Історична географія в системі наук
Значення досліджень історичної географії, її місце у системі наук. Основні національні школи історичної географії, їх характеристика та функціонування. Джерела та методика історико-географічних досліджень. Специфіка світової історичної географії.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.07.2017 |
| Размер файла | 32,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЛЕКЦІЯ №1. Тема. Предмет і об'єкт дослідження історичної географії та її місце в системі наук. (2 год)
План лекції
1. Актуальність історико-географічних досліджень
2. Визначення предмету представниками історичної науки
3. Визначення предмету представниками географічної науки. В 18 ст
4. Місце ІГ в системі наук
5. Структура історичної географії
6. Основні національні школи історичної географії
Актуальність історико-географічних досліджень
Розуміння сучасних соціально-економічних відмінностей і регіональних проблем, визначення оптимальних перспективних напрямків розвитку суспільства вимагає вивчення генетичних основ формування території як цілісної системи: природа-населення-господарство-політична сфера-культура-релігія. Виключно покомпонентний аналіз історико-географічних передумов географічного середовища (зміна ландшафтів, формування господарства, систем розселення, державних кордонів), який використовувався як окремий розділ відповідних географічних дисциплін, обмежуючись лише останніми століттями, не може дати цілісної картини взаємозв'язаного розвитку всіх елементів середовища і їх просторового поєднання.
Розкрити генезис сучасних геосистем в сукупності складних взаємозв'язків і взаємовідносин, виявити місце географічного фактора в суспільних процесах під силу тільки цілісній науковій дисципліні. І саме історична географія як розділ наукового знання про загальні закономірності та особливості формування, розміщення і розвитку природно-територіальних і суспільно-територіальних систем протягом історичного часу, їх роль в суспільному поступі, в стані розв'язати такі проблеми. І тому активізація історико-географічних досліджень, яка спостерігається в сучасних умовах на всіх рівнях, є закономірним явищем.
Відображаючи динамічний вплив природного середовища на характер і територіальні особливості людської діяльності в різні періоди життя суспільства, історична географія є міцною зв'зуючою ланкою між природними і суспільними географічними науками. Актуальність цього курсу саме для України посилюється наявністю значних історико-культурних відмінностей в її межах, зумовлених частими територіально-політичними змінами в період недержавного життя українського народу та відсутністю достовірної інформації про формування етнічної та державної території, систем розселення, національного складу, що, в свою чергу, є предметом різних політичних спекуляцій і навіть територіальних претензій збоку інших держав.
Отже, історична географія - своєрідна погранична галузь знання - на протязі довгого часу розвивалась зусиллями географів і істориків, причому історичні тенденції в розвитку науки проявлялись більш виразно, ніж географічні. Зараз нам хотілося би підкреслити, що географічний підхід, що базується на методі діахронічного аналізу, найбільш відповідає проблемам вивчення навколишнього середовища.
На даному етапі розвитку географічної та історичної науки чітко вирізняють історичну географію та історію географії. Остання досліджує історію географічних відкриттів і подорожей, а також історію географічних ідей, історію уявлень людей минулого. Зовсім відмінним є предмет історичної географії, бо вона вивчає не історію географічної думки, а конкретну географію минулої історичної доби.
Визначення предмету представниками історичної науки
Історики раніше від географів підійшли до думки вивчати історію природи у зв'язку з історією суспільства. І це не є випадковим. Історики 17-18 ст. були одночасно і географами, ось чому в історичних творах часто зустрічались відомості про лісистість, формування ярів, розвіюванні пісків й інших природних явищ. Звичайно сама постановка питання безумовно заслуговує того, щоб про неї говорити як про передумову розвитку історичної географії в її сучасному розумінні.
Історики перед географами завжди мали ту перевагу, що оперували обширним історичним матеріалом, який знайомив, зокрема, з історичними аспектами зміни природного середовища.
В цілому, історики в більшості випадків розглядають історичну географію як історичну галузь знання, зосереджуючи свою увагу в основному на соціально-економічних питаннях. Дослідження конкретної географії минулих епох рідко зачіпають питання фізичної географії. Історична географія являє собою систему взаємозв'язаних дисциплін. Розгляд поняття історико-географічного середовища як основного предмету вивчення науки заслуговує уваги. Зміст у використанні цього поняття полягає у виділенні ролі інтегрального дослідження системи організації господарства, населення, природного середовища для даної епохи і даної конкретної території.
Один із засновників російської історичної географії CM . Середонін у своєму курсі історичної географії Росії зауважив, що "предмет історичної географії --це вивчення взаємних стосунків природи і людини у минулому".
Своєрідну концепцію взаємозв'язків етносу і ландшафту розвиває Л.Н. Гумільов, який розглядає історичну географію як народознавство. Під етносом він розуміє стійкий колектив осіб, що протиставляють себе всім іншим колективам і такі що мають своєрідну в кожному випадку структуру. Етнос є, з однієї сторони, похідним від історичного процесу (етногенезу), а з другої через добування їжі (господарство) - пов'язаний з біоценозом того ландшафту, в якому він утворився. Гумільов розглядає історичну географію як науку “про післяльодовиковий ландшафт в динамічному стані, для якого етенос є індикатором”. Таким чином, історична географія в розумінні цього вченого - наука, що вивчає історію народів у зв'язку з історією природи. Особливо яскраво ця ідея виражена в його фундаментальній праці “Етногенез і біосфера Землі”.
3. Визначення предмету представниками географічної науки
В 18 ст. історики одночасно були і географами. В кінці 19 ст. диференціація науки привела до розмежування галузей знань. Диференціація зачіпила і саму географію, в якій в подальшому сформувались 2 підсистеми - фізична і суспільна географія. При цьому суспільна географія зберегла певний зв'язок з історією, хоча би тому, що ці дисципліни відносяться до однієї системи суспільних наук.Наукові фізико-географічні школи вийшли з лона геології і біології, тобто природничих наук. Проте аналіз причинно-наслідкових зв'язків, генетичний підхід привели до необхідності “наводити мости” як між суспільною і фізичною географією, так і між окремими галузями географічної науки та історією.
Порівняння праць по історичній економічній географії, які виконані істориками і географами, виявляє суттєві відмінності в підходах. Історики вивчають переважно часові зрізи, географи намагаються вивчати історію сучасних економіко-географічних об'єктів. Нажаль далеко не завжди ці роботи дотичні. Господарський розвиток в минулі епохи був тісно пов'язаний з природним середовищем. Тому акцентування уваги тільки на економіко-географічних процесах минулого робило такий підхід одностороннім. Не дивно, що представники суспільної географії мало просунулись вперед в вивченні питань історичної взаємодії природного середовища і суспільства.
В наш час нагромадились численні факти, що свідчать про природньоісторичні зміни середовища (неотектоніки - затоплені міста, дамби в Голандії, клімату - поширення Сахари, гідросфери - обміління судноплавних рік, Полтви, рослинного та тваринного світу, біоценозів), ці зміни пройшли за історичний час, тобто за відносно короткий період існування суспільства. історична географія світовий
Таким чином, історична географія в розумінні представників фізичної географії - наука, що вивчає останній (після появи людини) етап в розвитку природи.
Наприклад, один з основоположників сучасної української фізичної географії Докучаєв багато місця в своїх працях приділяв реконструкції ландшафтів.
Ландшафт - однорідна по умовах розвитку природна система, основна категорія територіального поділу ландшафтної оболонки. Складається з морфологічних частин і компонентів (гірських порід, рослинності і т.д.).
Один з засновників сучасного ландшафтознавства Л.С. Берг широко використовував в науковій роботі матеріали історичних джерел. В монографії “Клімат і життя” розглядаються такі питання як процеси зникнення озер, про обміління і висихання рік і озер Казахстану і Туркестану, про зміни клімату і рослинності окремих країн в ході історії, про коливання рівня Каспійського моря.
Деякі із вчених сучасної доби (С.Арнольд, Польща) наголошували, що історична географія повинна займатися вивченням, реконструкцією природних, культурних і політичних ландшафтів (цебто середовища). Б.Горак (Чехословаччина) вважав, що "історична географія, яка є регіональною географією минулого, уміщує в собі історико-регіональну географію, історичну етнологію, історію географії та історичну картографію". І.Сіндик (Югославія) зауважував, що "завдання історичної географії - описати і пояснити деяку географічну область в одній історичній епосі", а предмет - "географічне середовище і людина у процесі історії"
Власне визначення предмета історичної географії дав В.К.Яцунський географія СРСР". На його думку ,історична географія на основі періодизації, прийнятій в історичній науці, повинна дати характеристику фізичної, економічної і політичної географії даної країни чи території на відповідних відтинках часу. Основними елементами цих характеристик повинні бути:
1) фізико-географічний ландшафт даної епохи;
2) населення з точки зору його етнічного складу, розміщення і руху по території;
3) географія виробництва і господарських зв'язків;
4) географія зовнішніх і внутрішніх політичних меж, а також найважливіших історичних подій.
4. Місце історичної географії в системі наук
Історики, що розмовляють на мові соціальної науки, достатньо переконливо вивчають питання суспільного розвитку в різні історичні періоди і намагаються аналізувати вплив географічного фактору тільки з позиції своєї дисципліни. Вони, як правило залишають без уваги питання взаємодії природного середовища з окремими етносами, не оперують природно науковими поняттями.
Етнографи нерідко зводять складне питання про взаємодію суспільства і природи до проблеми взаємовідносин конкретних етносів з географічним середовищем, при цьому розглядають останню в якості екологічної ніші. Загальні міжетнічні соціальні питання при розробці цієї проблеми їх цікавлять менше.
І історики і географи досить абстрактно розглядають природу в якості фактора розвитку суспільства і впливу на окремі народності. Складна багатоступенева диференціація природного середовища ними за звичай не враховується.
Представники фізично географії вільно орієнтуються в питаннях спонтанної еволюції природи, але недостатньо в питаннях суспільного розвитку, етнічній структурі.
Історична географія як погранична наука вносить елементи соціального пізнання в фізичну географію і природно-історичного - в суспільну географію. Цим наводяться мости між різноманітними науками, що сприяє перш за все розробці актуальних проблем природного середовища, природокористування.
Вивчення історії антропогенних змін природного середовища (з позицій іст.геогр.) дозволяє уточнити поняття фізичної географії: наприклад, міру змін ландшафтів, про вік освоєння ландшафтів, співвідношення антропогенних та природних факторів на розвиток геосистем. З'являється можливість конкретно оцінити швидкість протікання окремих процесів і наблизитись до питання стійкості природного комплексу.
Питання освоєння ландшафту і розселення людей по його території вивчаються одночасно. В сучасній структурі сільського розселення відбиваються особливості минулого природокористування.
Історичним дослідженням часто бракує природно наукового підходу (навести приклад археолога Ситника). Тому історики повинні бути зацікавлені в створенні правильного наукового підходу до ландшафтів минулих епох. (наприклад ліс був набагато серйознішим бар'єром для контактів, ніж гірські системи - це треба враховувати). Це дає змогу давати більш аргументовані висновки про господарство чи припустимо культурні зв'язки регіону. Особливо близькими є ці питання для істориків - спеціалістів в галузі аграрної історії.
Більшість географічних назв мають локальне розповсюдження і приурочені до певних ландшафтів і їх частин. Така приуроченість є наслідком історичного процесу освоєння території. Ось чому топонімісти проявляють інтерес до результатів історико-ландшафтних досліджень.
Практичний інтерес має вивчення деяких древніх промислів, пов'язаних, зокрема, з використанням природних ресурсів. При організації різноманітних археологічних, інженерно-геоглогічних та інших досліджень потрібним є знання історичного процесу освоєння території і всіх змін, що відбулися в ландшафті. Наприклад, надзвичайно важливим було вивчення питань освоєння слов'янами природного середовища Карпат при реконструкції наскельної давньоруської фортеці Тустань вченим Рожком на місці сучасного села Урич (Урицькі скелі).
Як і в українській географії, багатоманіття історично сформованих аспектів вичення взаємовідносин природи і суспільства привело сучасних іноземних вчених до надзвичайно широкого розуміння завдань історичної географії. Наприклад, А.Кларк вважає завданням цієї науки “будь-яке вивчення географії минулого, чи географічних змін в часі незалежно від того, буде це вивчення культури чи фізичних чи білогічних умов і яким би воно не було обмеженим по площі і темі”.
5. Структура історичної географії
Ретроспективна географія: географія доісторичних часів, історична географія.
Історична географія: історична природнича географія, історична інтегральна географія, історична суспільна географія.
Історична природнича географія: галузеві історичні природничо-географічні дисципліни, Історична комплексна природнича географія.
Історична інтегральна географія: історична географія взаємин природи і суспільства, Історичне природокористування, Історична картографія.
Історична суспільна географія: Історична політична географія, Історична географія населення, Історична соціальна географія, Історична економічна географія.
Історична географія окремих періодів: Історична географія античності, Історична географія Середньовіччя, Історична географія епохи Відродження.
6. Основні національні школи історичної географії
На сьогоднішній день в Україні простежується певне піднесення в розвитку історичної географії, зумовлене як об'єктивними суспільними потребами, так і пізнавальними зрушеннями, зокрема, поглибленням зацікавленості до проблем генези та генетичної зумовленості різних географічних явигц. Зростає значення істори- ко-географічного підходу (хоча, на жаль часто перебільшується) у методології дослідження всіх суспільно-географічних проблем. Однак кількість самих публікацій є ще недостатньою для заповнення всіх прогалин і формування цілісної картини розвитку території України впродовж історичного часу. Недостатньо репрезентована історико-географічна тематика і у монографічній географічній літературі і в дисертаціях. Найбільше прогалин пов'язано з відображенням еволюції окремих компонентів природи по вісй території України. Так само помітною є нерівномірність відображення історико-географічної ситуації за регіонами та окремими історичними періодами.
В структурі історичних природно-географічних досліджень найбільш вагомим є доробок історичного ландшафтознавства. Цей напрям розвиває кілька значних наукових шкіл: вінницька (А. Гудзевич, Г. Денисик), київська (В. Давидчук, О. Дмитрук, В. Пащенко), львівська (І. Ковальчук, С. Трохимчук, П. Штойко), кримська (П. Підгородецький, В. Боков), чернівецька (А. Воропай, В. Коржик, М. Куниця). Особливо важливими здобутками історичного ландшафтознавства стали дисертаційні дослідження С. Трохимчука (1968), котрий проаналізував зміни ландшафтів Стрийсько-Сянської Верховини, та П. Штойка (1986) (дослідив зміни ландшафтів Західного Поділля впродовж XV--XX ст.
Історична суспільна географія в географічній літературі репрезентована лише поодинокими дослідженнями. Наприклад, в галузі історичної політичної географії та історичної етногеографії працюють І. Винниченко, М. Дністрянський, в галузі історичної географії поселень і розселення вагомі дослідження здійснив М. Крилов, а цілісні дисертаційні роботи підготували В. Круль (2006), Г. Круль (2006). Проблеми історико-географічного районування розкрито в публікаціях Я. Жупанського, В. Круля, а деякі методологічні проблеми історичної географії загалом -- в працях І. Ковальчука та В. Пащенка. Розширенню джерельної основи історичної географії сприятиме дослідження історії картографування території України, яке провів Р. Сосса.
Значно більшим і ґрунтовнішим є доробок істориків у галузі історичної географії. І загалом серед істориків значно більше фахівців історико-географів. Це значною мірою зумовлено тим, що історична географія в середовищі істориків має порівняно багатші традиції. В цьому контексті варто назвати ґрунтовні історико- географічні дослідження таких фундаторів української історичної науки, як Д Багалій, М. Грушевський, О. Грушевський, С. Томашівський, М. Кордуба, І. Крип'якевич, Н. Полонська-Василенко, Д. Яворницький. Лише побіжний (і далеко неповний) перелік прізвищ сучасних істориків, котрі працюють (чи працювали) в галузі історичної географії (В. Боєчко, Т. Балабушевич, М. Вавричин, О. Ганжа, О. Гуржій, Ю. Гошко, Я. Дашкевич, Б. Захарчук, Я. Ісає вич, І. Козловський, М. Крикун, у. Кришталович, С. Кульчицький, О. Мазурок, С. Макарчук, А. Перковський, Г. Петришин, В. Ричка, В. Сергійчук, П. Сіреджук та ін.) свідчить про значний розмах історико-географічних досліджень в українській історичній науці. Значними є і здобутки істориків з опрацювання та видання картографічних та літературно-географічних джерел для потреб історичної географії. Загалом, є підстави стверджувати, що в історичній літературі всебічно і глибоко відображено географічні, головно суспільно-географічні, передумови розвитку подій політичної та соціально-економічної історії різних періодів. Але це стосується переважно лише історичної топографії та політико-географічних описів.
Світова історична географія. Голова Берклійської школи історико-географів К.Зауер (Каліфорнія) вважає, що завданням географії є вивчення взаємозв'язаності всіх живих істоть на Землі, причому людина в цій залежності грає ведучу роль. Реконструкція природних умов минулого необхідна для з'ясування сучасного поширення людей на землі, аналізу сучасної сільськогосподарської освоєності. Це, так званий генетичний підхід в географії. Його послідовниками є Дарбі, Кларк, Сміт, Девід Харвей. Дуже резонансною є праця американського історико-географа Дж. Даймонда «Зброя, мікроби, харч: причини нерівності між народами».Питання освоєння ландшафту у зв'язку з формуванням культурного ландшафту вивчались швейцарцем Візлі. Різноманітні проблеми становлення культурного ландшафту досліджуються вченими ФРН, при чому особлива роль належить вивченню історичного землекористування. Найбільш відомим російським вченим, який зробив видатний внесок у історико-географічне країнознавство був Іван Вітвер (1891--1966) -- економико-географ, країнознавець, доктор географічних наук (1938), професор МДУ імені М. В. Ломоносова (1935) и МГИМО. Найкраща праця вченого: «Историко-географическое введение в экономическую географию зарубежного мира» . Учебное пособие для университетов М Географгиз 1963 г. 366с.
ЛЕКЦІЯ № 2. 2 Тема. Джерела та методика історико-географічних досліджень. (2 год.)
Метод - це загальний напрям у пізнанні істини. В історичній географії найбільшого застосування набули такі методи: група історико-фізико-географічних методів, власне історичні методи, топонімічні та ландшафтно-лексикологічні, комплексний метод, метод історико-географічних зрізів, діахронічний метод, картографічний.
1. Група історико-фізико-географічних методів
В процесі ландшафтного дослідження слід особливо звертати увагу на найбільш динамічні компоненти ландшафту (під впливом людини)(біогенні - ліс, гідроморфні - дельта ріки, літогенні - опущені ділянки суші поблизу Палестини. Намалювати приклад зменшення лісистості території на протязі століть або густоти річкової сітки). Крім того виділяються способи, специфічні для історико-географічного дослідження. До них слід віднести: вивчення слідів минулої антропогеннї дії, знаходження на місцевості меж колишніх землеволодінь, окремих угідь, визначення місцезнаходження давніх поселень, наприклад вивчаючи рельєф місцевості, шукаючи вигідні з точки зору давіньої людини місця для поселення. Враховуючи певну спадковість в землекористуванні, важливо детально вивчити розподіл сучасних угідь в ландшафті (це, наприклад дало можливість встановити наявність давніх терас в районі села Крушельниця, Сколівські Карпати), визначити загальну освоєність ландшафту. В полі також відбираються зразки грунтів, що сформувались на давніх спорудах (фортечних валах, оборонних стінах). Величезне значення набуває використання інформації аерокосмічних знімків з метою вивчення антропогенних змін природного середовища, зокрема історично складених типів природокористування.
2. Власне історичні методи
Ці методи відносяться до числа найважливіших, оскільки історичні матеріали найбільш повно характеризують процес освоєння і зміни ландшафтів. Враховуючи великий вклад істориків в вивчення історичних джерел, слід відзначити такі основні положення щодо їх використання: а) слід використовувати однотипні джерела, дані яких мають певну прив'язку до певного ландшафту; б) обов'язково слід враховувати ландшафтні уявленняавторів документів і хронік (спотворене уявлення про величини); в) оцінюючи різні літописні свідчення про природні явища, ми також повинні приймати до уваги рівень сприйняття авторами хронік, яке визначається умовами життя і діяльності населення (візьмемо наприклад сприйняття відстаней і часу населення в Карпатах). Аграрний цикл виробництва передбачає зовсім інші уявлення про час, ніж такі, які мають місце в урбанізованому суспільстві. Так, наприклад, явище засухи, во дних випадках супроводжувалось голодом населення, а в інших не мало суттєвого впливу на економіку, оскільки одні посіви компенсувались посівами інших культур і імпортом з інших регіонів. г) необхідно комплексно використовувати всю інформацію, оскільки використавши тільки якийсь один факт вираваний з контексту, нам все одно доведеться ще кілька разів повертатитсь до документу.
Слід зразу підкреслити, що історико-географ повинен вивчати першоджерела, а не обмежуватись посиланнями на істориччні дослідження. Отже, рробота в архівах - один з основних видів діяльності спеціалістів даного профілю. До числа опублікованих джерел відносяться окремі збірники грамот, літописи, деякі господарські книги, матеріали по оцінці земель. Хоча історики і проводять величезну роботу по систематизації величезно архівного матеріалу, все ж історико-географам доводиться по-новому інтерпретувати більшість документів і класифікувати їх, виходячи з цілей історико-ландшафтного дослідження.
Отже цінну для історико-географа інформацію містять: актові матеріали (купчі, духовні, межеві та інші), літописи, матеріали землеустрою, військово-топографічні описи, матеріали про ліси (лісові карти), матеріали про судноплавство, матеріали мандрівників географічні словники, путівники і описи і т.д.
3. Топонімічні та ландшафтно-лексикологічні методи
Вивчення топонімів (від грец. топос - назва, нім - назва) і власних географічних назв дозволяє відновити особливості минулих географічних ландшафтів і характер зміни природи людиною. З цього приводу російський геограв Семенов-Тян-Шанський говорив: “Якщо уважно прослідкувати народні назви осідлостей в таких географічних областях, де природний географічний пейзаж неодноразово перебував глибокі катастрофи, то по цих назвах можна відтворити первинний пейзаж окремих місцевостей в давнину”.
Таким чином, топоніміка якби закріпила в даному ландшафті особливості освоєння території в минулому. Топу не дивно, що топонімічний спосіб широко застосовують в сьому світі. (приклад назв Дубровнік, Дубовіца, Буковец на Динарському нагір'ї в Хорватії).
4. Комплексний метод дослідження
Для того, щоб переконатися в правильності висновків, зроблених на основі топонімічного матеріалу, бажано їх підтвердити даними споро-пилкового аналізу і свідченнями з історичних документів. Врешті, знайшовши при польовому дослідженні ландшафту “сліди” колишньої діяльності людини, необхідно звернутися до історичних документів і ландшафтної лексики. Тому, з якої сторони не підходив би дослідник до вивчення історичного процесу, він повинен використовувати весь комплекс наявних відомостей, що потребує від нього синтетичного підходу до проблеми освоєння ландшафтів і їх зміни.
5. Метод історико-географічних зрізів
Метод історичного (часового) зрізу традиційно використовується в історичній науці. Аналіз історичних подій по періодах - характерна особливість цієї науки.
Всі історичні зрізи можна класифікувати по ряду ознак. Перш за все їх можна розділити на компонентні та інтегральні. Компонентні часові зрізи використовуються при аналізі окремих історичних сюжетів - політико-географічних, демографічних, економіко-географічних, природно-географічних та ін. Можна назвати приклади таких зрізів: вивчення політико-адміністративного поділу території, демографічної структури, господарського розвитку.
Інтегральні історико-географічні зрізи застосовуються для всестороннього аналізу природи, населення, господарства в даний період.
Для історико-географів, що вивчають весь процес розвитку географічних об'єктів. В цьому зв'язку можна виділити такі принципи їх побудови:
Синхронність аналізу всього наявного в розпорядженні науковця матеріалу. Існує ризик серйозно помилитись якщо вивчати якийсь елемент навколишнього середовища без врахування зв'язку з іншими компонентами. Наприклад, використовуючи хроніки з метою реконструкції клімату даного періоду, ми повинні мати на увазі взаємозв'язок клімату з особливостями сільськогосподарської технології. Вивчення солеварного промислу неможливе без глибокого знання гідрологічних умов, а також промислів, що обслуговують солеваріння. Є очевидним взаємозв'язок між особливостями землекористування, сільським розселенням і суспільною організацією.
Виявлення і поглиблене дослідження головних взаємозв'язків між природою, населенням, господарством, які властиві даному періоду. Процес виявлення головних взаємозв'язків залежить від мети дослідження. Так, при вивченні історії освоєння ландшафтів найбільш суттєвими є взаємозв'язки між особливостями сільськогосподарської технології, що обумовлена розвитком продуктивних сил з однієї сторони, і характером ландшафту - з другої. Основним поняттям в даному випадку є система землеробства, в яке включаються функціонально зв'язані елементи сільськогосподарської технології, природні особливості ландшафту, суспільні елементи. Продуктивність землі - важливий показник життєздатності системи землеробства. (приклад толоко-царинної і підсічної системи землеробства у бойків)
Територіальна цілісність районів, в яких виконується історичний зріз. Важливість цього принципу важко переоцінити: він передбачає можливість співставлення отриманих висновків з даними по інших періодах. Багато фундаментальних праць істориків погано співставлюються з сучасними географічними дослідженнями об'єктів у зв'язку з територіальною неадекватністю. Так історики нерідко роблять підрахунки по повітах, воєводствах, округах, жупах та інших давніх одиницях тер.-адм. поділу, які нерідко складаються з різноманітних ландшафтів та економічних районів, що викликає значні труднощі при співставленні історичних даних з сучасними. Тому, історико-географу, що вивчає весь процес розвитку об'єкту, слід з самого початку визначити межі території, яка вивчається. При цьому слід виявляти максимальну типовість об'єктів, що змінюються.
Вивчення історичного зрізу повинно супроводжуватись чітким встановленням часових меж.
6. Діахронічний метод в історико-географічних дослідженнях
Цей підхід характерний для всіх досліджень, виконаних з метою дослідження історії географічних об'єктів. Мета діахронічного підходу полягає в тому, щоб зв'язати історичні зрізи і визначити загальні тенденції розвитку географічного об'єкту за історичний час. Однак далеко не в кожному випадку вдається в повній мірі виконати це завдання. Часто робота дослідника обмежується віднайденням історичних коренівоб'єктів, які вивчаються, наприклад, ландшафтів, сільських та міських поселень. В цьому зв'язку досліднику може надати допомогу методв виявлення і вивчення реліктових елементів у флорі, фауні, ландшафтах, розселенні). Навести приклад дослідження забудови Бойківщини та структури земельних угідь.
Очевидно, що використання діахронічного методу має свою специфіку. Вона полягає в аналізі процесу взаємодії суспільства і природи. Крім цього аналіз історичних змін природи, господарства, населення дозволяє краще зрозуміти сучасний стан географічних об'єктів, без чого неможливо передбачити майбутнє.
При діахронічному підході до аналізу сучасних географічних реалій слід керуватися наступними методичними принципами:
Необхідно забезпечити спвіставимість результатів дослідження, для чого необхідним є відбір суттєвих ознак.
Співставимість результатів в значній мірі залежить від правильності виділення головних взаємозв'язків. Наприклад, систему ландшафт-населення-природокористування можна вважати головною у процесі дослідження освоєння території.
В історичному процесі зміни природи і господарства необхідно вивччати інерційність еволюції. Можна говрити про тренд (напрямок розвитку) і циклічно змінні елементи природного середовища. При цьому слід мати на увазі, що повністю замкнутих циклів в природі немає (потепління клімату).
Встановлення основних етапів розвитку об'єктів необхідне для визначення їх ролі в організації сучасної структури. Вцьому зв'язку можна говорити про ландшафти, сформовані в добу феодалізму чи індустріалізації.
Територіальна цілісність регіону, що вивчається.
7. Картографічні методи
Карти різних історичних періодів є цінним джерелом для іісторико-гегорафів різних напрямів. На історичних картах рідко відображена зміна природи людиною. Основний їх зміст - кордони держав, географія населених пунктіів, шляхи сполучення, розміщення прромислів.
В істориччні атласи необхідно включати карти природи: природних ресурсів, грунтову, гідрогарфічну. Ландшафтна основа повинна використовуватись при дослідженні промислів і землеробства. На картах слід показати місцевості піонерного освоєння, місцевості другого етапу освоєння, границі місцевостей незручних для освоєння, межі ландшафтів.
В зарубіжних географічних атласах за звичай використовуються карти землекористування, розвитку сільського господарства і населених пунктів. Дуже цікавою є спроба використання історичних даних при аналізі аерофотознімків провінції Шлезвіг-Гольдштейн. До добре виконаних аерофотознімків культурних ландшафтів даються історичні коментарі, наприклад, підкреслюється, що даний “аграрний ландшафт” має вигляд 200-літньої давності. Показуються місця, де колись були ліси і болота. Називаються історичні джерела, в яких зображені території, відображені на фотознімках.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Актуальність комплексних країнознавчих досліджень для практики народного господарства, міжнародних контактів, освіти населення. Основні види країнознавства: інформаційне й наукове. Провідні концепції країнознавства. Образи в географії: основні аспекти.
реферат [23,1 K], добавлен 21.11.2010Радянська економічна географія. Вчені, що працювали в області соціально-економічної географії протягом існування СРСР. Головні тенденції розвитку соціальної географії. Процес соціологізування географічної науки. Єдність економічної і фізичної географії.
реферат [31,8 K], добавлен 23.01.2009Основні чинники розвитку теоретичного знання. Провідні методи дослідження соціально-економічної географії (СЕГ). Питання переходу до просторових оцінок статистичних даних в СЕГ. Полегшення побудови картографічних моделей і підвищення їх читабельності.
реферат [48,3 K], добавлен 25.10.2010Великі географічні відкриття. Поява торгівельно-промислової буржуазії і формування крупних централізованих держав. Розвиток географії в епоху мануфактурного виробництва і торгівлі (XVII-XVIII вв.). Початок нової географії в епоху розвитку капіталізму.
реферат [29,8 K], добавлен 24.03.2009Розвиток соціально-економічної географії. Великі географічні відкриття. Географічний поділ праці й міжнародної торгівлі. Виготовлення першого глобуса Мартіном Бехаймом. Агрогеографічна модель Й. Тюнена. Модель формування центральних місць В. Кристаллера.
реферат [981,1 K], добавлен 25.10.2010А. Вагнер - основоположник теоретичної географії. Значення глобуса як основної форми графічного подання Землі. Поверхневий погляд на карту Землі, використання лінійки. Спостереження за положенням полюсів планети. Карта глобального Кільцевого Розламу.
реферат [25,6 K], добавлен 07.06.2010Характеристика озерних природно-аквальних комплексів (ПАК) світу, України і Полтавщини: класифікація, живі організми, природні компоненти, види їх взаємодій. Географічно-краєзнавчий підхід та методичні рекомендації до вивчення ПАК у шкільній географії.
дипломная работа [3,5 M], добавлен 18.09.2011За площею Україна посідає 1-ше місце в Європі, що в сукупності з наявністю сухопутних кордонів з багатьма країнами, значно широтною і меридіальною довжиною та іншими факторами сприяє економічному розвитку країни.
контрольная работа [6,5 K], добавлен 18.04.2006Особливості географічного поділу праці як провідного системоутворюючого поняття соціально-економічної географії. Зміст концепції економіко-географічного районування. Особливості галузевого і територіального принципів управління народним господарством.
реферат [23,8 K], добавлен 13.11.2010Дослідження методів і завдань рекреаційної географії, предметом вивчення якої є аналіз територіальних рекреаційних систем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління та відпочиваючих (рекреантів).
реферат [30,9 K], добавлен 19.01.2011Практичні і теоретичні завдання, які вирішує рекреаційна географія. Поняття рекреації, її властивості, соціально-економічна сутність та провідні функції. Суспільні, групові та індивідуальні рекреаційні потреби, напрямки і методи їх дослідження.
реферат [31,4 K], добавлен 21.01.2011Узагальнення основних типів оцінювання природних ресурсів в рекреаційній географії: медико-біологічного, психолого-естетичного і технологічного. Специфіка методики оцінки клімату гірських територій. Причини деградації деяких рекреаційних районів України.
реферат [30,8 K], добавлен 21.01.2011Поняття політичної географії при розгляді політичної будови держав на карті світу. Впровадження терміну геополітики і територіальної політичної системи. Предмет та об'єкт дослідження дисципліни та забезпечення зв'язків між компонентами світосистеми.
реферат [22,9 K], добавлен 13.11.2010Проміжний характер етнічної демографії в системі суспільних наук. Етнос як об’єкт цієї науки. Зв’язок етнодемографії з іншими науковими дисциплінами. Визначення етнічного складу населення в різних країнах світу. Методи етнодемографічних досліджень.
реферат [41,2 K], добавлен 28.01.2012Основні ідеї та недоліки теорії меж зростання населення земної кулі. Зміст геоекологічної концепції ландшафтного розмаїття та сталого розвитку людини. Сутність, предмет та об'єкти дослідження соціально-економічної географії як навчальної дисципліни.
реферат [55,4 K], добавлен 23.11.2010Туризм як важлива галузь економіки та вагома стаття прибутків. Знайомство з особливостями виявлення специфіки географії туризму з метою відпочинку і розваг в Бразилії. Характеристика різновидів розважального туризму. Аналіз розважальних міст Бразилії.
курсовая работа [73,0 K], добавлен 05.02.2014Структура штучно створюваних мовних систем. Геометрія як мова просторових форм в географії. Картографія як мова географічної науки. Дедуктивна побудова імовірнісного числення і аналіз явищ. Правила проведення спостережень на визначення вірогідності.
курсовая работа [70,2 K], добавлен 20.05.2009Чисельність населення України. Положення території України в системі географічних координат. Вищий орган у системі органів виконавчої влади. Список сучасних парламентських партій. Показники економічного розвитку України. Початок податкової реформи.
реферат [22,7 K], добавлен 23.08.2013Виникнення географічної науки. Розвиток географічної думки в Греції та Римській імперії. Поява натурфілософії з цілісними природно-научними уявленнями. Становлення єдиної географії на базі цілісного мислення. Зародження физико-географического напряму.
реферат [26,2 K], добавлен 24.03.2009Дослідження економічної й соціальної географії. Медико-географічні та соціально-економічні аспекти вивчення життєдіяльності населення. Оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів на основі критеріїв якості життєдіяльності населення.
курсовая работа [202,0 K], добавлен 04.08.2016
