Міграції населення України (суспільно-географічне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОГРАФІЇ

УДК 911.3:314.7 (477)

11.00.02 - економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Западнюк Світлана Олександрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті географії НАН України.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор, академік НАН України, Руденко Леонід Григорович Інститут географії НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор Фащевський Микола Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу комплексного розвитку продуктивних сил

кандидат географічних наук, професор Загородній Володимир Васильович, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, професор кафедри економічної та соціальної географії

Захист відбудеться 9 квітня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.163.01 Інституту географії НАН України за адресою: 01034, Київ-34, вул. Володимирська, 44.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту географії НАН України (01034, Київ-34, вул. Володимирська, 44).

Автореферат розіслано 5 березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат географічних наук А. А. Мозговий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна міграція населення є багатогранним явищем світового масштабу, що впливає на всі сторони розвитку суспільства і проявляється у формі переміщення людей. Вона є одним з чинників економічного та соціального розвитку в усіх регіонах світу, характерною ознакою сучасного способу життя і його невід'ємною частиною. Дослідження та оптимізація міграційних процесів, формування ефективної міграційної політики можуть розглядатися як істотний резерв соціально-економічного розвитку країни.

Актуальність дослідження обумовлена ускладненням економічної ситуації в Україні на всіх рівнях, посиленням трудових міграцій населення, відтоком з регіонів України молоді, творчої, наукової та інженерно-технічної інтелігенції, проблемою депопуляції населення, негативними змінами в його демографічній структурі, погіршенням екологічної ситуації в державі тощо.

Важливість вивчення трансформаційних процесів, що відбуваються у сфері міграцій населення, виявлення її значення і ролі у сучасному суспільному розвитку обумовили доцільність вибору теми дослідження, визначили його завдання та напрями.

Теоретико-методологічним підґрунтям роботи є праці вітчизняних вчених А. Ф. Загробської, Е. М. Лібанової, О. А. Малиновської, М. П. Немченко, С. І. Пирожкова, Ю. І. Пітюренка, О. В. Позняка, П. М. Поляна, І. М. Прибиткової, Ю. І. Римаренка, Л. Г. Руденка, М. І. Фащевського, О. У. Хомри, М. О. Шульги та дослідження зарубіжних авторів - Д. І. Валентея, Ж. А. Зайончковської, Т. І. Заславської, В. О. Іонцева, С. Каслса, М. Міллера, К. М. Місевіча, В. І. Переведенцева, Е. Дж. Равенштайна, Л. Л. Рибаковського, Б. С. Хорєва та інших.

При виконанні роботи використано великий масив статистичної інформації: матеріали Державного комітету статистики України, Інституту економіки НАН України, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Програми розвитку ООН (ПРООН); аналітичні документи Представництва МОМ в Україні, Інституту Кеннана, Незалежної дослідницької ради по міграції країн СНД і Балтії, Ради з вивчення продуктивних сил НАН України, Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень, Українського незалежного центру політичних досліджень. Дослідження базується на нормативних актах законодавчих та виконавчих органів влади України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідних робіт відділу картографії Інституту географії НАН України за темами: «Національний атлас України. Розробка та укладання авторського оригіналу атласу» (№ держреєстрації 0101 V 00506); «Геоінформаційне картографування просторових об'єктів, явищ і процесів України» ( № держреєстрації 0106 V 010373).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних основ і методики суспільно-географічного дослідження міжрегіональних та міждержавних міграцій населення України. Досягнення поставленої мети передбачало розв'язання таких завдань:

систематизація існуючих підходів до розуміння міграцій населення та визначення основних методів їх дослідження;

розробка методики суспільно-географічного дослідження міжрегіональних та міждержавних міграцій населення;

виявлення характерних особливостей розвитку регіонів України як передумови поширення процесів міграції населення;

здійснення аналізу та оцінки розвитку міжрегіональних та міждержавних міграцій в Україні на основі запропонованої та опрацьованої методики дослідження;

визначення можливих змін міграційної ситуації на території України на середньострокову перспективу та опрацювання рекомендацій щодо оптимізації міграційних процесів в Україні на основі дослідження взаємовпливу (і його наслідків) соціально-економічної ситуації в регіонах та міграцій населення. суспільний географічний міграція населення

Об'єктом дослідження є міжрегіональні та міждержавні міграції населення регіонів України.

Предметом дослідження є теоретико-методичні положення вивчення міграцій населення.

Методи дослідження. В основі дисертаційного дослідження лежать теоретико-методологічні засади та концептуальні положення, розроблені вітчизняними та зарубіжними науковцями в галузях суспільної географії, демографії, економіки, соціології, статистики тощо. Для досягнення поставленої мети в роботі застосовано загальнонаукові методи: системний підхід, (для осмислення міграції населення як складної, відкритої та динамічної системи); структурний аналіз (для розкриття зв'язку між різними проявами міграційної активності населення; усвідомлення можливих причин виникнення міграцій; для осмислення функціональної структури міграційного процесу); теоретичний синтез (для розробки методики суспільно-географічного дослідження міграцій населення з метою більш чіткого розуміння факторів поширення, особливостей перебігу та наслідків розвитку міграцій населення на основі глибокого опрацювання існуючих наукових підходів до вивчення міграцій населення). Використано також методи: математичної статистики - ретроспективний аналіз, метод рейтингової оцінки, ранжування, кореляційний аналіз (для оцінки динаміки процесів міграції та соціально-економічної ситуації в регіонах України, виявлення наслідків їх взаємовпливу); логічний метод, узагальнення і моделювання (для визначення тенденцій міграційної активності населення та здійснення прогнозування розвитку міжрегіональних і міждержавних міграцій на території України).

У дослідженні застосовано конкретно-наукові методи: порівняльно-географічний (для визначення територіальних особливостей поширення міжрегіональних та міждержавних міграцій населення; для виявлення міграційних зв'язків між регіонами України; для порівняння переселенської активності населення регіонів; для визначення територіальних відмінностей у соціально-економічному розвитку регіонів); просторового аналізу та географічної типізації (для відображення регіональних особливостей розвитку процесів міграції, особливостей територіальної диференціації рівнів соціально-економічного розвитку та переселенської активності населення); картографічний (для синтезу та візуалізації результатів просторового аналізу і географічної типізації регіонів України). Аналіз статистичних даних, їх опрацювання та візуалізація проводились за допомогою програмних пакетів Microsoft Office, ADOBE Illustrator CS 11.0.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та обґрунтуванні теоретико-методичних положень суспільно-географічного дослідження міграцій населення, які є відображенням суспільного розвитку країни в цілому та її регіонів зокрема.

В дослідженні вперше:

обґрунтовано нові поняття в економічній та соціальній географії: поняття коефіцієнта стійкості населення щодо виїзних міграцій та поняття переселенської активності населення;

розроблено методику суспільно-географічного дослідження міграцій населення;

проведено порівняльний аналіз рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України, розрахованих за трьома відмінними методиками;

здійснено типізацію регіонів України за базовими показниками міграції та їх інтенсивністю;

запропоновано методику розрахунку індексів переселенської активності населення та здійснено типізацію регіонів України за інтегральними індексами переселенської активності населення, обчисленими на базі основних показників міграції населення;

удосконалено:

класифікацію міграцій населення - введено поняття самореалізаційних (професійних) міграцій;

підхід до аналізу особливостей розвитку міграцій населення шляхом синтезу основних її характеристик в єдиний інтегральний показник - індекс переселенської активності населення;

дістало подальший розвиток:

розробка теоретичних основ дослідження міграцій населення, що відображено в оновленій класифікації міграцій та факторів їх розвитку;

концепція тристадійного міграційного процесу - деталізовано особливості перебігу початкової стадії процесу міграції, запропоновано схему механізму формування рішення особи про міграцію чи відмову від неї;

вивчення передумов міграції населення - здійснено аналіз взаємовпливу соціально-економічної ситуації в регіонах України і міграцій населення, з виявленням найактуальніших сучасних причин міграцій;

визначення перспективи розвитку процесів міжрегіональних та міждержавних міграцій в регіонах України;

формування рекомендацій щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена методика суспільно-географічного дослідження міграцій населення сприяє поглибленню теоретико-методичних основ дослідження міграцій в сучасних умовах суспільних трансформацій і може використовуватися для подальших суспільно-географічних досліджень міграційної ситуації, що підтверджено здійсненою її апробацією в дослідженні існуючих проблем міжрегіональних та міждержавних міграцій населення України. Результати порівняльного аналізу рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України виявили недосконалість методики рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прийнятої на державному рівні. В результаті здійснення рейтингової оцінки обґрунтовано рекомендації щодо: розширення складу затверджених показників блоком показників соціального розвитку; вдосконалення методики розрахунку рівнів розвитку регіонів України. Результати аналізу соціально-економічного розвитку регіонів України, особливостей поширення міжрегіональних і міждержавних міграцій населення за різними характеристиками, переселенської активності та стійкості населення щодо виїзних міграцій сприяють глибокому усвідомленню міграційної ситуації в Україні, виявленню сучасних причин та наслідків міграцій, визначенню майбутніх напрямів розвитку міграцій населення і можуть бути використані при формуванні перспективних управлінських рішень у процесі розробки регіональної міграційної політики України державними структурами різних рівнів. Сформовані рекомендації щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні можуть бути застосовані при реалізації заходів із регулювання міграційної мобільності населення та оптимізації її наслідків для соціально-економічного розвитку України.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення і висновки дисертаційного дослідження отримані автором самостійно. Всі публікації підготовлені одноосібно.

Апробація результатів роботи. Результати наукових досліджень, представлених в дисертації, були апробовані: на Міжнародній науково-практичній конференції «Стан та проблеми природного та соціально-економічного середовища регіонів України та суміжних країн» (м. Луганськ, 2006 р.); на Всеукраїнській конференції «Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення» (м. Херсон, 2007 р.); на Х з'їзді Українського географічного товариства (2008 р.). Апробація розробленої методики знайшла відображення у карті «Міжрегіональні міграції (міграційний приріст)», що вміщена в опублікованому пілотному виданні Екологічного атласу України (2009 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3 д. а., з них - 4 статті у наукових фахових виданнях (2,2 д. а.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків. Загальний обсяг роботи становить 194 сторінки. Робота містить 41 рисунок, 1 таблицю. Значна кількість таблиць (59) з відображеною на них інформацією, використаною в ході дослідження, подана в додатках, об'єднаних в окремий том. В ньому містяться також карти (36), графіки та гістограми (116), які не увійшли до загального обсягу дисертації. Список використаних джерел включає 262 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ «Науково-методичні підходи до суспільно-географічного дослідження міграцій населення» присвячений аналізові стану дослідження міграцій населення на сучасному етапі розвитку суспільства, висвітленню науково-методичних підходів до визначення терміна міграції населення, виявленню особливостей формування рішення особи про міграцію чи відмову від неї. В розділі систематизовано існуючі погляди на класифікації міграцій та основних факторів їх поширення, запропоновано оновлену класифікацію факторів міграції, розроблено авторську методику суспільно-географічного дослідження міграцій населення.

Особливості розвитку різних аспектів міграції - предмет дослідження багатьох наук. Цікавими для сучасних науковців є: аналіз соціальних, економічних, військово-політичних та історичних тенденцій міграції; вивчення міграції в контексті урбанізації; дослідження вимушеної міграції, її наслідків для приймаючих територій, проблем облаштування біженців і складних взаємозв'язків міграційних процесів та адаптації мігрантів до приймаючого соціального середовища. Останніми роками розвинулись дослідження, в яких міграція розглядається як спосіб задоволення ряду соціальних потреб, серед яких важлива роль відводиться потребам самоствердження.

Міграція населення - це переміщення осіб через межі адміністративно-територіальних одиниць країни або через державний кордон, зі зміною місця постійного проживання людини назавжди чи на визначений мінімальний період часу, або з регулярним поверненням до нього. Мінімальний період часу передбачає здійснене в його межах переміщення зі зміною звичного для людини середовища перебування. Ретельний аналіз існуючих підходів до класифікації міграцій дав змогу узагальнити більш давні та сучасні погляди щодо систематизації різних типів, видів та форм міграційної мобільності і сформувати оновлену та доповнену автором класифікацію міграцій. Відповідно до останньої в дослідженні виділено п'ять типів міграцій населення: за причинами здійснення, напрямком потоків, часовою ознакою, характером кордонів, що перетинаються, ступенем контрольованості. Виокремлено три види міграцій: за періодичністю, цілями приїзду, відношенням до території держави; визначено чотири форми міграцій: за територіальною ознакою; за охопленням території однієї чи кількох держав; за кількістю змін місця проживання в країні, що приймає; за способом реалізації міграцій (рис. 1).

З огляду на появу сучасної тенденції до здійснення міграцій з метою самоствердження, введено поняття самореалізаційних (професійних) міграцій населення, що є переміщеннями населення, в яких економічна складова перебуває не на першому місці, а самі міграції здійснюються внаслідок прагнення людини реалізувати своє покликання. У даному типі міграцій виокремлено інтелектуальний, творчий та діловий види переміщень, перший з яких пов'язаний з прагненням людини реалізувати свої інтелектуальні здібності, другий - з бажанням творчо реалізуватися, третій - з прагненням зайнятися улюбленою справою. В роботі визначено, що особливості перебігу міграції населення відображаються у міграційному процесі, актуальною моделлю якого визнано тристадійну модель; в її межах виділено початкову, основну та завершальну стадії міграційного процесу. Об'єктивність такого поділу підтверджено тим, що саме в цій моделі (на початковій стадії) розглядаються складові механізму формування рішення особи про міграцію чи відмову від неї (фактори, причини міграції, міграційні приводи, мотиви, наміри, установки, міграційна поведінка).

Дослідження показало, що на сучасному етапі існує чимало класифікацій факторів міграції населення, які час від часу поповнюються новими складовими.

Визначено, що теорія факторів міграції населення потребує переосмислення та нової інтерпретації з урахуванням сучасних тенденцій трансформаційних змін в житті суспільства, що знайшло відображення у розробленій авторській класифікації сучасних факторів міграцій населення. Відповідно до неї виділено фактори макрорівня (світ), локального (держава/регіон) та індивідуального (людина) рівнів. Визначено, що при зовнішніх міграціях вирішальне значення мають фактори макро- та локального рівнів, при внутрішніх - фактори локального та індивідуального рівнів.

Запропонована в роботі методика суспільно-географічного дослідження міграцій населення включає такі етапи робіт: 1) оцінку рівнів соціально-економічного розвитку досліджуваних територій як передумов виникнення і поширення міграційних процесів; 2) визначення головних характеристик мігруючого населення та його стійкості щодо виїзних міграцій, виявлення основних змін у міграціях населення за досліджуваний період; 3) визначення найважливіших факторів взаємовпливу між рівнями розвитку досліджуваних територій та міграціями населення; 4) розрахунок переселенської активності населення досліджуваних територій та здійснення їх типологізації за проведеними обчисленнями; 5) здійснення середньострокового прогнозування міграцій (терміном до 10 років); 6) аналіз сучасної міграційної політики держави; 7) формування рекомендацій щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні.

Оцінка рівнів соціально-економічного розвитку досліджуваних територій як передумов поширення міграційних процесів була здійснена з використанням існуючих методик: «Методики рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України (2007 р.); доповненої методики, сформованої на основі методики виміру людського розвитку в Україні, що була створена фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень (1995 р.); методики інтегральної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, розробленої фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України (РВПС НАНУ, 2002 р.).

Результатом застосування першої методики є розраховані показники середнього арифметичного значення суми рейтингових оцінок конкретного регіону за всіма сферами його соціально-економічного розвитку (Ij), обчислення яких за формулою (1) дозволяє визначити місце кожного регіону у загальному рейтингу як за всіма, так і за окремими сферами соціально-економічного розвитку:

m

Ij = ( ? Rсрj ) / m , (1)

k=1

де ? Rсрj - сума середніх арифметичних значень, що характеризують окремі сфери його соціально-економічного розвитку; k - сфера соціально-економічного розвитку регіону, що враховується при розрахунку інтегрального індексу; m - кількість сфер соціально-економічного розвитку регіонів, за якими проводиться розрахунок. Найкращим вважається регіон із найменшим середнім арифметичним значенням суми рейтингових оцінок.

Результатом використання другої методики є обчислені інтегральні індекси розвитку Ij (2):

n

Ij = ? Wi Ч Kij, (2)

і = 1

де Wi - питомий внесок (вага) показника і в інтегральний індекс розвитку; n - кількість показників і, що характеризують розвиток регіону; Кij - нормоване значення показника і для регіону j. За результатами розрахунків визначається місце кожного регіону у загальному рейтингу.

В результаті застосування третьої методики обчислено інтегральні індекси соціально-економічного розвитку Ij (3) за формулою:

m

Ij = ? Ikj Ч Wk, (3)

m=1

де Ikj - узагальнюючий показник, який характеризує k-й аспект розвитку в регіоні j; m - кількість аспектів розвитку, що входять до розрахунку інтегрального індексу; Wk - вага, з якою кожен k-й аспект розвитку враховується при обчисленні інтегрального індексу. Результати обчислень, представлені у вигляді інтегральних індексів соціально-економічного розвитку регіонів України, дають можливість провести ранжування останніх шляхом зіставлення результуючих показників.

Ґрунтовний аналіз міжрегіональних та міждержавних міграцій населення проводиться за показниками прибулого, вибулого населення та міграційного приросту, показниками їх інтенсивності, загальної рухливості населення, ефективності та результативності міграцій, тенденціями прибуття, вибуття, міграційного приросту населення тощо. З метою виявлення частки населення регіонів України, яка не брала участі у процесах вибуття з досліджуваної території, в роботі запропоновано обчислювати коефіцієнт стійкості населення щодо виїзних міграцій (4):

В + [(-1) Ч ? Пп]

Сн = 100 % - Ч 100 %, (4)

Н

де Сн - частка населення досліджуваної території, стійкого щодо виїзних міграцій; В - чисельність населення, вибулого з даної місцевості; ?Пп - величина природного приросту населення досліджуваної території; Н - чисельність населення даної місцевості.

Виявлення найважливіших причин зміни місця постійного проживання населення здійснюється шляхом вимірювання кореляційного зв'язку між базовими показниками міжрегіональних та міждержавних міграцій населення і показниками, що використовуються при розрахунках рівнів регіонального розвитку за представленими вище методиками.

З метою синтезу статистичних характеристик міграції та формування чіткішого уявлення про міграційну ситуацію в роботі введено поняття «переселенська активність населення», що відображає рівень активності розвитку процесів міграції зі зміною постійного місця проживання на територіальних одиницях одного рівня. Інтегральний індекс переселенської активності населення MАI j (migratory activity index) для регіону j обчислюється за формулою:

n

MАI j = ? Wi Ч Mij, (5)

і = 1

де n - кількість показників і, що характеризують розвиток процесів міграції на досліджуваній території; Wi - питомий внесок (вага) показника і в інтегральний індекс; Mij - нормоване значення показника і для регіону j.

Системне вивчення міграцій дозволяє здійснити перспективні розрахунки їх розвитку методом екстраполяції міграційних тенденцій, виявити актуальні напрями міграційної політики держави та сформувати рекомендації щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні.

Розроблена методика суспільно-географічного дослідження міграцій населення дає змогу розкрити це багатогранне явище у всій його повноті: дозволяє проаналізувати передумови виникнення міграцій, оцінити їх особливості, охарактеризувати переселенську активність населення, прослідкувати наслідки розвитку міграцій, визначити перспективні тенденції їх змін.

У другому розділі роботи «Регіони України: рівень розвитку та особливості міграцій населення» проаналізовано особливості розвитку регіонів України як передумови поширення процесів міграції, здійснено різнобічний та ґрунтовний аналіз міжрегіональних та міждержавних міграцій населення регіонів України, виділено типи регіонів України залежно від характеру розвитку процесів міграції на їх теренах, виявлено найактуальніші чинники їх розвитку.

При здійсненні аналізу та оцінці рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України за трьома вищезгаданими методиками було використано регіональну статистичну інформацію за більш ніж 100 показниками, які характеризують: розвиток реального сектора економіки, ринку праці, сфери інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, державних фінансів та фінансових результатів діяльності підприємств; макроекономічну ефективність економіки регіонів; розвиток споживчого ринку, економічної інфраструктури; фінансування людського розвитку; матеріальний добробут, умови проживання, мобільність, зайнятість, стан здоров'я та освіченість населення; розвиток правоохоронної діяльності, науки, культури, інформаційних комунікацій, соціальної інфраструктури; соціальний захист населення, розвиток екологічної та демографічної сфери тощо.

Дослідження показало, що у 2000-2007 рр. найбільшого розвитку в Україні набули: природоохоронна діяльність, соціальний та реальний сектори (оцінка результатів здійснювалася за державною методикою); правоохоронна діяльність, економічна інфраструктура, сфери мобільності, зайнятості, охорони здоров'я населення, екології та інформаційних комунікацій (результати оцінено за доповненою методикою); економічна інфраструктура, стан та охорона здоров'я населення, ринок праці, природоохоронна діяльність (оцінка за методикою РВПС НАНУ).

Порівняльний аналіз результатів багатоаспектної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів України за різними методиками свідчить про недосконалість вищезгаданої державної методики (внаслідок неврахування значної кількості суттєвих показників соціального розвитку регіонів та недостатнього математичного забезпечення розрахунку узагальнюючих показників за сферами соціально-економічного розвитку) і доповненої методики (через неточності в математичному забезпеченні розрахунку індексів соціально-економічного розвитку). Перевагу надано результатам дослідження, отриманим внаслідок застосування методики РВПС НАНУ, на підставі яких виділено депресивні, середньорозвинені та більш розвинені регіони України. Аналіз середньоперіодних рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України вказує на притаманність переважній їх більшості середнього рівня розвитку. Вирізняються м. Київ (рівень розвитку, вищий за середній) та Луганська обл. (найнижчий рівень розвитку). Загальною тенденцією є зниження рівнів регіонального розвитку. Протилежна ситуація спостерігалася лише у Харківській, Дніпропетровській, Луганській, Рівненській обл. та містах республіканського підпорядкування. Найвищий соціально-економічний розвиток характерний для м. Києва, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Харківської, Одеської обл., м. Севастополя та Львівщини. Найнижчий - для Миколаївської, Волинської, Чернігівської, Тернопільської, Житомирської, Кіровоградської, Чернівецької, Херсонської, Луганської обл.

Проведений порівняльний аналіз міжрегіональних міграцій зі зміною постійного місця проживання свідчить, що у 2000-2007 рр. спостерігалася тенденція до зменшення кількості міжрегіональних мігрантів. Аналіз базових показників міжрегіональних та міждержавних міграцій та їх інтенсивності дозволив виділити п'ять типів регіонів України залежно від характеру розвитку процесів міграції на їх теренах (рис. 2 - вклейка, рис. 3 - вклейка): 1) регіони з найвищими по Україні показниками міграційного приросту та прибуття населення; високим, середнім або низьким рівнем вибуття населення; 2) регіони із найвищими по Україні показниками міграційного приросту населення; середніми або низькими показниками прибулого та вибулого населення; 3) регіони із середніми по Україні показниками міграційного приросту населення; високими, середніми або низькими показниками прибулого та вибулого населення; 4) регіони з найнижчими по Україні показниками міграційного приросту населення; високими показниками вибуття; високим, середнім або низьким рівнем прибуття населення; 5) регіони з найнижчими по Україні показниками міграційного приросту, прибуття та вибуття населення. За аналогічною схемою виділено групи регіонів за інтенсивністю базових показників для обох форм міграції.

В історичному аспекті дослідження з'ясовано, що з території України було здійснено чотири масові виїзди українців (хвилі еміграції). Перша хвиля: 1880- 1914 рр.; країни прибуття - Канада, Бразилія, Аргентина. Друга хвиля: 1917- 1939 рр.; країни призначення - Канада, Аргентина, країни Європи, США та Бразилія. Третя хвиля: кінець Другої світової війни - післявоєнний період; країни в'їзду - Канада, Франція, Велика Британія, Бельгія, Нідерланди, Бразилія, Аргентина, Парагвай, Австралія. На початку четвертої хвилі еміграції (від 1980 р. і донині) населення прямувало до Канади, нині - здебільшого до Росії, Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Угорщини, Греції, Словаччини, Білорусі. На сучасному етапі за кордоном проживає (за різними оцінками) від 16 до 20 млн. осіб українського походження. Найбільше їх мешкає в Росії, Канаді, США, Молдові, Казахстані, Бразилії, Аргентині, Білорусі.

В роботі встановлено, що сучасними іммігрантами в Україну є переважно вихідці з країн СНД, Китаю, Туреччини, В'єтнаму, Індії, Йорданії, Сирії та Ірану; іммігранти нерівномірно розміщуються на українській території (переважно у густонаселених iндустрiальних регіонах України та на західному кордоні, у великих містах, серед яких лідирує Київ; столиці найбільше надають перевагу вірмени, азербайджанці, грузини, яких поступово наздоганяють китайці, в'єтнамці, мешканці Середньої Азії, Африки). Основні причини імміграції в Україну - бажання втекти із зони військових дій та збройних конфліктів, знайти добре оплачувану роботу і створити власний бізнес, отримати освіту та медичну допомогу, змінити умови життя на кращі тощо. Найпривабливішими для українських емігрантів є Росія, Німеччина, Ізраїль, США, Білорусь, Молдова, Канада, Угорщина, Казахстан, Китай, Чехія та Польща. В тимчасових міграціях за причинами поїздки переважали: в'їзд іноземців та виїзд українців з приватною метою та з метою туристичного відпочинку. Виявлено, що у 2002-2007 рр. кількість іммігрантів поступово збільшувалась, емігрантів - зменшувалася. В міжрегіональних міграціях та еміграціях переважали жінки, в імміграціях - чоловіки. Найчастіше переселялось населення працездатного віку (16-56 років), причому переважно - чоловіки. При здійсненні міжрегіональних та міждержавних міграцій особи чоловічої статі частіше переселялися у віці 0-15 років, ніж у віці, старшому за працездатний, стосовно жіночого населення спостерігалася протилежна ситуація. При міжрегіональних міграціях та еміграціях кількість осіб чоловічої статі у віці 0-15 років домінувала над кількістю осіб жіночої статі того ж віку, а при імміграціях ситуація змінювалась на протилежну. Особи жіночої статі у віці, старшому за працездатний, переважали над чоловіками тієї ж вікової групи при обох типах міграцій. Актуальною є тенденція до поступового зменшення числа міжрегіональних та міждержавних мігрантів обох статей у віці 0-15 та 57-100 років, і збільшення кількості мігрантів працездатного віку. Переважаючими напрямками як міжрегіональних так і міждержавних міграцій залишались переміщення до міських поселень.

Проведений в роботі аналіз національного складу зовнішніх мігрантів вказує на існування двох вагомих груп - українців та росіян; частки мігрантів інших національностей є незначними (близько 1 % кожна): татари, білоруси, молдавани, вірмени, кримські татари, азербайджанці, євреї, болгари, поляки, китайці, араби, румуни, греки, грузини, німці, угорці, корейці, в'єтнамці, узбеки, цигани. Виявлено, що для переважної більшості перелічених національностей характерна тенденція до зменшення кількості їх представників у зовнішніх міграціях України. Встановлено, що внаслідок здійснення міграцій на території України відбулося поповнення населення майже всіх перелічених національностей, за винятком китайців, арабів та болгар; скоротився виїзд осіб української, білоруської, єврейської, румунської, німецької, угорської національностей.

В ході дослідження визначено, що найбільший вплив на міжрегіональні міграції мають показники: зростання доходів і видатків місцевих бюджетів, обсягу балансових прибутків у сфері послуг та промисловості, обсягу валової доданої вартості та її локалізації, розвитку сфери послуг, кількості введеного в експлуатацію житла, забезпечення телефонним зв'язком, обсягу прямих іноземних інвестицій, обсягу заробітної плати, її приросту, варіювання її рівнів по регіонах України. Впливають на міжрегіональні міграції також: можливість отримання якісної освіти, що розвивається за державної та приватної інвестиційної підтримки, перспектива можливого працевлаштування за отриманою професією, інноваційний розвиток підприємств тощо.

Встановлено, що міждержавні міграції населення прямо залежать від: обсягу середньомісячної заробітної плати, зайнятості в економіці регіону та наповнюваності місцевих бюджетів, податкового тиску на підприємницьку діяльність, високого рівня розвитку сфери послуг регіонів. Еміграційні процеси в Україні розвиваються переважно за умов збільшення в регіонах кількості безробітних, що викликає посилення навантаження населення на одне робоче місце; збільшення дефіциту місцевих бюджетів, зростання рівня злочинності в суспільстві тощо.

У третьому розділі «Міграції населення України: наслідки розвитку та напрями змін» розглянуто особливості переселенської активності населення України та її наслідки, тенденції змін міжрегіональних та міждержавних міграцій, висвітлено особливості сучасної міграційної політики України і запропоновано рекомендації щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні.

В роботі на підставі обчислення запропонованих автором індексів переселенської активності населення здійснено розподіл регіонів України на групи: з високою; вище середнього рівня (до складу групи входять 2 підгрупи регіонів: з активністю населення, що прямує до високої; зменшується до середньої); середньою; нижче середнього рівня (до складу групи входить 2 підгрупи регіонів: з активністю населення, що збільшується до середньої; прямує до низької); низькою переселенською активністю населення. Встановлено, що у 2000-2007 рр. найчисленнішою була група регіонів із середньою міжрегіональною переселенською активністю населення (Житомирська, Волинська, Київська, Черкаська, Чернігівська, Харківська, Дніпропетровська обл., АР Крим, Донецька, Запорізька, Івано-Франківська, Чернівецька обл.), її склад поступово поповнювався, що свідчило про певну стабілізацію міжрегіональних міграцій. Наступною за чисельністю була підгрупа регіонів з переселенською активністю населення, що збільшується до середньої (південні регіони України, Полтавська, Рівненська та Хмельницька обл.); підгрупа регіонів з переселенською активністю населення, що прямує до низької, поступово зменшується (переважно Львівська, Закарпатська, Тернопільська та Сумська обл.). За умови постійного скорочення складу групи найнижчою міжрегіональна активність населення залишалась у Кіровоградській та Луганській обл. В різні роки досліджуваного періоду міста Київ і Севастополь представляли групу високого рівня переселенської активності населення та підгрупу активності, що прямує до високої. Лише Київська обл. та м. Севастополь були представниками підгрупи з переселенською активністю населення, що зменшується до середньої.

Проведений аналіз показав, що в міждержавних міграціях населення зі зміною постійного місця проживання найчисельнішою була група регіонів із середньою переселенською активністю населення, проте її склад поступово скорочувався (Київ, Київський регіон і сусідні з ним, Південь України (за винятком Кримського півострова), Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Хмельницька, Івано-Франківська, Чернівецька обл.). Приблизно на однаковому рівні за кількістю регіонів перебували підгрупи з переселенською активністю, що збільшується до середньої (Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Волинська, Тернопільська обл.) або прямує до низької (Закарпатська, Львівська, Луганська обл.). Низька переселенська активність населення найчастіше фіксувалася на Рівненщині, але даній групі регіонів була властива тенденція до розширення. Севастополь в різні роки дослідження мав високу міждержавну переселенську активність населення та активність, що прямує до високої. АР Крим мала переселенську активність населення, що зменшується до середньої.

Шляхом порівняння результатів обчислень за показниками переселенської активності населення та його загальної рухливості в дослідженні встановлено, що запропоновані та розраховані показники переселенської активності об'єктивніше, ніж подібні до них показники загальної рухливості населення, відображають стан розвитку процесів міграції. Виявлено, що Україна в цілому визначається як держава із середнім рівнем міжрегіональної та міждержавної переселенської активності населення (для останнього характерна тенденція до зменшення).

Аналіз результатів мобільності населення виявив такі позитивні наслідки зовнішньої переселенської активності населення: позитивні зміни пропозиції робочої сили на ринках праці (кількісні та якісні) адаптацію до несприятливих обставин становлення ринкової економіки, зменшення безробіття, покращення (до 2007 р.) матеріального забезпечення населення, набуття досвіду підприємництва, налагодження ділових та інших контактів, розширення обізнаності населення зі способом життя, культурними здобутками, політичними системами зарубіжних країн (на локальному рівні); забезпечення різних секторів економіки необхідним людським капіталом, інвестиційними ресурсами, підтримка традиційних галузей, забезпечення висококваліфікованими фахівцями новітніх високотехнологічних секторів тощо (на державному рівні). Негативами зовнішніх міграцій визнано: великі фізичні і психічні навантаження, тривалу відсутність у сім'ї, втрату професійних навичок і кваліфікації тощо (на індивідуальному рівні); втрату державою частини фінансових коштів; розвиток «тіньової» економіки, нелегальної міграції, наркоторгівлі, продаж людей у рабство, діяльність злочинних угруповань з нелегального перевезення іноземців, контрабанду зброї, підробку документів тощо (на державному рівні). Основним наслідком міжрегіональних міграцій є поглиблення диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів.

Визначені в роботі перспективи розвитку процесів міжрегіональних та міждержавних міграцій в регіонах України у 2008-2017 рр. вказують на ймовірне зростання рівня інтенсивності міжрегіональних міграцій приблизно на 15 %, що, з одного боку, пояснюється активізацією міжрегіональних міграцій, а з іншого - скороченням чисельності населення регіонів. Найменш активне прибуття населення прогнозується в Одеській, Тернопільській, Запорізькій, Івано-Франківській, Львівській, Донецькій, Луганській, Закарпатській обл. Найчастіше залишатимуть м. Київ, Київську, Кіровоградську, Черкаську, Херсонську, Чернігівську, Хмельницьку, Сумську, Вінницьку обл. Найменш інтенсивно втрачатимуть населення Дніпропетровська, Луганська, Одеська, Чернівецька, Івано-Франківська, Донецька, Львівська та Закарпатська обл.

Передбачається, що внаслідок міждержавних міграцій зі зміною місця постійного проживання практично в усіх регіонах України спостерігатиметься падіння рівня як імміграцій (на 29 %; винятком будуть лише 4 регіони: Одещина, Черкащина, Київ та Харківщина), так і еміграцій (у 5 разів). Найактивніше вибуватимуть мешканці Луганської, Рівненської, Закарпатської обл., м. Севастополя, Чернігівської, Волинської, Херсонської, Донецької обл., АР Крим. Найменш інтенсивна еміграція населення спостерігатиметься в Херсонській, Миколаївській, Полтавській, Хмельницькій, Львівській, Черкаській, Кіровоградській та Київській обл.

В роботі встановлено, що на сучасному етапі формування міграційної політики існує ряд труднощів: не розроблено Концепцію міграційної політики; недостатньо консолідована робота державних служб, які займаються питаннями міграцій; не врегульовано збір даних про міграції, зібрані дані часто є недостовірними, що спотворює усвідомлення реальної міграційної ситуації в Україні і перешкоджає ефективному здійсненню заходів з урегулювання міграцій тощо.

В результаті глибокого суспільно-географічного вивчення міжрегіональних та міждержавних міграцій населення сформульовано рекомендації щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні, які мають реалізовуватися у напрямах: зменшення відтоку населення з України, пов'язаного із трудовими та інтелектуальними міграціями; скорочення об'ємів нелегальної міграції; повернення на Батьківщину висококваліфікованих та інтелектуальних кадрів, творчих та обдарованих людей; сприяння в'їздові в Україну іноземців зазначених категорій; збільшення об'ємів іноземного туризму як ресурсу соціально-економічного розвитку регіонів України; розширення соціальної кампанії для громадян України з метою ознайомлення населення з проблемами, що виникають у зв'язку з організацією і здійсненням трудових міграцій та еміграцій, їх можливими наслідками і небезпеками для життя та здоров'я; прийняття законодавчих актів, що визначають основні засади і напрями здійснення міграційної політики України тощо.

ВИСНОВКИ

В результаті здійсненого автором дослідження вирішено важливе наукове завдання - розроблено методику суспільно-географічного дослідження міжрегіональних та міждержавних міграцій населення у їх взаємозв'язку із соціально-економічною ситуацією. Здійснено апробацію даної методики на прикладі регіонів України і проведено прогнозування міжрегіональних та міждержавних міграцій населення на середньострокову перспективу. Результати моделювання цих процесів знайшли відображення у відповідних тематичних картах, графіках і таблицях, які, крім основного тексту роботи, представлено в окремому томі додатка, що містить 59 таблиць, 36 карт та 116 графіків і гістограм. В роботі сформульовано наукові висновки теоретичного, методичного і науково-практичного змісту.

Міграція населення є складним і багатогранним явищем, яке характеризується комплексністю, багатовимірністю та багатофакторністю. Виділено: а) типи міграцій: за причинами здійснення, напрямком потоків, часовою ознакою, характером кордонів, що перетинаються, ступенем контрольованості; б) види міграцій: за періодичністю, цілями приїзду, відношенням до території держави; в) форми міграцій: за територіальною ознакою, охопленням території однієї чи кількох держав, кількістю змін місця проживання в країні, що приймає, способом реалізації. З трьох стадій міграційного процесу найважливішою для дослідників є початкова стадія, в межах якої реалізується механізм формування рішення особи про міграцію чи про відмову від неї внаслідок здебільшого поступового і почергового формування і дії факторів, причин міграцій, що зумовлюють виникнення міграційних приводів, мотивів, намірів, установок та міграційної поведінки. В оновленій класифікації факторів міграції населення виділено три рівні сучасних факторів міграції: макро-, локального та індивідуального рівнів. В роботі виявлено, що основними причинами посилення усіх типів міграції в Україні є: структурна перебудова економіки та економічні мотивації; розширення зовнішньоекономічних зв'язків; інтенсифікація інтеграційних процесів на національному ґрунті; лібералізація процедур еміграції та імміграції; нерівномірність у розміщенні продуктивних сил; погіршення екологічної ситуації; криміналізація суспільства тощо.

Обґрунтовано нові поняття в соціально-економічній географії: поняття коефіцієнта стійкості населення щодо виїзних міграцій (частка населення регіону, що не брало участі у процесі виїзду з його території); поняття переселенської активності населення (рівень активності розвитку процесів міграції зі зміною постійного місця проживання на територіальних одиницях одного рівня); поняття самореалізаційних (професійних) міграцій населення (переміщення населення, в яких основним поштовхом до міграцій є прагнення людини реалізувати своє покликання). Розроблено методику суспільно-географічного дослідження міграцій населення, яка передбачає: оцінку рівнів соціально-економічного розвитку досліджуваних територій; визначення головних характеристик мігруючого населення та його стійкості щодо виїзних міграцій, виявлення основних змін у міграціях населення за досліджуваний період; визначення найважливіших факторів взаємовпливу між рівнем розвитку досліджуваних територій та міграціями населення; розрахунок переселенської активності населення досліджуваних територій та здійснення їх типологізації; проведення середньострокового прогнозування міграцій; аналіз сучасної міграційної політики держави; формування рекомендацій щодо оптимізації міграційної ситуації в Україні.

Здійснено порівняння рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України, розрахованих за трьома методиками, відмінними за складом показників та математичним забезпеченням розрахунків. Виявлено загальнодержавну тенденцію до зниження рівнів регіонального розвитку. Внаслідок здійсненого в роботі розрахунку кореляційного зв'язку між основними показниками соціально-економічного розвитку та показниками міжрегіональних, міждержавних міграцій виявлено, що в більшості випадків прослідковується залежність між показниками міжрегіональної активності та показниками суспільного розвитку. Менш стійкою є залежність між останніми та показниками міждержавних міграцій, що вказує на існування (окрім базових економічних) істотних факторів іншого походження (психологічних, особистісних).

Проведений за опрацьованою методикою аналіз міжрегіональних міграцій зі зміною постійного місця проживання свідчить, що для України характерне зменшення кількості міжрегіональних мігрантів, більша частина яких переміщається у прямих міграційних потоках, що вказує на негативні тенденції у поповненні людськими ресурсами значної кількості регіонів України. Менш активно здійснюються і міждержавні міграції населення, проте виявляється тенденція до поступового збільшення сальдо міждержавної міграції населення в регіонах України. Апробація згаданої методики дозволила виявити, що найпривабливішими для українців є переважно близькі сусіди та країни, з якими історично склалися тісні міждержавні зв'язки: Росія, Німеччина, Ізраїль, США, Білорусь, Молдова, Канада, Угорщина, Казахстан, Китай, Чехія та Польща. При прямих і зворотних міжрегіональних міграціях та еміграції населення домінують жінки, при імміграціях - чоловіки. При міжрегіональних міграціях та еміграціях кількість населення чоловічої статі у віці 0-15 років домінує над кількістю осіб жіночої статі того ж віку, а при імміграціях спостерігається протилежна ситуація. Жінки у віці, старшому за працездатний, переважають над чоловіками тієї ж вікової групи при обох типах міграцій. Зростає частка мігрантів працездатного віку і зменшується число осіб до 15 років та старших за працездатний вік. Мігранти (в основному українці та росіяни) надають перевагу міським поселенням. Введений та обчислений в роботі коефіцієнт стійкості населення щодо виїзних міграцій показує, що: найстійкішим щодо внутрішніх виїзних міграцій є населення Заходу України, найменш стійким - населення Півночі та Центру; найстійкішими щодо еміграції є жителі переважно центральних та частини західних областей, найменш стійкими - мешканці Сходу і частково Півдня України.

Проведена оцінка міжрегіональної та міждержавної ситуації в регіонах України дозволила виділити п'ять типів регіонів залежно від характеристики базових показників для обох форм міграції: а) регіони із найвищими по Україні показниками міграційного приросту і прибуття населення; високим, середнім або низьким рівнем вибуття населення; б) регіони із найвищими по Україні показниками міграційного приросту населення; середніми або низькими показниками прибулого та вибулого населення; в) регіони із середніми по Україні показниками міграційного приросту населення; високими, середніми або низькими показниками прибулого і вибулого населення; г) регіони із найнижчими по Україні показниками міграційного приросту населення; високими показниками вибуття; високим, середнім або низьким рівнем прибуття населення; д) регіони із найнижчими по Україні показниками міграційного приросту, прибуття і вибуття населення. За аналогічною схемою виділено групи регіонів за інтенсивністю базових показників для обох форм міграції. Встановлено, що найчисельнішою є третя група регіонів за всіма показниками міжрегіональних і міждержавних міграцій населення.

В історичному аспекті дослідження з'ясовано, що зовнішні міграції в Україні стимулювалися економічними, соціальними, політичними, релігійними причинами, що призвело до формування чотирьох хвиль еміграції українців. Перша хвиля еміграції: 1880-1914; напрям виїзду - Канада, Бразилія, Аргентина. Друга хвиля: 1917-1939 рр.; країни прибуття - Канада, Аргентина, країни Європи, США, Бразилія. Третя хвиля еміграції: кінець Другої світової війни - післявоєнний період; країни призначення - Канада, Франція, Велика Британія, Бельгія, Нідерланди, Бразилія, Аргентина, Парагвай, Австралія. Четверта хвиля еміграції: від 1980 р. і донині; на початку хвилі напрям виїзду - Канада, на сучасному етапі країни призначення - Росія, Польща, Чехія, Італія, Португалія, Угорщина, Греція, Словаччина, Білорусь. Виявлено, що на сучасному етапі за кордоном проживає (за різними оцінками) від 16 до 20 млн. осіб українського походження. Найбільше їх живе в Росії, Канаді, США, Молдові, Казахстані, Бразилії, Аргентині, Білорусі, Узбекистані.

Здійснений аналіз переселенської активності населення свідчить про тенденцію зростання міжрегіональної та спаду міждержавної переселенської активності населення практично в усіх регіонах України. Встановлено, що з-поміж п'яти груп регіонів, виділених за індексами переселенської активності, найчисельнішою при обох формах міграцій є група із середньою переселенською активністю населення. Порівняння середніх рівнів соціально-економічного розвитку України та переселенської активності населення вказує на їх взаємозалежність. З'ясовано, що на сучасному етапі основним наслідком міжрегіональної переселенської активності є поглиблення диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів; міждержавної - гальмування процесу масового зубожіння населення. Основними негативами переселенської активності є часті фізичні та психічні навантаження, відсутність раціонального харчування, некомфортні умови проживання, розлука з сім'єю, втрата професійних навичок і кваліфікації. Негативними наслідками міждержавних переселень є також зростання соціальної напруги у суспільстві, міжетнічної конфліктності та політичного екстремізму, ерозія національної ідентичності, нелегальний характер міграцій, посилення загрози тероризму тощо.

Виконаний з використанням методу екстраполяції прогноз розвитку процесів міграції вказує на ймовірне зростання рівня інтенсивності міжрегіональних міграцій орієнтовно на 15 %, зменшення середнього рівня інтенсивності імміграцій на 29 %, а рівня еміграції - більш ніж на 70 %. Констатовано, що прогнозовані дані можуть змінюватися внаслідок впливу засобів міграційної політики, на сучасному етапі формування якої існують певні труднощі: відсутня Концепція міграційної політики, не визначені національні пріоритети у міграційній сфері, тактика і стратегія їх досягнення, не прийнято закон, який би закладав основи міграційної політики України, з чітко окресленими принципами її формування, засобами досягнення відповідних завдань, стандартами із забезпечення прав людини тощо.