Історія розвитку демографічних знань зарубіжних країн у XVII-XVIII ст. Шлюб, шлюбність та її вимірювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти и науки України

Національний аерокосмічний університет ім. Н.Є. Жуковського

Контрольна робота

з дисципліни: «Основи демографії»

на тему: «Історія розвитку демографічних знань зарубіжних країн у XVII-XVIII ст. Шлюб, шлюбність та її вимірювання»

Виконала:

Ільченко В.В.

Харків 2013

Зміст

1. Історія розвитку демографічних знань зарубіжних країн у XVII-XVIII ст.

2. Шлюб, шлюбність та її вимірювання

Джерела використаної літератури

1. Історія розвитку демографічних знань зарубіжних країн у XVII-XVIII ст.

Одна з головних складових людської історії - стан народонаселення окремих країн, регіонів і континентів. Чисельність населення, темпи його приросту або убутку, тривалість життя людей, співвідношення сільського і міського населення, форми шлюбу постійно взаємодіють з економічними, соціальними і політичними процесами.

Наукова дисципліна, що вивчає історичний процес розвитку демографічної науки як в цілому - від її виникнення до сучасного стану, так і за окремими періодами, а також проблемам. У розробці історії демографічної науки можна виділити ряд взаємопов'язаних напрямків. Характеризуючи розвиток в новий і новітній час суспільної потреби у вивченні відтворення населення, історії демографічної науки разом з тим покликана розкрити формування об'єктивних умов для такого вивчення, що виражаються у виникненні та поступовому розширенні джерел даних про населення, особливо про процеси його відтворення та міграції, їх взаємозв'язку з соціально-економічними процесами. Оскільки джерельну основу демографічної науки складають значною мірою масові кількісні дані, велике місце в історії демографічної науки займає вивчення розвитку методів обробки цих даних, всього кола питань, пов'язаних зі становленням демографічного аналізу як бази конкретної розробки процесів відтворення населення. У розкритті цих питань історія демографічної науки тісно стикається з вивченням історії статистики, формування соціологічних методів, а також методів ряду інших наук.

Демографія - наука про закономірності відтворення населення, про залежність його характеру від соціально-економічних, природних умов, міграції, що вивчає чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін і що дає рекомендації щодо їх поліпшення.

Демографією іноді називають вид практичної діяльності по збору даних, опису та аналізу змін у чисельності, склад і відтворенні населення.

Демографічні дослідження служать для розробки демографічної політики, планування трудових ресурсів і т.д.

Традиційно прийнято вважати датою зародження демографії як науки в сучасному розумінні цього слова 1662 р., коли в Лондоні вийшла брошура

«Природні і політичні спостереження, перераховані в доданому змісті і зроблені на основі бюлетенів про смертність, по відношенню до управління, релігії, торгівлі, зростанню, повітрю, хвороб і інших змін даного міста. Твір Джона Граунта, громадянина Лондона». Ця робота містила докладний аналіз даних про смертність і народжуваність жителів Лондона. У ній була зроблена спроба встановити деякі соціально-економічні закономірності в розвитку демографічних процесів. Дослідження високо оцінили сучасники автора, хоча вони, на відміну від учених більш пізнього часу, навряд чи розглядали її як роботу з аналізу проблем динаміки населення. У родоначальники демографії Дж. Граунт був проведений на рубежі XIX -XX ст., В період бурхливого розвитку демографії, статистики населення, соціології та інших соціально-економічних та політологічних дисциплін.

Реальна потреба в зборі докладної інформації про населення, його чисельності, віковій структурі, розселенні, нарешті, про становому розподілі виникла лише з початком кардинальної ломки системи суспільних відносин, в період переходу від феодального станового суспільства до капіталістичного, від аграрної економіки до індустріальної, що поставила населення в принципово інші умови з позицій соціальної та просторової мобільності. XVII-XVIII ст. з'явилися переломним моментом у розвитку міграцій, які з внутрішньодержавні та внутрішньо-європейських придбали міжконтинентальний характер, стали демографічним джерелом формування країн Нового Світу. Термін «демографія» вперше з'явився в 1855 в назві книги французького вченого А. Гійяра Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія.

Коріння демографічної науки йдуть углиб тисячоліть. Справжнє початок формування демографії як науки з усіма відповідними атрибутами орієнтацією на об'єктивність, націленістю на виявлення закономірностей, засобами для формування бази даних (емпіричних фактів), емпіричними узагальненнями, методами дослідження та обробки даних, математичними засобами вираження, розрахунків та моделювання демографічних процесів, - відноситься до другої половини XVII століття, коли розвиток капіталізму породило стійку потребу у вивченні народонаселення. Історично першим об'єктом наукового вивчення в демографії була смертність. Знання порядку вимирання покоління дозволяло визначити тривалість життя (а при сталості чисел народжень - також і чисельність населення) і розраховувати при страхуванні життя суми виплат залежно від дожиття.

У XVIII столітті були зроблені перші спроби обчислення населення по країнах і в світі в цілому (італ. астроном Дж. Риччоли, 1661, і ін.) а також здійснити деякі спостереження над змінами народжуваності та смертності (швейц. лікар Ф. Платтер, 1609 - 1611).

Значні для того часу роботи в цьому напрямку пов'язані з аполітичною арифметикою. У 1662 у Великобританії вийшла праця родоначальника демографічної статистики Дж. Граунта, в якому на основі аналізу взятих за тривалий період лондонських бюлетенів смертності вперше були намічені окремі аспекти вивчення процесів народжуваності і смертності, з'явився прообраз таблиць смертності. У. Петті в ряді робіт намагався розглянути кількісної закономірності, властиві народонаселення, обчислити населення низки країн. В цілому внесок " політичних арифметиків " у демографічних знаннях полягав у тому, що вони відкрили нову область вивчення народонаселення, створили передумову для поступової розробки окремих сторін його відтворення.

У 1693 Галлей побудував повну таблицю смертності для населення міста Бреславля (Вроцлав), включивши до неї смертність немовлят та дітей. Оригінальний підхід до трактування проблеми динаміки населення і причин зміни темпів його зростання пропонував Е. Галлей. «Зростання і збільшення людства, - вважав він, - не стільки стримуються чимось лежачим в природі людини, скільки внаслідок обережності, що проявляється більшістю населення при вирішенні одружитися, виходячи з перспективи мати турботи і тягар з утримання сім'ї». Вказуючи, таким чином, на причини обмеження народжуваності, Е. Галлей вважав державу зобов'язаним стимулювати і заохочувати народження дітей.

Однак незважаючи на важливість цих робіт, вони носили обмежений характер, що було обумовлено не тільки їх вузько практичним застосуванням, а й відсутністю аж до XIX ст. систематичної і всебічної інформації про населення. Поява переписів і поточного обліку населення в Швеції в 2- й пол. XVIII в. стало передвісником корінних змін в цьому напрямку. У кін. XVIII - 1 - й пол. XIX в. (1790) в більшості європейських країн і США були закладені основи організації сучасних переписів населення, що мало величезне значення для становлення демографічної науки, був налагоджений поточний облік населення. У Росії в середині XVIII століття М.В. Ломоносов перший звернув увагу на проблеми «збереження і множення російського народу». До того ж періоду відносяться і роботи Д. Бернуллі і Л. Ейлера, присвячені математичному аналізу смертності.

Недосконалість статистики населення, фрагментарність і дефектність даних сприяли розвитку математичних методів дослідження в цій області. Так, додаток теорії ймовірностей до вивчення населення, в основному - смертності та обчислення тривалості життя, розробляли Д. Бернулли (1700-1782), Л. Ейлер (1707-1783) та ін.

Зростання інтересу до населення як до об'єкта вивчення, накопичення даних про нього, вдосконалення методів аналізу тощо, не є ще свідченням того, що вже в цей час демографія відбулася як самостійна наука. Цього не можна з достатньою підставою говорити навіть про статистику населення, про що свідчать погляди французьких політичних письменників, найбільших діячів Просвітництва, як Ш. Монтеск'є (1689-1755), Ф. Вольтер (1694-1778), Ж. Руссо (1712-1778). У їхніх роботах домінує підхід до населення як до чинника соціально-економічного розвитку, в силу чого завданням держави є турбота про його розмноженні, в тому числі за допомогою вдосконалення законів і поліпшення умов праці. Найкращим урядом, на думку Ж. Руссо, є такий уряд, при якому число громадян постійно збільшується, найгіршим - при якому населення убуває і гине.

У XVIII ст. знання про народонаселення отримали помітній розвиток, в них стала намічатися спеціалізація. Відображаючи цей процес, Ф. Кене Вже в 1750 -х рр. Вказував на Дві складаються боці Вивчення народонаселення: з точки зору економічного виробництва, споживання и приросту населення и з точки зору " Річного відношення Народження до смертей ". Про виділення Останнього свідчили роботи цілого ряду вчених XVIII в. (В. Керсебом, І. Зюсміл'х, А. Депарсье, Мао, П. Варгентін и Багато других).

Близьких позицій, що виходять з економічної доцільності зростання населення, дотримувалися англійські економісти

Д. Юм (1711-1776) і А. Сміт (1723-1790). На їх думку, велика чисельність населення і велика продуктивність його праці вигідні державі в усіх відношеннях - «з точки зору внутрішньої та зовнішньої політики, приватних і державних інтересів», а « самим безперечним доказом процвітання всякої країни служить зростання чисельності її населення». До них близькі погляди Ф. Кене (1694-1774), який вважав, що процвітання суспільства сприяє зростанню населення, « стан населення і використання праці людей представляють головний об'єкт економічної політики держави». Про зародковому, по суті, стані знань про населення і законах його розвитку свідчить і той факт, що лише в другій половині XVIII століття в побут увійшов термін «населення» (population). До цього часу вживалися терміни «люди», «жителі» і т.д.

Зародження демографії в Росії за традицією пов'язують з ім'ям видатного російського вченого - енциклопедиста М.В. Ломоносова (1711-1765), а саме - з його роботою « Про збереження і розмноження російського народу», написаної в 1761 р. Багато в чому повторюючи ідеї меркантилістів, зокрема, В. Мірабо (1715-1789), він вважав, що саме населення складає основу багатства країни, а не обширність території, «марною без мешканців». Робота охоплює широкий спектр проблем російського населення того часу: від катастрофічної смертності і бідності, пригніченого становища основної маси населення, голоду до аналізу низькою заселеності території, що ставить під загрозу нормальне військово-політичне становище Росії на Півдні і Сході.

Висока соціально-політична та наукова значимість даної роботи все ж не дозволяє вважати, що твір М.В. Ломоносова можна розглядати як початок виникнення демографічної науки в Росії. Головним каменем спотикання є той загальновідомий факт, що робота М.В. Ломоносова була опублікована більш ніж через 100 років після написання.

З точки зору розвитку науки про населення найбільш важливо те, що аж до початку ХIХ століття будь-яка статистика (країноведення) перебувала в Росії під забороною, як і всі «політичні науки», до яких з великим упередженням ставилася Катерина II. В силу цього навіть розробка традиційних ревізій (ревізьких казок) була здійснена лише в наступні десятиліття, головним чином, у ХХ столітті. Проте вже в 1806 р. був заснований «Статистичний журнал» (проіснував до 1808 р.), а його засновник К.Ф. Герман (1767-1838) в 1819 р. видав своє дослідження «Про народонаселення». Цим роком можна, відповідно, датувати поява в російській лексиконі даного слова саме в якості наукового терміну, а не побутового словосполучення « населеність народу». До заслузі К.Ф. Германа відноситься розрахунок першої таблиці смертності («табеля життєвості») для православного населення Росії.

2. Шлюб, шлюбність та її вимірювання

Шлюб -- форма відносин між чоловіком і жінкою, що визначає їх взаємні права й обов'язки стосовно одне одного та їхніх дітей. Історично шлюб має тривалий багатовіковий шлях розвитку, зазнаючи змін одних його форм іншими. Говорячи про шлюб, необхідно відзначити неоднозначність трактування цього поняття в праві та інших суспільних науках.

Для демографії шлюб, насамперед, передумова створення родини і народження дітей, а також процесів народжуваності і смертності. При цьому демографія традиційно вивчає не стільки юридичну форму шлюбу як законного співжиття чоловіка і жінки, скільки наявність реальних і ефективних шлюбних (подружніх) відносин незалежно від того, чи зареєстрований шлюб відповідно до існуючих в тій або іншій країні правил і законів чи ні, тобто фактичний шлюб.

Відомості про шлюби і розлучення демографія одержує як за результатами переписів населення, так і завдяки поточному обліку населення. Державна статистика опрацьовує відомості подані в других примірниках актів громадянського стану, які укладаються в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Поточний облік шлюбів і розлучень враховує тільки укладання і припинення шлюбів оформлених юридично, і не враховує випадків припинення шлюбів, якщо розлучення не були оформлені, а також припинення незареєстрованих шлюбів.

Останнім часом демографію цікавить і юридична форма шлюбу, оскільки з цим поняттям пов'язане таке явище, як позашлюбна народжуваність. Кількість позашлюбних народжень включає народження, на час реєстрації яких походження дитини від батьків встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком і матір'ю дитини або тільки за заявою матері чи за рішенням суду, про що роблять запис в акті про народження.

Наявність або відсутність офіційної реєстрації шлюбних відносин, юридичного їхнього оформлення є надзвичайно важливим індикатором стану родини як соціального інституту. Спостережуване в останні десятиліття зростання числа випадків відмови від офіційної реєстрації шлюбу, поширення співжиттів, позашлюбні народження дітей свідчать про кризу родини.

Шлюб є результатом, фінальною стадією шлюбного добору. Шлюбним добором називають процес, у результаті якого із сукупності можливих, потенційних шлюбних партнерів (яких іноді називають шлюбним колом) так чи інакше, тим або іншим способом добирають того єдиного партнера (партнерку), який (яка) і стає чоловіком (дружиною) або тим, з ким «живуть разом».

Процес шлюбного добору історично-конкретний, він залежить від економічних, соціальних, соціокультурних та інших умов, існуючих у суспільстві. Основні особливості процесу шлюбного добору пов'язані з тим, що в різних культурах і на різних стадіях історичного розвитку відмінні й простір можливих шлюбних партнерів, і ступінь волі індивідуального вибору.

Шлюбний вік в Україні, установлений законом, -- 17 років -- для жінок і чоловіків. Органи місцевого самоврядування при наявності поважних причин мають право на прохання осіб, які бажають одружитися, дозволити одружитися тим, хто досяг віку 16 років.

Видами або формами шлюбу називають конкретні варіації шлюбних союзів, які створюють чоловіки і жінки. Серед видів шлюбу насамперед розрізняють моногамію (одношлюбність) і полігамію (багатошлюбність).

Моногамія, або моногамний шлюб, -- це шлюб одного чоловіка з однією жінкою. Полігамія, або полігамний шлюб, -- це шлюб одного чоловіка з декількома жінками (полігінія, або багатоженство) або шлюб однієї жінки з декількома чоловіками (поліандрія, або багатомужжя). Усупереч широко розповсюдженій думці, спеціальні історико - етнографічні дослідження показали, що полігамія (полігінія) в історії мала значно більше поширення, ніж моногамія: за даними американського соціолога Дж. Мердока, число культур з перевагою полігамії майже в 4 рази перевищує число тих культур, де переважала моногамія. При цьому найбільш розповсюдженою формою полігамії є полігінія, яку й дотепер широко практикують у країнах, населення яких сповідує іслам.

Що ж до поліандрії, то поширеність цієї форми шлюбу вкрай незначна. Вона існує в деяких народів Індії й Тибету, переважно у вигляді фратернальної поліандрії, тобто шлюбу однієї жінки з декількома чоловіками, які є братами стосовно один одного.

Сучасна тенденція полягає в тому, що поширеність полігамії знижується, на зміну їй приходить моногамія. Нині усе більшого вияву одержує серійна моногамія (послідовна моногамія), тобто повторні, головним чином шлюби чоловіків і жінок після розлучення. Це явище досягло таких масштабів, що багато дослідників -- щонайбільше журналісти і політики -- перестали вважати шлюб довічним союзом чоловіка і жінки, розглядаючи його як тимчасовий, а не довічний альянс, що може бути розірваним у будь-який час за бажанням чоловіка або жінки.

За дослідженнями доктор медичних наук О. Голяченка, розбіжності стосовно відтворення населення у полігамному й моногамному шлюбі є суттєвими. Полігамія не сприяє відтворенню людського роду, моногамія -- навпаки. Причин тут багато, найвагоміші такі. По-перше, біологічні. Жінка, яка знає багатьох чоловіків, відносно рідше вагітніє у порівнянні з тією, що знає одного чоловіка. Це пояснюється біологічною природою запліднення, більшою інтенсивністю руйнування статевих клітин, що надходять від багатьох чоловіків.

Полігамія є першопричиною цілого букета статевих хвороб: трихомоніазу, гонореї, сифілісу, хламідіозу, а тепер й СНІДу. Усі ці болячки ведуть до захворювань статевої сфери і безпліддя, передовсім серед жінок. Порівняно недавно генетики відкрили таке явище, як телегонія. Суть його полягає у зв'язку цноти з якістю суспільства. Вирішальним є вплив на дитину першого в житті жінки чоловіка. Саме він закладає генофонд, навіть коли жінка народжує дитину від іншого чоловіка, тобто він є генним батьком її майбутніх дітей.

Видатний учений Ломброзо, досліджуючи родоводи багатьох відомих і простих людей, довів, що доброчесні характеристики батьків передаються у спадок менше, ніж згубні, передаються також і хвороби, причому в гіршій формі.

По-друге, соціальні причини. Полігамія, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагітності.

Історія відтворення людської спільноти дає переконливі докази наведеним постулатам. Перші сучасні людські цивілізації виникли в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні та Ассирії. Показовим є порівняння їх. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток науки, культури, мистецтва. Була, однак, між ними одна суттєва різниця -- ставлення до сім'ї. В Китаї та Індії сім'я була культом, її охорона стала першим державним пріоритетом. Згідно із законами Ману, кожного, хто прагнув одружитися, ретельно досліджували як чоловіка. Жоден брамін не одружувався з дівчиною, яка мала спадкові хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в індійських Аюр-ведах (науках життя) цілі розділи відведено питанням шлюбу та дотримання сексуальної гігієни.

Нічого подібного не бачимо в давньому Єгипті. Тут процвітає полігамія, більше того, буденним є подружнє життя між близькими родичами. Так, діти фараонів брали шлюби між собою, щоб легше утримати владу. Шлюб між близькими родичами призводить до виродження потомства.

Отож людність у Китаї та Індії потужно збільшувалась, а в Єгипті занепадала, поки не була завойована арабами і не розчинилась в їхньому морі.

У X ст. Християнська церква заборонила шлюби між родичами аж до сьомого коліна, виходячи з історичного досвіду. Особливо вона пильнувала за коронованими сім'ями, і це слід поставити в заслугу церкві. У давньому Римі розвинулись гірші традиції попередників. Чистота сімейних стосунків тут була зневажена. Римським внеском у відтворення людності став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матеріального збагачення. Тут народилась традиція, яка в кінці XIX ст. у Франції набула форми афоризму: «робіть не дітей, а заощадження». Вільні люди Риму обмежували дітонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утіхах і гулянні. Результат відомий: коли прийшли варвари, Рим, що шість віків владарював над світом, не було кому захищати.

На рубежі нової ери виникають три найбільші світові релігії -- буддизм (V-VI ст.), християнство, іслам (VII ст. н.е.) Усі вони стали на захист моногамії, правда, іслам -- з особливостями. Час панування й розквіту цих релігій став і періодом найбільшого поширення моногамії та стрімкого зростання числа усіх людей на планеті. З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мільярда, або більше ніж у 60 разів. Разом з усіма європейськими народами у цей період потужно зростала й українська народність. Прийнявши в X ст. християнство, українці послуговувались його заповідями, як-от: «шануй батька свого і матір свою», «не убий» (у тому числі в утробі матері),«неперелюбствуй».Шлюбність

У широкому розумінні слова під шлюбністю розуміють усі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, або, інакше кажучи, всю сукупність випадків зміни шлюбного стану. Шлюбність -- це процес утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, який включає в себе укладання як перших, так і повторних шлюбів. У поєднанні з процесами овдовіння та розлучуваності шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення. Її демографічне значення полягає у тісному зв'язку з відтворенням населення. Шлюбність є найважливішим демографічним чинником народжуваності, формування сімей та зміни сімейної структури населення. У демографії шлюбність вивчають переважно в рамках репродуктивного віку, а шлюбність жінок -- частіше, ніж чоловіків. Під шлюбним станом розуміють стан особи стосовно інституції шлюбу, встановлюваний відповідно до звичаїв та правових норм країни. Шлюбний стан індивідів звичайно включає чотири градації: тих, хто ніколи не перебував у шлюбі; тих, хто перебуває у шлюбі; овдовілих; розлучених. У деяких країнах в особливі групи виокремлюють тих, хто перебуває у зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі, або у першому чи повторному шлюбі, тих, хто проживає разом з чоловіком (жінкою) або окремо від нього (неї), тих, хто отримав офіційну санкцію суду на роздільне проживання (часто-густо -- проміжний етап на шляху до розлучення) тощо. У Всесоюзному перепису населення 1979 року та вибірковому соціально-демографічному обстеженні населення 1985 року поряд з розлученими враховували й тих, хто розійшовся, тобто членів подружжя, зареєстрований або фактичний шлюб яких розпався без формального розлучення. При шлюбі, розлученні та овдовінні відбувається перехід особи з однієї категорії шлюбного стану в іншу. Сукупність таких переходів являє собою процес відтворення шлюбної структури населення, що його у демографії розглядають як складник відтворення населення. Шлюбний стан населення, як і шлюбність, істотною мірою залежить від ситуації на "шлюбному ринку, формування шлюбного кола та наявності шлюбного вибору. Термін "шлюбний ринок" використовують у демографії для умовного позначення системи співвідношень чисельностей різних груп шлюбоздатного населення. Шлюбна кон'юнктура, ймовірність укласти шлюб значною мірою визначена кількістю потенційних шлюбних партнерів у населенні та його статево - віковою структурою. Ситуація на "шлюбному ринку" істотно впливає на формування шлюбного кола, його динаміку та структуру. Шлюбне коло являє собою сукупність можливих для конкретного індивіда шлюбних партнерів. Воно детерміноване, з одного боку, системою правових та морально - етичних норм суспільства, в з іншого -- соціально-економічним статусом індивіда та його соціально-психологічними характеристиками, Простір потенційних шлюбів передбачає Існування в його межах інтенсивного спілкування між можливими шлюбними партнерами, ґрунтованого на індивідуальних міжособистісних контактах. Проте система спілкування може включати в себе й добір майбутніх шлюбних пар. Його здійснюють або окремі особи, або спеціальні організації, що займаються пошуком взаємно відповідних шлюбних партнерів.

демографія статистика шлюбний сімейний

Висновки

Разом із сім'єю шлюб становить ті соціальні інституції, через які виявляє себе соціально-економічна детермінованість демографічних процесів і особливо народжуваності. Демографія досліджує вплив на народжуваність факту перебування в шлюбі, його тривалість і міцність, частоту укладання шлюбу особами різної статі та віку, а також зміни, що відбуваються в усіх цих процесах з плином часу під впливом змінюваних умов життя.

Укладання шлюбу -- це один з головних параметрів шлюбності, а його припинення -- головна характеристика розлучуваності та овдовіння. У демографії кожний такий факт розглядають як демографічну подію та як зміну шлюбного стану, а послідовність таких фактів у генерації -- як демографічний процес.

Від часів виникнення інституції шлюбу за всієї різноманітності її форм усім традиційним суспільствам була властива шлюбність, що характеризувалася багатьма спільними рисами: раннім укладанням шлюбу переважною кількістю жінок і вкрай малою кількістю жінок, котрі ніколи не перебували в шлюбі. Й сьогодні багато які народи, попри етнічні, культурні або конфесійні відмінності, зберегли такий тип шлюбності.

Вік укладання першого шлюбу, міра остаточної безшлюбності, частота розлучень і повторних шлюбів регламентувались як у традиційних, так і в сучасних суспільствах здебільшого культурними нормами й у цьому розумінні завжди перебували під соціальним контролем. Усі ці параметри є найважливішими характеристиками шлюбної поведінки.

Джерела використаної літератури

1. Валентей Д.І. Демографічний енциклопедичний словник / Валенте Д.І. Гл.ред. М.: Радянська енциклопедія - 1985. -- 608 с.

2. Вишневський А.Г. Відтворення населення і суспільство: історія, сучасність, погляд у майбутнє./ Вишневський А.Г. - М., 1982.

3. Демографія. Підручник/За заг. ред. Н.А. Волгіна. М.: Изд-во РАГС, 2008. - 384 с.

4. Демографічна і сімейна політика: Збірник статей / За ред. В.В. Єлізарова, Н.Г. Джанаева. - М., 2008.

5. Звєрєва Н.В. Основи демографії: Навчальний посібник / Звєрєва Н.В., Єлізаров В.В., Веселкова И.Н - М., 2004.

6. Медков В.М. Введення в демографію / Медков В.М. - М., 2006.

7. Щербаков О.І., Основи демографії та державної політики народонаселення / Щербаков А.І., Мдінарадзе М.Г. - М.: Академічний проект, 2005. - 206 с.

8. Боярський А.Я. Основи демографії: [Учеб. посібник для екон. спец. вузів] / А.Я. Боярський, Д.І. Валентей, А.Я. Кваша; Під ред. А.Я. Боярського. - М.: Статистика, 1980. - 296 с.

9. Шелестов Д.К. Демографія: історія і сучасність / Шелестов Д. К. - М.: Наука, 1983. - 350 с.;

10. Шелестов Д.К. Історична демографія / Шелестов Д. К. - М.: Статистика, 1987. - 380 с.

11. Драгнєвіч Л. Сутність и ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин в Україні / Драгнєвіч Л. / / Підприємництво, господарство і право. -2002. - № 1. - 40-42 с.

12. Прибиткова І. Основи демографії: Навч. посіб. для студ. вуз. / Прибиткова І. - М. освіти України. -К.: АртЕк, 2005. - 252 с.

Размещено на Allbest.ru