В Україні виділяють декілька груп боліт:

1) високотравні обводнені болота;

2) евтрофні осокові та осоково-гіпнові болота;

3) мезотрофні болота;

4) оліготрофні болота.

Високотравні обводнені болота характерні насамперед для Лісостепу і Степу, вони дуже поширені в пониззях заплав степових річок (в плавнях). Як правило, вони не мають шару торфу. Основними домінантами цих боліт є очерет, рогози широколистий та вузьколистий, осоки берегова та гостровидна.

До флористичного ядра цих угруповань належать як види прибережно-водного різнотрав'я (сусак зонтичний, частуха подорожникова, гірчак земноводний), так і водні види численних невеликих внутрішніх водойм. Серед них є рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України (Червона книга України, 1996), такі як сальвінія плаваюча, плавун щитолистий. Вони дифузно трапляються в складі болотних угруповань, примножуючи їх видове, а інколи і ценотичне різноманіття.

Рідкісними рослинними угрупованнями цієї групи є формація лепешняку тростинового, поширена в степовій зоні Україні, та комишу приморського -- в пониззях річок півдня степової зони. Специфічними для степової зони є угруповання куги тригранної та рогозу Лаксманна.

Загалом, слід відмітити, що з півночі на південь зменшується ландшафтна відокремленість, ізольованість болотних ценозів. У степовій зоні вони входять до своєрідного комплексу плавневого ландшафту в пониззях річок.

Друга група боліт -- евтрофні осокові та осоково-гіпнові є однією з найбільш поширених в Україні. Вони поширені в основному в Поліссі та Лісостепу. Домінантами цих боліт звичайно виступають осоки омська, зближена, гостра, рідше, в основному на покриві гіпнових мохів -- здута, пухирчаста. Рідкісними ценозами, занесеними до Зеленої книги України є центральноєвропейськ та середземноморсько-центральноєвропейські угруповання Малого Полісся та Волинського лесового плато -- формації схенусово-гіпнова та очеретяно-схенусово-гіпнова, осоки Девелла, а також волотистоосоково-гіпнова та меч-трави, монтанно-океанічного виду.

Лівобережна частина Лісостепу дуже специфічна щодо біорізноманіття боліт. Характерною особливістю регіону є наявність сольових куполів, які зумовлюють засоленість грунтового покриву. Тому серед боліт чимало галофітних відмін із переважанням осок дворядної, світлої, куги Табернемонтана, бульбокомишу морського. Тут виявлена флористична група гідрофільних галофітних видів -- це бульбокомиш морський, зозулинець болотний, тризубець морський, подорожник солончаковий тощо.

Із поступовим накопиченням шару торфу переважно в умовах клімату лісової зони збіднюється мінеральне живлення боліт, зростає кислотність торфу. На болотах формується шар сфагнових мохів. Болота вступають у мезотрофну, а далі -- в оліготрофну стадію.

В Україні проходить південна границя поширення сфагнових боліт -- мезотрофних та оліготрофних, вони займають менше 10% площі боліт України (Брадіс, Бачуріна, 1969). Тому сфагнові болота є у нас рідкісною групою боліт. Мезотрофні болота за своєю суттю є екотоном -- перехідною групою між евтрофними болотами, які переважають на території України, та оліготрофними (верховими) болотами, які складають всього 1-2 % її боліт. Мезотрофні болота ніколи не формуються в річкових заплавах в умовах заливання повеневими водами. Поширені вони в улоговинах, різних за площею та походженням, та на вододільних рівнинах.

Серед мезотрофних боліт Полісся значний розвиток мають лісові з сосною, березою та сфагновим покривом, а в Лісостепу, де їх значно менше, безлісні, осоково-сфагнові. Переважає на безлісних болотах Полісся та Лісостепу, як правило, осока пухнастоплода, (яка повсюдно має народну назву "кругляк" -- лише в цієї осоки стебло округле), рідше -- осока здута. На цих болотах чимало рідкісних видів -- осоки багнова, тонкокореневищна, верби чорнична та лапландська, росички проміжна та англійська. Мезотрофні болота, особливо осоково-сфагнові, дуже мальовничі.

Найбільший науковий інтерес на Україні мають оліготрофні болота, особливо високої стадії розвитку -- із сфагнами бурим та червоним, властиві регіонам тундри та тайги. На їх поверхні зростає не більше 10 видів квіткових рослин, але серед них -- майже всі рідкісні, специфічні. Північні види та їх угруповання наявні тут в локалітетах на південь від межі суцільного поширення -- це журавлина дрібноплода, хамедафна чашкова, осока малоквіткова -- всі вони занесені до "Червоної книги України", рідкісними є андромеда багатолиста, росичка круглолиста, ринхоспора біла.

Домінантами цих боліт, як правило, виступають пухівка піхвова та декілька видів сфагнових мохів. В Україні відсутні властиві тайговій зоні грядово-мочажинні болота, проте, є невеликі ділянки горбасто-мочажинних боліт (ур. Сира Погоня масиву Кремінне на Рівненщині, болото Ширковець в Горганах). В Українських Карпатах, клімат яких у високогір'ях близький до тайгового, наявні рідкісні види оліготрофних боліт, відсутні на рівнині України. Це болота з гірськососново-сфагновою формацією в субальпійському поясі та пригнічено-смереково-сфагновою формацією в лісовому поясі Карпат.

До Зеленої книги занесений і ряд формацій оліготрофних боліт, що трапляються на рівнині України -- фускум-сфагнова пригніченососнова, сосново-хамедафново-сфагнова, шейхцерієво-сфагнова, та, звичайно, унікальні для України рослинні комплекси горбасто-мочажинних боліт.

Нині 50-60% боліт України осушено. Оскільки Україна в цілому, як вказувалось, є малозаболоченим регіоном, до того ж багато боліт знищено або сильно трансформовано внаслідок меліорації, нині доцільно зберегти в природному стані всі вцілілі болота і збільшити кількість боліт, взятих під охорону.

До останнього часу на природно-заповідних територіях охоронялось близько 130 тис. га боліт -- це 12-14% площі боліт України до осушення. Із організацією у 1999 р. Деснянсько-Старогутського національного природного парку на Сумщині та Рівненського заповідника на Рівненщині, а також у попередні роки ряду регіональних ландшафтних парків площа боліт, взятих під охорону, значно зросла.

Дуже важливою буде роль природних та квазіприродних боліт, де можливе відновлення природного рослинного покриву, у побудові екологічної мережі України. В рамках її побудови необхідною буде ренатуралізація частини осушених боліт. Важливим напрямком нині є виділення водно-болотних угідь України для охорони, серед яких буде чимало боліт, територій з водною рослинністю, заболочених лук та лісів. Тривалий час болота в Україні інтенсивно осушувались, настав час їх збереження та охорони.

Рослинність боліт

Рослинність українських боліт дуже різноманітна, як різноманітні й умови їх формування, що залежать від великої протяжності території України з півночі на південь та її розташування в різних природних зонах (лісовій, лісостеповій, степовій), ускладнених наявністю гірських систем Карпат та Криму. Неоднорідність геологогеоморфологічних факторів збільшує різноманітність умов існування болотної рослинності.

Слід додати, що специфічність умов, в яких формується болотна рослинність (надмірне зволоження, погана аерація), зближує іноді характер болотних угруповань, розташованих в різних зонах. Майже однакові за фітоценологічними особливостями та складом едифікаторів угруповання можна спостерігати як на Поліссі, так і в Лісостепу і навіть Степу. До таких угруповань належать, наприклад, вільшняки, зарості очерету (Phragmites communis Т г і п.), купинники з осоки омської (Carex omskiana). Проте ступінь поширення і склад другорядних видів цих угруповань у різних зонах можуть бути значно відмінними. Особливо відмінна у флористичному відношенні рослинність карпатських боліт.

На Україні проходить південна межа розташування вододільних боліт з оліготрофною та мезотрофною рослинністю, характерних для Руської рівнини, та північна межа масового поширення очеретяних боліт. Перша проходить по лінії Турійськ -- Голоби -- Колки-- Городниця -- Ємільчине-- Коростень -- Димер -- Чернігів -- Новгород-Сіверський. Раніше вона неправильно була визначена В. С. Доктуровським (значно північніше, а саме: в БРСР, 1927). Поза вказаною межею оліготрофні та мезотрофні болота спостерігаються на рівнинній частині України дуже рідко. Кілька малих за площею боліт цих типів виявлено в Дзержинсь-кому районі Житомирської області; Шепетівському і Полонському -- Хмельницької; Лопатинському, Яворівському. Болота з очерету звичайного характерні для Лісостепу та Степу, і тому північна межа масового поширення очеретяних боліт сходиться з межею між Поліссям і Лісостепом. У західних лісостепових областях очеретяні болота поширені мало. Це пояснюється, мабуть, тим, що територія їх віднесена до Лісостепу лише умовно, зональність її ще не з'ясована. Висловлюються думки, що вона має належати до лісової зони.

На Українському Поліссі найбільш поширені евтрофні осокові та осоково-мохові болота. Вони займають великі площі в долинах річок, на Західному Поліссі трапляються також на вододільних просторах. Значно менші площі займають евтрофні лісові, чорно-вільхові та березові болота із слаборозвиненим моховим покривом або й зовсім без нього. Ще менше поширені чагарникові болота. Очеретяні болота характерні для Українського Лісостепу, а також для відомих Пінських боліт в районі Білоруського Полісся. На Українському Поліссі вони трапляються рідко і займають невеликі площі.

На заході Українського Полісся значно поширені мезотрофні болота лісового характеру, березово-соснові й соснові з суцільним сфагновим покривом. Рідше трапляються і займають менші площі оліготрофні сосново-сфагнові болота.

На оліготрофних болотах значних розмірів іноді спостерігаються пригнічені рідколісні угруповання з початковим мочаровим комплексом. На Центральному (Бачурина, 1963) і, особливо, Східному Поліссі мезотрофних і оліготрофних боліт мало.

Щодо Малого Полісся, то там представлені майже виключно евтрофні болота, серед яких переважають осоково-гіпнові та значно підсушені злаково-осоково-гіпнові, іноді ізсхенусом іржавим (Schoenus ferrugineus L.) та меч-травою (Cladium mariscusR. Br.). Мало поширені чорновільхові, осокові та осоково-сфагнові болота.

Лісостепові болота належать до осокових, осоково-гіпнових, очеретяних та чорновільхових. Очеретяні болота переважають тільки у південних лісостепових районах. Зрідка трапляються дуже маленькі осоково-сфагнові евтрофні та мезотрофні болота на других піщаних терасах Дніпра та інших річок. У степових районах панують очеретяні та чорновільхові болота, переважно мулуваті. На другій терасі Дніпра та Дінця відмічені осоково-сфагнові болітця.

Болота Карпат та Прикарпаття, дуже малі за площею, належать до всіх типів і характеризуються своєрідним рослинним покривом, в якому серед болотяних видів спостерігаються також суходільні. Трапляються там оліготрофні сосново-сфагнові та ялиново-сфагнові болота, мезотрофні осоково-сфагнові, евтрофні осоково-гіпнові та осоково-сфагнові.

У флористичному складі рослинності українських боліт переважають звичайні бореальні види. У невеликій кількості трапляються також аркто-альпійські види, наприклад товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.), ломикамінь болотний (Saxнfraga hirculus L.); субарктично-бореальні -- осока малоквіткова (Carex pauciflora Light f.), пухівка піхвова (Erophorum vaginatum L.) тощо. Спостерігаються тут також монтанно-бореальні види, наприклад журавлина чотирипелюсткова (Oxycoccus quadripetalus G і 1 і b.), ринхоспора біла (Rhynchospora albaV ahн.).

Серед мохів реліктами льодовикового періоду є субарктично-бореальні, а саме: Calliergon trifarium, Helodium blandowii Warnst., Paludella squarrosa.

До монтанно-субарктично-бореальних мохів належать Sphagnum papillosum, S. dusenii., S. rubellum Wils., 5. fuscum до аркто-альпійськобореальних -- S. fimbriatum Wils, та S. riparium Angstr.

Деякі болотні види знаходять на Україні західну межу свого поширення. Серед них ліонія чашкова (Lyonia calyculata), осока вілюйська (Carex wiluica), осока прямоколоса (С. orthostachys). Меч-трава (Cladium mariscus), схенус іржавий (Schoenus ferrugineus L.), осока Давалла (Carex davalliana), тобто характерні види західноєвропейських карбонатних боліт (Кац, 1948), на схід від західних областей України майже не зустрічаються. Sphagnum tabulare та S.tenellum Per s. належать до океанічних видів. Сальвінія плаваюча (Salvinia natans All.), плавун лататтєвидний (Nymphoides peltatum), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum ) належать до південних водяних рослин, переважно третинних реліктів.

Дуже своєрідна рослинність гірськокарпатських боліт, серед якої багато специфічних гірських, високогірних та арктоальпійських видів.

Слід відмітити велику кількість видів на неосушених болотах. Всього на українських болотах росте 284 види квіткових та папо-ротевидних рослин, 117 видів листяних мохів, близько 50 печіночників (за Д. К- Зеровим) та 30 лишайників (за А. М. Окснером). Вважаємо, що список можна продовжити. Особливо це стосується мохів та лишайників. З вищих рослин налічується 20 видів деревних та чагарникових порід, 12 видів чагарничків, 19 -- злаків, 65 -- осок та ситникових, 3 -- бобових, 156 -- різнотрав'я, 9 видів папоротевидних. Серед мохів відмічено 29 видів сфагнових та 88 -- зелених гіпнових.

Тваринний світ

Тваринний світ боліт дуже різноманітний. У болотах мешкають організми від найпростіших до ссавців. Серед найпростіших можна виділити бактерії .Багато бактеріальних клітин кожні 20 хвилин діляться навпіл, а це означає що одна бактерія за 6 годин може бути родоначальницею для 250000 нових. Також серед найпростіших в болоті можна зустріти прісноводних гідр, які належать до типу кишковопорожнинні - близькі родичі морських медуз та коралів. На відміну від них прісноводні гідри є мало примітивними тваринами 1-1,5 см. Довжиною жовто-сірого кольору.

Серед представників надкласу риби можна виділити карасів. Карасі населяють фактично всі річки і болота. Карасі ніколи не покидають місця свого проживання. Навіть під час посухи вони на виходять за межі болота.

У болотах також мешкають земноводні. Дана група хребетних тварин характеризується в деякому відношенні більш складною організацією. Вони можуть спокійно проживати, як у воді так і на суші. Але,як довго б не перебували деякі із них на суші, розмножуватися вони все одно ідуть у воду. Представники класу земноводні, що проживають у наших болотах розділяються на два ряди хвостаті і безхвості.

Болота - важливий елемент природного ландшафту низовин центральної Європи. Вони знаходяться неподалік від дрібних озер, розташованих у низинах, і широких річок з повільною течією. Болота вкриті заростями очерету й осоки. Вони надають притулок і їжу багатьом тваринам. Деякі види відмінно пристосувалися до життя в очеретах. Влітку болота населяють численні метелики, бабки та піші комахи. У деяких місцях зустрічається бабка „дозорець-імператор", що без упину літає над водою, шукаючи їжу.

Косарі й павуки, равлики і стоноги - інші безхребетні, що живуть в очереті. Стоноги відіграють важливу роль у розкладанні залишків болотяної рослинності і утворенні перегною.

Ставкова жаба, що ховається в тіні, весь час спостерігає за дрібними комахами, які є її основною їжею. Водночас вона сама має бути насторожі, щоб не стати здобиччю птахів, що тут живуть, і вужів. Водяна полівка поїдає соковиту рослинність.

Її ворог - ласка, яка часто полює в очереті, проте дитинчат вона приводить на суші. На межі між очеретом і сушею з'являється багато тварин і птахів, які шукають собі укриття та їжу, наприклад, кабани, косулі та фазани.

Птахи - найвідоміші мешканці боліт. Особливо серед них виділяються шпаки і ластівки, що ночують у заростях очерету.

Інші, наприклад, пірникоза, гніздуються поблизу заростей очерету. З цим середовищем пов'язано багато видів птахів, які із зникненням боліт трапляються дедалі рідше. На деяких болотах все ще чутно крики бугая. Це полохливий птах із дзьобом, схожим на шило. Він ловить в очеретах жаб, тритонів, черв'яків і дрібних рибок.

Строкате коричневе оперення чудово маскує бугая, особливо, якшо він стає в характерну позу - піднявши дзьоб вертикально вгору. Пастушок і очеретяний лунь в Центральній Європі стали рідкісними гостями. Деркач розшукує в очеретах безхребетних і черв'яків, лунь літає над чагарниками, видивляючись дрібних хребетних.

Тут також мешкають інші рідкісні види, наприклад, водяна курочка і лутовий лунь. Маленькі птахи, такі як лугова очеретянка, ставкова очеретянка і вівсянка - літають довкола і ловлять комах та павуків.

Найрідкісніший з маленьких птахів - це вусата синиця. Взимку вона харчується, головним чином, насінням очерету, а влітку - комахами.

На великих обводнених болотах гніздяться білосніжні пари найбільших і граціозних наших птахів -Лебедів Шипунів.

На болотах існує ще дуже багато видів тварин і дуже багато потребують охорони

Висновки