Розподіл і кругообіг води на земній кулі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КАФЕДРА ГЕОГРАФІЇ І ПРИРОДОЗНАВСТВА

Контрольна робота з дисципліни: «Загальне землезнавство»

На тему: «Розподіл, і кругообіг води на земній кулі»

Науковий керівник:

Венгерчук Світлана Миронівна

Виконавець:

Студент 2 курсу, групи ГТ-21

Зеленчук Володимир Вікторович

Івано-Франківськ 2015

Зміст

Вступ

1. Розподіл води на земній кулі

1.1 Водні ресурси Землі та їх запаси

1.2 Розподіл водних ресурсів на планеті

1.3 Розподіл запасів прісної води

1.4 Світовий океан

2. Кругообіг води на земній кулі

2.1 Загальне поняття про кругообіг води та його види

Вступ

Кругообіг води -- це процес обігу води в географічній оболонці, який об'єднує води в єдину взаємозв'язану систему і є найважливішою складовою частиною обміну речовини в природі. Основними факторами, які зумовлюють цей процес, є сонячна радіація і сила ваги. Найголовнішими складовими кругообігу є випаровування води, перенесення водяної пари на віддаль, конденсація (згущення) водяної пари, випадання опадів, інфільтрація (просочування) води в ґрунт і стік.

Суть кругообігу полягає в тому, що під впливом сонячної радіації з поверхні Землі (океанів, суші) вода випаровується і у вигляді водяної пари потрапляє в повітря. Повітряні течії переносять її на великі віддалі. У повітрі водяна пара конденсується і переходить у краплиннорідку воду, яка повертається у вигляді опадів назад, на поверхню Землі.Залежно від особливостей і масштабів є великий, або загальний, і малий кругообіги.

Малий кругообіг -- це кругообіг над окремими океанами, материками або їхніми частинами. Над океанами він відбувається за схемою: океан -- атмосфера -- океан. Вода з океану у вигляді водяної пари надходить в атмосферу, там конденсується і випадає на поверхню океану.

Малим є також і місцевий, або внутріматериковий, вологообіг, який відбувається тільки в межах суші. Схема його руху: суша -- повітря -- суша. Вода випаровується із суші (з різних водних об'єктів, ґрунтів, рослинності тощо), потрапляє в повітря, конденсується і знову у вигляді опадів повертається на сушу. Ще недавно вважали, що внаслідок місцевого вологообігу (кількаразового обігу води, яка надходить з океанів на материки з повітрям) набагато збільшується кількість опадів. Звідси виникла ідея підсилити місцевий вологообіг, щоб збільшити кількість опадів у посушливих районах. Ця ідея актуальна й досі. Але останнім часом доведено, що від місцевого вологообігу кількість опадів збільшується не набагато. Водяну пару, яка потрапляє в повітря з поверхні суші, повітряні течії швидко виносять за межі материків. Опади внаслідок місцевого вологообігу не перевищують 1/3 всіх опадів. Проте й вони мають велике значення для формування ландшафтів. географічний океан материк

Великий кругообіг -- процес складніший. Він охоплює сушу й океани і відбувається за схемою: океани -- атмосфера -- суша -- океани. Тут коло замикається переходом через сушу, на якій вода, перед тим, як повернутись в океан, проходить ряд складних етапів. Частина тієї води, яка випадає на поверхню суші, стікає у вигляді поверхневого стоку (через річки), частина -- просочується в Землю, де утворює підземний стік і живить рослинність. Частина води, випаровуючись із суші (з ґрунтів, водних басейнів), потрапляє в повітря. Багато води повертається з материків у повітря через транспірацію (випаровування) рослинами (на кожний грам створеної рослиною сухої речовини транспірується від 200 до 400 г води) тощо.

Так рано чи пізно, тим чи іншим шляхом вода, яка виходить з океану й випадає над сушею, знову повертається в океан і замикає кругообіг.

Кругообіг води в природі має велике значення. Енергія вод, що потрапили на сушу в процесі кругообігу, виявляється у формуванні рельєфу, розмиванні берегів та ін. Кругообіг води є потужним провідником з моря на сушу. Він як складова частина обміну речовин зумовлює органічне життя на Землі. Завдяки кругообігу води на Землі є вода на суші.

1. Розподіл води на земній кулі

Опади на нашій планеті розподілені вкрай нерівномірно. В одних районах дощі ллють щодня і вологи на поверхню Землі надходить стільки, що річки залишаються повноводними весь рік, а тропічні ліси піднімаються ярусами, закриваючи сонячне світло.Але можна знайти на планеті і такі місця, де кілька років поспіль з неба не падає ані краплини дощу, висохлі русла тимчасових водних потоків розтріскуються під променями палючого Сонця, а мізерні рослини лише завдяки довгим корінням можуть дістатися до глибоких шарів підземних вод. У чому причина такої несправедливості? Розподіл опадів на земній кулі залежить від того, скільки хмар, що містять вологу, утворюється над даною територією чи скільки їх може принести вітер. Дуже важлива температура повітря, тому що інтенсивне випаровування вологи відбувається саме при високій температурі. Волога випаровується, піднімається вгору і на певній висоті утворюються хмари.

Температура повітря убуває від екватора до полюсів, отже, і кількість опадів, що випадають максимально в екваторіальних широтах і зменшується до полюсів. Однак на суші розподіл опадів залежить від цілого ряду додаткових чинників.

Над прибережними територіями випадає багато опадів, а в міру віддалення від океанів їх кількість зменшується. Більше опадів на вітряних схилах гірських хребтів і значно менше на підвітряних. Наприклад, на атлантичному узбережжі Норвегії в Бергені випадає 1730 мм опадів у рік, а в Осло (за хребтом) тільки 560 мм. Невисокі гори теж впливають на розподіл опадів -- на західному схилі Уралу, в Уфі, випадає в середньому 600 мм опадів, а на східному схилі, в Челябінську, -- 370 мм.На розподіл опадів впливають і течії Світового океану. Над районами, поблизу яких проходять теплі течії, кількість опадів збільшується, так як від теплих водних мас повітря нагрівається, він піднімається вгору і утворюються хмари з достатньою водністю.

Над територіями, поруч з якими проходять холодні течії, повітря охолоджується, опускається вниз, хмари не утворюються, і опадів випадає значно менше.

Найбільша кількість опадів випадає в басейні Амазонки, біля берега Гвінейської затоки і в Індонезії. У деяких районах Індонезії їх максимальні значення досягають 7000 мм в рік. В Індії в передгір'ях Гімалаїв на висоті близько 1300 м над рівнем моря знаходиться саме дощове місце на Землі -- Черапунджі (25,3 ° пн.ш. і 91,8 ° східної довготи), тут випадає в середньому більше 11 000 мм опадів в рік. Така велика кількість вологи приносить в ці місця вологий літній південно-західний мусон, який піднімається по крутих схилах гір, охолоджується і проливається потужним дощем.

1.2 Водні ресурси Землі та їх запаси

Серед природних ресурсів вода займає особливе місце. На протязі довгої геологічної історії вона створила на нашій планеті сприятливе середовище для виникнення всього живого, у тому числі й людини. Водна оболонка земної кулі - океани, моря, ріки, озера - називається гідросферою. Запаси води на землі (об'єм біосфери) за сучасними підрахунками становлять близько 14млрд. км3. Більше 96% із цього об'єму припадає на солоні води світового океану.

Запаси прісної води невеликі - з урахуванням частини підземних вод вони становлять біля 35 млн. км3. Причому 70% прісної води сконцентровано в льодових Антарктиди Гренландії і гірських вершинах. Близько 30% світових запасів прісних вод становить підземні, з яких доступними є невелика частина. Води рік і озер становлять незначну частину гідросфери - близько 200 тис км3 (близько 1%).

Водні ресурси - це та частина запасів її, яка технічно доступна і економічно доступна для задоволення потреб суспільства.

Потреба людини у воді постійно зростає, якщо в давні часи витрати води на людину становили 12- 18 л. на добу, то розвинених країнах вона сягає 200 - 400 л. Особливо зросло використання води на виробництві, де вона застосовується практично у всіх технологічних процесах, є джерелом дешевої енергії, сприяє транспортування необхідних матеріалів та інше так, на виробництво тонни чавуну витрачається до 200 м3 води сталі 100 м3 синтетичного волокна - 500 м3. Великі витрати води і сільському господарстві, де на вирощування тони зерна потрібно близько 1500 м3, а бавовни - до 7500 м3 води.

На початку ХХ ст. Загальне водоспоживання у світі зросло приблизно у 7 разів, а на промислові потреби - у 21 раз.

Води рік, озер, морів і океанів як важливі елементи природного середовища створюють умови для існування всього живого на землі, в тому числі і людини. Істотною відмінністю води від інших природних ресурсів є властивість її безперервно відновлюватись в наслідок природного кругообігу, пов'язаного з атмосферою, літосферою і біосферою.

Важливий резерв водопостачання - це підземні води. Найціннішими з них є прісні підземні води. Резервом у забезпеченні водою може стати також солонуваті і солоні підземні води при використанні їх у суміші з прісними або після штучного їх опріснення.

До факторів, обмежуючих підземний водозабір відносять:

Нерівномірність розташування підземних джерел на території землі.

Труднощі пов'язані з переробкою солоних підземних вод.

Знижені можливості природного відновлення.

Збільшення глибини залягання водоносних пластів.

Значна частина води знаходиться в твердій фазі (лід, льодові покрови на вершинах гір). Передбачається використовувати воду за рахунок збільшення водовіддачі льоду з полярних районів, однак обидва способи важко здійснювати практично, крім того, ще не вивчені екологічні наслідки їх реалізації. На сучасному етапі можливості залучення додаткових водних ресурсів поки що обмеженні.

Скидання відпрацьованих забруднених вод у водойми призводить до погіршення якості води. В ріки та інші водоймища скидається майже 450 км3 стічних вод, при цьому майже половина з них без попереднього очищення. Для того, щоб води зберегли свою здатність самоочищатися, необхідно не менш як десятикратне розведення стоків чистою водою. Забруднена вода не тільки не придатна для використання, але й завдає непоправної шкоди природному середовищу.

Воду поділяють також за походженням і призначенням. За походженням води бувають атмосферними, поверхневими та підземними.

Атмосферні води випадають на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду, роси, інею, ці води насичені сірководнем, оксидом азоту та іншими газами, якими забруднена атмосфера особливо у промислових районах. Атмосферна води не містить солей, кальцію та магнію.

До поверхневих вод належать води річок, озер, морів, океанів, водосховищ. У цих водах крім домішок, на які багата атмосферна вода, містяться солі та інші речовини, як є в ґрунтовому розчині. Води річок та озер самоочищаються під впливом сонячної енергії та дії корисних мікроорганізмів, рослин та водоростей, інших підводних мешканців, шкідливі мікроби, що перебувають у воді, часто гинуть.

Підземні води - це води джерел, артезіанських колодязів, гейзерів, копалень. Склад їх залежить від ґрунтів, через які вони просочуються. У більшості випадків це прозорі й позбавлені мікроорганізмів води. Солі кольорових і рідкісних металів, стад, бром, сірководень тощо, часто містять води копалень. Підземні води є унікальною сировиною для хімічної промисловості так, вода з розчиненим у ній хлористим натрієм використовується для отримання хлору, їдкого натру, водню. Деякі з цих вод мають лікувальні властивості - води Трускавця, Миргородська, Сатанова.

За призначенням води умовно поділяються на питну та промислову воду, у кожній З них вміст домішок регламентується відповідними стандартами.

Питна вода згідно із санітарними вимогами має бути безпечною для вживання, не мати запаху, присмаку та забарвлення. Вода придатна для пиття, не повинна містити домішок більше встановленої норми, оскільки їх надмірність шкідлива для життя організмів.

Ґрунтова вода буває:

Хімічно зв'язана (кристалізована) вода в ґрунті входить до складу мінералів, займає перше місце в їхній кристалічній структурі, не бере безпосередньої участі в процесах ґрунтово-творення.

Пароподібна вода утворюється через випаровування поверхневої і ґрунтової вологи при наявності в ґрунті вільної рідкої води. В ґрунтовому повітрі міститься максимально можлива (за даної температури) кількості молекул пари. В ночі в наслідок конденсації пари в при поверхневих горизонтах ґрунту, і відповідного зниження в цих місцях потужності, відбувається рух пари в гору. В день цей рух відбувається в зворотному напрямку.

Сорбіційно зв'язана ґрунтова вода утворюється в наслідок дії поверхневих сил твердої фази ґрунту на молекули води (пароподібної або рідкої) зв'язуванню молекул сприяє їх дипольний характер. Гігроскопічна вода являє собою сорбовані молекули водяної пари. Чим дисперсні ший ґрунт, тим більше міститься в ньому таких часток, тим більшою буде їх сумарна поверхня і відповідно тим більше буде сорбованої води. В залежності від концентрації молекул водяної пари в повітрі навколо твердої частки може утворитися декілька шарів дипольних молекул водяної пари.

Найбільшу кількість гігроскопічної води ґрунт може сорбувати з повітря з відносною вологістю близько 100% тобто насиченою водяною парою.

Вільну воду ґрунту доступну рослинам поділяють на капілярну і гравітаційну.

Капілярна вода переміщується в тонких норах під дією капілярних сил. В окремих видах ґрунтів вони настільки великі, що переважають силу ваги води. Висота підйому залежить від структурних особливостей ґрунту, його гранулометричного складу форми зерен, їх мінерального складу.

Капілярну вологу поділяють на завислу, підперту і стикову. Зависла утримується в ґрунті менісковими силами дії яких перевищує дію сил ваги. Якщо перевищує дію сили ваги. Якщо капілярна вода підпирається з низу вільними ґрунтовими або підґрунтовими водами її називають капілярно-підперто вологою. Стикова волога залишається в ґрунті після стікання вільної води у піщаних гравіювати ґрунтах. Утримується вона на стиках між частинами ґрунту.

Капілярна волога є найбільш доступною для рослин. Вона відіграє важливу роль в процесі перерозподілу в ґрунті легко розчинних сполук.

Гравітаційна вода перемішується в ґрунті під дією сил тяжіння. Ця вода вільно просочується в верхніх горизонтах у глибші, накопичуються у породі або поповнюючи запаси підґрунтової вологи.

Гравітаційна волога доступна рослинам, але вона досить рухлива, що дещо ускладнює

1.3 Розподіл запасів прісної води

доступ до неї. Земля - планета, дуже багата водою. Більшу її частину, 96,5%, становить вода океанів і морів, що займають більше 70% поверхні земної кулі. Однак, незважаючи на велику кількість життя в океані, для людини і всього життя на суші особливо важливі запаси прісної води, тобто води з низьким, менше 1 г / л, вмістом солей. Кількість всієї прісної води на Землі складає близько 48 млн. куб. км. Приблизно половина цієї води міститься в льодовиках, переважно в крижаному щиті Антарктиди. Трохи менше половини - підземні води, що заповнюють тріщини і порожнини в осадових породах до глибини в 2 км. В активному круговороті води бере участь близько 200 тис. куб. км, або 0,4% всієї прісної води планети. Це вода річок і озер, вода в атмосфері (пари, мікрокраплі і мікрокристали льоду в хмарах і туманах) і вода, що міститься в живих організмах, головним чином у рослинах. У результаті обмеженості обсягу перенесення на сушу вологи, що випаровується в океанах і морях, встановлюється динамічна рівновага: щорічний стік всіх річкових систем, що становить близько 20 тис. куб. км., повертає в Океан ту частину випарувалася з його поверхні води, яка випала у вигляді опадів на суходіл.

Кількість опадів, що випадають на різних територіях суші, досить по-різному. Залежно від співвідношення опадів і випаровування утворюються зони надлишкового, помірного і різного ступеня недостатнього зволоження.

Під впливом сонячного випромінювання з поверхні морів і океанів випаровується основна кількість води, що створює її запас в атмосфері. У верхніх шарах тропосфери пари води охолоджуються, утворюючи хмарність і формуючи опади. Частина їх випадає над самим океаном, інша випадає на суші, створюючи всі запаси прісної води у водоймах і водотоках, льодовикових льодах і зимових запасах снігу. Тільки прісна вода доступна для використання майже всіма наземними організмами.

Вологістю і температурою визначається характер екосистем суші - болота і тундра, ліси, степи і савани, напівпустелі і пустелі. Цьому в основному відповідають запаси поверхневих і підземних вод, доступних для використання в якості питних і придатних для використання в господарських цілях. У багатьох районах інтенсивно використовуються підземні води. Проте їх запаси поповнюються тільки за рахунок вод поверхневих, і вони вичерпуються, якщо інтенсивність відкачування перевищує швидкість надходження поверхневих вод в підземні ємності.

Нерівномірність розподілу запасів прісних вод, як і загальна кількість води в кругообігу, справляло і робить дуже сильний вплив на процеси в екосистемах та їх еволюцію в історії Землі. Періодичні зміни клімату то створювали умови досить високого зволоження на великих площах континентів, то, в епохи розвитку оледенений, фіксували величезні запаси води в полярних і гірських льодах. Це призводило до змін рівня Океану, розвитку посушливих територій і пустель. Такі зміни клімату різко інтенсифікували еволюційні процеси, змінюючи весь вигляд життя на планеті. У наш час райони максимального зволоження знаходяться в полярних областях, де нечисленне населення і слабко розвинена промисловість, а також в зоні тропічних лісів.

Найбільш велика потреба у воді в середніх широтах, де зосереджена основна маса людей і максимально розвинені промисловість і сільське господарство. Багато з таких районів відчувають гострий дефіцит прісної води, особливо питної, до якості якої пред'являються досить високі вимоги. І саме в цих районах промислові та сільськогосподарські забруднення роблять значну частину запасів прісної води непридатною для використання людиною не тільки в якості питної, а й для поливу в сільському господарстві. Рішення проблеми забезпечення водою населення великих районів, які страждають від її дефіциту, може бути досягнуто кількома шляхами. По-перше, багато що може дати вдосконалення систем очищення стоків. По-друге, відмова від хімічних методів захисту рослин від хвороб і шкідників, перехід на біологічні методи, позбавить поверхневі і грунтові води від потрапляння в них дуже токсичних пестицидів. І нарешті, мабуть, стають економічно прийнятними деякі інженерні рішення, пов'язані з транспортуванням води із зон надмірного зволоження або з використанням льоду айсбергів.

1.4 Світовий океан

Вода С.о. має приблизно однаковий сольовий склад (99,2% -- йони Na, Mg, K, Ca, Cl, S). Середня концентрація соляного розчину 35 г/л. (тільки в Червоному морі -- 41,8%). Основна частина гідросфери. Сер. глибина 3795 м, найбільша глибина -- 11022 м (Маріанська западина в Тихому океані). Об'єм води -- 1340-1370 млн км3. Світовий океан поділяється на 4 головні частини: Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан та Північно-Льодовитий океан. Їх площа відповідно у %: 50, 25,21, та 4. У 2000 р. Міжнародна гідрографічна організація прийняла розділення на п'ять океанів, виділивши Південний океан або Антарктичний океан зі складу Атлантичного, Індійського і Тихого. Вчені говорять, що через 500 років Тихий Океан зменшиться, а Атлантичний збільшиться.

За геоморфологічними і геологічними особливостями у С.о. виділяють підводну околицю материків (шельф, материковий схил і материкове підніжжя), перехідні зони від океану до материків, зокрема системи острівних дуг; ложе океану та серединно-океанічні хребти. Дно океану утворює земна кора океанічного типу товщиною 8-10 км, в якій відсутній ґранітно-метаморфічний шар. Ложе океану складене базальтами; на них розташовується чохол глибоководних осадів, потужність яких зменшується, а підошва омолоджується в напрямку до серединно-океанічних хребтів. Найбільш давні з відомих осадів дна С.о. належать до юри.

Сучасне осадоутворення у С.о. обумовлюється стоком рік (18,53 млрд.т/рік твердого матеріалу), стоком розчинених речовин (3,2 млрд т/рік), льодовиковим стоком (1,5 млрд.т/рік), еоловим матеріалом (бл.1,6 млрд.т/рік), абразією берегів та дна (0,5 млрд.т/рік), біогенними осадами (1,7-1,8 млрд.т/рік), космогенним матеріалом (0,01-0,08 млрд.т/рік) -- загалом бл. 290-30 млрд.т/рік.

Пересічна річна т-ра поверхневих вод С.о. +17,5оС, біля екватору +28 оС, у полярних широтах -(1,5-1,9) оС. На глибині розподіл т-ри визначається процесами горизонтальної та вертикальної циркуляції вод. У придонному шарі т-ра води практично незмінна +(1,4-1,8) оС, у полярних широтах -- нижче 0 оС.

Динаміка вод С.о. зумовлена різними факторами (космічними, атмосферними, тектонічними) і проявляється у формі хвиль, течій, приливів та відливів тощо.

З морської води видобувають кухонну сіль (третина світового виробництва), магній, калій, бром, деякі мікроелементи (літій, бор).Під дном С.о. зосереджена значна кількість корисних копалин. У межах шельфу зосереджені родовища нафти, газу, титану, заліза, вугілля, виявлено розсипища олова, ільменіту, рутилу, монациту та інш. У донних відкладах С.о. є фосфоритові, баритові, залізо-марганцеві конкреції.

Океани і моря на нашій планеті з'єднані між собою. Разом вони утворюють єдиний водний простір - Світовий океан. Він вкриває 71 % поверхні земної кулі. Світовий океан - неперервний: з будь-якої його точки можна дістатися в будь-яку іншу, не перетинаючи суходіл.

Єдиний Світовий океан поділяють на великі частини - окремі океани. Незважаючи на вільний обмін водами, кожний з океанів має своєрідні властивості: певні температури води, солоність, течії, рельєф дна. Найбільшим і найглибшим з океанів є Тихий. Він займає половину площі Світового океану - майже 180 млн. км2. Рекордна глибина в ньому відмічена в Маріанській западині - 11 022 м. Атлантичний океан вдвічі менший за площею, ніж Тихий. Він вузький, витягнутий з півночі на південь на 16 000 км. Третім за площею і другим за глибиною є Індійський океан, розташований переважно в Південній півкулі. Північний Льодовитий океан - найменший і найбільш мілкий з усіх океанів. Через те, що він розташований навколо Північного полюсу переважно за полярним колом, середня частина океану завжди вкрита кригою. Іноді вчені виділяють ще Південний океан, складений з частин Тихого, Атлантичного і Індійського океанів, що омивають Антарктиду. Межі океанів співпадають з берегами материків і островів. А там, де є тільки водний простір, межі проводять умовно за меридіанами.

Океани і моря на нашій планеті з'єднані між собою. Разом вони утворюють єдиний водний простір - Світовий океан. Він вкриває 71 % поверхні земної кулі. Світовий океан - неперервний: з будь-якої його точки можна дістатися в будь-яку іншу, не перетинаючи суходіл.

Єдиний Світовий океан поділяють на великі частини - окремі океани. Незважаючи на вільний обмін водами, кожний з океанів має своєрідні властивості: певні температури води, солоність, течії, рельєф дна. Найбільшим і найглибшим з океанів є Тихий. Він займає половину площі Світового океану - майже 180 млн. км2. Рекордна глибина в ньому відмічена в Маріанській западині - 11 022 м. Атлантичний океан вдвічі менший за площею, ніж Тихий. Він вузький, витягнутий з півночі на південь на 16 000 км. Третім за площею і другим за глибиною є Індійський океан, розташований переважно в Південній півкулі. Північний Льодовитий океан - найменший і найбільш мілкий з усіх океанів. Через те, що він розташований навколо Північного полюсу переважно за полярним колом, середня частина океану завжди вкрита кригою. Іноді вчені виділяють ще Південний океан, складений з частин Тихого, Атлантичного і Індійського океанів, що омивають Антарктиду. Межі океанів співпадають з берегами материків і островів. А там, де є тільки водний простір, межі проводять умовно за меридіанами.

Моря. В усіх океанах є моря. Море - це частина океану, що відрізняється від нього властивостями води (температурою, солоністю), течіями, організмами, що живуть у ньому. Від океану воно відокремлене островами, півостровами або підняттями дна. Залежно від відособленості від океану, моря бувають внутрішніми і окраїнними. Внутрішні моря далеко вдаються в суходіл і з'єднуються з океаном протоками. Прикладами таких морів є Середземне, Чорне, Азовське, Червоне. Окраїнні моря розміщуються на окраїнах материків. Вони мало вдаються в суходіл і слабо відособлені від океану. Наприклад, Берингове. Найбільше море на планеті - Філіппінське, площа якого становить 5,7 млн км2.

Затоки і протоки. В морях і океанах виділяють затоки і протоки. Затокою називають частину океану або моря, яка вдається в суходіл, але має широкий зв'язок з океаном. Так, Атлантичний океан біля берегів Європи утворює Біскайську затоку, а Індійський океан, вдаючись у суходіл на півдні Азії, - Бенгальську. Великими затоками є Мексиканська, Гвінейська.

Протока - це відносно вузька частина водного простору, що сполучає дві сусідні водойми і роз'єднує ділянки суходолу. Наприклад, Гібралтарська протока з'єднує Середземне море з Атлантичним океаном і відокремлює Європу від Африки, а протока Босфор відділяє Європу від Азії і з'єднує Мармурове море з Чорним. Берингова протока з'єднує Північний Льодовитий океан з Тихим і роз'єднує Євразію і Північну Америку. В Україні Керченська протока з'єднує Чорне море з Азовським. Найширшою (1 120 км) і найглибшою (понад 5 000 м) протокою на Землі є протока Дрейка.

Суходіл в океані. Серед вод Світового океану розміщується суходіл. Величезні ділянки суходолу - материки. На їх краях виступають півострови, що далеко вдаються у водний простір. Найбільшими півостровами Європи є Піренейський і Апеннінський, Азії - Аравійський, Індостан та Індокитай, Африки - Сомалі, Північної Америки - Лабрадор. Найбільшим півостровом в Україні, що вдається в Чорне море, є Кримський.

Острови - невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою. Найбільший острів земної кулі - Гренландія в 3,5 рази менший за найменший материк Австралію. Часто острови розміщуються групою неподалік один від одного. Таке скупчення островів називають архіпелагом. Наприклад, Великі Зондські, Великі Антильські острови.

За походження острови поділяють на материкові, вулканічні і коралові. Материкові острови - це колишні частини материка, що відділилися від нього внаслідок опускання ділянки суходолу. Вони розташовані на материковій обмілині. Наприклад, Великобританія, Мадагаскар, Шрі-Ланка. Вулканічні острови виникли внаслідок вивержень вулканів на дні океанів і морів. Зазвичай вони невеликі, але високо здіймаються над рівнем океану. Таке походження мають, наприклад, Гавайські острови, які цілком складені з лави підводних і наземних вивержень. Коралові острови утворюються в результаті скупчення вапнякових скелетів морських організмів - коралових поліпів. Вони прикріплюються до дна на невеликій глибині (до 50 м) і ростуть вгору та вшир. Коралові поліпи можуть жити тільки у теплих водах (не нижче 20 0С). Тому коралові острові розташовані лише в тропічних широтах. Ці острови - невеликі і невисокі. Вони ледь-ледь підносяться над рівнем океану. Іноді корали утворюють гірлянди уздовж берегів - так званні бар'єрні рифи. Багато коралових островів у Тихому океані. Найбільшою кораловою спорудою, що складається з багатьох підводних і надводних островків, є Великий Бар'єрний риф. Його довжина 2 000 км, ширина - до 200 км.

Найбільший острів земної кулі - Гренландія (2,2 млн км2), найбільший півострів - Аравійський (2,8 млн км2).

2. Кругообіг води на земній кулі

Серед численних рис і особливостей гідросфери слід особливо виділити рух. Гідросфера дуже динамічна. Рух є основою кругообігу води -- грандіозного процесу обертання води в географічній оболонці, який зв'язує всі природні води, розподіляє їх на планеті, забезпечує прісними водами рослин, тварин і людей. З кругообігом води пов'язаний розвиток ерозійних процесів і розчленування поверхні Землі.

Суть кругообігу така. Вода, випаровуючись із поверхні океану і суші, поповнює атмосферу вологою. Внаслідок підняття повітря угору воно охолоджується, а водяна пара конденсується, утворюються атмосферні опади, які випадають переважно у вигляді дощу і снігу. Дощові і снігові опади частково поглинаються ґрунтами, а вода, яка не встигає просочитися крізь землю, утворює поверхневий стік. Вона стікає зі схилів, збирається у вимивинах, балках і ярах в потоки, за розгалуженою сіткою яких потрапляє до рік. Але це лише частина материкового стоку -- поверхневого. Ріки живлять підземні води внаслідок просочування ґрунтових вод через товщу осадових порід. Частина найактивніших підземних вод виходить на поверхню у вигляді джерел або дренується ріками. Ріки найчастіше одержують постійний притік саме завдяки стійкому живленню підземними водами. Води озер і морів, як і Світового океану в цілому, поповнюються також атмосферними опадами і річковими водами. Таким чином відбувається безперервне відновлення вод, що були втрачені внаслідок випаровування з поверхні океану або суходолу.

Рушійними силами кругообігу води виступають сонячна енергія і сила тяжіння. Під впливом тепла відбуваються випаровування і активні висхідні переміщення водяної пари. Затрачена на випаровування енергія звільняється при конденсації вологи в атмосфері. Сила тяжіння є причиною падіння крапель дощу, течії рік, руху ґрунтових і підземних вод.

Залежно від географічних просторів, які охоплює кругообіг води, його особливостей формування, розрізняють малий і великий кругообіги (рис. 20). Малий кругообіг відбувається за схемою: випаровування води з поверхні океану -- перенесення водяної пари над океаном та її конденсація -- опади на поверхню океану. Великий кругообіг також бере свій початок від випаровування води з поверхні Світового океану, але далі водяна пара і хмари переміщуються вітрами над акваторією у повітряний басейн суходолу, де і відбувається конденсація вологи і випадання атмосферних опадів. Цей процес є основним джерелом відновлення прісних водних ресурсів на Землі -- найбільш цінних для життя людини. З часом перенесена з океану на сушу вода повертається поступово назад з материковим стоком, при цьому значні її обсяги витрачаються на випаровування і транспірацію рослин. Так завершується великий кругообіг води.

Кругообіги води в атмосфері розпочинаються не лише над океанами, а й над сушею. Якщо випаровування води відбувається з поверхні суходолу, а з утворених нею хмар опади падають назад на сушу, тоді такі переміщення вологи утворюють малий внутрішньоматериковий кругообіг.

Малий і великий кругообіги води.

Протягом року внутрішньоматериковий кругообіг води може повторюватися багато разів, завдяки чому опади в окремих регіонах суходолу формуються переважно за рахунок континентальних вод. Деяка частина атмосферної вологи, що має материкове походження, переноситься повітряними течіями із суші на океан, тобто у зворотному до великого кругообігу напрямі.

З річного водного балансу видно, що малий кругообіг охоплює майже в чотири рази більшу кількість води, ніж великий. Кількість випаровування й опадів однакова тільки для планети в цілому -- близько 900--1000 мм.

У середньому за рік на суші опади становлять 700--750 мм, випаровування -- 460--500 мм, над океанами випадає більш 1000 мм, але вимірювання опадів тут дуже нерегулярні.

Потужна теплова машина, що приводиться в дію енергією Сонця, щороку піднімає з поверхні планети в атмосферу понад 500 тис. км3 води, долаючи силу земного тяжіння. За наближеними підрахунками взимку в атмосфері знаходиться в середньому 13 080 км3 води, а влітку -- близько 14 540 км3. Це в сім разів більше, ніж міститься води в усіх ріках світу.

А тепер порівняємо дві цифри: кількість опадів за рік (525 тис. км3) і загальну кількість води в атмосфері (13 тис. км3). Отже, кількість опадів за рік майже в 40 разів перевищує кількість води в атмосфері. А це означає, що 40 разів на рік, або в середньому кожні 9 діб, вода в атмосфері повністю оновлюється, тобто кругообіг води в атмосфері є дуже динамічним. Так само визначають активність водообміну і в інших частинах гідросфери. На основі проведених розрахунків можна зробити такі висновки. Досить висока поновлюваність вод властива не тільки для атмосфери, а й для рік -- вони змінюються в середньому через 19 днів.

Особливо швидко водообмін відбувається в тілах живих організмів -- лише за кілька годин. Разом з тим зміна вод у поверхневих шарах суходолу потребує десятків і навіть сотень років. Для повного водообміну в океанах необхідно близько 3000 років. Ще повільнішим є обмін підземних вод, що знаходяться на великих глибинах літосфери. Дуже мала активність властива і полярним льодовикам, де водообмін здійснюється в середньому раз за 10 000 років. Чим менш активний водообмін, тим вища мінералізація вод (за винятком льодовиків, які віками зберігають прісні води в "законсервованому" морозами твердому стані). Найяскравіше це проявляється в глибинних підземних водах, які здебільшого мають високу солоність і часто є навіть розсолами.

Кругообіг води на земній кулі -- надзвичайно важлива особливість гідросфери і природних умов у цілому. Він створює в глобальному, регіональному і місцевому масштабі основний механізм перерозподілу на Землі речовини та енергії, об'єднує в єдине ціле всі водні об'єкти. Кругообіг охоплює не тільки окремі ланки води, а і, взаємодіючи з літосферою, атмосферою і біосферою, тісно пов'язує їх між собою у складі географічної оболонки в єдине ціле. З усієї сукупності вод гідросфери, що беруть участь в малому і великому кругообігах, найрухливішою є водяна пара в атмосфері. Утворені з неї опади очищають повітря від пилу і є досить чистими за хімічним складом. Характерно, що саме ними найчастіше "вмивається" вся природа Землі, вони відіграють вирішальну екологічну роль у дотриманні санітарного стану і чистоти на поверхні планети. Кругообіг води робить можливим життя на суші, відновлює на ній запаси прісних вод і забезпечує живлення більшості рік. У цьому кругообігу атмосфера виконує основну роль. Вона поглинає водяну пару, переносить її в повітряних потоках і знову перетворює у воду, поливаючи земну поверхню дощами чи покриваючи снігом.

2.1 Загальне поняття про кругообіг води та його види

Гідросфера -- це водна оболонка Землі, до складу якої входять води Світового океану і води суходолу. Основна частина вод гідросфери (96,5 % загального об'єму) припадає на Світовий океан. Підземні води становлять близько 1,7%, води льодовиків -- близько 1,9 % і тільки 0,02 % припадає на поверхневі води материків: річки, озера, болота. Незначна кількість води міститься в атмосфері і живих організмах. Загальні запаси прісних вод, що перебувають у рідкому стані і є доступними для споживання, складають всього 0,6 % (річки, прісні озера і, частково, підземні води).

Усі води на Землі -- океанічні, поверхневі та підземні води суходолу -- завдяки енергії Сонця здійснюють єдиний кругообіг води в природі. Випарувана волога в атмосфері конденсується, перетворюючись на крапельки води і кристалики льоду. У приземних шарах вони утворюють туман, а піднявшись над поверхнею, -- хмари.

Опади з хмар випадають над океаном і над суходолом. Найшвидше повертаються в океан води, що випали у вигляді опадів над поверхнею океану. Вони здійснюють мале коло кругообігу води в природі.

Води з опадів, які випали над суходолом, можуть знову випаруватися, або стікають у річки, просочуються в надра Землі, поповнюючи запаси підземних вод. Підземні води, талі снігові чи льодовикові води живлять річки, які виносять воду у Світовий океан (за винятком річок, що належать до басейну внутрішнього стоку). Таким чином, вода, що випарувалася з океану й потрапила,на суходіл, через якийсь час знову потрапляє в океан. Так завершується велике коло1 кругообігу води в природі та на суходіл, через якийсь час знову потрапляє в океан. Так завершується велике коло1 кругообігу води в природі.

Найшвидше повертається в океан вода, що потрапила до річок. Вода, яка сконцентрована у льодовиках, безстічних озерах, глибоких водоносних горизонтах, повертається в океан набагато довше.

Найшвидше повертається в океан вода, що потрапила до річок. Вода, яка сконцентрована у льодовиках, безстічних озерах, глибоких водоносних горизонтах, повертається в океан набагато довше.

Размещено на Allbest.ru