Формування та розвиток агропродовольчого комплексу західноукраїнського регіону (суспільно-географічний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 911.3:338.43(477.8)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук

Формування та розвиток агропродовольчого комплексу західноукраїнського регіону (суспільно-географічний аналіз)

11.00.02 - економічна та соціальна географія

Cухий Петро Олексійович

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У стратегії соціально-економічного розвитку України важливу роль відіграє агропродовольчий комплекс (AПрК), який складається з системи виробництв у сільському господарстві та харчовій промисловості, які доповнюються сегментом із випуску засобів виробництва та розгалуженою інфраструктурою і забезпечує безпосереднє продукування аграрної продукції - як продовольства та її переробки й реалізації з метою харчового споживання.

Агропродовольчий комплекс України посідає чільне місце у світовому аграрному виробництві. На нашу державу припадає 2,3% площ орних земель світу, 1,6% виробництва зернових і зернобобових культур, 6,5% цукрових буряків, 6% картоплі, близько 1% овоче-баштанних культур, 0,6% виробництва м'яса усіх видів, 2,2% молока та 1,2% курячих яєць.

Харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів посідають друге місце у загальному обсязі реалізованої продукції промисловості в Україні, поступаючись лише підприємствам металургійного комплексу. У 2007 році ними реалізовано продукції на суму майже 80,0 млрд. грн. При цьому загальна кількість підприємств у галузі нараховує понад 8,6 тис. одиниць.

Районом, де розвинені практично майже всі виробництва сільського господарства та харчової промисловості України - є Західноукраїнський регіон, в якому яскраво проявляються особливості становлення різноукладності, зокрема приватних селянських господарств, приватно-фермерського, колективного та державного укладів.

Територіально у складі Західноукраїнського регіону об'єднуються 7 областей: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька. Займаючи 11,4% території держави, район виступає одним із провідних виробників продукції сільського господарства. На його теренах усіма категоріями господарств виробляється понад 19% валової продукції галузі (у тому числі продукції рослинництва - 16,7% та 23,2% продукції тваринництва).

Процеси перебудови агропродовольчого комплексу регіону, його географії в умовах ринкової економіки проступають у спеціалізації окремих частин території, напрямах і проблемах їхнього дальшого розвитку. Аналіз проблем функціонування комплексу дає можливість визначити просторово-часові відміни формування балансів і ринку продовольства в умовах трансформації аграрної економіки. Рейтинг територіальних одиниць дозволив виявити перспективи й основні напрями удосконалення функціонально-територіальної структури агропродовольчого комплексу Західноукраїнського регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота прямо пов'язана з виконанням загальнодержавних програм розвитку агровиробництва в Україні: «Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1996-2005 рр.», «Концепцією аграрної політики в Україні» (1995р.), «Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року» (Постанова Кабміну України №1158 від 19.09.2007р.) та розробленими на їх основі регіональними програмами та проектами розвитку аграрного виробництва в регіоні.

Дисертаційна робота виконана відповідно до напрямів наукової роботи географічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, зокрема за держбюджетними темами: «Економіко-географічний аналіз просторово-часових закономірностей розвитку природно-ресурсного потенціалу України з метою реалізації природокористування» № державної реєстрації 0100U0085498 (2000-2002 рр.); «Конструктивно-географічний аналіз природно-ресурсного комплексу України в умовах стабілізації соціально-економічного розвитку» № державної реєстрації 1003U001107 (2003-2005 рр.); «Оцінка географічної різноманітності та типологія природно-ресурсного потенціалу природних регіонів України» № державної реєстрації 0106U0081457 (2006-2008 рр.). Висновки й основні положення роботи є складовою частиною наукових досліджень кафедри географії України, картографії та геоінформатики, зокрема кафедральних наукових тем: «Краєзнавче дослідження географії Карпато-Подільського регіону України» № державної реєстрації 0199U001880 (1999-2001 р.р.); «Географо-краєзнавчі дослідження України» № державної реєстрації 0102U006610 (2002-2006 рр.); держбюджетної теми «Структурні зміни господарського комплексу Карпато-Подільського регіону в сучасних умовах» № державної реєстрації 0106U003613 (2006-2010 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка та поглиблення теоретико-методологічних і методичних засад суспільно-географічного дослідження агропродовольчого комплексу регіону як складної системи.

Реалізація мети зумовила постановку та виконання таких завдань:

- поглибити науково-методичні засади дослідження територіальної організації агропродовольчого комплексу та розкрити особливості сучасних інтеграційних процесів у межах комплексу;

- розробити низку економіко-математичних моделей прогнозування оптимальної структури в агропродовольчому комплексі;

- виявити географічні особливості розвитку різноукладності в сільській місцевості та розробити методологічні підходи до класифікації приватних аграрних селянських господарств населення України в умовах становлення ринкових відносин;

- визначити роль традиційних і ринкових чинників у формуванні територіальної організації агропродовольчого комплексу України й Західноукраїнського регіону, зокрема, та його базової ланки - сільськогосподарського виробництва;

- розкрити особливості територіальної організації харчової промисловості в сучасній моделі АПрК Західноукраїнського регіону;

- дослідити регіональні особливості сучасної галузево-територіальної структури агровиробництва в різних організаційно-правових формах господарювання; формування розвиток агропродовольчий комплекс

- проаналізувати особливості формування ринку продовольства та динаміки споживчого попиту населення в регіоні;

- з'ясувати сучасну інтегральну спеціалізацію сільськогосподарського виробництва території та оцінити вплив ринкового середовища на географічні аспекти її формування;

- розкрити особливості формування інтегрального аграрного рейтингу адміністративних районів регіону;

- оцінити перспективи розвитку агропродовольчого комплексу регіону за умов перебування України у Світовій організації торгівлі та на шляху до євроінтеграції.

Об'єктом дослідження є агропродовольчий комплекс Західноукраїнського регіону як складноорганізоване природно-антропогенне утворення з його складовими елементами, взаємозв'язками, явищами, процесами, що виникають у процесі взаємодії та трансформації.

Предметом дослідження виступають теоретичні, методологічні, методичні та практичні проблеми розвитку різноукладності в сільській місцевості, особливості функціонування агропродовольчого комплексу та формування ринку продовольства в Західноукраїнському регіоні.

Методологія, методи та використані матеріали. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення теорії географічної науки і регіональної економіки про взаємодію суспільства та природи, концептуальні підходи українських і зарубіжних учених до комплексного вивчення природносоціоекономічних систем, географічного поділу праці, інтеграційних процесів, галузевого районування та територіально-господарського комплексоутворення.

Багатоаспектність і міждисциплінарність явищ, процесів і чинників, що аналізуються в роботі, зумовили необхідність застосування в дисертаційному дослідженні великої низки загальних і конкретно наукових методів і підходів, із-поміж яких використано методи: аналізу, синтезу, причинно-наслідкової залежності, типології, системного підходу. З конкретно наукових методів - порівняльно-географічний, балансовий, статистичний, картографічний, математичного моделювання, районування, кореляційного та рейтингового аналізу які забезпечили вивчення особливостей становлення і функціонування агропродовольчого комплексу крупного регіону як у часовому, так і в просторовому вимірах.

Нормативно-правову та інформаційну базу дисертаційного дослідження склали закони та постанови, прийняті Верховною радою України з проблем аграрної реформи та створення нових організаційно-правових форм господарювання в ринкових умовах, матеріали Державного комітету статистики України, головних управлінь державної статистики та земельних ресурсів у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій областях, власні матеріали соціобюджетних досліджень приватних господарств населення Західноукраїнського регіону.

При виконанні роботи використані матеріали монографій, наукових збірників і публікацій у фахових виданнях, з яких необхідно виділити теоретико-методологічні дослідження та наукові напрацювання провідних економіко-географів і економістів-аграрників: Г.В. Балабанова, П.П. Борщевського, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, М.І.Долішнього, Я.І.Жупанського, О.В.Заставецької, Ф.Д.Заставного, Р.А.Івануха, С.І.Іщука, П.К.Канінського, Т.І.Козаченко, В.Г.Крючкова, А.П.Макаренко, С.М.Малюка, Л.О.Мармуль, П.О.Масляка, Н.І. Мезенцевої, В.Я.Месель-Веселяка, Л.В.Молдован, В.П. Нагірної, Я.Б.Олійника, М.М.Паламарчука, О.М.Паламарчука, Б.Й. Пасхавера, М.Д.Пістуна, І.М.Пушкара, О.М.Ракітнікова, В.П.Руденка, П.Т.Саблука, Д.М.Стеченка, О.Г. Топчієва, А.Т.Хрущова, О.І.Шаблія, Р.А.Язиніної та інших про закономірності розвитку і територіальну організацію галузей агропродовольчого комплексу, становлення різноукладності в сільській місцевості тощо.

При створенні картосхем використані багатофункціональні геоінформаційні системи Arc View GIS 3.2a та MapInfo Professional 8.0.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше:

- проаналізовано особливості функціонування агропродовольчого комплексу на різних ієрархічних рівнях в умовах реструктуризації господарського комплексу країни, розкрито його галузево-компонентну та територіальну структури, особливості розвитку інтеграційних процесів у зв'язку з приєднанням України до Світової організації торгівлі;

- запропоновано методичні підходи до класифікації різноукладних типів господарств залежно від їх участі в агробізнесовій діяльності;

- запропоновано методичні підходи до визначення інтегрального аграрного рейтингу території;

- визначено місткість ринку продовольства та тісноту кореляційних зв'язків між окремими складовими агропотенціалу адміністративних районів Західної України;

поглиблено:

- теоретико-методологічні основи дослідження агропродовольчого комплексу за умов становлення ринкових відносин;

- методику визначення сільськогосподарської спеціалізації території;

удосконалено - методику проведення соціобюджетних досліджень приватних аграрних селянських господарств;

- сучасну територіальну організацію та структуру суб'єктів агропродовольчого комплексу, здійснено їхню класифікацію за низкою ознак.

- низку економіко-математичних моделей для прийняття та прогнозування управлінських рішень для розвитку АПрК.

Практичне та теоретичне значення отриманих результатів. Теоретична цінність отриманих результатів полягає у розробці та поглибленні теоретико-методологічних засад суспільно-географічного дослідження агропродовольчого комплексу регіону як складної системи.

Сформовані в дисертаційній роботі теоретико-методологічні та практичні підходи до вивчення питань комплексного економічного та соціального розвитку агропродовольчого комплексу крупного регіону за умов формування ринкових відносин можуть бути використані для удосконалення наукових основ територіального планування, перспективних напрямів розвитку багатогалузевих комплексів і при розробленні перспективних планів щодо вдосконалення територіальної організації, перспективної Схеми розвитку продуктивних сил України.

Методологічно-методичне значення полягає в обґрунтуванні й апробації методики соціобюджетних досліджень приватних аграрних селянських господарств і здійсненні їхньої класифікації за системою ознак і апробації комплексного науково-пізнавального економіко-географічного підходу до вивчення складноструктуризованих комплексів.

Окремі наукові результати використані під час виконання науково-дослідних робіт, які приводились і проводяться на кафедрі географії України, картографії та геоінформатики протягом останніх років. Зокрема: «Краєзнавче дослідження географії Карпато-Подільського регіону України» № державної реєстрації 0199U001880 (1999-2001 рр.); «Географо-краєзнавчі дослідження України» № державної реєстрації 0102U006610 (2002-2006рр.); держбюджетної теми «Структурні зміни господарського комплексу Карпато-Подільського регіону в сучасних умовах» № державної реєстрації 0106U003613 (2006-2010 рр.).

Теоретичні та методологічні положення, розроблені у дисертації, використовуються в навчальному процесі Чернівецького, Тернопільського, Волинського національних університетів, Буковинської державної фінансової академії під час викладання дисциплін «Економічна і соціальна географія України», «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка», «Міжнародні аграрні ринкові відносини», «Тематична картографія», «Географія АПК України», «Ресурси АПК», «Аграрний менеджмент» (довідка №11-14/941 від 14. 04. 2009 року), «Техніко-економічні основи виробництва», «Географія Подільсько-Карпатського регіону», «Географічні засади регіональної економічної політики» (довідка №449-33/03 від 16.04.2009), «Географія АПК», «Суспільно-географічний комплекс Волинської області», «Суспільно-географічне районування» (довідка №3/1653 від 18.05.2009), при підготовці студентами курсових, дипломних і магістерських робіт. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються Головними управліннями статистики у Тернопільській та Чернівецькій областях для підготовки відповідних статистичних матеріалів і передпланових розрахунках розвитку агропродовольчого комплексу (довідка №141/ІІ від 16.04.2009 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є одноосібною науковою працею, в якій реалізовано ідеї автора щодо теорії та практики системи географічних досліджень агропродовольчого комплексу крупного регіону держави в умовах формування ринкового середовища.

Запропоновано методичні підходи до класифікації приватних аграрних селянських господарств і здійснено їхнє групування за низкою ознак; удосконалено методику соціобюджетних досліджень; розроблено й обґрунтовано схеми сучасної галузево-компонентної та територіальної структури агропродовольчого комплексу; визначено та скласифіковано основні відмінності між організаційно-правовими формами сільськогосподарських підприємств; розкрито сучасну територіальну організацію та структуру окремих складових агропродовольчого комплексу.

Удосконалена й апробована автором методика визначення спеціалізації сільського господарства та інтегрального аграрного рейтингу території дає змогу розкрити просторові відміни, що характеризують кількісні та якісні характеристики агроресурсного потенціалу території.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та матеріали досліджень, пов'язані з її виконанням, доповідалися на 15 наукових семінарах, конференціях, з'їздах і конгресах національного та міжнародного рівня, у т.ч.: «Проблеми раціонального використання, охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу України» (Чернівці,2000); «Україна та глобальні процеси: географічний вимір» (Луцьк,2000); «Історія української географії та картографії» (Тернопіль,2000,2007); «Регіональні проблеми розвитку агропродовольчого комплексу України: сучасний стан та перспективи вирішення» (Київ,2000); «V конгрес Міжнародної асоціації україністів» (Чернівці,2002); «Проблеми безперервної географічної освіти і картографії» (Харків,2000); «Україна: географічні проблеми сталого розвитку» (Чернівці,2004); «Ландшафти та екологічні проблеми Дністерсько-Прутського регіону» (Чернівці,2005); «Фінансовий потенціал регіонів України в умовах ринкової економіки» (Чернівці,2006); «Актуальні проблеми та напрями розвитку туристичної сфери в Україні та світі» (Тернопіль,2006); «Історична географія: початок ХХІ сторіччя» (Вінниця,2007); «Географические особенности развития староосвоенных регионов» (Брянск,2007); «Географія в інформаційному суспільстві» (Київ,2008).

Публікації. За темою дисертаційної роботи автором опубліковано 44 наукових праці (34 з яких написано одноосібно і 10 - у співавторстві), у тому числі 1 монографію без співавторів (21,9 др. арк.), 1 підручник, у співавторстві (автору належить 2,1 др. арк.) та 3 навчальних посібники (15,7 др. арк., 3 у співавторстві (автору належить 10,0 др.арк. ), 22 статті (12,5 др.арк.) у наукових фахових виданнях, внесених до переліку видань зі спеціальності «Географічні науки».

Структура й обсяг дисертації: Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Вона викладена на 409 сторінках тексту (основна частина на 309 сторінках); містить 68 таблиць, 27 рисунків (з них 14 карт). Список літературних джерел налічує 429 найменувань.

Основний зміст роботи

У першому розділі роботи «Науково-методичні засади дослідження територіальної організації агропродовольчого комплексу» розглянено теоретико-методологічні аспекти дослідження агропродовольчого комплексу на регіональному рівні, виходячи з умов його функціонування притаманних для перехідної та ринкової моделі аграрної економіки.

Дослідження агропродовольчого комплексу як складної міжгалузевої територіально-виробничої системи, в якій діють специфічні форми територіально-виробничого міжгалузевого і внутрішньогалузевого комбінування підприємств різних галузей повинні враховувати низку теоретичних і практичних положень. Виходячи із позиції системного аналізу, агропродовольчий комплекс необхідно розглядати, як економічно регульовану систему, у декількох аспектах. По-перше, як організаційну структуру із взаємопов'язаним ланками: товаровиробниками, споживачами та інфраструктурою, По-друге, як економічну систему відносин, між складовими якої у певній мірі проявляється регулятивна роль держави. Саме регулятивно-управлінська роль останньої ставить за мету економічними та організаційними механізмами домогтися забезпечення населення продуктами харчування вітчизняного виробництва та гарантування продовольчої безпеки.

Організаційно агропродовольчий комплекс складається із трьох основних видів структур: компонентної (галузевої), функціональної та територіальної. Аналіз комплексу як складної соціально-економічної системи безпосередньо базується на розгляді цих видів структур, що найповніше характеризують якісні сторони, характер розміщення та взаємодії елементів комплексу як системи.

Основу галузевої структури агропродовольчого комплексу будуть складати сільське господарство, харчова промисловість, ринково-виробнича та соціальна інфраструктура. До системоутворюючих елементів належить також виробництво засобів виробництва. У складі функціональної структури за оцінками є виділення трьох аспектів: функціонально-територіального, функціонально-організаційного та функціонально-галузевого. Для агропродовольчих комплексів характерними будуть відповідні форми територіальної структури, складність яких залежатиме від рівня територіальної концентрації галузей первинної та вторинної сфер, характеру зв'язків, ступенів їхнього розвитку, економіко-географічного положення таксономічних одиниць і масштабів виробництва.

Виходячи із вищезазначеного, вважаємо за доцільне виділити прості та складні елементи зосередження в агропродовольчому комплексі: пункти, центри, кущі, вузли, підрайони, райони, кластери та агропродовольчі зони.

У роботі окреслено також особливості інтеграційних процесів у агропродовольчому комплексі на сучасному етапі, характер яких в умовах становлення ринкових відносин дещо відмінний від видів агропромислової інтеграції (горизонтальної, вертикальної та змішаної) які розвивались у минулому столітті. З розвитком ринкових умов у аграрному секторі найбільш видозмінюється у структурно-організаційному аспекті вертикальна інтеграція, яка за сучасних умов передбачає насамперед здійснення контрольних функцій однією фірмою чи корпорацією, компанією (інтегратором) над двома або ж декількома стадіями виробництва та збуту продукції, і зазвичай, проявляється у вигляді двох форм: виробничої та корпоративної інтеграції (інтеграції власності). Саме завдяки її розвитку забезпечується єдиний процес у продовольчому ланцюгу від виробництва, закупівлі, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції до реалізації продовольчих товарів споживачам.

Суспільно-географічне вивчення агропродовольчих комплексів, як складних динамічних і відкритих об'єктів, вимагає застосування цілісної системи підходів і методів наукового пізнання, які відображали б загальнонауковий та галузевий рівні. З-поміж основних нами використано ресурсний, агробізнесовий, геомаркетинговий, системно-структурного аналізу. Саме в межах останнього для вивчення наймасовішої форми організації сільськогосподарського виробництва - приватних аграрних селянських господарств (ПАСГ) використано метод соціобюджетного дослідження (спостереження). Для його проведення розроблено спеціальну анкету-запитальник, узгоджену з планово-статистичними органами, що і дало змогу провести покомпонентно-галузевий аналіз агровиробництва в них.

Специфіка соціальних, економічних і організаційно-технологічних зв'язків у продовольчому комплексі, а також значне коло чинників і умов, що впливають на його формування та функціонування, вимагають виділення АПрК у самостійну ланку економіко-математичного дослідження, що має за мету розробку моно-, бі- та полікритеріальних моделей його оптимального розвитку. Побудовані в роботі моделі в математичному плані є задачами математичного, зокрема лінійного програмування, тому для їхнього розв'язання існує ефективне алгоритмічне та програмне забезпечення. Розроблена система з 10 моделей має очевидну практичну значущість і може бути впроваджена в процеси прийняття прогнозних і управлінських рішень у розвитку агропродовольчого комплексу.

У другому розділі дисертації «Географічні особливості розвитку різноукладності в агропродовольчому комплексі» проаналізовано соціально-географічні аспекти становлення різноукладності за умов аграрної реформи, досліджено особливості становлення та розвитку приватних аграрних селянських господарств, розвитку приватно-фермерського та корпораційного сільських укладів.

Україна сьогодні взялася до радикальних перетворень у структурі всього агропромислового комплексу. Проголошеною метою аграрної реформи є розвиток усіх складових комплексу, що базується на ринковій економіці, доповненій приватною ініціативою та власністю. Перехід від командно-адміністративної до ринкової моделі функціонування агропродовольчого комплексу, насамперед, передбачає урізноманітнення форм власності у підприємництві. Відповідно до економічної теорії, кожне із підприємств є організаційною формою поєднання чинників виробництва, які можуть належати одній особі, двом і більше (колективу) особам, державі, або ж декільком державам.

Із-поміж організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств варто виділити підприємства сімейного типу, колективні та антрепринерські підприємства.

Однозначно оцінити наслідки реформування в агропродовольчому комплексі за роки незалежності України досить проблематично, як і передбачити майбутню організаційно-функціональну структуру його первинної ланки - сільського господарства. Ймовірно, це буде структура, що складатиметься з дрібних приватних і сімейних господарств, крупних підприємств корпоративного типу й різноманітних кооперативів та об'єднань орендарів, корпорацій несімейного типу, агрохолдингів, державних підприємств, що виникнуть на базі колишньої та нині сформованої систем. Однак у будь-якому випадку, запорукою створення ефективної структури є чітке визначення прав власності, відсутність обмежень у використанні ресурсів (враховуючи нормативи, що стосуються охорони довкілля), а також можливість ефективного передання прав власності або оренди підприємцям, що працюють найефективніше.

Формування та становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки України об'єктивно зумовило зародження багатоукладності на селі. При різноманітті прийнятих національних і регіональних програм розвитку АПК держава дотепер не спромоглася чітко окреслити й виразно сформулювати власну аграрну політику. Цей момент важливий у розумінні того, що після набуття незалежності за неповних 5-10 років практично повністю зруйновано не лише крупнотоварне виробництво, що складало основу агропродовольчого комплексу, але й було порушено усталену систему зв'язків між сферами агробізнесу.

У середині 90-х років минулого століття українське село фактично знаходилося на етапі ведення напівнатурального сільського господарства із переважанням бартерних форм організації виробництва, що характерно для країн із низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Україна з експортера сільськогосподарської продукції перетворилася на часткового її імпортера, а негативний вплив економічно необґрунтованих аграрних реформ і процесів в АПК країни і тепер спричиняє періодичні й непрогнозовані галузеві кризи: зернову, м'ясну, молочну, цукрову тощо. Обсяги виробництва сільськогосподарської продукції на початку XXI століття в усіх категоріях господарств зменшилися до рівня виробництва 1990 року, майже вдвічі (у 2005 році цей показник зріс до 63,3%). Особливо стрімко (із 75,7 млрд. грн. у 1990 році до 26,9 млрд. грн. у 2005 році) відбувся спад виробництва аграрної продукції в сільськогосподарських підприємствах. Поспішно сформовані на базі реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, нові агроформування на правах приватно-колективної власності (сільськогосподарські кооперативи, товариства з частковою, обмеженою й повною відповідальністю, та селянські фермерські господарства, агрофірми та агрохолдинги) не зуміли заповнити нішу, яка утворилася в продовольчій структурі аграрного ринку, поставивши тим під загрозу продовольчу безпеку країни.

У результаті здійснення аграрної реформи в Україні фактично склалася полімодельна структура організації сільського господарства. Паралельно розвиваються крупнотоварні (підприємницькі) та дрібнотоварні сімейні фермерські господарства, напівтоварні - приватні аграрні селянські та підсобні господарства населення споживчого типу. Приватні аграрні селянські господарства та приватні аграрні підсобні господарства в основному залишилися поза увагою держави і вимушені самостійно долати організаційно-економічні та фінансово-матеріальні перепони ринкового середовища. Із другорядного виробника основних продуктів харчування, господарства населення перетворилися в монополістів із виробництва картоплі (98,8% до загалу), овочів і баштанних культур (89,1%), плодів та ягід (88,2%), молока (81,2%), м'яса (63,25), яєць (51%), меду (96,6%).

На нашу думку, приватні аграрні селянські господарства (ПАСГ) - це соціальні утворення, які базуються на сукупності осіб (одній особі), що володіють земельною ділянкою, що надана їм у власність (постійне чи тимчасове користування), проживають і здійснюють сільськогосподарську діяльність разом чи окремо з метою самозабезпечення основними продуктами харчування та насичення аграрного ринку продовольством і є важливим джерелом доходів сільського населення та сферою його зайнятості.

Окрім того, варто залишити термін підсобні господарства, якими можуть вважатися ділянки, виділені громадянам для садівництва, городництва і дачного будівництва, що в ринкових умовах класифікуються як приватні аграрні підсобні господарства (ПАПГ).

Виконані комплексні дослідження приватних аграрних селянських господарств як основної ланки сучасного агробізнесу в Україні дають підстави класифікувати їх за такими ознаками: характером організації, розмірами земельних наділів, географічним положенням (місцем розташування), виробничим напрямом, рівнем спеціалізації, характером виробництва, рівнем товарності та часом виникнення.

У складі селянського укладу сучасної моделі аграрної економіки поряд із колективними й антрепринерськими підприємствами, господарствами населення функціонує сектор сімейних фермерських господарств.

Фермерські господарства відрізняються від приватних аграрних селянських господарств лише більшими розмірами землекористування, що дає змогу застосовувати технічні засоби та працювати ефективніше.

Незалежне фермерське господарювання, основу якого складають приватні фермери, що є власниками своєї землі, почало розвиватися внаслідок лібералізації політичної системи. Процес формування приватних ферм на початковому етапі передбачав можливість отримання тільки до 50 га землі безкоштовно і можливість орендувати до 100 га, тоді як пересічний розмір земельного паю членів колективних господарств становив 2-6 га, а пересічний розмір приватної ферми в Україні складав 18,9 га.

З часом відбувається процес концентрації сільськогосподарських підприємств, результатом якого є збільшення їх пересічних розмірів. Так, у країнах Європейської спільноти пересічний розмір фермерських господарств щорічно збільшується на 1,6%, а в США - на 1,2%. Не оминає цей процес і Україну. Якщо в 1995 році на кожне фермерське господарство припадало 22,6 га сільськогосподарських угідь, то у 2000 році пересічний розмір землекористування та землеволодіння зріс майже вдвічі (до 56,2 га), а на початку 2006 року сягнув 82,3 га.

Зазначимо, що на початковому етапі формування фермерського руху в Україні (1991 рік) саме в Західноукраїнському регіоні було утворено перших 48 приватних ферм, що складало 58,5% від їхньої загальної кількості в Україні.

Окрім того, активно впливають на стан сільськогосподарського виробництва найбільші корпорації й агрохолдинги. Сьогодні на українському аграрному ринку домінують чотири типи компаній: до першого належать вітчизняні підприємства, які «спеціалізуються» на збиранні земельних паїв і вирощуванні безпосередньо продукції рослинництва; до другого можна віднести іноземні компанії, що присутні в українському агропромисловому секторі і зорієнтовані на такий же вид діяльності - займаються переважно вирощуванням непродовольчого зерна для виробництва біопалива, з обмеженим розвитком тваринництва; третій тип утворюють агрохолдинги, що здійснюють переробку сільськогосподарської продукції та мають власну сировинну базу; четвертий - місцеві середні й великі сільськогосподарські підприємства.

На нашу думку, до середини ХХІ сторіччя на внутрішньому агроринку України залишаться працювати 450-500 великих антрепринерських підприємств типу латиноамериканських латифундій. Саме в них будуть зосереджені не лише сільськогосподарські угіддя (в разі започаткування ринку земель), але й сучасна агротехніка. Основні причини тенденції переходу до крупнотоварного виробництва викликані тим, що сьогодні їм простіше вижити в складі агрохолдингової компанії. Зокрема, такому підприємству простіше взяти банківський кредит і внести заставу за нього, легше отримати ормами власності, ринкова кон'юнктура.

Размещено на Allbest.ru