Групи природно-технічних геосистем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Групи природно-технічних геосистем

геосистема природній рекреаційний

Кожний тип природно-технічних геосистем як варіанта інтегральних геосистем має особливості й властивості, притаманні тільки йому. Ці особливості й властивості можуть бути критеріями (основними ознаками) поділу ГТС на певні групи. Серед таких ознак можна виділити найголовніші:

- особливості будови та функціонування ГТС;

- роль природної складової (провідна чи підлегла);

- глибина змінності цієї природної складової під впливом технічної частини геотехсистеми.

За цими ознаками всі геотехсистеми можна поділити на три великі групи. Першу групу утворюють промислові, транспортні та міські ГТС. Вони більше за інших насичені технічними елементами. Що стосується ГТС промислового призначення, то їхні технічні елементи відрізняються найбільш високим ступенем (інтенсивністю) впливу як на геосистеми, що до них входять, так і на сусідні. Технічні елементи ГТС транспортного призначення - автомобільні дороги, залізниці, трубопроводи - інтенсивно змінюють природу на невеликих площах, їхня специфіка проявляється в переважанні впливів лінійного характеру: з одного боку, вони відіграють роль бар'єрів, що перешкоджають розповсюдженню тварин і деяких видів рослин, порушують структуру природних геосистем; з іншого - біологічних коридорів, що сприяють просуванню мас комах, бур'янистих рослин та ін.

Специфіка міських ГТС, особливо великих, полягає в тому, що в них співіснують і взаємодіють між собою різні функціональні типи ГТС. Місто є своєрідною інтегральною комплексною геотехсистемою. Відмінність полягає ще і в тому, що одним з рівноправних елементів міських ГТС є населення, людина. Особливості функціонування їх значною мірою, ніж інших ГТС, пов'язані із соціальними факторами, тому міста точніше називати соціально-природно-технічними ГТС. Одним з найважливіших аспектів територіального проектування в урбанізованих і промислових районах є проблема видалення побутових і промислових відходів, які сильно забруднюють середовище.

До другої групи входять прямо протилежні ГТС - це території, які особливо охороняються, або природоохоронні геотехсистеми. І хоч інтенсивність діяльності людини в них невелика, роль людини як керуючої підсистеми є достатньо значущою - догляд за лісом, інтродукція деяких видів рослин і тварин та ін. Тому вони розглядаються також як своєрідні природно-технічні геосистеми.

До третьої групи відносять усі ГТС, які займають проміжне положення між першими двома групами. Роль людини і технічних засобів в їхньому створенні велика, але функціонування цих ГТС значною мірою визначається природними процесами саморозвитку і саморегулювання, хоч і залежить від керуючої антропогенно-техногенної підсистеми. До таких ПТГС відносять рекреаційні, водо-, лісо- та сільськогосподарські ГТС.

Особливий характер мають геотехсистеми рекреаційного призначення. Головна відмінність їх полягає в тому, що одним із рівноправних складових елементів є населення, людина. І особливість функціонування цих систем пов'язана не лише з природними і технічними, але й із соціальними факторами. Тобто їх можна назвати соціально-природно-технічними; у цьому відношенні вони схожі з міськими ГТС.

Таким чином, коли ми говоримо про вплив людини на природу, маємо на увазі насамперед різні види її забруднення. Основними об'єктами забруднення при цьому виступають компоненти природи - повітря, вода, ґрунти, біота, а в кінцевому результаті - ландшафт у цілому. У зв'язку з цим головне завдання нормування (діяльності з обґрунтування та розробки норм навантажень на компоненти природи) полягає у виявленні меж допустимих навантажень і вимірюванні їх за допомогою нормативних показників. Останні визначаються, з одного боку, соціально-економічними потребами суспільства, з іншого - такими властивостями природних геосистем, як їхня здатність до самоочищення, саморегулювання та сам о відновлення.

Як правило, вплив людини на геосистеми викликає істотні зміни їхніх станів. Вплив на той чи інший компонент природи ланцюгом вертикальних зв'язків передається на інші компоненти, а каналами горизонтальних зв'язків - на інші геосистеми. У результаті прямо або опосередковано змінюються багато природних процесів. Особливо глибокі перетворення спостерігаються у переміщенні літогенного матеріалу, вологообміні, біологічному та геохімічному кругообігах, тепловому балансі. Зміни природних геосистем визначаються, з одного боку, дією антропогенно-техногенних і природних факторів, з іншого -властивостями самих геосистем.

"Реакції" геосистем на різні техногенні впливи визначаються як їхніми властивостями (стійкістю, мінливістю тощо), так і ступенем і тривалістю цих впливів. За короткочасних або тривалих впливів, далеких від критичних величин, порушені геосистеми можуть відновлювати свій вихідний стан, тобто залишаються досить стійкими. При цьому зберігаються їхня структура і тип функціонування, а невеликі кількісні зміни мають зворотний характер.

Якщо техногенні навантаження наближаються до критичних, але не перевищують їх, порушується функціонування, змінюються інтенсивність природних процесів і характеристики деяких компонентів. Але ці зміни чиняться у межах попередньої структури, тому заміни ландшафтів не відбувається, з'являються лише їхні нові модифікації. У випадку припинення впливу можливе повернення модифікацій у колишній (або близький до нього) стан. Якщо ж навантаження перевищують критичні величини, відбувається руйнування вихідної структури, що призводить до глибокої перебудови геосистем у результаті взаємопов'язаної трансформації всіх їхніх компонентів. Перебудова носить не лише кількісний, але і якісний характер і зумовлює незворотну заміну одного ландшафту іншим, тобто по суті - техногенну еволюцію геосистем.

І останнє. Виходячи із глибини змінності природної складової, усі геотехсистеми можна поділити на три великі групи. Першу групу утворюють промислові, транспортні та міські ГТС, оскільки вони більше за інших насичені технічними елементами. До другої групи входять прямо протилежні ГТС - території, які особливо охороняються, або природоохоронні геотехсистеми, у яких інтенсивність діяльності людини невелика. І, нарешті, до третьої групи відносять усі ГТС, які займають проміжне положення між першими двома групами: це рекреаційні, водо-, лісо- та сільськогосподарські ГТС.

Сутність геоекологічного підходу до проектування геотехсистем

У дійсності на порівняно невеликих площах взаємодіють ГТС різного функціонального призначення: промислового та водогосподарського, сільськогосподарського і транспортного, рекреаційного і природоохоронного та ін. У процесі територіального проектування доводиться мати справу саме з комплексом природно-технічних систем. Проектування передбачає визначення найбільш раціональних параметрів технічних споруд і співвідношення між ними і природою, що необхідно для підтримки цих споруд у бажаному для людини стані.

При проектуванні природно-технічних геосистем можливі дві ситуації - нормативна та дослідницька. У першому випадку інженерні споруди створюються за типовими проектами, які є прийнятними для даних фізико-географічних умов. Дослідницька ситуація виникає при проектуванні нових, унікальних об'єктів, які не мають аналогів. У зв'язку з цим з'являється необхідність виявити характер взаємозв'язків між об'єктами і природою, розробити моделі майбутніх ПТГС і відповідні ним програми досліджень і норми природокористування.

Геоекологічне обґрунтування територіальних схем і проектів природокористування - це оптимізація структурно-функціональної організації території, основаної на результатах її ландшафтного аналізу, функціональної типології та оцінки природно-територіальних комплексів, їхньої класифікації залежно від можливості виконання ними різних соціально-економічних функцій.

Природокористування регламентується низкою планувальних документів (генеральними планами, схемами і проектами районних планувань тощо), що приймаються на різних рівнях залежно від масштабу проектування. Однією з найважливіших проблем у проектнопланувальній практиці є функціональна відповідність території (тобто її ПТК) соціально-необхідному виду природокористування. ПТК будь-якого ієрархічного рівня мають деякі загальні риси організації, що обумовлено характером їхнього розташування на земній поверхні. А головним завданням передпроектних геоекологічних досліджень є така організація ПТК, яка б гарантувала їхнє збереження в процесі природокористування, а не руйнування та деградацію.

Особливість комплексного геосистемного підходу полягає у висуненні на перший план важливості збереження усієї природи, усього навколишнього середовища як системи, як цілого. Сутність географічного підходу-у переважанні вивчення різнорідних об'єктів та явищ як територіально організованих систем, що розвиваються у просторі й часі. Географічний підхід може розглядатися як один із загальнонаукових підходів, як різновид просторово-системного підходу. Використання географічного підходу в природоохоронному проектуванні дозволяє територіально диференціювати заходи, їхні норми і правила, пов'язуючи їх з конкретною, часто індивідуальною, географічною обстановкою.

Одним із варіантів системного підходу є екологічний підхід. Він служить для вивчення зв'язків усередині екосистем і вже з чисто біологічного перетворився на загальнонауковий підхід. При проектуванні різних ГТС і пов'язаних з ними природоохоронних заходів для повного аналізу можливих змін у природі та їхніх наслідків необхідно використовувати як географічний, так і екологічний підходи, іншими словами - геоекологічний підхід.

Схеми та проекти територіальних планувань мають бути обґрунтовані з погляду відповідності функціональної ландшафтної організації території її просторовій організації. При цьому слід пам'ятати, що соціально-економічні функції ландшафту задаються суспільними цілями, виконання яких покладається саме на ландшафт, а можливість їхньої реалізації залежить від ландшафтної організації території, що склалася. Таким чином, геоекологічне обґрунтування схем і проектів природокористування, крім ландшафтного аналізу території, має включати також соціофункціональний аналіз ПТК, що полягає в дослідженні їхніх можливостей та обмежень у процесі виконання соціально-економічних функцій в системі "природа - суспільство". Іншими словами, геоекологічне проектування має базуватися на соціо-економіко-функціональному підході до ландшафтного аналізу. У результаті інтеграції результатів ландшафтного, екологічного, економічного та соціологічного підходів у проектно-планувальній практиці саме і зародився геоекологічний підхід до проектування, що є оптимальним з усіх поглядів.

Геоекологічний підхід до обґрунтування схем і проектів природокористування потребує постійного пошуку нових принципів і методів, які розвивають і поглиблюють сучасні уявлення про територіальну організацію природи. Так, у процесі реалізації картографічного методу, основаному на взаємозв'язку стадій регіонального проектування та рівнів щільності ландшафтної інформації, необхідно враховувати принцип поліструктурності територіальної ландшафтної організації, відповідно до якого може бути виділено низку ландшафтних структур, кожну з яких подано власними територіальними одиницями.

Система одиниць ландшафтно-планувальних структур розробляється на основі ландшафтного районування території; взаємозв'язок типологічного та регіонального підходів сприяє ув'язці ландшафтних і планувальних структур у просторі й часі, розв'язанню проблеми вибору одиниць картографування для проектно-планувальних цілей. Результатом такого підходу стає уявлення про єдину ландшафтно-планувальну структуру, територіальні рівні якої відповідають масштабу проектування.

При розробці системи територіальних рівнів ландшафтно-планувальних структур за основу береться концепція природно-господарських територіальних систем, згідно з якою природа та господарство розглядаються як єдине ціле Ця система відображається на схемі ландшафтно-функціонального зонування проектованої території і складається із взаємопов'язаних одиниць ландшафтного районування аж до ландшафтно-функщональних підрайонів і ділянок, що виділяються в результаті послідовного зонування ландшафтних районів відповідно до особливостей ландшафтної структури, а також сучасної і майбутньої структури природокористування. Це цілком відповідає уявленню про внутрішню територіальну диференціацію інтегральних геосистем, різні структурні підрозділи яких і є тими функціональними зонами, що проектуються.

При проведенні геоекологічних досліджень для проектно-планувальних цілей необхідно також враховувати адміністративне ділення; наприклад, адміністративну область при цьому доцільно повністю включати до природно-господарського регіону. ПТК як цілісні утворення виступають носіями функціональних властивостей регіону, у межах якого вони розташовані. На кожній стадії досліджень з геоекологічного обґрунтування проектів природокористування обов'язковим є врахування усіх субстантивних властивостей ПТК, відображених на ландшафтній карті, які є необхідними для прийняття проектно-планувальних рішень. При цьому детальність ландшафтознавчої інформації збільшується зі збільшенням масштабу проектування. Програма та порядок таких досліджень підпорядковані цілям та основним завданням територіальних планувань.

Размещено на Allbest.ru