Історія Кутузівського парку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми визначається необхідністю поглибленого аналізу історії Володарськ-Волинського краю, важливістю продовження і розширення надбань краєзнавців-дослідників, а також потребами подальшого вивчення історії виникнення й розвитку Кутузівського парку. Хоча сучасна історична наука приділяла значної уваги краєзнавчим студіям, проте, проблема становлення і розвитку окремих територіальних одиниць Житомирської області продовжувала залишатися до кінця невиясненою і потребує додаткових коментарів.

Аналіз наукових доробків засвідчує різноманіття культурних і політичних епох, свідком яких була Володарщина. Починаючи з шляхетського володіння, продовжуючи часами козаччини і закінчуючи добою Незалежності, що зумовило появу своєрідного історичного і культурного пласту, що вимагає ретельного аналізу і систематизації з метою подальшого формування певних висновків.

Саме тому дослідження, присвячені генезису регіонів Житомирщини, становлять значний науковий і практичний інтерес. Проаналізовані у роботі джерела і література дозволяють критично підійти до оцінки Володарщини на синхронічному зрізі XVІ - XXI століть.

Мета даної курсової роботи - розширити та проаналізувати знання з історії становлення Кутузівського парку на етапах його розвитку на Володарщині.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

· Здійснити бібліографічний аналіз джерельної основи дослідження.

· Охарактеризувати соціально - економічне життя селища.

· Визначити роль і місце основних історично засвідчених власників селища в генезисі парку.

Предмет дослідження - Історія та генезис Володарського краю, Кутузівський парк.

Об'єктом дослідження - Історія Кутузівського парку у Володарськ Волинському селищі міського типу, Житомирської області .

Хронологічні рамки дослідження Нижня межа - XVI століття, верхня межа - XXI століття, період від першої згадки про селище і до сучасної історії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана курсова робота є першою в історіографії Житомирського краю спробою систематизації і аналізу історичних джерел та наукової літератури з метою комплексного дослідження генезису Володарськ - Волинського в цілому та Кутузівського парку зокрема.

Практичне значення курсової полягає у вивченні та узагальнені відомостей про селище Володарськ - Волинський на різних етапах історичного розвитку. Безпосередньо розвиток центрального об'єкту вивчення - Кутузівського парку, який на різних етапах був головним у творенні і формуванні суспільно - політичних та територіальних аспектів. Матеріал може бути використаний при підготовці до уроків, виховних годин, краєзнавчих композицій.

Структура роботи. Робота складається зі змісту, вступу, чотирьох розділів, які мають поділ на внутрішні підрозділи, висновків, списку використаної літератури і джерел. Загальний об'єм роботи 31 сторінка.

Апробація результатів. Тези курсової роботи були оприлюдненні під час ХІ Науково-практичної учнівсько-студенської конференції «Най рідний край: історія і сьогодення», яка відбулася 15 квітня 2015 р. у Житомирському державному університеті імені І.Франка та поданий до друку науковий збірник «Україніка молода» № 4 кафедри історії України Житомирського державного університету імені І.Франка.

1.Історіографія та джерела вивчення історії Кутузівського парку

У 1996 році відбулась науково - краєзнавча конференція, яка присвячувалась 450-річчю Володарськ - Волинського. В тезах представлених на конференції висвітлювалися питання з історії, культури краю, соціально-економічні та екологічні проблеми Володарськ-Волинського краю. Одним з ключових питань роботи конференції були історичні розвідки щодо етапів розвитку Кутузівського парку. М.Ю. Костриця та Р. Ю Кондратюк учасники науково - краєзнавчої конференції, визначали загальне положення розвитку Володарськ - Волинського економічного, соціального та господарчого стану, де було змальовано шлях Кутузівського парку через всю історію нашого краю. Дана робота послуговуючись науковими напрацюваннями конференції, є спробою страктувати наявні відомості про парк і певним чином розширити їх, шляхом аналізу джерел і літератури з вищезазначеної теми [13, с. 4-5].

Загалом, історичні студії Володарськ-Волинського краю є досить обмеженими. Кутузівський парк, як предмет дослідження, також характеризуеться браком джерел і дослідників. Незважаючи на це, наявні джерела і згадки дають змогу зробити певні висновки щодо етапів розвитку Кутузівського парку. Опрацювання історіографічних надбань дозволяє виділити три етапи в хронології становлення предмету дослідження:

· Заснування Олександрополя і його подальша доля за часів Великого Князівства Литовського (далі ВКЛ)

· Горошки у складі Російської імперії

· Розвиток Кутузово і парку зокрема в роки радянської влади і добу Незалежності

Перший етап торкається шістнадцятого століття, а саме першої писемної згадки про селище, що з'явилась у 1546 році. Олександр Баран, Володарськ - Волинський краєзнавець, працю якого можна знайти у хрестоматії «Горошківщина - перлина українського Полісся», згадував про власників замчища у XVI - XVII столітті - бояр Пронських [1, с. 3-4]. Андрій Петраускаса та Віталій Коцюба, фахівці Інститут археології НАНУ, сформували думку про те, що з наукової точки зору фортецю зведено приблизно 1546 році [28, с. 2], але Фелікс Мужаровський геолог, краєзнавець, житель с.м.т Володарськ-Волинський у своїй статті «Скільки років Володарськ-Волинську?» наводив факти, згідно яких фортифікаційну споруду було закладено значно раніше XVI століття. Окрім того вірогідніше говорити про так зване замчище, місце пізнього середньовічного замку, аніж про фортецю у широкому розумінні [19, с. 2]. Слід зазначити, що на думку Олександра Голяченко та Григорія Литвинчука (учасників вищезазначеної конференції) дата заснування поселення є значно ранішою, аніж перша писемна згадка про селище. У своїй статті « Історія та генезис Хоршківського замку» Ігор Цвіра, вчитель історії, краєзнавець, також досліджував проблематику виникнення замчища та його генезис, від давніх часів і до сьогодні [8, с. 13].

За часів козаччини замчище належало представнику козацької старшини Юрію Немиричу. Цей період в розвитку селище всесторонньо досліджував Ігор Цвіра і опубліковував результати дослідження у своїх працях в місцевій газеті «Прапор». Дотично зачіпав цю проблему Ярмошик І.І. історик, викладач, професор у своїй статті «Юрій Немирич - видатний представник козацької старшини середини ХVII століття» [29, с. 48-58].

Другий етап в розвитку селища, а саме перебування у складі Російської імперії, характеризується ключовим моментом в історії предмету дослідження - передача селища у володіння до талановитого полководця Кутузова і як результат - закладення Кутузівського парку. Про історію Кутузівського парку було багато видано праць саме про час перебування Кутузова на території Володарщини. Григорій Литвинчук краєзнавець у своїй праці « Із історії Кутузівського парку» висвітлював події, які переживав парк в межах XVIII - XX століття [25, с. 57-60]. Вже згадуваний Олександр Баран у праці під назвою «Здесь така скука...», яка розміщена у хрестоматії «Сонце сяє над Іршею», змалював перебування Михайла Іларіоновича Кутузова як господаря свого маєтку, його особисті переживання в період життя на Горошківщині [25, с. 38-41].

Вагомим історичним джерелом можна вважати листування Кутузова з дружиною і доньками, фрагменти яких були опубліковані в 60-ті роки минулого століття в обласній газеті «Радянська Житомирщина», де часто згадувались Горошки [21, с. 3].

Сергій Каленюк, краєзнавець, який провів все дитинство на Володарщині, нині проживає на Луганщині, у своїй статті «Згадка від Кутузова» ділився своїми дослідженнями про перебування Михайла Іларіоновича в Горошках та подальшу долю його маєтностей, після смерті. Сергій Каленюк представляє нам чимало інформації про сім'ю Кутузових [25, с. 17-22].

Чіткий опис життя Кутузова можна знайти в праці М. Ю. Костриці «Кутузов на Волині», де в деталях розписано його діяльність на території Горошків [13, с. 29-35].

В статті Юлії Кулаківської «Спогади і перекази про Кутузівський парк», це місце змальоване через призму спогадів жителів та аналізу самої Юлії. Описано зовнішній вигляд парку,його природу та ремесла,які розвивались за часів перебування Кутузова на Волині [25, с. 55-58].

Історіографічні надбання дають підґрунтя для подальших науково-краєзнавчих досліджень. Праці, які існують в даний момент дозволяють майбутнім дослідникам критично підходити до подій, які відбувались на території селища. Література та джерельна база Володарськ - Волинського краю може бути використаний при підготовці до уроків, виховних годин, краєзнавчих композицій.

2. Володарськ-Волинський: історія і сучасність

На території Східної Волині селище Володарськ-Волинський належить до найдавніших населених пунктів. Зручне географічне розташування сприяли активному розселенню краю. Найдавніші поселення на території сучасного селища існували вже в епоху доби міді. У IX-XIII столітті територія, яку займає сучасна Володарщина, знаходилась на порубіжні Волині і Київщини. Активне залюднення краю і виникнення населених пунктів припадає на кінець XIV - початок XV століття.

У середині XIV століття землі краю в складі Правобережжя України потрапили під владу феодальної Литви, а після Люблінської унії 1569 року інкорпоровані до складу Речі Посполитої [3, с. 5-6].

У Словнику географічному Царства Польського можна побачити, що перша писемна згадка про поселення датується 1545 роком під назвою Олександропіль. На цьому відрізку часу тут мешкали бояри Пронські, які відновивши на правому березі р. Ірші старе поселення назвали його на честь власника Олександра.

Деякі дослідники вважають, що Сапеги - литовські магнати у ХVІІ, дали нову назву селищу - Хорошки. [7, с. 14 ] Але деякі дослідження в краєзнавчій науці дають підставу віднести топонім Хорошки до часів язичництва з походженням назви від бога сонця Хороса. В селищі було каплище, де поклонялись сонячному божеству ( видозмінене від «Хорос») [18, с. 21]

З 1617 року Горошки згадувались в документах як містечко, яке згодом стало одним із важливіших торгових центрів краю. В період визвольних змагань українського народу 1648 - 1654 рр. населення містечка брало активну участь у бойових діях селянсько-козацького війська. Наприкінці XVII ст. поблизу містечка проходили повстанські загони С. Палія та І. Іскри.

У 1793 року, після другого поділу Польщі, політичний і соціально - економічний розвиток містечка відбувався у складі Російської імперії. За новим адміністративним поділом Горошки входили до складу Житомирського повіту Волинської губернії.

Наприкінці XVIII ст. Горошківський маєток, який включав у себе значну частину території сучасного району, належав Житомирському земському судді Дубравському. За участь його в конфедерації маєток конфісковано і подаровано імператрицею Катериною М.І Кутузову [4 с. 2]. Що зумовило появу назви з якою проіснував населений пункт майже 9 років - Кутузове на честь полководця [7, с. 15].

Кінець XVII ст. - початок XIX ст. позначений в історії містечка як період активного господарського розвитку. На 1798 рік в Горошках нараховувалось 552 жителів, які мешкали в 64-х дворах. Тут діяли винокурня, два водяні млини, а з 1803 році чавуноливарний завод.

Починаючи з ХХ ст. розвиток економіки краю відбувався за рахунок включення його в єдиний всеросійський ринок. З 1861 року містечко стало волосним центром. На 1913 рік тут діяли чавуноливарний, цегельний, пивоварний, три шкіряні заводи, суконна фабрика, млин, завод по ремонту сільськогосподарських машин.

У 1912 р. в зв'язку із сторіччям війни 1812 року, що широко відзначалось у Російській імперії, Горошки було перейменоване на Кутузове.

Лихоліття першої світової та громадянської воєн не обминули край. 20 червня 1920 року було остаточно встановлено радянську владу. У 1921 році Кутузове було перейменоване на Володарськ - сучасна назва селища, отримана на честь Володарського В. (Гольдштейна Мойсея Марковича) а згодом до нього додали Волинський, оскільки існував ще один Володарськ в Луганській області.

Як і більшість географічних назв того часу в часи тоталітарного режиму в СРСР, селище отримало ім'я компартійного діяча В. Волинського. Достатньо відомо, що життя Мойсея Марковича з районним центром ніяк не було пов'язане і його діяння ніяк не заслуговують на подібне увінчання. Деякими дослідниками - краєзнавцями було запропоновано повернути древню назву Хорошки, яка все таки є топонімічним корінням своєї історії.

З 1923 року Володарськ-Волинський район входив до складу новоутвореної в Російській імперії Житомирської області. Велику роль в економічному розвитку краю відігравали розвідка, освоєння і промислова розробка родовищ цінних будівельних матеріалів та коштовного каміння.

Нове лихоліття жителям району, як і всьому радянському народу, принесла Друга світова війна. Вже в липні 1941 року на території району розгорнулись бої, які вели частини 5-ї армії Південно - Західного фронту під командуванням генерал - майора М. І. Потапова. З 12 серпня 1941 року по 30 грудня 1943 року містечко перебувало під тимчасовою німецько-фашистською окупацією. На території району діяли партизанські загони під командуванням С. Ф. Малікова. За час перебування окупантів та території господарству селища було завдано збитків на 14 602 337 крб.

З перших днів визволення Житомирського району розпочалась відбудова народного господарства. Особливо швидкими темпами зростала гірничо-добувна промисловість. Було знайдено нові поклади корисних копалин, зокрема коштовного каміння. З 1949 року Волинську експедицію було реорганізовано в рудник « Волинський» [14, с. 24-25].

До Великої Вітчизняної війни територія району становила 819 квадратних кілометрів, на якій діяло 34 сільських і одна селищна Рада, в складі яких нараховувалось 79 населених пунктів в яких мешкало 43 тисяч чоловік.

Слід зазначити, що до Жовтневої революції і в 20-ті роки в межах нинішнього району було багато хуторів і дрібних населених пунктів. Склад населення в основному був український, але невеликий відсоток складали поляки, росіяни та євреї.

Володарськ - Волинський - типовий поліський район Житомирської області. Поверхня його рівнинна, з невеликим ухилом на північний схід. В напрямку на північний схід протікає річка Ірша з притокою Тростяниця. Річка Ірша є притокою річки Тетрів [27, с. 18].

Говорячи про Володарськ-Волинський не можна не згадати про досить відомий Музей коштовного та декоративного каміння. Перші знахідки кристалів гірського кришталю відносяться до середини ХІХ століття, коли ряд геологів вивчали геолого-геоморфологічні особливості Житомирського геологічного регіону. Знахідки, які мали вигляд вирізців з кварцу, а пізніше топазу і берилу, складали фондові наукові колекції і не раз описувались вченими. Ініціаторами створення місцевої колекції мінералів були В. П Амбергер і Борис Гаврусевич. Війна, яка почалась з 1941 року пригальмувала створення цього музею. Після визволення Володарськ - Волинського району від окупації німцями, діяльність науково- розвідувальної роботи на мінерали-самоцвіти відновилась. В 1950 році було збудоване приміщення під управління геологічною експедицію. В музей приїздили фахівці із областей і міст України різних геологічних організацій і навіть поза їх межами. Згодом музей довелось перемістити через брак місця для експонатів. Кілька років тому музей було переміщено і поповнено новими взірцями мінералів і гірських порід провідних родовищ Уралу, Сибіру і інших регіонів за рахунок приватної колекції геофізика Муського Леоніда Івановича, який докладав значних зусиль до оновлення зовнішнього вигляду музею. На даний момент він відповідає сучасним вимогам і є найкращою виставкою самоцвітів не тільки в районі, а в Україні [13, с. 17 - 19].

Таким чином музей коштовного та декоративного каміння створено у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 року № 1585 « Про створення музею коштовного і декоративного каміння» на базі мінералогічної колекції орендного підприємства «Кварцсамоцвіти» (с.м.т Володарськ - Волинський, Житомирської обл.) На сьогодні це єдина, в своєму роді, унікальна колекція дорогоцінного і декоративного каміння та виробів з нього в Україні, яка відома і визнана вітчизняними та зарубіжними спеціалістами однією з найкращих у світі [23, с.47 - 48].

Нині Володарськ-Волинський - районний центр Житомирської області. За останніми підрахунками чисельність населення містечка становила 8153 жителі.

Селище розташоване в центральній частині району. На заході межує з Ємільчинським районом, на південному сході з Червоноармійським районом, на сході з Радомишльським, на сході та півдні з Черняхівським, на півночі з Коростенським, на північному сході з Малинським районами.

Володарськ-Волинський знаходиться в межах Поліської низовини. Його поверхня представлена слабо-хвилястою рівниною. Абсолютні відмітки поверхні в межах селища складають 196-215 метрів. Селище міського типу - це сучасний адміністративно-господарський та культурний центр Житомирщини. Тут розміщені районна рада, управління та відділи районної державної адміністрації, розгалужена мережа інфраструктури, відділення державних фондів.

В Володарську є чимало місць, куди можна завітати туристам. Одними з таких є: Кутузівський парк, Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів, Алея на честь воїнів-інтернаціоналістів, братська могила жертв фашизму, культові споруди. Тут є пам'ятники М.Кутузову, меморіальна дошка В.Володарському, Музей коштовного і декоративного каміння. При районному Будинку культури діють колективи, що носячть звання «Народний» : хор ветеранів «Джерело», вокально-інструментальний ансамбль «Мріяни», дитячий вокальний ансамбль «Кольорові пташки».

Отже, таким чином можна прослідкувати історію селища Володарськ - Волинський. В ній досить багато подій, які впливають на сучасний вигляд та стан Володарська. Містечко немале за своєю чисельністю та розмірами, що дає надію на подальший успішний суспільно - економічний і політичний розвиток. Люди досить працьовиті, тому на майбутню економічну перспективу можна розраховувати. Історія Володарськ - Волинського має давню історію і пишеться досі.

3.Територія Хорошківського замку під владою, великого князівства литовського , речі посполитої та московського царства

3.1 Володіння бояр Пронських

Хорошківський замок, а пізніше Кутузівський парк, як зазначали історики, виник досить давно. Згідно з геологічними даними Волинське Полісся в післяльодовиковий період зазнає підвищення зі швидкістю 4 міліметри на рік. Вірогідно, що в давнину Ірша була великою та повноводною. У результаті підйому місцевості річка оголила каміння лабрадориту, і в центрі населеного пункту в руслі утворились своєрідні пороги. Через це було незручно перетинати водні перешкоди,що зумовило потребу в греблі, перед якою річка «зупинилася б» і «сховала каміння».

Очевидно, що для побудови гаті слід було дотримуватися гідрологічних та гідрогеологічних вимог, тому провели так звані профілі свердловин і на підставі геологічних даних вибрали найбільш оптимальне місце закладки споруди. Кожна свердловина мала топографічну відмітку її положення над рівнем моря. Вивчено потужності наносів і корінних порід (пісків, суглинків, глини тощо). Було встановлено, що в ровах, які оточували фортецю, корінні породи, тобто не зрушені під час будівництва, піднялися над рівнем води Ірші. За даними 5 свердловин різниця склала 3,5 метра на 4 міліметри підйому в рік,тому можна сказати, що земля в районі Володарськ - Волинського з того часу до сучасного рівня піднімалася 875 років.

Таким чином фортеця була зведена і оточена напікільцевим ровом не пізніше 1125 року. Якщо вести приблизні розрахунки, то можна сказати, що фортеця була зведена між 1110 і 11120 роками [17, с. 13 - 15].

За дослідженнями істориків перші володарі замчища був княжий Рід Пронських. Їх удільним князівством був Протнськ, що на Рязанщні. В 1460 - 1470-х роках рязанські князі утвердили тут свою гегемонію, приєднавши князівство до Рязані, тому Пронські виїхали до Литви і Московії, де стали на службу великим князям. Друга хвиля почалась у 1520 році, коли Разянське князівство втратило незалежність і увійшло до складу Московії. За службу вони отримали боярство. В Литві це звання означало відносно заможних людей, що несли військову службу на користь князя, за що вони звільнились від виконання повинностей і сплати податків.

Отож незначні міста і волості князі віддавали в держання боярам, які утримували їх протягом року, в ролі намісника ( з ХVI століття - державця). Досліджуючи генеалогічне дерево роду Пронських, можна побачити Семена ( в католицтві Фрідріха ) Глібовича Пронського ( пом. 1555 р.), що був старостою житомирським ( 1538 - 1539 роки), державцем чорнобильським ( 1549 - 1554 роки та воєводою київським ). Він був засновником цього роду в Литві, яка припинила існування в 1638 році. У нього було четверо дітей: Єжи, Олександр, Маруха, Галшка. Саме Олександр був старостою луцьким ( 1580 - 1591 роки) та стольником великого литовського князя ( 1575 - 1588 роки). Фредерик Тишкевич, власник Пулин ( сучасний Червоноармійськ ), написав скаргу 31 серпня 1585 року на Олександра Пронського, що він напав на його селище, побив і пограбував його підданих, забравши збіжжя. Олександр, як свідчить Ф. Тишкевич, часто робив наїзди на його володіння, палив ліси і завдавав значних збитків. Це були так звані «домові війни», що були характерними для XVI - XVIII століття.

Оскільки Литва перебувала у стані перманентної війни із Московією і фактично була перед лицем постійних вторгнень кримських татар, що розорювали не тільки Київ, а й Житомир та Коростень, замкам приділялась значна увага.

Замок тих часів виглядав приблизно так : Зруби вивищувалися і виходили на поверхню валу, утворюючи стіну, що обмазувалась глиною. Верхня частина городень була обладнана невеликими навісними галереями, з яких можна було вести обстріл ворога. На бойові майданчики городень захисники піднімалися спеціальними драбинами. Головними вузлами оборони були башти. У великих замках вони були триярусні, шестикутної форми. Башти також були обладнані підбиттями, помостами, драбинами і бійницями, що прорубувалися на кожному ярусі. Через дві (воротні) башти проходила брама з підйомним мостом. Виходячи з цього можна уявити, як виглядав замок за часів Пронських, який обов'язково включав в себе ті чи інші елементи [8, с. 9].

Щодо площі, то історик Іван Крип'якевич у праці «Історія українського війська» називає житомирський замок,якому була підвладна Гережанська волость. Він був відбудований у 1545 році, найбільшим за прощею по всіх українській території. Ширина його становила 115 метрів, а довжина 130 метрів.[9, с. 3].

У XVI столітті відбуваються поступові зміни в адміністративному управлінні Литви, які продовжували своє існування в Речі Посполитій. Найвищою одиницею стало воєводство, що складалося з повітів, які очолювали старости, а вже повіти ділились на волості [28, с. 227].

У 1607 році відбувся Люблінський судовий трибунал. За одни із вироків трибуналу Пронські передали свої володіння у Гережанські волості представнику князівського роду Сапег.

3.2 Замок за часів литовських магнатів Сапегів

Сапеги - один із найбільш впливових і багато чисельних магнатських родів Великого князівства Литовського, які грали велику роль в релігійній, культурній та суспільно - політичному житті ВКЛ. Починаючи з кінця XV и особливо в XVI и XVII столітті (аж до XVIII) [11, с. 78].

Штандарт з родовим гербом «Лис» замайорів над замком. Але це була не проста зміна власників, що в ті часи було звичним явищем, а зміна доблесна. Перш за все новий власник перейменував замок і поселення на Хорошки. Мало того, він із Гережан переносить сюди свою резиденцію. Звідси можна ствердити, що саме Хорошки стають центром Гережанської волості, адже тут перебував управитель зі своєю адміністрацією. Про те, що замок продовжувався розбудовуватись свідчить заможність Сапегів та те, що у 1617 році Хорошки згадуються вперше як містечко, де збільшувалась кількість мешканців і відбувались значні зміни у промисловому житті. Містечко одержало право на проведення ярмарок. Цьому могло сприяти тільки відчуття стабільності і захисту, що надавав Хорошківський замок і багатство роду Сапег, які могли утримувати тут велику залогу.

У 1618 році відбувся великий збройний напад на Хорошки. Ініціатора, на жаль, не вдалось виявити. Результатом стало спустошення містечка, проте люди знайшли свій прилисток у замку. Відбудова містечка не затягнулась, вже у 1630 році Хорошки стають одним із центрів торгівлі збіжжям і худобою в Житомирському повіті Великого Князівства Литовського.

3.3 Власник маєтку Юрій Немирич: розбудова чи занепад?

Стефон Андрійович Немирич, Овруцький староста, підкоморій київський подарував землю своїм синам. Юрію, Владиславу, Стефану та донькам Софії, Галшці, Катерині. Повернувшись у 1635 році з навчання у кращих європейських університетів - Оксфорда, Лейдена, Парижа Юрій Немирич вступив у володіння цими землями. Спочатку він жив у родовому маєтку, де він народився, в Черняхові. Це сусіднє з Хорошками містечко стало центром поширення соцініанських релігійних ідей по цілій Україні. Звісно, це суперечило самій сутності католицькій Речі Посполитої і навіть прості мешканці сприймали ці ідеї як чергові забаганки панів [14, с. 6-7].

За часів володіння Юрієм Немиричем замок зазнавав вагомої розбудови. Можливо тому, що Хорошківський замок був кращим і знаходився у вигіднішому, з точки зору оборони, місці. До того ж з 1630 року до 1640 року українськими землями прокотилась хвиля могутніх козацьких повстань Трясила, Сулими, Павлюка, Остряниці, Гуні, які були спрямовані проти шляхти.

У 1640 році Юрій Немирич отримав високу посаду Київського підкоморія, а це була судова посада, в компетенції якої був розгляд справ про межі земельних володінь, ця справа була ризиковою. Також відкрита позиція Юрія Немирича, спрямована на захист на сеймах протестантської соціалістичних ідей, не сприяла любові і поваги до нього з боку Московської влади. Можна погодитись з тим, що для повномасштабного будівництва були виписані найкращі фортифікатори тих часів - французькі інженери, з якими Юрій познайомився, перебуваючи на навчанні у Парижі. Замок являв собою споруду прямокутної форми з центральним входом на південну сторону. По кутах прямокутника було чотири бастіони з двома насипами валів. Між бастіонами тягнулася куртина з брустверами, які найкраще з збереглися у східній частині замку. Таке планування не тільки врахувало попередні будівництва, вдале місцезнаходження, а й попередні ідеї фортифікаційної думки.

Серед місцевих жителів збереглися перекази про підземні ходи. Можна стверджувати, що вони були. Адже переховувати зброю, порох, провіант чи інші припаси і як можна вийти в безпечне місце. Якщо арсенал знаходився б у будівлі у внутрішньому дворі замку, він був би скоро знищений навісним вогнем бомбард, а тоді й відпала б можливість продовжити оборону замку. Очевидці стверджують що, за радянських часів центральний вхід у підземелля був заварений металевою брамою, а згодом і засипаний землею. Місце дослідникам поки не вдалося встановити. Всі роботи у замку виконувалися так званими «дворовими» людьми і приписаними до нього селянами, крім того данники і тяглі селяни Немирича платили великі податки від 30 до 60 грошів чиншу, від 1-4 відер меду та по дві куниці.

Міщани також сплачували податки, утримували військовий постій, виконували численні замкові повинності. Тільки міщани тих міст, що мали Магдебурське право звільнялись від сплати податків і мит. Так Житомир отримав право на самоврядування у 1444 році, а тільки у 1544 році на Петро- ковоському сеймі підтверджено право міщан не брати участі в ремонті замку та утриманні залоги. Звісно, такі випадки були поодинокими. Можна тільки уявити, як населення Хорошок і волості ставилося до Юрія Немирича, який для будівництва замку значно посилив визиск населення і збільшив кількість сплачуваних податків.

Затишшя перед бурею тривало до 1648 року, коли вибухнуло національно-визвольне повстання під проводом Богдана Хмельницьокого, яке на думку історика В. С. Степанкова, слід називати українською революцією. Звісно, Юрій Немирич виступив проти повсталих селян, міщан, козаків. У кінці травня 1648 року на Житомирщину з Лівобережжя вступив Ярема Вишневецькии. Край став ареною жорстоких боїв Максима Кривоноса з шляхетським ополченням. Ці та інші причини змусили міщан Хорошок організувати свій загін, учасники якого об'являли себе козаками, і взяли участь у цій боротьбі. Скоріш за все, замок руйнувань не зазнав, а Юрій Немирич покинув свій край і володіння.

У кінці червня 1648 року вся територія Житомирщини була звільнена від шляхти. Населення Хорошок, як і решта звільненої території, яка надавала підтримку вояками і провіант війську Богдана Хмельницькогоі, нарешті була звільнена віз цих зобов'язань. Після підписання Зборівського договору, було проголошено козацьку державу - Гетьманщину за яким шляхта поверталась в свої володіння, повернувся до Хорошок і Юрій Немирич.

Він повернувся із бажанням помсти, до того ж його обирають на шляхетських сеймиках Волині і Київщини генеральним провідником шляхетського ополчення, які силою придушували опір населення і охороняли прикордоння, караючи тих, хто взяв участь у боях 1548 року [16, с. 38 - 40].

Центром каральних дій був Хорошківський замок, з якого шляхта здійснювала свої рейди. Таким чином замок, в якому колись люди знаходили собі прилисток, слугував зовсім іншим, протилежним цілям. Проте люди, які спробували смак свободи,в неволю не повернуться. Про що свідчило велике повстання, в якому взяло участь більшість населення Хорошок і краю, в результаті якого шляхта була розгромлена, а замок був узятий приступом і спалений у 1650 році.

Успіх повстанців став прикладом і для інших «хлопів». Так, у скарзі від 6 травня 1650 року Вацлава Юр'євича, шляхтича сусіднього села, на селян Малих Горошок і самих міщан, підданих Ю. Немирича, які зруйнували і по-грабували його маєток у с. Зарубинцях. Війна все ж продовжувала набирати обертів, а Юрій Немирич, як він сам писав, « ...був загнаний долею із-за Дніпра аж до Вісли».

Отже, період литовського-польської доби приніс значних зміг Хорошківському замку, а згодом національно - визвольні змагання за часів Богдана Хмельницького змінили його долю та власника. Періоди піднесення та занепаду помістя характеризувались безпосередньо соціально-економічним становищем території та станом держави, під якою була нинішня територія селища Володарськ - Волинського. Наслідки всіх змін можна прослідкувати і в сьогоденні, оскільки збереглись підземні ходи, в яких селяни переховувались від шляхетських нападів та знищення замку, що не дало нам змогу насолоджуватись хоча б рештками сьогодні.

4.Замок у володінні м. Кутузова

4.1 Розвиток господарства Горошок і розбудова замку

У 1793 році внаслідок другого поділу Речі Посполитої Правобережна Україна перейшла під владу Російської імперії. Тодішній власник замку та Горошківського ключа Житомирський земський суддя Ігнатій Дубравський узяв активну участь у повстанні під проводом Тадеуша Костюшка, яке було придушене. За це у 1795 році його володіння було конфісковано Катериною ІІ і подарувано Кутузову «за вікторії над турками» [18, с. 3].

В архівних матеріалах розповідалсь, що одного разу, після проведеного військового походу, відвідавши царицю, Кутузов побачив на столі шкатулку, яка виблискувала і переливалась різнобарвними топазами. Дізнавшись, що це був подарунок кріпосних селян із Горошок, він став просити в знак винагороди за успіхи в Турецькій війні «пісно породної земельки в Горошках». Після цього ці землі стали власністю фельдмаршала Кутузова.

У 1802 році великий полководець потрапив у немилість до царя Олександра І і був змушений просити відставки з посади військового губернатора Санкт-Петербурга.

Незабаром сім'я Кутузова, яка складалась із семи чоловік, опинилась у тяжкому матеріальному становищі. У нього залишався один вихід - поїхати в свій маєток Горошки, займатись господарством, у веденні якого в Кутузова не було досвіду і знань [4, 35 - 17].

Провів Михайло Іларіонович 3 роки до початку Вітчизняної війни 1812 року [19, с. 8].

У замку в західній частині був двоповерховий дерев'яний палац, з видом на річку Іршу та православна церква. Будівництво палацу приписують Михайлу Іларіоновичу, який планував тут залишитись на довго. Потім прийшов час ремонту та укріплення самого замку, адже часи були неспокійні. Такий повномасштабний ремонт був останнім у новітній історії замку і для потреб ремонту було побудовано невеличку цегельню [23, с. 10].

Господарство в Горошках було в непоганій перспективі, але дуже занедбане. Економ, який був при Хорошківському замку, добре знав свою справу, але турбувався більше про себе і менш про господарство. «Он -- професеор, но дай Бог, чтобы у него было хоть на-половину честности против его ума», -- писав дружині Кутузов [13]. Урожаї знімали непогані, земля була родюча, але завдяки безгосподарності і браку знань, збирали менше, ніж розраховували одержувати.

Вперше потрапивши в Горошки, Кутузов з болем і іронією писав своїй сестрі: «Тут така нудьга, що я не дивуюсь, що багато хто йде в монахи. Все рівно -- що в монастирі жити, що тут, в Горошках»[19]. Такі почуття продовжував у бувшого полководця колись дикий поліський закуток, йому ту жилось не весело і одиноко. Єдине чим він міг себе відволікти це полювання з собаками на зайців, лисиць і вовків.

Здоров'я у Михайла Іларіоновича було погане -- боліли очі і часто не дочував на ліве вухо. Часто гуляв на свіжому повітрі і у вільний час розмовляв з селянами, роз повідавши про свої військові походи та завоювання.

З листів дружили Катерини Іллівни та газет Кутузов знав новини Петербурга і що робиться в Європі.

Війни, що наближались із Туреччиною і Францією, ще більше пригнічували Михайла Іларіоновича. Йому було радше повернутись до справ полководця, аніж займатись справами господарства в маєтку, якими він так недосконало і неохоче володів.

Призначення в діючу армію було б для нього прекрасним виходом із тяжкого морального і матеріального становища [22, с. 21 - 23].

З поселенням М.І. Кутузова у Горошки, почали розвиватися різні ремесла. Так в 1803 р. Кутузов відкрив «Мастерские ружейных дел» -- це були свого роду маленькі заводи, а також налагодив висловлення поташу (калійної селітри), що використовувалося в миловарінні і скловарінні. За переказами старих людей, в Горошках населення було мало, а поблизу виникло поселення Рудня, яке потім називали Рудня - Горошківська. Тут нараховувалося 14-15 хат, а жителі були в основному ковалі. Бо до наших днів у дворах, на городах було безліч каміння, уламків різного розміру (жужіль, а глибше в землі -- чорний попіл в перемішку з жужелем). Вони і переплавляли залізну руду в залізо і чавун кустарним способом.

Щоб роздути в горні вогонь до високої температури, було необхідно мати певний матеріал. Так як лісу вистачало, ковалі брали березові і дубові дрова, складали їх у великі кагати -- костри і викурювали вугілля. Обкладали їх дерном, а поверху землею і підпалювали. Коли дрова займалися, всі виходи назовні закладалися землею, щоб дерево поступово тліло і обвуглювалося. Крім цього, кінський гній спресовували у плити і добре висушували. А потім в горни насипали шар вугілля, шар кінського гною, шар руди (подібно до доменного процесу). І так утворювалось кілька шарів. Сильно роздували великими міхами в горнах вогонь і через певний чає одержували залізо чи чавун. Залізо використовували на виготовлення всього необхідного в господарстві (сокири, вила, ножі і т. д.). А з чавуну виготовляли великі ядра для гармат. Тут, на Рудні знаходився так знаний «ружейный склад», де зберігалися ці ядра. Залізну руду добували тут же поруч. Підтвердженням цього є підземні джерела, звідки біжить вода з іржавим осадом [7, с. 17 - 19].

В 1912 рік відзначаючи 100-річчя з дня перемоги над наполеонівськими військами, містечко Горошки перейменовано в Кутузове, а в парку споруджено пам'ятник М.І. Кутузову.

4.2 Доля замку після М. Кутузова. Історія сучасного парку

Частина маєтків М.І. Кутузова перейшла до його зятя генерал-майора Хітрово, який роздав спадщину іншим поміщикам та промисловцям. Пізніше маєтки Кутузова перейшли у власність поміщика Муравйова з центром його володінь у с.Турчинка. В останні роки свого життя Михайло Кутузов свій маєток в Горошках подарував дочці, яка була заміжня за Трубецьким.

Муравйови та Трубецькі належать відомим російським княжим родам, серед яких були і відомі декабристи. Брати Муравйови були членами «Південного товариства декабристів»

Зв'язок Трубецьких з нащадками Кутузова дослідники обґрунтовують тим, що є згадка про учасника громадянської війни Степана Васильовича Турчака, який брав участь у звільненні району від петлюрівців у 1919 р. Він згадував, що штаб полку знаходився біля пам'ятника, на якому він читав напис «Княжна Трубецкая. Родилась в 1821 г.» Пам'ятник до сьогодні не зберігся. Через ряд поточних причин.

У Михайла Ілларіоновича було 6 дітей. Первісток - син Микола загинув від віспи на першому році життя. У 1776 році народилася Парасковія, яка вийшла заміж за Матвія Федоровича Толстого. У 1782 році - Анна, яка була заміжня за генерал-майором Миколою Захаровичем Хітрово. Він помер у 1826 році, коли Анні було 44 роки. У них було четверо дітей: Олексій, Михайло, Олександр і Федір. Історики припускають, що вона знову вийшла заміж за Трубецького, чиє прізвище якимсь чином перейшло на 5 сина Олександра, то Василь і Олександра, які поховані у Володарську, -- правнуки полководця.

Третя дочка -- Єлизавета народилася у 1783 році, вийшла заміж за графа Фердинанда Тизенгаузена, який у 1805 р. загинув під Аустерлицем. У 1811 році вона вдруге вийшла заміж за генерал-майора Миколу Федоровича Хитрово (Анна і Єлизавета були заміжня за двоюрідними братами).

Катерина народилася у 1784 року була одружена з князем Миколою Даниловичем Кудашевим, який загинув у 1813 р. під Лейпцігом.

У 1785 році з'явилась на світ наймолодша дочка Дар'я, яка у 1807 р. одружилась із обер-гофмейстром Федором Петровичем Опочиніним.

Маєток у Горошках уже від якоїсь із внучок Кутузова якимось чином перейшов до Трубецьких. Дуже ймовірно, що поховані у Володарськ-Волинському Олександра і Василь Олександровичі -- діти князя Олександра Петровича Трубецького (1792-1853), учасника Вітчизняної війни 1812 р., полковника лейб-гвардійського Семенівського полку. В 1820 р. при розформуванні полку його було переведено до Київського драгунського полку. Олександр Петрович - рідний брат Сергія Петровича Трубецького, який був одним з організаторів повстання декабристів [16, 45 - 46].

Трубецькі багато зробили для розвитку не тільки маєтку, свого цегельного заводу, що діяв у нових капіталістичних умовах, а й самого містечка, займаючись благодійністю. Під час громадянської війни, голоду їх родове поховання було розграбоване.

1914 рік поклав початок Першій світовій війні, а з ним і нове перевтілення замкового палацу. Тут для поранених солдатів, за ініціативи Анни Сабанєєвої, був організований шпиталь для тяжкопоранених, а доглядали за ними сестри шляхетського походження. Події 1917 - 1920 років відзначались своєю кровавістю, власники покинули маєток. Улітку 1919 року банда отаманші Марусі Соколовської, налетіла на Горошки, вчинила погром містечка.

У серпні 1919 року Кутузове опинилося в смузі жорстоких боїв за Коростенський вузол. Бої точились мій військами Директорії, які наступали, та частинами 44 - ї дивізії. Тоді ж палац загорівся, та так, що пожежу було видно зі всієї округи. На його місці утворилося згарище - пустир, що поступово заріс чагарниками та кропивою. На цьому завершується історія замкового маєтку, про вигляд якого нічого не відомо.

Подальша доля місцини переживала досить жваві події, тут було безліч різноманітних культурних та творчих зібрань, піонерський табір, покази фільмів, лекторії та вечори відпочинку. 12 сепня 1941 року район було окуповано німецько-фашистськими окупантами. У південній частині парку було побудовано кошари, в яких тримали овець. Віковічні дуби німецька влада використовувала для будівництва мосту через Іршу.

Післявоєнний стан містечка потребував відновлення. Вже згодомо 25 серпня 1959 року було відкрито пам'ятник М.І. Кутузову. Для цього було переплановано перший бастіон, зроблено гранітні східці, які вели до бронзового погруддя фельдмаршала, що було на постаменті з червоного граніту, на якому був напис: «М. И. Кутузову от трудящихся района 1959 г.».

За часів незалежності України у ніч з 3 на 4 серпня було здійснено акт вандалізму, постамент пам'ятника М.І Кутузову було повалено, а сам бюст викрадений.

Районною радою було прийнято рішення про встановлення нового пам'ятника. Вже 16 вересня 2005 року було його урочисте відкриття. За сприянням селищного голови В.Г. Онофріюк проводяться квітневі суботники з прибирання парку, поставлені зручні лавки та урни для сміття. Значих сил докладається для того,щоб парк мав належний вигляд.

Відділ культури і туризму виступив з ідеєю створення фольклорного майданчика, який включав би відкриту сцену для виступів народних колективів та містечко майстрів, де б виготовлялись і демонструвались вироби народних умільців. Щоб музика, співи знову звучали в цьому історичному місці, а жителі,щоб побачили нове відродження замчища [30, с. 4-5].

Отже, найвищого піднесення замчище пізнало за часів перебування М.І. Кутузова в Горошках. Чим і удостоївся назви нинішній парк та подальша його доля. Плани на подальший розвиток досить перспективні, що не дає згаснути духу Горошківсього замчища.

Висновки

парк післявоєнний маєток

Джерельна база історії Володарщини досить обмежена, але інформація, яку можна отримати дає нам приблизну картину уявлень про минуле Володарськ - Волинського краю. Були праці та конференції, які поповнили базу історичних знань з історії Кутузівського парку на Володарщині. Історики подали основу для майбутніх науково-краєзнавчих праць та розширення їх надбань шляхом аналізу літератури та джерельної бази.

Опрацювання історіографічних надбань дало змогу виділити три етапи в хронології становлення предмету дослідження, що дозволяє систематизувати знання та орієнтуватись в історичних процесах і безпосередньо в літературі. Проблема виникає в обмеженій кількості літератури та неточним даним тих, чи інших подій, що стає перепоною на шляху дослідження більш давніших подій, які стали ключовими у становленні Кутузівського парку.

Аналіз опрацьованих матеріалів дає змогу пересвідчитись у насиченості політичних та культурних процесів, які відбувались на території селища протягом всього періоду існування. Починаючи з доби міді і закінчуючи незалежністю, джерельна база дає відомості про соціальні, політичні та культурні процеси, які проходили на території сучасного селища міського типу Володарськ-Волинський.

Літературні видання та джерела у просторовому відношенні охоплюють сучасні публікації та напрацювання минулого століття, що дає змогу різнобічно розглянути проблеми генезису та соціально - політичного і культурного життя жителів селища Володарськ-Волинський. Просторова відмінність дає змогу досліджувати історію Володарська більш критично, що наштовхує на власний аналіз дослідника і опрацювання матеріалів через особисте бачення подій та проблем, які поставали в той чи інший час.

Володарщина переживала різні часи: розвиток і занепад, піднесення і падіння, радість і смуток. Вона була під владою багатьох могутніх держав, що закладало основу побуту та соціально-культурних процесів селища. Центральною спорудою було замчище, що нині зветься Кутузівським парком. Саме це і зумовило його розбудови та занепади в дальшому розвитку подій. Численна кількість володарів замчища і селища в цілому зумовила неоднорідний розвиток містечка, змін топонімічної історії та розвиток господарства на місцях. Господарів, у продовж існування Володарщини, на території селища було чимало, що дало свої наслідки для ходу історії і їх відбитків у сьогоденні. Кожен власник приніс в історію частину своєї культури, своїх інтересів та матеріальних внесків.

Перші володарі були боярами - Пронські, за час їх перебування, Хорошківський замок було розбудовано і укріплено. Знатність їх походження свідчить про наявність фінансових засобів, тому про доля замка була в хорошій перспективі. Особливості литовської доби показують становище селян: Литва перебувала у стані перманентної війни із Московією і фактично була перед лицем постійних вторгнень кримських татар, що впливало на життя селян, ведення їх господарства та зміна господарів замчища.

Власники змінювались із зміною влади на українських землях. Наступними власниками був не менш знатний магнатський Великого князівства Литовського - Сапеги, який відіграв значну роль в релігійному, культурному та суспільно - політичному житті містечка. Хорошки стали центром Гережанської волості і торгівлі в Житомирському повіті, що значно покращувало умови проживання жителів та розбудову замчища та Хорошок в цілому. У містечку збільшувалась кількість мешканців і відбувались значні зміни у промисловому житті, було отримано право на проведення ярмарок. Цьому могло сприяти тільки відчуття стабільності і захисту, що надавав Хорошківський замок і багатство роду Сапег, які могли утримувати тут велику залогу.

Часи Хмельниччини залишили чимало відбитків в історії містечка. Замчишще було в руках Юрія Немирича, українського магната, воєначальника, державного діяча і дипломата доби Хмельниччини, автора проекту Гадяцького договору. Замок зазнавав вагомої розбудови, для повномасштабного будівництва були виписані найкращі фортифікатори тих часів - французькі інженери. Козаччина - це період піднесення українського духу, що характеризувалось національно - визвольними битвами. Оскільки замчище займало географічно вигідне положення, це сприяло його розбудові та піднесенню господарства. Та численні напади і постачання продовольства для ходу війни послабило соціально-економічний стан селян та розвиток замчища. Періоди піднесення та занепаду помістя характеризувались безпосередньо соціально-економічним становищем території та станом держави, під якою була нинішня територія селища Володарськ - Волинського.

За Московської влади Горошки належали полководцю Михайлу Кутузову. Цей період характеризується розбудовою замку і розвитком сільського господарства. Хоч М. Кутузов перебував тут кілька років, економічний та суспільний розвиток був на вищому рівні порівняно з попередніми часами. У Горошках розвивались різні ремесла, будувались цегельні, майстерні, збільшився посів площ. Оскільки Горошки були на вершині свого піднесення парк удостоївся назви Михайла Ілларіоновича Кутузова.

Подальша доля місцини переживала досить жваві події, тут було безліч різноманітних культурних та творчих зібрань, табори, покази фільмів, лекторії та вечори відпочинку. За часів Великої Вітчизняної війни район було окуповано німецько-фашистськими окупантами, що дало значних збитків і ушкоджень населенню та замчищу.

У післявоєнний стан у містечку відбудова місця, де знаходився замок швидко набрала обертів. Це місце як і раніше було центром усіх подій селища. Нинішня влада дбає про добробут та благополуччя парку, для того, щоб люди не забували історії свого краю.

Список використаної літератури

1. Баран О. Як ходили горошківці на шляхту.../ О.Баран. - ПРАПОР , 1968. - C. 3 - 4.

2. Василенко Й. Там, де жив полководець ( По Кутузівських місцях) / Й. Василенко. // Нове життя. - 1962. - №2. - С. 2.

3. Голенищев-Кутузов М.И. Письма / Сообщ. Ф.К. Опочинин // Русская старина, 1871. - Т. 3. - № 1. - С. 49-60. - Сетевая версия - М. Бабичев, 2007.

4. Вологодцев И.К. Особености развития городов Украины// И.К. Вологодцев. - К., 1930. - 205 с.

5. Голяченко О. С. Володарськ - Волинський район: Географічний нарис для учнів/О. С., Голяченко, М.Ю. Костриця. - Житомир: Товариство дослідників Волині, 1995. - 48 с.

6. Городские поселения в Российской империи. Т. 1-й. С. - Петербург, 1860. - 890с.

7. Горошківщина - перлина українського Полісся: Краєзнавча хрестоматія Володарськ-Волинського району Житомирської області//Упоряд.О.С. Голяченко. - Житомир: «Волинь», ПП «Рута», 2005.-128с.

8. Горошківщина крізь призму століть. Тези наукової краєзнавчої конференції - Володарськ-Волинський - Житомир, 1995. -179 с.

9. Гунин Л. Бобруйск [Електронний ресурс] / Л. Гунин. - 1985. - Режим доступу до ресурсу: http://www.balandin.net/Gunin/Bobruisk/CHAPTER_4/sapiehi04.htm.

10. Знайомі незнайомці : Походження назв поселень України: Наук.-попул. вид. - К.: Либідь, 2001. - 304 с.

11. Книга пам'яті України. Житомирська область. 3 том. - Житомир: Редакційно - видавниче підприємство «Льонок», 1994. - 744с.

12. Книга Скорботи України / О.Ф. Солдатов, В.М. Воронецький, А.М. Лук'янович, В, І. Бобришева. - Житомир: Редакційно - видавниче підприємство «Льонок», 2002. - 880 с.

13. Костриця М.Ю. Історико -Географічний словник Житомирщини: У 3х т. - Т.І: Абрамок - Йосипівка/ М.Ю.Костриця, Р.Ю. Кондратюк. - Житомир: ПП М.Г Косенко - 128 с.

14. Криворучко Б. М. Володарськ - Волинськ / Б. М. Криворучко. // Радянська Житомирщина. - 1968. - С. 4-5.

15. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. - К: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. - 45 с.

16. Лебединський Р. О. Світло в кутузівських місцях / Р. О. Лебединський. // Радянська Житомирщина. - 1962. - №8. - С. 4.

17. Липинський В.Н. Селище міського типу Горошки ( Вол. - Волинський) [Іст. довідка] / В. Липинський. - Газета польська. - 2007. - №4. - C. 4.

18. Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная комиссия. - Житомир, 1923. - 190 с.

19. Мужаровський Ф. О. Скільки років Володарськ - Волинському? / Ф. О. Мужаровський. // Прапор. - 2006. - 12 жов. - C. 2.

20. Музей коштовного та декоративного каміння. // Житомир: ОП «Житомирська облдрукарня». - 2006. - 16 с.

...