Конструктивно-географічні засади формування і розвитку великих урбоекосистем північно-західної України
Розробка та обґрунтування методики еколого-географічного районування території міст за умовами техногенних навантажень. Дослідження теоретико-методологічних основ конструктивно-географічного аналізу стану урбоекосистем і його екологічної оптимізації.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2015 |
| Размер файла | 38,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Вступ
Актуальність теми. Потреби вдосконалення процесу природокористування і охорони природи, особливо у містах, на сучасному етапі розвитку окреслюють коло проблем, які вимагають наукового дослідження та господарського вирішення. Інтенсивний розвиток промислового виробництва в Україні в ІІ половині ХХ ст. зумовив прискорення урбанізаційних процесів не лише у крупних містах, але й у середніх та великих (100-500 тис. жителів). На сьогодні ці міста стали вагомими розвинутими регіональними центрами. Не завжди за спорудженням підприємств-гігантів індустрії у містах встигали розвиток соціальної сфери, благоустрій, облаштування територій, захист навколишнього середовища. Економічна криза 90-х рр. ХХ ст. дуже відчутно вдарила по містах України. Актуальність проблем охорони природного середовища у містах зростає у зв'язку із загальним загостренням екологічної ситуації в Україні.
За образним висловом А.П. Авцина, “міста є своєрідними локусами життя, а значить і полюсами забруднення”. В містах на сьогодні не лише зосереджена абсолютно переважна більшість викидів, скидів забруднюючих речовин і утворення відходів, але й сформувались гірші умови для розсіювання і знешкодження забруднень, а також стабільно вища захворюваність на “специфічно міські” хвороби (бронхіальна астма, різноманітні алергії, серцево-судинні й онкологічні хвороби).
Якщо розглядати місто як антропогенну екологічну нішу, то без перебільшення можна сказати, що навантаження, яких зазнають популяції міського населення, у багато разів перевищують ті, котрим піддається скупність організмів, що населяють природні екологічні ніші. Специфіка міста як екологічної ніші полягає в його обмеженості хронологічними рамками, тому число чинників, що впливають на людину, необмежено велике, а час їх дії значно менший, ніж при освоєнні природних екологічних ніш. Отже, і екологічний стрес, якого зазнають міські популяції, суттєво вищий.
З позиції конструктивної географії, урбоекосистеми сформувались внаслідок надзвичайно складної, багатогранної взаємодії суспільства та виробництва із природним середовищем на обмежених за площею територіях, які на сьогодні володіють величезним потенціалом техногенного впливу на довкілля. Тому досліджувані питання є актуальними для сьогодення, мають важливе теоретичне та народногосподарське значення, оскільки дають можливість вирішувати найгостріші екологічні проблеми.
Дані про сучасний стан урбоекосистем північно-західної України та його вплив на навколишнє природне середовище необхідні для вирішення низки питань, пов'язаних із структурою й динамікою урбоекосистем, особливостями, закономірностями та тенденціями техногенезу, стійкістю ландшафтів до антропогенного впливу та потенціалом їх самовідновлення у містах, комфортністю міського середовища для проживання людей, формуванням потенціалу екологічної безпеки, розробкою та аналізом ефективності еколого-оптимізаційних заходів і т.д.
Слід зазначити, що досліджувані великі міста є ареалом найбільшої зосередженості гострих екологічних проблем у північно-західному регіоні нашої держави, який традиційно асоціюється з порівняно меншим перетворенням навколишнього середовища, зеленню, благоустроєм та благополуччям. Тому дані міста повинні розглядатися як першочергові об'єкти для реалізації природоохоронних та природовідтворювальних заходів.
Мета роботи полягає в конструктивно-географічному аналізі та оцінці сучасного екологічного стану міст, вивченні впливу техноекосистем міст, як складових міських геосоціосистем, на довкілля, розробці теоретико-методологічних засад та основних шляхів поліпшення і стабілізації екологічного стану великих міст.
Завдання дослідження:
провести аналіз та оцінити сучасний екологічний стан міст північно-західної України;
дослідити конструктивно-географічні аспекти екологічних проблем міст, визначити причини їх виникнення та тенденції розвитку;
обґрунтувати теоретико-методологічні основи конструктивно-географічного аналізу стану урбоекосистем і його екологічної оптимізації;
проаналізувати конструктивно-географічні та екологічні особливості сучасного впливу господарського комплексу міст на природне середовище, розробити науковий прогноз динаміки масштабів та наслідків впливу;
оцінити рівень екологічної безпеки міст, реальні та потенційні екологічні ризики;
розробити методики еколого-географічного районування території міст за умовами техногенних навантажень, потенціалом екологічної безпеки та сприятливості міського середовища для життя людини;
обґрунтувати основні шляхи і розробити конкретні заходи для екологічної оптимізації довкілля міст.
1. Теоретичні основи, типологія і методи конструктивно-географічних досліджень урбоекосистем
Присвячено аналізу існуючих підходів до конструктивно-географічних досліджень урбоекосистем, розробці концепції конструктивно-географічних досліджень великих міст, та геоекологічної оптимізації урбанізованих територій.
Здійснено огляд та аналіз попередніх досліджень екологічного стану міст в історичному аспекті. Показано необхідність подальших досліджень та методологічних розробок з оцінки і аналізу сучасного стану довкілля міст, впливу господарського комплексу (техносистеми) на природне середовище, а також перспективність обґрунтування основних шляхів та розробки конкретних заходів екологічної оптимізації природокористування в містах у сучасних умовах. Серед робіт такого плану потрібно виділити праці Ю. Одума (1968, 1975, 1986), Владимирова В.В. (1982, 1986), Мольчака Я.О. (2001, 2003, 2005), Голубця М.А. (1982, 1989, 2000), Кучерявого В.П. (1984, 1991, 1996), Клименка М.О. і Меліхової Т.Л. (1998, 1996, 2001), Гуцуляка В.М. (2002), Дмитрука О.Ю. (1998, 1999), Дорфмана Я.Р. (1966), Тютюнника Ю.Г. (1991, 1992), Шищенка П.Г. (1988), Бабурова В.В., Мікуліної Є.М. (1975), Бєлкіна А.Н. (1987), Бєлоусова В.Н. (1977), Стольберга Ф.В. (2000), Солохи Б.В. (2003) та багатьох інших.
Аналіз урбоекологічних досліджень, проведених багатьма авторами різних наукових напрямків, засвідчує виняткову актуальність вибраної нами проблематики, але в той же час доводиться відзначити, що не існує не лише єдиної методології дослідження урбоекосистем, але й навіть єдиної термінологічної бази. Найбільш різноманітними та чисельними підходами до досліджуваної проблеми відзначається екологія і географія, порівняно менш - містобудування. Серед них, що стосується співпраці із містобудівельним блоком, екологія здійснює її активніше, що свідчить про вищий ступінь прикладності дисципліни.
У розумінні сутності міста теоретичними надбудовами найвищого рангу є наукові парадигми - технічна та екологічна. Саме вони з урахуванням примату атропоцентризму інтересів компонетів довкілля міста мають створити підґрунтя для формулювання наукових засад конструктивно-географічних досліджень міст.
Об'єктом урбоекологічних досліджень є урбоекосистема (УЕС) - екологічний блок (екологічну підсистема) міської геосоціосистеми, через яку здійснюється безпосередній матеріально-енергетичний контакт між містом і суміжними природними екосистемами. Основні функції урбоекосистеми з позиції конструктивної географії - середовищна й відходоприймальна. Роль людини є не тільки деструктивною, але й конструктивною.
Межі урбоекосистеми територіально не співпадають із межами геосоціосистеми міста. Територіальна диференціація міського середовища на рівні ландшафтів дозволяє виділяти ландшафтно-урбанізаційні системи (ЛУС). Коли мова йде про оптимізацію екологічного стану міст, на нашу думку, недоцільно обмежуватись лише ландшафтно-оптимізаційними заходами, які за своєю суттю є організаційними. Для конструктивної географії на сьогодні потрібно шукати грані спільних інтересів у вирішенні урбоекологічних проблем, перш за все, із прикладними інженерними науками - інженерною екологією, інженерним захистом території, фітомеліорацією тощо.
Найбільш характерними властивостями урбоекосистем (УЕС) є наступні:
– урбоекосистема є тією „пуповиною”, якою місто продовжує залишатись пов'язаним із довкіллям;
– основне призначення УЕС - задовільняти потреби людини в сприятливому навколишньому середовищі;
– природна підсистема міста (природна екосистема, в межах якої виникло і розвивається місто) значно трансформована і здатна втрачати системні риси при перевищенні антропогенним впливом певних граничнодопустимих рівнів;
– УЕС є нестійкою і не може існувати й розвиватись самостійно;
– урбоекосистема є кібернетичною системою, а тому потенційно здатна бути штучно керованою;
– технічно реалізувати управління системою дозволяє інженерна екологія, а зрозуміти суть та зміст функціонування природних комплексів - конструктивна географія.
Найцікавішим при аналізі природного середовища міст є питання взаємодії урбоекосистеми, технічної й соціально-економічної підсистем геосоціосистеми міста.
Теоретико-методологічним підґрунтям нашого дослідження є принципи системного аналізу. Саме ця наукова концепція дозволяє не лише оцінити сучасний екологічний стан міст, але й змоделювати його при різних сценаріях майбутного розвитку, розробити відповідні прогнози, обґрунтувати та провести комплекс оптимізаційних заходів. Усі ці ланки урбоекологічного дослідження є етапами алгоритмічної моделі конструктивно-географічного та геоекологічного аналізу довкілля великих міст.
Головними принципами дослідження міських геосоціосистем є:
– системності;
– комплексності досліджень;
– регіональності досліджень;
– історико-генетичний;
– антропоцентричності;
– сталого розвитку;
– екологічної безпеки.
Збираються дані геоекологічного моніторингу, техноекологічні статистичні дані (зокрема, форми 2ТП-водгосп, 2ТП-повітря, 2ТП-відходи в розрізі підприємств і територіальних частин міст), інші матеріали. Все це зводиться в релятивну комп'ютерну базу даних, доступну на перспективу для розрахунків, моделювання, прогнозування, створення карт тощо. В той же час структура зібраного матеріалу має відповідати і узгоджуватись з існуючими концептуальними моделями УЕС для того, щоб можна було проводитии порівняння, зіставлення, аналогії тощо.
Наступний етап присвячений розробці теоретико-методологічних засад дослідження шляхом інтеграції положень конструктивної географії, інженерної екології, урбоекології та екістики. На цій інтегрованій теоретичній основі розробляються контекстні прикладні методики дослідження УЕС і методики покомпонентних досліджень відповідно до вибраних концепцій. Обраним основним методичним підходом є системний аналіз, а інструментом - моделювання і прогнозування стану довкілля.
Етап оцінки геоекологічного стану міст має прикладний характер. Кожна ланка цього етапу є послідовною і зумовлюється попередньою. Результатом етапу є визначення геоекологічної ситуації та картографування її на основі протиставлення потоку техногенних впливів і реактивних функцій захисту (як міри природної самовідновлюваності і стійкості природного ландшафту).
Моделювання і прогнозування стану довкілля у містах доцільно розпочинати із встановлення критеріїв екологічної безпеки та їх допустимих меж. Таким критерієм ми обрали екологічний ризик. Це виправдовується широким використанням цього поняття, його універсальністю, можливістю точної кількісної оцінки. Щодо меж ризику - будь-яка діяльність людини в містах супроводжується зміною довкілля, отже є небезпечною, а значить пов'язана з певним ризиком. Звідси випливає, що нульового ризику в досліджуваній нами сфері просто не існує. Розрахункові моделі верифіковувались нами таким чином, аби максимальне значення вислідного параметра становило одиницю, а конкретне значення виражалось в частках від одиниці. Детальніша градація величини ризику наведена в дисертації. Саме такий підхід дозволяє виконати модельну оцінку впливу екологічної безпеки на сприятливість середовища для людини. Завершальною ланкою цього етапу став прогноз стану навколишнього середовища. В поєднанні з результатами моделювання він дозволив визначити основні напрямки поліпшення стану довкілля.
Останній етап - оптимізація екологічного стану міст - складається з двох сильно пов'язаних між собою структурних частин - власне оптимізації стану довкілля вцілому та його компонентів і екологічного управління як механізму забезпечення якості природного середовища міст.
Алгоритм реалізації запропонованої нами концепції в разі його реалізації дозволяє провести весь комплекс оцінки, аналізу екологічного стану міст, визначити ймовірні негативні наслідки його впливу на навколишнє середовище та запобігти їм шляхом поліпшення екологічного стану та управління якістю довкілля. Структура дисертаційного дослідження, зокрема основні розділи, відповідає основним етапам реалізації вказаного алгоритму.
Під оптимізацією ми розуміємо формалізований ітераційний процес пошуку таких вхідних параметрів елементів урбоекосистеми, при котрих її вихідні параметри (комфортність міського середовища, рівень екологічної безпеки, стійкість ландшафтів) набувають найкращих (відносно вибраної концепції) значень. Постановка задачі оптимізації передбачає визначення трьох основних моментів:
– критерію оптимальності;
– параметрів оптимізації;
– обмежень (додаткових умов).
Критерій оптимальності визначає ознаки, на основі яких проводиться співставлення отриманих розв'язків і вибір серед них оптимального розв'язку. Параметри оптимізації - незалежні змінні параметри, які визначають умови оптимізації. Обмеження задають область значення оптимізаційного ефекту. Критерієм оптимальності, як правило, є вимога досягнення найбільшого або найменшого значення однією або декількома функціями параметрів оптимізації, які відображають кількісну міру досягнення мети оптимізації об'єкта, що розглядається. Кожна з таких функцій називається цільовою. Якщо цільова функція (ЦФ) єдина, то задачу оптимізації називають задачею математичного програмування, в протилежному випадку - задачею багатокритеріальної оптимізації.
Математична постановка задачі оптимізації:
, (1)
де - цільова функція; - обмеження, що встановлюють залежності між змінними; - змінні, які можуть набувати значень у певному діапазоні і .
Залежно від цільової функції і обмежень задачі математичного програмування поділяють на:
– лінійне програмування - цільова функція і обмеження лінійні;
– нелінійне програмування - цільова функція або обмеження нелінійні;
– дискретне програмування - змінні можуть набувати тільки визначених дискретних значень із заданої множини;
– параметричне програмування - коефіцієнти залежать від певного параметра;
– стохастичне програмування - цільова функція і обмеження вміщують випадкові величини, які отримують певні значення із заданою імовірністю;
– геометричне програмування - коефіцієнти цільової функції є поліноміальними функціями;
– динамічне програмування - багатокроковий пошук оптимального розв'язку;
– сепарабельне програмування - цільова функція є сумою функцій, різних для кожної змінної, обмеження можуть бути лінійні і нелінійні.
В урбоекологічних дослідженнях найчастіше використовуються методи параметричної оптимізації. Вони відіграють ключову роль у процесі розробки стратегій управління розвитком міста, які відповідають заданим соціально-економічним та екологічним вимогам. Сам процес управління за своєю суттю є процесом оптимізації.
У загальному випадку задача оптимізації зводиться до задачі нелінійного програмування і може бути вирішена тільки при припущеннях, що спрощують задачу.
2. Конструктивно-географічна та ландшафтно-екологічна характеристика міст
Проведений аналіз фізико-географічних умов міст, природних ресурсів території з позиції сприятливості їх містобудівельному розвитку та ймовірності ураження території міст негативними наслідками антропогенного впливу.
Область Волинської височини виділяють за лісостеповими ландшафтами між Волинським і Малим Поліссям. Своєрідність області полягає в тому, що ця територія є великим "островом" серед ландшафтів мішаних хвойно-широколистяних лісів і одним із найбільших у "ландшафтно-опільському поясі" Східно-Європейської рівнини. Це формує більш сприятливі умови для розвитку мережі розселення, ніж на Поліссі.
Географічне положення міст у межах Волинської височини зумовлює подібність території міст за комплексом геолого-геоморфологічних, кліматичних, гідролого-гідрогеологічних, геоботанічних, та й, в цілому, ландшафтних умов. В той же час існують риси, притаманні тій чи іншій урбоекосистемі тією мірою, яка дозволяє говорити про унікальність природного середовища міст. Зокрема, Луцьк являє собою території із суттєво різноманітнішими гідрологічними умовами. Їх різноманітність зумовлена розгалуженістю гідрологічної мережі - в межах урбоекосистеми в р. Стир впадає декілька окремих річок (Сапалаївка, Омеляник, Чорногузка), а недалеко за межами міста - ще дві (Сірна і Пруднік). Рівне має більш багатоплановий і складніший для господарського освоєння рельєф, що пов'язано, перш за все, із розвитком яро-балкової системи.
Якщо порівнювати фізико-географічні умови, у яких перебувають досліджувані міста, із фізико-географічними умовами інших природних зон (Степу, гірських територій) з погляду формування і розвитку міст, слід відмітити такі сприятливі риси:
– рельєф території є рівнинним і відносно слабопересіченим, що сприяє міському будівництву;
– геологічна будова досліджуваної території є більш-менш однорідною, що теж сприяє містобудуванню;
– приміські території досить добре забезпечені водними ресурсами, тут багато дрібних і є середні ріки;
– територія розташовується в межах Волино-Подільського артезіанського басейну і чи не найкраще в Україні забезпечена якісними підземними водами;
– грунти в межах міст не належать до найцінніших, але цілком підходять для організації комплексної зеленої зони міст;
– лісистість території теж не належить до найвищих у державі, але суттєво вища, ніж для степових районів і цілком достатня для організації санітарно-захисних зон (СЗЗ) міст; крім того, вона в основному розміщена на схід від міст, в напрямку переважаючих вітрів, і тут суттєво менша щільність сільських населених пунктів, що теж сприяє розвитку СЗЗ міст;
– клімат досить вологий, часті опади, що сприяє очистці атмосферного повітря; умови циркуляції атмосфери (переважання циклонічних та фронтальних типів) сприятливі для розсіювання забруднюючих речовин.
Основними несприятливими відмінностями є такі:
– значне поширення в межах території мають несприятливі геологічні процеси: карст, суфозія, підтоплення, бічна ерозія річок тощо, котрі ускладнюють умови будівництва;
– низька потенційна стійкість ландшафтів, зумовлена фізико-географічними особливостями їх формування.
Ці риси підтверджують природну відособленість міст північно-західної України і доцільність геоекологічних та конструктивно-географічних досліджень їх як окремого регіону.
У ландшафтному відношенні Рівне ближче до Лісостепу, ніж Луцьк, через який, власне, і проходить межа між Поліссям і Лісостепом.
Функціонально-конструктивний аналіз показав, що функціональна структура та господарське зонування міст між собою сильно відрізняються. З цього погляду ситуація в Луцьку набагато краща, а його планувальна структура - більш раціональна та продумана.
Господарське освоєння Рівного та Луцька теж характеризується подібністю рис, основних історичних етапів становлення і розвитку урбоекосистем, кількістю та динамікою населення та площі міст, специфікою трансформації природного середовища тощо. Відмінності визначаються дещо різними ролями міст у загальнодержавному і міжнародному поділі праці, зокрема, прикордонним положенням Луцька. Місто має більше крупних підприємств з кількістю працюючих в декілька тисяч чоловік, в Рівному ж підприємства відносно менші, але абсолютна кількість їх вища.
У дисертації детально проаналізовано основні історичні етапи становлення та розвитку господарського комплексу міст та їх впливу на природне довкілля. Встановлено, що формування екологічних проблем міст розпочалось далеко не вчора, але особливо значних масштабів антропогенна трансформація довкілля в Луцьку та Рівному набрала в 60-70-х роках ХХ ст.
Отже, урбоекосистеми великих міст Північно-Західної України мають багато рис подібності. Це стосується не лише особливостей природного середовища, компонентів ландшафту, але й стійкості природних комплексів до антропогенного навантаження, основних підходів до розробки системи екологічної оптимізації стану міських агломерацій.
3. Еколого-географічний аналіз територіально-виробничих комплексів міст та їх впливу на довкілля
Основна увага приділяється дослідженню основних аспектів впливу промислового, транспортного, водогосподарського та комунального комплексів міст на стан довкілля і його трансформацію.
Промислові комплекси міст північно-західного регіону України мають багато спільних рис господарської спеціалізації. Перш за все, їх спеціалізацію в загальноукраїнському та міжнародному поділі праці визначають галузі, представлені в обох обласних центрах: машинобудування та металообробка, легка і харчова, хімічна промисловість та індустрія будівельних матеріалів. Власних ресурсів, цінних корисних копалин (окрім артезіанських вод) міста не мають, тому в них розвивається переробна промисловість.
Не зважаючи на подібність господарської спеціалізації міст, існує низка відмінностей у розвитку промисловості. Зумовлені вони історичними закономірностями, зокрема спонтанним розвитком ТВК міст. В Луцьку основу промислового потенціалу складають крупні підприємства з чисельністю працюючих кілька тисяч чоловік (ВАТ ЛПЗ, ВАТ ЛуАЗ, ВАТ ЛеАЗ тощо). В Рівному навпаки - розмір підприємств менший, але їх кількість - більша.
Промисловий комплекс міст представлений переважно підприємствами IV-V класів небезпеки, за винятком ВАТ “ЛПЗ” у Луцьку (ІІ клас) та ВАТ “Азот” та РЗВА у Рівному (І клас).
Підприємства у містах розміщені, за винятком центральних історичних частин, не випадково, а об'єднуються у промислові зони. Наприклад, у Луцьку їх виділяється чотири: північно-східна, південно-східна, південно-західна й західна, у Рівному - п'ять: північна, північно-східна, південно-східна, південно-західна, центральна.
Аналізуючи розміщення промислових підприємств м. Луцька, слід відмітити, що підприємства розміщені на території міста нерівномірно. Найвище їх скупчення у північно-східній та південно-східній частинах міста. Саме підприємства цих районів “забезпечують” більшу частину викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел. Майже всі підприємства розташовані на околицях міста (лише деякі неподалік від центру), оточуючи місто майже з усіх сторін. Можна зробити висновок, що:
– об'єктивно існують чотири промислових зони;
– підприємства, які забруднюють довкілля, розміщено як на околицях міста, так і неподалік центру;
– промислові підприємства різного класу шкідливості опинились у зонах житлових будівель тільки тому, що не були чітко розроблені перспективи розвитку міста;
– санітарно-захисні зони (СЗЗ) на окремих підприємствах відсутні, а на більшості не відповідають своєму призначенню та використовуються з порушенням режиму;
– роль санітарно-захисних зон у старопромислових районах відіграє комунально-складські забудова, розташована навколо промислових підприємств, що відділяє підприємства від житлових масивів.
Характерною рисою формування ТВК Рівного є провідне місце в структурі промисловості ВАТ "Рівнеазот", обсяг продукції якого в загальному обсязі виробництва складає 43,1%. Це підприємство, згідно з рішенням Кабінету міністрів, належить до стратегічних, посідає 40 місце з експорту і 77 - з обсягу товарної продукції серед усіх підприємств України. Сучасна тенденція - стрімке зростання впливу підприємств із невеликою чисельністю працюючих (до 150 чол.), але значними обсягами виробництва за рахунок його технологічності. Серед них: ТОВ "Радема", НВФ "Продекологія", ТОВ "Акватон".
Підприємства в межах Рівного теж розміщені більш-менш компактно, утворюючи п'ять промислових зон. Для цих зон властиві ті ж самі риси, що були виділені для м. Луцька.
Характерною тенденцією в обох містах є те, що промислові підприємства різного класу шкідливості опинились у зонах житлових будівель тільки тому, що не були чітко розроблені перспективи розвитку міста. Санітарно-захисні зони (СЗЗ) на окремих підприємствах відсутні, а на більшості не відповідають своєму призначенню та використовуються з порушенням режиму. Це породжує цілу низку екологічних проблем.
Транспортний комплекс міст, на відміну від промисловості і комунального господарства, розвивається швидкими темпами, здійснюючи щоразу інтенсивніший вплив на довкілля. Наприклад, вже на сьогодні в досліджуваних нами містах частка забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу різними видами транспорту, становить близько 90%.
Спільною тенденцією останніх років для обох міст є також зростаючий вплив на навколишнє середовище комунального й водного господарства, а особливо теплоцентралей, каналізаційних колекторів, очисних споруд, каналізації зливового стоку. Об'єкти цього сектору характеризуються високим ступенем фізичної зношеності та моральної застарілості, що посилює небезпеку техногенних аварій і суттєво погіршує екологічну (техногенну) безпеку міст. Ще одним фактором, який суттєво впливає на формування екологічної безпеки міст, є наявність у них так званих “потенційно-небезпечних об'єктів” - радіаційно-, хімічно-, вибухопожежнонебезпечних.
Суттєво вплинула на функціонування ТВК міст економічна ситуація в країні. Більшість крупних промислових підприємств працюють не на повну потужність. Спостереження за рівнем забруднення компонентів екосистеми міста, що здійснюються протягом 1990-2007 р.р., свідчать про те, що, незважаючи на спад виробництва, стан навколишнього середовища погіршився. З одного боку, масштаби забруднення навколишнього середовища зменшились пропорційно до скорочення виробництва. З іншого боку, природоохоронні (екотехнічні) засоби не справляються вже навіть із суттєво меншим екологічним навантаженням. Це пояснюється неефективною роботою очисних споруд, недостатнім фінансуванням природоохоронних заходів (рекультивації, облаштування СЗЗ), необхідністю реконструкції інженерної інфраструктури, зниженням управлінської та трудової дисципліни.
Останнім часом нарешті подолані негативні наслідки падіння обсягів виробництва, економічний потенціал міст починає відроджуватись, про що свідчить зростання індексів промислового виробництва. Але його зростання загрожує збільшенням обсягів викидів, які і так в багатьох районах міст уже перейшли допустимі межі. Тому настільки актуальною є своєчасна оцінка екологічного стану міст, прогноз його на перспективу (з урахуванням сучасних тенденцій економічної ситуації) та розробка шляхів поліпшення екологічного стану.
Міста північно-західної України не належать до найкрупніших промислових центрів нашої держави, але є населеними пунктами із доволі розгалуженою системою комунального господарства. За рівнем благоустрою Луцьк та Рівне традиційно займають одне з перших місць у державі, практично щороку займаючи призові місця на відповідних загальнонаціональних конкурсах. Розвиток комунального господарства міст (транспортної, житлової, побутової, рекреаційної інфраструктури) є чи не найважливішою задачею міського управління та самоврядування.
Ситуація із впливом комунального господарства на природне довкілля не є виключно проблемою досліджуваних міст - точно така ж ситуація і в інших містах України. Хоча на сьогодні суспільством уже усвідомлені можливі негативні наслідки впливу міста на природне довкілля. На нашу думку, сьогодні саме час дещо по-новому глянути на основні аспекти екологічного впливу міського комунального господарства, зокрема у світлі так званої “проблеми-2005”.
Водопостачання й водовідведення міст відбуваються далеко не безслідно для навколишнього природного середовища. Десятиліття експлуатації водогосподарських систем наклали свій відбиток на кількісний та якісний стан водних ресурсів району, рельєф, клімат, ландшафти. Тобто, для водокористування міст характерні ті ж екологічні проблеми, що й для інших міст України. В загальному вигляді вони полягають у виснаженні водних джерел, зниженні якості води у них і об'єктивній необхідності підвищення екологічної безпеки водокористування. Спільними рисами водокористування міст Луцька та Рівного є також зменшення обсягів водозабору й водовідведення, починаючи з 1992 р., фізична зношеність і аварійність водогосподарських споруд, хронічний дефіцит коштів для підтримання в належному стані комплексу інженерних комунікацій, будівництва нових об'єктів, стабільне відставання від передового інженерно-технологічного досвіду і т.д.
У той же час існують і проблеми, що є специфічними для міст. Випливають вони, перш за все, з орієнтації комунально-побутового, господарсько-питного і частково виробничого водопостачання виключно на ресурси підземних вод. Частка забору поверхневих вод доволі низька (1-2%). Окрім промисловості і комунального господарства свій “вклад” у зниження якості водних ресурсів вносять і інші галузі, зокрема військові об'єкти (військові частини, аеродроми й авіаремонтний завод). Ще одна специфічна проблема водокористування пов'язана з існуванням у межах окремих частин міст роздільної системи каналізування комунальних стічних вод і стоків із міської території (дощових, талих, поливо-миєчних). В інших частинах міст ці води відводяться спільно, ще в деяких - узагалі відсутня каналізація дощового стоку. Вимоги екологічної безпеки на сьогодні однозначно вимагають проведення заходів інженерного захисту та благоустрою територїі міст, зокрема оптимізації роботи каналізації зливового стоку, захисту території міст від підтоплення та інших несприятливих геологічних процесів (карст, просадки, зсуви).
4. Сучасний стан урбоекосистем
Присвячено оцінці екологічного стану компонентів урбоекосистем. Два основних аспекти антропогенної трансформації навколишнього середовища в містах - виснаження природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища, які погіршують його якість і створюють несприятливі умови для життя людей. Останнім часом екологічна ситуація в містах ускладнюється внаслідок зношення і хронічного недофінансування об'єктів екологічної інфраструктури, виникнення аварійних ситуацій, зменшення площ зелених насаджень, перевантаження транспортних магістралей.
Найбільш гостро у містах відчувається забруднення атмосфери. При аналізі забруднення атмосферного повітря чітко спостерігається тенденція зменшення викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел порівняно з початком 90-х років ХХ ст. та синхронне збільшення частки викидів від пересувних джерел (з 61,4% в 1991 р. до - 91,1% в 2008 р.). Тому на сьогодні в містах на перший план виходить питання боротьби саме із забрудненням повітря автомобільним транспортом. Найбільша кратність перевищення ГДК характерна для фенолу, формальдегіду та пилу, що пояснюється викидами підприємств хімічної, деревообробної промисловості, транспортом та поганим санітраним станом території. Найбільш забрудненим є повітря в межах промислових зон та крупних транспортних розв'язок міст.
Атмосферне забруднення на сьогодні є чи не найголовнішою причиною забруднення ґрунтів та рослин - ґрунтовий і рослинний покрив теж найбільш забруднені в межах промислових зон і вздовж крупних транспортних артерій міста. Питанням створення СЗЗ автодоріг (міських вулиць) в спеціальній літературі практично не приділяється уваги. Це питання вимагає детального дослідження, наукового допрацювання з метою створення нормативного документа, аналогічного СанПіНу про СЗЗ промислових підприємств, оскільки діючий ВСН 8-89 “Инструкция по охране природной среды при строительстве, ремонте и содержании автомобильных дорог” на сьогодні вже не відповідає вимогам часу.
Водні ресурси міст забруднюються переважно внаслідок скиду недоочищених стічних вод з комунальних та відомчих очисних споруд, неочищеного поверхневого стоку, стоку зі стихійних смітників і звалищ. Нижче міст за течією річок Стиру та Усті тягнуться шлейфи забруднення на десятки кілометрів. Водопостачання міст на сьогодні базується в основному на використанні підземних вод, що приводить до їх забруднення та формування депресійних воронок підземних вод (особливо на Дубнівському й Гощанському водозаборах).
Серед інших факторів забруднення міського середовища найбільш небезпечними є мікробіологічне й, особливо, шумове.
Комплексне забруднення міського середовища m забруднюючими речовинами можна уявити у вигляді певного m-мірного простору. Коефіцієнти забруднення за кожним елементом, по суті, будуть координатами в цьому просторі, а фактичний стан забруднення, що склався в певний момент часу на певній території, - точкою, положення якої описується системою з m координат. Тому комплексний (загальний) коефіцієнт забруднення можна виразити у вигляді геометричної суми часткових коефіцієнтів по окремих забрудниках:
.
Аналіз ступеня забруднення території міст показує, що більша частина території перебуває в градаціях забруднення Gзаг = 1,5-2,0 (підвищений рівень). Територіальна організація виробничого комплексу міста є основним фактором, що визначає просторовий розподіл забруднення компонентів навколишнього середовища. Також слід відмітити, що в розподілі забруднення для Луцька більш чітко виражений вплив транспорту (транспортних розв'язок Ковельської-Володимирської та Рівненської-Дубнівської). В Рівному вздовж основної магістралі міста (Соборної-Київської) по суті простягається улоговина поля забруднення, рельєф якого визначається майже виключно розміщенням промислових зон.
Протистоїть зростаючому антропогенному навантаженню і забрудненню міст геодинамічно-потенціальна стійкість ландшафтів та потенціал їх самовідновлення.
Геопотенціальну стійкість території міста ми пропонуємо визначати:
,
де S - площа міста, Sу - площа території, ураженої несприятливими екологічними процесами, - адитивні коефіцієнти, які визначені методом нормуючої функції.
Інший широко використовуваний в конструктивній географії показник стійкості системи - здатність ландшафтів до самоочищення та самовідновлення після та під час антропогенного впливу. Цей показник є функцією від швидкості обміну речовини і енергії в системі і визначається потенціалом повернення системи у вихідний стан. Оцінювати цей потенціал досить складно, оскільки міські ландшафти є вкрай трансформованими і на шляху повернення їх до природного стану знаходяться створені людиною інфраструктурні, житлові та промислові об'єкти. Тому ми розрахували потенціал самовідновлення в розрізі окремих геокомпонентів (атмосферного повітря, поверхневих вод, грунтів).
Наш підхід під час аналізу стійкості ландшафтів урбоекосистем полягає в тому, що ми враховуємо при оцінці стійкості і геодинамічний потенціал, і стійкість ландшафтів до антропогенного впливу. Це дозволило побудувати математико-картографічну модель, тобто серію інформативних карт оцінки екологічної стійкості ландшафтів міст. До неї входять карти геодинамічно-потенціальної стійкості, потенціалу самоочистки й екологічної стійкості території. Найвища загальна стійкість властива ландшафтам крупних масивів КЗЗ міст (крупні парки, приміські ліси та луки).
Аналіз карт моделі засвідчив, що для міст Північно-Західної України існує досить тісний зв'язок між різними видами стійкості ландшафтів. Так, зокрема, якщо між геодинамічно-потенціальною стійкістю і потенціалом самовідновлення тіснота зв'язку невисока (r = 0,11 для Луцька і r = 0,26 для Рівного), то між загальною стійкістю і потенціалом самовідновлення - уже відчутніша (r = 0,45 і r = 0,83 відповідно), а між геодинамічно-потенціальною стійкістю і загальною стійкістю - значна (r = 0,94 і r = 0,58 відповідно). Це зумовлено зв'язком стійкості ландшафтів із не стільки природним станом і типом ландшафту, а більшою мірою із функціональним використанням території. Іншими словами, міський ландшафт тим стійкіший, чим він менш змінений.
5. Моделювання та прогнозування стану довкілля міст як передумова забезпечення їх сталого розвитку та екологічної безпеки
Присвячено оцінці ролі екологічної безпеки міст для їх сталого розвитку в світлі євроінтеграційних процесів в Україні, методиці розрахунку показників екологічної безпеки, розробці схеми районування території міст за потенціалом екологічної безпеки та оцінці сприятливості міського середовища для життя людини.
Встановлено, що, на жаль, наша держава ще дуже далека від високих вимог до якості довкілля та низьких величин потенційних екологічних ризиків. Особливо гостро це відчувається в містах.
Аналіз щільності викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та щільності утворення утворення відходів на промислових підприємствах в обох містах переконливо доводить існування декількох ареалів підвищеного забруднення, які співпадають з основними промисловими зонами і на сьогодні чітко відділені від оточуючого урбанізованого фону іншого функціонального використання. Щільність хімічної та вибухопожежної небезпеки не має настільки детермінованого розподілу, хоча теж у межах промислових зон є підвищеною.
Суть нашої методики полягає в тому, що ми враховуємо два аспекти екологічної безпеки міст - вклад потенційнонебезпечних об'єктів та щільність техногенного впливу (викидів, скидів, формування відходів). З іншого боку, хоча місто й характеризується найвищою формою перетворення природного середовища, формуванням “другого” довкілля (штучного середовища), але все-таки особливості природних умов того чи іншого регіону визначають закономірності міграції, розсіювання та акумуляції забруднюючих речовин, швидкість їх деструкції та ймовірну гостроту впливу на живі організми. Весь цей комплекс протидії техногенному навантаженню в нашій моделі формування екологічної безпеки міст уособлює стійкість ландшафтів, яка, у свою чергу, визначається геодинамічно-потенціальною стійкістю та потенціалом самоочищення. Обидві групи цих факторів є складовими одного процесу - формування рівня екологічної безпеки території.
Картосхеми середнього модуля техногенного навантаження та екологічної безпеки території характеризуються суттєвою кореляцією.
Це однозначно підтверджує висловлену нами тезу про пріоритетність здійснення природоохоронних заходів саме в межах цих зон і розкриває нереалізований потенціал використання екологічно безпечніших технологій у виробництві.
Районування території міст за сприятливістю для життя населення було проведено за суттєво ширшим набором показників якості середовища і показало, що сприятливість середовища залежить не лише від комплексного рівня екологічної безпеки, але й від особливостей розміщення району, якості водозабезпечення, стану інженерної інфраструктури, рекреаційної комфортності, типу забудови тощо. Найменш сприятливими, зрозуміло, виявились території промислових зон, а найбільш сприятливими - не лише околиці міст з відносно меншою антропогенною перетвореністю, але й центральні райони міст, які виконують рекреаційні функції, і під час будівництва яких більше враховувались природоохоронні вимоги, ніж під час спорудження сучасних міських районів різного призначення.
Прогноз стану екосистем міст із застосуванням методів моделювання і прогнозування стану довкілля є, на жаль, далеким від оптимістичного - практично всі антропогенні впливи посилюватимуться (забруднення повітря, утворення відходів, збільшення обсягів водокористування, шумове забруднення тощо), позитивних тенденцій у динаміці операторів екотехнічних потенціалів поки що в містах не відмічається. Подальший виплив такого комплексу факторів матиме несприятливі наслідки, що відобразиться в подальшому зниженні стійкості ландшафтів та їх здатності до самовідновлення, а отже, і зниженні рівня екологічної безпеки. А тому першочерговим питанням розвитку міст є їх екологічна оптимізація.
6. Шляхи та заходи оптимізації екологічного стану міст
Оцінено екологічний ресурс території міст, доведено його суттєвість та значимість; визначено та проаналізовано територіальний розподіл ступеня гостроти екологічної ситуації; запропоновано основні заходи екологічної оптимізації стану компонентів ландшафту міст.
У Луцьку суттєвою гострота екологічної ситуації є лише для промислових зон міста - північно-східної, південно-східної та південно-західної (рис. 5). В той же час у північно-західній частині міста ступінь гостроти екологічної ситуації не суттєвий. Це пояснюється не стільки відсутністю джерел забруднення довкілля, скільки значними екологічними ресурсами території, вищими значеннями геопотенціальної стійкості ландшафтів, меншою щільністю населення. На карті чітко видно локальні вогнища надзвичайно високої гостроти екологічної ситуації, ступінь гостроти екологічної ситуації для яких становить 0,4-0,7. Згідно з запропонованою універсальною екологічною шкалою оптимізації території міст, середовище існування в межах південно-східної та південно-західної промислових зон можна привести до нешкідливого стану звичайними (раніше освоєними) засобами (фільтри для очистки газу і стандартні пристрої для очистки води і ґрунту), а для північно-східної промислової зони необхідна розробка системи спеціальних техніко-біологічних засобів захисту довкілля.
Для м. Рівного ступенем гостроти екологічної ситуації в межах 0,4-0,7 характеризується лише територія центральної і центрально-східної частини міста, між вулицями Кн. Володимира-Київською-Д. Галицького-Приходька-В. Чорновола. Територіально вона співпадає з центральною та південно-східною промисловими зонами. Відносно нижчі значення гостроти екологічної ситуації в межах інших промислових зон (північної, північно-східної, західної) зумовлені, які і в Луцьку, не стільки меншим антропогенним впливом, скільки суттєвішим екологічним ресурсом і головне, меншою щільністю населення, оскільки ці три зони зайняті переважно промисловою й складською забудовою. Підсумовуючи, слід відмітити, що для екологічної оптимізації більшості території м. Рівного (95%) достатньо використання звичайних еколого-технічних засоби (фільтри для газів, очисні споруди для стічних вод тощо), іншу частину території із ступенем гостроти екологічної ситуації у межах 0,5-0,7 можна оптимізувати шляхом застосування спеціальних техніко-біологічних засобів захисту довкілля.
Висновки
екологічний географічний урбоекосистема техногенний
У дисертації здійснено наукове узагальнення результатів конструктивно-географічного та інженерно-екологічного аналізу структури, властивостей, динаміки та стійкості урбоекосистем. Проаналізовано особливості сучасного екологічного стану міст, здійснено прогноз та оцінку тенденцій розвитку екологічної ситуації. Обґрунтовано підходи та запропоновано заходи для вирішення завдань раціоналізації природокористування у містах, оптимізації їх екологічного стану і формування ефективного механізму управління якістю міського середовища.
Як підсумкові можна виділити такі результати, одержані при проведенні дисертаційного дослідження:
1. Вибір сучасного екологічного стану великих міст північно-західної України як предмету регіональних еколого-географічних досліджень зумовлюється такими причинами:
– винятковістю природних умов регіону, їх екологічно-стабілізуючим призначенням;
– зосередженням у даних містах значної частки промислового виробництва (40-45%) та міського населення (35-40%) своїх адміністративних областей;
– екологічними та конструктивно-географічними особливостями міських територій;
– високою концентрацією виробничої та інженерної інфраструктури, ефективність роботи якої визначає ступінь напруження екологічної ситуації;
– зосередженістю в даних містах основної частини наукового, технічного та фінансового потенціалу народного господарства областей, що може бути задіяний у комплексі заходів екологічної оптимізації природокористування.
2. Сучасний стан природного середовища міст не відповідає екологічним нормативам, зокрема, більша частина території знаходиться в градаціях забруднення Gзаг. = 1,5-2,0 (підвищений рівень), що вимагає здійснення невідкладних заходів для його оптимізації.
3. Основною причиною погіршення екологічного стану міст є прогресуючий вплив промисловості, транспорту і комунального господарства міст на довкілля, який проявляється у деградації природного середовища, забрудненні його компонентів, погіршенні умов проживання населення.
4. Внаслідок поліпшення економічної ситуації у країні і в даних містах, зокрема, підвищення обсягів виробництва продукції, відбувається збільшення забруднення довкілля, яке абсолютно невідкладно вимагає реалізації комплексу заходів підвищення екологічної безпеки міст. На основі еколого-географічного прогнозу встановлено тенденцію до збільшення забруднення, перш за все, атмосферного повітря, погіршення санітарного стану території, зменшення площі комплексної зеленої площі міста.
5. Протистоїть зростаючому антропогенному навантаженню і забрудненню міст геодинамічно-потенціальна стійкість ландшафтів та потенціал їх самовідновлення. Найвищою загальною стійкістю характеризуються ландшафти крупних масивів КЗЗ міст (крупні парки, приміські ліси та луки - індекс 0,5-0,6). Доведено існування досить тісного зв'язку між різними видами стійкості. Так, зокрема, якщо між геодинамічно-потенціальною стійкістю і потенціалом самовідновлення тіснота зв'язку невисока (r = 0,11 для Луцька і r = 0,26 для Рівного), то між загальною стійкістю і потенціалом самовідновлення - уже відчутніша (r = 0,45 і r = 0,83 відповідно), а між геодинамічно-потенціальною стійкістю і загальною стійкістю - значна (r = 0,94 і r = 0,58 відповідно). Це зумовлено зв'язком стійкості ландшафтів із не стільки природним станом і типом ландшафту, а, в більшій мірі, із функціональним використанням території. Іншими словами, ландшафт тим стійкіший, чим він менш змінений.
6. Для того, аби ефективно здійснювати міську екологічну політику, потрібно чітко уявляти масштаби сучасних змін навколишнього середовища міст. Це можна зробити, визначивши ступінь гостроти екологічної ситуації: за цим показником більша частина території міст (40% в Луцьку і 80% в Рівному) перебуває в межах від 0,2 до 0,7 (середовище, яке можна привести в нешкідливий стан звичайними, раніше освоєними засобами - фільтри для очистки газу і стандартні пристрої для очистки води і ґрунту), в т.ч. відповідно по містах 5% і 10% території знаходяться в межах 0,5-0,7 (середовище, яке можна привести в нешкідливий стан за допомогою системи спеціальних екотехнічних засобів захисту).
7. Для досягнення екологічного балансу системи “місто-регіон” необхідно здійснювати два основних напрямки екологічної діяльності:
– заходи зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище;
– заходи підтримки або збільшення екологічних ресурсів території.
Перший напрямок можна реалізувати за рахунок:
зниження матеріально- і енергоємності продукції;
уведення маловідходних технологій;
удосконалення очисних установок;
глибшої й повнішої утилізації виробничих та побутових відходів.
Другий напрямок передбачає проведення таких груп заходів:
– природовідновлювальні;
– природопідтримуючі;
– природоутворюючі.
8. Необхідні заходи екологічної оптимізації стану атмосферного повітря, вод, ґрунтів, зелених насаджень та інших компонентів довкілля міст передбачають зменшення викидів, скидів, утворення токсичних відходів з однієї сторони, проведення фітомеліорації та заходів інженерного захисту і впорядкування території для підвищення стійкості ландшафтів міст з іншої.
9. Перед містами стоять складні і невідкладні екологічні проблеми. Більшість із них під силу вирішити на місцевому рівні. Найсерйознішими перепонами на цьому шляху є:
– збереження споживацького і халатного ставлення до природних ресурсів, не-усвідомлення їх обмеженості, вразливості й складності наступного відновлення;
– економічна криза в державі, коли дуже обмежені фінансові ресурси, що направляються на природоохоронну діяльність, недостатні навіть для компенсації, амортизації нинішнього негативного антропогенного впливу.
10. Для подолання перепон потрібно здійснювати ефективну і загальнодоступну політику інформування громадськості про існуючий екологічний стан та перспективи його зміни, всіляко сприяти діяльності громадських екологічних об'єднань громадян, проводити пропаганду еколого-моральних цінностей, формувати екологічний світогляд населення. Пріоритетними джерелами знаходження фінансових ресурсів для здійснення рекомендованих заходів на сьогодні є залучення господарюючих суб'єктів для благоустрою, очистки й упорядкування території міст, іноземних екологічних організацій для фінансової підтримки місцевих екологічних ініціатив.
Література
1. Мольчак Я.О. Луцьк: сучасний екологічний стан та проблеми / Я.О. Мольчак, В.О. Фесюк, О.Ф. Картава - Луцьк: РВВ ЛДТУ, 2003. - 488с.
2. Мольчак Я.О. Рівне: природа, господарство та екологічні проблеми / [Я.О. Мольчак, М.О. Клименко, В.О. Фесюк, І.І. Залеський]. - Рівне, 2007. - 314с.
3. Фесюк В.О. Конструктивно-географічні засади формування екологічного стану великих міст Північно-Західної України / В.О. Фесюк. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. - 344с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Географічне дослідження регіональних природоохоронних систем на теренах Поділля. Обґрунтування оптимальної моделі природоохоронної системи як засобу збереження біотичного і ландшафтного різноманіття та ландшафтно-екологічної оптимізації території.
автореферат [57,0 K], добавлен 08.06.2013Характеристика Північно-Західного і Північно-Східного економічних районів. Історія формування районів. Особливості економіко-географічного положення. Огляд розвитку паливно-енергетичного, транспортного комплексів, сільського господарства, промисловості.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 04.10.2012Особливості географічного поділу праці як провідного системоутворюючого поняття соціально-економічної географії. Зміст концепції економіко-географічного районування. Особливості галузевого і територіального принципів управління народним господарством.
реферат [23,8 K], добавлен 13.11.2010Алгоритм проведення медико-географічного дослідження стану здоров’я населення регіону. Групи факторів впливу на здоров’я, техніка розрахунку інтегрального індексу здоров’я та типізація адміністративних районів. Оцінка факторів ризику для здоров’я.
статья [421,1 K], добавлен 11.09.2017Поняття географічного положення. Відмінність у термінах "географічне положення" і "місцеположення". Інструкційна картка вивчення суспільно-географічного положення об’єкту (на прикладі країни). Методологічне значення економіко-географічного положення.
реферат [30,8 K], добавлен 25.10.2010Аналіз історії виникнення назви материка Антарктида та етапів його дослідження. Характеристика географічного положення, особливостей рельєфу та геологічної будови. Відмінні риси клімату, рослинного і тваринного світу. Господарське використання материка.
реферат [26,0 K], добавлен 13.08.2010Вивчення наукових основ формування і розвитку територіально-виробничих комплексів. Узагальнення основних підходів до класифікації, типології комплексів. Особливості промислового районування, аналіз промислових вузлів і районів, агропромислової інтеграції.
курсовая работа [66,9 K], добавлен 22.12.2010Поняття географічного образу, узагальненість (генералізація) інформації про територію, передача суттєвих особливостей географічних об'єктів. Стереотипи регіонів, вірогідність та неповторність географічного образу, його інформаційно-прикладне значення.
реферат [20,3 K], добавлен 13.11.2010Історико-географічні аспекти виникнення та розвитку населених пунктів Шацького району, формування кордонів та адміністративного центру. Географічне положення території в північно-західній частині Волинської області. Природні умови та ресурси, населення.
реферат [31,7 K], добавлен 08.12.2016Історія формування світової транспортної мережі. Сучасний стан та перспективи розвитку автомобільних, залізничних, трубопровідних, річкових та повітряних засобів перевезення. Нові тенденції, які впливають на транспортно-географічне положення України.
курсовая работа [78,7 K], добавлен 21.07.2011Сутність та методологія економічного районування. Характеристика економічних районів України. Основні принципи розміщення підприємств теплової електроенергетики. Дослідження зовнішньої торгівлі: структури і розвитку в цілому та по окремих групах країн.
контрольная работа [31,6 K], добавлен 29.03.2010Характеристика географічного положення (центр Євразійського континенту), кліматичних умов (різко-континентальний, різка зміна температур), екологічної ситуації, історії розвитку культурного, виробничого і фінансового центру Казахстану - Алма-Ати.
реферат [33,0 K], добавлен 14.06.2010Аналізування сучасного стану заповідників України. Історія формування заповідності в Асканії-Нова. Характеристика природно-заповідного фонду України, його проблеми, перспективи та тенденції розвитку. Сучасний стан та перспективи розвитку туризму.
курсовая работа [685,4 K], добавлен 25.06.2014Розкриття економічної суті та визначення особливостей функціонування ринку зерна. Аналіз сучасного стану зернового господарства України. Оцінка чинників підвищення та зниження виробництва зерна. Експортний потенціал агропромислового ринку України.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 15.06.2016Загальна характеристика фізико-географічного положення, розмірів та конфігурації Африки, їх вплив на формування основних й специфічних рис природи. Вивчення генетичних типів берегів, факторів їх формування та розвитку, районів поширення на материку.
практическая работа [21,2 K], добавлен 14.04.2014Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування. Принципи і критерії виділення великих економічних районів. Ієрархія економічних районів та їх основні типи. Основні районоутворюючі фактори. Мережа економічних регіонів України.
презентация [630,1 K], добавлен 21.04.2013Дослідження географічного положення, рельєфу та водних ресурсів Південної Америки. Характеристика теоретико-фізичних аспектів водоспадів. Вивчення причин утворення та класифікації водоспадів. Огляд основних особливостей найбільших водоспадів континенту.
курсовая работа [177,6 K], добавлен 06.10.2012Аналіз демографічної ситуації у працях суспільних географів. Методи дослідження населення. Природно-географічні, суспільні та культурно-психологічні чинники Західного Полісся. Історія заселення території. Основні принципи демогеографічного районування.
дипломная работа [942,1 K], добавлен 12.09.2012Розміщення природних ресурсів, економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону та його районів. Сільське господарство та його спеціалізація. Специфіка функціонування транспорту. Внутрішньоекономічне районування. Перспективи розвитку території.
контрольная работа [65,1 K], добавлен 24.09.2014Районування зсувонебезпеки як процес ранжирування різних частин області відповідно до ступеня фактичної або потенційної небезпеки зсувів. Технології, що використовуються для комплексної оцінки та прогнозу поширення небезпечних геологічних процесів.
статья [570,2 K], добавлен 31.08.2017
