Антропогенний ландшафт

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття про антропогенний ландшафт

Антропогенний ландшафт - природний ландшафт (або ПТК) змінений господарською діяльністю людини. Вплив людини на природу приводить до погіршення чи покращення довкілля. Антропогенним називають особливий тип географічного комплексу, який став формуватися Землі в історичний час. Антропогенне ландшафтознавство має свій предмет вивчення - антропогенні ландшафти і ландшафтно-техногенні системи. За походженням ці системи є антропогенними і різняться між собою степенем і характером впливу на них людини. Антропогенні ландшафти як і природні, складаються із ряду компонентів, інколи їх (ландшафти) навіть важко відрізняти. І антропогенні, і природні ландшафти дуже різноманітні. Поняття ''антропогенний ландшафт'' без сумнівів ввійшло в найбільш авторитетні географічні і природоохоронні словники і довідники [42, 58], енциклопедії, зокрема і трьохтомну ''Географічну енциклопедію України'', але трактується неоднозначно.

У вузькому розумінні під антропогенними ландшафтами мають на увазі комплекси, створені людиною [26]; більш широко - ''комплекси, в яких на всій або більшій їх площі корінних змін під впливом людини зазнали якщо не всі, то хоча б один з компонентів ландшафту'' [37]. Перше визначення широко використовується в популярній літературі і шкільних підручниках, друге - знайшло визнання серед науковців. Близька до широкого розуміння трактовка антропогенного ландшафту в міжнародних словниках [42].

Необгрунтовані і не знайшли підтримки спроби окремих авторів замінити поняття антропогенного ландшафту "антропічним" [29], "антропогенізованим" [1] тощо. Крім засмічення науки невдалими, важкозрозумілими поняттями, тут ще явне нерозуміння того, що в антропогенних ландшафтах мовиться не про наявність слідів впливу людини на ландшафтний комплекс, а про його корінну перебудову, виникнення нової типової структури.

Відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе тільки тоді, коли не були докорінно змінені його структура, або хоча б один з геокомпонентів, а, значить, він не функціонував у якості антропогенного.

Уже введено в географічні словники і енциклопедії поняття "антропогенний компонент" [42]. Трактується теж неоднозначно. Воно складне і об'єднує в собі дві групи антропогенних геокомпонентів. До першої відносяться компоненти, які сформувались в результаті корінної перебудови структури і взаємозв'язків натуральних геокомпонентів, або їх заміни на аналогічні (натуральний ліс - посадки на його місці того ж видового складу). Вони розвиваються за природними законами і в залежності від характеру (виду) господарської діяльності, є основою для формування відповідних класів антропогенних ландшафтів.

Друга група антропогенних компонентів - це різноманітні "сліди" і об'єкти господарської діяльності людей - техногенний покрив в містах, різні споруди, дороги, плантації тощо. Вони - частина відповідних блоків ландшафтно-технічних систем. Розвиток цієї групи антропогенних компонентів залежить від особливостей функціонування таких систем. Їх вивчення не під силу лише географу і повинно вестись з інженерами, агрономами, економістами тощо.

2. Основні структурно-динамічні закономірності антропогенних ландшафтів

Базовим у географії є принцип комплексності. Суть його полягає в тому, що окремі компоненти природи розглядаються як частини цілого, визнається взаємозв'язок явищ і процесів у природі та їх взаємозумовленість.

Суть принципу системного вивчення об'єктів як цілісних утворень, які складаються з множини часто різнорідних компонентів, дає змогу вивчати систему як загалом, так і окремі її частини; виділяти різні структурні рівні елементів цієї системи; вивчати об'єкт з різних сторін

одним із найголовніших сучасних варіантів системного принципу є геоекологічний. Об'єктом вивчення тут, на відміну від системного, є інтегральні геосистеми типу населення-господарство-природа. Під інтегральними геосистемами маються на увазі антропогенні системи, натурально-антропогенні системи, ландшафтно-інженерні і ландшафтно-техногенні системи тощо.

принцип історизму є основним в процесі історико-ландшафтознавчого аналізу формування та функціонування антропогенних ландшафтів.

прогнозування, який дає можливість передбачати майбутні зміни в їх структурі, розробляти перспективні плани розвитку та удосконалення їх структури.

Методологiя дослiджень включає iсторико-географiчний аналiз, сучаснi уявлення про розвиток ландшафтних комплексiв, гносеологiчнi основи порiвняльно-географiчного, порiвняльно-iсторичного i генетико-еволюцiйного методiв i пiдходiв вивчення ландшафтiв. При цьому використано комплекс традицiйних польових, морфологiчних, експериментальних, аналiтичних, математичних та специфiчних - iсторико-археологiчних, iсторико-генетичних рядiв картографування, натуральних аналогiв та iнших методiв дослiджень.

3. Класифікації антропогенних ландшафтів

Існує ряд їх класифікацій, найпопулярнішим є поділ за видом діяльності і генезисом. В залежності від виду діяльності людини виділяють 8 класів антропогенних ландшафтів: 1. Клас сільськогосподарських ландшафтів із 4-ма підкласами: польовим, пасовищним, садовим, мішаним; 2. Клас промислових ландшафтів, які виникли в результаті промислового виробництва. Найхарактернішими є кар'єрні комплекси, терикони, псевдокарст (промисловий карст) в місцях підземного видобутку корисних копалин; 3.Клас лінійно-шосейних ландшафтів, пов'язаних із залізничними, автомобільними та іншими дрогами, нафто- і газопроводами; 4. Клас водних антропогенних ландшафтів - водосховища, ставки, канали; 5. Клас рекреаційних ландшафтів. Ними є садово-паркові ландшафти та інші комплекси навколо санаторіїв, будинків відпочинку, туристичних баз; 6.Клас селищних ландшафтів з 2-ма підкласами: міськими і сільськими; 7. Клас беллігеративних (від лат.belligero вести війну) ландшафтів - від вартових насипів і оборонних валів до ям від вибухів, траншей; 8.Клас лісових антропогенних ландшафтів - лісокультури і вторинні лісові насадження на місці вирубок і антропогенних освоєнь. В залежності від генезису антропогенні ландшафти поділяються на техногенні, вирубані, орні, пірогенні і дигресійні. Антропогенні ландшафти поділяються на прямі (запрограмовані) і супутні спеціально створені людиною культурні і акультурні. За характером зміни в результаті впливу людини виділяють антропогенні ландшафти: умовно не змінені, слабо змінені, сильно змінені або порушені і раціонально перетворені.

4. Природоохоронні і рекреаційні ландшафти

Рекреаційний ландшафт - різновид культурного ландшафту. Навіть у випадку, коли ландшафт незайманий, але включений у рекреаційно-туристичну діяльність як об'єкт споглядання, він стає культурним. Через систему причинно-наслідкових зв'язків такий ландшафт впливає на людину, а сама людина, лише спостерігаючи, залучає неторкану геосистему до власного культурного кола.

На нашу думку, рекреаційний ландшафт і як середовище, в якому відбуваються рекреаційні процеси, і як об'єкт споглядання - різновид культурного ландшафту. Навіть у випадку, коли ландшафт незайманий, але включений до туристичної діяльності для спостереження і споглядання, він стає культурним. Через систему причинно-наслідкових зв'язків ландшафт впливає на людину, її свідомість, сприйняття довкілля та подальшу суспільно-корисну діяльність, а сама людина, лише споглядаючи, залучає неторкану геосистему до власного культурного кола.

В основу типізації рекреаційних ландшафтів як середовища, в якому відбуваються рекреаційні процеси, покладено просторово-функціональний підхід, згідно якого виділено кілька типів (лікувально-оздоровчі, спортивно-туристичні та інші) та видів рекреаційних ландшафтів, таких як бальнеологічні, підводні коралові, сакральні тощо.

Підставою для виділення функціональних типів рекреаційних ландшафтів є їх роль і значення у забезпеченні відновлення психофізичної енергії та реалізації базових фізіологічних та соціальних потреб людини (табл. 1). Слід мати на увазі, що у більшості випадків йдеться про домінуюче призначення, тоді як для різних типів ландшафтів притаманна взаємопов'язаність, комплексність функцій. Скажімо, при організації рекреаційної діяльності відновлення життєвих сил, так само як і відпочинок чи самовдосконалення забезпечується у межах більшості функціональних типів рекреаційних ландшафтів.

До рекреаційних ландшафтів належать природні та природно-антропогенні геосистеми, що за своїми морфологічними та морфометричними параметрами здатні задовольняти потреби людини у відновленні психофізичної енергії, втраченої у результаті життєдіяльності, у межах яких різні елементи природи взаємозв'язані між собою потоками речовини й енергії та складають одне ціле. При цьому необхідно виділяти ландшафти придатні, потенційно придатні для рекреаційного використання і такі, що на даному етапі соціально-економічного розвитку не мають рекреаційного значення, тобто непридатні. До останніх належать нерекультивовані та економічно активні природно-антропогенні комплекси: забудова, рілля, землі дорожньої мережі тощо.

Відповідно до практики рекреаційного природокористування [5, 12, 13, 14] до придатних і потенційно придатних для рекреаційного використання ландшафтів належать лісові, лучні, частково заболочені ділянки земної поверхні. Вони можуть використовуватися для організації різних форм відпочинку практично без обмежень (обмеження можуть бути лише виробничого, екологічного та природоохоронного характеру).

Кількість природоохоронних територіи? та і?хня площа за останні роки у світі помітно збільшились, нині під охороною перебуває понад 12 % поверхні суходолу.

Науковці вважають важливими шляхами оптимізаціі? природно-заповідного фонду є: - збільшення відсотку заповідних об'єктів загальнодержавного значення; - встановлення місцезростання (конкретно) видів рослин занесених до Червоноі? книги Украі?ни; - складання списку рослин і тварин (встановлення і?х чисельності), які підлягають регіональніи? охороні; - обстеження територіі? навколо природоохоронних об'єктів з метою виявлення перспективних природно-заповідних територіи?.

5. Лісові антропогенні ландшафти

Підкласи: Лісові культури, вторинні ліси. Типи-виділяються відповідно до підходів лісової типології. Це штучні насаджені лісу, яких багато у Європі та у європейській частини Росії, в лісостепу, також багато лісів. Головна порода у яких - сосна чи дуб (для лісостепу). Особливий тип лісокультурних ландшафтів - це лісосмуги. Вони затримують сніг, захищають від суховіїв, послаблюють ерозію. Склад деревних порід у лісосмугах дуже різноманітний. Лісогосподарські ландшафти об'єднують ділянки майданних лісопосадок, вирубки лісів (ландшафти лісорозробок), лісові плантації і лісозахисні смуги, які перебувають поза населених пунктів й промислових ландшафтів. Вони характеризуються вилученням частини наземної фітомаси, запасеної в стовбурах, рідше - в гілках дерев. У водночас при вирубуванні страждають і верхні верстви грунту, підстилка, трав'янистий ярус і тваринний світ. Лісотехнічні ландшафти почали формуватися переважно з появою польових і пасовищних ландшафтів. Серед цієї групи ландшафтів виділяються: 1) лісогосподарські ландшафти типу, використ як природні угіддя для випасу худоби, для заготівлі будівельної деревини і дров, для збору ягід, грибів і рекреації; 2) лісогосподарські ландшафти товарної орієнтації. Лесохозяйственные ландшафти присваивающего типу формуються околицях, де товарна деревина на вивезення заготовляється по екстенсивному лесохозяйственному циклу. Вирізняють ландшафти хвойних, листяних і змішаних насаджень Більшість лісотехнічних ландшафтів може поступово переходити в ландшафти звичайних лісів. Пірогенні ландшафти утворюються у результаті пожеж. Основною причиною пожеж є найчастіше людина (більш 95%), рідше вони пов'язані з природними причинами. У лісах рекреаційного призначення, приміських лісах потрібно перш за все вбачати певну сукупність елементарних лісових ландшафтів, тобто лісових насаджень, які займають більший чи менший простір і мають певний зовнішній вигляд. Господарство в рекреаційних лісах так і ведеться, щоб максимально використати естетичні, гігієнічні та захисні властивості лісу. У тому випадку, коли вирощування деревини відступає на друге місце, а на перше місце виходить використання естетичних та гігієнічних властивостей лісу, таке господарство (госпо­дарювання) називається лісопарковим. Лісові ландшафти при лісопарковому господарстві є основним об'єктом для проведення різних заходів, спрямованих на їх поліпшення з точки зору структурної форми. Поліпшений лісовий ландшафт, якому надана певна структурна форма, має назву лісопаркового ландшафту. Якщо лісові ландшафти діагностуються за біологічними та екологічними ознаками, то лісопаркові -- за ландшафтно-архітектурними. Ліси мають значне господарське значення для людини. Економічне значення лісу полягає в тому, що ліс є джерелом деревини, що широко використовується в промисловості, з неї виготовляються будівельні матеріали, меблі, папір, ліку­вальні препарати. За деякими оцінками, з деревини виготов­ляється близько 20 тис. найменувань промислових виробів і товарів народного вжитку. Ліси також мають важливе значення для галузі туризму та оздоровлення людей. Лісові насадження, що супроводжують великі промислові зони, сприяють очищенню повітря та затриманню промислових викидів.

Головні завдання в рамках загальної лісогосподарської діяльності та формування невиснажливої екомережі з метою збереження і відновлення біоландшафтного різноманіття мають включати:

- збереження цілісності і непорушності лісових масивів;

- впровадження згідно з типом лісів та за водозбірним принципом диференційованих систем ведення лісового господарства в залежності від цільового призначення лісів та збереження біорізноманіття, включаючи дрібні ландшафтні одиниці (болота, поляни, куртини);

- використання у лісовому господарстві технологій, що максимально сприяють збереженню і відновленню біорізноманіття: залишення насіннєвих дерев на лісосіках, введення дубу під намет лісу (посівом жолудів) за 1-3 роки до призначення в рубку похідних деревостанів, проведення цільових контрольованих низових палів у достигаючих і стиглих сосняках тощо;

- залишення при проведенні лісогосподарських робіт важливих для природного розвитку елементів лісової екосистеми, таких як мертва деревина, старі дуплисті дерева, у хвойних деревостанах домішок листяних порід;

- відтворення корінних лісових угруповань високої якості у всіх лісах, включаючи об'єкти ПЗФ;

- створення нових і підтримання вже існуючих об'єктів ПЗФ в якості природних осередків, особливо за рахунок залишків незайманих лісів, а також особливо цінних ділянок лісового фонду, які мають наукове або історичне значення;

- забезпечення максимального збереження та відтворення лісів, що виконують виключно захисні функції, створення протиерозійних та інших насаджень на землях сільськогосподарського призначення (32,8% орних земель еродовані; 24,2% - дефляційно небезпечні; 21,9% грунтів - кислі та засолені; інтенсивні процеси яругоутворення спостерігаються на 28%, а площа еродованих земель щорічно збільшується на 1 тис. га);

- використання досягнень селекції насінництва в лісогосподарському виробництві, відібраних в генетичних резерватах основних лісоутворюючих порід в різних регіонах і типах лісу;

- організація та здійснення на належному технічному рівні моніторингу лісових екосистем з урахуванням потреб збереження біорізноманіття;

- оптимізація рекреаційного навантаження на лісові масиви, оздоровлення і збереження лісів навколо міст та інших населених пунктів тощо.

6. Аквальні антропогенні ландшафти

I - водосховища: II - ставки: III - канали:

Водні антропогенні ландшафти виникають у процесі створення штучних водоймищ і водотоків. У структурі водних антропогенних ландшафтів України переважають водосховища, ставки та канали.

Водосховища - основа водних антропогенних ландшафтів України. Більшість водосховищ України внаслідок невеликих розмірів є складовими частинами наземних ланд-шафтів фізико-географічних районів. У їх ландшафтній стру-ктурі домінує мілководний тип ландшафту. Всю акваторію він займає на акваторіях малих і середніх річок. Багатство рослинного і тваринного світу зробили цей тип ландшафту придатним для потреб рекреації. Настане час, коли мілковод-ні водосховища перетворяться у низинні болота. Глибоково-дний тип ландшафту характерний для невеликої кількості во-досховищ, де він займає від 24 до 62% площі водойм. На во-досховищах Дніпра і Дністра цей тип ландшафту пануючий. Накопичення намулу тут продовжується активно і в зрілу стадію розвитку, постійно зростає концентрація органічної речовини.

Ставки - характерна ознака ландшафтів України. Маючи значні розміри та об'єми води, вони являють собою урочища або групу урочищ відповідного типу місцевостей наземних ландшафтів. Саме належністю до певного типу міс-цевостей визначаються основні ознаки ставків - розміри та морфологія, інтенсивність замулення. Ставки поширені у лісостепу, степу, менше ? на Поліссі.

Канали - антропогенна «річкова мережа» України, створена протягом ХХ ст. Їх довжина перевищує довжину русел річок першого та другого порядків. Існуючі канали розподіляють на 2 типи: річкові та магістральні. Для України характерними є річкові канали. Вони створені шляхом погли-блення та випрямлення натуральних русел річок або в запла-вах з метою осушення. Їх будівництво активно велося у 60-70-х р. ХХ ст. У 80-х роках русла річок меліоровані (замінені каналами) вздовж 18 000 км2, верхів'я річок, а також їх при-токи, перетворені в систему каналів. Схили каналів не закріп-лені, часто розливаються, що призводить до їх замулення і заростання болотною рудеральною рослинністю (рудеральні рослини - рослини, що ростуть на засмічених місцях, уздовж доріг тощо).

Річкові канали виконують дві функції: знижують рі-вень ґрунтових вод у заплавах, болотах з метою більш раціо-нального використання зволожених земель або відводять во-ду з основного русла в заплави, ставки, на млини, турбіни електростанцій, заводи. Після завершення експлуатації кана-ли заростають і поступово перетворюються у лінійно витяг-нуті болота або сухі, інколи з вологим дном пониження. На-туральними аналогами покинутих каналів є стариці та сухі русла річок. Інколи їх важко розрізнити. Проте від річки ка-нал відрізняє водний режим, від стариці - високі (до 1,5 м), незаболочені береги. Поширені в степу, лісостепу (АРК, До-нецька, Одеська та Миколаївська області). Канали, як і став-ки, докорінно перебудовують ландшафтну структуру русел річок та їх заплав.

7. Сільськогосподарські ландшафти

Сільськогосподарські ландшафти - ландшафти, що формуються для цілей і під впливом сільськогосподарського виробництва. Виникають у процесі використання земель, рослинний і ґрунтовий покрив яких зазнає суттєвих змін і що більшою чи меншою мірою перебуває під контролем людини.

За характером основних видів виробничої діяльності людей сільськогосподарські ландшафти України можна розділити на три підкласи - польовий, лучно-пасовищний, садовий.

Польовий тип. При створенні та функціонуванні цього типу антропогенного ландшафту основні види антропогенного впливу включають:

розорювання грунтового шару і знищення природної рослинності,

внесення добрив,

додатковий полив, постійне зрошення або осушення,

вирощування агрофітоценозів, що складаються з обмеженого числа видів з щорічним вилученням з них великої частини біомаси.

Садовий і змішаний садово-польової тип

Зовні садовий тип ландшафту ближче до лісокультурних типом, ніж до польового, але низький рівень саморегуляції і потреба у високій агротехніці визначають його приналежність до сільськогосподарських ландшафтам, коториеіспитивают найбільші зміни.

Лучно-пасовищний тип. Це один з найбільш поширений типів агроландшафтів, стан якого повністю залежить від характеру та інтенсивності використання. У цілому, в порівнянні з іншими агроландшафтами він характеризується найменшою геохімічної навантаженням і трансформацією.

Основний фактор антропогенного впливу при формуванні цього ландшафту - це сінокосіння, яке надає сприятливу дію, визначає кращий прогрів, просушування грунтів і знищення деревно-чагарникової порослі, а також є перешкодою для розростання бур'янів, проводить відбір рослин, здатних до вегетативного розмноження.

Випас худоби, при його великої інтенсивності, призводить до ущільнення грунтів, її иссушению, випадання з травостою найбільш цінних видів, изреживанию рослинного покриву. Сильно вибиті пасовища - це вогнища розвитку шкідників (ховрахів, польових травневих хрущів, довгоносиків, саранових), це осередки вітрової та водної ерозії. Значні зміни стану пасовищ називають пасовищної дигрессии.

Сільськогосподарські ландшафти з зміненої літогенної основи. До цієї категорії відносяться ландшафти, в яких людина змінила рельєф і підстилають гірські породи. Такі зміни відбуваються при формуванні терасованих польових і садових агроландшафтів на гірських схилах, а також при створенні зрошуваних оазисів і осушення боліт. Антропогенні насипні грунти застосовуються для створення агроландшафтів в Нідерландах.

ландшафт антропогенний техногенния селищний

8. Селищні ландшафти

Селитебний ландшафт це: а) вид антропогенного ландшафту, що являє собою заселену місцевість з концентрованою забудовою; б) відведені під житлову забудову ландшафтні комплекси; в) місцевість із залишками будівель і споруд колишніх поселень людей. З цим визначенням селитебного ландшафту співпадає й розуміння поняття «селитебна зона» - «територія населеного пункту, що являє собою єдність матеріально-прострового середовища та процесів життєдіяльності населення, які відбуваються у її межах»

Узагальнюючи вище зазначене приходимо до такого визначення: селитебний ландшафт - це антропогенний ландшафт, що формується і функціонує під впливом селитебної діяльності людей. Якщо селитебна діяльність людей призводить до розбудови міста - формується міський, містечка - містечковий, села - сільський ландшафт Разом з тим, не завжди правильним є вживання словосполук «міський селитебний ландшафт» або «сільський селитебний ландшафт». Ці терміни доцільно вживати лише тоді, коли дослідження стосуються заселених людиною у містах чи селах територій, місця їх беспосереднього проживання. Якщо врахувати, що в структуру поселень, зокрема сільських, крім територій зайнятих жилою забудовою, входять тракторні стани, ферми, токи, дороги, кар'єри, ставки тощо, доцільніше використовувати термін з більш широким значенням - сільський ландшафт (ідентично містечковий і міський ландшафт). Міські ландшафти є найбільше сильно зміненою категорією антропогенних ландшафтів. У їхніх межах відбулася трансформація всіх компонентів природного ландшафту. Змінилася літогенна основа, зникла природна рослинність і з'явилися особливі фітоценози міських парків і скверів, сформувався особливий тип ґрунтів - урбаноземи. Істотний вплив робить місто навіть на найбільш стабільну частину ландшафту - атмосферу. Викиди промислових підприємств і транспорту приводять до істотних забруднень повітря, особливості міської архітектури (антропогенний рельєф) створюють особливі умови циркуляції й теплообміну приземних шарів повітря, що в підсумку приводить до формування особливого міського клімату.

9. Транспортні ландшафти

Поділяються на такі типи, як автомобільні шляхи, залізниці, аеродроми, газо- нафтопроводи, лінії електропередач. Дорожні: 1 - виїмки; 2 - насипи.

Дорожні ландшафти - це складні системи антропогенного походження, структуру й характер функціонування яких визначають власне дороги й прилеглі до них об'єкти (інфраструктура). Серед інших антропогенних ландшафтів дорожні виділяються притаманними лише їм ознаками: формують єдиний каркас антропогенного ландшафту, мають своєрідне „лінійне” поширення, їхнє функціонування зумовлене рухом транспорту, постійно зростає роль і значення в структурі сучасних ландшафтів та вплив на формування екологічної ситуації будь-якого регіону.

На основі сучасних напрацювань з ландшафтознавства й екології розкрито поняття „дорога ” й „дорожній ландшафт ”. З ландшафтознавчого погляду дороги потрібно й доцільно розглядати як інженерний (будівництво й активна експлуатація), техногенний (припинення активної експлуатації й догляду) та антропогенний (покинута дорога) елемент ландшафту. У структурній організації дорожніх ландшафтів виділено:

- дорожні ландшафтно-інженерні системи (ДЛІС): сучасні активно діючі дороги з інфраструктурою (блок управління, технічний блок, природний блок), що забезпечує належне їхнє функціонування;

- дорожні ландшафтно-техногенні системи (ДЛТС) - це системи, що вийшли з активного функціонування (відсутній блок управління і лише частково функціонує технічний блок);

- власне дорожні ландшафти (ВДЛ) - виведені з експлуатації ДЛІС і ДЛТС (відсутні блок управління й технічний блок), що розвиваються лише за природними закономірностями.

Встановлено, що дороги азональні, а дорожні ландшафти -зонально-азональні структури.

Відповідно до структурної організації, вивчення дорожніх ландшафтів необхідно проводити на трьох рівнях: ВДЛ -ландшафтознавчому, методами класичного ландшафтознавства, але з обов'язковим урахуванням їх генезису; ДЛТС - на географічному, де ландшафтознавчі дослідження доповнюються економічним аналізом комплексів і систем техногенного блоку; ДЛІС - геотехнічному, коли ландшафтознавчі знання про об'єкт доповнюються їхніми інженерно-технічними характеристиками.

Взаємодіючи з довкіллям, дорожні ландшафти утворюють складні парадинамічні системи. Особливості розвитку й функціонування таких систем залежать як від внутрішніх зв'язків між блоками в ДЛІС, ДЛТС та ВДЛ, так і від їх зовнішніх зв'язків із довкіллям. Чим більше блоків (підсистем) у дорожніх ландшафтах і чим вони різноманітніші, тим складніші й інтенсивніші взаємозв'язки як між блоками, так і дорожніми ландшафтами і довкіллям.

У формуванні парадинамічних зв'язків дорожніх і прилеглих ландшафтів беруть участь кілька потоків мінеральної і біогенної речовини: наземний - де переважає мінеральна, водна й частково біогенна міграції; повітряний - мінеральна міграція, міграція хімічних речовин, шум; технічний - пов'язаний з процесами будівництва доріг, рекультивації прилеглих територій, переміщення транспортом речовини тощо.

У розвитку парадинамічних зв'язків дорожніх і прилеглих ландшафтів виділено три стадії: а) активна - характерна для взаємозв'язків ДЛІС із довкіллям, б) стабільна - ДЛТС і довкілля; в)пасивна - ВДЛ і довкілля.

Дослідження парадинамічних зв'язків дорожніх ландшафтів з довкіллям вимагає застосування принципу природно-антропогенного сумісництва. Його суть - в аналізі гармонійного чи негармонійного входження дорожніх ландшафтів в існуючі ландшафти й у розробці оптимальних варіантів взаємодії з довкіллям у майбутньому. Крім названих, у дослідженнях дорожніх ландшафтів використані також принципи комплексності, структурно-системний, організаційний та інші, а також частково методи суміжних з ландшафтознавством наук - екології, біології, математики, статистики й економіки.

10. Промислові ландшафти

I-кар'єрно-відвальні геокомплекси);II-торфово-болотні пустоші; III-власне промислові:

ПРОМИСЛОВИЙ - ландшафт, що виникає в результаті добувної та обробної галузей промисловості.

Видобуток будь-якого корисної копалини - це серйозне втручання в природу, і один з потужних видів техногенезу. У місцях видобутку корисних копалин відбувається майже повне знищення природних ландшафтів на місці яких виникають свердловини, шахти, кар'єри, відвали, відходи первинного збагачення руд, вугільні терикони, транспортні магістралі і т.д. і формуються особливі ландшафтно - геохімічні системи - горонопромишленние ландшафти. Гірничопромислові ландшафти неоднорідні. У них виділяють 4 функціональні зони:

перша зона - шахтно-кар'єрно-відвальні, приурочена безпосередньо до ділянки видобутку корисних копалин. Вона характеризується практично повною деградацією грунтово-рослинного покриву і високими концентраціями металів у пилу, техногенних наносах, воді та рослинах;

друга зона - території гірничо-збагачувальних комбінатів і збагачувальних фабрик. Вона характеризується повною або значною перебудовою первинної структури за рахунок відчуження площ під підприємствами та забруднення токсичними відходами, викидами і стоками;

третя зона - Селітебні і приміські ландшафти, розташовані в безпосередній близькості від родовищ і комбінатів сильно забруднені але самі не є джерелами викидів;

четверта зона з помірним майданних забрудненням має нестабільні обриси і розташовується в радіусі від 3-5 до 10-20 км. Фонові ландшафти розташовуються зазвичай не ближче 15-20 км від джерел рудних викидів і стоків.

Після відпрацювання родовищ на цих територіях виникає кар'єрно-відвальні ландшафти. Їх вигляд і подальша доля визначаються типом колишнього родовища і рівнем трансформації території. Прийнято виділяти такі типи кар'єрно-відвального ландшафту:

1. Оголений (позбавлений рослинності через свою молодість або токсичності).

2. Пустошний (покритий сорно-польової рослинністю: луговий або лучно-степовою). Це один з найпоширеніших видів ландшафтів в зрілій стадії.

3. Лісовий (одягнений високостовбурними лісом: сосновим або березово-осиковим).

4. Камнеломний бедленд (на місцях видобутку вапняку, пісковика, писального крейди і інших щільних порід). Це кам'янисті донно-кар'єрні урочища з крутими схилами, напівзруйнованими відвалами, позбавлені грунтів і довго не заростають.

5. Торф'яно-кар'єрний (на місцях торфорозробок). Сильне перезволоження призводить до утворення озер в пониженнях. Рослинність представлена болотним різнотрав'ям, пригнобленими деревними та чагарниковими породами.

10. Сакральні ландшафти

Сакральний ландшафт -- природна або природно-антропогенна геосистема, що виконує духовну функцію, пов'язану з релігійними запитами людей, наприклад, долина річки Ганг в Індії^{[1][2][3][4][5]}.

Як вважає С. П. Романчук: "При первинних релігійних уявленнях, пов'язаних з культом природи, причиною сакралізації ландшафту є його унікальність у регіоні в частині пейзажних, ресурсних, лікувальних особливостей, комфортних або дискомфортних властивостей (одинокі скелі химерних обрисів і кольору, джерело з лікувальними властивостями або у безводному районі, печери, карстові провалля; дерева унікальних розмірів, віку тощо). Тобто сакралізація мала місце залежно від враження від об'єкта або його властивостей, цінних для даного суспільства.

З розвитком цивілізації, релігійних систем і інформаційних зв'язків, об'єктами сакралізації виступають ландшафтні комплекси більш високого рангу: гори і гірські системи (Олімп, Фудзіяма, Гімалаї), річки з прилеглими ландшафтами (Ніл, Ганг). Однак на цьому етапі сакралізація ландшафтів починає ув'язуватися з культом обожнювання предків, героїв, засновників релігій, пророків, святих.

Етногенез являє собою процес адаптації етносу до етнічної території. Зрештою територія стає рідною для даного етносу, а в поєднанні з культом предків, природи і сакралізацією історії, може перейти в деяких випадках в категорію Святої Землі (для древніх єгиптян, євреїв, японців та ін.). Маються на увазі не офіційні установки, а етнічний архетип.

Значна частина Святих Місць сучасних світових релігій сакралізувалася завдяки діяльності святих, храмам зі священними реліквіями, чудотворцям і чудотворним іконам. У даному випадку зв'язки сакральних функцій ландшафту з його природними властивостями на перший погляд не простежуються. Однак, пошук необхідний. Більшість Святих Місць відрізняється барвистістю і неординарністю природного фону; розміщені вони на місцях святинь попередніх релігій.

Не виключена можливість унікальності сакральних ландшафтів на підставі властивостей, які зараз є дискусійними. Ми маємо на увазі теорії енергетичного каркасу Землі, аномальних зон з позитивними або негативними властивостями, теорію ПСІ -- інформаційного поля та інші^[5].

Часто сакральні ландшафти беруться під охорону держави як об'єкти природно-заповідного фонду, наприклад, Карадазький заповідник чи національний парк «Святі гори»

11. Белігеративні ландшафти

I - кургани: II - вали: 1 - покинуті вали

Війни мають руйнуючий вплив на географічну оболонку Землі. Ростуть масщтаби воєнних дій і росте ступінь перетворення ландшафтів у результаті цих воєнних дій. Виникають специфічні белігеративні ландшафти. Найдавніші із ще добре збережених белігеративних ландшафтів - це оборонні споруди середньовіччя - вали, рови. У сучасному ландшафті найбільше чітко простежуються сліди, пов'язані з першими й другий світовими війнами, коли в результаті бойових дій (при вибухах снарядів і бомб, у результаті саперної діяльності солдат) були переміщені й перевернені сотні тисяч тонн землі, залишені дотепер рови, траншеї й т.д. Земля, насичена металом від снарядів втрачає свою родючість і не завжди піддається рекультивації. Вибухи порушують водоносні горизонти, виводять ґрунтові води на поверхню, викликаючи заболочування. Знищується й змішується з нищезалягаючими породами ґрунтовий шар. Таким чином, воєнні дії попередніх воєн істотно порушували літогенну основу ландшафту, утрудняючи тим самим відновлення рослинності. інший характер здобувають наслідки воєнних дій другої половини ХХ століття, коли застосовуються хімічні засоби, як було під час війни у В'єтнамі. Хімічні засоби, що застосовувалися у В'єтнамі знищили половину мангрових лісів Південного В'єтнаму, постраждали також сільськогосподарські угіддя. Найбільш руйнівними можуть бути наслідку ядерної війни. Вплив цієї війни пошириться на всю географічну оболонку й знищить майже повністю її найвразливішу частину - ландшафтну сферу. Головна особливість ядерної війни - її багатосторонність, при якій важко відрізнити прямі впливи від непрямих. Одні наслідки будуть проявлятися відразу, інші - через різні проміжки часу. Перші - це зміни літогенної основи, рослинності, другі - зміни клімату, газового складу атмосфери, циркуляції повітряних і водних мас.

Размещено на Allbest.ru