контексті розвитку історико-географічних досліджень регіону" виявлені періоди становлення і розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі, проаналізовано ступінь вивченості поселенської мережі регіону, охарактеризовано джерельну базу, використану для досягнення поставлених завдань, визначені методичні прийоми дослідження.

З метою виявлення ступеню та напрямків вивчення поселенської мережі Поділля на різних історичних етапах, на основі аналізу літературних, архівних, історичних, картографічних та ін. джерел виділено шість періодів розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі, які відрізняються між собою кількісними і якісними змінами в глибині та напрямках вивчення регіону, впливом ряду зовнішніх та внутрішніх факторів на тематику та потреби досліджень тощо.Перший період (по XVIII ст.) - є періодом формування загальних відомостей про регіон. Джерельну базу для формування історико-географічних досліджень на Поділлі склали напрацювання зарубіжних, переважно європейських науковців, письменників, мандрівників XV-XVIII ст.: Мартина та Іоахима Бельських, Г.Боплана, Д.Ботеро, Б.Віженера, А.Гваньїні, Я.Длугоша, М.Кромера, М.Меховського, Ш.Старовольського, Г.Шеделя, Ульріха фон Вердума та ін. У стародавніх джерелах (до XIV ст.) інформація історико-географічного змісту представлена окремими фрагментами опису земель давнього Поділля, його природи та людності, яка використовувалася, в основному, у господарських та військових потребах. З XIV і до кінця XVIII ст. з'являються нові типи писемних джерел (актові книги, ревізії, люстрації, сеймові постанови та конституції), які відображають історичну дійсність не лише в подіях та фактах, а і в юридичних нормах, аналіз яких дає можливість робити висновки про політичний та економічний стан суспільства, особливості розвитку поселенської мережі тощо. Інформація історико-географічного змісту стає більш повною, але залишається безсистемною за характером викладеного матеріалу. Дослідження поселенської мережі представлені описами окремих, найбільш важливих в економічному та стратегічному відношенні міських поселень (Кам'янець-Подільський, Кременець, Жванець, Меджібож та ін.).

Другий період (кінець XVIII ст. - середина ХІХ ст.) позначився переважанням польської офіційної науки в історико-географічних дослідженнях регіону. Польські дослідники та науковці, сподіваючись на повернення Поділля до складу Польщі (Я.Потоцький, М.Марчинський, О.Пшездзєцький, М.Балінський, Т.Ліпінський та ін.), зробили рішучий крок в археографічному забезпеченні наукових досліджень, випередивши російську науку по вивченню та публікації документів з історії Поділля, заклали науковий підхід до вивчення історії міст і сіл краю. Наприкінці XVIII ст. значним осередком історико-географічних досліджень на Поділлі стає Російська імперія, панування камеральної статистики в географічній думці якої призвело до того, що тривалий час знання про поселенську мережу краю носили переважно описовий, або статистично-інформативний характер.

Для третього періоду (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.) характерним є домінування ролі українських дослідників та науковців в розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі. Наукові дослідження та публікації представників київської історичної школи В.Антоновича (М.Грушевського, М.Дашкевича, М.Довнар-Запольського, О.Левицького, Н.Молчановського), місцевих дослідників регіону (Н.Григорієва, К.Михалевича, Д.Онацького, О.Тарнавського та ін.) з різноманітних питань подільського минулого, стали своєрідною «класикою» української історичної географії, сприяли загальному зміцненню науки, яка у цей час розвивалася у тісному взаємозв'язку з історичною наукою. Дослідженням поселенської мережі регіону присвячена наукова діяльність Е.Вітте, В.Гульдмана, А.Крилова, М.Орловського, Ю.Сіцінського, М.Симашкевича, М.Теодоровича та ін. Головним осередком по вивченню історії міст і сіл стає Епархіальний історико-статистичний комітет, яким було введено в науковий обіг величезний масив інформації про поселенську мережу Поділля. Вагомий внесок у відтворення історії населених пунктів Поділля було зроблено польськими науковцями: А.Бельовським, В.Валевським, Й.Ролле, Ф.Сларчинським, Т.Стецьким, Б.Хлебовським та ін.

Четвертий період (20-ті-40-ві рр. ХХ ст.). Його початок припадає на роки національного відродження, розвитку усіх галузей і напрямків географічної науки. Осередками збору, вивчення та публікацій історико-географічних матеріалів стали місцеві вищі учбові заклади і наукові установи ВУАН, різнотематична діяльність яких носила, переважно, збиральницький та нагромаджувальний характер, що в свою чергу сприяло поповненню джерельної бази історико-географічних досліджень. Популярними сюжетами останніх стали події княжої, литовсько-руської та литовсько-польської доби в історії Поділля. Дослідження поселенської мережі регіону ( переважно міських поселень XVII - XIX ст. ) представлені у наукових працях О.Барановича, М.Білінського, М.Карачківського, І.Крип'якевича, В.Гериновича, В.Отамановського, М.Кордуби, В.Січінського, Ю.Сіцінського та ін. Значний матеріал з історії міст і сіл Поділля було зібрано комісією по складанню історично-географічного словника України, яку очолив О.Грушевський. Особливістю історико-географічних досліджень в цей час став їх тісний зв'язок з практичними потребами народного господарства і культури СРСР, заідеологізованість офіційної методології науки радянської держави.

П'ятий період (50-ті-80-ті рр. ХХ ст.), нерозривно пов'язаний з загальним підйомом історичної та географічної науки, став важливим етапом у розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі, позитивно вплинув на всі їх основні напрямки. Зокрема, на якісно новий рівень вийшло дослідження населених пунктів регіону, зорієнтоване, перш за все, на підготовку багатотомної «Історії міст і сіл України», яка дає можливість, певною мірою відтворити загальну картину історико-географічного розвитку кожної з областей регіону. Дослідженням поселенської мережі Поділля присвячені монографії Т.Брянцевої, Я.Дашкевича, О.Компан, П.Михайлини, М.Петрова, Е.Пламенецької, В.Тхора та ін. Період ознаменовано також фундаментальними історико-географічними дослідженнями з різної тематики О.Барановича, І.Бойко, Л.Воропай, І.Гуржія, Н.Крикуна, М.Куниці, В.Маркіної, І.Рибака, П.Тронька, Ф.Шевченка та ін., публікаціями матеріалів досліджень в численних наукових збірках, проведенням тематичних наукових конференцій тощо.

Шостий період (1990 р - і продовжується у ХХІ ст.) позначився інтенсивним розвитком усіх напрямків історико-географічних досліджень в регіоні, посиленням їх прогнозно-прикладної організації в умовах формування суверенітету і становлення незалежної Української держави.

Головними осередками історико-географічних досліджень в регіоні залишаються наукові установи, вищі учбові заклади Кам'янця-Подільського, Вінниці, Хмельницького і Тернополя, обласні центри туризму і краєзнавства. Актуальність та вагомість регіональних досліджень підкреслюється присутністю історико-географічної тематики на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях, форумах, симпозіумах, круглих столах, поділлезнавчого спрямування, захищенні й перші дисертації. Найпомітніший внесок у розвиток історико-географічних досліджень на Поділлі зроблено Л.Баженовим, Г.Борякою, І.Винокуром, Л.Воропай, С.Гуменюком, Г.Денисиком, А.Зінченко, М.Кострицею, М.Крикуном, В.Крулем, М.Куницею, М.Петровим, І.Рибаком, П.Троньком, С.Трубчаніновим, О.Шаблієм та ін. Початок ХХІ ст. ознаменовано активними історико-географічними дослідженнями населених пунктів регіону в процесі підготовчої роботи до видання оновленої сучасної «Історії міст і сіл України», в якому рівноцінна увага буде приділена як міським так і сільським поселенням Поділля.

У роботі запропоновано власну методику дослідження, яка ґрунтується на комплексному підході до вивчення певних явищ, об'єктів та процесів. В історичній географії комплексність визначається як взаємозв'язок, взаємозалежність та взаємозумовленість часу і явища, часу і предмета, що досліджується. Запропонований нами комплексний підхід до вивчення сільської поселенської мережі Поділля передбачає всебічний аналіз головних чинників, що впливали на її формування на різних історичних етапах, виявлення внутрірегіональних відмінностей, тенденцій та розробку перспективних напрямів її розвитку. Методика дослідження передбачає відбір, систематизацію та застосування загальнонаукових, конкретнонаукових та міждисциплінарних методів дослідження. Виходячи з принципів діалектичності, територіальності, регіональної цілісності, комплексності, пропорційності та системності, вона складається з трьох етапів. Концептуально-методичний - етап виявлення та аналізу періодів становлення і розвитку історико-географічних досліджень в регіоні, визначення їх сутності та ступеню вивчення поселенської мережі досліджуваного регіону. Основні методи, використані на даному етапі - архівно-історичні, аналізу, порівняння, узагальнення. Оцінковий етап - передбачає збір фактичного матеріалу, що характеризує особливості розвитку мережі сільських поселень Поділля в різні історичні періоди, здійснення аналізу та оцінки чинників впливу на її формування та розвиток. Для потреб досліджень були використані топонімічний, порівняльно-географічний та статистичний методи. Аналітично-синтетичний етап передбачає встановлення історико-географічних етапів формування сільської поселенської мережі регіону, виявлення ступеню прояву історичності в сучасній структурі мережі сільських поселень регіону та основних напрямів її трансформації наприкінці ХХ ст. - початку ХХІ ст. Основні методи, використані на даному етапі - загальноісторичні, метод часового зрізу, ретроспективного аналізу, порівняльно-географічний, статистичний, картографічний, логіко-математичний та метод районування.

У другому розділі «Чинники формування та розвитку мережі населених пунктів Поділля і їх вираження у топонімах» виявлено та оцінено роль типових чинників у формуванні мережі сільських поселень Поділля на різних історичних етапах.

Доведено, що природні та соціально-економічні чинники створюють відповідний фон, з яким пов'язана комфортність проживання людей. Вони, на різних етапах розвитку суспільства, безпосередньо або опосередковано впливають на розселення, визначаючи місце розташування, розміри, форми поселень, їх генезис. Вплив чинників на формування та розвиток поселенської мережі чіткіше проявляється через її топонімічні назви - ойконіми. Завдяки своїй стійкості, останні акумулюють і зберігають протягом віків необхідну інформацію, несуть прикмети свого часу. Вибірковий аналіз назв, з використанням їх семантичного аспекту географічної класифікації, дозволяє стверджувати, що протягом Х-ХVІІ ст. природні умови були визначальними у виборі місця для поселень (табл. 1). Крім мальовничості ландшафтів, природні особливості регіону враховувалися з точки зору їх оборонних можливостей, а ступінь взаємозв'язку суспільства та природи визначав рівень розвитку ремесел і торгівлі. На початку вищеозначеного періоду, дані дослідження відображають повну залежність людини від природних умов, про що свідчать до 75% назв сучасної поселенської мережі регіону. Під кінець, показник зменшується до 54,5% - вплив природних умов стає більш опосередкованим, поступаючись соціально-економічним чинникам. Встановлено, що населені пункти, назви яких пов'язані з впливом природного середовища на особливості заселення регіону, складають основу сучасної поселенської мережі Поділля. (табл. 1.)

поселенський сільський мережа

Таблиця 1. Роль природних та соціально-економічних чинників у формуванні поселенської мережі Поділля та відображення їх у топонімах (у%)

Доведено, що одними з перших, на карті Поділля з'явились населені пункти, назви яких пов'язані з особливостями рельєфу регіону. Вони динамічно простежуються на всіх етапах формування його поселенської мережі. Найбільша кількість таких поселень виникла в ХVІ ст., що пов'язано з періодом численних вторгнень татаро-турецьких орд та постійних руйнацій, коли розростання поселенської мережі відбувалося із врахуванням її обороноздатності.

Найбільша кількість ойконімів, пов'язаних з назвами гідрооб'єктів в регіоні простежується з середини ХV ст. до середини ХVІІ ст., що пов'язано з активним розвитком млинарства та ставкового господарства, появою нових промислів, які потребували наявності води, водночас гідрооб'єкти мали важливе оборонне значення.

Аналіз флоро-фауністичної групи ойконімів дозволяє стверджувати, що протягом Х - ХІV ст. вона була найбільш численною, порівняно з іншими, що підтверджує факт не лише значної лісистості території краю в минулому, а й головне - тяжіння до лісу людського житла, особливо на початкових етапах його організації. На відміну від регіону взагалі, максимум назв означеної групи по областях припадає на різні часові проміжки: для Вінниччини - кінець ХVІІ - перша половина ХVІІІ ст. - період інтенсивного розвитку займанщини на східних та південно-східних землях області; в Тернопільській області - ХVІІІ ст. - період розростання поселенської мережі на тлі відносно сприятливих політичних відносин; для Хмельниччини - друга половина ХV ст. - початок ХVІ ст. - період загальноекономічного піднесення території, внаслідок інтенсивного розвитку торгівлі та ремісництва. (табл. 1).

На початку ХVІІІ ст., внаслідок відмирання феодально-кріпосницьких відносин та зародження капіталізму, змінюється пріоритетність чинників впливу на розвиток поселенської мережі регіону. Вирішального значення набувають соціально-економічні, що підтверджується збільшенням поселень, назви яких відображають особливості господарського освоєння регіону. Як доводить дослідження, найбільша кількість назв поселень ХVІІІ - ХІХ ст. пов'язана з селітебними термінами та з термінами, які є похідними від імен або прізвищ засновників, першопоселенців, характеризують заняття населення, його виробничі навички. Це пояснюється новим витком розвитку ремесел і торгівлі, урядовою політикою заселення земель Тернопільської та Хмельницької областей (виникнення слобод та воль) і народною політикою (займанщиною) на Вінниччині, саме на її землях зосереджена найбільша кількість сільських поселень, основи назв яких складаються з народних імен.

У третьому розділі "Історико-географічні етапи формування сучасної сільської поселенської мережі Поділля" визначено історико-географічні етапи та виявлено загальні та внутрішньорегіональні особливості формування поселенської мережі регіону, оцінено напрямки її трансформації на сучасному етапі розвитку суспільства.

Сучасна сільська поселенська мережа регіону складається з 3902 н. п., виникнення яких було поділено нами на п'ять етапів (в основу їх виділення покладено класичні риси розвитку суспільства, його взаємодія з природою, та основні наслідки цього процесу). Усі етапи досліджені у межах сучасного адміністративно-територіального поділу регіону.

Стародавній етап (300 тис. р. т. - ІХ ст. н.е.). Початок заселення регіону - ранній палеоліт (300-200 тис. р. т.). Характер заселення - нерівномірний. Першим заселялося Середнє Придністров'я, яке протягом мезоліту вирізнялося найвищою густотою населення - поселення, здебільшого розташовувалися на різних надзаплавних терасах річок. В епоху міді (ІV-ІІІ тис. р. до н.е.), на високих горбистих ділянках берегів виникають перші укріплені поселення.З подальшим розвитком землеробства і ремесел заселення просувається на північний схід по долині Південного Бугу і на північ по долині Дністра. Щільно заселяються території сучасних Борщівського, Кременецького, Гусятинського, Теребовлянського районів Тернопільської області; Білогірського, Красилівського, Хмельницького, Новоушицького, Кам.-Подільського, Летичівського, Віньковецького, Чемеровецького районів Хмельницької області; Мог.-Подільського, Гайсиньского, Бершад-ського,fЛітинськогоffрайонівffВінниччини. В перші століття н.е., крім терас річкових долин освоюються лісисті вододіли центральних і північних районів краю. Розклад общинно-родового устрою і формування феодальних відносин сприяли активному, відносно рівномірному заселенню Поділля, виникненню господарсько-адміністративних центрів - градів та численних неукріплених ремісничих поселень.

Етап княжої доби (Х ст. - середина ХІV ст.) На початку етапу Поділля перебувало у складі Київської Русі, потім - могутньої Галицько-Волинської держави, що сприяло його прискореному економічному та культурному розвитку. Процес заселення охопив території північних, центральних та південно-західних сучасних районів Тернопільської області; Деражнянського, Ізяславського, Красилівського, Летичівського, Полонського, Старокостянтинівського, Старосинявського, Шепетівського, Хмельницького районів Хмельниччини, які входили до складу Болохівської землі - найбільш економічно розвиненої та густозаселеної частини Поділля; території Хмільницького та Літинського районів Вінницької області. Майже незаселеною залишилося східне та південно-східне Поділля, яке мало характер широкої перехідної смуги між володіннями кочівників та землеробсько-ремісничим населенням краю. Визначальним чинником виникнення поселень стало вдале поєднання їх економіко-географічного та військово-стратегічного розташування, що забезпечило їм подальший розвиток ремесла і торгівлі, перетворення більшості їх на великі торгівельні центри Поділля. Великі та середні за розміром поселення - сторожові фортеці міського типу, адміністративні центри розміщувалися здебільшого на берегах річок, крутих схилах, підвищеннях. Навколо них, на першій та другій надзаплавній терасах, вздовж торгових шляхів, в місцях видобутку корисних копалин, групувалися невеликі, неукріплені сільські поселення - домінанти поселенської мережі. Після нападу Золотої орди, незначна кількість сільських поселень з'явилася в північних, західних і південно-західних районах Тернопільської області, в північних та південних районах Хмельниччини, західних, північно-західних та центральних районах Вінницької області. (рис. 1), але не зважаючи на це, під кінець етапу відносно густа мережа поселень була характерною для більшості сучасних районів Тернопільської та Хмельницької областей.

Етап литовсько-польської колонізації (друга половина ХІV ст. - ХVІІ ст.) є найбільш тривалим у часі та насиченим історичними подіями етапом. Саме на цьому етапі, у напрямку із заходу на схід, була сформована основна частина (до 75%) сучасної сільської поселенської мережі Поділля.

У ХІV ст. найбільш заселеною була західна та південно-західна частини регіону - райони найменш спустошені періодичними набігами кочівників. Після захоплення Поділля Великим Литовським князівством, новий виток розвитку отримують ремесла і торгівля, що позитивно позначилося на зростанні чисельності населення та населених пунктів (переважно сільських - невеликих, безсистемних у плануванні селищ, кутків, дворищ, виселків або присілків). Великі та середні поселення Поділля, розташовані уздовж берегів річок, головних транспортних шляхів, на низьких терасах річкових долин, здебільшого мали оборонне значення.

ХV ст. ознаменовано процесом колонізації Подільських земель, яка умовно поділяється на литовську і польську. Внаслідок литовської колонізації, тимчасового послаблення татарської загрози, освоюються та заселяються південні та південно-східні райони Хмельницької області, західні й південно-західні райони Вінницької. Поряд з невеликими та багатодвірними (до 200 осіб) селами виникають великі населені пункти - сучасні центри однойменних районів тощо. Поселенська мережа поступово розростається на південний схід регіону. Землі Західного Поділля активно передаються у власність польських феодалів, збільшується густота населення, подальший розвиток отримують ремесла та торгівля, внаслідок чого на Тернопільщині виникає значна кількість сільських поселень (близько 40% усіх сучасних населених пунктів), здебільшого розташованих на заході та південному заході сучасної області.

Значному розростанню сільської поселенської мережі в ХVІ ст. сприяв подальший розвиток ремесел та перетворення їх у товарне виробництво, розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі, що спричинило зростання міст та містечок, та формування навколо них значної кількості приміських сільських поселень, так званих замкових сіл. Поповнення сільської мережі відбувалось також і за рахунок продовження колоніальної політики уряду Речі Посполитої, розвитку фільварко-панщинної системи, відновлення зруйнованого господарства внаслідок численних вторгнень татаро-турецьких орд (утворення слобод та воль), впровадження народної колонізації "займанщини", як методу боротьби з феодальним гнобленням та національно-релігійними утисками, яка найбільш широко була розповсюджена на Вінниччині. Більшість сільських поселень означеного періоду виникло саме на Хмельниччині, оскільки тут були зосереджені ще вільні під освоєння землі і розвиток феодально-кріпосницьких відносин залишався не настільки високим, як на Тернопільщини. Вінниччина (крім Брацлавського воєводства) залишалася слабозаселеною з причин її незахищеності від ворожих нападів.

Розвиток поселенської мережі ХVІІ ст. проходив під впливом посилення феодально-кріпосницького та релігійного гноблення (особливо на Тернопільщині), які разом з розквітом фільварко-панщинної системи господарювання сприяли інтенсивній займанщині вільних земель, а отже розростанню поселенської мережі на схід - землі Вінницької області. Виникали переважно сільські поселення (хутори, фільварки, сільця, селища), розташовані у річкових долинах, місцевих пониженнях, балках. Поглиблення суспільного поділу праці, зростання внутрішнього ринку і активізація товарно-грошових відносин, сприяли появи нових міст та піднесенню вже ряду існуючих (їх функціями залишалися торгова, реміснича, оборонна). Поповнення поселенської мережі регіону відбувалося і за рахунок численних слобід і воль (переважно на землях Хмельниччини) (рис. 1).

Етап становлення та розквіту капіталістичного виробництва (ХVІІІ ст. - початок ХХ ст.) Розростання поселенської мережі на початку етапу відбувалося за рахунок заходів уряду, направлених на відновлення зруйнованого турками господарства (виникнення численних слобід та воль в південних, західних та центральних районах Тернопільської області). Продовжувався процес займанщини; інтенсивно та рівномірно заселялася Вінниччина. На початку етапу, на її південно-східних землях сформувалося близько 60% усіх сучасних сільських населених пунктів. Переважно за рахунок сільських поселень центральних районів, розширювалась поселенська мережа Хмельниччини. Численні дрібні та середні поселення (хутори, фільварки, присілки) утворювались в процесі подальшого заселення землевласниками земель гіршої якості, поділу селянських господарств тощо.

На початку ХІХ ст., поступове відмирання феодально-кріпосницьких відносин, багатство природних ресурсів, наявність ще вільних для поселення земель, приєднання Поділля у складі Правобережної України до Росії, разом, позитивно позначилися на економічному розвитку регіону, сприяли збільшенню чисельності населення та розширенню поселенської мережі. Натомість панівна політика Австрії, під владу якої підпала більша частина Тернопільщини, була спрямована на збереження кріпосницьких порядків, що негативно позначилось на кількості та якості її поселенської мережі. Внаслідок інвентарної реформи 1848 р. створилися необхідні умови для швидкого розвитку капіталістичних відносин в усіх сферах суспільного виробництва. Розвиток промисловості (особливо цукрової), ремесел, торгівлі, будівництво мережі залізниць супроводжувалися швидким зростанням населення (зокрема міського), появою нових сільських поселень (північні, північно-східні та південні райони Вінниччини, північні та східні райони Хмельниччини), розширенням територіальних меж міст та містечок. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Подільська губернія була типовим аграрним регіоном з історично сформованою, відносно рівномірно розосередженою поселенською мережею, 92% населення якої проживало у сільській місцевості в селах, селищах, фільварках, слобідках, колоніях, урочищах, присілках, висілках, лісних сторожках, будках, корчмах, залізничних станціях, хуторах. Лише в Тернопільській області нараховувалось 4676 хуторів, які виникли здебільшого за рахунок розподілу земель між польськими та румунськими колоністами. Наявність означених форм територіальної організації сільського розселення цілком відповідала географічним, історичним, політичним, демографічним та економічним особливостям регіону.

П'ятий, сучасний етап (ХХ ст. - початок ХХІ ст.). Зміна аграрної політики в країні - колективізація сільського господарства, розвиток агропромислової інтеграції - сприяли трансформації форм територіальної організації розселення в регіоні: збільшується кількість міських поселень та населення, вимальовується тенденція до об'єднання функціонально зв'язаних, але територіально роз'єднаних сільських поселень, швидко зростає питома вага крупних сіл та, відповідно, показника середньої людності (на 35%, порівняно з даними 1897 р.). В 30-ті роки, подальше скорочення кількості сільських поселень відбувається за рахунок планової ліквідації хуторів, яке, поряд зі «штучним» укрупненням сільської поселенської мережі продовжується в післявоєнні роки: з 1959 по 1970 рр. кількість сільських поселень регіону зменшилася на 37,6%.

Подальший розвиток поселенської мережі проходив під впливом різноманітних соціально-економічних процесів, що призвели до зменшення чисельності сільського населення регіону, деформації його віково-статевої структури. Демографічні проблеми на селі загострилися у 90-х роках та на початку ХХІ ст. через демографічну кризу, яка узагальнено відображає негативні соціальні наслідки економічної кризи в державі взагалі та кризи агропромислового виробництва зокрема. Територіальна організація сільського розселення в регіоні набула нових особливостей, швидкими темпами проходить процес його трансформації.

З 1970 р. кількість сільських поселень Поділля скоротилась на 31 (майже 1%) поселення, що створює ілюзію стабільності його поселенської мережі. Натомість, цей факт дає можливість стверджувати, що розвиток сільського розселення йшов по шляху внутрішньої трансформації його різних структурних груп. Найбільшою кількістю поселень виділяються північні, північно-західні та південні райони Поділля. Найменшою - в основному південні райони Вінницької області.

Має місце стійка тенденція зменшення показника середньої людності сільських поселень (на 32% за останні три десятиріччя) внаслідок поступового звуження виробничої бази останніх, сповільнення темпів розбудови виробничої і соціальної інфраструктури, що поруч із соціальними причинами є важливим чинником депопуляції сільського населення, знелюднення сіл. Найбільші зміни означеного показника відбулися в Хмельницькій області - на 35,2%, найменші - в Тернопільській - на 27% (рис.2).

Відповідно до групування сільських поселень за людністю, показнику, який дозволяє в цілому оцінити ступінь територіальної концентрації сільського розселення, об'єктивно відображає дію низки чинників на розвиток поселення, у сільській поселенській мережі Поділля переважають малі (до 500 осіб) поселення - 54,8% від загальної кількості сільських поселень регіону (за даними останнього перепису). Їх чисельність з 1979 р. зросла на 37% або на 577 поселень. У Вінницькій області малі поселення складають 53% від загальної кількості її сіл, в Тернопільській - 48%, Хмельницькій, відповідно 62%. Серед районів, в яких малі поселення складають більше 70% від загальної кількості сіл, слід відзначити Немирівський, Чернівецький, Тиврівський (Вінницька область); Зборівський, Лановецький, Підгаєцький (Тернопільська область); Білогірський, Ізяславський, Полонський та Старокостянтинівський (Хмельницька область) (рис. 2).

Окремо серед малих поселень, необхідно виділити села з особливо складними демографічними і соціально-економічними показниками розвитку - це поселення людністю до 200 осіб, які, за даними останнього перепису, складають 22% від усіх поселень Поділля. Серед них, поселення людністю до 50 осіб (2,7% від загальної кількості поселень регіону) віднесено до категорії зникаючих. Це села з кризовою демографічною ситуацією, більшість населення в яких (60-80%) - особи пенсійного віку. Діти шкільного віку та молодь відсутні майже в 93% подібних поселень, більше 90% з них зовсім не мають міграційного притоку населення. Близьке демографічне і соціальне становище до поселень що зникають, мають занепадаючи села (людністю від 51 до 200 осіб), яких в регіоні нараховується 17,5% від загальної кількості поселень Поділля.

Зростання кількості малих поселень проходило за рахунок зменшення кількості середніх та великих сіл Поділля, відповідно на 12% та 41%. Найбільш істотні зміни в кількості означених поселень відбулися в Хмельницькій області, де їх поменшало на 17% та 54%. За даними останнього перепису, кількість середніх та великих поселень в регіоні становить 29,5% та 15,6%; в Вінницькій області - 29% та 18,3%, в Тернопільській - 32,6% та 19,4%, Хмельницькій - 28% та 10%.

Більшість сільських мешканців Поділля (82,6%) живе в середніх та великих селах, які продовжують відігравати роль опорного каркасу сільського розселення в регіоні та бази для відтворення його населення. Постійно збільшується частка населення, яка проживає в поселеннях людністю до 200 осіб.

За співвідношенням у районах малих, середніх та великих сільських населених пунктів Хмельницька область є малопоселенською - в 17-ти її районах з 20-ти, малі села складають 50% і більше від загальної кількості сіл; 30% районів області - це райони з кризовим станом сільської поселенської мережі. Вінницька область навпаки є великопоселенською - половина її районів складається з середніх та великих поселень. Середньопоселенською, з найменш кризовим станом сільської поселенської мережі є Тернопільська область.

Наведені факти підтверджують тлумачення про здрібнення сільської поселенської мережі регіону. Активізація означеного процесу розпочалася між 1979-1989 рр. Переписні дані за 1989-2001 рр. вказують про збереження тенденцій, динаміки та зрушень у структурі сільського розселення Поділля, але їх масштаби і параметри стали меншими, на фоні відносного вирівнювання більшості демографічних показників.

У перспективі, згідно розробленого нами наукового прогнозу динаміки та структури сільської поселенської мережі Поділля до 2015 р., очікується зменшення кількості сільського населення на 12% (260 тис. чол.), порівняно з показником 2007 р. Сільська поселенська мережа регіону скоротиться на 0,5% (до 20 поселень): на 7 сіл стане менше у Вінницькій області, на 11 - в Хмельницькій, в Тернопільській - можливе скорочення поселенської мережі до 2 населених пунктів. На нашу думку, скорочення відбуватиметься, в основному за рахунок виключення сільських поселень з облікових даних. Очікується зменшення показника середньої людності сільських поселень регіону, який на 2015 р. становитиме 488-490 осіб. Серед областей, найбільше його значення очікується в Тернопільській області (580-585 осіб), найменше - в Хмельницькій (387-390 осіб). Відбуватиметься подальше здрібнення сільської поселенської мережі Поділля: кількість малих поселень збільшиться в середньому на 10%, середніх та великих - зменшиться, відповідно на 2% та 8%. Вдвічі зросте кількість районів з кризовим станом поселенської мережі.

Висновки

Представлені у дисертаційній роботі результати дослідження засвідчують актуальність історико-географічного вивчення етапів заселення території Поділля. На їх основі зроблено ряд висновків:

1. На основі аналізу літературних, архівних, історичних, картографічних та ін. джерел виділено шість періодів розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі. Перший, (по XVIII ст.) є періодом формування загальних відомостей про регіон. Історико-географічні дослідження другого (кінець XVIII ст. - середина ХІХ ст.) здійснювалися, переважно, представниками польської та російської науки. Для третього періоду (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.) характерним є домінуюча роль українських науковців в розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі. Особливістю четвертого (20-ті-40-ві роки ХХ ст.) став тісний зв'язок означених досліджень з практичними потребами народного господарства і культури СРСР, заідеологізованість з позицій офіційної методології радянської держави і науки. П'ятий (50-ті-80-ті рр.) та шостий (1990 р. - і до тепер) періоди характеризуються загальним піднесенням досліджень на Поділлі по всіх напрямках історичної географії.

2.вПеріодизація розвитку історико-географічних досліджень на Поділлі дозволяє стверджувати, що найбільш активно вони проходили впродовж XVI - XX ст. З середини ХІХ ст. починають з'являтися наукові праці, присвячені дослідженням населених пунктів регіону. Враховуючи те, що домінуючим типом поселенської мережі, впродовж тривалого часу, були і залишаються сільські поселення є зрозумілим, що в узагальнюючих дослідженнях В.Антоновича, В.Гульдмана, О.Крилова, М.Орловського, Ю.Сіцінського, М.Симашкевича, М.Теодоровича та ін., виданні «Історія міст і сіл Української РСР» тощо, переважають нариси історії сіл. Але простежується нерівнозначність в приділенні більшої уваги містам й поверхневої описовості сіл. Дослідження сільських поселень, в основному, обмежувалися їх алфавітним переліком, статистичними показниками, описом географічного положення тощо. Окремі наукові питання, присвячені розвитку останніх, здебільшого вивчалися в комплексі з іншими напрямками історико-географічних досліджень регіону. Фактично відсутні фундаментальні, узагальнюючи наукові праці, котрі б підсумували багаторічну діяльність українських дослідників та науковців, присвячену історико-географічним дослідженням сільської поселенської мережі Поділля. Незавершеність розробки окресленої тематики створює необхідні передумови для її ґрунтовного та всебічного дослідження.

3. Не дивлячись на значний спектр тематичних історико-географічних досліджень, ряд наукових питань залишається відкритими. Серед них - питання формування понятійно-термінологічного апарату історичної географії. Основна причина - поділ науки на дві складові та труднощі, які виникають при узгодженні їх досліджень. Саме тому, нами запропоноване власне визначення поняття «історико-географічне дослідження» - як дослідження, яке ґрунтується на міждисциплінарному підході до виявлення особливостей формування та розвитку об'єктів, процесів і явищ в межах окремих територій під дією певних факторів в різні історичні періоди (в межах досліджуваної хронології).

4. Розроблена методика комплексного історико-географічного дослідження сільської поселенської мережі регіону, яка складається з концептуально-методичного, оцінкового та аналітично-сінтетичного етапів і базується на застосуванні загальнонаукових, конкретнонаукових та міждисциплінарних методів дослідження: порівняльно-географічного, ретроспективного аналізу, картографічного, методу районування, історико-генетичного, історико-системного, історико-порівняльного, історико-типологічного, методу часового зрізу, топонімічного, статистичного, логіко-математичного.

5. Доведено, що вплив різних чинників на формування та розвиток поселенської мережі Поділля в різні історичні періоди чіткіше проявляється через її топонімічні назви-ойконіми. Вибірковий аналіз останніх дає можливість стверджувати, що протягом Х - ХVII ст. природні умови були визначальними в виборі місця для поселення, про що свідчать 75% назв поселенської мережі на початку періоду. Протягом XVI-XVII ст. показник зменшується до 54,5% - вплив природних умов стає більш опосередкованим. Населені пункти, назви яких відображають вплив природного середовища на особливості заселення регіону, складають основу сучасної поселенської мережі Поділля. На початку XVIII ст. вирішального значення набувають соціально-економічні чинники, що підтверджується збільшенням кількості поселень, назви яких відображають особливості господарського освоєння Поділля.

6. Виявлено п'ять історико-географічних етапів формування та розвитку сільської поселенської мережі Поділля.

Ретроспективний розвиток поселень та їх розміщення в регіоні прослідковується, починаючи з доби палеоліту (перший етап: 300 тис.р.т. - ІХ ст.н.е.) у напрямку із заходу на схід. Основи поселенської мережі закладені на другому етапі (Х ст. - середина ХІV ст.) - у Давньоруській і Галицько-Волинській державах: поселення цього етапу небагаточисельні та малолюдні. Під час третього етапу (друга половина XIV ст. - XVII ст.), у складних суспільно-економічних та політичних умовах, насамперед литовсько-польської колонізації, які сприяли механічному зростанню населення в регіоні та його розосередженню по території, була сформована основна частина (до 75%) сучасної сільської поселенської мережі Поділля: до 60% поселень у Вінницькій, до 80% - у Хмельницькій, та 70% - у Тернопільській областях. Сільські поселення які виникли під час четвертого етапу (XVIII ст. - початок ХХ ст.) становлять близько 25% від сучасної кількості сіл - практично завершилося формування сучасної сільської поселенської мережі Поділля: від 51% до 64% селян проживало у середніх за розмірами (101-300 садиб) населених пунктах. На п`ятому етапі (початок ХХ ст.-ХХІ ст.) відбулися суспільні події світового та внутридержавного значення, які суттєво змінили кількісні та якісні характеристики сільської поселенської мережі регіону. Швидкі темпи урбанізації, агропромислової інтеграції, міжрегіональних та внутридержавних міграцій призвели до зменшення чисельності сільського населення, деформації його віково-статевої структури. На початку 90-х р. територіальна організація сільського розселення на Поділлі набула нових особливостей, швидкими темпами проходить процес його трансформації.