Логічно-структурна схема ЛРП, представлена у роботі, дає змогу глибше розкрити системну сутність цього поняття. Запропонована модель, фокусує взаємодіючі елементи ландшафту, придатні для рекреаційного природокористування. Однак ЛРП не можна розглядати лише як суму рекреаційних можливостей, пов'язаних з окремими елементами ландшафту, оскільки внаслідок дії закону синергії формується певний додатковий ефект від взаємодії рельєфу, кліматичних, водних, бальнеологічних, біотичних та інших складових ландшафту, що уможливлює якнайповніше задоволення рекреаційних потреб суспільства.

Кожен ПТК має певний рівень рекреаційного потенціалу, вимірниками якого можуть бути рекреаційна стійкість ландшафту та показники рекреаційного навантаження і ємності, що враховують ступінь рекреаційної дигресії ландшафту. Неможливість реалізації потенціалу у деяких випадках зумовлена окремими обмеженнями щодо господарського використання території (наприклад, обмеження, що пов'язані із природоохоронним режимом). Крім того, рекреаційне природокористування на досліджуваній території може конкурувати з іншими видами господарської діяльності, які є взаємовиключними, альтернативними до індустрії відпочинку.

Для раціонального використання ЛРП території потрібно провести його комплексне дослідження, яке здійснюється в п'ять етапів: планування дослідження, збір фактичного матеріалу (передпольовий та польовий періоди), складання ландшафтної карти, аналітично-синтетична обробка даних, визначення основних напрямів оптимізації використання ЛРП. У дисертації описано види робіт на кожному етапі, окреслено методики та вказано отримані результати. Базою для проведення аналітично-синтетичної обробки даних та розробки рекомендацій є ландшафтна карта, яка інтегрує та систематизує всю зібрану інформацію про ПТК.

З'ясувати величину ландшафтно-рекреаційного потенціалу можна, комплексно застосувавши такі підходи:

- крізь призму дослідження естетичної привабливості території;

- шляхом урахування параметрів рекреаційної стійкості;

- за допомогою показників рекреаційного навантаження та ємності.

У першому розділі детально описано методики вказаних досліджень. Проте варто зазначити, що з практичної точки зору універсального параметра оцінки ландшафтно-рекреаційного потенціалу не існує, оскільки рекреаційне природокористування передбачає значний перелік видів діяльності, для кожного з яких у результаті аналізу літератури та на базі власного досвіду визначено певні стимулюючі та лімітуючі фактори (табл. 1). Внаслідок унікального поєднання вказаних у табл. 1 факторів стосовно кожного окремого рекреаційного заняття ландшафт може мати різний рекреаційний потенціал. Під час оцінки ландшафтно-рекреаційного потенціалу потрібно враховувати функціональний, санітарно-гігієнічний, техніко-економічний і природоохоронний аспекти. Завдання нашого дослідження - оцінити не лише загальні параметри ландшафтно-рекреаційного потенціалу ПТК Національного природного парку „Синевир”, а й визначити ступінь їх придатності для різних видів рекреаційного природокористування.

У другому розділі проаналізовано ландшафтно-рекреаційний потенціал Національного природного парку „Синевир” на основі матеріалів власних польових досліджень та проектної і звітної документації парку.

Розміщений у верхів'ї річки Тереблі, парк має чітко виражену басейнову структуру. У минулому столітті цю територію вивчали переважно на рівні фізико-географічних областей, районів, підрайонів (ландшафтів) та висотних місцевостей (П.М. Цись (1961 р.), К.І. Геренчук (1966-1968 рр.), Г.П. Міллер, О.М. Федірко, А.В. Мельника (1990-ті рр.). НПП „Синевир” розміщений в межах чотирьох фізико-географічних районів, до яких входить 8 підрайонів (ландшафтів):

- Негровецько-Буштульський район (Привододільних, або Внутрішніх Горган): Кам'янський, Пишконянський, Канчівський, Стримбівський ландшафти;

- район Полонинського хребта: Бовцарсько-Верхський та Краснянський ландшафти;

- Міжгірський район: Колочавський ландшафт;

- Міжгірно-улоговинний район: Свічо-Тереблянський ландшафт.

Зазначене районування відображає не тільки специфічні риси ландшафтного рисунку гірських масивів та улоговин, але й тектонічні, літологічні та орографо-гідрографічні особливості. Проте для вивчення ландшафтно-рекреаційного потенціалу території потрібні більш детальні дослідження ландшафтної структури.

Спираючись на матеріали власних польових досліджень, які були отримані при ландшафтному зніманні ключових ділянок (в басейні озера Синевир, на східних схилах хребта Кам'янка, в межах хребтів Пишконя, Стримба, в урочищі Квасовець) та під час експедиційних маршрутів в період 1997-2007 років; враховуючи результати галузевих (геологічних, геоморфологічних, ґрунтознавчих, геоботанічних) досліджень, дані дистанційного знімання території, складено ландшафтну карту території НПП „Синевир” масштабу 1:50000.

Таблиця 1 Основні стимулюючі та лімітуючі фактори рекреаційного природокористування

У ландшафтній структурі парку виділено 19 видів і 5 типів висотних ландшафтних місцевостей та 99 складних урочищ. Поширеними типами ландшафтних місцевостей є такі:

1. Випукле пенепленізоване альпійсько-субальпійське високогір'я з високогірними луками, гірсько-сосновим і зелено-вільховим криволіссям на гірсько-лучно-буроземних ґрунтах (представлене фрагментарно в структурі Пишконянського, Стримбівського, Кам'янського, Канчівського та Краснянського ландшафтів);

2. Різко увігнуте давньольодовиково-ерозійне субальпійське високогір'я з кам'яними розсипами та гірсько-сосновим криволіссям на торф'яно-буроземних ґрунтах, складене масивними пісковиками ямненської світи (представлене складним урочищем в ландшафті хребта Пишконя);

3. Крутосхиле ерозійно-денудаційне лісисте середньогір'я зі смерековими, ялицево-буково-смерековими, смереково-буковими та буковими лісами на бурих гірсько-лісових ґрунтах (охоплює основну частину в структурі Пишконянського, Стримбівського, Кам'янського, Канчівського, Краснянського, Бовцарсько-Верхського ландшафтів);

4. Спадисте ерозійно-денудаційне вторинно-лучне та лісисте низькогір'я з вторинними луками і чагарниками, смерековими, буково-смерековими й буковими лісами на дерново-буроземних, бурих гірсько-лісових ґрунтах (займає більшу частину Колочавського та Свіче-Тереблянського ландшафтів);

5. Терасовані днища річкових долин, складені піщаним і супіщаним галечниковим алювієм з вологим смерековим сіровільшаником й лучною рослинністю на дерново-буроземних алювіальних ґрунтах (представлені в долині річок Теребля, Озерянка, Сухар, Брадолець).

Естетична цінність території - інтегральний параметр, оскільки передбачає особливості і рельєфу, і рослинного покриву, і гідрографічних та антропогенних об'єктів, розташованих у НПП. Естетичну привабливість території, зважаючи на її особливе значення для різних видів рекреації, можна вважати мірою ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Чим вищою естетичною привабливістю характеризується природно-територіальний комплекс, тим вищим є його ландшафтно-рекреаційний потенціал і навпаки. Загалом у парку переважають ПТК з високим та середнім рівнями естетичної привабливості. Найвищу естетичну цінність мають урочища висотних місцевостей альпійсько-субальпійського високогір'я, терасованих днищ річкових долин, спадистого ерозійно-денудаційного вторинно-лучного низькогір'я. Найнижчою естетичною цінністю визначаються окремі урочища Свіче-Тереблянського ландшафту з невеликою крутизною схилів та заростями молодняків на місці колишніх вирубок лісу. Серед чинників, що знижують естетичну привабливість території, найбільшою вагою відзначаються антропогенна зміна корінного рослинного покриву та прояви несприятливих фізико-географічних процесів. Ці фактори є лімітуючими практично для всіх видів рекреаційної діяльності. На території парку досить поширена площинна та лінійна ерозії, в долинах річок зсуви, підмив берегів, вітровали, буреломи, розвиток селевих потоків. Руйнівні повені минулих років залишили на території парку сліди у вигляді зруйнованих об'єктів туристичної інфраструктури. ландшафтний природоохоронний синевир

Зважаючи на наявні сприятливі природні передумови (кліматичні, гідрографічні, орографічні, біотичні та інші, що досить детально проаналізовані у дисертації), можна стверджувати про існування значного потенціалу природних рекреаційних ресурсів парку та можливість їхнього використання за умов дотримання відповідних норм рекреаційного навантаження.

Норми рекреаційного навантаження та ємності залежать, передусім, від стійкості ПТК до рекреаційних навантажень та наявної на певному етапі стадії рекреаційної дигресії. Найбільш стійкими (1-2 класи) до антропогенних навантажень є корінні чи близькі до них букові та смереково-букові фітоценози в межах спадистих південно-західних та північно-західних схилів. Проте більшість ПТК парку можна зарахувати лише до третього класу через великі площі колишніх вирубок лісу. Низькою і дуже низькою стійкістю характеризуються схили, прилеглі до Колочавської улоговини, та круті схили високогірних полонин. З огляду на низьку рекреаційну освоєність території парку для більшості урочищ притаманні І та ІІ стадії рекреаційної дигресії. Однак у найбільш популярних серед рекреантів районах фіксують більш суттєві зміни ландшафтів.

Залежно від класу стійкості та стадії рекреаційної дигресії за оціночними таблицями встановлено норму рекреаційного навантаження на складні урочища та рекреаційну ємність. Саме цей показник найбільш точно визначає величину ландшафтно-рекреаційного потенціалу парку. Особливості функціонального зонування території, її охоронний режим, специфіка відносин землевласності є тими факторами, які обмежують цей потенціал. З урахуванням таких обмежень рекреаційна ємність території парку становить 6298 осіб у день. Беручи до уваги визначені норми, можна підрахувати, що парк може надати рекреаційні послуги більш як для 700 тис. рекреантів у рік, в тому числі для близько 30 тисяч місцевих жителів, реалізовуючи під час цього оптимальне поєднання природоохоронної та рекреаційної функцій.

Враховуючи вище сказане, потрібно зазначити, що територія парку відзначається певними територіальними відмінностями у розмірі ландшафтно-рекреаційного потенціалу для різних видів рекреації. Проведений аналіз на основі бонітувальних графіків та побудованих оціночних карт за методикою Г.П. Міллера дав змогу виділити ті види рекреації, які чітко прив'язані до ареальних елементів території (агротуризм, бальнеолікування) та лінійних об'єктів (водний, автотуризм), і ті, для яких існує достатній ландшафтно-рекреаційний потенціал на суцільній території парку (пішохідний, лижний, кінний, велосипедний, гірськолижний, оздоровчий туризм). З урахуванням найважливіших для кожного виду рекреаційного природокористування факторів (стимулюючих і лімітуючих) визначено території з різними ступенями придатності. Результати оцінки представлені у вигляді картосхем.

Наступним важливим завданням є встановлення, наскільки оптимально можуть бути поєднані у просторі різні види рекреаційної діяльності. У роботі запропоновано типізацію складних урочищ за показниками придатності до комплексу видів рекреаційного природокористування. На території парку виділено 5 типів ПТК, серед яких найбільш сприятливі полірекреаційні ПТК з високим рівнем ландшафтно-рекреаційного потенціалу для більш як трьох видів рекреаційного природокористування.

Констатуючи про досить високий рівень ландшафтно-рекреаційного потенціалу досліджуваної території, варто вказати, що аналізована категорія динамічна і може змінювати свої параметри (величину і структуру) під впливом природних і антропогенних факторів. Мета діяльності парку повинна полягати не лише в забезпеченні реалізації природоохоронної та рекреаційної функцій, але й у збереженні і зростанні його ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Запорукою цього є врахування отриманих результатів дослідження під час планування та організації природокористування у парку.

У розділі „Ландшафтні основи оптимізації рекреаційного потенціалу НПП „Синевир” представлено аналіз сучасного використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу національного природного парку та запропоновано заходи щодо його оптимізації.

Незважаючи на існуючий рекреаційний попит та значне навантаження на природні комплекси водно-болотного угіддя „Синевир”, більша частина території парку залишається поза увагою туристів. В регіоні спостерігається домінування літніх видів відпочинку - пішохідного, оздоровчого туризму на обмежених територіях Канчівського, Кам'янського ландшафтів, внаслідок чого виникає проблема рекреаціної дигресії окремих ПТК. Важливе завданння рекреаційної діяльності на території парку просторова та часова деконцентрація рекреантів в межах парку шляхом акцентування уваги відвідувачів на рекреаційних об'єктах Пишконянського, Краснянського та інших ландшафтів, створення для цього необхідної матеріальної бази та інфраструктури. Актуальними є проблеми розвитку зимових видів рекреації, бальнеолікування, агротуризму, для функціонування яких НПП „Синевир” має значний рекреаційний потенціал.

Вирішення низки названих проблем можливе шляхом удосконалення функціональної структури території НПП та мережі туристичних маршрутів.

Під час розроблення пропозицій щодо оптимізації функціонального зонування основним критерієм було обрано проведення меж по границях природних ландшафтів, що забезпечить комплексну охорону, поліпшення, відтворення і збереження ландшафтних комплексів. Крім того, запропонована схема зонування враховує прояв шкідливих фізико-географічних процесів, необхідність поступового зменшення площ з режимом, який дозволяє господарську діяльність, а також перспективність розширення території парку та створення „екологічного коридору” у центральній частині Українських Карпат в майбутньому. Найбільш суттєві зміни повинні бути внесені шляхом перерозподілу території між зоною регульованої рекреації та заповідною зоною, які б сприяли розширенню останньої, створення додаткових локалізованих зон стаціонарної рекреації для деконцентрації рекреаційного потоку. В роботі розроблено та запропоновано поетапність переходу окремих урочищ з однієї зони в іншу.

Зміни у функціональному зонуванні парку позначаться на конфігурації та протяжності туристичних маршрутів. Мережа діючих на сьогодні туристичних маршрутів у межах НПП „Синевир” характеризується чіткою орієнтацією на транспортні магістралі у західній частині з незначними відгалуженнями на схід. Вузлом з найкращою доступністю є урочище „Остріки”. Удосконалення туристичної мережі полягає, насамперед, у створенні нових пунктів рекреаційного господарства для підвищення рівня інфраструктурного забезпечення маршрутів у східній частині парку (пункти в урочищі Яворовець, на полонині Занога, в долині р. Сухар). Це дасть змогу вирівняти значні диспропорції у рекреаційно-туристичному освоєнні, які існують між територіями вздовж західних кордонів парку та іншими (центральною і східною) частинами парку. Також, підвищиться значення транзитних туристичних маршрутів, які пролягають через територію парку, збільшиться можливість ознайомлення туристів із цікавими природними об'єктами парку. У розділі коротко описано нові туристичні маршрути у межах парку. Проведений аналіз мережі маршрутів графо-аналітичним методом підтверджує, що запропоновані зміни покращують територіальну організацію мережі туристичних маршрутів за рахунок підвищення її зв'язності та компактності.

Упровадження названих заходів у практику діяльності національного парку не тільки дасть змогу збільшити кількість рекреантів та надходження додаткових коштів, а й призведе до зміни в територіальній організації рекреаційних потоків, в їх часовій структурі, що, в свою чергу, уможливить більш рівномірний розподіл навантаження на природні ландшафти парку, а отже, ефективніше використання його ЛРП.

Висновки

1. Ландшафтно-рекреаційний потенціал як ключове поняття у дослідженні це вираз сукупної можливості окремих елементів ландшафту забезпечувати реалізацію рекреаційної функції з урахуванням просторових, часових та нормативних обмежень і альтернатив природокористування. В основі ЛРП лежать елементи ландшафту, які придатні для рекреаційного природокористування. Однак ЛРП не можна розглядати лише як суму рекреаційних можливостей, пов'язаних з окремими елементами ландшафту.

Ландшафтно-рекреаційний потенціал - це іманентна риса кожного природно-територіального комплексу. Його вимірниками можуть бути показники рекреаційного навантаження та ємності, що враховують певний ступінь рекреаційної дигресії ландшафту та його рекреаційну стійкість.

2. Запропонована методика дослідження відповідно до специфіки предмету вивчення визначає певну етапність дослідницького процесу і використання відповідних методів. У дисертації приведені основні види роботи кожного з таких етапів: планування дослідження, збір фактичного матеріалу, складання ландшафтної карти, аналітично-синтетична обробка даних, визначення основних напрямів оптимізації використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Базою для проведення аналітично-синтетичної обробки даних та розробки рекомендацій є ландшафтна карта, яка інтегрує та систематизує усю зібрану інформацію про природно-територіальні комплекси національного природного парку. Сформовані теоретичні засади та дібраний методичний апарат вивчення ЛРП можуть бути застосовані для дослідження ЛРП інших національних природних парків Українських Карпат .

3. НПП „Синевир” характеризується унікальністю природно-територіальних комплексів, що зумовлена особливостями його розташування в межах різних фізико-географічних областей Карпат. З урахуванням тектонічних, геолого-геоморфологічних, гідрологічних та ґрунтово-рослинних особливостей території парку в межах НПП „Синевир” виділяють вісім ландшафтів (Пишконянський, Стримбівський, Кам'янський, Канчівський, Краснянський, Бовцарсько-Верхський, Свічо-Тереблянський, Колочавський). На основі власних польових досліджень та у результаті використання низки тематичних карт створено ландшафтну карту території НПП „Синевир” на рівні складних урочищ масштабу 1:50 000. Виділено 99 складних урочищ.

4. Оцінка стимулюючих та лімітуючих факторів розвитку рекреаційного природокористування засвідчує однозначне переважання перших над другими. Один із найважливіших факторів - естетична привабливість ландшафтів - є стимулюючим фактором практично для всіх видів відпочинку. Загалом у парку переважають ПТК з високим та середнім рівнями естетичної привабливості. Антропогенна зміна корінного рослинного покриву та прояви шкідливих фізико-географічних процесів знижують естетичну привабливість території.

5. Зважаючи на наявні сприятливі природні передумови, можна констатувати існування значного потенціалу природних рекреаційних ресурсів парку та можливість їхнього використання за умов дотримання відповідних норм рекреаційного навантаження та ємності. З урахуванням стійкості ландшафтів, стадії їхньої рекреаційної дигресії та наявних обмежень рекреаційна ємність території парку становить близько 6300 осіб у день, в тому числі більш як 250 осіб припадає на лісорекреаційну діяльність місцевого населення.

6. Територія парку визначається певними територіальними відмінностями у розмірі ЛРП для різних видів рекреації. Проведений аналіз на основі бонітувальних графіків та побудованих оціночних карт дав змогу виділити види рекреації: ті, які чітко прив'язані до ареальних елементів території (агротуризм, бальнеолікування) та лінійних об'єктів (водний, автотуризм), і ті, для яких існує достатній ЛРП на суцільній території парку (пішохідний, лижний, кінний, велосипедний, гірськолижний, оздоровчий туризм). На території парку виділено 5 типів природно-територіальних комплексів, серед яких найбільш сприятливі полірекреаційні природно-територіальні комплекси з високим рівнем ЛРП для більш, як трьох видів рекреаційного природокористування. Такі ПТК охоплюють значну частину території парку.

7. Характерними рисами сучасного стану рекреаційного природокористування у парку є такі: переважання однобічної спрямованості рекреаційного потоку; значне рекреаційне навантаження на природні комплекси водно-болотного угіддя „Синевир” за дуже низького рекреаційного навантаження на інші території; необхідність стимулювання розвитку окремих видів рекреаційних занять, для яких є необхідні ресурси - зимових видів рекреації, бальнеологічного лікування, зеленого туризму тощо; неспроможність наявних закладів рекреації задовольнити існуючий попит; низький рівень розвитку інфраструктури на більшій частині території парку. Вирішення низки цих проблем можливе шляхом удосконалення функціональної структури території НПП та мережі туристичних маршрутів.

8. З метою оптимізації функціонального зонування НПП „Синевир” запропоновано: узгодити межі зон із границями ПТК; включити до заповідної зони урочища водозбірних лійок у верхів'ях річок Теребля, Ростока, Сухар, Квасовець в межах Свічо-Тереблянського, Стримбівського, Краснянського ландшафтів, які мають важливе водорегулююче та природоохоронне значення; створити додаткові локальні зони стаціонарної рекреації в центральній та південній частинах парку, що забезпечать деконцентрацію рекреаційного потоку. Втілення запропонованих заходів сприятиме наближенню функціонального зонування парку до світових стандартів.

9. Удосконалення туристичної мережі повинно здійснюватися у напрямках прокладання нових гірськопішохідних, велосипедних, кінних туристичних маршрутів в межах Пишконянського, Стримбівського, Бовцарсько-Верхського ландшафтів та створення пунктів рекреаційного господарства в урочищі Яворовець, на полонині Занога, в долині р. Сухар для підвищення рівня інфраструктурного забезпечення маршрутів. Це дасть змогу вирівняти значні диспропорції у рекреаційно-туристичному освоєнні парку та покращити територіальну організацію мережі туристичних маршрутів за рахунок підвищення її зв'язності та компактності.

Аннотация

Романив А.С. Ландшафтно-рекреационный потенциал Национального природного парка „Синевир”. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата географических наук по специальности 11.00.01 - физическая география, геофизика и геохимия ланд-шафтов. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2007.

Используя ландшафтную карту как основу для проведения аналитическо-синтетической обработки информации, в диссертации осуществлена оценка эстетической привлекательности, существующей и потенциальной рекреационной нагрузки и емкости, рекреационной устойчивости природно-территориальных комплексов. С учетом стимулирующих и лимитирующих факторов были созданы оценочные карты потенциальной пригодности территории для разных видов рекреационного природопользования. Путем суперпозиции оценочных карт получена интегральная оценка ландшафтно-рекреационного потенциала территории и выделены типы сложных урочищ. Самые лучшие показатели пригодности для рекреационного природопользования имеют положистые гребни хребтов в пределах альпийско-субальпийского высокогорья. Им характерны хорошее обозрение, проходимость, контрастность природно-территориальных комплексов. Полирекреационными природно-территориальными комплексами с высоким уровнем ландшафтно-рекреационного потенциала также являются террасированные днища речных долин, которые отличаются благоприятными условиями для развития авто-, вело-, водного, пешеходного туризма и других видов рекреации.

На современном этапе рекреационного природопользования парка свойственно: преобладание односторонней направленности рекреационных потоков; значительные рекреационные нагрузки на природные комплексы водно-болотного угодья Синевир при одновременно низкой рекреационной нагрузке на другие территории; неспособность существующих учреждений рекреации удовлетворить существующий спрос; низкий уровень развития инфраструктуры в парке. Первоочередным заданием является стимулирование развития отдельных видов рекреационных занятий, для которых имеются необходимые ресурсы (зимние виды отдыха, бальнеологическое лечение, зеленый туризм и другие). Решение существующих проблем возможно путем усовершенствования функциональной структуры территории национального парка и сети туристических маршрутов в предложенных нами направлениях.

Ключевые слова: природно-территориальный комплекс, национальный природный парк, рекреационное природопользование, стимулирующие и лимитирующие факторы, ландшафтно-рекреационный потенциал.