Куба. Розташування, економіка та адміністративний устрій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Куба розташована в північній частині Карибського басейну на перехресті Карибського моря, Мексиканської затоки та Атлантичного океану. Куба лежить на півдні від американського півострова Флорида, на заході від Гаїті і на сході від Мексики. Водні ресурси розподілені вкрай нерівномірно, що спільно з іншими чинниками створює труднощі для ведення сільського господарства. Багато районів Куби потребують зрошення. Велика частина Куби зайнята низинами та рівнинами, гірськими кряжами та піднесеннями. Гірські кряжі нижчі на заході та дещо вищі на сході, розташовані вздовж узбережжя. На заході, на півострові Гуанаакабібес, уздовж берега тягнеться вапняковий кряж із сильно еродованою поверхнею та своєрідним карстовим рельєфом. На захід від Гавани тягнеться вузький гребінь Сьєрра-де-лос-Органос заввишки від 150 до 750 м.

У центральній частині острова є високі гори Сьєрра-де-Тринідад, із верхівкою Сан-Хуан, що сягає 1156 м. Найбільша гірська система Куби розкинулася на сході - долина Ґуантанамо розділяє її на північну частину (масиви Сьєрра-дель-Кристаль, Сьєрра-де-Ніпе, Кучильяс-де-Тоа та Сьєрра-де-Пуріяль, що сягають до 1230 м) і південну, утворену хребтом Сьєрра-Маестра, де є найвища точка Куби - пік Туркіно (1974 м).

Окрім гірських хребтів і піднесень ландшафт Куби рясніє карстовими формами й долинами. В одній із таких долин - Юмурі на півночі острова створено заповідник. Визначними пам'ятками долини є тропічні ландшафти й печери, система Бельямар відома своїми кристалічними утвореннями. Річка Юмурі протікає через депресію пласким дном, діаметром близько 8 км і крутими схилами заввишки близько 150 м.

Річки Куби не мають великого господарського значення. Найдовша річка - Кауто в гірській області південного сходу країни, завдовжки приблизно 240 км, судноплавна для невеликих судів у нижній течії становить близько 120 км. Ґрунти Куби переважно (близько 80%) розвинені на продуктах вивітрення вапняків. Ці ґрунти відрізняються великою родючістю і є сприятливі для вирощування тропічних культур, передусім важливої для економіки країни цукрової тростини.

Себастіян де Окампо був першим, хто склав карту острова в 1511 році. Пізніше того ж року було засноване перше іспанське поселення, м. Гавана у 1515 р. Острів залишався у володінні Іспанії і протягом 388 років був головним центром іспанської експансії у регіоні. У 1762 р. Великобританія захопила Гавану на короткий час, але повернула її у володіння Іспанії наступного року. Так як і в багатьох інших регіонах нового світу, кубинське суспільство складалося з іспанської еліти землевласників, селян-креолів та рабів, яких завезли на Кубу з Африки.

На відміну від інших іспанських володінь в Америці, які швидко проголосили незалежність на початку XIX сторіччя, Куба довго залишалася вірною Іспанії завдяки добре налагодженій торгівлі з Європою та побоюванню повстань чорношкірих рабів і експансії Сполучених Штатів. Втручання США у внутрішні справи острова почалося ще 1848 року, коли спроба захопити острів повстянцями з Флориди була придушена іспанською адміністрацією. США також формально зверталися до Іспанії з пропозицією купити Кубу і приєднати її до США, однак Іспанія відмовлялася, оскільки Куба залишалася ключовим і останнім володінням Іспанії на американському континенті.

Незалежність

Острів здобув незалежність після Іспано-американської війни 1898 року, коли Іспанія за Паризькою мирною угодою відмовилась від володінь на Кубі. Країна, проте, залишалася під протекцією США до травня 1902 року, коли була проголошена незалежність. Згідно з поправкою Платта Сполучені Штати мали контроль над економічною та зовнішньополітичною діяльністю республіки й утримували Ґуантанамо у своєму володінні. Ця поправка була скасована тільки 1934 року.

Протягом десятиліть країною керували вибрані президенти і диктатор Фульхенсіо Батиста, який захопив владу у країні внаслідок державного перевороту. Під його керівництвом у країні поширилась корупція та посилилися репресії проти опозиції. У 1959 році режим Батисти було повалено опозиційним рухом на чолі з Фіделем Кастро й Ернесто Че Гевара. Новий режим викликав невдоволення американської адміністрації і проти Куби було впроваджене економічне ембарго, яке триває донині.

Економіка

Куба - соціалістична держава. Її економіка майже повністю націоналізована і уряд запровадив і підтримує планову економіку.

Куба - аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: цукрова, нафтова, харчова, тютюнова, текстильна, хімічна, паперова, деревообробна, нікелева, цементна, сільськогосподарське машинобудування. Транспорт: залізничний, автомобільний, морський. Осн. мор. порти: Гавана, Сантьяго-де-Куба, Марієль, Сьєнфуегос, Нуевітас. Міжнародний аеропорт - в м. Гавана.

Куба - країна з найбільшою кількістю населення в Карибському басейні і має специфічну культуру, яка виникла в результаті злиття багатьох народів і цивілізацій. Республіка Куба - одна з небагатьох соціалістичних країн світу. Вона має однопартійну систему, де влада зосереджена в руках комуністичної партії на чолі з Раулем Кастро. Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів проводиться плануючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляються централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізований, а системи обслуговування населення підпорядковані державі. В межах «приватного» сільськогосподарського сектора в значному об'ємі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), проте продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежена, а у ряді випадків розцінюється як злочин.

В цілому економіка Куби, незважаючи на різкі коливання показників в окремі роки, поступово росла в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а на 1970-х - початку 1980-х років стала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспільного продукту (національний прибуток без урахування окремих елементів сфери послуг) в період з 1975 по 1985 щорічно зростав в середньому на 5,7%. На початку 1990-х років відбулося різке (на 35%) падіння виробництва, викликане розривом зв'язків з більшістю торгових партнерів Куби з колишнього соціалістичного табору.

Населення

Нині населення Куби становить 11,184 млн осіб. Офіційні джерела пропонують такі дані про склад населення: 65% - представники білої раси, 12% - афроамериканці, 22% - мулати. Однак інші джерела свідчать про те, що біле населення становить лише 40%, а решта людей, які проживають у країні, представлена, насамперед, афроамериканцями і мулатами (здебільшого), а також китайцями, євреями, арабами, індіанцями й іншими. Періодично зростання населення сповільнюється внаслідок еміграції

Релігія

Основна релігія на Кубі - католицтво, однак на практиці більшість кубинців сполучають католицизм із синкретичними віруваннями, які виникли зі змішання християнства й різних африканських культів. Африканські раби часто привласнювали своїм богам імена католицьких святих. Ці синкретичні культи представлені на Кубі двома формами: сантерия (найпоширеніша) і ньяньигос. Крім того, у країні є кілька протестантських сект, а також невелика іудейська громада.

Промисловість

Обробна промисловість. За декілька десятків років, що пройшли з часу кубинської революції, в країні була створена промислова база, при цьому обладнання і технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найпомітніше зростання спостерігалося у важкій промисловості, особливо у виробництві сталі, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби і сигари, йшов набагато більш повільними темпами.

Потреби Куби в промисловому і транспортному обладнанні, а також в нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировина і багато які види основних продуктів живлення також поступають через рубіж. Понад 80% експортних надходжень Куба отримує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари і рибопродукти. На початку XXI ст. основні партнери по імпорту і експорту: Іспанія, Росія, Канада, Франція, Нідерланди, Італія, Китай та Венесуела.

Сільське господарство

Сільське господарство. Економічна політика, що проводилася кубинським керівництвом в перші роки після революції (1959-1963), була направлена на переважний розвиток важкої промисловості, закінчилася невдачею, і на зміну їй в 1963 прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія другою за важливістю задачею проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових. У 1970-х роках країна перейшла до реалістичнішої економічної політики, при цьому були поставлені реальні задачі по плановому обсягу виробництва цукру і зроблений упор на впровадження засобів механізації при збиранні цукрової тростини, а також на розширення промислової обробки побічних продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив в середньому бл. 6 млн т в рік, а в 1982 досяг 8 млн т. Однак з початку 1990-х років через нестачу пального, добрив і пестицидів (що раніше постачалися з СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося і становило в середньому менше за 5 млн т на рік. У 1997, на початку сезону збору цукрової тростини, біля 2/3 сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через нестачу коштів (приблизно 200 млн дол.). У той же час виробництво тютюну, кави, картоплі, рису, бобів і овочів традиційних сільськогосподарських культур, що складає основу «нецукрового землеробства», залишалось практично постійним або знижувалося. У 1989 загальний улов риби становив 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов скоротився через недостачу пального. Близько 80% сільськогосподарських угідь утворилося в результаті дії дощової води на червоний пісковик, завдяки чому сформувались червоні родючі ґрунти. Майже 20% країни покрито лісами з сосни і червоного дерева. Більша частина решти земель зайнята під пасовища для 4,6 - мільйонного поголів'я великої рогатої худоби і під посіви. Куба посідає третє місце у світі з виробництва цукру. Продаж цукру забезпечує до 50% кубинського експорту.

Транспорт

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця - на початку століття, центральна автомагістраль - в 1930-х роках, авіаційне сполучення почалося в 1940-х роках. Протягом 1960-1970-х років стан залізничної мережі погіршився, а протяжність шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. У кінці 1980-х років на Кубі було 13 116 км доріг з твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торгового флоту: якщо у 1959 в країні було лише 14 морських судів водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 Куби володіла 117 судами. Однак в 1990-х роках робота кубинського торгового флоту була практично паралізована через відсутність палива в зв'язку з різким скороченням постачання російської нафти (взагалі джерелом понад 60% енергії, що виробляється на Кубі, є нафта, головним чином імпортна). Скороченню торгового обороту в кубинських портах сприяла також політика торгового ембарго, що проводиться США по відношенню до Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що заходили в порти Куби, заборонявся після цього захід в американські порти протягом 6 місяців.

карибський економіка адміністративний

Размещено на Allbest.ru