Генетична та агроекологічна характеристика ґрунтів степу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Кафедра ботаніки

Реферат на тему:

«Генетична та агроекологічна характеристика ґрунтів Степу»

Підготувала

студентка 2 курсу

23 БП групи

Січка Наталія Василівна

2012 рік

План

1. Фізико-географічна характеристика регіону (фактори ґрунтоутворення)

2. Морфологія і класифікація ґрунтів

3. Генетичні особливості зональних типів і підтипів ґрунтів

4. Гідроморфні ґрунти регіону

5. Агровиробнича характеристика ґрунтів регіону та їх використання

6. Заходи по меліорації та охороні ґрунтів регіону

1. Фізико-географічна характеристика регіону (фактори ґрунтоутворення)

Зона Степу займає майже 25 млн га, або 40 % території України. Вона охоплює частково або повністю Харківську, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Кіровоградську, Херсонську, Миколаївську, Одеську області і Автономну Республіку Крим.

Під факторами та умовами ґрунтоутворення розуміються зовнішні по відношенню до ґрунту компоненти природного середовища, під впливом і за участю яких формується ґрунтовий покрив земної поверхні. Фактори ґрунтоутворення - це об'єкти навколишнього середовища, які безпосередньо (матеріально) діють на материнські гірські породи. Умови ґрунтоутворення - це явища навколишнього середовища, які впливають на ґрунтоутворення не безпосередньо, а через матеріальні фактори, сили і напрямок дії яких змінюється при зміні цих умов.

Ґрунти - це поверхневі мінерально-органічні утворення, які мають власне походження і є результатом сукупної дії: 1) материнської гірської породи, 2) живих і мертвих організмів; 3) клімату; 4) рельєфу місцевості; 5) віку.

1) Ґрунтоутворюючими породами є різні дрібноземисті відклади, серед яких особливо поширені леси, лесовидні глини і суглинки, а також продукти переробки корінних порід. Подекуди ґрунтоутворення іде безпосередньо на масивно-кристалічних породах. Чорноземи можуть утворюватися на найрізноманітніших материнських породах.

Легка розмиваність більшості материнських порід чорноземної зони сприятлива для розвитку яружної ерозії. Де порушений трав'яний покрив, поверхневий стік, який виникає під час весняного сніготанення або великих злив, розмиває ґрунт, утворює вимоїни, які потім виростають у яри. Деякі яри і балки простягаються на десятки кілометрів. Численні яри і балки є характерною особливістю сучасного ландшафту.

2) На думку В.І.Вернадського, організми - найбільш могутній фактор ґрунтоутворення. У ґрунті живуть представники всіх царств природи: рослини, тварини, гриби та мікроорганізми. Бактерії, гриби, лишайники, водорості готують субстрат для вищих рослин, який є провідним у процесі ґрунтоутворення. Основну біомасу на земній кулі створює вища рослинність, тому саме вона відіграє найважливішу біологічну роль у ґрунтоутворенні. Зелені рослини - єдине першоджерело органічної речовини в ґрунті.

Людина позбавила степ велетенської рослинності і знищила ту товсту повсть з відмерлих рослинних решток, яка, як губка, засмоктувала воду і чудово захищала ґрунт від висушливої дії пекучого сонячного проміння і від вітрів. Позбавивши степ століттями нагромадженої повсті, людина позбавила рослинність найголовнішого знаряддя у боротьбі з несприятливими умовами місцевого клімату. Степ втратив можливість затримувати на своїй поверхні сніг, який тепер легко зносився з нього найменшим вітром, залишаючи поверхню зовсім без снігового покриву, внаслідок чого навесні ґрунт висихав нерідко раніше, ніж встигав відтанути на повну глибину.

На ґрунтоутворення істотний вплив роблять численні тварини, які населяють ґрунти цієї зони. Обширну групу становлять різні гризуни: сліпці, бабаки, хом'яки, миші та інші. З нижчих особливо великий вплив дощових черв'яків. У степових ґрунтах живе багато комах.

Прокладаючи ходи і влаштовуючи камери, тварини розпушують і перемішують ґрунт на значну глибину. Викидаючи на поверхню землю, вони створюють навколо своїх ходів горбки, які вносять різноманітність у мікрорельєф. З часом стінки ходів землерийок обсипаються, в результаті хід заповнюється матеріалом іншого складу і забарвлення у порівнянні з навколишньою породою. Такі засипані ходи, які дістали назву кротовин, виділяються темнішим забарвленням.

3) Клімат суббореальний, континентальний, слабоаридний, сезонно контрасний. Сума опадів складає від 350 до 500 мм на рік, Кз = 0,6 - 1,1, тип водного режиму непромивний.

Клімат чорноземної зони відзначається меншою кількістю атмосферних опадів і більш високими середніми річними і літними температурами, більшою тривалістю теплого періоду.

Навесні і влітку опади випадають у формі злив. Зими у чорноземній зоні малосніжні. Значна частина снігу здувається сильними вітрами у знижені частини рельєфу. Опуклі елементи мають менш потужний сніговий покрив і глибоко промерзають, угнуті, навпаки, дістають додаткове зволоження за рахунок принесеного вітром снігу. Це створює нерівномірний розподіл вологи по елементах рельєфу. Мала насиченість атмосферного повітря водяною парою у поєднані з сталими вітрами сприяє значним втратам вологи на випаровування і глибокому висушуванню ґрунту.

В наш час чорноземні степи повністю зорані і влітку мають вигляд суцільного моря полів золотистої пшениці та інших культур. Лише на окремих заповідних ділянках збереглася природна степова рослинність, по якій можна до деякої міри відновити картини колишнього ландшафту. Зорювання степів істотно змінило клімат цієї зони.

4) Для степу характерна рівнинність рельєфу з добре вираженим мікрорельєфом. Перед очима розстилаються безмежно рівні простори, часто з непомітним для ока уклоном місцевості. Одноманітність ландшафту порушують річкові долини, вкриті лісовою рослинністю. У тих частинах чорноземної зони, де позначається вплив гір, рівнинність змінюється хвилястістю рельєфу. Подекуди ландшафт пожвавлюють численні озера найрізноманітнішої форми і розміру, що лежать у низьких берегах, які зливаються з навколишньою рівниною.

5) Вік даної чорноземної зони можна вважати порівняно молодим. Ґрунтоутворювальні процеси не припинилися, і продовжуються під впливом вищевказаних факторів, а також під впливом використання його людиною в агропромисловості.

Виробнича діяльність людини має як прямий, так і побічний вплив на ґрунтоутворення і ґрунтовий покрив. Деякі дослідники вважають вплив людини на ґрунтоутворювальні процеси ще одним, шостим, фактором ґрунтоутворення.

2. Морфологія і класифікація ґрунтів

За ґрунтово-кліматичними умовами Степ поділяють на дві підзони: північну і південну. Ґрунтовий покрив зони відносно однорідний, тут сформувались головним чином чорноземи. В структурі ґрунтового покриву чорноземи звичайні займають 64, чорноземи південні -- 23, чорноземи на не лесових породах -- 6, лучно-чорноземні, лучні та їх солонцюваті види -- 6 % площі орних земель зони.

Одна з найважливіших характеристик ґрунтів, що значною мірою визначає їх родючість - гранулометричний склад. За цим показником степові ґрунти дуже різноманітні - від супіщаних де вміст фізичної глини складає 11-12 % до глинистих які містять 56-75 % фізичної глини.

Ґрунти Степу Північного характеризуються різним гранулометричним складом, проте з переважанням важкого - від важко суглинкового (46-55 %) до середньо глинистого (66-75 %), що відрізняється від чорноземів типових, де таких дуже важких немає.

Значну площу в східній частині зони займають скелетні ґрунти на сланцях, піскових і крейдяно-мергельних породах - 46 тис.га з вмістом фізичної глини від 31-35 % до 51-55 %. В зоні Степу Північного схилові ґрунти займають 53 % від зональної їх площі.

Виділяють такі види ґрунтів: чорноземи звичайні, чорноземи південні, каштанові солонцюваті та інші. Детальна класифікація наведена нижче.

3. Генетичні особливості зональних типів і підтипів ґрунтів

Генетичні особливості зумовлюються будовою ґрунтового профілю.

Типова будова профілю чорноземів описана нижче (малюнок 1), але кожен з підтипів має певні морфологічні особливості.

Малюнок 1. Будова профілю різних підтипів ґрунтів степу.

Чорноземи степу

Степ у недавньому минулому чітко розділявся на три підзони: північна частина з різнотравно-ковильно-типчаковою рослинністю, середня - з ковильно-типчаковою та південна - злаково-полинна. Ліс зберігся лише на окремих ділянках у долинах рік, заплавах, байраках тощо. Велику роль у формуванні чорноземів степу відігравали дощові черви та землериї - перемішували та оструктурювали ґрунт. Клімат степу континентальний, континентальність наростає із заходу на схід. Тип водного режиму - непромивний, тоді як у чорноземів лісостепу - періодично промивний. Тому карбонати у степових чорноземів вимиті неглибоко, підзолистий процес не відбувається, інколи на деякій глибині зустрічаються солі й гіпс. Рельєф у степу рівнинний з добре розвиненим мікрорельєфом. Ґрунтотворною породою найчастіше виступає лес.

Звичайні чорноземи зустрічаються в північному степу. За ознаками близькі до типових, але у зв'язку з дещо ослабленим процесом гумусоакумуляції потужність гумусованого горизонту менша. Карбонати залягають, починаючи з нижньої частини Н у вигляді білоочок, псевдоміцелію. Іноді в материнській породі зустрічається гіпс,

Південні чорноземи сформувались у південній частині степу, межують з каштановими ґрунтами. Карбонати починаються з Н- горизонту, неглибоко залягає гіпс, профіль малопотужний, часто - слабо диференційований через незначну солонцюватість, яка проявляється в ущільненні перехідного горизонту. Характеристика родів та видів аналогічна чорноземам лісостепу.

4. Гідроморфні ґрунти регіону

Гідроморфні ґрунти формуються за умови близького залягання ґрунтових вод. За таких умов формуються солончаки і схожі до нього типи ґрунтів.

У степовій зоні гігроморфні ґрунти розвиваються у балках, ярах, низинних місцевостях, де рівень ґрунтових вод знаходиться порівняно близько. У таких місцях ґрунт набагато солоніший, ніж у вищих зонах. Засоленість формується внаслідок вимивання ґрунтовими водами розчинних солей і залишення на поверхні ґрунтового профілю солей, що не розчиняються у воді.

5. Агровиробнича характеристика ґрунтів регіону та їх використання

ґрунт генетичний фізичний географічний

У практичній діяльності об'єктом використання є не ґрунт, а ґрунтовий покрив, що зумовлює необхідність новітньої інформації щодо його продуктивності як об'єкта використання у сільському господарстві.

Це в свою чергу дозволяє раціональне використання природного потенціалу ґрунту,збереження та відтворення екосистем взагалі.

Чорноземна зона є найважливішим землеробським районом країни. Половина орних ґрунтів представлена чорноземами. Тут вирощують зернові, технічні і олійні культури: озиму і яру пшениці, кукурудзу, цукровий буряк, соняшник, льон-кучерявець і багато інших. Це райони широко розвиненого тваринництва і плодівництва

Ґрунти степу відповідно до їх властивостей і особливостей сільськогосподарського використовування розділяють на дві групи: перша - чорноземи звичайні і друга - чорноземи південні.

Крім того, при агрономічній характеристиці чорноземів також враховують кліматичні особливості.

6. Заходи по меліорації та охороні ґрунтів регіону

Центральними питаннями підвищення ефективної родючості ґрунтів є накопичення вологи в ґрунті і раціональне її використання. Тому на перше місце серед агротехнічних прийомів повинні бути поставлені заходи, що забезпечують стислі терміни проведення весняних польових робіт і створення якнайкращого водного режиму.

До числа таких заходів відносяться правильні прийоми обробки ґрунту, направлені на максимальне поглинання і збереження вологи в ґрунті: введення чистої пари, ранній глибокий зяб, прикатывание і своєчасне боронування ґрунту, обробка упоперек схилів, осіннє боронування і вилуговування полів для поглинання талих вод і запобігання ерозії. Радикальним поліпшенням водного режиму звичайних і південних чорноземів є зрошування і, зокрема, поливи.

Але вони повинні бути строго-регульованими і обґрунтованими, тому що властивості чорноземів при неправильному зрошенні різко погіршуються.

Виняткове значення має снігозатримання (посів куліс, захисні смуги і ін.), як один з головних прийомів відновлення в ґрунті необхідного запасу вологи до початку вегетаційного періоду.

На ґрунтах, схильних до вітрової ерозії, добрі результати дає безвідвальна осіння обробка, при якій стерня, що зберігається, сприяє накопиченню снігу і оберігає ґрунти від видування.

Ґрунти степу ефективно озиваються на вживання добрив. При цьому треба враховувати властивості і особливості підтипів. Вносячи в ґрунт органічні добрива, поліпшуються фізичні властивості ґрунтів, збагачують їх елементами живлення. Систематичне застосування мінеральних добрив збагачує ґрунт рухливими поживними речовинами. Вапнування знижує кислотність ґрунтів, тим самим сприяючи створенню кращих умов для життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, а, отже, і для вирощування сільськогосподарських культур. Гіпсування руйнує солонці, перетворює їх у досить родючі ґрунти. Людина осушує болота, зрошує пустині, різко змінюючи характер ґрунтового покриву в бажаний для неї бік. Універсальним добривом на чорноземних ґрунтах є гній.

Велике значення в чорноземній зоні має створення захисних лісових смуг, як комплексного засобу поліпшення мікроклімату і водного режиму, а для ряду районів і як засоби боротьби з водною і вітровою ерозією.

Для підвищення родючості каштанових ґрунтів слід проводити такі заходи, які сприяють збагаченню ґрунту вологою, запобігати пиловим бурям. Для цього треба насаджувати лісосмуги, проводити снігозатримання, запроваджувати куліси, застосовувати систему обробітку ґрунту без обернення скиби. Ефективні на каштанових ґрунтах органічні добрива, а з мінеральних - азотні і фосфорні.

Размещено на Allbest.ru