Комплексна географічна характеристика Шацького національного природного парку

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра фізичної географії

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА З КУРСУ "КРАЄЗНАВСТВО"

на тему:

"Комплексна географічна характеристика Шацького національного природного парку

Виконала: Студентка 31 гр.

Коляда Лілія

Перевірила:

к.г.н., доц. Бенедюк В. В.

Луцьк - 2015 р.

ЗМІСТ

Розділ 1. Краєзнавчі дослідження Шацького національного природного парку

Розділ 2. Фізико - географічні особливості Шацького національного природного парку

2.1 Геологічна будова

2.2 Рельєф

2.3 Кліматичні особливості

2.4 Поверхневі води

2.5 Рослинний і тваринний світ

2.6 Ландшафти

Список використаних джерел

РОЗДІЛ 1. КРАЄЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ ШАЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ

Коротку характеристику оз. Світязь знаходимо в енциклопедичному словнику Брокгауза та Єфрона (1900 р.); тут же згадується про знахідку в 1871 році вченим Завишеєм на березі Світязя слідів стоянки палеолітичної людини.

Вивченню геологічних особливостей і рельєфу територій, виясненню питання про генезис озер присвячуються роботи геолога П. А. Тутковського (1901, 1920 рр.).

Опублікування у 1909 році статті В. Ренарда (С. Чарноцького), що має в основному етнографічний характер, спонукало 77-літнього польського зоолога Бенедикта Дибовського до поїздки в ці місця. В результаті у 1911 році з'являється публікація “Два Світязі”. У ній порушується і питання рекреаційного використання Шацьких озер.

Зокрема, Б. Дибовський зазначає: “Коли дивишся на це узбережжя - сухе і піщане, думаєш про те, які оздоровчі скарби знайшли б люди, якби час літніх відпусток проводили на узбережжі Світязя - він набагато кращий від оз. Балатон в Угорщині і міг би сміливо з ним конкурувати”.

Значний вклад в вивчення природи Шацьких озер внесли польські. Вивченню природного поширення ялини - цінної лісоутворюючої породи в так званому “без'ялиновому поясі”, куди відноситься і територія парку - присвячені роботи В. Єдлинського (1928 р.) та В. Тимракевича (1935 р.) .

Вивчаються також торфовища (С. Толпа, 1935 р., В. Тимракевич, 1935 р.; С. Кульчинський, 1939, 1940 рр.), батиметричні характеристики озер (С. Ленцевич, 1931 р.), озерна флора (Т. Вольський, 1927 р., К. Ернст, 1939 р.). Геологію і геоморфологію вивчає Е. Рюллє (1936 - 1937 рр.).

Опису рослинності території довоєнного періоду присвячені роботи ботаніка Е. М. Брадіс (1940 р.). Після Великої Вітчизняної війни рослинність і флору району досліджують А. І. Барбарич (1953 р.), В. А. Поварницин (1959 р.); публікуються цікаві роботи М. А. Бухало (1957 р.), Л. М. Мельник (1957 р.), Т. Л. Андрієнко та ін. (1971 р.), І. В. Бережного (1976 р.) тощо. Вивченню історії розвитку рослинності цієї території в голоцені на основі спорово-пилкових аналізів присвячені роботи Артюшенко А. Т. (1957 р.) та Л. Ф. Оксіюка (1957 р.)

Характеристику гідробіології озер і можливості риборозведення наводять Л. С. Ялинська (1949, 1953 рр.), геологічні умови подають А. Б. Богуцький (1975 р.), Л. М. Дорофєєв (1975 р.).

Значним вкладом у вивченні природи Полісся стає монографія “Нариси про природу Українського Полісся” (колектив авторів, 1955 р.), “Українське Полісся” (О. М. Маринич, 1962 р.), “Природні багатства Волині” (під загальною редакцією К. А. Геренчук, 1975 р.), “Волинський ліс” (Г. В. Симакович, Д. А. Телішевський, 1975 р.).

В цих роботах висвітлені геологічні і геоморфологічні умови району Шацьких озер, його клімат, рослинність, тваринний світ і можливості їх рекреаційного використання.

Питання використання рекреаційних властивостей Шацьких озер, необхідність охорони вод і рослинності при організації відпочинку піднімаються в публікаціях В. Лазарука (1975 р.), К. Григор'єва, Б. Хандроса (1975 р.), І. К. Коловача, А. М. Піменова (1975 р.), К. І. Геренчук, С. М. Стойко (1976 р.).

Українським державним інститутом проектування міст “Діпроміст” в 1977 році розроблений проект “Техніко-економічні основи зі схемою генерального плану Шацького НПП і генеральний план рекреаційної зони першої черги будівництва” (автори проекту - Полоскова Ю. С., Ковриков А. П., Коврикова Т. В., Гребенюк Е. М., Акимова Л. А. та інші).

В розробці проекту взяли участь академік С. А. Генсирук, Я. В. Коваль (відділ регіональних проблем охорони і використання природних ресурсів Ради по вивченню продуктивних сил АН УРСР), Т. Л. Андрієнко (Інститут ботаніки ім. Н. Г. Холодного АН УРСР), С. М. Стойко, Н. П. Жижин, П. Т. Ященко (відділ охорони природних екосистем Львівського відділу Інституту ботаніки ім. Н. Г. Холодного АН УРСР).

Президією Академії наук УРСР було прийнято розпорядження “Про проведення комплексної наукової експедиції вчених Академії наук УРСР у Поліську низовину”. Її науковим керівником з липня 1982-го по листопад 1986-го працював академік С. А. Генсірука. Всього ж в експедиції взяли участь майже сто провідних науковців України.

Для охорони даної території та використання її в рекреаційних цілях згідно Постанови РМ УРСР №533 від 28 грудня 1983 року та наказу Мінлісгоспу УРСР № 64 від 16 березня 1984 року був створений Шацький національний природний парк. В нього ввійшли ліси Шацького учбово-дослідного лісгоспзагу та землі колгоспів Любомльського району загальною площею 32515 га, із яких 12022 га були підпорядковані безпосередньо парку.

В 1986 році у відповідності до Постанови Ради Міністрів УРСР №159-р від 31 березня 1986 року в склад парку прийнято додатково 6788 га колгоспних земель та держземзапасу (озера).

У 1987 році на території парку було заборонено використання при вилові риби електротрала - як знаряддя, що наносить шкоду рибним запасам.

З метою поліпшення збереження, відтворення, а також раціонального використання поліських природних комплексів Шацького поозер'я, посилення охорони водно-болотних угідь міжнародного значення і сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття Указом Президента України № 992/99 від 16 серпня 1999 року територія парку розширена до 48997 га за рахунок земель Шацького учбово-досвідного державного лісогосподарського підприємства та колективних сільськогосподарських підприємств.

У 1977 році за завданням Мінводгоспу УРСР УкрНДІГіМ, Укрдіпроводгосп, Львівська гідрогеолого-меліоративна експедиція, Державна водна інспекція Полісся, Київський державний університет провели цикл досліджень з оцінки існуючої меліоративної обстановки в районі Шацьких озер.

Дослідження підтвердили, що через слабке гідрогеологічне обґрунтування, недосконалість конструкції і низький рівень експлуатації Копаївської системи відбулося зниження на 5 - 10 см рівня води в оз. Світязь. геологічний кліматичний озеро парк

Розпочате в 1974 році будівництво Верхньо-Прип'ятської осушувальної системи передбачало осушення масиву боліт верхів'їв ріки Прип'ять на площі більше 25 тис. га. Меліорація проходила до організації національного парку, у часи, коли екологічні вимоги щодо подібного будівництва були набагато нижчими сучасних. Це призвело до зміни в регіоні водного режиму, зменшення загальної площі водозбору озер, зникнення десятків біологічних видів.

Згідно з „Програмою заходів щодо створення мережі заповідних територій, що охороняються, та ренатуралізації водно-болотних комплексів Полісся” район Шацьких озер постановою Кабінету Міністрів №935 від 23 листопада 1995 р. вибрано як перший в Україні полігон з відновлення водно-болотних угідь.

“Вода з озера Світязь є надзвичайно чистою і може братися за еталон питної води - аналогів їй в Україні не знайдено!” - таким є основний висновок досліджень, проведених наприкінці 2003 - початку 2004 років академіком І. Р. Юхновським.

РОЗДІЛ 2. ФІЗИКО - ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ШАЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ

2.1 Геологічна будова

Геологічна будова Шацького національного природного парку представлена переважно середньо-четвертинними відкладами, зокрема це водно - льодовикові відклади. Дані відклади представлені різнозернистими пісками, суглинками та супісками. Також в межах заповідної території присутні моренні відклади, це валунні супіски, піщано-гравійні суміші. Оскільки ця територія знаходиться у межах крайової зони Дніпровського льодовика трапляються флювіогляціальні відклади.

Сучасні відклади в межах Національного Природного Парку представлені болотними відкладами, зокрема торфом різного ступеню розкладу.

Однією з проблем ми бачимо тісну залежність формування сучасного ґрунтового покриву від особливостей підстеляючих материнських порід різного геологічного генезису, рельєфу і палео- кліматичних умов.

Ґрунтовий покрив є найвразливішим до негативних екологічних трасформацій, що формуються внаслідок локальних та регіональних антропогенових навантажень на екосистему парку.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Територія ШНПП, займаючи межиріччя Західного Бугу і Прип'яті, простягається на 32 км у суб- меридіональному і на 36 км у субширотному напрямах.

Повсюдно ґрунтоутворення відбувалося на неоплейстоценових та голоценових відкладах антропогенового періоду.

Рельєф суходолів сформований моренними флювіогляціальними та озерно-льодовиковими відкладами дніпровського зледеніння середнього неоплейстоцену, що ускладнені верхньонеоплейсто- ценовими і голоценовими еоловими дюнами. В межах річкової долини Західного Бугу суходільні ділянки утворені відкладами першої надзаплавної тераси верхнього неоплейстоцену. Заболочені ділянки території ШНПП сформовані озерно-льодовиковими відкладами дніпровського зледеніння.

Моренні відклади. Власне льодовикові відклади утворені двома типами морен: основною (донною) і кінцевою (насипною). Розріз основної морени детально вивчений у період проведення спеціалізованої гідрогеологічної та інженерно-геологічної зйомки (1975-1977 рр.) у кар'єрі Шацького цегельного заводу, що за 3 км на південь від оз. Світязь, тобто на широті сіл Підманове-Омельне. У сучасному рельєфі - це ледь помітне підняття, закартоване як моренний острів з абсолютною позначкою поверхні 173,0 м.

2.2 Рельєф

Визначальною особливістю цієї території є зосередження на ній великої кількості озер, різних за своїми характеристиками та походженням, що утворюють одну з найбільших озерних систем Європи. В пониззях між озерами знаходяться евтрофні та мезотрофні осокові болота. Тут представлені також рідкісні для Полісся оліготрофні болота.

Поверхня Шацького природного парку плоска, рівнинна, з незначним уклоном на північ і абсолютними висотами в межах 160-180 м над рівнем моря. Оскільки ця територія знаходиться у межах крайової зони Дніпровського льодовика, тут трапляються як флювіогляціальні, так і власне льодовикові моренні відклади. Для південно-східної частини парку характерні водно-льодовикові форми рельєфу - флювіогляціальні піщані ози, які трапляються також в околицях с. Світязь. Підвищення чергуються із заболоченими зниженнями. Найхарактернішою геоморфологічною особливістю парку є поширення озерних котловин.

Усього в сучасних межах парку є 23 озера загальною площею 6338,9 га. Вони є характерними представниками поліських озер, розміщених в пониженнях, які утворились внаслідок вимивання розчинних гірських порід, осідання земної поверхні при виносі дрібних фракцій із пористих нерозчинних порід та з опусканням і підняттям окремих тектонічних блоків.

За розмірами більшість озер невеликі, лише 5 з них мають площу водного дзеркала, яка перевищує 200 га, а озеро Світязь є найбільшим і найглибшим озером природного походження в Україні. Його площа становить 2622,0 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина - 58,4 м, середня глибина - 6,9 м. Другим за величиною є озеро Пулемецьке (1568 га), далі ідуть озеро Луки (673,2 га), Люцимер (430,0 га, Острів'янське (255,0 га), Пісочне (187,0 га). Найменшим є озеро Навраття, площа якого становить 1,9 га, довжина 175 м, ширина 150 м, максимальна глибина - 2,0 м, середня глибина 1,0 м.

Рівень води в озерах нижчий, ніж у р. Прип'ять. Озера відділяються від неї невисоким водорозділом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.

За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера (Світязь, Пулемецьке, Пісочне) пов'язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і ґрунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та ґрунтових вод. Заплава р. Прип'ять у межах парку має ширину до 1,5 км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.

2.3 Кліматичні особливості

Клімат в заповідній території помірно континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, значними опадами близько 600 - 650 мм та нежарким літом. Середня тривалість без морозного періоду більше 160 днів. Зима з частими відлигами, невеликою кількістю опадів. Переважають західні вітри, середня повторюваність якого становить більше 20% що пом'якшують температурний режим території. Середня температура липня +19 - +20С, середня температура січня - -5С. В цілому клімат національного природного парку сприятливий для розвитку різноманітних видів рекреації.

Водна маса, що характеризується високою гідродинамічною і біологічною активністю, вбирає та акумулює сонячне тепло, яке під час похолодання повільно віддає. Тому перепади температур тут значно менші, що підвищує рекреаційну комфортність території.

Мiкроклiматичні особливості території обумовлюються також впливом багаторічної рослинності, ґрунтів, рельєфу: у соснових лісах, що ростуть на сухих свіжих ґрунтах, температура повітря близька до температури відкритих просторів; у листяних лісах вона знижується, вологість набагато збільшується.

Загалом клімат території парку помірно-континентальний, вологий, із м'якою зимою і затяжними весною та осінню. Сприятливий період для організації всіх видів відпочинку в теплу пору року триває 150-155 днів, узимку - 31-35 днів. Тут існують найоптимальніші кліматичні умови для організації відпочинку і туризму в теплий період року у Волинській області.

2.4 Поверхневі води

Поверхневі води Шацького НПП представлені озерами, ставками, каналами та річками. Найбільшу частину займають озера. Усього в сучасних межах парку є 23 озера загальною площею 6338,9 га. Вони є характерними представниками поліських озер, розміщених у пониженнях, які утворились внаслідок вимивання розчинних гірських порід, осідання земної поверхні при виносі дрібних фракцій з пористих нерозчинних порід та з опусканням і підняттям окремих тектонічних блоків. За розмірами більшість озер невеликі, лише 5 з них мають площу водного дзеркала, яка перевищує 200 га, а озеро Світязь є найбільшим і найглибшим озером природного походження в Україні. Його площа становить 2622,0 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина -- 58,4 м, середня глибина -- 6,9 м. Другим за величиною є озеро Пулемецьке (1568 га), далі ідуть озеро Луки (673,2 га), Люцимир (430,0 га), Острів'янське (255,0 га), Пісочне (187,0 га). Найменшим є озеро Навраття, площа якого становить 1,9 га, довжина 175 м, ширина 150 м, максимальна глибина -- 2,0 м, середня глибина 1,0 м.

Рівень води в озерах нижчий, ніж у р. Прип'ять. Озера відділяються від неї невисоким водорозділом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.

За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера (Світязь, Пулемецьке, Пісочне) пов'язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і ґрунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та ґрунтових вод. Заплава р. Прип'ять у межах парку має ширину до 1,5 км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.

2.5 Грунтово-рослинний і тваринний світ

Шацьке поозер'я яскраво репрезентує усе багатство тваринного і рослинного світу Волинського Полісся.

За геоботанічним районуванням його територія належить до Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприп'ятьського) району. Тут переважають черницево-зеленомохові соснові ліси, луки та евтрофні осокові болота. Лісами вкрито понад 40 відсотків території парку, п'ята частина його під луками та болотами.

Рослинний і тваринний світ Шацького національного природного парку є своєрідним генетичним банком, в якому для майбутніх поколінь оберігаються від винищення десятки і десятки видів тварин і рослин. В тому числі і таких, що занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів, Європейського червоного списку та Червоної книги України.

Велика кількість озер, каналів та інших водойм зумовила значний розвиток прибережно-водної рослинності. Прибережна смуга зайнята переважно очеретом, а глибше, із збільшенням товщі води -- кугою озерною. На великих глибинах розрослись угруповання жабурника, рдесників, водопериці та ін. Угруповання водних рослин відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем. Так, прибережні ценози створюють умови для нересту риби. Прибережні зарості озер є також місцем гніздування багатьох видів птахів.

Великого природоохоронного значення Шацькому парку надає наявність рідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут нараховується 14. До них відносяться такі лісові угруповання: групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, соснових лісів ялівцевих (з ялівцем звичайним), дубово-соснових лісів ліщинових. Серед болотної рослинності рідкісними є формації шейхцерієво-сфагнова та осоково-шейхцерієво-сфагнова, осоки Девелла, меч-трави болотної, а серед водної рослинності -- формації альдрованди пухирчастої, латаття білого, латаття сніжно-білого, глечиків жовтих, їжачої голівки малої, рдесника червонуватого, рдесника туполистого, куширу підводного.

Флора парку налічує 795 видів вищих судинних рослин, серед яких найбільшими за кількістю видів є родини складноцвітих, злакових та осокових. Тут відмічено зростання 110 видів мохоподібних, 265 видів діатомових водоростей, 75 видів їстівних грибів. Загалом тут представлено близько 40 % флори Українського Полісся в цілому або 70 % флори Західного Полісся.

До Червоної книги України занесено 28 видів флори парку: береза низька, зозулині черевички справжні, булатка червона, гніздівка звичайна, жировик Лезеля, любка дволиста, журавлина дрібноплода, росички англійська та середня, товстянка звичайна та ін.

Фауна парку загалом включає три фауністичні комплекси: лісовий, водно-болотний та синантропний. У кількісному відношенні домінують представники перших двох комплексів. Тваринний світ парку представлений типовими поліськими видами: тут трапляється лось європейський, сарна європейська, кабан дикий, заєць сірий, вивірка звичайна. Із хижих ссавців звичайними на території парку є лісова куниця, горностай, ласка, лісовий тхір, лисиця, рідкісними -- куниця кам'яна, борсук європейський, видра річкова, єнот уссурійський та вовк. Нечисленними або навіть рідкісними є представники рукокрилих: водяна нічниця, вухань, пізній кажан, вечірниця дозірна, малий нетопир. Своєрідною і різноманітною є орнітофауна парку. Її орнітокомплекси (лісові, прибережні, пасовищ, заболочених лук, сільгоспугідь) найбільш повно характеризують і відображають весь склад орнітофауни Волинського Полісся. Із плазунів у значній кількості є ящірки, вуж звичайний, черепаха болотяна, рідко можна побачити гадюку, мідянку та веретінницю ламку. Із земноводних звичайними є тритон звичайний, ропухи, жаби, із риб -- лящ, щука, окунь, плітка, плоскирка, карась, зрідка трапляються сом, минь і ін. В озерах парку водиться такий цінний вид риб, як вугор річковий.

Фауна хребетних налічує 333 види: 29 видів риб, 12 -- земноводних, 7 -- плазунів, 241 вид птахів, 44 види ссавців. Із безхребетних тут зареєстровано мешкання 31 виду молюсків, 71 вид ракоподібних, 244 -- павукоподібних, 110 -- комах. Із них 9 видів занесені до Європейського червоного списку, 33 види -- до Червоної книги України, 154 види -- до Додатку 2 Бернської конвенції.

Із «червонокнижних» на території парку охороняються ропуха очеретяна, мідянка, лелека чорний, лебідь малий, жовта чапля, пугач, шуліка рудий, гага звичайна, дятел білоспинний, корольок червоноголовий, кутора мала, горностай та ін.

2.6 Ландшафти

Переважна більшість території Шацького НПП знаходиться у природному територіальному комплексу межиріч. Зокрема розрізняють денудаційні рівнини, складені карбонатним породами і перекриті місцями водно-льодовиковими відкладами з різнотравно-злаково-осоковими луками і дубово-сосновими лісами на дернових карбонатних і дерново-слабо-підзолистих ґрунтах переважно розорані займають найбільшу частину заповідної зони. Також присутні зандрові рівнини з зелено моховими і чорничниковими сосняками з домішкою дрібнолистяних порід на дерново-слабо і середньо підзолистих ґрунтах, які розміщені у південно-східній частині НПП. На південь від озера Світязь переважають еолові пасма і горби з сосняками, лишайниками і вересовими з домішками ялівника на дерново-скрито і слабопідзолистих ґрунтах ландшафти. В східній частині парку зосереджені межирічні пониження, зайняті осоковими луками і трав'яно-сфагновими болотами на торф'яно-болотних ґрунтах і торфовищах .

В межах Шацького НПП присутні також природні територіальні комплекси заплав і долин стоку, вони представлені давніми долинами стоку льодовикових вод, які перекриті лесовидними суглинками, з чорноземами опідзоленими і мало гумусними на місці дубово-соснових лісів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахмачук Ю. Й. Екологія, водне господарство та проблеми водних ресурсів у Волинській області / Ю. Й. Бахмачук. - Луцьк : 1997. - 197 с.

2. Науменко Л. Б. Современное состояние озерных водоемов и их роль в формировании природных комплексов районов полесского типа (на примере Брестского и Волынского Полесий) : дис. канд. геогр. наук. / Л. Б. Науменко. - Минск : БГУ им. В. И. Ленина, 1980. - 158 c.

3. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України / В. П. Руденко. - Львів: Світ, 1996. - 23 с.

4. Тутковский П. А. Зональность ландшафтов и почв Волынской губернии / П. А. Тутковский. - Житомир: 1910. - 169 с.

5. Ященко П. Т. Структурний аналіз флори району Шацьких озер / П. Т. Ященко // Укр. ботан. журн. -1983. - 40, № 4. - 58 с.

Размещено на Allbest.ru